У нас уже 242731 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 






Название ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ, ВІРОСПОВІДАННЯ І ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (1919-1929 рр.)
Количество страниц 495
ВУЗ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Год сдачи 2008
Бесплатно скачать 21783.doc 
Содержание З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ, ВІРОСПОВІДАННЯ І ДІЯЛЬНОСТІ
РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 1919-1929 РОКІВ
ТА ЇЇ ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
1.1. Теоретико-методологічні засади дослідження правового регулювання
свободи совісті, віросповідання і статусу релігійних організацій 19
1.2. Наукова розробка правового регулювання свободи совісті
і віросповідання, функціонування релігійного середовища
радянської України 1919-1929 років 38
1.2.1. Визначення й обґрунтування потенційних можливостей досягнення “пролетарського” ідеалу переміщення релігійних інтересів зі сфери публічного права у сферу приватного права 38
1.2.2. Відтворення потреби здійснення права на свободу совісті й віросповідання, інтеграції релігійних об’єднань до системи суспільних інститутів 55
1.3. Джерельна база дослідження 89
Висновки до першого розділу 103
РОЗДІЛ 2
ЗАКРІПЛЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ, ВІРОСПОВІДАННЯ, СВІТСЬКОГО ХАРАКТЕРУ ДЕРЖАВИ У ЗАКОНОДАВСТВІ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ
1919-1929 РОКІВ
2.1. Відокремлення церкви від держави як конституційний
принцип свободи совісті і релігії 110
2.2. Реформування системи документування
актів громадянського стану 141
2.3. Включення до трудового законодавства вимог щодо скорочення
календаря встановлених церквою святкових днів 171
2.4. Правова регламентація обрядово-культової
та освітньої діяльності релігійних організацій 185
Висновки до другого розділу 215
РОЗДІЛ 3
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СВОБОДУ СОВІСТІ, ВІРОСПОВІДАННЯ І РЕЛІГІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ
3.1. Теоретичні, науково-практичні основи забезпечення
реалізації державою та її органами права на свободу совісті,
віросповідання і релігійну діяльність 221
3.2. Забезпечення реалізації Наркоматом внутрішніх справ УСРР права на свободу совісті, віросповідання і релігійну діяльність 258
3.2.1. Порядок, методи і засоби забезпечення реалізації
Наркоматом внутрішніх справ УСРР права на свободу совісті, віросповідання та релігійну діяльність 258
3.2.2. Нагляд і контроль Наркомату внутрішніх справ УСРР
за дотриманням права на свободу совісті,
віросповідання і релігійну діяльність 267
Висновки до третього розділу 276
РОЗДІЛ 4
РЕЛІГІЙНО-ІНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ
1919-1929 РОКІВ ТА ЙОГО ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
4.1. Адміністративно-правова протидія збереженню релігійними
організаціями внутрішньої ієрархії та інституційної структури 282
4.2. Здійснення захисту права на свободу совісті, віросповідання
і релігійну діяльність 307
4.2.1. Запобігання порушенням права на свободу совісті, віросповідання і релігійну діяльність на етапі розробки та прийняття
Кримінального кодексу УСРР 1922 року 307
4.2.2. Встановлення кримінальної відповідальності за порушення права
на свободу совісті і віросповідання, правил про відокремлення
церкви від держави 321
Висновки до четвертого розділу 358
ВИСНОВКИ 362
ДОДАТКИ 372
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 387

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АМСРР – Автономна Молдавська Соціалістична Радянська Республіка
АН – Академія наук (нині – Національна академія наук)
ВКП(б) – Всесоюзна комуністична партія (більшовиків)
ВПЦР – Всеукраїнська Православна Церковна Рада
ВУАН – Всеукраїнська академія наук
ВУЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
ВЦВК – Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет
губревтрибунал – губернський революційний трибунал
ДПУ – Державне політичне управління
ДХЦ – Діяльно-христова церква
комнезами, КНС – комітети незаможних селян
КП(б)У – Комуністична партія (більшовиків) України
ліквідком – ліквідаційний відділ по відокремленню церкви від держави
наркомат – народний комісаріат
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
неп – нова економічна політика
РКП(б) – Російська комуністична партія (більшовиків)
Раднарком – Рада Народних Комісарів
РПЦ – Російська православна церква
РСДРП – Російська соціал-демократична робітнича партія
РСФРР – Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УАПЦ – Українська автокефальна православна церква
Укрполіру – Всеукраїнська Комісія по ліквідації майна релігійних установ усіх культів
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка
ЦВК – Центральний Виконавчий Комітет
ЦК Допгол – Центральна комісія допомоги голодуючим
Центрозагс – Центральний відділ (відділення) записів актів громадського стану

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі формування демократичної правової держави особливої актуальності набуває налагодження партнерських взаємовідносин між державою і церквою заради соціального, культурного і духовного піднесення українського суспільства. Привертає увагу прагнення цих двох суспільних інститутів досягти визнання і чіткого окреслення в чинному законодавстві лише тих обмежень здійснення права людини на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій, які диктуються необхідністю захисту інтересів охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей, збереження традиційної релігійної культури суспільства, а також узгоджуються з нормами і принципами міжнародного права і міжнародними зобов’язаннями України .
Вдосконалення законодавчого забезпечення права людини на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій потребує конкретизації вміщеного у Конституції України, чинній редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року положення про відокремлення церкви від держави, а школи – від церкви як такого, що не означає заборону співпраці церкви і держави, неможливості присутності церкви в державних структурах, включаючи освітні заклади, фінансування державою суспільно корисних програм за ініціативою та участю церкви. Важливу роль у визначенні пріоритетності принципу партнерських взаємовідносин між державою і церквою – відокремлення церкви від держави, школи від церкви в його демократичному трактуванні, позбавленому ототожнення держави і суспільства, – відіграють методологічні підходи, до розробки яких у теорії та історії держави і права, теоріях галузевих юридичних наук зверталися українські і російські вчені С.С. Алексєєв, Т.Г. Андрусяк, В.Д. Бабкін, В.Д.Гончаренко, О.В. Зайчук, Д.А. Керімов, А.М. Колодій, О.Л. Копиленко, І.О. Кресіна, О.А. Лукашева, П.П.Михайленко, В.С. Нерсесянц, Н.М. Оніщенко, П.І. Рабінович, Ю.І. Римаренко, В.М. Селіванов, О.Ф. Скакун, В.В. Цвєтков, Ю.С. Шемшученко, Л.С. Явич, О.Н. Ярмиш та інші.
