У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название Духовно-освітні навчальні заклади в Україні (кін. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.)
Количество страниц 85
ВУЗ ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Год сдачи 2010
Бесплатно скачать 21680.doc 
Содержание РОЗДІЛ 1
ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, МЕТОДОЛОГІЯ
І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Стан наукової розробки теми
1.2. Джерельна база дослідження
1.3. Характеристика методології та методів дослідження



РОЗДІЛ 2
НИЖЧІ ЦЕРКОВНО-ОСВІТНІ ЗАКЛАДИ В УКРАЇНІ
2.1. Становлення та функціонування церковнопарафіяльних шкіл
2.2. Недільні школи та школи грамоти в системі духовної освіти


РОЗДІЛ 3
СЕРЕДНІ ЦЕРКОВНО-ОСВІТНІ ЗАКЛАДИ В УКРАЇНІ
3.1. Духовні училища та духовні семінарії
3.2. Жіноча духовна освіта
3.3. Спроби реформування середніх духовних навчальних закладів в другій половині ХІХ ст



РОЗДІЛ 4.
КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ – ОСЕРЕДОК ВИЩОЇ ДУХОВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

4.1. Київська Духовна Академія в системі духовної освіти та богословської науки Російської імперії
4.2. Наукова спадщина Київської Духовної Академії


ВИСНОВКИ


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ







ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Освіта є однією із головних умов культурного, інтелектуального й економічного розвитку держави. За плечима українського суспільства на цей час усталені традиції, які полягають у широкій участі громадськості в розбудові освітніх закладів, повазі до приватної ініціативи, визнанні прав особистості на вибір змісту навчання. Ставлення до релігії та релігійного виховання в сучасному суспільстві досить суперечливе і викликає гострі дискусії. Українське православне духовенство нині виступає силою, яка підтримує освітні традиції. При українських храмах зростає популярність недільних шкіл. У деяких сучасних школах відкриваються профільні класи духовно-просвітницького спрямування. У таких умовах зростає суспільний інтерес до вивчення функціонування духовно-освітніх навчальних закладів в минулому України, адже вони вписали помітну сторінку в історію освіти та виховання. Цей процес був перерваний десятиліттями радянської влади. Нині він потребує якісно нового осмислення.
У вітчизняній історичній науці формується нова концепція історії України, переосмислюється роль церкви у суспільних процесах, що зумовлює наукову значимість теми дипломної роботи. Залучення до широкого обігу нових матеріалів сприяло тому, що діяльність православної церкви в Україні у сфері освіти наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стала не такою однозначною, якою вона вважалася до того. Тому в наукових колах значно поширився інтерес до дослідження культурно-просвітницької функції духовенства.
Актуальність теми пов’язана також зі зміною акцентів у ставленні влади, суспільства до Православної Церкви, проявом чого є прийняття рішення про викладання православної етики в загальноосвітніх школах, створенні факультетів з підготовки викладачів цього предмету, і, взагалі, зміцненню релігійності, що завжди була основою моральності українського народу. Переосмислення ролі Церкви в культурному житті суспільства спонукає до ретельного дослідження педагогічної спадщини минулого, що може стати теоретичною підвалиною для створення сучасного цілісного ідеалу виховання. Досвід використання на практиці принципів виховуючого навчання викликає інтерес до діяльності церковнопарафіяльних шкіл, в надрах яких вони сформувалися.
Об’єктом дослідження є система освіти в Україні за часів Російської імперії в кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
Предметом дослідження є функціонування духовно­освітніх навчальних закладів в України в кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
Територіальні межі дослідження охоплюють територію дев’яти українських губерній у складі тогочасної Російської імперії. Обрання таких територіальних меж зумовило можливість виявити закономірності і динаміку розвитку різних форм церковноосвітніх закладів і з’ясувати регіональні особливості їхньої діяльності.
Хронологічні рамки дослідження обумовлені внутрішньою логікою подій і охоплюють період з кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Верхня хронологічна межа дипломної роботи обумовлена закінченням глобальних реформ в Російській імперії. Нижня – 1917 рік – зумовлена докорінною зміною політичного устрою Російської імперії внаслідок революційних подій 1917 року.
Мета даної роботи – виявити та проаналізувати особливості еволюції духовно­освітніх навчальних закладів в України в кін. ХІХ – поч. ХХ ст. створити цілісну картину виникнення та діяльності навчальних закладів, узагальнити основні тенденції їхнього розвитку. Для досягнення поставленої мети ставляться такі основні завдання:
– визначити ступінь наукової розробки теми та джерельної бази дослідження;
– проаналізувати основні передумови реформування початкової освіти духовного відомства;
– реконструювати процес створення мережі церковнопарафіяльних шкіл та виявити джерела їхнього матеріального забезпечення;
– простежити динаміку учнівського контингенту, статевий склад і соціальне походження учнів духовно-освітніх навчальних закладів;
– охарактеризувати специфічні особливості організації навчально-виховного процесу в церковнопарафіяльних школах, духовних училащах та семінаріях, рівень їхнього методичного забезпечення;
– з’ясувати склад викладацького корпусу і процес підготовки вчителів для духовно-освітніх навчальних закладів;
– визначити місце Київської Духовної Академії у системі духовної освіти та богословської науки Російської імперії в XIX – на початку XX ст.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що з позицій сучасної методології розкрито особливості духовно­освітніх навчальних закладів в України в кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Зроблено узагальнюючий аналіз процесу функціонування церковних шкіл, визначено ступінь ефективності їхньої роботи у справі навчання та виховання підростаючого покоління; показано прагнення частини служителів церкви і передових вчителів на початку ХХ ст. до викладання у школах українською мовою; спростовано ряд концептуальних положень радянської історіографічної науки щодо окремих фактів діяльності церковних шкіл та ролі духовенства у поширенні освіти.
Практичне значення полягає в тому, що висновки, узагальнення та фактичний матеріал її можуть бути використані у процесі викладання історії церковної освіти в Україні, при підготовці навчальних посібників, наукових праць, розробці лекцій з вітчизняної історії, при написанні видань краєзнавчого характеру, а також у музейній і бібліотечній справі.
Структура роботи обумовлена її метою і завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (10 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури. Обсяг основної частини роботи складає 70 сторінок машинописного тексту, загальний обсяг дипломної роботи – 87 сторінок.




