У нас уже 242731 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 






Название КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРЕДАЧІ АБО ЗБИРАННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ КОНФІДЕНЦІЙНУ ІНФОРМАЦІЮ, ЯКА Є ВЛАСНІСТЮ ДЕРЖАВИ
Количество страниц 225
ВУЗ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Год сдачи 2006
Содержание ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………...4
ВСТУП ………………………………………………………………..…..........…5
РОЗДІЛ 1. ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПЕРЕДАЧУ АБО ЗБИРАННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ КОНФІДЕНЦІЙНУ ІНФОРМАЦІЮ, ЯКА Є ВЛАСНІСТЮ ДЕРЖАВИ ...................................................................................12
1.1. Історія розвитку кримінально-правової охорони відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави …………. 12
1.2. Досвід визначення правового режиму інформації з обмеженим
доступом в законодавстві зарубіжних країн.......................................................30
1.3. Кримінально-правова охорона інформації з обмеженим доступом в законодавстві зарубіжних країн ………………………………………………..49
Висновки до розділу 1...........................................................................................61
РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПЕРЕДАЧІ АБО ЗБИРАННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ КОНФІДЕНЦІЙНУ ІНФОРМАЦІЮ, ЯКА Є ВЛАСНІСТЮ ДЕРЖАВИ..........................................65
2.1. Об’єкт злочину, передбаченого ст. 330 КК України…………………….. 65
2.2. Предмет злочину, передбаченого ст. 330 КК України ………………….. 82
2.3. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 330 КК України …….. 98
Висновки до розділу 2.........................................................................................110
РОЗДІЛ 3. CУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПЕРЕДАЧІ
АБО ЗБИРАННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ
КОНФІДЕНЦІЙНУ ІНФОРМАЦІЮ, ЯКА Є ВЛАСНІСТЮ ДЕРЖАВИ ....113
3.1. Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 330 КК України…...........…….......113
3.2. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 330 КК України…....122
Висновки до розділу 3.........................................................................................134
РОЗДІЛ 4. СПЕЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПЕРЕДАЧІ АБО
ЗБИРАННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ
КОНФІДЕНЦІЙНУ ІНФОРМАЦІЮ, ЯКА Є ВЛАСНІСТЮ ДЕРЖАВИ…136
4.1. Кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 330 КК України …....136
4.2. Відмежування злочину, передбаченого ст. 330 КК України, від
суміжних злочинів…………………………………………….……………..…146
Висновки до розділу 4……………………………………………………….....175
ВИСНОВКИ …………………………………………………………................177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………..............184
ДОДАТКИ ………………………………………………………………..........

ВСТУП
Актуальність теми. В Україні проходить процес формування інформаційного суспільства, що створює широкі можливості для більш активного і ефективного розвитку людини, суспільства, держави, міжнародного співтовариства. Однією з ознак цього процесу є інформаційні відносини, які виникають у зв’язку з збиранням, розповсюдженням, перетворенням і використанням інформації. В рамках інформаційних відносин відбувається реалізація права суб’єктів на інформацію. Конституція України проголосила та закріпила в ст. 34 право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Разом з цим право доступу до інформації, передбачене в Конституції і законодавчих актах, не є абсолютним, оскільки законодавством встановлені обмеження на доступ до певних видів інформації.
Інформація з обмеженим доступом охороняється різноманітними правовими засобами, в тому числі шляхом встановлення та реалізації кримінальної відповідальності за порушення правил її використання. Зокрема, статею 330 КК України передбачена кримінальна відповідальність за передачу або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Поняття конфіденційної інформації, що є власністю держави, в законодавстві не визначено. В Законі України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року лише зазначено, що стосовно інформації, яка є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ – надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначені відомості, визначається Кабінетом Міністрів України. Правовий режим конфіденційної інформації, що є власністю держави, можна визначити тільки шляхом аналізу підзаконних нормативних актів, наприклад, Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, Інструкції про порядок забезпечення режиму безпеки, що повинен бути створений на підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють підприємницьку діяльність у галузі криптографічного захисту конфіденційної інформації, що є власністю держави тощо.
Проблема кримінальної відповідальності за передачу або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, є недостатньо теоретично розробленою в науці кримінального права. Її розгляд вичерпується коментарями до Кримінального кодексу, а інші кримінально-правові дослідження, які мали б комплексний характер, не проводились. У зв’язку з цим теоретична розробка цього складу злочину, безумовно, служитиме на користь правотворчій та правозастосовній діяльності.
Науково-теоретичним підґрунтям у виконанні дисертації послужили наукові праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячені загальним проблемам кримінального права, а також дослідження в галузі правового забезпечення охорони інформації, зокрема, роботи П.П. Андрушка, Д.С. Азарова, О.І. Алексенцева, Ю.В. Бауліна, М.С. Вертузаєва, В.О. Глушкова, М.Ю. Ємельникова, О.О. Єфремова, Б.А. Кормича, Є.В. Лащука, А.А. Музики, П.І. Орлова, В.П. Тихого, О.О. Фатьянова, М.І. Хавронюка та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., а також базується на п. 23 розділу V Тематики приоритетних напрямів дисертаційних досліджень на 2002-2005 р.р., затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635, п. 7 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 р.р., затверджених наказом МВС України № 755 від 05 липня 2004 р., та п. 1.4. розділу І Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 р.р., схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 року (протокол № 3).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретичний аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 330 КК України, внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за цей злочин.
Для досягнення поставленої мети було визначено такі основні завдання:
 провести історико-правовий аналіз розвитку законодавства, що регулює відносини в галузі інформації з обмеженим доступом;
 дослідити міжнародно-правові норми та закони зарубіжних країн щодо встановлення обмежень права на інформацію та провести порівняльний аналіз законодавства зарубіжних держав щодо охорони інформації з обмеженим доступом кримінально-правовими засобами;
 проаналізувати та розкрити зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 330 КК України, виявити найбільш складні і спірні питання застосування цієї кримінально-правової норми;
 розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства з охорони конфіденційної інформації, яка є власністю держави, та інших нормативно-правових актів України в інформаційній сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з використанням відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави.
Предметом дослідження є норма чинного кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за передачу або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, а також вітчизняне законодавство минулих років та сучасне законодавство зарубіжних країн щодо інформації з обмеженим доступом.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети та завдань, з урахуванням його об’єкту та предмету. Історико-правовий метод використовувався для дослідження розвитку законодавства в галузі кримінально-правової охорони інформації з обмеженим доступом. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі кримінально-правових норм законодавства окремих зарубіжних країн, а також при порівнянні колишнього і чинного законодавства та окремих норм діючого законодавства. З використанням метода формально-догматичного аналізу здійснено тлумачення відповідних кримінально-правових норм та окремих термінів і термінологічних зворотів. Формально-юридичний метод забезпечив дослідження змісту і структури кримінально-правової норми про відповідальність за передачу чи збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Метод системного аналізу застосовувався при встановленні місця передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави в системі кримінально-правових норм.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійною завершеною роботою, комплексним монографічним дослідженням проблем кримінально-правової охорони відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Дисертаційна робота виконана на основі КК України та результатів сучасних наукових досліджень у правознавстві та інших галузях науки.
