У нас уже 242731 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 






Название КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ ЯК ВИДУ ПОКАРАННЯ
Количество страниц 185
ВУЗ АКАДЕМІЯ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ
Год сдачи 2005
Содержание ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Громадські роботи як вид кримінального покарання: поняття, сутність та мета застосування
1.1. Громадські роботи як вид кримінальної репресії в системі покарань.........................................................................................12
1.2. Диференціація відповідальності та індивідуалізація покарання в процесі призначення громадських робіт.......................................34
1.3. Аналіз практики застосування судами України покарання у виді громадських робіт...........................................................................52

РОЗДІЛ 2. Кримінологічні аспекти застосування покарання у виді громадських робіт
2.1. Характерні ознаки злочинів, за які призначаються громадські роботи...............................................................................................69
2.2 Характеристика осіб, що вчинили злочини, за які застосовується покарання у виді громадських робіт.............................................79
2.3. Причини та умови вчинення злочинів, за які призначаються громадські роботи...........................................................................96

РОЗДІЛ 3. Проблеми вдосконалення профілактичної роботи з особами, що відбувають покарання у виді громадських робіт
3.1. Загальносоціальне запобігання.....................................................117
3.2. Спеціально-кримінологічна профілактика..................................135
ВИСНОВКИ...........................................................................................154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................169

ВСТУП

Система кримінальних покарань з прийняттям у 2001 році нового Кримінального кодексу України [1] зазнала істотних змін. Ці зміни стосувалися, насамперед, розширення переліку покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, що в свою чергу зумовлювалося впливом економічних, політичних, соціально-психологічних та інших суспільних факторів.
Вчені, які займалися дослідженням альтернативних покарань, засвідчують їх очевидні переваги перед позбавленням волі. Адже ці заходи не розривають позитивних суспільних зв’язків засудженого, не перешкоджають поверненню останнього до нормального життя у суспільстві, сприяють загальному зменшенню кількості засуджених, які знаходяться у місцях позбавлення волі, є більш ефективними для попередження рецидиву та значно дешевшими для здійснення, дають змогу широко залучати громадськість і трудові колективи до виправлення засуджених і контролю за ними. Зрештою, чим ширший спектр заходів кримінально-правового впливу, тим дієвіший та ефективніший їх вплив [2, с. 4].
Окреме місце в системі покарань, альтернативних позбавленню волі, зайняли громадські роботи – вид покарання, безпосередньо пов’язаний з трудовим впливом на засудженого.
Громадські роботи сьогодні набули поширення у всьому світі. Практика їх застосування у Великій Британії, Данії, Швеції, Голландії, Португалії, Франції, Іспанії, США, Російській Федерації, Азербайджанській Республіці, Грузії та багатьох інших країнах засвідчила велике профілактичне значення вищеназваної міри покарання, її високу ефективність.
Відтак, дослідження проблем застосування громадських робіт в Україні являє собою значний науковий інтерес. При цьому на особливу увагу заслуговують не лише кримінально-правові, але й кримінологічні аспекти використання цього нового для України виду кримінальної репресії. Адже саме покарання, не пов’язані з позбавленням волі, мають відігравати одну з головних ролей у здійсненні кримінальної політики боротьби зі злочинністю.
Актуальність теми. Боротьба зі злочинністю залишається на сьогодні однією з головних проблем нашої держави. Статистика свідчить, що за роки незалежності України злочинність щорічно зростала аж до 1996 року включно Так, якщо в 1992 році кількість зареєстрованих злочинів становила 480478, то в 1994 році цей показник збільшився до 571891, а в 1996 році піднявся до 617262, що перевищило рівень 1992 року на 28,5 % [3, с. 11].
І хоча статистичні показники Міністерства внутрішніх справ України засвідчили деяке зниження рівня злочинності у 1997-2002 роках, реальних передумов для цього в країні не було. В цілому криміногенна ситуація залишалася складною. І вже в 2003 році рівень злочинності знову зріс. Так, в 2002 році було зареєстровано 450661 злочин, що на 53015 злочинів, або на 10,5 % менше порівняно з 2001 роком, натомість в 2003 році цей показник збільшився до 556351 злочинів, або на 23,5 % порівняно з попереднім роком [4, с. 43; 5, с. 28].
За таких обставин стає зрозумілим, що існуюча донедавна в законодавчій та судовій практиці тенденція до посилення тяжкості кримінального покарання, якнайширшого застосування позбавлення волі на певний строк не виправдала себе. До того ж призначення кримінального покарання повинно забезпечувати реалізацію таких основних принципів як індивідуалізація покарання, справедливість, гуманність покарання та економія кримінальної репресії. Тому дослідження питання покарань, альтернативних позбавленню волі, заслуговує на особливу увагу. Відтак, звернення до проблеми громадських робіт як одного видів таких покарань є цілком обґрунтованим.
Введення у чинний Кримінальний кодекс України правових норм щодо громадських робіт зумовлювалося інтеграцією українського законодавства у світову (особливо європейську) систему права, а також приведенням його у відповідність до якісно нового характеру політичних, економічних, соціальних та інших видів відносин, що склалися в суспільстві [6, с. 11].
Проте наявність відповідних норм у кримінальному законодавстві України не забезпечує на сьогодні потреб практики застосування даного покарання. Крім того, певна законодавча незавершеність положень щодо громадських робіт не дозволяє найефективніше використати всі переваги цієї санкції. Відтак, виникає потреба в подальшому вдосконаленні відповідних кримінально-правових норм у бік подальшої гуманізації й практичного закріплення принципів індивідуалізації та справедливості покарання.
Необхідність активізації наукових розробок проблеми громадських робіт набуває значної ваги ще й з огляду на невирішеність багатьох кримінологічних питань, пов’язаних, насамперед, з профілактичною роботою з особами, що відбувають це покарання.
Слід зазначити, що значний виправно-профілактичний потенціал громадських робіт, підтверджений практикою їх застосування у всьому світі, можливість позитивного впливу на різноманітні сторони особистості винного, дозволили б реалізовувати навіть такі складові мети покарання як виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів. Тому необхідний глибокий аналіз не лише кримінально-правових, але й кримінологічних аспектів застосування даного виду покарання з тим, щоб розробити практичні рекомендації по покращенню профілактичної роботи з особами, засудженими до громадських робіт.
Вказаними обставинами визначено вибір теми дослідження, її актуальність, теоретичне і практичне значення.
Нагадаємо, що громадські роботи є новим, невідомим раніше законодавству України видом кримінального покарання. Тому проблема їх застосування в нашій країні комплексно, на монографічному рівні, з позицій як кримінального права, так і кримінології, не вивчалася. Загалом питання громадських робіт досліджувалося у зв’язку з вирішенням інших проблем – визначення цілей та сутності покарання, його призначення й ролі у запобіганні злочинам, місця у здійсненні кримінально-правової політики боротьби зі злочинністю тощо.
Окремим питанням застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (в тому числі громадських робіт), приділяли увагу О.В.Беца, І.Г.Богатирьов, Ю.В.Бишевський, І.А.Вартилецька, М.Г.Вербенський, Г.С.Гавелов, І.М.Гальперін, С.І.Комарицький, В.М.Кудрявцев, В.А.Льовочкін, О.О.Малиновський, В.П.Махоткін, В.Н.Петрашев, О.Г.Фролова.