Список литературы ВИСНОВКИ

Особливої уваги потребує вивчення досвіду створення церковної шкільної системи в Україні у кінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. Це період глибоких соціально-економічних зрушень, пристосування до нових товарно-ринкових умов господарювання, оновлення суспільного життя.
Проаналізувавши історіографію проблеми, приходимо до висновку, що дослідниками проведена велика робота з вивчення проблем, пов’язаних з історією православ’я в Україні. У деяких напрямках досліджень як світські, так і церковні історики дотримувались схожої точки зору. Зокрема, це стосується значення дяківських шкіл, позитивна оцінка яких сформувалась ще в ХІХ ст. і продовжує панувати тривалий час. Незмінною, але у негативному світлі, залишається також думка про низький рівень матеріального та кадрового забезпечення церковних шкіл. До кола інтересів науковців потрапляли питання історії деяких навчальних закладів, зокрема Одеської духовної семінарії, Київської духовної академії. Але історія духовної освіти в Україні у кінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. досліджувалася фрагментарно, об’єктом дослідження були лише окремі аспекти проблеми. Тому комплексне дослідження духовно-освітніх навчальних закладів в Україні (кін. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.) виглядає цілком доцільним.
У цілому розглянутий комплекс джерел має репрезентативний, достовірний характер, що дозволило з належною глибиною та повнотою розкрити тему дослідження, зробити необхідні висновки та узагальнення.
До реформ 60-х років ХІХ ст. початкові школи духовного відомства були майже єдиними навчальними закладами, де діти незаможних верств населення могли отримати початкову освіту. Самодержавний уряд утверджувався в думці, що ніхто, крім духовенства, не в змозі так результативно виховувати народ у дусі покірності імперії. У той же час само духовенство було зацікавлене в організації шкіл для народу.
З 1884 року уряд видав низку указів щодо освітньої діяльності духовенства, церковнопарафіяльні школи отримали державну підтримку і стали основним типом початкової школи. Церковнопарафіяльні школи були вилучені із відання училищних рад і передані єпархіальним училищним радам.
Церковні школи, як перша ланка початкової освіти, знаходились повністю на матеріальному утриманні Церкви та громади. Державна підтримка обмежувалася лише контролем з визначення змісту і завдань їх діяльності. Духовенство залишалося єдиною силою, що здійснювала початкову освіту народних мас.
Церковнопарафіяльні школи становили одну з важливих ланок системи початкової освіти. Найвищий період їх розквіту припав на 1890-ті і початок 1900-х років. Це пояснювалося збільшенням матеріальних витрат на них із боку держави, адже до цього часу головними джерелами фінансування цих закладів були місцеві органи влади, духовенство, благодійники, сільські громади, церкви й селяни. Після 1905 року мережа церковнопарафіяльних шкіл почала скорочуватися. Роль приватної ініціативи у їх розвитку замовчувалася радянською історіографією. Аналіз витрат на церковнопарафіяльні школи з боку місцевих сільських громад дає підстави спростувати точку зору про те, що парафіяни не бажали навчати своїх дітей у школах даного типу.
Зі скасуванням кріпацтва спостерігалося певне пожвавлення діяльності шкіл духовного відомства, що обумовлювалося прийняттям державних документів про освіту у 1864 р. та 1874 р. Але стан шкільної справи в цей період залишався незадовільним. За чисельністю дітей і періодичністю навчання парафіяльні школи нагадували більше домашні школи грамоти. Духовенство примушували до ведення освітньої справи. Утворення училищних рад – губернської та повітових – як керівних та контролюючих органів, сприяло упорядкуванню діючих і утворенню нових шкіл.
