У нас уже 242731 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 






Название ЗАСТАВА В СИСТЕМІ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
Количество страниц 193
ВУЗ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Год сдачи 2007
Содержание ЗМІСТ


ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1
Загальна характеристика запобіжних заходів як інституту кримінально-процесуального права України 12
1.1. Поняття запобіжних заходів як інституту кримінально процесуального права 12
1.2. Види запобіжних заходів та характеристика їх співвідношення при провадженні кримінальних справ 19
1.3. Мета і підстави застосування запобіжних заходів за чинним кримінально-процесуальним законодавством України …………………………………………………………………………..46
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 54
РОЗДІЛ 2
Становлення та розвиток інституту застави в кримінальному судочинстві 57
2.1. Юридичне поняття «застава» в історичному розвитку і її законодавче регулювання 57
2.2. Застава як запобіжний захід в кримінальному процесі і підстави її застосування 80
2.3. Дотримання принципу законності і критерії ефективності застосування застави 90
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 99
РОЗДІЛ 3
Порядок вирішення питань пов’язаних із застосуванням, зміною і скасуванням застави як запобіжного заходу при провадженні в кримінальних справах 102
3.1. Проблемні питання визначення предмету і розміру застави 102
3.2. Характеристика процесуального положення суб’єктів правовідносин, що виникають при обранні застави 113
3.3. Особливості вирішення питань обрання, зміни і скасування застави на стадіях кримінального процесу 125
3.4. Аналітичний огляд міжнародного досвіду застосування застави в кримінальних справах 163
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 168
ВИСНОВКИ 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 174
ДОДАТКИ 191

ВСТУП



Актуальність теми. Одним із найважливіших прав людини є право на свободу та особисту недоторканість, яке гарантоване Конституцією України та міжнародними документами, зокрема Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Згідно з частинами 2 та 3 статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматись під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи перепинити його, органи уповноважені на те законом, можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено мотивованого рішення про тримання під вартою.
Одним із основоположних принципів міжнародного права, зафіксованих в Європейській Конвенції про права людини, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (1985 рік), Керівних принципах стосовно ролі осіб, які здійснюють судове переслідування (1990 рік), є принцип обов’яз¬ко¬вого звільнення підсудного, звинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, з-під варти на час розслідування та розгляду його справи судом, якщо не існує державних інтересів, які б вимагали утримання такої особи під вартою. Гарантією і підставою реалізації цього принципу в національному законодавстві України є запровадження Законом України «Про внесення змін і доповнень до Кримінально-про¬це¬су¬ального кодексу України» від 20 листопада 1996 року ст. 154-1 КПК України – «Застава».
Застава як засіб зобов’язального права при вирішенні судових справ існувала в пам’ятниках права ще VI-IV ст. до н.е. і носила характер майнової відповідальності правопорушника. У зв’язку з утвердженням у країнах Європи і Росії феодалізму, досить тривалий час, застава майна обвинуваченого і майнова порука осіб, що заслуговують довіру, застосовувалися найчастіше. У середині ХІХ століття із запровадженням законодавства європейських країн, поряд з майновою відповідальністю, була встановлена індивідуальна (особиста) відповідальність, що на практиці знівелювало заставу і майнову поруку. У інквізиційному процесі єдиним запобіжним заходом був арешт. Майнова порука і застава законодавчо віднов¬лені в Російській імперії після прийняття «Статуту кримінального судочинства 1864 р.», в якому застава передбачена як «захід судового примусу», не пов’язаний з триманням звинуваченого під вартою.
Перші кримінально-процесуальні кодекси УРСР 1922 року та 1927 року передбачали цей запобіжний захід, але при наступній кодифікації 1960-1961 рр. заставу із системи запобіжних заходів було виключено. У чинному КПК України застава, як зазначалося раніше була відновлена в 1996 р.
На даний час в Україні питання застосування застави в Кримінальному процесі України висвітлювались у роботах окремих авторів (Ю. В. Донченка, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, П. П. Пилипчика, З. Д. Смітієнко, В. П. Шибіка).
Порівняльний аналіз застосування застави за законодавством України, Російської Федерації, Німеччини та інших європейських держав вказує на те, що вона є одним із гуманних і ефективних запобіжних заходів при провадженні в кримінальних справах.
За даними діяльності правозастосовчих органів застава застосовується вкрай рідко. Однією з причин є нерозробленість концептуальних положень реалізації цього запобіжного заходу в умовах здійснення судово-правової реформи, що і обумовлює актуальність даного дослідження.
Заходи процесуального примусу у системі кримінально-процесуальних гарантій, та їх вплив на забезпечення прав людини сьогодні є одними із найбільш актуальних напрямів наукового пошуку у кримінально-процесуальному праві та правозастосовчій практиці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми наукових досліджень кафедри кримінального права, процесу та криміналістики «Процесуальні та криміналістичні аспекти виявлення, розслідування та попередження злочинів у сфері оподаткування» (номер державної реєстрації в УкрІНТЕІ – 0103U002435 від 23.12.2003 року, УДК 351.72.086), є складовою частиною наукових планів Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національної академії державної податкової служби України (номер державної реєстрації 0102V005028).
Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної академії державної податкової служби України від 2 липня 2001 року протокол №11 і включена до «Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2002 р.)» (Академія правових наук України, Харків «Право» 2002 р.)
Мета і завдання дослідження полягає у комплексному теоретичному дослідженні застави у системі запобіжних заходів, а також у з’ясуванні та усуненні недоліків практики застосування цього кримінально-процесуального засобу примусу на основі вивчення чинного законодавства, літературних джерел, матеріалів слідчої і судової практики, міжнародного досвіду. Метою дисертації є розробка науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення правових норм, що регулюють застосування застави.