Підґрунтям для дослідження проблеми громадських робіт слугували також загальні праці з кримінології та кримінального права українських і російських учених-юристів радянського й сучасного періодів: Г.А.Аванесова, В.І.Антипова, Ю.М.Антоняна, Л.В.Багрій-Шахматова, Ю.Д.Блувштейна, Б.С.Волкова, В.В.Голіни, В.П.Голубєва, І.Н.Даньшина, О.М.Джужи, А.І.Долгової, А.П.Закалюка, В.С.Зеленецького, А.Ф.Зелінського, І.І.Карпеця, Ю.Н.Кудрякова, Н.Ф.Кузнєцової, Н.С.Лєйкіної, О.М.Литвака, В.Г.Лихолоба, А.Й.Міллера, С.В.Полубінської, О.Р.Ратінова, В.В.Сташиса, М.О.Стручкова, С.А.Тарарухіна, І.К.Туркевич, В.П.Філонова, О.М.Яковлєва, С.С.Яценка та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації виконана згідно з планами наукових досліджень кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, зокрема, пов’язана з темою “Суспільство перехідного типу: соціальна безпека та чинники загроз”, а також узгоджується з напрямом, затвердженим планом науково-дослідних робіт Академії праці і соціальних відносин.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є вироблення пропозицій по вдосконаленню кримінально-правових норм щодо громадських робіт та розробка науково обґрунтованих рекомендацій по покращенню профілактичної роботи з особами, які відбувають даний вид покарання.
Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:
 визначити місце громадських робіт в системі покарань, його сутність, мету, профілактичне значення й розробити пропозиції по вдосконаленню відповідних кримінально-правових норм з метою подальшої гуманізації та розширення практики застосування даного покарання;
 встановити, як реалізуються принципи диференціації відповідальності, індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання в процесі призначення громадських робіт;
 проаналізувати практику застосування судами України покарання у виді громадських робіт, визначити основні тенденції в процесі призначення даного виду покарання, оцінити ефективність застосування громадських робіт;
 визначити характерні ознаки злочинів, за які призначаються громадські роботи;
 здійснити характеристику осіб, що вчиняли злочини, по яких застосовується покарання у виді громадських робіт;
 встановити причини та умови вчинення злочинів, за які призначаються громадські роботи;
 визначити основні напрями запобігання злочинам, по яких застосовуються громадські роботи, та профілактичної роботи з особами, засудженими до даного виду покарання; надати практичні рекомендації по покращенню запобіжної діяльності на загальносоціальному та спеціально-кримінологічному рівні.
Об’єкт дослідження – напрямок кримінально-правової політики, пов’язаний із застосуванням покарань, альтернативних позбавленню волі, і, зокрема, громадських робіт як одного з таких покарань.
Предмет дослідження – чинні кримінально-правові норми щодо громадських робіт, правозастосовча практика та профілактична робота з особами, що відбувають дане покарання.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети була використана сукупність методів наукового пізнання. Порівняльний метод використовувався для вивчення правових норм щодо громадських робіт, які містяться у кримінальному законодавстві Великої Британії, Данії, Швеції, Голландії, Португалії, Франції, Іспанії, США, Російської Федерації, Азербайджанської Республіки, Грузії, що дало змогу внести ряд пропозицій по удосконаленню чинного КК України з цього питання.
За допомогою формально-логічного (юридичного або догматичного) методу досліджувалися вітчизняні кримінально-правові норми щодо громадських робіт, а також аналізувалась практика їх застосування. Системно-функціональний метод допоміг виявити зв’язок між застосуванням громадських робіт і соціальними явищами й процесами, що впливають на процес призначення даного покарання.
З використанням статистичного методу вивчалися показники злочинності, а також практика застосування судами України покарання у виді громадських робіт. При цьому використовувалися дані Міністерства внутрішніх справ України та Державної судової адміністрації України.
Застосовувалися також соціологічні методи (вивчення документів, опитування у формі інтерв’ю), за допомогою яких збирався емпіричний матеріал для кримінологічної характеристики злочинів, за які призначаються громадські роботи, визначення їх детермінант та виявлення проблем у профілактичній роботі з особами, що відбувають даний вид покарання.
Емпіричну базу дослідження склали 140 архівних кримінальних справ, які були розглянуті місцевими та апеляційними судами м. Києва, Київської, Сумської та Рівненської областей. Проводилося неформалізоване (вільне) інтерв’ю з 68 засудженими до громадських робіт та працівниками кримінально-виконавчих інспекцій (у кількості 45 чоловік). Для обробки зібраного матеріалу застосовувалися статистичні прийоми.
У процесі дослідницької роботи аналізувалося вітчизняне законодавство щодо громадських робіт, крім того, відповідні кримінально-правові норми зарубіжних країн, монографічна література, наукові статті, практика застосування досліджуваного виду покарання. Висновки і пропозиції дисертації ґрунтуються також на матеріалах власного кримінологічного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів. Дана дисертаційна робота є першим в Україні комплексним науковим дослідженням громадських робіт, в якому вперше здійснена кримінально-правова та кримінологічна характеристика даного виду покарання, а також сформульовані пропозиції по вдосконаленню кримінально-правових норм щодо громадських робіт та розроблені науково обґрунтовані рекомендації по впливу на причини та умови злочинів, по яких застосовується даний вид покарання, й покращенню профілактичної роботи з особами, засудженими до громадських робіт.
Автором розроблені й виносяться на захист такі положення:
1) вказується на необхідність доповнення переліку осіб, яким громадські роботи не призначаються (ч. 3 ст. 56 КК України), таким положенням: “жінки, що мають дітей віком до семи років”, що сприятиме гуманізації практики застосування даного виду покарання;
2) обґрунтовується висновок про необхідність введення до КК в якості однієї з умов відбування громадських робіт обов’язку засудженого перед виконанням роботи проходити медичний огляд, невиконання якої може бути достатньою підставою для застосування до винного стягнення у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності;
3) вноситься пропозиція поєднати інститут громадських робіт зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, що сприятиме практичному закріпленню принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання;
4) з метою більш ефективної реалізації принципів диференціації відповідальності та економії кримінальної репресії доводиться потреба розширити перелік складів злочинів, за які можуть бути призначені громадські роботи;
5) вказується на необхідність передбачити посильний характер громадських робіт для неповнолітніх та встановити обов’язок проводити медичний огляд неповнолітніх перед початком відбування покарання у виді громадських робіт;
6) вноситься пропозиція застосовувати громадські роботи також з урахуванням професійної діяльності засудженого, що дозволить розширити практику призначення цього покарання;
7) встановлюється, що найчастіше громадські роботи призначаються за злочини проти власності, господарські й насильницькі злочини; здійснюється їх кримінологічна характеристика та аналіз причин і умов вчинення відповідних злочинів;
8) робиться висновок про необхідність планування і здійснення профілактики злочинів, за які застосовуються громадські роботи, на рівні загальносоціального і спеціально-кримінологічного запобігання; визначаються заходи та надаються рекомендації по покращенню профілактичної роботи з особами, які відбувають даний вид покарання.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації теоретичні положення можна використати в науково-дослідній роботі для подальшого вивчення кримінально-правових та кримінологічних проблем громадських робіт як виду покарання.
Викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинного законодавства, зокрема, Кримінального кодексу України, сприяти поліпшенню практики призначення покарання у виді громадських робіт, допомогти ефективнішій реалізації принципів індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання, економії кримінальної репресії.
Дисертаційне дослідження може бути корисним у плані практичного використання в профілактичній роботі з особами, що відбувають покарання у виді громадських робіт.
Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при викладенні курсів кримінального права, кримінології, кримінально-виконавчого права, а також під час підготовки відповідних підручників та навчальних посібників для студентів юридичних вузів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях “Україна: шляхами віків” (м. Київ, 17 травня 2002 року) та “Проблеми розвитку законодавства і правозастосовчої практики” (м. Мінськ, 29-30 жовтня 2004 року).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені автором у чотирьох наукових статтях. Всі вони опубліковані у фахових виданнях.
Список литературы ВИСНОВКИ

Впровадження альтернативних покарань, одним з яких є громадські роботи, набуває нині особливої актуальності. На сьогодні вже доведено, що позбавлення волі здійснює незначний вплив на тривалий захист суспільства від злочинності, у тому числі повторної, є найменш ефективною і, водночас, найбільш дорогою санкцією.