Церковнопарафіяльні школи тривалий час залишалися єдиною формою навчання для незаможний верств сільського населення, яке традиційно здійснювалося Православною церквою, складаючи частину її культурно-освітніх функцій. Парафіяльні школи користувалися підтримкою у суспільства з причини значної релігійності частини населення та авторитету Церкви.
Останній період діяльності церковнопарафіяльних шкіл (1904–1917 рр.) характеризується їх поступовим занепадом, викликаним стрімким відставанням якості підготовки учнів від освітніх вимог часу. У червні 1917 р. Тимчасовий уряд прийняв рішення про ліквідацію церковнопарафіяльних шкіл та передачу останніх у підпорядкування Міністерства народної освіти.
Динаміка учнівського контингенту обумовлювалася соціальними умовами життя учнів. Особливо активізувався процес зростання кількості учнів церковнопарафіяльних шкіл у 90-ті роки ХІХ ст. і на початку ХХ ст. Вагоме значення церковнопарафіяльних шкіл полягало у тому, що вони охоплювали навчанням і дівчаток. Соціальне походження учнів цих шкіл було майже однорідним: діти незаможних верств сільського населення.
У церковнопарафіяльних школах домінували релігійні дисципліни (Закон Божий, церковнослов’янська мова, церковний спів), однак, зв’язок їх із реальністю все ж залишався тісним (уроки рукоділля, городництва, садівництва). Виховання у цих школах ґрунтувалося на християнських принципах. Школи даного типу мали певні недоліки щодо організації навчально-виховного процесу, що було зумовлено їхнім незадовільним фінансово-матеріальним становищем і традиційним консерватизмом церковного мислення.
Низький рівень заробітної плати вчителів, відсутність методичних посібників із організації навчально-виховного процесу були звичним явищем. Наслідком цього стала непристижність вчительської посади, плинність кадрів, широке залучення молоді та жінок до роботи в церковнопарафіяльних школах. Окрім того, переважна більшість учителів цих шкіл належала до кліру. Духовне відомство вжило заходів щодо забезпечення власних шкіл необхідною кількістю кваліфікованих викладачів. З метою підготовки вчителів для церковнопарафіяльних шкіл було створено церковно-учительські школи. Для підвищення кваліфікації вчителів проводилися курси.
У теорію формування загальнолюдських цінностей під час навчального процесу великий внесок зробили педагоги С.І.Миропольський, В.Ф.Давиденко, М.М.Страхов та архіпастирі: Амвросій (1882–1901), Флавіан (1901–1903), Арсеній (1903–1914), Антоній (1914–1918).
Хід і строки навчання залежали від багатьох об’єктивних і суб’єктивних чинників: початку та закінчення сільськогосподарських робіт, особистого ставлення вчителів до викладання у школі, стану відвідування учнів.
Від зазначених чинників залежав і рівень знань, які надавала церковна школа. До причин поганої успішності слід додати заборону навчання рідною мовою та відсутність українських навчальних книг. Для користування у парафіяльних школах пропонувалися Святійшим Синодом найкращі зразки підручників, але з цього переліку виключалися книги К.Д.Ушинського і Л.М.Толстого, які користувалися загальновизнаним авторитетом у практичній педагогіці того часу.
Православне духовенство України досліджуваного періоду не залишилося байдужим до проблем розвитку освіти. Фактично всі питання щодо відкриття шкіл, їх благоустрою лежали на плечах священиків. Останні нерідко витрачали на утримання шкіл власні кошти, при відсутності вчителів сами викладали предмети, нерідко ставали на захист українського слова перед натиском загальної русифікації в державі. У деяких церковнопарафіяльних школах протягом першого року навчання велося українською мовою й епізодично викладалася історія України. Такі прояви патріотизму священиків мали місцевий характер, однак, вони свідчили про критичне осмислення дійсності, бажання навчати дітей рідною мовою, принаймні на початковому етапі.