Вказана мета дослідження конкретизується такими завданнями:
аналітичний огляд виникнення і розвитку запобіжних заходів як інституту кримінально-процесуального права;
визначення поняття, видів, мети і підстав застосування запобіжних заходів;
дослідження становлення і розвитку інституту застави в кримінальному судочинстві України, а саме: поняття застави як способу забезпечення зобов’язання і як виду запобіжного заходу;
дослідження законодавства України з питань застосування застави як запобіжного заходу в кримінальному процесі України;
вивчення питань, пов’язаних із застосуванням, зміною і скасуванням застави як запобіжного заходу при провадженні в кримінальних справах;
визначення поняття та критеріїв ефективності застави;
дослідження предмета і розміру застави, процесуальне положення суб’єктів правовідносин, що виникають при застосуванні застави за чинним КПК України;
порівняльний аналіз законодавчого регулювання застави за законодавством України та інших країн (Російської Федерації, Німеччини, Франції, США та інших).
Для досягнення мети у роботі використані результати емпіричних досліджень практики діяльності судів і правоохоронних органів за період 2001–2005 років: за спеціально розробленими анкетами опитано 112 слідчих податкової міліції; 77 слідчих прокуратури; 146 слідчих органів внутрішніх справ; 70 суддів. Вивчено 179 кримінальних справ.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають при застосуванні запобіжних заходів, зокрема застави при провадженні кримінальних справ.
Предметом дослідження є законодавча регламентація співвідношення застави в системі запобіжних заходів та особливості її застосування на стадіях кримінального процесу.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складали положення матеріалістичної діалектики, як загальнонаукового методу пізнання явищ об’єктивної дійсності, а також інші загальнонаукові методи, а саме: історико-правовий, формально-логічний, порівняльний, статистичні та соціологічні (анкетування, групування, зведення, узагальнення матеріалів кримінальних справ).
Так історико-правовий метод застосовувався в аналітичному огляді виникнення і становлення застави як інституту зобов’язального права і як виду запобіжного заходу в кримінальному процесі на різних етапах розвитку судочинства і його законодавчого регулювання;
формально-логічний – при аналізі юридичного поняття застави як інституту зобов’язального права та кримінально-процесуального запобіжного заходу;
порівняльний – при аналітичному огляді правового регулювання застави за вітчизняним законодавством і законодавством інших країн;
статистичні і соціологічні – при узагальненні кримінальних справ і анкетуванні та зведенні матеріалів опитування суддів, прокурорів, слідчих ОВС і слідчих податкової міліції.
Теоретичну і правову основу дослідження склали положення Конституції України та кримінально-процесуальне законодавство України, відомчі акти (постанови, положення, інструкції, накази МВС України, ДПА України, Пленуму Верховного Суду України), міжнародно-правові акти з питань кримінального судочинства, а також опубліковані праці за темою дослідження вітчизняних та зарубіжних авторів: Є. Н. Алєксандрова, А. Д. Бурякова, Г. Н. Вєтрової, С. І. Вершиніної, М. Гранкіна, Ю. М. Грошевого, П. М. Давидова, Л. І. Даньшиної, Ю. В. Донченка, А. Я. Дубинського, З. З. Зінатулліна, З. Д. Єнікєєва, А. Ф. Кистяковського, З. Ф. Ковриги, Є. Г. Коваленка, В. М. Корнукова, Ф. М. Кудіна, Ю. Д. Лівшица, В. Т. Маляренка, В. А. Михайлова, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, І. Л. Петрухіна, П. П. Пилипчука, В. Л. Підпалого, Б. Р. Пошви, А. П. Рижакова, В. Руднева, В. В. Смірнова, З. Д. Смітієнко, М. С. Строговича, В. М. Тертишника, Л. Д. Удалової, І. Я. Фойницького, Л. В. Франка, О. Хаммадова, М. А. Чєльцова, В. С. Чистякова, В. П. Шибіка.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що за характером розглянутих питань дисертація є новим за змістом комплексним монографічним дослідженням застави та її співвідношення з іншими запобіжними заходами при провадженні в кримінальних справах, в якому:
- вперше розкрито співвідношення застави як інституту зобов’язального права в цивільних відносинах і запобіжного заходу при провадженні в кримінальних справах;
- обґрунтовано положення про недосконалість критеріїв визначення в ч. 1 ст. 154-1 КПК України поняття юридичної особи як можливого заставодавця і поняття «інших матеріальних цінностей» як предмета застави та порядку передачі їх на депозит органу досудового слідства і суду. В зв’язку з цим сформульовано пропозиції про уточнення редакції ч. 1 ст. 154-1 КПК України;
- шляхом критичного аналізу визначення застави та умов її застосування обґрунтовано положення про виключення ч. 4 ст. 154-1 КПК України як такої, яка не відповідає чинному законодавству;
- визначено критерії ефективності застосування застави;
- визначено підстави застосування застави при провадженні в кримінальних справах;
- запропоновано порядок звернення застави на користь держави у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, засудженим покладених на нього обов’язків в такій послідовності:
а) відшкодування в судовому порядку шкоди потерпілому, заподіяної злочином;
б) відшкодування судових витрат, стягнутих з підсудного при постановленні вироку (ст.93-93-1 КПК України).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ній положення, висновки, узагальнення матеріалів слідчої і судової практики, пропозиції та рекомендації спрямовані на вдосконалення регулювання застосування застави в співвідношенні з іншими запобіжними заходами та посилення гарантій прав і свобод підозрюваних, обвинувачених і підсудних при обранні відносно них запобіжних заходів на стадіях кримінального процесу.