Виходячи з цього, на міжнародному рівні неодноразово зверталась увага на важливість застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Наприклад, Шостий конгрес ООН по запобіганню злочинності та поводженню з правопорушниками (1980 р.) прийняв спеціальну резолюцію, у якій визначив альтернативи тюремному ув’язненню. У ній, зокрема, говорилося, що необхідно розвивати як існуючі альтернативи позбавленню волі (умовне засудження та примусова праця на благо суспільства), так і заохочувати вироблення нових видів покарання, які дозволять судам обрати конкретну міру, що б найкраще відповідала обставинам конкретної справи. В зв’язку з цим державам – членам ООН було рекомендовано визначити ряд нових альтернатив позбавленню волі, які могли б застосовуватися, не створюючи невиправданої загрози безпеці суспільству, з метою введення цих покарань у національне законодавство [189, с. 127].
Як бачимо, при внесенні норм щодо громадських робіт до чинного КК вітчизняний законодавець керувався сучасними поглядами на гуманізацію кримінальних покарань, керувався пріоритетом міжнародно-правових норм у зазначеній сфері. В зв’язку з цим привертає увагу каральна політика сучасної української держави, її гуманна сутність, спрямована на реалізацію основних принципів забезпечення правового захисту людини [190, с. 478]. Загалом широке застосування громадських робіт дозволить якнайповніше реалізувати принципи індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання, крім того, економії кримінальної репресії, що надасть можливість виправляти правопорушника без ізоляції його від суспільства та сприяти попередженню злочинів.
Між тим, кримінально-правові норми щодо громадських робіт потребують удосконалення з метою подальшої гуманізації та розширення практики застосування даного покарання. В зв’язку з цим вносяться наступні пропозиції:
9) доповнити перелік осіб, яким громадські роботи не призначаються (ч. 3 ст. 56 КК України), таким положенням: “жінки, що мають дітей віком до семи років”, що сприятиме гуманізації практики застосування даного виду покарання, створенню нормальних умов утримання і виховання дітей засуджених;
10) ввести до КК в якості однієї з умов відбування громадських робіт обов’язок засудженого перед виконанням роботи проходити медичний огляд, невиконання якої може бути достатньою підставою для застосування до винного стягнення у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. У зв’язку з цим пропонується частиною 4 статті 56 КК України записати таке: “При призначенні покарання у виді громадських робіт суд повинен зобов’язати засудженого пройти медичний огляд на предмет відсутності у нього хвороби, небезпечної для інших працівників, та придатності до роботи, на якій його передбачається використовувати”;
11) поєднати інститут громадських робіт зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, що сприятиме практичному закріпленню принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання, дозволить якнайповніше використання можливості цього інституту. У зв’язку з цим вноситься пропозиція доповнити розділ ХІІ КК України статтями 791, 792 і 793 наступного змісту:
“Стаття 791. Звільнення від відбування покарання з умовою виконання громадських робіт.
1. Якщо суд дійде висновку, що звільнення особи від відбування покарання з випробуванням за правилами, передбаченими статтями 75, 76, 77 цього Кодексу, недостатнє, він може звільнити засудженого від відбування покарання з умовою виконання громадських робіт.
2. Умови застосування громадських робіт визначаються положеннями статті 56 цього Кодексу.

Стаття 792. Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з умовою виконання громадських робіт.
1. У разі звільнення від відбування покарання з умовою виконання громадських робіт суд може покласти на засудженого такі обов’язки:
a. з’являтися за викликом до органів кримінально-виконавчої системи;
b. повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про причини зміни місця роботи чи місця проживання, які перешкоджають відбуванню громадських робіт;
c. отримувати попередній дозвіл органів кримінально-виконавчої системи на будь-яку поїздку, яка може стати перешкодою для виконання громадських робіт.
2. Суд може додатково покласти на засудженого обов’язки, передбачені у статті 76 цього Кодексу.
3. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого.

Стаття 793. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з умовою виконання громадських робіт.
1. Якщо засуджений відбув громадські роботи, виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, він звільняється судом від призначеного ним покарання.
2. У разі невиконання засудженим покладених на нього обов’язків, порушення порядку та умов відбування громадських робіт або вчинення правопорушення, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, суд за поданням контролюючого органу направляє його для відбування призначеного покарання.
3. Якщо засуджений вчинив новий злочин протягом строку виконання зобов’язань щодо громадських робіт, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71, 72 цього Кодексу.
4. Під час реалізації положень, передбачених частинами 2, 3 цієї статті, суд повинен врахувати відпрацьований засудженим строк громадських робіт”;
12) з метою більш ефективної реалізації принципів диференціації відповідальності та економії кримінальної репресії розширити перелік складів злочинів, за які можуть бути призначені громадські роботи, наступними статтями Особливої частини КК: ч. 1 ст. 139, ч.1 ст. 143, ч. 1 ст. 144, ч. 1 ст. 154, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 163, ч. 1 ст. 164, ч.1 ст. 165, ст. 167, ч. 1 ст. 168, ч. 1 ст. 169, ч. 1 ст. 171, ст. ст. 172, 173, 174, ст. ст. 180, 182, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 192, ст.ст.193, 195, 197, 215, 227, ч. 1 ст. 259, ч. 1 ст. 271, ст. ст. 293, 295, 299, ч. 1 ст. 302, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 323, ч. 1 ст. 327, ст. ст. 337, 338, 356, ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 358, ст. 360, ч. 1 ст. 361, ч. 1 ст. 363, ч. 1 ст.366, ч. 1 ст. 376, ч.1 ст. 387, ст. 445;
13) з метою поліпшення кримінально-правового захисту неповнолітніх передбачити для них посильний характер громадських робіт та обов’язок проводити медичний огляд перед початком відбування покарання у виді громадських робіт. Відтак, необхідно викласти ч. 1 ст. 100 КК України у такій редакції: “Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16-ти до 18-ти років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім посильних для нього робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день. Перед початком відбування покарання у виді громадських робіт неповнолітні підлягають обов’язковому медичному огляду”;
14) з метою розширення практики призначення громадських робіт застосовувати це покарання також з урахуванням професійної діяльності засудженого, у зв’язку з чим доповнити ч. 1 ст. 56 КК таким положенням: “Суд може зобов’язати засудженого відбувати покарання у виді громадських робіт за місцем роботи”.
Необхідне поширювальне тлумачення норми щодо кола осіб, до яких громадські роботи не застосовуються, з огляду на можливі труднощі у відбуванні цього покарання працівниками правоохоронних органів;
Зазначимо, що сьогодні практика застосування судами України громадських робіт розширюється, однак питома вага осіб, яким було призначено даний вид покарання, у загальному числі засуджених залишається низькою. Серед основних тенденцій, які намітилися в процесі призначення громадських робіт, такі:
1) громадські роботи часто призначаються як більш м’яка міра покарання засудженим за статтями КК, у санкціях яких вони не передбачені;
2) найбільше громадські роботи застосовуються за злочини у сфері господарської діяльності, злочини проти власності, злочини проти життя та здоров’я особи і злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення;
3) громадські роботи призначаються як за злочини невеликої і середньої тяжкості, так і за тяжкі та особливо тяжкі злочини;
4) поступово розширюється практика застосування громадських робіт щодо неповнолітніх.
Причинами неефективності роботи суду щодо застосування покарання у виді громадських робіт є: 1) тривала суспільна орієнтація на жорстке ставлення до злочинців, відтак, першочергове застосування до них покарання у виді реального позбавлення волі; 2) повільне формування механізмів реалізації нових кримінально-правових норм та недосконалість системи виконання покарань; 3) передбачення громадських робіт як альтернативи до інших основних покарань лише в 4 % кримінально-правових санкцій; 4) нечисельність й іноді повна відсутність практики застосування тих статей, де передбачено покарання у виді громадських робіт. Крім того, труднощі у застосуванні громадських робіт в Україні безпосередньо пов’язані з негативними процесами в соціально-економічній сфері (з одного боку, загострення проблеми безробіття, ускладнення процесу створення нових робочих місць, працевлаштування громадян, з іншого – розростання приватного сектору, включення трудомістких та непрестижних робіт, тобто робіт, які можна було б віднести до переліку громадських, в коло ринкових відносин).
