У нас уже 242731 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 






Название КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ СІМ’Ї ТА НЕПОВНОЛІТНІХ
Количество страниц 184
ВУЗ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Год сдачи 2006
Содержание Вступ ...........................................................................................................................
Розділ 1. Історичні витоки та соціальна обумовленість кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх ...................................……………......
1.1. Історіко-правовий огляд вітчизняного законодавства про злочини проти сім’ї та неповнолітніх ........................................…………………....
1.2. Соціальна обумовленість кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх ……..........................................................................................
Розділ 2. Об’єкт і система злочинів проти сім’ї та неповнолітніх ................…
2.1. Поняття, загальна характеристика і види об’єктів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх ………………………………………………........
2.2. Система злочинів проти сім’ї та неповнолітніх ......................……...
Розділ 3. Об’єктивна сторона злочинів проти сім’ї та неповнолітніх ..............
3.1. Загальна характеристика об’єктивної сторони злочинів проти сім’ї та неповнолітніх ........................................………………...............…
3.2. Суспільно небезпечне діяння як ознака складів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх ..............................................................................…..
3.3. Суспільно небезпечні наслідки як ознака складів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх ........................................………………...............…
Розділ 4. Суб’єктивні ознаки злочинів проти сім’ї та неповнолітніх …...........
4.1. Суб’єктивна сторона злочинів проти сім’ї та неповнолітніх ..........
4.2. Суб’єкт злочинів проти сім’ї та неповнолітніх ............................…..
Висновки ....................................................................................................................
Список використаних джерел ...............................................................................
ВСТУП


Актуальність теми. Кримінально-правова охорона сім’ї та неповнолітніх від суспільно небезпечних посягань є необхідною складовою частиною їх державного захисту, що являє собою одне з найважливіших завдань соціально орієнтованої держави. Забезпечення соціальної стабільності, зміцнення фізичного та психічного здоров’я нації, попередження соціальних конфліктів неможливе без зміцнення сімейних відносин. Важливість останніх для суспільства обумовлено й тим, що сім’я виступає найбільш сприятливим природним середовищем для фізичного, психічного соціального та духовного розвитку підростаючого покоління. Тому всебічний захист сім’ї, поліпшення умов розвитку дітей та підлітків виступає передумовою сприятливого соціально-економічного і демографічного майбутнього нашої держави та суспільства в цілому. Як зазначається у Національній програмі „Діти України”, затвердженій Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96, це є проблемою національного значення, що потребує першочергового вирішення. Виходячи з цього, посягання на відносини у сфері сім’ї та неповнолітніх являють собою значну суспільну небезпечність.
Аналіз чинного кримінального законодавства України показує, що у ньому передбачено низку статей, які встановлюють відповідальність за посягання на неповнолітніх, їх фізичний, психічний, соціальний та духовний розвиток, а також на сімейні відносини. Ці статті розташовані у різних розділах Особливої частини КК України, зокрема: ст. 137 „Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей” – у розділі ІІ „Злочини проти життя та здоров’я особи”; ст. 148 „Підміна дитини” та ст. 150 „Експлуатація дітей” – у розділі ІІІ „Злочини проти волі, честі та гідності особи”; ст. 155 „Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості” та ст. 156 „Розбещення неповнолітніх” – у розділі ІV „Злочини проти статевої свободі та статевої недоторканості особи”; ст. 164 „Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей”, ст. 165 „Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків”, ст. 166 „Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування”, ст. 167 „Зловживання опікунськими правами”, ст. 168 „Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)”, ст. 169 „Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)” – у розділі V „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”; ст. 304 „Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність” – у розділі ХІІ „Злочини проти громадського порядку та моральності”; ст. 323 „Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу” та ст. 324 „Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів” – у розділі ХІІІ „Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення”. Як видно, вони не утворюють єдиної цілісної системи, що значно знижує можливості кримінального права щодо здійснення ефективної кримінально-правової охорони сім’ї та неповнолітніх.
Аналіз статистичних даних свідчить, що злочини проти сім’ї та неповнолітніх є досить розповсюдженими, при цьому спостерігається негативна тенденція зростання кількості щодо переважної більшості цих злочинів. Так, зокрема, за даними МВС України у 2004 р. було виявлено злочинів, передбачених ст. 137 КК – 26 (у 2001 р. – 12), ст. 148 КК – 1 (у 2001 р. – 0), ст. 150 КК – 9 (у 2001 р. – 1), 155 КК – 48 (у 2001 р. – 45), ст. 156 КК – 272 (у 2001 р. – 191), ст. 164 КК – 7392 (у 2001 р. – 3604), ст. 165 КК – 3 (у 2001 р. – 3), ст. 166 КК – 709 (у 2001 р. – 5), ст. 167 КК – 19 (у 2001 р. – 7), ст. 168 КК – 9 (у 2001 р. – 5), ст. 169 КК – 7 (у 2001 р. – 2), ст. 304 КК – 3497 (у 2001 р. – 4862), ст. 323 КК – 1 (у 2001 р. – 0), ст. 324 КК – 5 (у 2001 р. – 4).
У літературі проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх досліджувалися у роботах Ф.Г. Бурчака, І.М. Даньшина, Л.В. Дорош, В.В. Дзундзи, В.П. Ємельянова, О.М. Костенка, Л.М. Кривоченко, І.П. Лановенка, П.С. Матишевського, О.І. Мілевського, Л.П. Михайлової, В.О. Навроцького, В.К. Негоденка, Ю.Є. Пудовочкина, В.С. Савельєвої, І.Ю. Топольскової, М.І. Трофімова, Н.С. Юзікової, С.С. Яценка та ін.
Але переважна більшість робіт цих науковців по-перше, ґрунтувалися на кримінальному законодавстві радянського періоду або кримінальному законодавстві Російської Федерації, по-друге, були присвячені аналізу окремих складів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх. У вітчизняній науці кримінального права комплексного системного кримінально-правового аналізу злочинів проти сім’ї та неповнолітніх зроблено не було. Відсутність такого підходу при дослідженні зазначених питань лишало науковців можливості проаналізувати проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх у їх єдності та взаємозв’язку, виявити таким чином прогалини у кримінально-правовій охороні цих відносин та розробити й запропонувати законодавцю єдину цілісну й несуперечливу систему норм, яка б забезпечувала всебічний захист зазначених відносин від суспільно небезпечних посягань. Крім того, щодо окремих питань відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх науковцями були висловлені спірні, на нашу думку, положення, які потребують подальших наукових досліджень.