Матеріали дисертації можуть бути використані в практичній діяльності щодо удосконалення практики обрання запобіжних заходів; при підготовці змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу; при викладанні курсу «Кримінальний процес»; а також при розробці тематичних навчально-методичних посібників, курсів лекцій, навчальних, робочих програм тощо.
За результатами дисертаційного дослідження до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності вносились пропозиції до проекту Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр № 7431) та до Закону України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» (реєстр № 249), які були використані і враховані робочою групою (акт впровадження № 06-19/15-223 від 10 травня 2002 року).
Висвітлені в дисертації узагальнення практики, теоретичні положення, висновки впроваджуються в навчальному процесі кафедри кримінального права, процесу та криміналістики на юридичному факультеті та на факультеті підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів податкової міліції Національної академії державної податкової служби України (акт впровадження від 10 лютого 2006 року) а також на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Київського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 13 лютого 2006 року).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднено в доповідях та повідомленнях на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці і бізнесі» (Ірпінь, 2001); на науково-практичній конференції «Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення» (Ірпінь, 2001); на Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини» (Запоріжжя, 2003); на науково-практичній конференції «Процесуальні гарантії застосування запобіжних заходів в кримінальному процесі України» (Донецьк, 2005).
Публікації. Положення дисертаційного дослідження відображені у чотирьох наукових статтях опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України та чотирьох тезах доповідей надрукованих за матеріалами науково-практичних конференцій.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків і списку використаної літератури (201 найменування). Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, з яких 173 – основний зміст.



Список литературы ВИСНОВКИ



Відповідно з визначеними у вступі предметом і завданнями, у дисертації формулюються теоретичні висновки, обґрунтовуються і висвітлюються основні положення і рекомендації щодо вдосконалення практики застосування застави при провадженні кримінальних справ, зокрема:
1. Запобіжні заходи є самостійним інститутом кримінально-процесуального права, спрямованим на здійснення впливу на підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого у вигляді певного обмеження прав, свобод та їх законних інтересів, що обумовлюється фактичною необхідністю досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ.
2. Аргументовано необхідність уточнення редакції ч. 2 і 3 ст. 148 КПК України та заміни в ній словосполучення «достатні підстави» на «фактичні дані».
3. На основі аналітичного огляду пам’ятників права і опублікованих наукових праць обґрунтовано положення, що застава існувала у різних народів (Вавилон, Греція та інші), ще до нашої ери.
Юридичне поняття її як інституту зобов’язального права в цивільних відносинах було вперше врегульовано в правових актах Стародавнього Риму періоду республіки (кодекси Феодосія, Юстиніана VI-IV ст. до н.е.). Застава широко застосовувалась в існувавшій обвинувальній формі не розмежованого на цивільне і кримінальне судочинстві у значенні відповідальності боржника перед кредитором, а також відшкодування збитків, заподіяних правопорушенням.
Дослідженням за темою встановлено, що в законодавстві Київської Русі Х-ХІІ століть та Московській державі періоду феодалізму ХІІІ-ХVІІІ століть застава зустрічається в ряді законодавчих актів як спосіб забезпечення позичальних зобов’язань заставодавця перед заставодержателем та майнового відшкодування потерпілому заподіяної злочином шкоди (Соборное Уложение 1649 рік).
В подальшому, на основі вивчених джерел встановлено, що зі зміною обвинувальної форми процесу на інквізиційну (розшукову) в Московській державі розпочалось розмежування судочинства на цивільне та кримінальне і в консолідованому кримінальному законодавстві цього періоду (Звід Законів 1735 рік), який регулював провадження в кримінальній справі, поряд з майновою відповідальністю встановлювалась особиста відповідальність правопорушника, а також, крім взяття під варту, як запобіжний захід, були передбачені майнова порука і віддання під нагляд поліції з залишенням підозрюваного(обвинуваченого) на волі з певним обмеженням у правах.
У період судової реформи 1864 року прийнято Статут кримінального судочинства, в якому поряд з рядом демократичних новел, подано розширений перелік запобіжних заходів, в тому числі унормований порядок застосування застави (ст. 418).
У законодавстві радянського періоду застава як запобіжний захід була передбачена в Основах законодавства СССР, а також в кримінально-процесуальних кодексах союзних республік (КПК УРСР 1922 року, 1927 року), але на практиці застосовувалась рідко. У прийнятому в 1960 році КПК УРСР застава не була передбачена в переліку запобіжних заходів (ст. 149), а в подальшому відновлена у 1996 році.
4. Обґрунтовано положення про необхідність законодавчої конкретизації положень ст. 154-1 КПК України стосовно кола суб’єктів та критеріїв розміру застави та запропоновано ч. 1 і 2 ст. 154-1 КПК України викласти в такій текстовій конструкції:
«Застава полягає у внесенні на депозит суду грошей (цінностей) підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, засудженими, іншими фізичними особами та юридичними особами, зареєстрованими в установленому законом порядку, для забезпечення виконання зобов’язання їх належної поведінки за наявності підстав, передбачених ст. 148 КПК України
Розмір застави визначається органом, що обирає запобіжний захід в кожному конкретному випадку з урахування обставин справи. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами».
5. При визначенні предмета застави необхідно враховувати:
а) реальну можливість внесення майна,
б) реальну можливість відчуження внесеного під заставу майна та його тривале зберігання у відносно незмінному стані,
в) спрощену процедуру оцінки вартості майна.