Кримінологічна характеристика злочинів, по яких призначаються громадські роботи, включає відомості про відповідну категорію злочинів, а також дані про злочинців, що їх вчинили У свою чергу характеристика злочинів, за які застосовується досліджуваний вид покарання, містить інформацію про ступінь тяжкості злочинів, співвідношення видів злочинів за їх класифікацією в Особливій частині КК, окремі найбільш розповсюджені склади злочинів, групи злочинів залежно від домінуючої мотиваційної спрямованості та співвідношення умисних і необережних злочинів.
Виходячи з цього, переважна більшість злочинів, по яких призначаються громадські роботи, є злочинами невеликої тяжкості (згідно даних нашого дослідження, 37,9 %). Водночас поступово збільшується кількість тяжких злочинів серед усіх злочинів досліджуваної категорії.
Структуру злочинів, за які застосовується даний вид покарання, визначають економічні злочини (72 %), в основному злочини проти власності і господарські злочини. Найбільш розповсюджені склади злочинів даної групи – крадіжки та порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом. Для економічних злочинів характерні корисливий мотив й умисна форма вини. Третина цих злочинів є тяжкими.
1/4 частину злочинів, по яких призначаються громадські роботи, складають насильницькі злочини, або умисні злочини проти життя та здоров’я особи (в основному умисні легкі й умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження), і хуліганство. Більшість злочинів даної групи не становлять великої суспільної небезпеки.
Окрему групу злочинів, за вчинення яких застосовується досліджуваний вид покарання, утворюють злочини, пов’язані з наркотиками (за нашими даними, близько 6%), в основному незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети або з метою збуту. В структурі злочинів даної групи багато тяжких злочинів і злочинів середньої тяжкості (відповідно 62,5 і 37,5 %).
Громадські роботи призначаються також за вчинення необережних злочинів проти життя та здоров’я особи, злочинів проти громадського порядку та моральності, проти громадської безпеки, проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, проти правосуддя, проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, злочинів у сфері службової діяльності, а також злочин, передбачений ст. 286 КК. Ця група злочинів складає 2 % від усіх злочинів, за які призначаються громадські роботи. Здебільшого це злочини середньої тяжкості;
Переважна більшість усіх злочинів, по яких застосовується даний вид покарання (до 98,6 %), вчиняються умисно.
Доповнює кримінологічну характеристику злочинів, по яких призначаються громадські роботи, відомості про злочинців, що їх вчинили. Останні включають в себе інформацію про соціально-демографічні, кримінально-правові, особистісно-рольові та морально-психологічні ознаки даних осіб.
Вивчення соціально-демографічних ознак засуджених до громадських робіт показало, що переважно це особи віком 18-29 та 30-40 років (згідно результатів нашого дослідження, їх частка в загальній структурі винних осіб складає 90,7 %). Співвідношення між жінками і чоловіками, засудженими до громадських робіт, складає 1:7. Серед осіб, які вчинили злочини, за які застосовується досліджуваний вид покарання, більшість (76,4 %) мають середню або неповну середню освіту, а кожний п’ятий засуджений до громадських робіт – вищу, неповну вищу або середню спеціальну освіту. 55,7 % винних осіб на момент вчинення злочину ніде не працювали і не навчалися. Сімейний стан засуджених до громадських робіт такий: 59,3 % винних на момент вчинення злочину не перебували у шлюбі, 5,7 % – були розлучені, 35 % – мали сім’ю.
Аналіз кримінально-правових рис осіб, засуджених до громадських робіт, або ознак, які належать до вчинених цими особами злочинів, показав, що злочинна поведінка винних була спрямована, насамперед, проти охоронюваних КК цінностей у сфері господарської діяльності, права власності, здоров’я особи та здоров’я населення. Крім того, суспільну небезпечність досліджуваних осіб визначає їх орієнтація на вчинення злочинів невеликої тяжкості (2/5 від усіх злочинів). Більше 70 % злочинів вчинялася засудженими до громадських робіт з корисливих мотивів; насильницький мотив притаманний злочинній діяльності 20% винних осіб (в тому числі з хуліганських спонукань вчинялося 17,9% злочинів). Мотиви необережних злочинів домінували при вчиненні 1,4 % злочинів. Злочинна поведінка засуджених до громадських робіт у преважній більшості носила умисний характер. Безпосередніми виконавцями злочинів були 91,7% осіб, яким призначався досліджуваний вид покарання; організаторами – 5,6%; підмовниками – 2,7% осіб. Питома вага раніше засуджених в загальній кількості осіб, що вчинили злочини, за які застосовується дане покарання, склала 3,6%.
Суспільна небезпека осіб, які вчинили злочини, по яких призначаються громадські роботи, формувалася ще до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння: негативно характеризувалися за місцем роботи 6,4 %, за місцем проживання 13,6 % засуджених; до 4,3 % осіб раніше застосовувалися заходи адміністративного стягнення; 2,9 % винних лікувалися від алкоголізму, 6,4 % – проходили курс лікування від наркоманії.
Дослідження особистісно-рольових ознак засуджених до громадських робіт показало, що відповідні особи не займають багатьох соціальних позицій. Для більшості осіб, що вчинили злочини, по яких застосовується даний вид покарання, характерні звуженість сфери суспільних зв’язків, обмеженість особистісної діяльності, незмістовність дозвілля. Працюючі засуджені до громадських робіт не підтримували тісних контактів з колективом на роботі, не прагнули досягти кар’єрного чи професійного зросту, хоча власне матеріальне становище їх не задовольняло.
Вивчення морально-психологічних якостей досліджуваної категорії винних осіб засвідчило їх негативне ставлення до соціальних цінностей і соціальних функцій, які вони виконують, насамперед, до держави, суспільства, праці, власності, недоторканості (охорони) особи, виконання своїх трудових, професійних обов’язків, суттєві недоліки в правовій свідомості даних осіб. Близько 37 % засуджених висловили свою готовність і надалі порушувати закон, якщо це допоможе їм у досягненні бажаного рівня матеріального благополуччя. Третина опитаних заявила про свою здатність заподіяти фізичну шкоду іншій особі, якщо виникне така необхідність. Низький рівень правових знань не є характерним для засуджених до досліджуваного виду покарання. Поряд з цим більше 85 % злочинців негативно оцінили вчинене ними, визнали свою вину і розкаялися.
Зазначимо, що в структурі засуджених до громадських робіт виділяються злочинці корисливого спрямування, насильницькі (чи агресивні) злочинці, а також особи з завідомо зневажливим ставленням до своїх громадських і трудових обов’язків, низьким рівнем правової свідомості та правової культури.
В цілому отримані нами дані про осіб, що вчинили злочини, за які застосовується покарання у виді громадських робіт, разом з відомостями про відповідні злочини можуть бути покладені в основу здійснення запобіжних заходів по цій категорії справ. Крім того, вивчення особистості засуджених до досліджуваного виду покарання безпосередньо підвело нас до розуміння причин та умов вчинення відповідних злочинів.
Причини та умови злочинності і конкретних злочинів, в тому числі й таких, по яких призначаються громадські роботи, криються у взаємодії об’єктивних та суб’єктивних факторів, тобто середовища й особистості. Загалом характеристика причин та умов злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи, включає в себе аналіз загальних причин та умов злочинності, причин і умов окремих груп (видів) злочинів та причин і умов конкретного злочину.