Такий стан наукової розробки зазначеної проблеми негативно відбивається на практиці. Через суперечливості і прогалини у кримінальному законодавстві правозастосовча практика нерідко стикається із суттєвими труднощами при вирішенні питань притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини проти сім’ї та неповнолітніх, в окремих випадках приймаються недостатньо обґрунтовані рішення щодо кваліфікації цих злочинів і призначення за них покарання. Це свідчить про необхідність проведення поглиблених наукових досліджень проблем кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх. Усе це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, Головними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка системи кримінально-правових норм, які забезпечують охорону сім’ї та неповнолітніх, а також вирішення теоретичних та практичних проблем відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх. Дана мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) з’ясувати історичні витоки та соціальну обумовленість кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх; 2) проаналізувати родовий та безпосередній об’єкти злочинів проти сім’ї та неповнолітніх, на підставі чого виокремити та здійснити їх систематизацію норм, які передбачають відповідальність за посягання на ці об’єкти; 3) визначити місце норм, що передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, в системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права; 4) здійснити системне дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак злочинів проти сім’ї та неповнолітніх і практики застосування цих норм; 5) виявити недоліки у кримінально-правовій охороні сім’ї та неповнолітніх, суперечливості та прогалини у чинному кримінальному законодавстві, запропонувати шляхи їх усунення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що забезпечують охорону сім’ї та неповнолітніх.
Предметом дослідження є кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, практика їх застосування, тенденції та закономірності розвитку вітчизняного кримінального законодавства минулих років; кримінальне законодавство України та зарубіжних країн; сімейне законодавство; кримінальна статистика та система наукових поглядів стосовно цієї проблеми.
Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне законодавство України, нормативні акти інших галузей права, у тому числі сімейного та цивільного права.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації стали праці вітчизняних та зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, а також праці з загальної теорії права, історії держави й права України, сімейного та цивільного права. Досліджено кримінальне законодавство ряду зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство попередніх епох, постанови Пленуму Верховного Суду України.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані внаслідок вивчення 507 архівних кримінальних справ про злочини проти сім’ї та неповнолітніх, розглянуті судами різних областей України та Автономної Республіки Крим.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої в роботі мети та завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Діалектичний метод дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх через дослідження більш загальних категорій кримінального права у їх єдності та діалектичному розвитку. За допомогою системно-структурного аналізу вдалося показати внутрішню побудову системи кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, взаємозв’язок і взаємообумовленість елементів як в середині системи, так і з іншими правовими поняттями й категоріями, обсяг та зміст відповідних понять, місце кримінальної відповідальності за розглядувані злочини в системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права. Догматичний метод дозволив проаналізувати норми чинного КК, у яких передбачено відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, з точки зору додержання правил законодавчої техніки конструювання диспозицій і санкцій цих норм. Історико-порівняльний метод дозволив показати генезис проблеми кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх, на базі аналізу кримінального законодавства минулих років і практики його застосування виявити тенденції розвитку законодавства щодо відповідальності за ці злочини, прослідкувати його взаємозв’язок із релігійними, моральними устоями та соціально-економічними умовами життя суспільства й держави, що, у свою чергу, дало можливість накреслити шляхи вдосконалення чинного кримінального законодавства на сучасному етапі. Порівняно-правовий (компаративістський) метод застосовувався при порівнянні кримінального законодавства України, яке передбачає відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, із відповідними нормами кримінальних законів інших держав. Соціологічні методи використовувалися при вивченні практики застосування норм КК, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним кримінально-правовим дослідженням системи злочинів проти сім’ї та неповнолітніх.
На основі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, що запропоновані здобувачем особисто й виносяться на захист:
1. Дістало подальшого розвитку обґрунтування висновку, що злочини проти сім’ї та неповнолітніх мають єдиний родовий об’єкт, на підставі аналізу якого доведено необхідність, доцільність та можливість виокремлення в Особливій частині КК окремого розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”.
2. Уперше визначено місце розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” у системі Особливої частини КК. Оскільки зазначені кримінально-правові норми належать до норм, якими охороняються інтереси особи і права людини, то розділ „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” має завершувати перший блок Особливої частини КК й посісти місце після розділу V Особливої частини КК „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”.
3. Здійснено уперше типологізацію злочинів проти сім’ї та неповнолітніх залежно від безпосереднього об’єкту. За цим критерієм виділено три групи злочинів: 1) посягання на майнові сімейні відносини; 2) посягання на немайнові сімейні відносини; 3) посягання на відносини щодо нормального розвитку неповнолітніх.
4. Уперше обґрунтовано, що з метою підвищення ефективності здійснення кримінально-правового захисту майнових сімейних відносин та попереджувального впливу кримінально-правової норми до складу розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” слід включити норму, яка б передбачала відповідальність за дії, що посягають на відносини між подружжям або особами, що не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім’єю, з приводу володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
5. Наведено додаткові аргументи на користь необхідності доповнення КК нормою, яка передбачатиме посягання з боку батьків або осіб, які їх замінюють, на право власності неповнолітніх дітей шляхом протиправного відчуження майна, передачі права на майно або вчинення будь-яких протиправних дій майнового характеру. Уперше обґрунтовано необхідність розташування цієї норми у розділі „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”.
6. Враховуючи необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність з новим Сімейним кодексом України одержала подальшого розвитку пропозиція щодо розширення диспозиції ст. 164 КК шляхом доповнення її вказівкою на бездіяльність, що полягає у злісному ухиленні від сплати коштів на утримання дітей, що встановлено письмовим нотаріально засвідченим договором.
7. З метою усунення прогалин у кримінально-правовій охороні майнових сімейних відносин уперше запропоновано розширити об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 165 КК „Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків”, за рахунок встановлення відповідальності також і за злісне ухилення від надання встановленого рішенням суду утримання одному із подружжя або особі, яка не перебувала в шлюбі, але протягом тривалого часу проживала з іншою особою однією сім’єю.
8. Уперше запропоновано розширення об’єктивної сторони передбаченого ст. 166 КК злочину „Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування” за рахунок включення до її складу: 1) посягань, вчинених патронатним вихователем; 2) дій у вигляді неналежного виконання встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною.
9. Обґрунтовано уперше пропозицію у ч. 1 ст. 169 КК „Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)” описання суспільно небезпечного діяння розширити вказівкою на здійснення комерційної діяльністі щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян.
10. Уперше доведено, що визначення суспільно небезпечних наслідків, що полягають у заподіянні шкоди здоров’ю потерпілого, у відповідних статтях КК про злочини проти сім’ї та неповнолітніх за допомогою оціночних понять є недоцільним. З урахуванням конструкції ст. 137 КК „Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей” та ст. 150 КК „Експлуатація дітей”, зокрема, наявності кваліфікуючих ознак та змісту санкцій у ч. 1 ст. 137 КК суспільно небезпечні наслідки замість спричинення істотної шкоди здоров’ю потерпілого слід передбачити у вигляді спричинення потерпілому легкого тілесного ушкодження, а у ч. 2 ст. 150 КК – спричинення середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження. У ч. 2 ст. 137 КК та ч. 3 ст. 323 КК „Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу”, суспільно небезпечні наслідки слід визначити як спричинення середньої тяжкості, тяжкого тілесного ушкодження або смерті потерпілого.
11. Одержала подальшого розвитку точка зору, згідно з якою у Загальній частині КК слід передбачити положення, що діяння, вчинене з необережності, визнається злочином лише у тому випадку, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Особливої частини КК, після чого внести, за необхідності, відповідні зміни до статей Особливої частини КК.
