У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название “УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ” В ПОЛІТИЦІ РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ
Количество страниц 57
ВУЗ Запорізький національний університет
Год сдачи 2010
Бесплатно скачать 21679.doc 
Содержание ЗМІСТ
ВСТУП 2
Розділ 1. Історіографія і джерельна база дослідження 5
1.1. Історіографія дослідження 5
1.2. Джерельна база дослідження 13
Розділ 2. “Українське питання” в політиці російського уряду в 1900-1907 рр. 15
2.1. Російська імперія на початку ХХ ст. та “українське питання” в програмах російських партій. 15
2.2. “Українське питання” у Державній Думі першого та другого скликання. 18
2.3. Репресивні заходи російського уряду в культурній та освітніх сферах. 24
Розділ 3. “Українське питання” в політиці російського уряду в 1907-1917 рр. 31
3.1. “Українське питання” в ІІІ та ІV Державних Думах”. 31
3.2. „Українське питання” під час Першої світової війни. 37
3.3. Інститут тимчасового генерал-губернатора в Україні на початку ХХ ст. як засіб вирішення “українського питання”. 43
Висновки 50
Список використаних джерел та літератури 54




ВСТУП

Актуальність теми. Здобуття Україною незалежності наприкінці ХХ століття стало логічним завершенням національно-визвольних змагань українського народу за свою державність. Ці події викликали значний інтерес громадськості до історії українського національно-визвольного руху, стимулювали переосмислення історичного місця і ролі України у складі Російської імперії та Радянського Союзу. Чимало аспектів цієї складної і багатогранної теми потребує спеціального дослідження. Одним із них є українське питання в політиці Російського імперії на початку ХХ ст., яке досі комплексно не вивчалося. Вивчення історичного досвіду парламентської діяльності українських думських громад важливе передусім з точки зору особливостей становлення політичної культури українського суспільства, характеру українсько-російських стосунків. Воно має цілком конкретні паралелі з сучасними політичними і національними процесами в українській державі.
На початку ХХ ст. російський уряд, поряд з соціально-економічними та політичними проблемами, зіткнувся з проблемою врегулювання національних відносин. Ситуація у державі свідчила, що політика централізації та русифікації розпалює народи і загрожує єдності Російської імперії. На фоні революційних подій, які розгорнулися у 1905 р., значно відчувалося піднесення національних рухів.
У зв’язку з диференційованим підходом російської влади до неросійського населення, а також через ряд історичних подій, народи знаходилися на різних політичних та соціально-економічних щаблях, що впливало на рівень національної свідомості.
Врегулювання національної політики завжди стояло гостро для держав, які мали у своєму складі не одну національність. На початку ХХ ст. Російська імперія знаходилася у стані революційної ситуації, коли самодержавна політика як в економіці, так і у соціально-політичній сфері, себе повністю віджила, а нові підходи до управління імперією ще не були запроваджені. У результаті цього, поряд з піднесенням громадсько-політичних рухів, значно зросла і зміцніла національно-визвольна боротьба. Пригнічені народи почали відкрито заявляти про своє безправне у національному відношенні становище, а євреї і про громадянську нерівність. Цей період характеризується розробками великої кількості програм, які передбачали врегулювання національного питання у Російській імперії.
Перед історичною наукою постає завдання з’ясувати основи міжнаціональних протиріч, які завжди були не останнім чинником у непорозумінні між владою і суспільством. Історичний аналіз спроби мирного врегулювання національних конфліктів є надзвичайно актуальним, адже національне питання для багатьох країн світу і сьогодні залишається неврегульованим. Утворення незалежних демократичних держав, які стикнулися з національними конфліктами, потребує урахування історичного досвіду парламентської діяльності для нинішніх законодавчих органів.
Не дивлячись на те, ряд наукових досліджень, присвячений даній проблематиці, розкривають окремі аспекти проблеми, в сучасній історичній науці відсутня картина повного та об’ємного розкриття національного питання в Росії на початку ХХ ст., особливо під час роботи Державної Думи першого та другого скликань. Наявна ж сукупність джерел дозволяє створити більш ґрунтовне та комплексне дослідження постановки українського національного питання протягом зазначеного періоду.
Об'єктом дослідження є діяльність російського уряду щодо постановки та обговорення українських національних вимог в органах державної влади.
Предметом дослідження є “українське питання” в політиці російського уряду на початку ХХ ст.
Мета дипломного дослідження – проаналізувати позицію владних кіл Росії щодо українських національних проблем; визначити місце і роль, а також ступінь реалізації українських національних вимог у законотворчій діяльності загальноросійського парламенту.
У відповідності до мети дослідження дипломник прагнув розв'язати такі завдання:
• проаналізувати стан та ступінь дослідження обраної теми в історіографії, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;
• визначити мету, методи та основні напрямки діяльності представників різних політичних течій українського суспільства у відстоюванні своїх національних вимог;
• з'ясувати програмні засади загальноросійських політичних партій з національного питання в цілому і визначити їх ставлення та позицію їхніх думських фракцій щодо українських вимог зокрема;
• проаналізувати склад і політичну орієнтацію депутатів Державної Думи від українських губерній;
• порівняти організаційні умови та характер діяльності українських парламентських фракцій-громад у Державній Думі різних скликань;
• проаналізувати процес постановки, обговорення та прийняття рішень щодо українських національних проблем у роботі Державної Думи кожного скликання.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при подальшому науковому дослідженні національного питання в політичному житті Російської імперії початку ХХ століття, у процесі написання загальних праць з історії національно-визвольного руху в Україні, при підготовці підручників та навчально-методичних посібників. Отримані висновки можуть бути використані в спецкурсах та загальних курсах з історії України у вищих навчальних закладах.
Список литературы ВИСНОВКИ