Серед нових положень та висновків, що обґрунтовуються в дисертаційному дослідженні, до найбільш суттєвих відносяться наступні:
1. Уперше здійснено історико-правовий аналіз становлення правових норм про відповідальність за незаконі діяння з інформацією з обмеженим доступом.
2. Уперше проведено комплексне дослідження правового режиму інформації з обмеженим доступом та порівняльний аналіз кримінально-правових норм про відповідальність за незаконне поводження з інформацією з обмеженим доступом в законодавстві зарубіжних країн.
3. У межах родового об’єкта злочину, передбаченого ст. 330 КК, уперше виділено та визначено видовий об’єкт, яким є інформаційна безпека держави в сфері обігу інформації з обмеженим доступом, що є власністю держави.
4. Уперше обґрунтовано, що безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 330 КК, є інформаційні відносини в сфері охорони відомостей, які становлять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, а додатковим обов’язковим об’єктом – суспільні відносини, що виникають у зв’язку з обміном конфіденційною інформацією, що є власністю держави, між Україною та іноземними державами, організаціями та їх представниками.
5. Уперше запропонована класифікація інформації з обмеженим доступом, на основі якої розроблені критерії віднесення інформації до категорії «таємної» та «конфіденційної», що дозволяє відмежувати суміжні склади злочинів, предметом яких є інформація з обмеженим доступом.
6. У рамках розгляду предмета злочину наведені та аргументовані пропозиції щодо удосконалення проекту Закону України «Про інформацію з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці», уточнені поняття та правовий режим конфіденційної інформації, що є власністю держави.
7. На підставі аналізу об’єктивної сторони складу злочину уперше визначені особливості збирання та передачі відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави; встановлено момент закінчення злочину; обґрунтовано необхідність передбачити в диспозиції ст. 330 КК таку об’єктивну ознаку складу злочину як зберігання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави.
8. Для встановлення суб’єкта злочину уперше визначені категорії осіб, яким відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням професійних обов’язків.
9. Доведено, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 330 КК, може бути вчинений тільки умисно; при скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 330 КК, відношення особи до діяння може бути тільки умисним, а до наслідків як кваліфікуючої ознаки складу злочину, – умисним або необережним.
10. Уперше визначені особливості кваліфікуючих ознак передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави.
11. Обґрунтовано та запропоновано нову авторську редакцію ст. 330 КК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації можуть бути використані:
 у сфері науково-дослідної діяльності – як теоретична основа для подальших наукових розробок проблем кримінальної відповідальності за порушення правил використання інформації з обмеженим доступом, зокрема, конфіденційної інформації, що є власністю держави;
 у правотворчості – для подальшого вдосконалення кримінально-правових норм, що охороняють інформацію з обмеженим доступом, а також при розробці законів, які були б направлені на врегулювання питань, пов’язаних з обігом, збиранням, використанням, розповсюдженням інформації з обмеженим доступом;
 у правозастосуванні – при розв’язанні конкретних кримінальних справ, пов’язаних із злочинними посяганнями на інформацію з обмеженим доступом;
– у навчальному процесі – при викладанні курсів Особливої частини кримінального права, при підготовці підручників і навчальних посібників.
Основні положення дисертації впроваджені в науково-практичній діяльності Служби безпеки України, в Державному комітеті фінансового моніторингу України для попередження незаконних дій з конфіденційною інформацією, що є власністю держави, в Департаменті інформаційних технологій МВС України при удосконаленні організаційного та нормативного забезпечення функціонування інтегрованої інформаційно-аналітичної системи обробки оперативної інформації «ОРІОН». Окремі матеріали дисертаційного дослідження використовуються в навчальній та методичній роботі Харківського національного університету внутрішніх справ.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданні кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ; доповідались на міжнародній науковій конференції «Информация и информационная безопасность правоохранительных органов» (Москва, 2003 р.), на науково-практичних конференціях «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, 2003 р., 2004 р., 2005 р.).
Публікації. Основні положення і висновки, що сформульовані в дисертації, відображені автором у десяти наукових статтях, дев'ять з яких опубліковані в наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та матеріалах наукових конференцій [183-192].
Структура дисертації обумовлена предметом, метою і завданнями дослідження, складається зі вступу, чотирьох розділів, до складу яких входить десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 183 сторінки. Список використаних джерел (278 найменування) займає 24 сторінки.

Список литературы ВИСНОВКИ
Аналіз вітчизняного законодавства минулих років та сучасного законодавства зарубіжних країн щодо інформації з обмеженим доступом, дослідження норми чинного кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за передачу чи збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, сформулювати наступні висновки та пропозиції.
1. Формування сучасної норми про кримінальну відповідальність за передачу чи збирання конфіденційної інформації, що є власністю держави, починається з Уложення про покарання кримінальні і виправні 1885 року та Кримінального уложення 1903 року. В період до прийняття КК УРСР 1922 року окремими кримінально-правовими засобами охоронялись державна, банківська, кредитна, податкова, акціонерна, торгівельна, комерційна, канцелярська та приватна таємниці, таємниця листування. В КК УРСР 1922 року кримінальна відповідальність була передбачена тільки за розголошення державної, військової таємниць та економічних відомостей, що не є за своїм змістом спеціально охоронюваною державною таємницю, але не підлягають розголошенню по прямій забороні закону чи розпорядженню керівників відомств, установ і підприємств. У КК УРСР 1927 року також передбачалась кримінальна відповідальність за розголошення таємниці попереднього слідства, дізнання чи ревізійного обстеження. Детальне розмежування кримінальної відповідальності за незаконне поводження з інформацією з обмеженим доступом було передбачено КК УРСР 1960 року. Однак на той період відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, окремими кримінально-правовими засобами не охоронялись. Уперше кримінальна відповідальність за передачу іноземним організаціям відомостей, що становлять службову таємницю, була встановлена в 1984 році.

2. Сучасна норма про кримінальну відповідальність за передачу чи збирання конфіденційної інформації, що є власністю держави, розроблена з урахуванням Законів України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року, «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 року, Інструкції «Про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» від 27 листопада 1998 року та інших.
3. Право доступу до інформації передбачається в міжнародно-правових актах, конституціях та законах зарубіжних країн, але може бути обмежено відповідно з національним законодавством та міжнародними угодами для забезпечення належного рівня національної безпеки держави, захисту особистих інтересів фізичних та юридичних осіб.
4. Законодавцями зарубіжних країн розроблені загальні принципи формування правового режиму інформації з обмеженим доступом. В державах Євросоюзу діє Рекомендація № (2002) 2 про доступ до офіційних документів, що перебувають у розпорядженні органів державної влади. Для держав-учасниць СНД розроблено модельне законодавство, що регулює інформаційні відносини. Більшість країн врахували положення цих документів в національному законодавстві в інформаційній сфері.
5. Обмеження доступу до інформації в законодавстві зарубіжних країн умовно можна поділити на три групи. По-перше, це обмеження доступу до інформації в інтересах держави, тобто задля забезпечення її національної безпеки, територіальної цілісності, економічних інтересів, міжнародних відносин тощо. По-друге, це обмеження в інтересах третіх сторін, що дозволяє відомствам відмовляти у видачі за запитами особистої інформації, яка зберігається в державних архівах. По-третє, це обмеження з метою запобігання порушення громадського порядку, злочинам, забезпечення правосуддя тощо.