У цьому зв’язку запропоновано уточнення положень ч. 1 ст. 154-1 КПК України, а саме предметом застави вважати: гроші як в національній, так і в іноземній валюті; державні цінні папери; вироби дорогоцінних металів; предмети мистецтва і антикваріату (збереження яких можливе на депозиті суду).
6. Обґрунтовано положення про виключення ч. 4 ст. 154-1 КПК України як такої, яка не відповідає чинному законодавству України.
7. Критеріями ефективності застави є цілі (запланований результат), фактичний результат, своєчасність, законність, економність застосування (співвідношення витрат із справді необхідним обсягом).
8. Пропозиція про доцільність у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, засудженим покладених на нього обов’язків заставу звертати судом на користь держави і реалізовувати в такій послідовності:
а) відшкодування в судовому порядку шкоди потерпілому, заподіяної злочином;
б) відшкодування судових витрат, стягнутих з підсудного при постановленні вироку (ст. 93, 93-1 КПК України).


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Александров Е. Н. Залог скорее «мертв», чем «жив». // Материалы конференции «Государство и право на рубеже веков». – М.: ИГПРАН, 2001. – С. 172-176.
2. Алексеев Н. С. Уголовный процесс. – М.: Юридическая литература, 1972. – 583 с.
3. Алексеева Л. Б. Принуждение и ответственность в механизме уголовно-процессуального регулирования // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 30. – М.: Юрид. литература, 1979. – С. 83-89.
4. Андрусенко В. В. Конвенція про захист прав і основних свобод людини і кримінальний процес / Центр суддівських студій. Програма підготовки українських суддів. – К., 2002. – 34 с.
5. Альперт С. А. Субъекты уголовного процесса. – Харьков: Нац. юрид. академия им. Ярослава Мудрого, 1997. – 75 с.
6. Ахпанов А. Н. Обеспечение прав и законных интересов личности при применении органами дознания мер процессуального принуждения: Автореф. дис… к-та юр.наук: 12.00.09 / Высшая школа милиции МВД СССР. – М., 1986. – 19 с.
7. Бажанов М. И., Грошевой Ю. М. Советский уголовный процесс. – К.: Вища школа, 1978. – 471 с.
8. Базылев Б. Т. Об институте юридической ответственности // Советское государство и право. – 1975. – № 1. – С. 112-116.
9. Беккария Ч. О преступлениях и наказаних. – М.: Юриздат, 1939г.
10. Белоусов А. Е. Вопросы теории и практики применения мер процессуального пресечения по законодательству Российской Федерации: Автореф. дис… к-та юр. наук: 12.00.09 / Ижевский гос. ун-т. – Ижевск, 1995. – 23 с.
11. Бойко В. Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатися незалежним, компетентним і неупередженим судом // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – №1. – С. 5-13.
12. Боровиковский М. Заклад державно-денежного имущества // Судебный вестник. – 1868. – № 201. – С.83
13. Булатов Б., Николюк В. Применения мер пресечения в целях обеспечения исполнения приговора // Советская юстиция. – 1982. – №20. – С. 14-16.
14. Буряков А. Д. Залог как мера пресечения в советском уголовном процессе // Вопросы борьбы с преступностью по советскому законодательству. – Иркутск, 1969. – 279 с.
15. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – Ірпінь: ВТФ Перун, 2004. – 330 с.
16. Вербловский Г. Об уступке налоговых обязательств, обеспечении залогом недвижимого имущества //Судебный вестник. – 1866 г. – № 56. – С. 43.
17. Вершинина С. І. Место залога в системе мер пресечения.// Юриспруденция. – 1995. – №3. – С. 11.
18. Ветрова Г. Н. Ответственность в сфере уголовно-процессуальных отношений // Советское государство и право. – 1982. – №2. – С. 126-130.
19. Ветрова Г. Н. Уголовно-процессуальная ответственность. – М.: Наука, 1987. – 126 с.
20. Вільнянський С. І. Радянське цивільне право – Харків: Видавництво харківського університету, 1966. – 320 с.
21. Выдря М. М. Избрание судом меры пресечения в виде заключения под стражу // Советская юстиция. – 1979. – №22. – С. 26-27.
22. Гранкин М. Залог как мера пресечения // Российская юстиция. – 1998. – № 2. – С. 24.
23. Громов Н. А., Киева Г. Ф., Лисоволенко В. В. Меры пресечения в уголовном процессе. – Саратов, 1997. – 148 с.
24. Громов Н. А., Полунин С. А. Санкции в уголовно-процессуальном праве России. – М.: Юристъ, 1998. – 362 с.
25. Гуткин И. М. Меры пресечения в советском уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1963. – 161 с.
26. Грошевой Ю. М. Судове слідство за статутом кримінального судочинства 1864 р. // Вісник академії правових наук України. – 1995. – № 4. – С. 111.
27. Гуценко К. Ф., Головко Л. В. Филимонов Б. А. Уголовный процесс западных стран. – М.: Зерцало, 2001. – 457 с.
28. Давыдов В. А. Заключение под стражу как мера пресечения: Автореф. дис… к-та. юр. наук: 12.00.09 / Москов. гос. ун-т. – М., 1978. – 18 с.
29. Давыдов П. М., Якимов П. П. Применение мер процессуального принуждения по Основам уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик. – Свердловск: Изд-во Свердлов. юрид. ин-та, 1961. – С. 83-84.