У соціально-філософських, релігієзнавчих, політологічних, історичних дослідженнях М.Ю. Бабія, В.Д. Бондаренка, О.В. Бучми, В.С. Журавського, В.Є. Єленського, Ю.Г. Кальниша, А.М. Колодного, І.Ф. Кураса, В.І. Лубського, М.В. Лубської, О.С. Онищенко, М.І. Одинцова, В.О. Пащенка, М.Ф. Рибачука, О.Н. Сагана, В.І. Силантьєва, О.В. Шуби, П.І. Яроцького, як і в працях західноєвропейських та американських науковців В.М. Аксючиця, Г.Дж. Бермана, Б.Р. Боцюрківа, Г.Л. Біддулфа, Ф. Гейера, К.В. Дьюрема, Я.Е. Замойски, Ш. Курільські-Ожвена, Д.В. Поспєловського, Л. Регельсона, Р. Реслера, К. Тіле, У. Флетчера, І.Р. Шафаревича та інших, утвердження і забезпечення свободи особистісного самовизначення, передусім можливості вибору того чи іншого варіанту віри та вільного її сповідування, підноситься на рівень найважливішого чинника поєднання зусиль держави і церкви у різних сферах життєдіяльності людини. Збереженню і відтворенню цієї тенденції сприяють успіхи правознавців України, вчених ближнього зарубіжжя С.А. Бурьянова, М.Ю. Варьяса, Н.П. Гаєвої, В.М. Калініна, І.Н. Компанійця, В.М. Малишка, О.С. Ловінюкова, Р.О. Подопригори, А.В. Пчелінцева, Ю.О. Розенбаума, В.М. Савельєва, В.Д. Титова, Ю.В. Тихонравова, О.Д. Форостюка, Л.В. Ярмол, П.П. Яшина та інших у студіюванні окремих сторін правомірної реалізації одного із загальносоціальних за генезисом та онтологічним статусом прав людини, а саме свободи віросповідання, що є наріжним каменем для багатьох інших прав і свобод.
Формування і здійснення державної політики у сфері забезпечення права людини на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій, правове регулювання суспільних відносин у зазначеній сфері, ґрунтується на визнанні необхідності врахування вітчизняних традицій, реалій і перспектив встановлення світського характеру держави. Досвід, набутий у процесі формально-нормативного закріплення об’єктивно існуючих у радянській Україні можливостей для задоволення природних духовних потреб людини, інтересів, здійснення відповідної діяльності, сприяє подоланню упередженості, викоріненню будь-яких проявів дискримінації на релігійному ґрунті, а відтак і вирішенню питання про ставлення до релігійного феномена як важливої складової державного і національно-духовного відродження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках та відповідно до вимог державних і галузевих наукових програм, планів і тем, зокрема плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 5 липня 2004 року “Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”, плану науково-дослідних та науково-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2007 рік. Її проблематика пов’язана з реалізацією перспективного плану невідкладних заходів щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 2066 від 27 вересня 2002 року “Про перспективний план невідкладних заходів щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій”, а також пункту 2 Плану заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженого Указом Президента України № 39 від 20 січня 2006 року “ Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи”.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є ґрунтовне і послідовне опрацювання процесу правового регулювання суспільних відносин у релігійній сфері життєдіяльності людини у радянській Україні 1919-1929 років з використанням викладених у теорії та історії держави і права, інших юридичних науках поглядів на його сутність та значущість, підготовка пропозицій щодо вибору і розвитку напрямів в оновленні концептуальних засад державної політики щодо свободи совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій, в удосконаленні законодавства, що регламентує забезпечення відповідного права людини.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період, що найрельєфніше відображає своєрідність функціонального призначення регулятивного впливу права на суспільні відносини у релігійній сфері життєдіяльності людини і неминуче підводять до вивчення норм, уміщених у декреті Раднаркому РСФРР “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви”, що набув чинності в Україні з січня 1919 року, і закріплених у Конституції УСРР у березні того ж року. Вони засвідчували надання державою формальної (юридичної) загальнообов’язковості умовам, необхідним для того, щоб кожна людина змогла скористатися її правом на свободу совісті.
Наприкінці 1920-х років активна діяльність із реалізації санкціонованих державою в особі її уповноважених органів юридичних норм, у яких утілювалися принципи державно-церковних відносин, супроводжувалася створенням соціально-правових гарантій свободи релігійних віросповідань і антирелігійної пропаганди. Конституція УСРР 1929 року гарантувала громадянам свободу релігійних віросповідань і антирелігійної пропаганди замість свободи релігійної та антирелігійної пропаганди.
Намагання простежити спадкоємність, новизну у розвитку і поширенні уявлень щодо забезпечення реалізації права на свободу вільного вибору релігії, світоглядних орієнтирів і переконань змушують приділяти увагу канонічному праву і нормам світського законодавства про церкву, чинним на початку ХХ століття, приписам Конституції СРСР 1936 року, Конституції УСРР 1937 року про свободу совісті, свободу відправлення релігійних культів і свободу антирелігійної пропаганди.
Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:
– розглянути філософсько-методологічні, концептуальні підходи, орієнтовані на вдосконалення, розвиток, здійснення права людини на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій, а також можливість їх застосування у науково-теоретичній розробці проблем правового регулювання цього права;
– конкретизувати положення нормативно-правових актів, передусім Конституції УСРР 1919 року, в яких закріплюються принципи свободи совісті, розкриваються зміст та обсяг цього права;
– проаналізувати зміст розділів Кримінального кодексу УСРР 1922 року, поділів Адміністративного кодексу УСРР 1927 року, розділів Кодексу законів про працю УСРР 1922 року, Кодексу законів про народну освіту УСРР 1922 року, Кодексу законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР 1926 року та інших документів, важливих для відтворення процесу формально-нормативного закріплення і здійснення права на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій;
– дослідити передумови усунення релігійних моделей забезпечення державно-фіскальних і приватних майново-станових прав віруючих, а також забезпечення їхніх прав на дотримання приписів віровчення стосовно свят та днів відпочинку із діючої системи суспільних відносин;
– вивчити практику проведення реформи системи документування актів громадянського стану, встановлення святкових вихідних днів;
– виявити з-поміж напрямів реорганізації системи освіти і виховання такі, що перешкоджали забезпеченню права громадян на отримання релігійної освіти та виховання;
– розглянути роль, порядок, методи і засоби забезпечення реалізації Наркоматом внутрішніх справ УСРР та його органами права на свободу совісті, віросповідання і релігійної діяльності;
– простежити процес встановлення адміністративних обмежень щодо відправлення релігійних культів і ритуальних обрядів, здійснення іншої канонічної діяльності;
– визначити підстави та умови розподілу на церковні і релігійні громади, групи віруючих серед релігійних організацій, а також реєстрації їхніх статутів державними органами;
– здійснити класифікацію законодавства радянської України 1919-1929 років, за допомогою якого регулювалися суспільні відносини у сфері забезпечення права на свободу совісті, віросповідання і релігійну діяльність;
– охарактеризувати кримінальну відповідальність за порушення права на свободу совісті, віросповідання і релігійну діяльність як одну із гарантій його дотримання у радянській Україні досліджуваного періоду;
– на підставі аналізу конкретно-історичного досвіду регулювання відносин у сфері забезпечення права на свободу совісті і віросповідання за допомогою правових засобів сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року, діяльності Державного комітету України у справах національностей та релігій (Держкомнацрелігій).
У межах зазначеного кола основних завдань об’єктом дослідження є суспільні відносини у релігійній сфері життєдіяльності людини, цільова спрямованість правового регулювання яких була передумовою здійснення права на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій.
Предметом дослідження є правове регулювання суспільних відносин у релігійній сфері життєдіяльності людини в аспекті завдань радянської України із забезпечення реалізації права на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій.
Методи дослідження. Спираючись на дослідницьку практику багатьох поколінь учених, автор звернувся до широкої методологічної бази, зокрема філософсько-світоглядних підходів і методів побудови наукових знань та емпіричних досліджень.