До загальних причин та умов злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи, відносяться економічна криза; протиріччя в соціальній сфері; диференціація населення з різним рівнем доходів, розширення зони бідності; протиріччя в психології людей; поширення пияцтва і вживання наркотичних речовин; занепад духовної сфери; суперечливі процеси, які відбуваються в політиці; складна демографічна ситуація України; низький рівень здоров’я населення; недоліки в роботі правоохоронних органів; розпад системи профілактики злочинності та інші.
Основними причинами та умовами вчинення окремих груп (видів) злочинів, по яких призначаються громадські роботи, є неналежні матеріально-побутові та житлові умови, зубожіння значної частини населення; стрімке зростання кількості безробітних; розростання тіньового сектору економіки; несприятливі обставини морального формування особи; недоліки сімейного, шкільного виховання; негативний вплив на особу у найближчому побутовому оточенні, за місцем проживання, роботи, навчання; неприязні міжособистісні стосунки; розповсюдження пияцтва й алкоголізму; розвиток наркобізнесу; недосконалість антинаркотичного законодавства, відсутність ефективних механізмів його реалізації; неналежний рівень контролю за виробництвом, зберіганням, використанням та реалізацією наркотичних засобів; відсутність ефективних методик своєчасного виявлення фактів розповсюдження і вживання наркотиків, а також лікування наркоманів; незмістовність дозвілля, недоступність відповідних послуг більшості населення; відхилення в діяльності засобів масової інформації; недоліки в роботі правоохоронних органів; згортання профілактичній діяльності органів внутрішніх справ, незалучення громадськості до відповідної роботи.
Серед причин та умов конкретних злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи, виділяються недоліки в роботі правоохоронних органів (відмічено у 38,6 % справ); невтручання очевидців у злочин (в 11,4 % випадків); недбале ставлення громадян до збереження свого майна (у 8,6 % справ). Віктимна поведінка потерпілих мала місце при вчиненні 12 % досліджуваних злочинів.
Профілактична робота повинна будуватися з урахуванням кримінологічної характеристики злочинів, за які застосовуються громадські роботи, а також причин й умови вчинення відповідних злочинів. В цілому запобігання злочинам, по яких призначаються громадські роботи, є складовою єдиної системи профілактики злочинності, Воно повинно будуватися на поєднанні загальносоціальних та спеціально-кримінологічних заходів.
Стратегічними напрямами, за якими повинна здійснюватися розробка загальносоціальних запобіжних заходів, спрямованих на послаблення або нейтралізацію причин та умов досліджуваних злочинів, є:
1) підвищення матеріального добробуту населення, скорочення безробіття;
2) надання адресної соціальної допомоги найбільш вразливим категоріям населення;
3) покращення житлово-побутових умов населення;
4) покращення здоров’я населення; підвищення якості медичного обслуговування;
5) удосконалення сімейного виховання;
6) розвиток духовності, підвищення рівня правової культури громадян; подолання негативного впливу засобів масової інформації;
7) організація змістовного дозвілля, доступність повноцінного відпочинку широким верствам населення.
Незважаючи на те, що економічна нестабільність, соціальні протиріччя, труднощі матеріального характеру та інші кризові явища, які сьогодні характеризують ситуацію в більшості сферах суспільного життя, надзвичайно ускладнюють проведення заходів загальносоціальної профілактики, необхідно не лише ставити завдання, але й по мірі можливостей поетапно здійснювати ці заходи, розуміючи, що без оздоровлення економічної, соціальної, політичної, духовної та інших сфер життєдіяльності суспільства успіхів у боротьбі зі злочинністю, у тому числі злочинами, по яких призначаються громадські роботи, досягти неможливо.
Спеціально-кримінологічне запобігання включає в себе заходи, спрямовані на усунення, послаблення чи нейтралізацію причин та умов злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи, крім того, профілактичну роботу з особами, що відбувають дане покарання. Основним завданням останньої є запобігання рецидиву серед засуджених.
Реалізувати значний виправно-профілактичний потенціал покарання у виді громадських робіт можливо лише за допомогою добре організованого процесу відбування громадських робіт. Головну роль у цьому відіграють кримінально-виконавчі інспекції.
Негативно впливають на роботу кримінально-виконавчих інспекцій щодо забезпечення виконання громадських робіт їх неналежне матеріальне забезпечення, значна завантаженість, нестача кадрових ресурсів, недопрацьованість механізму взаємодії з органами місцевого самоврядування та власниками підприємств, установ, організацій, які беруть участь у виконанні досліджуваного покарання.
З метою чіткого врегулювання питання відбування громадських робіт доцільно зобов’язати органи місцевого самоврядування встановлювати не лише вид, а й місце відбування громадських робіт. У зв’язку з цим вноситься пропозиція ч. 1 ст. 56 КК викласти у такій редакції: “Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид та місце яких визначають органи місцевого самоврядування”.
Поліпшити виконання громадських робіт повинно здійснення наступних заходів: закріплення на законодавчому рівні дієвого механізму контролю за відбуванням зазначеного покарання; покращення матеріального і кадрового забезпечення кримінально-виконавчих інспекцій; проведення систематичної роботи з працівниками кримінально-виконавчих інспекцій щодо підвищення їх правосвідомості і моральної відповідальності за якість своєї роботи.
Необхідно включити до програм щодо запобігання злочинності комплекс заходів, спрямованих на покращення діяльності кримінально-виконавчих інспекцій у напрямі оптимізації профілактичної роботи з особами, що відбувають покарання у виді громадських робіт, серед яких – створення цілісної виховної системи виправлення засуджених з використанням методів єдиного психолого-педагогічного впливу, що б поєднувала в собі різні напрями, форми і методи профілактики; розробка типової програми соціально-психологічної роботи з засудженими до громадських робіт залежно від виду вчиненого злочину та особливостей особистості конкретного злочинця; введення до складу кримінально-виконавчих інспекцій штатних психологів для здійснення психолого-педагогічного впливу на осіб, які відбувають дане покарання; організація навчання і перепідготовки працівників кримінально-виконавчих інспекцій з-тим, щоб забезпечити ефективне виконання громадських робіт;
Проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженої особи покладається на органи внутрішніх справ, зокрема, працівників служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Вони ведуть облік осіб, засуджених до громадських робіт, здійснюють перевірки за місцем проживання винних, про результати яких повідомляють кримінально-виконавчу інспекцію.
Важливе місце в індивідуальній профілактиці рецидиву займає робота органів внутрішніх справ з сім’єю засудженого до громадських робіт, яка включає вивчення родини винного, аналіз криміногенних та антикриміногенних впливів, які йдуть з сім’ї, а також роботу, спрямовану на активізацію позитивних і нейтралізацію негативних обставин. В цілому необхідно залучати членів родини (там, де це можливо) до профілактичної роботи з засудженими до громадських робіт.
Забезпечити ефективність виконання громадських робіт, а також профілактичної роботи з особами, що відбувають це покарання, покликаний прокурорський нагляд за вищеназваною діяльністю, який здійснюється шляхом перевірок у кримінально-виконавчих інспекціях і за місцем роботи засуджених. Об’єктом прокурорського нагляду є також діяльність органів внутрішніх справ щодо здійснення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого.
Вирішити багато виправно-профілактичних завдань могло б залучення до відповідної роботи трудових колективів і громадськості. В цілому запобіжна діяльність в аспекті впливу на причини й умови злочинів, за вчинення яких застосовуються громадські роботи, та особистість відповідних засуджених повинна носити системний характер як за комплексом заходів, так і за колом суб’єктів і бути спрямованою, з одного боку, на усунення, послаблення або нейтралізацію відповідних криміногенних обставин, з іншого боку – всебічний розвиток антикриміногенних сторін засуджених до громадських робіт.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
2. Вартилецька І.А Громадські роботи як вид покарання // Юридичний вісник України. – 1996. – № 42. – С. 4.
3. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. – К.: Україна, 1997. – 167 с.
4. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3 (37). – С. 40-55.
5. Судимість осіб та призначення мір кримінального покарання у 2003р. // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 4 (44). – С. 28-33.
6. Гавриш С.Б., Фесенко Є.В. Концептуальні питання застосування нового кримінального законодавства України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001р. – К.-Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 11-14.
7. Уголовный кодекс Украины: Научно-практ. комментарий / Отв. ред. В.И.Шакун, С.С.Яценко. – К.: А.С.К., 1999. – 1088 с.
8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001р. / За ред. С.С.Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
9. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 416 с.
10. Бышевский Ю.В., Марцев А.И. Наказание и его назначение: Уч. пособие. – Омск: Науч.-исслед. и ред.-изд. отд., 1975. – 82 с.
11. Общественное мнение и преступление / Г.Х.Ефремова, Г.Ш.Лежава, А.Р.Ратинов, Т.Г. Шавгулидзе. – Тбилиси: Мецниереба, 1984. – 299 с.
12. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. – М.: Наука, 1990. – 138 с.
13. Беца О. Лишение свободы: отрицательные социальные и психологические последствия // В поисках альтернатив тюремному наказанию: Материалы междунар. симпозиума 15-16 января 1997г. – К.: Freedom House и др. – 1997. – С. 35-41.
14. Сахнюк С.В.Теоретичні та практичні аспекти пом’якшення покарання за кримінальним законодавством України: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. – К., 2001. – 19 с.
15. Гогель С.К. Курс уголовной политики в связи с уголовной социологией. – СПб: Изд-во СПб. ун-та, 1910. – 270 с.
16. Шнайдер Г.И. Криминология: Пер. с нем. – М.: Прогресс-Универс, 1994. – 504 с.
17. Кудрявцев В.Н. Стратегиии борьбы с преступностью. – М.: Юристъ, 2003. – 352 с.
18. Шишов О.Ф. Теоретические проблемы системы наказаний в истории советского уголовного права (1917-1936 гг.) // Личность преступника и уголовная ответственность. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1981. – С. 86-98.
19. Токарев Ю.С. Народное правотворчество в период социалистической революции // Исторические записки. – 1955. – № 52. – С. 75-83.
20. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. А.В. Наумов. – М.: Юристъ, 1996. – 824 с.
21. Беца О. Нетюремные санкции и их применение в зарубежных уголовно-правовых системах // В поисках альтернатив тюремному наказанию: Материалы международного симпозиума 15-16 января 1997г. – К.: Freedom House и др. – 1997. – С. 125-152.
22. Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство: Пер. з англ. – К.: Основи, 1996. – 207 с.
23. Упоров И. Целеполагание отдельных видов наказания в российском уголовном праве // Уголовное право. – 2001. – № 3. – С. 45-50.
24. Уголовный кодекс Российской Федерации. – Тольятти: ООО “Сеан-Издат”, 2001. – 136 с.
25. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики / Науч. ред. И.М.Рагимова. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2001. – 325 с.
26. Уголовный кодекс Дании / Науч. ред. С.С.Беляев. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2001. – 230 с.
27. Уголовный кодекс Швеции / Науч. ред. Н.Ф.Кузнецова, С.С.Беляев. – М.: Изд-во МГУ, 2000. – 167 с.
28. Уголовный кодекс Грузии / Отв. ред. Р.М.Асланов. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 409 с.
29. Новый Уголовный кодекс Франции / Науч. ред. Н.Ф.Кузнецова, Э.Ф.Побегайло. – М.: Изд-во “Юридический колледж МГУ”, 1993. – 212 с.
30. Малиновский А.А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 372 с.
31. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Загальна частина / Під заг. ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка. – К.: “Форум”, 2001. – 395 с.
32. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. П.С.Матишевського, П.П.Андрушка, С.Д.Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
33. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
34. Кримінально-виконавчий кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 96 с.
35. Сташис В.В. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001 р. – К.-Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 5-10.
36. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – К.: Наукова думка, 1995. – 455 с.
37. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
38. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 496 с.
39. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. – М.: “Проспект”, 1997. – 760 с.
40. Антипов В.І. Щодо основних принципів визначення видів та розмірів покарань за Кримінальним кодексом України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001р. – К.-Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 83-86.
41. Степанюк А.Ф. Проблемы применения наказаний, порожденные новым Уголовным кодексом Украины // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001р. – К.-Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 92-96.
42. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6 (40). – С. 14-20.
43. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М.: Юрид. лит., 1983. – 206 с.
44. Криминологические и уголовно-правовые проблемы наказания /И.С.Джекебаев, Р.Н.Судакова, С.А.Шапинова, К.Ж.Балтабаев. – Алма-Ата: Наука, 1983. – 207 с.
45. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій (Особлива частина) / Александров Ю.А., Гаврилишин А.П., Гринчак В.М., Джужа О.М., Лихолоб В.Г. – К.: НАВСУ, 2000. – 136 с.
46. Даньшин І.М., Голіна В.В., Кальман О.Г. Кримінологія. Особлива частина: Навч. посібник. – Х.: Право, 1999. – 232 с.
47. Криминология: Учебник / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, Г.М.Миньковского. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 415 с.
48. Ермаков В.Д. Наиболее общие личностные характеристики несовершеннолетних правонарушителей // Трудные судьбы подростков – кто виноват? – М.: Юрид. лит., 1991. – С. 159-162.
49. Саясова И.К. Социально-психологические особенности несовершеннолетних правонарушителей // Трудные судьбы подростков – кто виноват? – М.: Юрид. лит., 1991. – С. 163-166.
50. Кон И.С., Фельдштейн Д.И. Отрочество как этап жизни и некоторые психолого-педагогические характеристики переходного возраста: Хрестоматия по психологии. – М.: Наука, 1987. – 442 с.
51. Загальна декларація прав людини // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 19-24.
52. Декларація прав дитини // Дитинство в Україні: права, гарантії, захист. – К.: АТ “Видавництво “Столиця”, 1998. – Ч. 1. – С. 17-19.
53. Конвенція про права дитини. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во “Право”, 1995. – 32 с.
54. Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей // Дитинство в Україні: права, гарантії, захист. – К.: АТ “Видавництво “Столиця”, 1998. – Ч. 1. – С. 36-39.
55. Коляда П.В. Окремі аспекти практичного застосування Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001р. – К.-Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С.14-17.
56. Кідіна Н. Законодавство країн Європи про кримінальну відповідальність неповнолітніх // Право України. – 2000. – № 2. – С. 97-100.
57. Кодекс законів про працю України (витяг) // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. – К.: Дитячий Фонд ООН “ЮНІСЕФ”, 2002. – С. 200-202.
58. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст. 142.
59. Личность преступника и применение наказания / Б.С.Волков, Б.В.Сидоров, В.П.Малков, И.А.Тарханов. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1980. – 216 с.
60. Інформаційне повідомлення про спільне розширене засідання Президії Верховного Суду України, Президії Ради суддів України та колегії Державної судової адміністрації України // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 2 (36). – С. 9-19.
61. Про стан організації роботи місцевих судів Луганської області за 2002р. та І квартал 2003 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3 (37). – С. 14-17.
62. Про стан організації роботи місцевих судів Черкаської області у 2002 р. та І півріччі 2003 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 5 (39). – С. 7-11.
63. Про стан організації роботи місцевих судів Львівської області у 2002 р. та І півріччі 2003 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6 (40). – С. 7-11.
64. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в І півріччі 2003 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 5 (39). – С. 23-38.
65. Маляренко В.Т. Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду //Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 5 (39). – С. 2-6.
66. Маляренко В. Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду //Право України. – 2004. – № 1. – С. 4-10.
67. Статистика судимості та призначення мір кримінального покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 4 (38). – С. 36-41.
68. Дані в розрізі статей Кримінального кодексу України про кількість засуджених осіб за 2001 рік. – К.: Державна судова адміністрація України, 2002. – 9 с.