6. Класифікація злочинів, предметом яких є інформація з обмеженим доступом, в зарубіжному законодавстві дозволяє виділити злочини, предметом яких визнається інформація, що є власністю держави, та злочини, предметом яких визнається інформація, що є власністю фізичних та недержавних юридичних осіб.
7. У законодавстві зарубіжних країн поняття відомості, що є власністю держави, але не становлять державної таємниці термінологічно має різні назви: «офіційні акції або відомості», «відомості, що не підлягають оголошенню», «інформація для внутрішнього користування», «конфіденційна інформація», «службова таємниця» та інші. В сучасному українському законодавстві під такою інформацією розуміється конфіденційна інформація, яка є власністю держави.
8. У переважній більшості країн конфіденційна інформація, яка є власністю держави, охороняється окремими кримінально-правовими засобам. Об’єктивна сторона злочинів, предметом яких є конфіденційна інформація, яка є власністю держави, як правило, визначається як розголошення службової таємниці; кваліфікуючою ознакою злочинів є суспільно небезпечні наслідки; суб’єктивна сторона характеризується умислом; суб’єктом злочину визнається особа, якій зазначені відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків.
9. Родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 330 КК, є суспільні відносини в сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації. Видовим об’єктом злочину слід вважати інформаційну безпеку держави в сфері обігу інформації з обмеженим доступом, яка є власністю держави.
10. Безпосереднім об’єктом злочину слід вважати інформаційні відносини в сфері охорони відомостей, які становлять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. Суб’єктами відносин є держава, з одного боку, та особа, якій ці відомості були довірені чи стали відомі в зв’язку з виконанням службових обов’язків, з іншого боку. Специфічним елементом структури суспільних відносин є відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Додатковим обов’язковим об’єктом слід вважати суспільні відносини, що виникають в зв’язку з обміном конфіденційною інформацією, що є власністю держави, між Україною та іноземними державами, організаціями, підприємствами, установами та їх представниками.
11. Встановлено суб'єкт визначення доступності конфіденційної інформації, що є власністю держави, коло суб'єктів, які мають доступ до неї, особливі вимоги та правила зберігання і поширення інформації, терміни режиму секретності.
12. Враховуючи історичний та міжнародний досвід визначення правового режиму інформації з обмеженим доступом та проект Закону України «Про інформацію з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці», пропонується застосувати для конфіденційної інформації, яка є власністю держави, поняття «службова таємниця».
13. Відомості визнаються предметом злочину, передбаченого ст. 330 КК, якщо вони відповідають наступним вимогам: по-перше, створювались за кошти державного бюджету або перебувають у володінні, користуванні чи розпорядженні державної організації; по-друге, не належать до державної таємниці; по-третє, передбачені в переліках відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, розроблених експертними комісіями або в переліках конкретних видів документів у відповідній сфері діяльності, які затверджені міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями; по-четверте, не належить до переліку відомостей, які не можуть бути визнані конфіденційною інформацією, що є власністю держави, який передбачено ст. 30 Закону України «Про інформацію»; по-п’яте, матеріальний носій має гриф обмеження доступу «Для службового користування»; по-шосте, розголошення такої інформації може завдати шкоди або створити погрозу заподіяння шкоди конституційним правам і свободам людини та громадянина, внутрішньополітичній, зовнішньополітичній, економічній, військовій, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній сфері та у сферах державної безпеки і безпеки державного кордону.
14. Склад злочину, передбачений ст. 330 КК, належить до формальних. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину є лише суспільно небезпечне діяння. Особливістю збирання як ознаки об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 330 КК, є той факт, що суб’єкт злочину не повинен долати перешкоди при отриманні інформації, оскільки суб’єктом цього злочину є особа, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Особливістю передачі конфіденційної інформації, що є власністю держави, є те, що вона стає надбанням тільки іноземних підприємств, установ, організацій чи їх представників, а не будь-якої зацікавленої особи.
15. Пропонується в диспозиції ст. 330 КК передбачити таку об’єктивну ознаку складу злочину як зберігання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, та зазначити адресатом передачі інформації тільки іноземні держави, організації та їх представників.
16. Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 330 КК, є спеціальним. Суб’єктом злочину слід вважати особу, діяльність якої може бути направлена на виконання повноважень, пов'язаних із конфіденційною інформацією, що є власністю держави, при наявності дозволу на провадження такої діяльності. Встановлено категорії осіб, яким відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, стали відомі або були довірені у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. Пропонується суб’єктом злочину, передбаченого ст. 330 КК вважати особу, якій відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням професійних обов’язків.
17. Вказаний злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом, предметом усвідомлення якого є соціальне значення злочинного діяння, його фактична сторона та адресат, якому передається вказана інформація, – іноземні підприємства, установи, організації або їх представники. Встановлено, що при скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 330 КК, відношення особи до діяння може бути тільки умисним, а до наслідків – як умисним, так і необережним; в цілому ж цей злочин слід вважати умисним.
18. Злочин слід кваліфікувати як вчинений із корисливих спонукань, якщо особа прагне отримати матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків, досягти іншої матеріальної вигоди. При кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 330 КК під тяжкими наслідками для інтересів держави слід розуміти матеріальну шкоду (реальну шкоду чи упущену вигоду), а також нематеріальну шкоду суверенітету, територіальній цілісності, її державній, економічній, інформаційній, екологічній безпеці. Вказаний злочин слід вважати вчиненим повторно, якщо особа вчинила два або більше діяння, передбачених ст. 330 КК, які не охоплювались єдиним умислом, та якщо за раніше вчинений злочин особу не було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин не було погашено або знято. Злочин, передбачений ст. 330 КК, слід вважати вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька (два або більше) осіб, які усвідомлювали суспільно небезпечний характер своєї власної поведінки і поведінки інших співучасників, усвідомлювали об’єктивний взаємозв’язок своєї поведінки і поведінки інших співучасників, усвідомлювали, що в результаті вчинення діяння відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, можуть стати надбанням іноземних держав, організацій або їх представників, та заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення.
19. Критеріями віднесення інформації до категорії таємної та конфіденційної слід вважати наступні ознаки: суб’єкт, що має право власності на інформацію; суб’єкт, що має свій інтерес щодо утримання цієї інформації в таємниці; зміст відомостей, які можуть бути визнані таємницею; суспільна небезпека розголошення інформації.
20. Пропонується із диспозиції ст. 330 КК виключити слова «економічні, науково-технічні та інші», оскільки основною характеристикою конфіденційної інформації, що є власністю держави, є не зміст, а її правовий режим.
21. Пропонується виключити із диспозиції ст. 330 КК України слова «за відсутності ознак державної зради або шпигунства».
22. Пропонується ст. 330 КК України викласти в наступній редакції:
«Стаття 330. Передача, зберігання або збирання відомостей, що становлять службову таємницю
Передача, зберігання або збирання з метою передачі іноземним державам, організаціям або їх представникам відомостей, що становлять службову таємницю, особою, якій ця таємниця була довірена або стала відома у зв’язку з виконанням професійних обов’язків,
– караються…
Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб,
– караються…»



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – К., 2003. – 18 с.
2. Азаров Д.С. Порушення роботи автоматизованих систем – злочин у сфері комп’ютерної інформації // Право України. – 2000.– № 12. – С. 69-73.