Засновані на системі загальнонаукових методів пізнання методи системного, синергетичного, функціонального, соціологічного, інформаційного підходів дозволили розглянути вихідні характеристики функціонування права як найважливішого чинника визнання, дотримання та забезпечення прав і свобод людини, серед них – свободи особистісного самовизначення і творчої самореалізації в системі настанов, координат світоглядного вибору, якщо він не виходить за межі загальнолюдської етики, не перешкоджає інтелектуальному, моральному розвиткові особистості, цивілізованому співжиттю громадян (підрозділи 1.1, 1.2 та ін.).
Методи (прийоми), покладені в основу людського мислення і характерні для всіх його рівнів і форм (аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування й узагальнення, спостереження, порівняння), сприяли отриманню уявлень про поняття, категорії і явища регулятивного впливу права на відносини у релігійній сфері життєдіяльності людини, як-то свобода совісті і віросповідання, рівність перед законом об’єднань громадян за релігійною ознакою (церков, інших релігійних організацій), відокремлення церкви від держави, школи від церкви тощо (підрозділи 1.1, 2.1, 3.1, 4,1 та ін.). Методи, характерні для теоретичного дослідження (сходження від абстрактного до конкретного та від конкретного до абстрактного, історичний, логічний), за допомогою таких прийомів, як моделювання, аналіз статистичних і архівних даних, надали можливість для знаходження, відбору, накопичення цілком визначених у соціально змістовному аспекті фактів утворення в системі центральних і місцевих органів влади, реорганізації і ліквідації спеціальних органів, до компетенції яких належали питання забезпечення права на свободу совісті і віросповідання, регламентації діяльності релігійних організацій; подій, пов’язаних із встановленням світського характеру радянської держави (підрозділи 2.2, 2.3, 2.4, 3.2 та ін.), а також їх подальшої раціональної обробки, систематизації. Наприклад, розуміння забезпечення реалізації органами Наркомату юстиції УСРР, органами Наркомату внутрішніх справ УСРР права на свободу совісті і віросповідання досягалося в результаті дослідження єдиного і цілісного механізму його здійснення (абстракції); і навпаки, охопити весь процес забезпечення реалізації права на свободу совісті і віросповідання не можливо було без отримання чітких і глибоких знань про забезпечення реалізації цього права органами Наркомату юстиції УСРР, органами Наркомату внутрішніх справ УСРР (елемент, конкретну ланку) (пункти 3.2.1, 3.2.2).
Для проведення цілісного, всебічного дослідження правового регулювання свободи совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій у радянській Україні 1919-1929 років використовувалися методи, напрацьовані юридичними науками, а саме порівняльно-правовий, тлумачення (інтерпретації) правових норм, формально-юридичний (догматичний), що взаємопов’язані і доповнюють один одного. Сучасні положення юридичної компаративістики дозволили вбачати позитивне значення, цінність правового регулювання свободи совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій у його здатності сприяти здійсненню об’єктивно існуючих можливостей для задоволення природних духовних потреб людини, інтересів. У досліджуваний період ці можливості вносили єдиний вимір, який охоплював нормотворчу діяльність, розвиток законодавства, правозастосовчу практику УСРР, РСФРР та інших радянських республік і давав змогу з достатньою точністю робити висновки про своєрідність змісту та обсягу відповідних прав, перспективи їх розширення у процесі комплексного формально-нормативного закріплення (підрозділи 1.3, 4.1, пункт 4.2.1 та ін.). Тлумачення положень Конституції УРСР 1919 року, 1929 року, законодавства з питань права на свободу совісті, релігійних віросповідань підпорядковувалося системі взаємопов’язаних принципів, притаманних усьому процесу інтерпретації юридичних норм щодо прав і свобод людини, у тому числі принципу пропорційності, принципу ефективності.
У спеціальних юридичних методах закладено значний потенціал, котрий при осмисленні суспільної і державно-правової практики конфліктно-консенсусних відносин між державою і церквою, крім спроб їх теоретичного впорядкування, надав можливість врахувати роль кримінального права у вирішенні завдання з визначення способів та міри захисту права людини на свободу совісті і віросповідання від порушень (підрозділ 4.2).
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена та забезпечена як сукупністю поставлених завдань, так і способами їх розв’язання. Вперше на основі комплексного теоретико-правового аналізу законодавства радянської України 1919-1929 років, яке фіксувало пануюче у ній розуміння свободи совісті і віросповідання, архівних та літературних джерел здійснено розгорнуту конкретно-історичну характеристику правового регулювання суспільних відносин у релігійній сфері життєдіяльності людини.
У межах проведеного дослідження отримано теоретичні положення, висновки та рекомендації, які відповідають критеріям наукової новизни. Зокрема, автором уперше:
– встановлено сукупність філософсько-методологічних, концептуальних підходів, котрі сприяють науково-теоретичному обґрунтуванню комплексного формально-нормативного закріплення права на свободу совісті і віросповідання у радянській Україні 1919-1929 років, важливе місце серед яких посідає диференційований підхід, позначений розмежуванням агресивно-атеїстичних дискримінаційних положень, пов’язаної з ними практичної діяльності, і жорстких вимог світськості;
– виділено два етапи відтворення і вдосконалення процесу правового регулювання свободи совісті, віросповідання і діяльності релігійних організацій у радянській Україні 1919-1929 років: перший, з часу виявлення потенційних можливостей досягнення “пролетарського” ідеалу переміщення релігійно-церковних інтересів зі сфери публічного права у сферу приватного права, інтеграції релігійних організацій та їх об’єднань в існуючу систему суспільних інститутів до узагальнення і розвитку цих можливостей на початку 1990-х років; другий, сучасний етап науково-теоретичної розробки зазначеного процесу;
– на основі вивчення нормативно-правових актів, окремих дослідницьких напрацювань здійснено послідовне розрізнення понять свободи совісті як свободи особистісного самовизначення і творчої самореалізації в системі настанов, координат світоглядного, віросповідного вибору та свободи релігійної дії, внаслідок чого використано визначення свободи совісті, змістом якого є реалізація можливостей, утілених у праві на свободу віросповідання (дійсній волі сумління) та праві на свободу релігійної дії (церковній волі);
– подано характеристику ролі, порядку, методів і засобів забезпечення реалізації Укрполіром, Ліквідаційним відділом по відокремленню церкви від держави, відділом Культів та іншими утвореними вищими органами державної влади та управління УСРР установами права на свободу совісті, віросповідання і релігійну діяльність;
– виокремлено три групи законодавчих актів радянської України 1919-1929 років, що використовувалися у регулюванні свободи совісті, віросповідання і діяльності релігійних організацій, відображено їхню здатність бути відкритими для подальшого коригування, внесення доповнень унаслідок змін, котрі відбувалися у соціально-економічному, політичному житті;
– узагальнено конкретно-історичний досвід урегулювання діяльності, поведінки прихильників будь-якої релігії за допомогою правових засобів, у тому числі норм конституційного, адміністративного, цивільного та іншого законодавства, підготовлено пропозиції щодо застосування цього досвіду при оновленні концептуальних засад взаємовідносин держави і церкви, доопрацюванні чинної редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року, уточненні і доповненні завдань з реалізації державної політики у релігійній сфері, покладених на Держкомнацрелігій.