69. Дані в розрізі статей Кримінального кодексу України про кількість засуджених осіб за 2002 рік. – К.: Державна судова адміністрація України, 2003. – 9 с.
70. Дані в розрізі статей Кримінального кодексу України про кількість засуджених осіб за 2003 рік. – К.: Державна судова адміністрація України, 2004. – 9 с.
71. Звіт про кількість осіб, засуджених, виправданих, справи щодо яких закрито, неосудних, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру та види кримінального покарання за 2001 рік. – К.: Державна судова адміністрація України, 2002. – 37 с.
72. Звіт про кількість осіб, засуджених, виправданих, справи щодо яких закрито, неосудних, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру та види кримінального покарання за 2002 рік. – К.: Державна судова адміністрація України, 2003. – 13 с.
73. Звіт про кількість осіб, засуджених, виправданих, справи щодо яких закрито, неосудних, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру та види кримінального покарання за 2003 рік. – К.: Державна судова адміністрація України, 2004. – 13 с.
74. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 4 (38). – С. 12-35.
75. Звіт про неповнолітніх засуджених за 2002 рік. – К.: Державна судова адміністрація України, 2003. – 3 с.
76. Звіт про неповнолітніх засуджених за 2003 рік. – К.: Державна судова адміністрація України, 2004. – 3 с.
77. Вербенський М.Г. Покарання, не пов’язані з позбавленням волі: загальна характеристика і проблеми застосування // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001р. – К.-Х.: Юрінком Інтер. – 2002. – С. 86-89.
78. Литвак О.М. Органи кримінальної юстиції // Держава і право. Юридичні і політичні науки: Зб. наук. праць. Вип. 22. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2003. – С. 489-499.
79. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н.Кудрявцева, В.Е.Эминова. – М.: Юрист, 1995. – 512 с.
80. Криминология: Учебник / Под ред. А.И.Долговой. – М.: Издат. группа ИНФРА М-НОРМА, 1997. – 784 с.
81. Криминология: Учебник / В.Г.Лихолоб, В.П.Филонов, О.И.Коваленко, А.Е.Михайлов. – Киев-Донецк: НАВДУ, 1997. – 398с.
82. Максимов С.В. Краткий криминологический словарь. – М.: Юристъ, 1995. – 32 с.
83. Туркевич І.К. Злочинність: Навч. посібник. – К.: Видавничий центр Інституту адвокатури, 1999. – 47 с.
84. Долгова А.И. Криминология. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 272 с.
85. Медведев А.М. Экономические преступления: понятие и система //Советское государство и право. – 1992. – № 1. – С. 80-86.
86. Методика анализа преступности. – М.: Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разраб. мер предупреждения преступности, 1986. – 117 с.
87. Кримінологія: Загальна та Особлива частини / І.М.Даньшин, В.В.Голіна, О.Г.Кальман, О.В.Лисодєд. – Х.: Право, 2003. – 352 с.
88. Зелінський А.Ф. Кримінологія: Навч. посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
89. Зелинский А.Ф. Корысть: опыт криминологического и психологического анализа // Государство и право. – 1993. – № 3. – С.67-72.
90. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1968. – 159 с.
91. Криминология: Словарь. – СПб.: Изд-во “Лань”, изд-во Санкт-Петерб. ун-та МВД России, 1999. – 259 с.
92. Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку. – Х.: Право, 1998. – 144 с.
93. Валуйская М.Ю. О прикладном аспекте понятия “личность преступника” // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Зб. наук. праць. – Вип. 3. – Запоріжжя: РВП Видавець. – 1997. – С. 73-76.
94. Антонян Ю.М. Системный поход к изучению личности преступника // Советское государство и право. – 1974. – № 5. – С. 88-93.
95. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве: Уч. пособие. – Владивосток, 1970. – 132 с.
96. Шакун В.І. Суспільство і злочинність. – К.: Атіка, 2003. – 784 с.
97. Джужа О.М., Моісеєв Е.М., Василевич В.В. Кримінологія: Навч.-метод. посібник. – К: Атіка, 2003. – 400 с.
98. Лейкина Н.С. Криминология о преступнике. – Л.: Знание, 1978. – 32с.
99. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева. – М.: Издат. группа ИНФРА М-НОРМА, 1997. – 832 с.
100. Яковлев А. Социально-психологические детерминанты личности неосторожного преступника // Уголовное право. – 2003. – № 2. – С.110-112.
101. Антонян Ю.М. Причины преступного поведения. – М.: Акад. МВД РФ, 1992. – 208 с.
102. Тихий В.П. Злочини проти суспільної (загальної) безпеки. – Х.: Право, 1996. – 210 с.
103. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. – Горький, 1974. – 265 с.
104. Розин В. Психологический анализ преступной личности //Уголовное право. – 1999. – № 2. – С. 95-100.
105. Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С. Кримінологія: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2002. – 288 с.
106. Антонян Ю.М., Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Личность корыстного преступника. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1989. – 160 с.
107. Кривощекова Н.В. Применение классификации насильственных преступников при разработке профилактических мероприятий //Причины отдельных видов преступности и проблемы борьбы с ними: Сб. науч. трудов. – М. – 1989. – С. 145-154.
108. Сахаров А.Б. Учение о личности преступника и его значение в профилактической деятельности органов внутренних дел. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 267 с.
109. Аванесов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление. – Горький, 1975. – 240 с.
110. Спиридонов Л.И. Проблема причинного комплекса преступности //Теоретические вопросы изучения причинного комплекса преступности: Сб. науч. трудов. – М.: Акад. МВД СССР. – 1981. – С.35-50.
111. Косенко С.С. Віктимологічна профілактика статевих злочинів щодо неповнолітніх: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2004. – 20 с.
112. Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию. – М.: Изд-во “Юрид. лит.”, 1965. – 227 с.
113. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 208 с.
114. Криминология: Учебник / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, Г.М.Миньковского. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 566 с.
115. Стручков Н.А. Преступность как социальное явление. – М.: Юрид. лит., 1979. – 45 с.
116. Психологическое изучение личности преступника: Сб. статей. – М.: Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разраб. мер предупр. преступности, 1976. – 212 с.
117. Ной И.С. Методические проблемы советской криминологии. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1975. – 222 с.
118. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Х.: Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1986. – 166 с.
119. Емельянов В.П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – 96 с.
120. Селецкий А.И., Тарарухин С.А. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением. – К.: Вища школа, 1981. – 238 с.
121. Криминология: Учебник / Под ред. А.И.Долговой. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 848 с.
122. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. – М.: Наука, 1976. – 287 с.
123. Категории материалистической диалектики. – М., 1967. – 217 с.
124. Бухгольц Э. Социалистическая криминология: Пер. с нем. – М.: Изд-во МГУ, 1975. – 170 с.
125. Гребельник О. Соціально-економічний стан України // Україна-2001: підсумки року: Інформаційно-аналітична доповідь. – К.: Ін-т політики, 2001. – С. 54-63.
126. Кокіна В. Молоді. Одружені. Та чи щасливі? // Урядовий кур’єр. – 1999. – 5 січня.
127. Дидок В. Каждая третья молодая пара разводится, чтобы “не плодить нищету” // Факты. – 1998. – 24 декабря.
128. Макеєв С. Соціальні настрої населення України // Україна-2001: підсумки року: Інформаційно-аналітична доповідь. – К.: Ін-т політики, 2001. – С. 76-81.
129. Куценко В. Зміцнення соціальної бази реформ – шлях до подолання бідності // Економіка України. – 2002. – № 2. – С. 27-34.
130. Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2000 р. та завдання на 2001 р.: Виступ Президента України Л.Д.Кучми на засіданні Національної Ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування // Урядовий кур’єр. – 2001. – 14 березня.
131. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – №5 (45). – С. 23-39.