3. Азаров Д.С. Про об’єкт злочинів у сфері комп’ютерної інформації // Актуальні проблеми політики. – 2001. – № 4. – С. 717-722.
4. Азаров Д.С. Щодо криміналізації окремих діянь у сфері комп’ютерної інформації // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 8. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. – С. 343-348.
5. Алексенцев А.И. О классификации конфиденциальной информации по видам тайн // Безопасность информационных технологий. – 1999. – № 3. – С. 65-71.
6. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона конституційного права громадян на недоторканість приватного життя // Вісник Конституційного Суду України. – 2005. – № 2. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – С. 43-50.
7. Андрушко П.П. Коментар до розділу XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислюваних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку» Особливої частини Кримінального кодексу України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 3. – К.: ТОВ «Укр. інф.-пр. центр». – С. 65-86.
8. Андрушко П.П. Коментар до статей Кримінального кодексу України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2004. – № 7. – К.: ТОВ «Укр. інф.-пр. центр». – С. 60-75.
9. Анисемцев Н. Транспарентность административно-государственного управления: японський вариант. // Проблемы теории и практики управления. – 2001 – № 6. – С. 72-79.
10. Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Общая часть: Конспект лекций. – Днепропетровск: «Пороги», 1992. – 168 c.
11. Банисар Д. Свобода информации и доступ к правительственным документам: Обзор законодательства по доступу к информации в мире / Пер. с англ. М.И.Савинцевой. – М.: Де Ново, 2004 – 71 с.
12. Бачило И.Л. Информационное право. Основы практической информатики. – М., 2001. – 99 с.
13. Богатиков Д.И., Бушуев И.А., Ігнатов А.Н., Курляндський В.И., Михайлов М.П., Смирнов Е.А. Особо опасные государственные преступления (вопросы квалификации в связи с применением уголовно-правовой нормы): Учебное пособие. – К., 1974. – 121 с.
14. Боер В.М. Информационно-правовая политика и безопасность России: Дис. … д-ра юрид. наук. – С-Пб., 1998. – 430 с.
15. Борисов В.И., Гизимчук С.В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения. – Х.: Консум, 2001. – 160 с.
16. Борових Л.В. Проблема возраста в механизме уголовно-правового регулирования: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – С-Пб., 1993. – 20 с.
17. Брайнин М. Основания уголовной ответственности: важнейшие вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Х., 1963. – 27 с.
18. Венгеров А.Б. Категория информация в понятийном аппарате юридической науки // Государство и право. – 1978. – №2. – С.70-78.
19. Вереша Р. Нормативне визначення вини та перспективи вдосконалення інституту вини в кримінальному праві // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 4. – С. 98-103.
20. Винер Н. Кибернетика и управление, их связь в животном и машине. – М.: Иностранная литература, 1958. – 418 с.
21. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. – С-Пб., 1910. – 145 с.
22. Волженкин В.В. Экономические преступления. – С-Пб.: «Юридический центр Пресс», 1999. – 312c.
23. Волков Б.С. Мотивы преступлений (Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование). – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 152 с.
24. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казан.ун-та, 1965. – 136 с.
25. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 4-15.
26. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды. Проблемы теории и развития законодательства. – Харьков: Основа, 1994. – 640 с.
27. Гавриш С.Б., Грузкова В.Г., Дудников А.Л., Коновалова В.Е., Моисеенко Л.Е., Матусовский Г.А., Салтевский М.В. Экологические преступления: квалификация и методика расследования. – Харьков: ИНП «Рубикон», 1994. – 225 с.
28. Герцензон А.А. Уголовное право. Общая часть. – М., 1948. – 496 c.
29. Глушков В.М. Кибернетика. Вопросы теории и практики. – М.: Наука, 1986. – 220 с.
30. Грязин И.Н. Информационно-компьютерное право: отрасль права или отрасль законодательства? // Ученые записки Тартурского гос. ун-та. Труды по проблемам кибернетики. – 1989. – Вып. 64. – С. 4-14.
31. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр.справ, 2001. – 384с.
32. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве: Ученые записки ДВГУ. – Владивосток, 1968. – Вып. 21, ч.1. – 187 с.
33. Дьяков С., Самойленко П. Изменения и дополнения закона от 25 декабря 1958г. «Об уголовной ответственности за государственные преступления». – М.: Соц. Законность, 1984. – № 11. – 36 с.
34. Дьяков С.В., Игнатьев А.А., Карпушин М.П. Ответственность за государственные преступления. – М.: Юрид. литература, 1988. – 171 с.
35. Емельянов В.П. Терроризм как явление и как состав преступления. – Х.: Право, 1999. – 272 с.
36. Емельянов В.П. Терроризм и преступле¬ния с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование). – М.: NOTA BENE, 2000. – 320 с.
37. Ермакова Л.Д. Особо опасные государственные преступления: Учебное пособие. – М.: ВЮЗИ, 1982. – 96 с.
38. Загородников Н.И. Понятие объекта преступления в советском уголовном праве // Труды ВЮА. – Вып. ХШ – М., 1951. – С. 44-50
39. Загородников Н.И. Советское уголовное право: Общая и Особенная части. – М.: Юрид. лит., 1975. – 568 с.
40. Захаров Є. Без права на інформацію // Дзеркало тижня. – 2003. – № 30.
41. Захаров Є. Навздогін: Коментар до телепередачі «Подвійний доказ» від 5 квітня на телеканалі «1+1» // http:// alliance. maidanua.
42. Інструкція про порядок забезпечення режиму безпеки, що повинен бути створений на підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють підприємницьку діяльність у галузі криптографічного захисту конфіденційної інформації, що є власністю держави. Затверджена наказом Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби Безпеки України № 45 від 22 жовтня 1999р.// Офіційний вісник України. – 1999. – №48. – Ст. 2383.
43. Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань і інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 1893 від 27 листопада 1998 року // Офіційний Вісник України. – 1998. – № 48. – Ст. 1764.
44. Інструкція про порядок охорони державної таємниці, а також іншої інформації з обмеженим доступом, що є власністю держави, під час прийому іноземних делегацій, груп та окремих іноземців і проведення роботи з ними. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 558 від 22 травня 1996 р.
45. Інструкція про порядок проведення контрольних заходів контрольно-ревізійним сектором Державної судової адміністрації України // Наказ Державної судової адміністрації України № 11 від 04 лютого 2005 р.
46. Інформаційна безпека України: сутність та пробле¬ми: Матеріали засідання круглого столу / Нац. ін-т страте¬гічних досліджень. – 1998 – URL: www.niurr.gov.ua.
47. Каныгин Ю.М., Калитич Г.И. Информатика и фактор времени в социальном управлении. Пром-сть: Обзор. Информ./ УкрНИИТИ. Сер. Новые информ. технологии, системы и средства автоматизир. упр.; Вып.5. – К., 1989. – 50 с.
48. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В.М. Лебедя. – М.: НОРМА, 2003. – 880 с.
49. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 1, 4, 6, 7, 9, 10 та 11 до Конвенції (Рим, 4.XI.1950) / «European Treaty Series» – № 5.
50. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996. – № 30. – Ст. 141.
51. Концепція формування системи національних інформаційних ресурсів України // www. rada.kiev.ua.