Політична доктрина Росії щодо України, домінантою якої від часу Переяславської ради був принцип централізму та викорінення будь-яких проявів «національного сепаратизму», не зазнала на початку ХХ ст., попри виразну тенденцію до наростання українського визвольного руху, жодних принципових змін. Імперська політика обґрунтовувалась низкою різноманітних теорій, за якими на теренах від Карпат до Тихого океану живе єдиний російський народ, котрий розмовляє єдиною російською мовою, має єдині історичні традиції.
Напочатку ХХ ст. українські землі Російської держави мали статус рядових губерній імперії, а українці були позбавлені будь-яких політичних прав для національного розвитку. Російський царизм продовжував реалізовувати політику, спрямовану на знищення національної свідомості українського народу. Така політика здійснювалася і щодо інших народів Російської імперії як силовими структурами, так і ідеологічними засобами. Однак політична система Росії в цей період завдяки процесу самовизначення народів, які знаходилися під гнітом імперії, та їх боротьбі за свої права, стала анахронізмом, що стримував розвиток країни. Необхідність зремін та хоча б часткове вирішення національних питань цих народів було очевидним для більшості жителів імперії. Також негайного розв’язання потребували українські питання, а саме скасування мовних заборон через ліквідацію Емського указу 1876 р., право автономії України, аграрна реформа, надання загальних демократичних свобод тощо.
Помітною ознакою критичного для російського самодержавства періоду між двома революціями - 1905- 1907рр. та Лютневою 1917 р. була діяльність російських Державних дум. Сам факт скликання Думи в 1906р. говорив про кризу політичної системи царського самодержавства, цезаризму як основи його внутрішньої політики. При цьому перші дві Думи скликалися все-таки в надії передусім на цезаристські настрої, на монархізм насамперед селянства. Коли ж цей "останній якір спасіння", за котрий тримався царський уряд, виявився ненадійним - його замінили разом з політичною системою, й відкинули, вірніше, дещо приглушили ставку на цезаризм, взявши на озброєння бонапартизм.
Проте кінець десятиріччя, а саме жовтень 1917 р. показав, що ні царський уряд, ні ліберальна буржуазія не змогли вирішити історичних завдань, які стояли перед Росіею. Це, зокрема, розв'язання аграрного питання, створення дієвого буржуазно-парламентського ладу та ін. Микола II втратив свою монархію, а Росія на довгий час звернула з проторованого шляху розвитку.
Утворення українських політичних фракцій у Думі першого та другого скликання допомогло оформленню національного руху в конституційних рамках. Оскільки саме ліберальна інтелігенція прагнула діяти у легальних умовах, вона стала натхненником і організатором утворення українських політичних фракцій у Думах. Це свідчило про те, що український національний рух в Російській імперії на початку ХХ століття набув чітких політичних рис.
Українське питання в російській Державній Думі обговорювалося у подвійному контексті: як частина проблеми реформування і модернізації Російської держави в цілому, і як проблема національного розвитку українського народу, зокрема.
Українські вимоги в російському парламенті не обмежувалися виключно національними питаннями. Вони зачіпали широке коло важливих аспектів життя суспільства, у тому числі адміністративно-політичних, соціально-економічних і культурних.
Хоча український рух на початку ХХ ст. вже піднявся до політичного рівня, але до 1917 року він мав переважно культурницький характер. Найбільш послідовно і настійно українці висували в Думі вимогу введення української мови у початковій школі і судочинстві. Питання освіти українською мовою піднімалося, у тій чи іншій мірі, у кожній з чотирьох Дум. Ця проблема, була визнана російськими опозиційними партіями та їх фракціями в Думі, тому вона незмінно одержувала їх підтримку.
Щодо реформи державного устрою країни, аграрного питання, демократизації суспільного життя, то вони пов'язувалися, як правило, з наданням Україні статусу автономії. Ця обставина відштовхувала від українських парламентських угруповань найбілш впливових російських політиків.
Діяльність українців у Державній Думі Російської імперії в цілому поступалася, наприклад, Польському колу чи мусульманській групі за рівнем організації, чіткістю формулювання національних вимог і послідовності їх відстоювання. В той же час український національний рух відзначався демократичністю і об'єднував на цьому грунті представників різних політичних напрямків і партій.
Досвід, здобутий українцями у винесенні та обговоренні українських національних вимог у Думі, виявився корисним під час розгортання державотворчого процесу в Україні у 1917 році, зокрема, в діяльності Центральної Ради. У тому, що процес побудови Української держави розвивався демократично, велика заслуга перших українських парламентаріїв і громадських діячів, які спрямовували їх діяльність в Думі.






СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Джерела:
1. Багатопартійна українська держава на поч. ХХ ст.: Програмні документи перших українських політичних партій. – К., 1992. – 190 с.
2. Бренчанинов А. Междодумье. Сборник материалов для характеристики политического положения перед созывом второй Думы. – СПб., 1907. – 240 с.
3. Винничеко В. Відродження нації. – К., 1992. – 375 с.
4. Витте С.Ю. Воспоминания. – М., 1960. – 90 с.
5. Горизонтов Л.Е. Парадоксы имперской политики. – М., 1999. – 255 с.
6. Государственная Дума. Второй созыв. Стенографические отчеты 1907 год. Сессия 2-я. Т.1: Заседание 1-30 (с 20 февраля по 30 апреля). – СПб., 1997. – 340 с.
7. Государственная Дума. Второй созыв. Стенографические отчеты 1907 год. Сессия 2-я. Т.2: Заседание 31-53 (с 1 мая по 2 июня). – СПб., 1997. – 370 с.
8. Государственная Дума. Стенографические отчеты 1906 год. Сессия 1-я. Т.1: Заседание 1-18 (с 27 апреля по 30 мая). – СПб., 1996. – 360 с.
9. Государственная Дума. Стенографические отчеты 1906 год. Сессия 1-я. Т.2: Заседание 19-38 (с 1 июня по 4 июля). – СПб., 1996. –340 с.
10. Калиничев Ф. Государственная дума в России. Сб. документов. – М., 1957. – 230 с.
11. Меньшевики: Документы и материалы. 1903 – февраль 1917 гг. – М., 1996. – 130 с.
12. Партия “Союз 17 октября”: Протоколы съездов и заседаний ЦК. 1905 – 1915 гг. – М., 1996. – 310 с.
13. Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1933 – 1934. – 120 с.
14. Маклаков И.С. Вторая Государственная Дума: (Воспоминания современника). – М., 1991. – 90 с.
15. Правые партии: документы и материалы. 1905 – 1917 гг. – М., 1998. – 75 с.
16. Съезды и конференции конституционно-демократической партии 1905 – 1920 гг. – М., 1997. – 260 с.

Дисертації та автореферати:
17. Білокінь О.І. Українське питання в Державній Думі Російської імперії (1906-1917 рр.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01. – Харків, 2001. – 24 с.
18. Бурда І.О. Національне питання в Росії 1905 – 1907 рр. (на матеріалах Державної Думи першого та другого скликань): Дис... канд. іст. наук: 07.00.02 – К., 2004. – 20 с.
19. Доморослий В.І. Діяльність української парламентської громади в І та ІІ Державних Думах 1906 – 1907: Дис…канд. іст. наук. – К., 1994. – 20 с.
20. Телешун С.О. Національне питання в програмах українських політичних партій в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.: Дис…канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1996. – 18 с.
21. Тимошенко О.І. Національне питання у програмах та діяльність політичних партій на початку ХХ ст.: Дис…канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1997. – 20 с.