30. Даев В. Г. Уголовно-процессуальное право. – Уфа, 1974. – С. 18.
31. Даньшина Л. И. Меры пресечения при производстве по уголовному делу. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 127 с.
32. Денежкин Б. А. Подозреваемый в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Сарат. юр. ин-та, 1982. – 127 с.
33. Державна виконавча служба України. Виконання рішень судів. (Офіційне видання). Том 1. – Ужгород: Інформаційно-видавниче агентство «ІВА», 1999. – 153 с.
34. Дженин Юнкер. Содержание под стражей на досудебной стадии и во время суда // Матеріали семінару з питань застави та досудового утримування під вартою. – Львів, 1998. – С. 131-136.
35. Даев В. Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1982.
36. Дженін Юнкер. Утримування під вартою на стадіях попереднього слідства та під час розгляду справи в суді // Реформування запобіжних заходів в кримінальному судочинстві. – К., 2000. – С. 90-95.
37. Древнерусское государство и право: Учебное пособие / Под ред. Т. Е. Новицкой. – М.: Зерцало, 1998.
38. Дмитрук В. М. Правильное избрание меры пресечения – гарантия неприкосновенности личности // Проблемы правоведения. Республиканский межведомственный сборник. – К., 1979. – Вып. 39. – С. 104-107.
39. Долгоруков С. В. Принцип неприкосновенности личности в уголовном судопроизводстве: Автореф. дис… к-та юр.наук: 12.00.09 / Минский гос. ун-т. – Минск, 1985. – 21 с.
40. Донченко Ю. В. Актуальні проблеми застосування запобіжного заходу у вигляді застави // Право України. – 1999. – №3. – С. 61-64.
41. Донченко Ю. В. Деякі аспекти процедури застосування застави у кримінальному судочинстві України // Збірник юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. – Чернівці: Рута, 2002. – Випуск 3. – С. 167-168.
42. Донченко Ю. В. Застава як запобіжний захід // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні (13-14 лютого 2002 р.): матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. – С. 302-305.
43. Донченко Ю. В. Інститут запобіжних заходів у праві України // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці: ЧДУ, 2000. – Вип. 75: Правознавство. – С. 98-100.
44. Донченко Ю. В. Правовий статус заставодавця у кримінальному процесі України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Випуск 36. – С. 557.
45. Донченко Ю. В. Роль Верховного Суду України в належному здійсненні правосуддя судами нижчого рівня // Верховний Суд України: історія і сьогодення, портрети і події / За заг. ред. В. Ф. Бойка. – К.: Ін Юре, 2001. – С. 205-210.
46. Донченко Ю. В. Застава як запобіжний захід в кримінальному процесі України: Автореф. дис… к-та. юр. Наук: 12.00.09/ Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченко. – К., 2003. – 19с.
47. Дубинский А. Я. Некоторые вопросы правовой регламентации мер пресечения. – К.: Выща школа, 1989.
48. Дубинский А. Я. Производство предварительного следствия органами внутренних дел. – К.: Выща школа, 1989. – 145 с.
49. Дубинский А. Я., Сербулов А. М. Меры пресечения в советском уголовном процессе. – К.: Выща школа, 1980. – 52 с.
50. Еникеев З. Д. Меры процессуального принуждения в системе средств обвинения и защиты. – Уфа, 1978. – 98 с.
51. Еникеев З. Д. Применение мер пресечения по уголовным делам. – Уфа, 1988. – 104 с.
52. Еникеев З. Д. Проблемы мер пресечения в уголовном процессе. Автореф. дис… д-ра юр. наук 12.00.09 / Свердловский юридический институт. – Екатеринбург, 1991. – 13 с.
53. Еникеев З. Д. Социальная ценность и эффективность мер уголовно-процессуального пресечения. – Уфа. 1979. – С. 35.
54. Звирбуль В., Кудрявцев В., Михайлов А. Выявление причин преступления и принятие предупредительных мер по уголовному делу. – М.: Юридическая литература, 1967. – 152 с.
55. Земин А. А. От составителя // Памятники права киевского государства. М.-Госюриздат, 1952 г.
56. Зинатуллин З. З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность. – Казань, – 136 с.
57. Збірка договорів Ради Європи / Офіційний переклад. – К.: Парламентське видавництво, 2000.
58. Каюков Р. Р. Уголовно-процессуальные средства обеспечения неотвратимости ответственности за преступления: Автореф. дис… к-та юр. наук: 12.00.09 / Ижевский гос. ун-т. – Ижевск, 1994. – 23 с.
59. Клюков Е. М. Меры процессуального принуждения. – Казань, 1974. – 192 с.
60. Коваленко Э. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процесс України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 7-28.
61. Коврига З. Ф. Уголовно-процессуальное принуждение. – Воронеж, 1975. – 175 с.
62. Козлов В. А. Мера пресечения не может быть тяжелее наказания // Российская юстиция. – 1997. – №6. – С. 48.
63. Колоколов Н. Меры пресечения имущественного характера // Российская юстиция. – 1998. – №12. – С. 41-42.
64. Кистяковский А. Ф. О значении судебной реформы в деле улучшений уголовного правосудия. – К.: Универс.тип., 1870.
65. Комментарий к УПК РФ. Под ред. В. М. Савицкого, Б. Т. Безлепкина, П. А. Лупинской, И. Л. Петрухина. – М.: Норма, 2002. – 753 с.
66. Корнуков В. М. Вопросы теории и практики применения мер процессуального принуждения в советском уголовном процессе: Автореф. дис… к-та юр. наук: 12.00.09 / Саратов. юрид. ин-т. – Саратов, 1970. – 23 с.