52. Коржанский Н.И. Понятие непосредственного объекта преступления // Советское государство и право. – 1978. – №1. – С. 84-88.
53. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 416с.
54. Коржанський М.Й. Популярний коментар Кримінального кодексу України. – Київ: Наукова думка, 1997. – 695 с.
55. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – 384 с.
56. Коченов М.М. Теоретические основы судебно-психологической экспертизы: Автореф. дис. ... д-ра психол. наук. – М., 1991. – 34 с.
57. Кравцов С.Ф. Предмет преступления: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Л., 1976. – 19 с.
58. Кригер Г.А., Кузнєцова Н.Ф. Проблемы социальной обусловленности уголовного закона. – М., 1977. – 181 с.
59. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.–Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
60. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.–Х.: Юрінком Інтер – Право, 2003. – 494 с.
61. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і факультетів / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Харків: Право, 1997. – 368 с.
62. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч. для студ. вищ. навч. зак. освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К. – Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 496 с.
63. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін./ За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничій Дім ІНЮРЕ», 2003. – 1196 с.
64. Кримінальний Кодекс УРСР зі змінами та доповненнями на 25 травня 1930 р. – Х.: Юрид. вид-во НКЮ УРСР, 1930. – 128 с.
65. Кругликов Л.Л., Савинов В.Н. Квалифицирующие обстоятельства: понятие, виды, влияние на квалификацию преступления: Учебное пособие. – Ярославль: ЯрГУ, 1989. – 88 с.
66. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М., 1969. – 165 с.
67. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М., 1978. – 136 с.
68. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 184 с.
69. Курс советского уголовного права / Под ред. А.А. Пионтковского: в 6 томах. – М., 1970. – Т. 2 – 437 с.
70. Курс советского уголовного права / Под ред. М.Д. Шаргородского, Н.А. Беляева: в 5 томах. – Л., Изд-во ЛГУ, 1968 – 1981. – Часть Общая. Т. 1. – 648 с.
71. Курс уголовного права: Общая часть. Т. 1 / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: Зеркало, 1999.– 679 с.
72. Курс уголовного права. / Общая часть. – Т. 1: Учение о преступлении / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М., 2002. – 354 с.
73. Кучеров И.И., Торшин А.В. Налоговая тайна: правовой режим защиты информации. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. – 329 с.
74. Лащук Є.В. Інформація з обмеженим доступом як предмет злочину // Право України. – 2001. – № 3. – С. 75-78.
75. Лопатин В.Н. Правовая охрана и защита служебной тайны // Государство и право. – 2000. –№ 6. – С.85-91.
76. Лукашов А.И., Мухин Г.Н. Конфиденциальная информация и коммерческая тайна: правовое регулирование и организация защиты / Под общ. ред. А.И. Лукашова. – Минск: Тесей, 1998. – 130 с.
77. Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2000. – 316 с.
78. Малько А.В., Родионов О.С. Правовые режимы в российском законодательстве. // Журнал российского права. – 2001. – № 9. – С. 27-33.
79. Меньшагин В.Д., Куринов Б.А. Научно-практический комментарий закона об уголовной ответственности за государственные преступления. Изд. 2-е, перераб. – М.: Госюриздат, 1961. – 112 с.
80. Меньшагин В.Д. Уголовная ответственность за разглашение государственной тайны // Труды ВЮА. – Вып. XIII. – М., 1951. – 91 с.
81. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости, вины и уголовной ответственности (теория и практика): Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. – М., 1995. – 25 с.
82. Михлин А.С. Понятие и виды последствий преступления. – М., 1958. – 201 с.
83. Модельный уголовный кодекс для государств-участниц Содружества независимых государств (приложения) // Информ. бюллетень. – 1996. – №10.
84. Музика А., Азаров Д. Коментар до статей розділу XVI Особливої частини КК України “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж” // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 12. – С. 109 – 114.
85. Музика А., Азаров Д. Про поняття злочинів у сфері комп’ютерної інформації // Право України. – 2003. – № 4. – С. 86-89.
86. Музика А.А., Лащук Є.В. Режим секретності // Юридична енциклопедія: в 6 т. – К.: «Укр. енцикл.», 2003. – Т. 5: П–С. – С. 269–270.
87. Музика А.А., Лащук Є.В. Розголошення державної таємниці // Юридична енциклопедія: в 6 т. – К.: “Укр. енцикл.”, 2003. – Т. 5: П–С. – С. 344–345.
88. Музика А.А., Лащук Є.В. Розголошення комерційної таємниці // Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 2003. – Т. 5: П–С. – С. 345.
89. Навроцький В.О. Господарські злочини. Лекції для студентів юридичних факультетів. – Львів, 1997. – 60 с.
90. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. Вид. 3-є, перероб. та допов. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюк. – К.: Атіка, 2004, – 1056 с.
91. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. Коржанського М.Й. – К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
92. Науково-практичний коментарій Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, МЛ. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104с.
93. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2001. – В 2-х ч. – Частина Особлива. – 942 с.
94. Наумов А.В. Российское уголовное право: Общая часть. Курс лекций. – М.: БЕК, 1996. – 340 с.
95. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины: за состоянием законодательства и постановлений Пленума Верховного Суда Украины на 1 января 1997 года. / Под ред. В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьева, С.С. Яценко. – Киев: Юрінком, 1997. – 960 с.
96. Нижник Н.Р., Прокоф’єва Д.М. Проблеми законодавчого забезпечення безпеки інформації в Україні // www. Computer Crime Problems Research Center.
97. Никифоров Б.С. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М, 1980. – 132 с.
98. О банковской тайне: Модельный Закон // Информ. бюллетень. – 1999, № 23.
99. О внесении изменений и дополнений в некоторые законодательные акты СССР об уголовной ответственности и уголовном судопроизводстве: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 11 января 1984 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1984. – № 3. – Ст. 58.
100. О государственной тайне: Закон Российской Федерации // www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
101. О государственных секретах: Закон Республики Казахстан от 15 марта 1999 года. – № 349-1 // www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
102. О государственных секретах: Модельный Закон // Информ. бюллетень.– 2003. – № 31.
103. О доступе к информации: Закон Республики Молдова № 982-Х1У от 11.05.2000 // Monitorul Oficial № № 88-90/664 от 28.07.2000 // www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
104. О доступе к информации за рубежом // www.medialow.ru/ publications.
105. О доступе к экологической информации: Модельный Закон // Информ. бюллетень. – 1998. – № 16.
106. О защите государственных секретов Кыргызской Республики: Закон Кыргызской республики // Ведомости Жогорку Кенеша Кыргызской Республики. – 1994.– № 5.– Ст. 153 // www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
107. О защите государственных секретов: Закон Туркменистана // www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
108. О международном информационном обмене: Модельный Закон // Информ. бюллетень. – 2002. – № 29 – Стр. 134.
109. О мерах, направленных на улучшение отношений между органами управления и общественностью, и об административных, социальных и финансовых положениях: Закон Франции №78–753 от 17 июля 1978г. (с изменениями, внесенными Законом №79–587 от 11 июля1979 г.) (извлечения) // eu-project.medialow.ru.
110. О персональних даннях: Модельный Закон // Информ. бюллетень. – 1999. – № 23.
111. О подсудности революционных трибуналов: Постановление Кассационного отдела ВЦИК // Известия ВЦИК , октябрь 1918 г.