У дослідженні вдосконалено теоретичні положення, відповідно до яких:
– враховано суперечливість переходу від реалізованого в радянській Україні 1919-1929 років принципу свободи совісті, релігійної та антирелігійної пропаганди до декларованого в ній принципу свободи релігійних віросповідань і антирелігійної пропаганди;
– відтворено обставини розробки та впровадження в практику ведення записів актів громадянського стану законоположень щодо вилучення метричних книг із церковних установ, включення до трудового законодавства радянської України вимог щодо скорочення календаря релігійних свят;
– визначено підстави та умови введення класифікації релігійних організацій, що відповідає порядку утворення й управління церковних і релігійних громад, груп віруючих, а також ускладнення процедури реєстрації їхніх установчих документів державними органами;
– опрацьовано кількісні показники, які відображають стан, динаміку і тенденції розвитку інституційної структури релігійних організацій у радянській Україні досліджуваного періоду;
– проаналізовано відкладені серед документів Наркомату юстиції УСРР, ЦК Допголу, Наркомату внутрішніх справ УСРР матеріали тематичних справ з практики революційних трибуналів, інших судових органів радянської України 1919-1929 років і виокремлено найбільш типові випадки порушення права на свободу совісті, віросповідання, правил про відокремлення церкви від держави, а також санкції за їх скоєння.
Подальшого розвитку набули висновки та узагальнення, пов’язані із:
– висвітленням такого стану (режиму) правового регулювання, котрий виявлявся на суб’єктивному індивідуальному рівні шляхом закріплення і здійснення права на свободу совісті і віросповідання, та на суспільному рівні шляхом встановлення і виконання лише тих вимог, які мали сприяти повному звільненню всіх сфер суспільного життя, що знаходилися у віданні держави, від регулятивно-санкціонуючої ролі релігії і церкви;
– збереженням наукової і загальної культурологічної традиції документальної фіксації визначених особистих і соціальних характеристик кожної окремої людини у формі записів у метричних книгах, а також традиції дотримання двонадесятих та інших релігійних свят, впровадження духовно-моральних цінностей у навчально-виховний процес;
– законодавчим забезпеченням функціонування релігійного середовища радянської України, що вказувало на фактичне усунення держави від вирішення ряду питань, які стосувалися інституційної розбудови релігійних організацій.
Практичне значення одержаних результатів обумовлене насамперед теоретичною спрямованістю дослідження і полягає у тому, що вони розвивають і доповнюють ряд розділів теорії держави і права, передусім розділ, присвячений загальній теорії прав людини. Звернення до наведених у дисертації нових і узагальнених у ній відомих матеріалів теоретичного, історико-правового характеру у процесі дослідження наступних хронологічних періодів сприятиме науковому переосмисленню глибоких суперечностей радянської юридичної теорії і практики, подальшому розвитку концептуальних засад взаємовідносин держави і церкви, доопрацюванню чинної редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року, підготовці науково-практичного коментаря до цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері забезпечення права на свободу совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій.
Уміщені в дисертації висновки, пропозиції, рекомендації і зауваження можуть ураховуватися у діяльності Держкомнацрелігій, інших державних органів (органів юстиції, фінансових інстанцій) з метою надання консультативних, інформаційних, експертних послуг, сприяння нейтральному арбітруванню при виникненні міжконфесійних суперечок, конфліктів із майнових питань, вирішенні їх відповідно до законодавства.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися у навчально-методичному забезпеченні ряду тем курсів теорії держави і права, історії держави і права України, історії політичних і правових вчень, конституційного права України, підготовки тематичних планів і програм навчальних курсів, практикумів, семінарів, об’єднаних спільною назвою “Релігія і право” і призначених для формування у слухачів світоглядної культури, здатності сприймати і критично оцінювати релігійну дійсність, що є необхідним в умовах динамічного розвитку інституційної структури релігійних організацій в Україні.
Достовірність одержаних автором наукових положень і висновків підтверджується актами про впровадження результатів дослідження у роботу Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності № 180655 від 21 грудня 2007 року, Головного управління юстиції у Полтавській області, відділу у справах національностей Полтавської облдержадміністрації, Управління державної служби Головного управління державної служби України в Полтавській області, у навчальний процес Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка від 5 вересня 2007 року і Полтавського інституту економіки і права ВНЗ “Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” від 7 вересня 2007 року, Полтавського обласного комітету-об’єднання “За чесну владу на Полтавщині” (Асоціації “Громадянське суспільство”) № 33 від 7 вересня 2007 року.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та ідеї роботи оприлюднені у доповідях і повідомленнях на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, зокрема “Історія релігій в Україні” (Львів, 2001, 2002, 2003, 2004, 2007; тези опубліковано), “Українська історіографія на рубежі століть” (Кам’янець-Подільський, 2001; тези опубліковано), “Православ’я – наука – суспільство: проблема взаємодії” (Черкаси, 2003, 2004; тези опубліковано), “Динаміка наукових досліджень 2004” (Дніпропетровськ, 2004; тези опубліковано), “Перспективные разработки науки и техники” (Белгород, 2004; тези опубліковано), “Наука та освіта” – 2006” (Дніпропетровськ, 2006; тези опубліковано), “Відкритий діалог: влада, промисловість та громадянське суспільство” (Маріуполь, 2006; тези опубліковано), представлені на регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми застосування правових норм” (Полтава, 2006; тези опубліковано), “Актуальні проблеми права” (Полтава, 2007; тези опубліковано).
Дисертація обговорювалася на міжкафедральному семінарі кафедри історії держави та права і кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в індивідуальній монографії, у 49 статтях та інших публікаціях, з яких 21 стаття у наукових фахових виданнях, 16 статей у наукових журналах, збірниках наукових праць, 12 матеріалів і тез доповідей, повідомлень на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях.
Список литературы ВИСНОВКИ

Сучасна вітчизняна практика державо- і правотворення в Україні висуває все нові й нові актуальні життєві проблеми, що вимагають подальшого перебігу процесу правового регулювання суспільних відносин у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства і виявлення шляхів підвищення його ефективності. Воно залежить від ряду чинників, одним із яких є науково-теоретичне обгрунтування складної діалектичної взаємодії природних і соціальних явищ, серед останніх юридичних і релігійних, зорієнтоване на людину, на забезпечення її прав і свобод [813; 858], передусім тих, які мають розглядатися як духовні[889]. Видається підставним сприймати проблему забезпечення цих прав і свобод, серед них – права на свободу совісті і віросповідання, передусім як гуманістичновимірну, адже вона відображає законодавчо закріплене й практично втілене в життя визнання державою, громадськими, політичними і релігійними організаціями людської особистості як вищої цінності, повагу до її духовного суверенітету, свободи особистісного самовизначення і творчої самореалізації в системі настанов, координат свого світоглядного, віросповідного вибору, коли він не виходить за межі загальнолюдської етики, не є перешкодою для інтелектуального, морального розвитку особистості, цивілізованого співжиття громадян.