12. З урахуванням підвищеної суспільної небезпечності посягань на відносини, що забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх „з середини”, тобто особою, яка є учасником цих суспільних відносин та за законом або іншою правовою підставою зобов’язана піклуватися про неповнолітнього, його нормальний фізичний, психічний, духовний та статевий розвиток, відповідальність цих осіб має бути підвищеною. З цією метою наведено додаткові аргументи на користь пропозиції щодо внесення змін та доповнення складів злочинів проти неповнолітніх відповідною кваліфікуючою ознакою „вчинення батьком, матір’ю, опікуном чи піклувальником, іншим членом сім’ї, а також працівником виховної, освітньої, лікувальної або іншої установи, зобов’язаним здійснювати виховання потерпілого або піклуватися про нього”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:
 у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх;
 у правотворчості – внесені пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства;
 у правозастосуванні – при вирішенні питань щодо кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх;
 у навчальному процесі – при викладенні курсу Особливої частини кримінального права, підготовці підручників і навчальних посібників з кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертаційного дослідження, оприлюднені на третій, шостій та сьомій звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького та курсантського (студентського) складу Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, травень 2001 р., травень 2004 р., травень 2005 р.).
Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, вони використовуються під час проведення автором занять у Кримському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження, а також матеріали по темі дисертації викладені у шести наукових статтях, які опубліковані у збірниках та журналах, що входять до переліку наукових фахових видань та у тезах трьох доповідей на науково-практичних конференціях.
Список литературы ВИСНОВКИ


Проведене дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх дозволяє зробити такі висновки:
1. Здійснений історико-правовий аналіз показує, що кримінально-правова охорона сім’ї та неповнолітніх на різних етапах розвитку нашої держави визначалось розумінням у суспільстві соціальної цінності сім’ї та належного розвитку неповнолітніх. Тому перші вітчизняні законодавчі акти, що передбачали покарання за посягання на сім’ю та неповнолітніх, були нормами церковного права та з’явилися після прийняття християнства, що передбачало впорядкування шлюбно-сімейних відносин шляхом впровадження моногамної сім’ї. Починаючи з ХVІІ та до початку ХІХ ст. кримінально-правовий захист сім’ї та неповнолітніх на українських землях, що входили до складу Російської імперії, здійснювався за допомогою єдиної цілісної системи норм, що передбачали відповідальність за посягання на ці сімейні відносини (розділ 11 Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. „Про злочини проти прав сімейних” та глава дев’ятнадцята Уголовного уложення 1903 р. „Про злочини проти прав сімействених”). У цей же час на українських землях, що опинились під владою Австро-Угорщини (Галичині, Буковині та Закарпатті) кримінальна відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх передбачалась окремими нормами, що не утворювали єдиної цілісної системи та входили до складу розділу „Злочини та проступки проти моральності” австрійського кримінального кодексу (його дія розповсюджувалась на Галичину та Буковину) та розділу „Злочини проти моральності” угорського кримінального кодексу (діяв на Закарпатті).
Після Жовтневої революції 1917 року кардинальні зміни у відношенні держави до шлюбу та сім’ї обумовили невизнання сім’ї та неповнолітніх єдиним цілісним об’єктом кримінально-правової охорони, що призвело до того, що кримінальні кодекси радянських часів не передбачали окремого розділу або глави, де б були об’єднані злочини проти сім’ї та неповнолітніх. У різних розділах (главах) містилися окремі суспільно небезпечні діяння, що посягали на ці відносини, але при цьому не утворювали єдиної системи норм, що не сприяло ефективному кримінально-правовому захисту цих відносин.
2. Соціальна обумовленість криміналізації посягань на сім’ю та неповнолітніх обумовлюється наступними чинниками: кримінологічним, нормативним, соціально-економічним, міжнародним та історичним. Аналіз цих чинників дає підставу для висновку, що на сучасному етапі в Україні слід констатувати, що криміналізація посягань на сім’ю та неповнолітніх є соціально обумовленою.
3. Об’єктом злочинів проти сім’ї та неповнолітніх виступають сімейні відносини, а також інші відносини, які забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх. Суб’єктами цих відносин є: члени сім’ї, майнові та особисті немайнові відносини між якими врегульовані Сімейним кодексом України; неповнолітні особи, з одного боку, та особи, на яких у встановленому законодавством порядку покладено професійні або службові обов’язки щодо забезпечення нормального розвитку неповнолітніх, з іншого; неповнолітні особи, з одного боку, та інші члени суспільства, які зобов’язані не чинити протиправного впливу на нормальний розвиток неповнолітніх, з іншого. Предметом відносин, які виступають об’єктом злочинів проти сім’ї та неповнолітніх, виступають нематеріальні та матеріальні цінності, необхідні для забезпечення нормального існування сім’ї та розвитку неповнолітніх. Соціальний зв’язок у розглядуваних відносинах має вираз у соціально корисній діяльності членів сім’ї щодо забезпечення її нормального існування, а також батьків або осіб, які їх замінюють та інших зобов’язаних осіб щодо нормального розвитку неповнолітніх. Взаємодія між учасниками цих суспільних відносин також може мати вираз в утриманні членів суспільства від вчинення негативного, забороненого законом впливу на неповнолітніх. Обов’язковою ознакою злочинів проти сім’ї та неповнолітніх є потерпілий – неповнолітня особа або дорослий член сім’ї – один з учасників суспільних відносин, що є носієм матеріальних або нематеріальних цінностей, які виступають предметом суспільних відносин, за умови, що цій особі злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Особливістю механізму заподіяння шкоди є те, що переважна більшість посягань на сім’ю та неповнолітніх вчинюється „з середини”, тобто розрив соціального зв’язку здійснюється шляхом протиправного вилучення учасниками себе з цих відносин. При посяганні на ці відносини „з зовні”, тобто особою, яка не є учасником цих відносин, предметом злочинного впливу є предмети розглядуваних суспільних відносин, протиправно впливаючи на які особа заподіює шкоду об’єкту.
4. Родовим об’єктом злочинів проти сім’ї та неповнолітніх виступають сімейні відносини та відносини, що забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх. Це дає підстави для висновку, що ці злочини в Особливій частині КК слід об’єднати в окремий розділ „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”. Зазначений розділ має об’єднувати норми, що посягають на такі основні безпосередні об’єкти злочинів: 1) на майнові сімейні відносини; 2) посягання на немайнові сімейні відносини; 3) посягання на відносини щодо нормального розвитку неповнолітніх.
Кримінальну відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх пропонується встановити у наступних статях Особливої частини КК, які можна згрупувати залежно від безпосереднього об’єкту:
Посягання на особисті немайнові сімейні відносини:
 „Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування”;
 „Підміна дитини”;
 „Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)”;
 „Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)”.
Посягання на майнові сімейні відносини:
 „Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей”;
 „Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків”;
 „Зловживання опікунськими правами”.
Посягання на відносини щодо нормального розвитку неповнолітніх:
 „Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей”;
 „Експлуатація дітей”;
 „Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність”;
 „Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу”;
 „Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів”;
 „Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості”;
 „Розбещення неповнолітніх”.