Духовні семінарії України відігравали помітну роль у царині освіти та культури регіону. Їх вихованці ставали не тільки священнослужителями, а й працювали в світських державних установах, були викладачами інших навчальних закладів. Семінарії також завжди керували діяльністю нижчих училищ єпархій. Рівень освіти у них був достатнім для того, щоб їх випускники мали змогу поступати до Московської та Київської духовних академій, університетів й інших вищих навчальних закладів.
Діяльність семінарій сприяла також і підвищенню рівня освіти населення регіону. На це вказує існування при останніх недільних шкіл, а також те, що вони готували потенційних учителів для церковно-парафіяльних шкіл, які працювали для освіти народу. Семінаристи виступали також ініціаторами багатьох просвітницьких акцій, що відбувалися в краї. Серед учнів та викладачів духовних семінарій бачимо багато активних діячів останнього, котрим цікава була українська культура і небайдужа її доля й які своєю діяльністю доклали чимало зусиль до її відродження.
Впродовж ста років існування КДА утвердилась як чільний заклад у системі духовної освіти та богословської науки на українських землях, що перебували у складі Російської імперії. Основні напрями розвитку Академії реалізувалися через регламентацію її діяльності статутами, загальними для всіх російських духовних академій.
Одним із напрямів навчальної та науково-дослідної роботи Академії було вивчення історико-богословської спадщини Візантії. Цей комплекс знань, умовно означений як візантиністика, чи візантинознавство, мав для КДА особливе значення, оскільки заклад існував на українсь¬ких землях, що успадкували здобутки цивілізації ромеїв, одним із найважливіших надбань якої стала православна церква та культура.
Візантиністика в КДА була представлена, насамперед, у навчальних курсах. До цієї проблематики зверталися при читанні лекцій з догматичного богослов’я, гомілетики, загальної церковної історії, російської (руської) церковної історії, загальної цивільної історії, патристики–патрології, літургіки, церковної археології, канонічного (церковного) права та ін. Викладання цих предметів регламентувалось підручниками та конспектами, затвердженими Святійшим Синодом Російської Православної Церкви. Разом з тим, окремі викладачі при читанні лекцій корис¬тувалися власними конспектами.
У 1906–1910 рр. у КДА відбувався процес створення кафедри історії греко-східної церкви. Заснування цієї кафедри хоч і свідчило про зростання консервативних настроїв серед деякої частини академічної корпорації, все ж об’єктивно сприяло поглибленому вивченню історії церкви у Візантії, а отже, і візантинознавства загалом. Завдяки структурно-організаційним змінам статуту 1910–1911 рр., студенти отримали можливість докладніше опановувати візантинознавчі дисципліни.
Впродовж ста років існування Київська Духовна Академія утвердилась як чільний заклад у системі духовної освіти та богословської науки на українських землях, що перебували у складі Російської імперії. Основні напрями розвитку Академії реалізувалися через регламентацію її діяльності статутами, загальними для всіх російських духовних академій.
Київська Духовна Академія була важливим осередком вищої духовної освіти в Україні. Вченим Київської Духовної Академії належить не тільки пріорітет у першодруку документальних матеріалів з історії Православної Церкви в Україні, але й збагачення історіографічної, філософської спадщини новими концептуальними підходами до розробки ряду питань, оригінальними теоретичними положеннями і висновками.
Загалом духовно-освітні навчальні заклади в Україні в кінці ХІХ – початку ХХ ст. стали вагомим чинником розвитку освіти та культури.




СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Неопубліковані джерела:
1. Державний архів Запорізької області. – Ф.56. Олександрівська повітова управа. – Оп.1. – Спр.12. Засідання попечительської ради початкових шкіл Олександрівського повіту.

Опубліковані джерела:
2. Докучаев В.В. Автобиография // Докучаев В.В. Сочинения: В 9 т. – М.: Изд-во АН СССР, 1961. – Т. 9. – С. 153-154.
3. Иван Петрович Павлов. Автобиография // Иван Петрович Павлов (1849-1936) / Под ред. С.И. Вавилова. – М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1949. – 226 с.
4. Ключевский В.О. Письма. Дневники. Афоризмы и мысли об истории. – М.: Наука, 1968. – 528 с.
5. Корнилов И. Сборник материалов для истории просвещения в России. В 2 т. – СПб.: Синод. тип, 1895. – Т.2. – 203 с.
6. Отчет Александровского городского общественного управления за 1901–1903 год. – Александровск, 1905. – 230 с.
7. Пирогов Н.И. Вопросы жизни // Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения. – М., 1985. – 251 с.
8. Пирогов Н.И. О воскресных школах // Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения. – М., 1952. – С.464-474.
9. Пирогов Н.И. Письма к И.В. Бертенсону // Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения. – М.: Педагогика, 1985. – С. 429-442.
10. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 1-е. Т. 32. – СПб.: Тип. второго отделения собственной ЕИВ Канцелярии, 1830. – С.234-471.
11. Пругавин А.С. Законы и справочные сведения по начальному образованию. – СПб., 1904. – 1095 с.
12. Тихомиров Д. Сборник правил и программ для церковно-приходских школ. 2 изд. доп. – СПб., Издание Д.Д. Полубояринова, 1889. – 112 с.

Автореферати дисертацій:
13. Гладкий С.О. Православне парафіяльне духовенство в суспільному житті України на початку ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – Полтава, 1997. – 19 с.
14. Гузенко С.М. Висвітлення проблем історії церкви України-Русі (православ’я давньоруського періоду) на сторінках журналу “Труды Киевской Духовной Академии”: Автореферат дис. … канд. іст. наук. – К., 2002. – 28 с.
15. Драч О.О. Розвиток початкової освіти в Україні (1861-1917 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – Х., 2001. – 28 с.
16. Кондратьєва І.В. Релігійно-моральні пошуки мислителів Київської Духовної Академії: Автореферат дис. … канд. філос. наук. – К., 1998. – 22 с.
17. Кравченко О.В. Благодійна діяльність православної церкви в Харківській єпархії (1799-1917 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2003. – 19 с.
18. Кравченко Т.М. Розвиток початкової освіти на Харківщині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – Х., 1999. – 23 с.
19. Надтока Г.М. Православна церква в Україні 1900–1917 років: соціально-релігійний аспект: Автореф. дис. ... д-ра іст. наук: 09.00.11. – К., 1999. – 18 с.
20. Стельмах С.П. Политика самодержавия в области народного образования на Украине в 60-90-х гг. XIX в.: Автореф. дис. ... канд. ист. наук: 07.00.02. – К., 1991. – 23 с.
21. Степаненко Г. В. Освітня діяльність православного духовенства в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.): Автореф. дис. ...канд. іст. наук: 07.00.01 / Ін-т історії України НАН України. – К., 2002. – 25 с.
22. Ткачук М. Л. Київська академічна філософія ХІХ – початку ХХ ст. і становлення історико-філософської науки в Україні: Автореферат дис. … доктора філос. наук. – К., 2001. – 42 с.
23. Тригуб О.П. Історія Херсонської єпархії (1775–1918): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Національний університет «Києво-Могилянська Академія». – Миколаїв, 2000 – 24 с.
24. Федорчук О.О. Православ’я в становленні культури півдня України (кінець ХVІІІ – початок ХХ століття): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 – Донецьк, 2005. – 19 с.