Проведене дослідження дозволяє зробити загальні висновки про сутність та значущість правового регулювання свободи совісті, віросповідання і діяльності релігійних організацій у радянській Україні 1919-1929 років та внести ряд пропозицій щодо подальшого закріплення і здійснення цього права за допомогою законодавства, відновлення його та захисту від будь-яких порушень і неправомірних обмежень, у тому числі таких, що виходять від самої держави, її органів та посадових осіб.
1. За радянської державно-правової дійсності не тільки спеціальний закон – декрет Тимчасового робітничо-селянського уряду України “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви” від 22 січня 1919 року, а й все регулювання суспільних відносин у релігійній сфері життєдіяльності людини, значною мірою відповідало вимогам та завданням “пролетарської” революції . Неоднозначний вплив на його спрямованість та інтенсивність справляла діяльність радянської держави, котра виходила за чітко окреслені законодавством межі втручання у сповідування будь-якої релігії та сприяла розв’язанню проблем усвідомленого вільного вибору громадянами релігії, світоглядних орієнтирів і переконань, у тому числі й нерелігійних, атеїстичних.
2. Від початку вилучення релігійної складової з публічно-правових відносин з’явилися законодавчі акти УСРР, якими встановлювалися принципи позбавлення релігійних громад державної допомоги. За безумовного дотримання викладеного у ст. 12 декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви” від 22 січня 1922 року принципу заборони бюджету культів допускалася можливість існування традиційних (історичних) церков, але вже на рівні юридичного статусу, доступного релігійним угрупованням. Свої переваги тут мало набуття релігійними громадами права юридичної особи, яке в радянській Україні зберігалося за церквою і в разі її відокремлення від держави. (У серпні 1920 року цю єдину відмінність українського декрету “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви” від 22 січня 1922 року було ліквідовано: Раднарком УСРР постановив доповнити цей декрет положенням про позбавлення церковних і релігійних громад права юридичної особи.)
3. Вирішення проблеми встановлення світського характеру держави, демонополізації ролі традиційних релігій у визначенні моральності, “праведності” способу життя, поведінки особи перебувало у площині об’єктивної потреби реалізації Конституції УСРР 1919 року, зокрема ст. 22, в якій було закріплено принципи, спроможні забезпечувати справжню свободу совісті (дійсну волю сумління). У тому чи іншому варіанті термін “справжня свобода совісті” діставав нове більш широке трактування у цілій низці нормативних актів, практичних директив, що фактично відповідало обсягу права на свободу віросповідання (тобто права на свободу віросповідання громадян, котрі вважали себе віруючими), і навіть більше того – діяльності утворюваних ними релігійних об’єднань (тобто колективної форми реалізації права на свободу віросповідання). Термін “церковна свобода релігійної дії” (церковна воля) використовувався для позначення волі засновувати нові релігійні громади, волі церковної організації й управління та повної рівності у правах усіх зареєстрованих релігійних громад.
4. Відповідно до характеру і ступеня впливу на ситуацію в релігійному середовищі існуючі в радянській Україні 1919-1929 років законодавчі акти про свободу совісті та релігійні організації можуть бути умовно розподілені на три групи. У першій з них уміщувалися принципи свободи совісті, містилася сукупність юридичних норм, які регулювали зазначене право, діяльність релігійних організацій у цілому; у другій – знаходили відображення юридичні норми, які регулювали питання, де статус громадян та релігійних організацій мав певні особливості (питання вилучення метричних книг із церковних установ в процесі впровадження державної реєстрації актів громадянського стану, зменшення кількості встановлених церквою святкових вихідних днів, заборони будь-де, крім храмів, публічно виставляти релігійні емблеми і виконувати дії релігійного характеру тощо); у третій – юридичні норми, покликані запобігати правопорушенням на світоглядному і релігійному ґрунті, правопорушенням, що їх вчиняли церковні та релігійні громади, групи віруючих. У законодавчих актах УСРР про свободу совісті та релігійні організаці утілювалися підхоплені і розвинені марксистами та соціал-демократами уявлення про свободу совісті, перехід від неї до церковної свободи релігійної дії як приватного виду суспільної свободи. Ці уявлення визначали аргументи на користь тих, хто вбачав у релігійних організаціях не більш, ніж форму реалізації права віруючих колективно сповідувати будь-яку релігію. Тож питання щодо наявності традиційних прав і свобод, насамперед свободи совісті, як однієї із детермінант формально-нормативної визначеності, сприяння здійсненню, а також їх охорони з боку держави, порушувалося одночасно з розташуванням в Адміністративному кодексі УСРР 1927 року попередньо напрацьованих адміністративно-правових норм про створення та діяльність релігійних організацій.
5. При цьому доводилося спиратися на значущі у практичному плані підстави обмеження права громадян на свободу совісті, а також забезпечувати їх підпорядкованість тій підставі, яка щодо зазначеного права передбачалася вперше, а саме інтересам позбавлення церкви можливості впливати на результат класової боротьби. У формальному вигляді зміст підстав обмеження права громадян на свободу совісті був відображений вказівками на те, що кожен громадянин може сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної і що всякі правопозбавлення у цьому випадку скасовуються; що в межах республіки забороняється видавати будь-які нормативновно-правові акти, які б утискували або обмежували свободу совісті або встановлювали будь-які переваги та привілеї на підставі віросповідної приналежності громадян; правилом про те, що вільне виконання релігійних обрядів забезпечується за кожним громадянином, оскільки вони не порушують громадського ладу і не супроводжуються замахами на права інших громадян.
6. У разі встановленого порушення чинного законодавства про свободу совісті та релігійні організації неминучим було притягнення до певного виду юридичної, зокрема кримінальної відповідальності. Кримінальною відповідальністю за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації, передбаченою Кримінальним кодексом УСРР 1922 року, змінювалися діючі механізми викорінення релігійності і церковності – однопланово-репресивне придушення чекістсько-військовими методами чи допущення компромісів у всіх напрямках партійно-державної політики щодо релігії і церковних організацій кожної конфесії, випробуваних “найнещаднішою” боротьбою зі злочинами і правопорушеннями, які перешкоджали справі надання допомоги голодуючим у 1921-1922 роках.
Механізми протидії порушенням права на свободу совісті і віросповідання нерідко створювалися інстанціями, які виявляли схильність до вимог концентрації чималих партійних адміністративних сил для стрімкого вирішення завдання відокремлення церкви від держави. Комісії з ліквідації майна релігійних установ (Поліру) у своїх перших кроках з “планомірного використання в інтересах усіх трудящих” націоналізованого майна, що належало релігійним організаціям, Ліквідаційний відділ Наркомату юстиції УСРР у ліквідації зв’язку між церквою і державою, Наркомат внутрішніх справ УСРР у діяльності по реалізації українського радянського законодавства про культи 1922-1929 років, по суті, потурали більшовицьким намірам поставити релігію в якомога невигідніші умови змагання з антирелігійним світоглядом, що вже само по собі було неприпустимим у контексті зусиль, спрямованих на створення сприятливих умов для утвердження принципів свободи совісті та віросповідної рівності.