67. Корнуков В. М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве. – Саратов, – 137 с.
68. Короткий И. Н. Процессуальные гарантии неприкосновенности личности подозреваемого и обвиняемого в стадии предварительного расследования. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1981. – 98 с.
69. Кримінальна справа 1-1001/03г.: Архів Балакліївського районного суду Харківської обл.
70. Кримінальна справа 1-14/05г.: Архів Балакліївського районного суду Харківської обл.
71. Кримінальна справа 1-146/04г.: Архів Балакліївського районного суду Харківської обл.
72. Кримінальна справа 1-162/04г.: Архів Шосткінського міського суду Сумської обл.
73. Кримінальна справа 1-17/01г.: Архів Шосткінського міського суду Сумської обл.
74. Кримінальна справа 1-369/03г.: Архів Шосткінського міського суду Сумської обл.
75. Кримінальна справа 1-709/04г.: Архів Шосткінського міського суду Сумської обл.
76. Кримінальна справа 1-76/05г.: Архів Балакліївського районного суду Харківської обл.
77. Кримінальна справа 1-803/03г.: Архів Балакліївського районного суду Харківської обл.
78. Кримінальна справа 1-911/04г.: Архів Балакліївського районного суду Харківської обл.
79. Кримінальна справа 1-947/03г.: Архів Шосткінського міського суду Сумської обл.
80. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект (за станом на 1 березня 2000 р.) підготовлено робочою групою КМ України. – К., 2000. – 178 с.
81. Кримінально-процесуальний кодекс України. Цивільний процесуальний кодекс України / Верховний Суд України. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
82. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР // Зб. Уз. УРСР. – 1927. – №36-37.
83. Кудин Ф. М. Особенности доказывания в сфере применения уголовно-процессуального принуждения // Проблемы доказательственной деятельности по уголовным делам. – Красноярск, 1985. – С. 70-76.
84. Кудин Ф. М. Охрана прав личности и уголовно-процессуальное принуждение // Гарантии прав лиц, участвующих в уголовном судопроизводстве. – Свердловск, 1975. – С. 138-145.
85. Кудин Ф. М. Принуждение в уголовном судопроизводстве. – Красноярск, 1985. – 135 с.
86. Куцова Э. Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1973. – 153 с.
87. Кучинский В. А. Личность. Свобода. Право. – М.: Юридическая литература, 1978. – 207 с.
88. Либус И. А. Охрана прав личности в советском уголовном процессе. – Ташкент, 1975. – 178 с.
89. Лившиц Ю. Д. Меры пресечения в советском уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1964. – 138 с.
90. Лисенко В. В. Характеристика кримінологічної ситуації в сфері оподаткування // Матеріали науково-практичної конференції «Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення». – Ірпінь, 2003.
91. Лист до редакції // Український журнал про права людини . – 2005. –№ 6(6).
92. Лукашевич В. З., Шимановский В. В. Новые уголовно-процессуальные нормы // Законность. – 1997. – №5. – С. 18-21.
93. Люблинский П. И. Меры пресечения. Комментарий к ст. ст. 143-161 Уголовно-процессуального кодекса. – М.: Право, 1926. – 74 с.
94. Люблинский П. И. Свобода личности в уголовном процессе – М., 1976. – С. 117.
95. Маляренко В. Т. Про окремі питання касаційного перегляду кримінальних справ за новими правилами // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – №4 (26). – С. 30-40.
96. Маньков А. Т. Уложение 1649 года – Кодекс феодального права России. – Л.: ЛГУ, 1980.
97. Михайлов В. А. Залог – мера пресечения в уголовном судопроизводстве. – М.: Академия МВД РФ., 1993. – 59 с.
98. Михайлов В. А. Меры пресечения в российском уголовном процессе. – М.: Право и Закон, 1996. – 300 с.
99. Михайлов В. А. Уголовно-процессуальные меры пресечения в судопроизводстве Российской Федерации. – М.: Институт защиты предпринимателя. – 1997. – 644 с.
100. Михеєнко М. М. та інші. Науково-практичний коментар до КПК України. / Відп. ред. В. Ф. Бойко., В. Г. Гончаренко. – К., 1997. – С. 218.
101. Момот В. В. Формирование русского средневекового права в IX-XIV вв.: Монография. – М.: Зерцало-М, 2003.
102. Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999. – 536с.
103. Михеєнко М. М., Шибіко В. П., Дубинський А. Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 624 с.
104. Махов В. Н., Пешков С. А. Уголовный процесс США (досудебные стадии). – М., 1998. – 348 с.
105. Министерство внутренних дел 1802 – 1890 г.г., Исторический очерк, 1902. –15с.
106. Молдован В. В., Молдован А. В. Порівняльне кримінально-процесуальне право. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
107. Молодик В. В. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти відповідальності за ухилення від сплати податків: Автореф. дис… к-та юр. наук: 12.00.08 / ХАВС. – Х., 1999. – 39с.
108. Мотовиловкер Я. О. Уголовно-процессуальная ответственность виновного // Правоведение . – 1977. – №1. – С. 61-65.
109. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України за ред. Тертишника В. М. – К.: Вид-во А. С. К. . – 2003. – 1056 с.
110. Нафиев С. Х., Васин А. Л. Европейские стандарты обеспечения конституционных прав личности при расследовании преступлений. – Казань, 2003. – 178 с.
111. Николайчик В. М. Уголовный процесс США. – М.: Наука, 1981. – 253 с.
112. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик. – М.: Юрид.лит, 1987. – 396 с.