Монографії та статті:
22. Аксельрод Л. К национальному вопросу. – СПб., 1996. – 140 с.
23. Аленчиков И. Русские политические партии. – Тверь, 1997. – 120 с.
24. Бикерман И. Российская революция и Государственная Дума. – СПб., 1996. – 190 с.
25. Білокінь О.І. Дебати в ІУ Думі з приводу заборони святкування столітнього ювілею Тараса Шевченка // Вісник Харківського державного університету. – Вип.3. – №442 – Харків, 1999. – С.64–67.
26. Білокінь О.І. Питання про українську школу в ІІІ Думі (1907-1912 рр.) // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія: Історія та географія. – Вип.3. – Харків, 1999. – С.209–216.
27. Білокінь О.І. Проблема відокремлення Холмщини в світлі українського питання в ІІІ Державній Думі (1907-1912 рр.) //Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія : Історія та географія. – Вип.5. – Харків, 2000. – С.191 – 199.
28. Білокінь О.І. Дебати в ІV Державній Думі з приводу заборони української преси // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. Серія : Історія і педагогіка. – Вип.4. – Харків, 2001.- С. 155–162.
29. Білокінь О.І. Громадсько-патріотична позиція Д.І.Багалія у Державній Раді щодо Холмського питання // Багаліївські читання в НУА: Програма та матеріали / ХГІ “НУА”. – Харків, 1999. – С.78–80.
30. Бодуен-де-Куртене И. По вопросу об автономии и равноправии национальностей // Украинский Вестник. – 1906. – № 1. – С. 42–45.
31. Бурда І.О. Діяльність Української парламентської Громади в І Державній Думі // Наукові записки: Зб. наук. ст. НДПУ ім. М.П.Драгоманова. – К.: НДПУ, 2001. – Випуск 44. – С. 183–188.
32. Бурда І.О. Особливості національних вимог у програмах політичних партій кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Наукові записки: Зб. наук. ст. НДПУ ім. М.П.Драгоманова. – К.: НДПУ, 2002. – Випуск 46. – С. 169–177.
33. Бурда І.О. Польська національна ідея на початку ХХ ст. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – К., 2004. – № 3. – С. 109–116.
34. Бурда І.О. Інститут народного представництва у Російській імперії на початку ХХ ст. // Рідна школа. – К., 2003. – № 7. – С.70–72.
35. Бурда І.О. Поширення української національної ідеї в періодичних виданнях 1905 – 1907 рр. // Україна: національна ідея. – К.: КиМУ. Правові джерела, 2003. – С. 381–386.
36. Бурда І.О. Діяльність польських, українських та єврейських депутатів у першому російському парламенті 1906 – 1907 рр. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. – К., 2004. – Вип. ІІ. – С. 137–139.
37. Бурмистрова Т.Ю., Гусакова В.С. Национальный вопрос в парламентах и тактике политических партий в России. 1905–1907 гг. – М., 1976. – 240 с.
38. Вебер М. Исторический очерк освободительного движения в России и положение буржуазной демократии. – К., 1976. – 220 с.
39. Винавер М. Конфликты в первой думе. – СПб., 1997. – 135 с.
40. Волькенштейн О. Кому и зачем нужно всеобщее избирательное право. – СПб., 1906. – 155 с.
41. Грицак Я. Нариси історії України. Формування української модерної нації. – К.,1997. – 175 с.
42. Грушевский М. Национальный вопрос и автономия // Украинский Вестник. – 1906. – № 1. – С. 8–17; Наши требования // Украинский Вестник. – 1906. – № 5. – С. 267–273.
43. Гучковский А.И. Народ и Дума. – СПб., 1996. – 75 с.
44. Дякин В.С. Национальный вопрос во внутренней политике царизма (ХІХ – начало ХХ века). – СПб., 1998. – 375 с.
45. Каппелер А. Россия – многонациональная империя: Возникновение. История. Распад. – М., 2000. – 280 с.
46. Кокошкин Ф. Областная автономия или единство России. – М., 1996. – 124 с.
47. Ленін В.І. Критичні замітки з національного питання // Повне зібрання творів. – К., 1972. – Т.24. – С. 111–145.
48. Либеральное движение в России 1902 – 1905 гг. – М., 2001. – 148 с.
49. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – Т.1. – К., 1994. – 420 с.
50. Миллер А.И. “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении ( вторая половина ХІХ в.). – СПб., 2000. – 334 с.
51. Милюков П. Год борьбы. Публицистическая хроника 1905-1906. – СПб., 1997. – 78 с.
52. Национальный вопрос в Государственных Думах России (опыт законотворчества) / В.Ю.Зорин, Д.А.Аманжалова, С.В.Кулешов. – М., 1999. – 264 с.
53. Попов И. Дума народных надежд. Очерк деятельности первой русской Думы и Государственного Совета. – М., 1997. – 172 с.
54. Реєнт О.П. Українські визвольні змагання (поч. ХХ ст. – 1921 рік). Події на східних теренах національної території // У робітнях історичної науки. – К., 1999. – С.11–90.
55. Російщення України. Науково-популярний збірник. – К., 1992. – 142 с.
56. Солженицин А. Двести лет вместе (1795 – 1995). – М., 2001. – 240 с.
57. Ульянов Н. Откуда пошло самостийничество. – М., 1998. – 175 с.
58. Хоскинг Д. Россия: народ и империя (1552 – 1917) / Пер. с англ. – Смоленск, 2000. – 348 с.
59. Шип Н. А. Український національно-культурний рух в умовах антиукраїнської політики російського царизму – К., 1998. – 110 с.
60. Шип Н. Интеллигенция на Украине (ХХ ст.). Историко-социологический очерк. – К.,1991. – 125 с.
61. Шпорлюк Р. Імперія та нації. – К., 2001. – 146 с.


Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 140
Скачать бесплатно 21679.doc 





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.