Переважна більшість норм глави ІІІ “Порушення правил про відокремлення церкви від держави” Кримінального кодексу УСРР 1922 року, зберігалася і в доповненому та зміненому його варіанті – Кримінальному кодексі УСРР 1927 року. У ньому йшлося про протиправні дії, пов’язані із суспільно небезпечною діяльністю віруючих та релігійних організацій, як-от: учинення обманних дій з метою викликати забобони в масах населення; викладання малолітнім чи неповнолітнім релігійних віровчень; примусове стягнення зборів на користь церковних і релігійних організацій або груп; присвоєння релігійними або церковними організаціями адміністративних, судових чи інших публічно-правових функцій і права юридичної особи; відправлення в державних і громадських установах релігійних обрядів, розміщення в них будь-яких зображень релігійного характеру, а також про протиправні дії, пов’язані з перешкоджанням органами радянської влади та їх представниками відправленню релігійних обрядів, що не порушують суспільного ладу і не супроводжуються замахами на права громадян.
7. Зростаюча увага до проблем нормотворчої і правозастосовчої практики радянської України 1919-1929 років у всіх сферах життєдіяльності людини, в той чи інший спосіб пов’язаних з її світоглядом і релігійними переконаннями, викликана труднощами, які виникають у процесі розробки і впровадження концептуальних засад державної політики щодо свободи совісті і віросповідання, вдосконалення чинної редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року, інших нормативно-правових актів.
Відправним пунктом розробки концептуальних засад державної політики щодо свободи совісті і віросповідання виступають теоретичні уявлення щодо природних, невід’ємних прав і свобод людини і громадянина, які мають повною мірою відповідати як сучасним реаліям суспільного життя, так і орієнтирам майбутнього: розвинутого, демократичного суспільства, де свобода совісті і віросповідання залишається однією з фундаментальних загальнолюдських цінностей, невід’ємною частиною свободи громадян і розглядається як центральний принцип, на якому базуються інші права і свободи особи. Сутність свободи совісті і віросповідання стає зрозумілою, якщо поряд із конституційними положеннями, визначеннями, що містяться в міжнародних нормативно-правових актах, зокрема в Загальній декларації прав людини (статті 18, 19), зважити на конкретно-історичні уявлення про зміст, підстави обмеження цієї свободи, а отже, і відповідного права людини.
8. Приведення положень підготовлених останнім часом законопроектів у відповідність до положень Конституції України, в якій проголошується право кожного на свободу світогляду і віросповідання (стаття 35) набуває практичного характеру, зважаючи, зокрема, на наявність постійного прагнення вітчизняного законодавця до змістовно-термінологічних уточнень, конкретизації елементів (можливостей) свободи віросповідання як суб’єктивного юридичного права. При цьому чи не найвдалішим формулюванням свободи віросповідання є те, яке включає можливість не сповідувати жодної релігії. Уперше в світі цю можливість як право не сповідувати жодної релігії було закріплено в декреті Раднаркому РСФРР “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви” від 23 січня (5 лютого) 1918 року, покладеному в основу декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви” від 22 січня 1919 року.
Водночас розв’язання проблеми інтеграції релігійної освіти у національний освітній простір сьогодні визнається таким, що насправді не суперечить принципам світської держави, У проекті Концепції державно-конфесійних відносин в Україні, підготовленому 2003 року за ініціативою Українського центру політичних і економічних досліджень ім. О.Разумкова наводяться й інші принципи, які відігравали важливу роль у релігійно-церковному житті радянської України досліджуваного періоду і на яких мають будуватися взаємовідносини держави та церкви сьогодні, насамперед невизнання жодної релігії (або нерелігійної форми переконань) у якості обов’язкової, жодної церкви (релігійної організації) – у якості державної. Це забезпечується через встановлення світського характеру держави та освіти, що надається державною школою, тобто через відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави та школи – від церкви (релігійних організацій). Відповідно до запропонованого у проекті Концепції трактування відокремлення церкви від держави жодним чином не означає відокремлення церкви від суспільства, заборону її участі в суспільному житті.
9. Церковно-релігійна ситуація в Україні і та обставина, що кожен може визнавати свою належність до Української Православної Церкви, Української Православної церкви – Київського Патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви, Української Римо-Католицької Церкви чи інших релігійних об’єднань, підтримуючи їхні традиції взаємовідносин з державою, соціального служіння, громадської активності і відповідальності, або залишатися нерелігійно віруючим, атеїстом, обумовили виразну орієнтацію на забезпечення рівності перед законом кожної людини і громадянина, незалежно від їхнього ставлення до релігії та забезпечення рівності перед законом їхніх об’єднань за релігійною ознакою. У сучасних умовах цьому сприятимуть ряд заходів:
– по-перше, подальше теоретичне опрацювання поняття релігії з урахуванням плюралізації вірувань як результату урізноманітнення їхніх об’єктів. Особливо яскраво ця тенденція спостерігається у процесі поширення нетрадиційних релігій;
– по-друге, вироблення і надання пропозицій щодо уточнення та доповнення законодавчого закріплення принципів свободи совісті і віросповідання людини. Принцип, згідно з яким стверджується, що кожен має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, слід доповнити положенням про те, що кожен має право виражати і поширювати нерелігійні, атеїстичні переконання;
– по-третє, досягнення чіткості і прозорості у визначенні правового статусу церкви, інших релігійних організацій без законодавчого закріплення вичерпного переліку їх різновидів. Достатньо запровадити серед релігійних організацій розподіл на релігійні товариства, релігійні установи та релігійні об’єднання залежно від порядку їх утворення й управління.
– по-четверте, перенесення акценту у разі прийняття рішення щодо реєстрації статутів (положень) релігійних організацій з перевірки на моніторинг їхньої діяльності з тим, щоб переконатися у безпечності, особливо релігійних організацій модерних релігійних течій, для громадського порядку, здоров’я і моралі, для захисту прав і свобод інших людей, для забезпечення традиційної релігійної культури суспільства;
– по-п’яте, відображення в законодавчих актах низки положень про передачу націоналізованих радянською владою культових споруд та предметів церковного вжитку у безоплатне користування релігійних організацій, що зобов’язують органи виконавчої влади враховувати обставини й умови позбавлення цих організацій такої можливості. Винятком можуть бути видатні пам’ятки культури, що мають загальнонаціональне або світове значення і включені до відповідних переліків.
10. Важливим є чітке визнання необхідності заходів, спрямованих на активізацію діяльності Державного комітету України у справах національностей та релігій (Держкомнацрелігій), інших органів виконавчої влади, їхньої участі у проведенні державної політики у релігійній сфері. Незважаючи на відсутність суттєвих розбіжностей у визначеннях поняття “церква” і поняття “релігійна організація”, на те, що у законопроектах про свободу совісті, віросповідання та діяльність релігійних організацій поняття “церква” вживається як синонім поняття “релігійна організація”, близького, але не тотожного поняттю “об’єднання релігійних організацій”, а також на те, що в експертних висновках до цих законопроектів підміна поняття “церкви” поняттям “релігійна організація”, “релігійне об’єднання” або “об’єднання релігійних організацій” визнається юридично коректною, доцільною у Положенні про Державний комітет України у справах національностей та релігій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України 14 лютого 2007 року, вираз “церква і релігійні організація”, з якого прямо випливає, що церква не є релігійною організацією, зберігається. Введення до тексту Положення виразу “відносини із церквою” також не є виправданим: формулюють його дещо ширше, наголошуючи на взаємовідносинах держави та церкви (релігійних організацій).