113. Общая теория права и государства: Учебник (под ред. В. В. Лазарева). – М.: Юристь, 1995. – 541 с.
114. Окаринский И. А. Судьба обвиняемого до представления требуемого поручительства или залога // Право и жизнь. – 1928. – №1. – С. 61-62.
115. Очередин В. Т. Личное поручительство и поручительство общественной организации как меры пресечения //Процесуальные вопросы предварительного расследования на современном этапе: Сборник научных трудов. – Волгоград, 1988. – С. 81-87.
116. Павлов Н. Е. Субъекты уголовного процесса. – М.: Новый юрист, 1997. – 118 с.
117. Пашук А. Й. Організація судів на Україні в другій половині XVII ст. – Х., 1961. – С. 8-47.
118. Памятники права Киевского государства Х–ХІІ века под ред. С. В. Юшкова, М.: Госюриздат, 1952.
119. Патюлин В. А. Неприкосновенность личности как правовой институт // Советское государство и право. – 1973. – №11. – С. 15-19.
120. Пашков А. С., Чечот Д. М. Эфективность правового регулирования и методы ее выявления // Советское государство и право. – 1965г. – №8. – С. 3
121. Петрухин И. Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе / Отв. ред. И. Б. Михайловская. – М.: Наука, 1989. – 282 с.
122. Петрухин И. Л. Природа уголовно-процессуального принуждения // Суд и применение закона. – М.: ИГПАН, 1982. – 89 с.
123. Петрухин И. Л. Свобода личности и уголовно-процессуальное принуждение. Общая концепция. Неприкосновенность личности. – М.: Юридическая литература, 1985. – 239 с.
124. Петрухин И. Л. Уголовно-процессуальное принуждение и свобода личности // Советское государство и право. – 1984. – № 4. – С. 77-84.
125. Пилипчук П. П. Запобіжний захід у вигляді застави повинен застосовуватись більш ефективно // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – №3 (13). – С. 9-11.
126. Пилипчук П. П. Питання застосування в слідчій та судовій практиці запобіжного заходу у вигляді застави // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №3 (9). – С. 48-53.
127. Пилипчук П. П. Питання застосування в слідчій та судовій практиці запобіжного заходу у вигляді застави / Реформування системи запобіжних заходів в кримінальному судочинстві. –К. 2000 –52 с.
128. Підпалий В. Л. Застосування статті 154-1 Кримінально-процесуального кодексу України / Реформування системи запобіжних заходів в кримінальному судочинстві. –К. 2000 –52 с.
129. Пошва Б. Застава в системі мір запобіжних заходів кримінального процесу України: проблеми і перспективи / Реформування системи запобіжних заходів в кримінальному судочинстві. –К. 2000 –52 с.
130. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядник Ю. К. Качуренко. – К.: Юрінформ, 1992. – 175 c.
131. Права обвиняемого на защиту в социалистическом уголовном процессе. Под ред. В. М. Савицкого. – М.: Наука, 1978. – 245 с.
132. Права человека и предварительное заключение // Сборник международных стандартов, касающихся предварительного заключения. – Х.: Консум, 1997. – 158 с.
133. Права человека // Сборник международных договоров. – Нью-Йорк: Изд-во ООН, 1989. – 387 с.
134. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами: Закон України від 20 грудня 2000 року № 2181-Ш // Відомості Верховної Ради України. – № 10. – ст. 44.
135. Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХII // Відомості Верховної Ради. – № 47. – ст. 642.
136. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV // Відомості Верховної Ради. – № 31-32. – ст. 263.
137. Про міліцію України: Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХII // Відомості Верховної Ради. – № 4. – ст. 20.
138. Про прокуратуру України: Закон України від 5 листопада 1991 року № 1790-ХII // Відомості Верховної Ради. – № 53. – ст. 793.
139. Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. / Под общ. Ред. О. И. Чистякова. – М.: Юридическая література, 1984. – Т.1: Законодательство Древней Руси.
140. Рене Давид. Основные правовые системы современности. – М.: Прогресс, 1967 г. – С.167.
141. Реформування системи запобіжних заходів у кримінальному судочинстві // Збірник матеріалів. – К., 2000. – 195 с.
142. Руднев В. Залог в России, «бейл» в США // Российская юстиция. – 1998. – №4. – С. 22.
143. Рыжаков А. П. Меры пресечения. – М.: Филинь, 1997. – 175 с.
144. Савгирова Н. М. Меры пресечения и иные меры процессуального принуждения. – М.: Юридическая литература, 1960. – 177 с.
145. Савенко М. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина та їх захист органами конституційної юрисдикції // Право України. – 1999. – №2. – С. 3-10.
146. Савицкий В. М., Худяков А. Н. Закон, личность, свобода. – Алма-Ата, 1979. – 147 с.
147. Савицкий В. М. Язык процессуального закона. – М.: Наука, – 1987.
148. Самощенко И. С., Никитинский В. И. Изучение эффективности действующего законодательства. – Советское государство и право. – 1969. – №8 – С. 6.
149. Самощенко И. С., Фарукшин М. Х. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юридическая литература, 1971. – 240 с.
150. Серегина В. В. Сущность и формы государственного принуждения в советском праве (общетеоретичиские проблемы). – Автореф. дис… к-та юр. наук: 12.00.01 / Саратовский гос. юр. ин-т. – Саратов, 1987. – 24 с.
151. Скаредов Г. Охрана прав граждан в уголовном судопроизводстве // Соц. законность. – 1983. – №3. – С. 19-21.