5. Оскільки злочини проти сім’ї та неповнолітніх належать до блоку злочинів, яким охороняються інтереси особи і права людини, то розділ „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” має завершувати перший блок Особливої частини КК й посісти місце після розділу V Особливої частини КК „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”.
6. Об’єктивна сторона злочинів проти сім’ї та неповнолітніх являє собою процес суспільно небезпечного і протиправного посягання на сімейні відносини, а також інші відносини, які забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх. Посягання на ці відносини може бути здійсненим шляхом вчинення лише певних діянь, здатних за своїми властивостями заподіяти їм шкоду.
7. Об’єктивна сторона посягань на майнові сімейні відносини може характеризуватися порушенням права власності (володіння, користування, розпорядження) на майно, що належить іншому члену сім’ї або перебуває у спільній з ним власності, а також ненаданням іншому члену сім’ї коштів на його утримання, передбачених законом або шлюбним договором.
З метою підвищення ефективності здійснення кримінально-правового захисту майнових сімейних відносин та попереджувального впливу кримінально-правової норми вважаємо, що в разі створення в Особливій частині КК окремого розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”, до його складу слід включити норму, яка б передбачала відповідальність за дії, що посягають відносини між подружжям або особами, що не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім’єю, з приводу володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Посягання на відносини щодо управління батьками або особами, що їх замінюють, майном, яке належить їх неповнолітнім дітям або дітям, що перебувають під їх опікою або піклуванням на праві приватної власності або перебуває у їх спільній власності, утворюють об’єктивну сторону злочину лише у разі вчинення таких діянь опікунами та піклувальниками, що не відповідає потребам кримінально-правової охорони цих відносин. З метою усунення цих недоліків розділ КК „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” має містити норму, котра у якості ознаки об’єктивної сторони передбачатиме посягання з боку батьків або осіб, які їх замінюють, на право власності неповнолітніх дітей шляхом протиправного відчуження майна, передачі права на майно або вчинення будь-яких протиправних дій майнового характеру.
Посягання на відносини між подружжям або чоловіком та жінкою, шлюб між якими розірвано, а також особами, що не перебували у шлюбі, але тривалий час проживали однїєю сім’єю, з приводу утримання одного з них іншим має утворювати об’єктивну сторону злочинів проти сім’ї. Враховуючи, що ці посягання мають значну подібність до таких саме діянь, вчинених дітьми щодо своїх батьків, вважаємо за необхідне розширити об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 165 КК, за рахунок встановлення відповідальності також і за злісне ухилення від надання встановленого рішенням суду утримання одному із подружжя або особі, яка не перебувала в шлюбі, але протягом тривалого часу проживала з іншою особою однією сім’єю.
Об’єктивна сторона посягань на немайнові сімейні відносини як необхідна складова передбачених кримінальним законодавством злочинів проти сім’ї та неповнолітніх характеризується діяннями, що полягають у заподіянні їм шкоди шляхом злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною з боку батьків, опікунів чи піклувальників, підміни дитини, розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) та незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння).
Деякі суспільно небезпечні посягання на немайнові сімейні відносини, що виникають між батьками або особами, що їх замінюють, та дітьми з приводу забезпечення належного виховання та розвитку останніх, необґрунтовано не охоплюються об’єктивною стороною злочинів проти сім’ї та неповнолітніх. З метою усунення цього недоліку доцільним є розширення об’єктивної сторони злочину передбаченого ст. 166 КК „Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування” за рахунок включення до її складу: 1) посягань, вчинених патронатним вихователем; 2) дій у вигляді неналежного виконання встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною.
Об’єктивна сторона посягань на відносини щодо нормального фізичного, духовного та статевого розвитку неповнолітніх характеризується вчиненням суспільно небезпечних діянь, що завдають шкоду нормальному фізичному, духовному або статевому розвитку неповнолітніх шляхом фізичного, психічного або духовного насильства. Об’єктивна сторона злочинів проти неповнолітніх характеризується вчиненням таких діянь, які мають суспільну небезпечність виключно при вчиненні їх щодо неповнолітніх. При цьому вчинення таких саме діянь щодо дорослих осіб не охоплюється об’єктивною стороною будь-якого злочину, оскільки не визнається суспільно небезпечним.
8. Аналіз суспільно небезпечного діяння як ознаки об’єктивної сторони ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК) дозволяє зробити висновки, що суспільно небезпечне діяння як ознака об’єктивної сторони цього злочину характеризується бездіяльністю, що може виражатися в одній із наступних форм: 1) злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); 2) злісному ухиленні батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні.
З метою вдосконалення кримінально-правової охорони майнових сімейних відносин та враховуючи необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність з новим Сімейним кодексом України необхідно розширити диспозицію ст. 164 КК шляхом доповнення її вказівкою на бездіяльність, що полягає у злісному ухиленні від сплати коштів на утримання дітей, встановлених письмовим нотаріально засвідченим договором.
Поняття злісне щодо зазначеного діяння є оціночним і має тлумачитись судами у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Про злісність ухилення від сплати аліментів на утримання дітей має, як правило, свідчити сукупність ознак, як ненадання дитині іншої матеріальної допомоги, тривалість ухилення, наявність попереджень з боку державного виконавця, значна сума заборгованості, невжиття заходів до працевлаштування, неповідомлення про зміну місця роботи або проживання тощо. Злісність ухилення батьків від утримання дітей має суттєві відмінності від злісності ухилення від сплати аліментів, а тому вона може бути констатована і за умови відносно нетривалого за часом ухилення.
У ст. 167 КК „Зловживання опікунськими правами” з метою поліпшення кримінально-правової охорони майнових прав неповнолітніх вважаємо за необхідне передбачити відповідальність за таке суспільно небезпечне діяння, як порушення батьками, опікунами або піклувальниками права власності неповнолітніх дітей шляхом протиправного відчуження майна, належного неповнолітнім, передачі права на майно або вчинення будь-яких протиправних дій майнового характеру.
Межи суспільно небезпечного діяння як ознаки об’єктивної сторони злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК), слід розширити за рахунок вчинення не лише невиконання цих обов’язків, а й неналежного їх виконання, що здійснюється також і патронатними вихователями. Виходячи з цього, у ст. 166 КК діяння необхідно описати таким чином: „Злісне невиконання або неналежне виконання батьками, опікунами, піклувальниками або патронатними вихователями встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною...”.
У ч. 1 ст. 169 КК „Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) описання суспільно небезпечного діяння слід розширити вказівкою на здійснення комерційної діяльності щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян. З цією метою диспозицію частини 1 ст. 169 КК пропонуємо викласти у такій редакції: „Посередницька, комерційна діяльність або інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян...”.