Монографії та статті:
25. Біднов В. Школа й освіта на Україні // Українська культура. Лекції за ред. Дмитра Антоновича. – К.: Наука, 1993. – С.40–71.
26. Благовидов Ф.В. Деятельность русского духовенства в отношении к народному образованию в царствование императора Александра II. – Казань: Б.и., 1891. – 378 с.
27. Богданов И.М. Грамотность и образование в дореволюционной России и в СССР. – М.: Статистика, 1964. – 196 с.
28. Бондар Л. З історії створення недільних шкіл на Україні. – К.: Наукова думка, 1995. – 96 с.
29. Бондар Л. Христина Алчевська – організатор освітньої справи в Україні. – К.: Наукова думка, 2002. – 75 с.
30. Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60-90-х роках ХІХ ст. – К.: Наукова думка, 1980. – 155 с.
31. Власовський І. Нарис історії Української православної церкви в ХVІІІ – ХХ ст. – Нью-Йорк, 1957. – 390 с.
32. Вовк Л. Генезис пріоритетних тенденцій освіти дорослих в Україні (ІІ пол. ХІХ – 20-ті роки ХХ ст.). – К.: Наукова думка, 1996. – 144 с.
33. Гладкий С. О. Релігійна освіта в Україні на початку ХХ століття // Релігійна освіта в Україні (перша половина ХХ століття): Зб. наук. праць / В.О. Пащенко (відп. наук. ред). Полт. держ. пед. ін-т. ім. В. Г. Короленка. – Полтава, 1997. – С.6–15.
34. Грекулов Е.Ф. Православная церковь – враг просвещения. – М.: Наука, 1962. – 192 с.
35. ГрекуловЕ.Ф. Церковь, самодержавие, народ (2-ая половина ХІХ – начало ХХ в.). – М.: Наука, 1969. – 184 с.
36. Грищенко М.М. Великодержавна політика царського уряду в питанні освіти трудящих України // Український історичний журнал. – 1968. – № 7. – С. 51–57.
37. Гупан Н. М. Історіографія розвитку історико-педагогічної науки в Україні. – К.: Нац. пед. ун-т ім. Д. П. Драгоманова., 2000. – 213 с.
38. Даденков М.Ф. Історія педагогіки. – К.: Радянська школа, 1947. – 328 с.
39. Дьяконов К.П. Духовные школы в царствование императора Николая I. – Сергиев Посад: Б.и., 1907. – 438 с.
40. Жукова О. Соціалізація особистості в системі просвітницько-педагогічної діяльності Х.Д. Алчевської. К.: Наукова думка, 2001. – 112 с.
41. Заволока М.Г. Загальноосвітня школа України в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. – К., 1977. – 105 с.
42. Кальниш Ю. Духовні школи в Україні: загальний огляд // Людина і світ. – 2001. – № 4. – С. 32–37.
43. Катунин Ю.А. Система духовного образования в Таврической губернии в к. ХIХ в. // Проблемы материальной и духовной культуры народов Крыма и Северного Причерноморья от античных времен до наших дней. Материалы I научных чтений 14 – 15 ноября 1996 года. – Симферополь, 1996. – 76 с.
44. Киян Л. Київські недільні школи. – К.: Радянська школа, 1989. – 94 с.
45. Константинов Н.А. Очерки по истории средней школы. – М., 1956. – 247 с.
46. Константинов Н.А., Струминский В.Я. Очерки по истории начального образования в России. – М.: Госуд. учебно-пед. изд-во Мин-ва просвещения РСФСР, 1953. – 272 с.
47. Мармазова О. Просвітницька діяльність земств в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – К.: Знання, 1998. – 124 с.
48. Милюков П.Н. Очерки по истории русской культуры: В 3 т. – М.: Прогресс, 1994. – Т. 2, ч. 2. – 496 с.
49. Надтока Г.М. Православна церква в Україні 1900-1917 років: соціально-релігійний аспект. – К.: Знання, 1998. – 270 с.