132. Аванесов Г.А. Криминология: Учебник. – М.: Акад. МВД СССР, 1984. – 498 с.
133. Бандурка А.М., Давиденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие. – Х.: Основа, 2003. – 368 с.
134. Протидія економічній злочинності – головне завдання прокурорської діяльності // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1. – С.89-92.
135. Игошев К.Е., Миньковский Г.М. Семья, дети, школа. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.
136. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Рус. яз., 1970. – 816 с.
137. Закалюк А. Кримінологія: погляд на злочинність та проблеми її запобігання // Юридичний вісник України. – 2000. – 20-26 квітня. – С. 4-5.
138. Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 роки: Затверджено Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. // Шакун В.І. Суспільство і злочинність. – К.: Атіка, 2003. – С. 219-246.
139. Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 1998 р. “Про ефективність функціонування системи запобігання злочинним проявам проти особи і суспільства” від 8 травня 1998 р. // Шакун В.І. Суспільство і злочинність. – К.: Атіка, 2003. – С. 246-249.
140. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки: Затверджено Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. // Шакун В.І. Суспільство і злочинність. – К.: Атіка, 2003. – С. 251-282.
141. Концепція реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002-2010 роки: Схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 січня 2002 р. // Шакун В.І. Суспільство і злочинність. – К.: Атіка, 2003. – С. 288-297.
142. Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003-2010 роки: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 р. // Шакун В.І. Суспільство і злочинність. – К.: Атіка, 2003. – С. 340-370.
143. Кристи Н. Плотность общества: Пер. с норвежского. – М.: Прогресс, 2001. – 176 с.
144. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования. – М.: Издат. группа “ФОРУМ-ИНФРА-М”, 1998. – 216 с.
145. Соціальні індикатори рівня життя населення: Статистичний збірник. – К.: Держкомстат України, 2003. – 230 с.
146. Плюси й мінуси ринку праці України // Соціальна політика. – 2004. – 26 серпня.
147. Співак В.М. Середній клас – фундамент демократичного суспільства // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 18. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2002. – С. 378-382.
148. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 2 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 22. – Ст. 71.
149. Юровська В. Становлення і розвиток загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття // Право України. – 2004. – № 10. – С. 37-41.
150. Положення про умови та порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям: Затверджено постановою Кабінету Міністрів від 22 лютого 1999 р. // Урядовий кур’єр. – 1999. – 4 березня.
151. Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам: Закон України від 16 листопада 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 1. – Ст. 2.
152. Заходи щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків: Затверджено Указом Президента України від 17 жовтня 1997 р. // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. – К.: Дитячий Фонд ООН “ЮНІСЕФ”, 2002. – С. 154-158.
153. Про додаткові заходи щодо вдосконалення системи здійснення соціальних виплат громадянам: Указ Президента України від 5 травня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 19. – С.62-63.
154. Про соціальні послуги: Закон України від 19 червня 2003 р. //Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. – С. 52-60.
155. Подарунок держави соціально незахищеним громадянам // Адвокат. – 2004. – № 5. – С. 50-51.
156. Адресна допомога готівкою // Соціальна політика. – 2004. – 7 жовтня.
157. Про державну допомогу сім’ям з дітьми: Закон України із змінами, внесеними згідно із Законом № 49-IV від 4 липня 2002 р. // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. – К.: Дитячий Фонд ООН “ЮНІСЕФ”, 2002. – С. 133-137.
158. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 23 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 27. – Ст. 211.
159. Головкін Б. Конфліктні стосунки – передумова вчинення насильницьких злочинів у сімейно-побутовій сфері // Право України. – 2001. – № 5. – С. 93-96.
160. Грималюк М. Дорога... до квартири // Соціальна політика. – 2004. – 8 липня.
161. Президент обеспокоен жилищной проблемой в Украине // Факты. – 1999. – 28 апреля.
162. Алексеева А. Как молодой семье получить кредит на квартиру // Комсомольская правда в Украине. – 2004. – 12 октября.
163. Римашевская Н.М. Проблемы и перспективы здоровья населения // Народонаселение. – 2000. – № 4. – С. 99-105.
164. Лікарські помилки: чи може пацієнт відстояти свої права // Адвокат. – 2004. – № 5. – С. 53-54.
165. Вкрай потрібна медична реформа // Соціальна політика. – 2004. – 8 липня.
166. Журавель В., Батечко С., Страчень Б. Организация системы медицинской помощи населению на солидной общественной основе // Ліки України. – 2000. – № 3. – С. 4-9.
167. Кобринский Ю.Г., Туркевич И.К. Подросток и закон. – К.: Политиздат Украины, 1986. – 77 с.
168. Шестаков Д.А. Семейная криминология: семья, конфликт и преступление. – Спб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1996. – 264 с.
169. Яковлев А.М. Теория криминологии и социальная практика. – М.: Наука, 1985. – 247 с.
170. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника. – М.: Ред.-издат. отдел Акад. МВД СССР, 1975. – 159 с.
171. Васильківська І.П. Кримінологічні аспекти сімейного виховання //Держава і право. – К.: Ін Юре. – 1999. – Вип. 4. – С. 265-275.
172. Про попередження насильства в сім’ї: Закон України від 15 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 70.
173. Державна доповідь “Про становище дітей в Україні за підсумками 1997 року”. – К.: Студцентр, 1998. – 150 с.
174. В Україні – рік сім’ї // Урядовий кур’єр. – 2004. – 7 жовтня.
175. Положення про дитячий будинок сімейного типу: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. //Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. – К.: Дитячий Фонд ООН “ЮНІСЕФ”, 2002. – С. 169-172.
176. Положення про прийомну сім’ю: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. – К.: Дитячий Фонд ООН “ЮНІСЕФ”, 2002. – С. 172-175.
177. Юзікова Н. Злочин, передбачений ст. 300 КК України, у контексті суспільної безпеки // Право України. – 2003. – № 11. – С. 27-29.
178. Головченко В. Особливості формування правової культури молоді // Право України. – 2004. – № 10. – С. 120-123.
179. Евграшина М., Сметанская О. Если ребенок мечтает о скрипке, не покупайте ему столярный набор. От этого он может заболеть // Факты. – 1999. – 28 апреля.
180. Литвак О. Загальнотеоретичні підвалини спеціально-кримінологічного запобігання злочинності // Право України. – 2001. – № 5. – С. 97-103.
181. Литвак О.М. Держава і злочинність. – К.: Атака, 2004. – 304 с.
182. Про утворення кримінально-виконавчої інспекції та її органи: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 21 листопада 2001 р. № 212. – К., 2001.
183. Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Затверджено Указом Президента України від 31 липня 1998 р. // Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: Зб. нормат. актів. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 323-329.
184. Інструкція про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства внутрішніх справ України від 19 грудня 2003 р. № 270/ 1560. – К., 2003.
185. Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки: Затверджено Указом Президента України від 17 вересня 1996 р.// Шакун В.І. Суспільство і злочинність. – К.: Атіка, 2003. – С. 142-188.
186. Гальперин И.М. Задачи совершенствования теории и практики применения наказаний, не связанных с лишением свободы // Наказания, не связанные с лишением свободы. – М.: Юрид. лит.– 1972. – С. 3-29.
187. Ковалев М.И., Воронин Ю.А. Криминология и уголовная политика. – Свердловськ: Свердл. юрид. ин-т, 1980. – 60 с.
188. Жевлаков Э. Уголовная политика российского государства //Уголовное право. – 1998. – № 1. – С. 123-132.
189. Льовочкін В., Осауленко О. Проблеми реалізації нового кримінального законодавства // Право України. – 2001. – № 11. – С. 125-128.
190. Богатирьов І.Г. Роль міжнародних стандартів у гуманізації системи покарання (теоретико-прикладний аспект) // Держава і право. Юридичні і політичні науки: Зб. наук. праць. Вип. 22. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2003. – С. 478-483.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)
50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.