152. Смирнов В. В. Арест как мера пресечения, применяемая следователем органов внутренних дел. – Хабаровск, 1987. – 57 с.
153. Смітієнко З. Д. Застава як тимчасова воля // Іменем Закону. – 1997. – № 35. – С. 9
154. Собрание Законов СССР. – 1924. – №24. – С. 206.
155. Советский уголовный процесс. Часть общая / Под ред. Б. А. Викторова и В. Е. Чугунова. – С. 233.
156. Советское гаржданское право. – М. – 1959. Т.1. – 494 с.
157. Смыкалкин А. Судебная реформа 1864 года // Российская юстиция. – 2002. – № 5. – С. 39.
158. Стан та шляхи гуманізації кримінального судочинства в Україні: Матеріали експертного дослідження / За загальною редакцією О.В. Беци. –К.: Геопринт, 2005. – 82 с.
159. Стецовский Ю. И. Право на свободу и личную неприкосновенность. Нормы и действительность. – М.: Дело, 2000. – 720 с.
160. Строгович М. С. Уголовный процесс. – М.: Юриздат, 1976. – 565 с.
161. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса.–М.: Наука, 1968. – 430 с.
162. Строков І., Москвін Ю. Моральні основи примусових заходів // Право України. – 1998. – №8. – С. 86-89.
163. Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1973. – 678 с.
164. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. – К., 2003. – С. 162-164.
165. Тертишник В. М. Проблеми процесуальної форми затримання особи у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. – 2003р. – № 8. – С. 100.
166. Тертишник В. М. Уголовний процесс. – Х., 2000. – С. 71-72
167. Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1968.
168. Толковый словарь русского языка / Под ред. Д.Н.Ушакова. – М.,1935. – С. 97
169. Томин В. Т. Острые углы уголовного судопроизводства. – М.: Юридическая литература, 1991. – 240 с.
170. Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Германии /Перевод Б. А. Филимонова. – М.: Правлит, 1994. – 365 с.
171. Уголовный процесс Российской федерации/ Под ред. П. А. Лупинской. – М.: Юристъ, 1998. – 696 с.
172. Уголовный процесс / Под ред. И. Л. Петрухина. – М.: Спарк, 1997. – 587 с.
173. Уголовно-процессуальный кодекс Франции / Под ред. В. И. Каминского. – М.: Прогресс, 1967.
174. Уголовный процесс / Под ред. Алексеева Н. С. – Л.: ЛГУ, 1989. – 472 с.
175. Усенко І., Чехович В. Литовські статути // Українське державотворення : не витребуваний потенціал : Словник-довідник / За ред. О. М. Мироненка. – К.: Либідь, 1997.
176. Уголовный процесс / Под ред. К. Ф. Гуценко. – М.: Зерцало, 2001. – 608 с.
177. Удалова Л. Д., Телешун С. О., Осика С. Г. Збірник статей щодо вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства. – К., 2000.
178. Уолкер Р. Английская судебная система. – М., 1980.
179. Устав уголовного судопроизводства: Систематический комментарий. – Вып. V. – М., 1916.
180. Учебник уголовного процесса. Под ред. Кобликова А. С. – М.: Бек, 1995. – 471 с.
181. Фенін Л. І. Уголовный процесс / составлен в виде ответов на вопросы программы испытаний в юридической комиссии. – Харьков, 1911. – 558 с.
182. Филющенко А. А. Об уголовно-процессуальном принуждении // Правоведение. – 1974. – №3. – С. 108-111.
183. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. – СП., 1996. – т.2. – 606 с.
184. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства . – СП., 1996. – т.4. –328 с.
185. Франк Л. В. Задержание и арест подозреваемого. – Душанбе, 1963. – 107 с.
186. Хаммадов О. Меры пресечения в уголовном процессе: Автореф. дис…к-та юр. наук: 12.00.09/ МГУ. – 1973. –16 с.
187. Хоммадов О. Практика применения мер пресечения // Соц. законность. – 1978. – №11. – С. 64-66.
188. Цивільне право України / за редакцією О. В. Дзери та К. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 803 с.
189. Цивільний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 135-238
190. Час діяти: Катування то жорстоке поводження із затриманими в міліції: Аналітичне дослідження міжнародної амністії. // Український журнал про права людини. №6. 2005.
191. Чельцов М. А. Советский уголовный процесс. – М.: Госюриздат, 1951. – 512 с.
192. Чельцов М. А. Уголовный процесс. – М.: Госюриздат, 1969. – 464 с.
193. Чердинцев А. Ф. Толкование советского права. – М.: Юрид.лит.,1979. –С. 41
194. Чиркин В. Е. Основы конституционного права. – М.: Манускрипт, 1996. – 272 с.
195. Чистякова В. С. Законность и обоснованность применения мер уголовно-процессуального принуждения. – М.: ВЮЗИ, 1978. – 94 с.
196. Шевчук П. І., Кривенко В. В. Апеляційне провадження за новим цивільним процесуальним законодавством. // Вісник Верховного Суду України. –2001. – №4 (26). – С. 20-30.
197. Шейфер С. А. Доказательственное значение протокола задержания подозреваемого // Соц. Законность. – 1972. – № 3 – С. 55-56.
198. Шишкін В. І. Забезпечення прав людини в судочинстві США: організаційні і процесуальні засади. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
199. Элькинд П. С. Толкование и применение норм уголовно-процессуального права. – М.: Юридическая литература, 1967. – 192 с.
200. Эффективность уголовно-правовых мер борьбы с преступностью / Под ред. Никифорова Б. С. – М., 1968 – С. 4-5.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)
50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.