На Держкомнацрелігій держава покладає завдання з проведення відповідно до законодавства реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, тим самим вкотре віддаючи перевагу забезпеченню центральним органом виконавчої у справах релігій проведення релігієзнавчої експертизи статутів релігійних організацій та обліку (реєстрації) релігійних організацій, що діють в Україні, тощо. Однак можливий інший – випробуваний у радянській Україні – підхід до реєстрації статутів релігійних організацій. У разі його впровадження перевага надається перевірці реєструючим органом установчих документів на предмет їх відповідності чинному законодавству. Сьогодні вирішення цієї проблеми можливе з допомогою Міністерства юстиції України та органів юстиції на місцях. Завдяки своїй досить розгалуженій системі органи юстиції здатні спростити процедуру реєстрації релігійних організацій, скажімо, продублювавши для цього існуючу процедуру реєстрації громадських організацій. Якщо з цим погодитись, то пункти 4, 5 Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій у частині, яка стосується відповідних повноважень, доведеться змінити.
Підвищення ефективності діяльності органів державної влади, покликаних забезпечувати реалізацію державної політики у сфері свободи совісті і віросповідання, потребує надання інформаційної та іншої підтримки просвітницьким програмам, науковим проектам, учасники яких удаються до якомога повнішого висвітлення і врахування вітчизняного історичного досвіду, здобутого в процесі закріплення і здійснення цього права.




Збірники документів і матеріалів, стенографічні звіти, доповідні записки, циркуляри, коментарі

199. Агитпроп Ц.К. К.П.(б)У. Тезисы по антирелигиозной пропаганде // Известия ЦК КП(б)У. – 1921. – № 6. – С. 26.
200. Адміністративний кодекс УСРР. Затверджений ВУЦВК 12 жовтня 1927 року // CУ УССР. – Харьков. – 1927. – № 63-65. – Ст. 240. – С. 1217-1264.
201. Адміністративний кодекс У.С.Р.Р. Текст та поартикульний коментар // За ред. С. Канарського та Ю. Мазуренка. З передмовою Народного Комісара Внутрішніх справ УСРР В. Балицького. – Харків: Юридичне видавництво УСРР, 1929. – 400 с.
202. Антология мировой политической мысли. В 5 т. Т. ІV. Политическая мысль в России: Вторая половина ХІХ – ХХ вв. / Нац. общест.-науч. фонд Акад. полит. науки; Руководитель проекта Г.Ю. Семигин и др.; Ред.-науч. совет: пред. Совета Г.Ю. Семигин и др. – М.: Мысль, 1997. – 829 с.
203. Архивы Кремля. Политбюро и церковь. 1922-1925гг. / Под ред. Н.Н. Покровского, С.Г. Петрова. – М.; Новосибирск: Сибирский хронограф, 1997. – Кн. 1. – 597 с.
204. Архивы Кремля. Политбюро и церковь. 1922-1925гг. / Под ред. Н.Н. Покровского, С.Г. Петрова. – М.; Новосибирск: Сибирский хронограф, 1997. – Кн. 2. – 647 с.
205. “Вільна Спілка” – “Вольный Союз”: Спроба української політико-соціальної програми / Збір і пояснення М. Драгоманова. (Додаток) // Андрусяк Т. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). – Львів: Світ, 1998. – С. 121-188.
206. “Вольный Союз – Вільна Спілка”. Опыт украинской политико-социальной программы. Свод и объяснения М. Драгоманова. – Женева: Типографія “Громади”, 1884. – 109 с.
207. Відокремлення церкви від держави й школи від церкви. Збірник декретів, інструкцій та обіжників УСРР та СРСР з поясненнями підвідділу культів при НКВС УСРР. Упорядкували, під загальною редакцією заступника Народного Комісару Внутрішніх справ М. Черлюнчакевича, М. Любинський та К. Гольберт. – Харків: Вид. НКЮ УСРР, 1927. – 136 с.
208. Вопросы гражданского права и процесса в постановлениях Пленума Верховного Суда УССР (январь 1923 г. – январь 1928 г.) / Составил прокурор ГКК Верхсуда УССР Л. Дубинский. Под ред. прокурора Верхсуда УССР С.А. Пригора. – Харьков: Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1928. – 360 с.
209. Всеукраинский съезд деятелей юстиции 19-23 января 1922 г. Стенографический отчет. – Харьков: Издание НКЮ УССР, 1922. – С. 13.
210. Всеукраинское совещание председателей губернских и окружных исполнительных комитетов 18-20 июля 1925 г. Стенографический отчет и материалы. – Харьков: Издание Оргинстра ВУЦВКа, 1925. – 128 с.
211. Гаращенко І.С. Матеріали до історії Української автокефальної православної церкви: Зб., присвячений 50-літтю відродження УАП церкви та світлій пам’яті авт. / І. Гаращенко; [Вступ ст. Братства ім. Митрополита В. Липківського та ін.]. – Нью-Йорк; Чікаго: Укр. Правосл. Братство ім. Митрополита Василя Липківського, 1975. – 440 с.
212. Гидулянов П.В. Отделение церкви от государства. Полный сборник декретов РСФСР и СССР, инструкций, циркуляров и т. д. – с разъяснениями V отдела Наркомюста РСФСР / Гидулянов П.В. – М.: Юридическое издательство НКЮ РСФСР, 1924. – 404 с.
213. Гидулянов П.В. Отделение церкви от государства: Систематизированный сборник действующего законодательства / Под ред. П.А. Красикова. – М.: Юридическое издательство НКЮ РСФСР, 1926. – 404 с.
214. Гидулянов П.В. Церковь и государство по законодательству РСФСР. Сборник узаконений и распоряжений с разъяснениями V отдела НКЮ / Под ред. П.А. Красикова. – М.: Издание НКЮ, 1923. – 100 с.
215. Год борьбы с голодом: 1921-1922: Через делегатов VП Всеукраинского съезда Советов всем трудящимся Украины: Отчет Центральной Комиссии по борьбе с последствиями голода при ВУЦИКе. – Харьков: Б.и, 1922. – 144 с.
216. Голод и помощь в УСРР: Цифровые данные по материалам ЦК Помгол ВУЦИК на 1 мая 1922 г. – Харьков, 1922. – 43 с.
217. Государственный строй Российской империи накануне крушения: Сборник законодательных актов / Сост. О.И. Чистяков, Г.А. Кутьина. – М.: Издательство МГУ, 1995. – 208 с.
218. Гражданский кодекс Советских республик. Текст и практический комментарий под редакцией проф. Ал. Малицкого. Изд. 3-е испр. дополн. – Харьков: Юридическое изд-во Наркомюста УССР, 1927. – 772 с.
219. Гражданский кодекс УССР. Утвержденный ВУЦИК 24 января 1923 года // СУ УССР. – Харьков, 1923. – № 55. – Отд. 1. – Приложение к ст. 780. – С. 1037-1096.
220. Данилова Є, проф. Кодекс законів про працю. Практичний коментар. – Харків: Юридичне вид-во Наркомату юстиції УСРР, 1929. – 192 с.
221. Действия и распоряжения Советской власти по отделению церкви от государства // Антирелигиозная пропаганда. Сборник материалов. – Харьков: Издание Ц.К. Р.К.П.У, 1922. – С. 193-257.