9. Суспільно небезпечні наслідки як ознака складів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх полягають у передбачених кримінальним законом шкідливих змінах, що відбуваються в об’єкті кримінально-правової охорони. Визначення суспільно небезпечних наслідків, що полягають у заподіянні шкоди здоров’ю потерпілого, у відповідних статтях КК про злочини проти сім’ї та неповнолітніх за допомогою оціночних понять є недоцільним. З урахуванням конструкції ст. 137 КК „Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей” та ст. 150 КК „Експлуатація дітей”, зокрема, наявності кваліфікуючих ознак та змісту санкцій у ч. 1 ст. 137 КК суспільно небезпечні наслідки замість спричинення істотної шкоди здоров’ю потерпілого слід передбачити у вигляді спричинення потерпілому легкого тілесного ушкодження, а у ч. 2 ст. 150 КК – спричинення середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження. У ч. 2 ст. 137 КК та ч. 3 ст. 323 КК „Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу”, суспільно небезпечні наслідки слід визначити, визначивши їх як спричинення середньої тяжкості, тяжкого тілесного ушкодження або смерті потерпілого.
10. Суб’єктивна сторона злочинів проти сім’ї та неповнолітніх характеризується виною, а щодо окремих злочинів – мотивом та ціллю. Диспозиції статей КК, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, не містять прямої вказівки на форму вини. Тому питання про те, чи є ці злочини умисними, необережними або можлива будь-яка з форм вини вирішуються шляхом аналізу об’єктивних та суб’єктивних ознак складів цих злочинів.
Злочини проти сім’ї та неповнолітніх, сформульовані як злочини з формальним складом, характеризуються тільки умисною формою вини, при цьому умисел має бути лише прямим. Суб’єктивна сторона злочинів, основний склад яких сформульований як формальний та його ознакою є вина у формі прямого умислу, а кваліфікований (особливо кваліфікований) передбачає настання суспільно небезпечних наслідків може характеризуватися або умисною, або подвійною формою вини. Суб’єктивна сторона злочинів поти сім’ї та неповнолітніх, основний склад яких є матеріальним (ст. ст. 166 та 137 КК), може характеризуватися необережною або умисною формою вини. Конструкція змішаної форми вини до цих злочинів застосовуватися не повинна, оскільки вона призводить до штучного розриву між складовими інтелектуального та вольового моменту умислу та необережності, а також не відповідає чинному кримінальному законодавству.
З метою забезпечення чіткого та однозначного застосування норм Особливої частини КК, у тому числі й тих, що передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, вважаємо за доцільно чітко вирішити це питання у законодавстві. У Загальній частині КК слід передбачити положення, що діяння, вчинене з необережності, визнається злочином лише в тому випадку, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Особливої частини КК, після чого внести, за необхідності, відповідні зміни до статей Особливої частини КК.
Суб’єктами злочинів проти сім’ї та неповнолітніх, як і суб’єктами будь-яких інших злочинів виступають фізичні осудні особи, які досягли віку, з якого законодавством встановлено кримінальну відповідальність. Встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб за злочини проти сім’ї та неповнолітніх є недоцільним, оскільки суперечить принципу особистої відповідальності особи, винної у вчиненні злочину.
Злочини проти сім’ї та неповнолітніх можуть бути вчинені як загальним, так і спеціальним суб’єктом. Спеціальними суб’єктами цих злочинів виступають особи, які є членами сім’ї та на яких сімейним законодавством покладено певні сімейні обов’язки, а також особи, що виконують професійні або службові обов’язки із забезпечення належного існування сімейних відносин та відносин щодо нормального розвитку неповнолітніх. Серед спеціальних суб’єктів розглядуваних злочинів також слід виділити повнолітніх осіб, тобто осіб, яким на момент вчинення злочину виповнилось 18 років, а також осіб, які раніше вчиняли такі злочині та (або) були судимі за їх вчинення.
Визнання спеціальними суб’єктами злочинів проти сім’ї та неповнолітніх учасників сімейних відносин або відносин щодо забезпечення охорони життя та здоров’я неповнолітніх обумовлене механізмом заподіяння шкоди об’єкту цих злочинів. При вчиненні таких злочинів посягання на суспільні відносини здійснюється „з середини”, тобто особою, яка сама є учасником цих суспільних відносин. Врахування цієї особливості показує на певні недоліки щодо встановлення кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди суспільним відносинам „з середини”, усунення яких має бути здійсненим через розширення кола спеціальних суб’єктів окремих злочинів проти сім’ї та неповнолітніх.
З урахуванням підвищеної суспільної небезпечності посягань на відносини, що забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх „з середини”, тобто особою, яка є учасником цих суспільних відносин та за законом або іншою правовою підставою зобов’язана піклуватися про неповнолітнього, його нормальний фізичний, психічний, духовний та статевий розвиток, відповідальність цих осіб має бути підвищеною. З цією метою пропонується внесення змін та доповнення складів злочинів проти неповнолітніх відповідною кваліфікуючою ознакою.
Крім того, проведений аналіз показав шляхи і методи, якими результати дисертаційного дослідження повинні впроваджуватися в правозастосовчу практику, а також використовуватися в ході підготовки фахівців у галузі правозастосування та підвищення фахового рівня практичних працівників. Отже, найбільш важливі наукові та практичні результати дисертаційного дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх мають різнопланове значення для науки кримінального права і практики боротьби зі злочинністю та можуть бути використані наступним чином:
У галузі правотворчості пропонується:
Виокремити з різних розділів Особливої частини КК норми, що передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, а саме:
 „Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування” (ст. 166 КК);
 „Підміна дитини” (ст. 148 КК);
 „Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)” (ст. 168 КК);
 „Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)” (ст. 169 КК);
 „Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей” (ст. 164 КК);
 „Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків” (ст. 165 КК);
 „Зловживання опікунськими правами” (ст. 167 КК);
 „Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей” (ст. 137 КК);
 „Експлуатація дітей” (ст. 150 КК);
 „Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність” (ст. 304 КК);
 „Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу”(ст. 323 КК);
 „Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів” (ст. 324 КК);
 „Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості” (ст. 155 КК);
 „Розбещення неповнолітніх” (ст. 156 КК),
об’єднавши їх в єдиний розділ „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” та розташувавши його після розділу „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”.
До зазначених статей внести наступні зміни:
 назву та диспозицію ч. 1 ст. 165 КК слід викласти у такій редакції: „Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних членів сім’ї. Злісне ухилення від надання встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків, одного із подружжя або особи, яка не перебувала в шлюбі, але протягом тривалого часу проживала з іншою особою однією сім’єю, – карається...”;
 диспозицію ст. 166 КК пропонується викласти у такій редакції: „Злісне невиконання або неналежне виконання батьками, опікунами, піклувальниками чи патронатними вихователями встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки”;
 назву та диспозицію ст. 167 КК пропонується викласти у такій редакції: „Стаття 167. Порушення батьками або особами, що їх замінюють, права власності неповнолітніх дітей. Порушення батьками, опікунами чи піклувальниками права власності неповнолітніх дітей шляхом протиправного відчуження майна, передачі права на майно або вчинення будь-яких протиправних дій майнового характеру, – карається...”;
 у ч. 2 ст. 155 та ч. 2 ст. 156 КК замість кваліфікуючої ознаки – „вчинення батьком, матір’ю, особою, що їх замінює” – передбачити кваліфікуючу ознаку „вчинення батьком, матір’ю, опікуном чи піклувальником, іншим членом сім’ї, а також працівником виховної, освітньої, лікувальної або іншої установи, зобов’язаним здійснювати виховання потерпілого або піклуватися про нього”;
 у ч. 2 ст. 150 КК, ч. 2 ст. 304 КК та ч. 2 ст. 323 КК – передбачити кваліфікуючу ознаку „вчинення батьком, матір’ю, опікуном чи піклувальником, іншим членом сім’ї, а також працівником виховної, освітньої, лікувальної або іншої установи, зобов’язаним здійснювати виховання потерпілого або піклуватися про нього” .