112. О праве на доступ к информации: Модельный Закон // Информ. бюллетень. – 2004. – № 34.
113. О публичной информации: Закон Республики Эстония / Принят 15 ноября 2000 года (RT I, 2000, 92, 597). Введен в действие постановлением Президента Республики № 932 от 1 декабря 2000 г. // www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
114. О свободе информации: Закон Великобритании // www.ksdi.ru.
115. О свободе информации: Закон Республики Латвия // www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
116. Об информатизации: Закон Республики Казахстан // www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
117. Об информации, информатизации и защите информации: Закон Азербайджанской республики № 460-IQ от 3 апреля 1998 г. // www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
118. Об информации, информатизации и защите информации: Федеральный закон № 24-ФЗ от 20 февраля 1995 года / в ред. Федерального закона от 10.01.2003 № 15-ФЗ // www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
119. Об информации, информатизации и защите информации: Федеральный закон // www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
120. Об информации: Закон Республики Таджикистан от 10 мая 2002 года, № 55// www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
121. Об общественной информации: Закон Литовской республики./ В ред. Закона Литовской республики от 29 августа 2000 г. № VIII-1905, закона Литовской республики от 21 ноября 2000 года № IX–39, закона Литовской республики от 21 декабря 2000 года № IX-131// www.medialaw.ru/ exussrlaw/index.htm.
122. Об ознакомлении с официальными документами и о доступе к информации: Закон земли Бранденбург // eu-project.medialow.ru.
123. Об ответственности за разглашение государственной тайны и утрату документов, содержащих государственную тайну. Указ Президиума Верховного Совета СССР // Сборник Законов СССР и Указов Президиума Верховного Совета СССР, 1938—1958 гг. – М., 1959. – 470 с.
124. Об утверждении перечня сведений конфиденциального характера: Указ Президента РФ № 188 от 6 марта 1997 г. // zakon.kuban.ru/nd1/uk 188.htp.
125. Об утверждении перечня сведений, которые по своему содержанию являются специально охраняемой государственной тайной: Постановление СНК СССР от 27 апреля 1926 г. // СЗ СССР, 1926. – № 32. – Ст.213.
126. Общесоюзное Положение о военных преступлениях. Утверджено Постановленим ЦИК СССР от 31 октября 1924 г. // СЗ СССР 1924 – № 24, ст. 207.
127. Орлеан А.М. Людина як предмет злочину // Право і безпека. – 2004/3. – №1. – С. 125-127.
128. Орлов П.І. Інформація та інформатизація: нормативно-правове забезпечення (науково-практичний посібник). – Х.: Вид-во Університету внутрішніх справ, 2000. – 574 с.
129. Орлов С.О. Кримінально-правова охорона інформації в комп'ютерних системах та телекомунікаційних мережах // Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – Х., 2004. – 20с.
130. Ответственность за государственные преступления. / Под общ. ред. В.И. Курляндского, М.П. Карпушина. – М.: Юрид. лит., 1965. – 143 с.
131. Паламарчук Л.П. Інформація як предмет правового регулювання // Наше право № 2 (2 ч.). – 2004. – С. 72-77.
132. Панов Н.И. Понятие предмета преступления по советскому уголовному праву // Проблемы правоведения. Вып. 45. – К., 1984. – С. 68-72.
133. Перепелица А.И. Уголовная ответственность за хозяйственные преступления в сфере предпринимательской деятельности и связанные с проявлением недобросовестной конкуренции и монополизма. Комментарий к действующему законодательству. – Х.: РИП «Оригинал», 1997. – 136 с.
134. Петров Є.В. Інформація як об’єкт цивільно-правових відносин // Дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2003. – 204 с.
135. Пинаев А.А. Особенности составов преступлений с двойной и смешанном формами вины. – X., 1984.
136. Пионтковский А.А. Уголовное право РСФСР: Часть Общая. – М.: Гиз, 1925.
137. Письменицкий А.А. Информация, право, государство. – Х.: Изд-во ХГПУ им. Г.С. Сковороды, 2000. – 230 с.
138. Підопригора О.А, Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 1998 – 336 с.
139. Положение о государственных преступлениях. Утверждено ЦИК СССР 25 февраля 1927 г. // СЗ СССР, 1927. – № 12. – Ст. 123.
140. Положення про порядок розпорядження геологічною інформацією № 423 від 13 червня 1995року // Зібрання Постанов Уряду України. – 1995. – № 8. – Ст. 220.
141. Положення про порядок розпорядження картографічною інформацією № 269 від 25 березня 1997р.// Офіційний Вісник України. – 1997. – №13. – Ст. 41.
142. Положення про принципи і критерії визначення цінності документів, порядок створення та діяльності експертних комісій з питань віднесення документів до Національного архівного фонду. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 853 від 20 жовтня 1995 р.
143. Полуденний М. Ми будемо жити тепер по-новому // www. zn. kiev.ua
144. Постановление ЦИК та СНК СССР от 14 августа 1925 г. // СЗ СССР, 1925. – № 52. – Ст. 390.
145. Права человека // Сб. междунар.-правовых док. / Составитель А.Г. Ерицян. Отв. ред. А.В. Багдасарян. – Ер.: Изд-во «Мхитар Гош», 1997. – 320 с.
146. Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні // Матеріали третьої науково-технічної конференції «Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні». – К., 2001. – 35 с.
147. Практический кодекс доступа к правительственной информации // www.ksdi.ru.
148. Приватность и права человека – 2002 // www.hro.org.
149. Приватность и права человека – 2004 // www.privacy.hro.org
150. Примерный Уголовный кодекс США: Официальный проект Института американского права / Пер. с англ. А.С. Никифорова. – М.: Прогресс, 1969. – 303 с.
151. Про банки та банківську діяльність: Закон України// Відомості Верховної Ради. – 2001 – № 5-6. – Ст. 30.
152. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо сфери охорони державної таємниці: Закон України № 2663 / О. Лаврінович, В. Радченко, С. Винокуров, В. Зубчук // www. rada.kiev.ua.
153. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України № 2939-ХП від 26 січня 1993 р. // www. rada.kiev.ua.
154. Про державну службу: Закон України № 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. –1993. – № 52. – Ст. 490.
155. Про державну таємницю: Закон України №3855-XII від 21.01.94р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
156. Про електронну інформацію в митній системі України: Наказ Державного митного комітету № 48 від 8 лютого 1996 р. // www. rada.kiev.ua.
157. Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю: Наказ Голови Служби безпеки України № 440 від 12 серпня 2005 року // www. rada.kiev.ua.
158. Про захист інформації у автоматизованих системах, про державну таємницю: Закон України. Постанова Кабінету Міністрів України № 24, від 07 травня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286.
159. Про информирование общественности: Закон Швейцарии // eu-project.medialow.ru
160. Про інформацію: Закон України № 2657-XII від 02 жовтня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
161. Про Концепцію національної програми інформатизації: Закон України № 75/98-ВР від 4 лютого 1998 р. // www. rada.kiev.ua.
162. Про міліцію: Закон України № 565-ХІІ від 20 грудня 1990 р. // www. rada.kiev.ua.
163. Про науково-технічну інформацію: Закон України № 3322-12 від 25 червня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993 – № 33. – Ст. 345.
164. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 22. – Ст. 303
165. Про організаційно-правові заходи боротьби з організованою злочинністю: Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
166. Про основи національної безпеки України: Закон України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
167. Про Службу Безпеки України: Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
168. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України № 2493-ІП від 7 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 33. – Ст. 175.
169. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 р. // www. rada.kiev.ua
170. Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25 грудня 1992 р. // www. rada.kiev.ua
171. Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень: Постанова Пленуму Верховного Суду № 15 від 26 грудня 2003 р. // www. rada.kiev.ua
172. Прокоф’єва Д.М. Дослідження змісту категорій інформації з обмеженим доступом відповідно до чинного законодавства України як підґрунтя розробки проекту Закону України «Про інформацію з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці» // Матеріали третьої науково-технічної конференції «Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні». – К., 2001. – С.
173. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2002. – 21 с.
174. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів). Дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 2002. – 204 с.
175. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве / Под ред. Б.В. Здравомыслова. – Саратов: Изд-во Сарат.ун-та, 1987. – 186 с.
176. Реджепов А. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм как фактор повышения их эффективности. –Тез. докл. теор. конф. аспирантов Института государства и права Академии Наук СССР и юридического факультета МГУ им. М.В. Ломоносова. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1981. – 101 с.
177. Рекомендация № (2002) 2 Комитета Министров государствам-участникам о доступе к официальным документам (принята Комитетом Министров 21 февраля 2002 г. на 784-ом заседании заместителей министров) // eu-project.medialow.ru
178. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № 3-рп від 08.04.1999// www. rada.kiev.ua
179. Розенфельд Н.А. Кримінально-правова характеристика незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 2003. – 17с.
180. Ронин Р. Своя разведка: способы вербовки агентуры, методы проникновения в психику, форсированное воздействие на личность, технические средства скрытого наблюдения и съема информации: Практическое пособие. – Мн.: Харвест, 1999. – 386с.
181. Российское уголовное право. Т. 1. Общая часть. Под редакцией проф. А.И. Рарога.: М., 2001. – 600 с.
182. Российское уголовное право: Курс лекций. Т.4. Преступления в сфере экономики / Под ред. проф. А.И. Коробеева. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 2000. – 452с.
183. Самойлова О.С. Конфіденційна інформація, що є власністю держави, як предмет злочину. // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 27. – Х., 2004 – С. 185-188.
184. Самойлова О.С. Особливості об’єктивної сторони передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 26. – Х., 2006 – С. 173-178.
185. Самойлова Е.С. Сравнительный анализ правового режима конфиденциальной информации, являющейся собственностью государства, в праве Украины и России // Труды международной научной конференции «Информация и информационная безопасность правоохранительных органов». – 2003. – С. 48 – 50.
186. Самойлова О.С. Аналіз об’єкта злочину, передбаченого ст. 330 КК України (передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави) // Право і безпека, 2004. – № 1. – С.149-151.
187. Самойлова О.С. Інформація з обмеженим доступом в державному управлінні // Актуальні проблеми державного управління, 2004. – № 2 (21). Частина 2. – С. 242 – 246.
188. Самойлова О.С. Історичний аналіз формування інституту інформації з обмеженим доступом // Право і безпека, 2004. – № 3. – С.77-80.
189. Самойлова О.С. Класифікація інформації з обмеженим доступом // Науковий вісник Юридичної академії МВС України, 2004. – № 2. – С. 270-273.
190. Самойлова О.С. Конфіденційна інформація, що є власністю держави, як різновид інформації з обмеженим доступом // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Збірка наукових праць. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – С. 84-85.
191. Самойлова О.С. Особливості суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 330 КК України // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Збірка наукових праць. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2005. – С.44-47.
192. Самойлова О.С. Щодо визнання інформації предметом злочину // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Збірка наукових праць. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С. 57- 59.
193. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР 1917-1952 гг. – М., 1953. – 37 с.
194. Светлов А.Я. Ответственность за должностные пре¬ступления. – К., 1978. – 304 с.
195. Северин В.А. Правовое регулирование информационных отношений // Вестник Моск. ун-та. Сер.11. Право. – 2000. – №5. – С.21-36;
196. Сировий О.В. Правовий режим інформаційних ресурсів у законодавстві України. // Право і безпека. – 2004/3, №1. – с. 152-156.
197. Словарь административного права / И.Л. Бачило, Т.М. Гандилов, А.А. Гришковец и др. – М.: Правовая культура, 1999. – 318с.
198. Смирнов Е.А. Особо опасные государственные преступления (вопросы квалификации в связи с применением уголовно-правовой нормы). Учебное пособие. – К., 1974. – 179с.
199. Советское уголовное право. Особенная часть.– Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – 390 с.
200. Советское уголовное право: Общая часть. Учеб.пособие / Под ред. А.А. Смирнова и А.Ш. Якупова. – К.: Изд-во КВШ МВД СССР, 1973. – 110 с.
201. Советское уголовное право: Общая часть / Под ред. Г.А. Кригера, Б.А. Куринова и Ю.М. Ткачевского. – М.: Юрид. лит., 1982. – 280 с.
202. Советское уголовное право: Общая часть / Под ред. М.А. Гельфера, П.И. Гришаева и Б.В. Здравомыслова. М.: Юрид. лит., 1972. – 190 с.
203. Советское уголовное право: Общая часть / Под ред. М.И. Ковалева, Е.А. Фролова и Р.Р. Галиакбарова. Свердловск: Изд-во юрид. ин-та, 1972. – 210 с.
204. Советское уголовное право: Общая часть / Под ред. Н.А. Беляева и М.И. Ковалева. М.: Юрид.лит., 1977. – 340с.
205. Соловьев Э.Я. Коммерческая тайна и ее защита. – М: Изд-во «Ось-89», 2001. – 128 с.
206. Сравнительный анализ законодательства о средствах массовой информации в странах СНГ и Прибалтики (2003): Государственная тайна и доступ к правительственной информации / П. Круг, Е. Кандыбина // www.medialow.ru.
207. Стрельцов Е.Л. Господарскі злочини: Глава VI Кримінального кодексу України з науково-практичним коментарем. – Одеса: Астропринт, 1998. – 152 с.
208. Суб’єктивна сторона злочину: Метод. посібник для студентів /Ломако В.А., Борисов В.І., Касинюк В.І., Кривоченко Л.М. – Х.: Укр. держ. юрид. акад., 1993. – 36 с.
209. Таций В.Я. Объект и предмет в уголовном праве Украины: Учебное пособие. – X : Укр. ЮА, 1994. – 100 с.
210. Таций В.Я. Объект и предмет преступления по советскому уголовному праву. – Х.: Высшая школа, 1988. – 198 с.
211. Тер-Акопов А.А. Защита личности – принцип уголовного закона // Современные тенденции развития уголовной политики и уголовное законодательство. – М., 1994. – С. 43-49.
212. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. –Ростов-на-Дону: Изд-во Рост.ун-та, 1977. – 215 с.
213. Тихий В.П. Проблеми вини у злочинах проти суспільної небезпеки // Вісник АПН України, 1996 – №5. – С. 78-83.
214. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
215. Тронь В. Феномен інформації – майбутнє Всесвіту // Вісник Академії державного управління при Президентові України. – 1998. – № 4. –С. 206-211.