50. Никольский Н.М. История русской церкви. – М.: Политиздат, 1988. – 448 с.
51. Опыты православной педагогики: Сб. / Сост. А. Стрижев, С. Фомин. – М.: Литерат. учеба, 1993. – 240 с.
52. Ососков А.В. Начальное образование в дореволюционной России (1861 – 1917). – М., 1982. – 208 с.
53. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Конец XIX – начало XX в. – М.: Педагогика, 1991. – 448 с.
54. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Конец ХІХ – начало ХХ в. / Под ред. Э.Д.Днепрова, С.Ф.Егорова, Ф.Г.Паначина и др. – М.: Наука, 1991. – 448 с.
55. Побірченко Н. Педагогічна і просвітницька діяльність українських Громад у контексті суспільного руху Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). – К.: Знання, 2001. – 164 с.
56. Полонский А. Православная церковь в истории России: синодальный период // Преподавание истории в школе. – 1996. – № 1. – С. 8-25.
57. Поспеловский Д.В. Русская православная церковь в ХХ веке. – М.: Республика, 1995. – 425 с.
58. Прокопенко И. Ф., Кочат Д. А. История становления и развития народного образования на территории Харьковщины в дооктябрьский период (XIX – нач. XXв.). – Х.: ХГПИ, 1990. – 90 с.
59. Рашин А.Г. Грамотность и народное образование в России в ХІХ и начале ХХ в. // Исторические записки. – М.: Наука, 1951. – Т.37. – С. 28–80.
60. Римский С.В. Церковная реформа 60-70-х годов XIX века // Отечественная история. – 1995. – № 2. – С. 166–175.
61. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х – початок ХХ століття): Нариси / М.Д.Ярмаченко (відп. ред.) та ін. – К. 1991. – 384 с.
62. Русское православие: вехи истории / Под ред. А.И. Клибанова. – М.: Политиздат, 1989. – 719 с.
63. Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К.: Знання, 2001. – 912 с.
64. Смолич И.К. История Русской Церкви. 1700–1917 // История Русской Церкви: В 10 кн. – М.: Изд-во Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1996. – Кн. 8. – 800 с.
65. Тарасова В.А. Профессор Н.Н. Глубоковский и реформа высшей духовной школы в России в конце XIX – начале ХХ в. // Вест. Моск. ун-та. Серия 8. История. – 2001. – № 4. – С. 23–38.
66. Теоретико-методичні основи християнської педагогіки. Історико-педагогічний аспект: Монографія / Автори: Т.Д.Тхоржевська, І.Я.Мищишин, Ю.А. Щербяк: В 2 ч. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – 480 с.
67. Терновский С. Историческая записка о состоянии Казанской духовной академии после ее преобразования. 1870-1892. – Казань: Б.и., 1892. – 658 с.
68. Тригуб О.П. Народное образование и церковь Юга Украины в начале ХХ века (1900 – 1917) // Славянский альманах. – Николаев: б.и., – Апрель. – 1999. – С.23–25.
69. Флоровский Г.В. Пути русского богословия. – К.: Б.и., 1991. – 600 с.
70. Швидько А.К. Народное образование на Екатеринославщине в дооктябрский период // Развитие общеобразовательной и профессиональной школы на Днепропетровщине / Под ред. В.В.Иваненко. – Днепропетровск, 1989. – С.5–15.
71. Шип Н.А. З історії Київської духовної академії // Український історичний журнал. – 1996. – № 3. – С.48–64.
72. Шип Н.А. Церковно-православний рух в Україні (поч. ХХ ст.). – К.: НАН України. Ін-т історії України, 1995. – 66 с.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 500
Скачать бесплатно 21680.doc 





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.