У навчальному процесі – пропонується використовувати матеріали дослідження при підготовці підручників і навчальних посібників, у науково-дослідній роботі студентів і курсантів.
У правозастосуванні – результати цього дослідження сприятимуть поліпшенню діяльності судів та правоохоронних органів по забезпеченню належної кримінально-правової охорони сім’ї та неповнолітніх від злочинних посягань. Це матиме місце як опосередковано – через зміни в законодавстві, проведення яких рекомендується в цій роботі, поліпшення підготовки і перепідготовки кадрів на базі відповідних теоретичних положень, розроблених у цій роботі, так і безпосередньо, шляхом врахування практичними працівниками сформульованих тут висновків і рекомендацій.
У науково-дослідницькій галузі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути підставою для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх у цілому та проблем кримінальної відповідальності за окремі види таких злочинів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М.: Наука, 1987. – 208 с.
2. Архів суду Сімферопольського р-ну АР Крим, 2001-2004.
3. Бабий Н.А. Уголовная ответственность за спаивание несовершеннолетних: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Белорусский гос. ун-т им. В.И. Ленина. – Минск, 1984. – 19 с.
4. Бейсебаев К.М., Вилкс А.Я. Вовлечение несовершеннолетних в преступную или иную антиобщественную деятельность: Учеб. пособие. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1984. – 68 с.
5. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях. – М.: Юриздат, 1939. – 303 с.
6. Білобрицька Л. Захищати права дітей-сиріт – прокурорський і громадський обов’язок // Прокуратура, людина, держава. – 2004. – № 7. – С. 65-68.
7. Білобрицька Л. Усиновлення – проблеми моралі і права // Прокуратура, людина, держава. – 2004. – № 3. – С. 33-35.
8. Блум М.И. Уголовная ответственность за вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность и пьянство // Вопросы эффективности уголовно-правовых мер воздействия на несовершеннолетних правонарушителей. – Рига: Изд-во Латвийского ун-та им. П. Стучки, 1971. – С. 174-183.
9. Борисов В.И., Гизимчук С.В. уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения. – Х.: Консум, 2001. – 160 с.
10. Быргеу М.М. Предупреждение вовлечения несовершеннолетних в преступное или иное антиобщественное поведение: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Укр. акад. внутр. дел. – К., 1996. – 20 с.
11. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – Київ-Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002. – 1440 с.
12. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Высшая школа МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
13. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину. – К.: Вид-во Нац. акад. вн. справ Укр., 1997. – 183 с.
14. Гаврилюк М. Як захистити дітей від насильства? // Прокуратура, людина, держава. – 2004. – № 3. – С. 20-23.
15. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. Інститут законодавства Верховної Ради України. – К.: АТ „Книга”, 2002. – 634 с.
16. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Х.: Право, 1994. – 640 с.
17. Гальперин И.М. Уголовная политика и уголовное законодательство / Основные направления борьбы с преступностью. – М.: Юриздат, 1975. – 176 с.
18. Герцензон А.А. Уголовное право. Общая часть. – М.: Юриздат, 1948. – 576 с.
19. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 128 с.
20. Гражданский кодекс Украины: Комментарий. В 2 т. / Под ред. Е.О. Харитонова. – Х.: Одиссей, 2005. – Т.1. – 832 с.
21. Гришанин П.Ф. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения: Учеб. пособие. – М.: ВШ МВД СССР, 1970. – 172 с.
22. Гуторова Н.А. Уголовное право Украины. Особенная часть. – Х.: Одиссей, 2004. – 320 с.
23. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
24. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 243 с.
25. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве: Учеб. пособие. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного гос. ун-та, 1970. – 132 с.
26. Дзундза В.В. Щодо кримінально-правового визначення втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність // Українське право. – 2002. – № 1. – С. 203-205.
27. Дзундза В.В. Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антисуспільну діяльність згідно з новим КК України // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – № 22. – С. 36-38.
28. Дорош Л.В. Уголовная ответственность за злостное уклонение от платежа алиментов на содержание детей: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харьковский юр. ин-т им. Ф.Э. Дзержинского. – Х., 1982. – 18 с.
29. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1966. – 124 с.
30. Дудоров О. Проблема юридичної особи як суб’єкта злочину та її вирішення у проектах КК України // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 2 (17). – С. 133-141.
31. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1955. – 212 с.
32. Емельянов В.П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7-11.
33. Жевлаков Э.Н. Экологические преступления: понятия, виды, проблемы ответственности: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / МГУ им. М.В. Ломоносова. – М., 1991. – 52 с.
34. Загородников Н.И. Понятие объекта преступления в советском уголовном праве // Труды военно-юридической академии. – М.: РИО ВЮА. – 1951. – Вып. 13. – С. 32-46.
35. Заславська М.Г. Кримінальна відповідальність за неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей у системі заходів запобігання злочинності неповнолітніх // Питання боротьби зі злочинністю: Зб.наук. праць. – 2004. – Вип. 8. – С. 60-63.
36. Зеленецький В.С., Гуторова Н.О., Хотинець В.М., Шило О.Г. Розробка пропозицій щодо внесення змін та доповнень Кримінального та Кримінально-процесуального законодавства // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. праць. – 2004. – Вип. 9. – С. 162-189.
37. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юрид. лит., 1972. – 264 с.
38. Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности (половые преступления). – М.: Юрид. лит., 1966. – 208 с.
39. Історія держави і права України: Підруч. для юридич. вищих навч. закладів і факультетів: У 2 ч. / Рогожин А.Й., Страхов М.М., Гончаренко В.Д. й ін. – К.: ІнЮре, 1996. – Ч. 1. – 368 с.
40. Кедров Б.М. История науки и принципы исследования. – М.: Наука, 1972. – 82 с.
41. Келина С.Г. Ответственность юридических лиц в проекте нового УК Российской Федерации // Уголовное право: новые идеи / Под ред. С.Г. Келиной и А.В. Наумова. – М.: Изд-во Ин-та гос-ва и права РАН, 1994. – 100 с.
42. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 176 с.
43. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.
44. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
45. Коробеев А.И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний (основания установления, характер и реализация в деятельности органов внутренних дел): Учеб. пособие. – Хабаровск: Изд-во Хабар. ВШ МВД СССР, 1986. – 80 с.
46. Королева Г. О бедном ребенке замолвите слово… // Законность. – 2004. – № 6. – С. 37-40.
47. Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право Украины. – 2002. – № 5. – С. 41-45.
48. Кривоченко Л. Поняття втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність // Радянське право. – 1970. – № 11. – С. 76-79.
49. Кривуля О.М., Куц В.М. Чи можуть бути суспільні відносини предметом злочину? // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1997. – № 2. – С. 70-75.
50. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і факультетів / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Х.: Право, 1997. – 368 с.
51. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К. – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 456 с.
52. Кримінальний Кодекс України. Проект. Внесено народним депутатом України Пилипчуком І.М. 12 травня 1998 р. № 1029-1. – К.: ВР України, 1998. – 15.05.98 р. Сектор реєстрації законопроектів.
53. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: ІнЮре, 2003. – 1196 с.
54. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юристъ, 1999. – 304 с.
55. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
56. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 220 с.
57. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. – 232 с.
58. Кулаков О.В. У держави сиріт не повинно бути // Прокуратура, людина, держава. – 2004. – № 6. – С. 28-33.
59. Курлянский В.И. Уголовная политика: дифференциация и индивидуализация уголовной ответственности / Основные направления борьбы с преступностью. – М.: Юриздат, 1975. – С. 81-93.
60. Курс советского уголовного права: В 6 т. / Под ред. Н.А. Беляева и М.Д. Шаргородского. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – Т. 1: Часть общая. – 646 с.
61. Курс советского уголовного права: В 6 т. / Под ред. А.А. Пионтковского. – М.: Наука, 1970. – Т. 2: Преступление. – 516 с.
62. Курс уголовного права. Общая часть: Учебник / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М: Зерцало, 1999. – Т. 1: Учение о преступлении. – 592 с.
63. Курс уголовного права. Общая часть: Учебник / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М: Зерцало, 1999. – Т. 2: Учение о наказании. – 400 с.
64. Курс уголовного права: В 5 т. / Под ред. Г.Н. Борзенкова и В.С. Комиссарова. – М.: Зерцало, 2002. – Т. 3: Часть особенная. – 470 с.
65. Кусниденов К.К. Уголовно-правовая борьба с вовлечением несовершеннолетних в пьянство: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / МГУ им. М.В. Ломоносова. – М., 1978. – 20 с.
66. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – 129 с.
67. Лешкас И. Вина как субъективная сторона преступного деяния. – М.: Госюриздат, 1958. – 82 с.
68. Маляренко В.Т., Мачужак Я.В. Про статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. – № 1. – С. 21-22.
69. Марцев А.И., Царегоредцев А.М. Уголовно-правовые средства повышения эффективности борьбы с вовлечением несовершеннолетнего в преступную деятельность // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1985. – Вып. 43. – С. 73-75.
70. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. – М.: Юрид. лит., 1964. – 158 с.
71. Мауленов Г.С. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную и иную антиобщественную деятельность (на материалах Казахской и Украинской ССР): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / КВШ МВД СССР. – К., 1983. – 23 с.
72. Миколенко О.М. Теоретичні основи дослідження шкоди, заподіяної злочином: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. ун-т внутрішніх справ. – Х., 2005. – 19 с.
73. Милевский А.И. Уголовно-правовая борьба с торговлей несовершеннолетними: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Московская академия МВД РФ. – М., 2000. – 25 с.
74. Минская В.С., Чечель Г.И. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения. – Иркутск: Изд-во Иркут. гос. ун-та, 1988. – 152 с.
75. Миньковский Г., Каневский Л. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность – важное направление профилактической работы // Советская юстиция. – 1967. – № 18. – С. 20-21.
76. Михайлова Л.П. Уголовно-правовая борьба со злостным уклонением от уплаты алиментов детям: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / МГУ им. М.В. Ломоносова. – М., 1983. – 20 с.
77. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1983. – 300 с.
78. Михеев Р.И. Уголовная ответственность лиц с психофизиологическими особенностями и психогенетическими аномалиями (спорные вопросы правовой теории и трудности практической деятельности органов правоприменения): Учеб. пособие. – Хабаровск: Изд-во Хабар. ВШ МВД СССР, 1989. – 96 с.
79. Михлин А.С. Последствия преступления. – М.: Юрид. лит., 1969. – 104 с.
80. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. – К.: Логос, 1998. – 324 с.
81. Музыченко П.П. История государства и права Украины: Учебник. – К.: Знание, 1999. – 488 с.
82. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2005. – 848 с.
83. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 966 с.
84. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. У 2 ч. / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренко – К.: ФОРУМ, 2001. – Ч. 1: Особлива частина. – 944 с.
85. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України: У 3-х кн. / За заг. ред. В.Г. Гончаренка та П.П. Андрушка. – К.: ФОРУМ, 2001. – Кн. 2: Особлива частина. – 672 с.
86. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
87. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций.– М.: Изд-во БЕК, 1996. – 560 с.
88. Наумов А.В. Предприятие на скамье подсудимых // Советская юстиция. – 1992. – № 17/18. – С. 3-4.
89. Наумов А.В. Уголовный закон в условиях перехода к рыночной экономике // Советское государство и право. – 1991. – № 2. – С. 28-35.
90. Негоденко В.К. Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. – К.: Наукова думка, 1971. – 72 с.
91. Никифоров А.С. Об уголовной ответственности юридических лиц // Уголовное право: новые идеи. – М.: Изд-во ИГиП РАН, 1994. – С. 43-49.
92. Никифоров А.С. Юридическое лицо как субъект преступления // Государство и право. – 2000. – № 8. – С. 18-27.
93. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.
94. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: НОРМА, 2001. – 160 с.
95. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – 4-е изд., испр. и доп. – М.: Госиздат, 1960. – 900 с.
96. Оримбаев Р. Специальный субъект преступления. – Алма-Ата: Наука, 1977. – 153 с.
97. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 260 с.
98. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. – К.: Атіка, 2004. – 336 с.
99. Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминализация / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев и А.М. Яковлев – М.: Наука, 1982. – 304 с.
100. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. – СПб: Лань; Санкт-Петербургский университет МВД России, 2000. – 192 с.
101. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х.: Вища школа, 1982. – 162 с.
102. Перминова А.П. Некоторые вопросы уголовной ответственности за вовлечение несовершеннолетних в преступные и другие антиобщественные поступки // Ученые записки Пермского государственного университета. – 1969. – № 204. – С. 55-70.
103. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права. – Х.: Харьков юридический, 2001. – Кн. 1: О преступлении. – 289 с.
104. Пионтковский А.А. Уголовное право РСФСР: Часть общая. – М.: Госиздат, 1925. – 235 с.
105. Повелицына П.Ф. Уголовно-правовая охрана природы в СССР: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / МГУ им. Л.В. Ломоносова. – М., 1991. – 48 с.
106. Практикум по уголовному праву: Учеб. пособие / Под ред. Л.Л. Кругликова. – М.: БЕК, 1997. – 501 с.
107. Примаченок А.А. Проблемы борьбы с преступностью несовершеннолетних / Науч. ред. П.В. Дудковский. – Мн.: Наука и техника, 1980. – 240 с.