216. Трубников В.М. Новый взгляд на объект преступления. // Право і безпека, 2002. – № 1. – С. 81-87.
217. Туманова Л.В., Снытников А.А. Обеспечение и защита права на информацию. –М.: Городец-издат, 2001. – 344 с.
218. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про взаємну охорону секретної інформації // Угоду ратифіковано Законом № 173-IV від 26 вересня 2002 // www. rada.kiev.ua
219. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Грузії про взаємну охорону секретної інформації // Угоду ратифіковано Законом № 625-IV від 06 березня 2003 // www. rada.kiev.ua
220. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в галузі технічного захисту інформації // Угоду схвалено і подано на ратифікацію Постановою КМ № 1122 від 17.07.2003 // www. rada.kiev.ua
221. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про взаємний захист таємної інформації // Угоду затверджено Постановою КМ № 1433 від 14.09.98, ратифіковано Законом № 2937-III від 10 січня 2002 // ВВР. – 2002. – № 23. – Ст. 157.
222. Угода між Урядом України та Урядом Італійської Республіки про взаємну охорону секретної інформації // Угоду ратифіковано Законом N 2941-III від 10 січня 2002 // ВВР. – 2002. – № 23. – Ст. 161.
223. Уголовное право БССР: Часть Общая./Под ред. И.И. Горелика. – Минск: Вышейш.шк., 1978. – 376 с.
224. Уголовное право России: Учебник для вузов. В 2-х томах. / Под ред. А.Н. Игнатова и Ю.А. Красикова. – М: Изд. группа НОРМА-ИНФРАМ, 1998. – Т. 2. Особенная часть. – 808с.
225. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть / Под ред. А.И. Рарога. – М., 2001.
226. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: часть Общая/ Под ред. Ф.Г. Бурчака. – К.: Наук, думка, 1985. – 175 с.
227. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студентов юрид. Вузов и фак. / М. И. Бажанов, Ю. В. Баулин, В. И. Борисов, и др.; Под ред. Профессоров М. И. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тация. – 2-е изд., перераб. и доп. – Харьков: Право, 1999. – 400 с.
228. Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. М.: Изд. Гр.. ИНФРАМ – НОРМА, 1997. – 137 с.
229. Уголовное право: Часть Общая / Под ред. Н.И. Загородникова, С.В. Бородина и В.Ф. Кириченко. – М.: Юрид. лит., 1966. – 560 с.
230. Уголовное Уложение 22 марта 1903 года. – С-Пб: Изд-во Я.А. Канторовича, 1903. – 204 с.
231. Уголовный кодекс Азербайджанской республики / Научное редактирование, предисловие И.М. Рагимова / Пер. с азерб. Б.Е. Аббасова. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 325 с.
232. Уголовный кодекс Голландии / Под науч. ред. Б.В. Волженкина, пер. с англ. И.В. Мироновой, 2-е изд. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 510 с.
233. Уголовный кодекс Грузии / Под науч. ред. З.К. Бигвава, пер. с грузинского И. Мериджаншвили. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 409 с.
234. Уголовный кодекс Дании / Научное ред. и предисл. С.С. Беляева, пер. с датского и англ. С.С. Беляева, А.Н Рычевой – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001 – 230 с.
235. Уголовный кодекс Испании / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и Ф.М. Решетникова. – М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1998. – 218 с.
236. Уголовный кодекс Китайской Народной республики / Под ред. А.И. Коробеева, пер. с китайского Д.В. Вичикова. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 303 с.
237. Уголовный кодекс Латвийской Республики / Под науч. ред. А.И. Лукашкова и Є.А. Саркисовой, пер. с латышского А.И. Лукашова – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 313 с.
238. Уголовный Кодекс Республики Беларусь: Принят Палатой представителей 2 июня 1999 г. Одобрен Советом Республики 24 июня 1999 г. / Обзорная статья А.В. Баркова. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 474 с.
239. Уголовный кодекс Республики Болгария / Под науч. ред. А.И. Лукашова, пер. с болгарского Д.В. Милушева, А.И. Лукашова – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 298 с.
240. Уголовный кодекс Республики Казахстан / Закон Республики Казахстан от 16 июня 1997 года № 167 // Ведомости Парламента РК, 1997 г., № 15-16, ст. 211. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 466 с.
241. Уголовный кодекс Республики Польша/ Под науч. ред. А.И. Лукашов, Н.Ф. Кузнецова; пер. с польского Д.А. Барилович – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 234 с.
242. Уголовный кодекс Республики Таджикистан. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 410 с.
243. Уголовный кодекс Республики Узбекистан с изменениями и дополнениями на 15 июля 2001 г. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», – 2001. – 338 с.
244. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: ТЕИС, 1996. – 176 с.
245. Уголовный кодекс Украины. Комментарий: Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. – Х.: ООО «Одиссей», 2001. – 960 с.
246. Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. – 3-е изд., исправл. и дополн. / Отв. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2003. – 1088 с.
247. Уголовный Кодекс Украины: Научно-практический комментарий (ответственные редакторы Яценко С.С., Шакун В.И.). – К.:Правові джерела, 1998. – 1088 с.
248. Уголовный Кодекс УССР. Утвержден ВУЦИК 29 августа 1922 года. – Х.: Изд. Наркомюста УССР, 1922.
249. Уголовный кодекс ФРГ / Пер. с нем. – М.: Зерцало, 2000. – 208 с.
250. Уголовный кодекс Швейцарии / Научное редактирование, предисловие и перевод с немецкого А.В. Серебренниковой. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 350 с.
251. Уголовный кодекс Швеции / Под науч. ред. Н.Ф. Кузнецова и С.С. Беляева, пер. С.С. Беляев. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 320 с.
252. Уголовный кодекс Эстонской республики / Науч. ред. и перевод с естонского В.В. Запевалова, – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 262 с.
253. Уголовный кодекс Японии / Науч. редактирование и предисловие докт. юрид. наук, проф. А.И. Коробеева. – С-Пб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 226 с.
254. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1885 года. / Издано Н.С. Таганцевым. Издание восьмое, пересмотренное и дополненное. – С-Пб, 1895. – 892 с.
255. Урсул А.Д. Информация: методологические аспекты. – М.: Наука, 1971. – 220 с.
256. Урсул А.Д. Проблемы информации в современной науке. Философские очерки. – М.: Наука, 1975. – 287 с.
257. Фатьянов А.А. Концептуальные основы обеспечения безопасности на современном этапе // Безопасность информационных технологий. – 1999. – № 1. – С. 26-40.
258. Фатьянов А.А. Проблемы формирования института служебной тайны в отечественном праве // Государство и право. – 1999. – № 4. – С.14-22.
259. Философский словарь / Под ред. Розенталя М.М. – М.: Политиздат, 1972. – 153 с.
260. Фролов Е.А. Объект и преступные последствия при посягательстве на социалистическую собственность // Сб. науч. тр. – Свердловск, 1968. – Вып.8. – 222 с.
261. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сб. учен. Трудов. Вып. 10. – Свердловск, 1969. – С. 184-225.
262. Хавронюк М.І. Деякі проблеми встановлення вини // Кримінальне право. – №2. – 2003. – С. 79-86.
263. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України і держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.
264. Харазишвили Б.В. Вопросы мотива поведения преступления советском праве. – Тбилиси : Изд. Цонда, 1984. – 59 с.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)
50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.