108. Пудовочкин Ю.Е. Ответственность за преступления против несовершеннолетних по российскому уголовному праву. – СПб.: Юридический Пресс центр, 2002. – 293 с.
109. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве: Монография. – Саратов: Изд-во Саратовского гос. ун-та., 1987. – 186 с.
110. Российское законодательство X-XХ веков: В 9 т. – М.: Юрид. лит., 1984. – Т. 1: Законодательство древней Руси. – 430 с.
111. Российское уголовное право. Общая часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева и А.В. Наумова. – М.: Спарк, 1997. – 454 с.
112. Руководство по предупреждению насилия над детьми: Учебное пособие для психологов, детских педиатров, психотерапевтов, студентов педагогических вузов / Под ред. Н.К. Асановой. – М.: БЕК, 1997. – 96 с.
113. Семейный кодекс Украины. – Х.: Одиссей, 2005. – 104 с.
114. СЗ. – 1936. – № 34.
115. СЗ „Права, по которым судится малороссийский народ”. – К., 1879. – 1069 с.
116. Симонян Б.А. Відповідальність за експлуатацію дітей за кримінальним законодавством України // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. праць. – 2004. – Вип. 8. – С. 68-70.
117. Словник української мови. – К.: Наукова думка, 1979. – Т. 10: Т-Ф. – 658 с.
118. Смітієнко В.М., Агафонов Г.І. Кримінальна відповідальність юридичних осіб в реформованому законодавстві України // Економіка. Фінанси. Право. – 1996. – № 1. – С. 50-52.
119. Советское уголовное право: Учеб. пособие для правовых школ. – М.: Юриздат НКЮ РСФСР, 1938. – Вып. 1. – 184 с.
120. Статут Великого княжества Литовского 1529 года. – Минск: Изд-во АН БССР, 1960. – 254 с.
121. Судова практика у справах про злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 1. – С. 27-28.
122. Сущенко Ю.К. Ответственность за половые преступления против несовершеннолетних по советскому уголовному праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / СГУ. – Саратов, 1997. – 17 с.
123. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: лекции.– М.: Наука, 1994. – Т. 1: Часть общая. – 380 с.
124. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посібник. – X.: Укр. юрид. акад., 1994. – 76 с.
125. Тацій В.Я., Сташис В.В. Новий Кримінальний кодекс України // Право України. – 2001. – № 7. – С. 3-9.
126. Таций В.Я. Ответственность за хозяйственные преступления: объект и система. – Х.: изд-во ХГУ, 1984. – 231 с.
127. Тер-Акопов А.А. Защита личности – принцип уголовного закона // Современные тенденции развития уголовной политики и уголовное законодательство. – М.: Изд-во ИГиП РАН, 1994. – С. 52-54.
128. Тер-Акопов А.А. Бездействие как форма преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1980. – 151 с.
129. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов: Изд-во Ростовского ун-та, 1977. – 216 с.
130. Топольскова І.О. Кримінально-правові та кримінологічні аспекти боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ін-т держ-ви та права НАН України. – К., 2003. – 20 с.
131. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
132. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1951. – 388 с.
133. Трахтеров В.С. Вменяемость и невменяемость в уголовном праве (исторический очерк). – Х.: Укр. юрид. акад., 1989. – 28 с.
134. Трахтеров В.С. Вменяемость и невменяемость в уголовном праве. Исторический очерк: Учеб. пособие. – Х.: Укр. юрид. акад., 1992. – 84 с.
135. Трофимов Н.И. Вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность // Советская юстиция. – 1968. – № 14. – С. 17-19.
136. Трофимов Н.И. Субъективная сторона преступлений против нормального духовного и физического развития несовершеннолетних // Актуальные правовые вопросы борьбы с преступностью: Сб. ст. Томского гос. ун-та / Отв. ред. В.Д. Филимонов. – Томск: Изд-во Том. ун-та, 1988. – 202 с.
137. Трубников В.М. Новый взгляд на объект преступления // Право і безпека. – 2002. – № 1. – С. 81-87.
138. Уголовное право. Общая часть: Учебник / Отв. ред. И.Я. Козаченко и З.А. Незнамова. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 504 с.
139. Уголовное право. Особенная часть: Учебник / Отв. ред. И.Я. Козаченко и З.А. Незнамова. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 768 с.
140. Уголовное право Украины. Общая и особенная части: Учебник / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Х.: Одиссей, 2002. – 672 с.
141. Уголовное уложение 22 марта 1903 г. с мотивами, извлеченными из объяснительной записки редакционной комиссии, представления Мин. юстиции в Государственный Совет и журналов особого совещания, особого присутствия департаментов и общего собрания государственного Совета. Издание Н.С. Таганцева. – СПб, 1904. – 1124 с.
142. Уголовный кодекс Испании. – М.: Зерцало, 1998. – 218 с.
143. Уголовный кодекс УССР, утвержденный ВУЦИК 23 августа 1922 г. – Х.: Изд-во НКЮ УССР, 1922. – 100 с.
144. Уголовный кодекс УССР в редакции 1927 г. Официальное издание. – Х.: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1927. – 135 с.
145. Уголовный кодекс ФРГ. – М.: Зерцало, 2000. – 208 с.
146. Устименко В.В. Специальный субъект преступления: Монография. – Х.: Вища школа, 1989. – 267 с.
147. Федоров М.И. Понятие объекта преступления по советскому уголовному праву // Ученые записки Пермського ун-та. – 1957. – Т. ХІ. – С. 180-194.
148. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони. – К.: Атіка, 2004. – 280 с.
149. Фефелов П.А. Критерии установления уголовной наказуемости деяний. // Советское государство и право. – 1970. – № 13. – С. 101-103.
150. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сб. науч. тр. Свердл. юрид. ин-та. – 1969. – Вып. 10. – С. 184-225.
151. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і факультетів: У 2 т.– К.: ІнЮре, 1997. – Т. 1: З найдавніших часів до початку XX ст. – 464 с.
152. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Хрінком Інтер, 2004. – Кн. 1. – 736 с.
153. Шаргородский М.Д. Советское уголовное право. Часть особенная: Учеб. для юр. фак-тов и ин-тов. – М.: Госюриздат, 1962. – 478 с.
154. Шаргородский М.Д. Ответственность за преступления против личности. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1953. – 108 с.
155. Эффективность борьбы с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность: Учеб. пособие / Под ред. А.И. Марцева. – Омск: Изд. Омской высшей школы милиции МВД СССР, 1985. – 60 с.
156. Эффективность уголовно-правовых мер борьбы с преступностью / Под ред. Б.С. Никифорова. – М.: Юрид. лит., 1968. – 255 с.
157. Якубова А.Е. О некоторых недостатках УК РФ, касающихся ответственности несовершеннолетних и преступлений против несовершеннолетних // Уголовное право в ХХІ веке: Материалы Международной научной конференции на юридическом факультете МГУ им. В.М. Ломоносова 31 мая – 1июня 2001 г. – М.: ЛексЭст, 2002. – С. 230-233.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)
50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.