222. Декрет о восьмичасовом рабочем дне от 30 октября 1917 года // Стучка П. Народный Суд в вопросах и ответах. Неофициальное руководство с алфавитным предметным указателем и с приложением важнейших для Народного Суда декретов Рабоче-Крестьянского Правительства. – Москва-Петроград: “Книгоиздательство Коммунист”, 1918. – С. 100.
223. Декреты Советской власти. – М.: Госполитиздат, 1957. – Т. I. 25 октября 1917 г. – 16 марта 1918 г. – 625 с.; 1959. – Т. ІІ. 17 марта – 10 июля 1918 г. – 686 с.; 1964. – Т. ІІІ. 11 июля – 9 ноября 1918 г. – 664 с.
224. Діяння Всеукраїнського Православного Церковного Собору в м. Києві 14 30 жовтня н. с. 1921 р. – К., 1927. – 40 с.; Франкфурт/Майн, 1946. – 32 с.
225. Дополнительная инструкция Народного Комиссариата Внутренних Дел всем местным органам для руководства при проведении декрета “Об отделении церкви от государства и школы от церкви” от 22/І–19 года // Бюллетень НКВД. – 1925. – № 4(19). – С. 63-67.
226. Другий Всеукраїнський з’їзд незаможних селян 20-25 лютого 1922 р. Стенографічний відчит. – Харків; Видавець ВУЦВК, 1922. – 173 с.
227. Дьяконов Л.П. Советские законы о церкви / Дьконов Л.П. – Л.: Б.и., 1926. – 56 с.
228. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” // Правові основи свободи совісті і релігії та релігійних організацій: Міжнародні та українські правові документи (витяги) / Упорядник, автор передмови і приміток Бабій М.Ю. – К., 2002. – 119 с.
229. Законодательство о религиозных культах – М.: Юридическая литература, 1969. – 304 с.
230. Законодательство о религиозных культах. (Сборник материалов и документов. – Изд. 2-е, доп. – М.: Юридическая литература, 1971. – 336 с.
231. Збірник справоздань народних комісаріатів і Центральних Установ УСРР та Уповноважених Народних Комісаріатів РСФСР 5-му Всеукраїнському з’їздові Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (25 лютого – 5 березня 1921р.). – Харків: [Всеукр. держ. вид-во], 1921. – 301 с.
232. Збірник чинного законодавства УСРР про народну освіту / Склав юристконсульт Наркомосу М.А. Глейзер. За ред. із передмовою заст. Нар. комісара освіти Я.П. Ряппо. – 2-е вид. із змін. і доп. – Харків: Юридичне вид-во НКЮ УСРР, 1927. – 207 с.
233. Зильберштейн Н. Нарушение правил об отделении церкви от государства // Уголовный Кодекс УССР и РСФСР. Сравнительный текст и комментарий / Под ред. М.Е. Шаргея, C.А. Пригова и Ю.П. Мазуренка. – Харьков: Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1928. – С. 139-152.
234. Ильин И.А. Основы государственного устройства. Проект Основного Закона Российской империи / Ю.Т. Лисица (сост., предисл. и прим.). – М.: Рарогъ, 1996. – 160 с.
235. Итоги борьбы с голодом 1921 – 1922 гг. Сборник статей и отчетов. – М., 1922. – 606 с.
236. ІІІ Всеукраїнський З’їзд Рад: Стенографічний звіт /З передмовою В.П. Затонського. – Харків: Видання Центрального архівного управління УССР, 1932. – 336 с.
237. Інформаційні матеріали до робочого засідання постійно діючого круглого столу “Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин” на тему: “Про доцільність розробки проекту концепції державної політики стосовно релігії і церкви в Україні”. – К.: Укр. центр. екон. і політичних досліджень ім. О. Разумкова, 2003. – 26 с.
238. Історія Академії наук України. 1918-1923: Документи і матеріали / В.Г. Шмельов та ін. (упоряд.); П.С. Сохань (відп. ред.); АН Укаїни. Інститут української археографії. Центральна наукова бібліотека ім. В.І. Вернадського. Інститут архівознавства. Інститут рукопису. – К.: Наукова думка, 1993. – 376 с.
239. Історія Національної Академії наук України. 1929-1933: Документи і матеріали / Т.В. Вересовська та ін. (упоряд.); П.С. Сохань та ін. (відп. ред.); НАН України, Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. – К.: НБУВ, 1988. – 542 с.
240. Історія Національної академії наук України. 1924-1928: Документи і матеріали / В.А. Кучмаренко та ін. (упоряд.); О.С. Онищенко та ін. (відп. ред.); НАН України. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. – К.: НБУВ, 1998. – 764 с.
241. Історія Радянської Конституції в декретах і постановах Радянського уряду, 1917-1936. – К.: Рад. буд. і право, 1937. – 389 с.
242. Каминская П.Д. Советское трудовое право. Обзор действующего законодательства с практическим комментарием / Каминская П.Д.; под ред. Ю.П. Мазуренко. С предисловием М.О. Рейхеля. – Харьков: Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1925. – 362 с.
243. Кодекс Законів УСРР про родину, опіку та подружжя і про акти громадянського стану. Видання офіційне з абетков. покажчиком. – Харків: Юридичне видавництво НКЮ УСРР, 1927. – 86 с.
244. Кодекс законов о народном просвещении. Утвержденный ВУЦИК 22 ноября 1922 года // Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины. – Харьков, 1922. – № 49. – Отд. 1. – Приложение к ст. 729. – С. 849-927.
245. Кодекс законов о Труде. С приложением обзора кратких разъяснений и важнейших распоряжений по труду. (Практический Комментарий) / Сост. Е.Н. Данилова. – М.: Изд во Всероссийского к та помощи инвалидам войны, 1923. – 116 с.
246. Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з’їздів , конференцій і пленумів ЦК. 1898 – 1970. Пер. з 8 го рос. вид.: За заг. ред. П.М. Федосеєва і К.У. Черненка – К.: Політвидав України, 1978. – Т. 1. 1898 – 1916. – 515 с; 1979. – Т. 2. 1917 – 1924. – 521 с; 1979. – Т3. 1924 – 1927. – 529 с.; 1979.– Т. 4. 1927 – 1931. – 557 с; 1980. – Т. 5. 1931 – 1941. – 471 с.
247. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК / Упоряд.: Ю.В. Бабко, Ю.М. Бугаєвський, І.Л. Комарова, І.Ф. Курас, П.І. Павлюк, Т.М. Колішер, А.А. Соловйова, Д.С. Щедріна, А.Д. Ярошенко; Ін т історії партії при ЦК КПУ – філіал Ін ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. – Т. 1. 1918-1941. – К.: Політвидав України, 1976. – 998 с.
248. Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 272 с.
249. Конституція (Основний Закон) Російської Соціалістичної Федеративної Совітської Республіки. Постанова 5-го Всеросійського з’їзду Совітів ухвалена на засіданні 10 липня 1918 року / Видання Укр-кого відділу народного комісаріату Справ національних. – М., 1918. – 24 с.
250. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я.Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 808 с.
251. Конституція Української Соціалістичної Республіки: Затверджена Всеукраїнським з’їздом Рад на засіданню 10-го марта 1919 р. і прийнята редакції Центральним Виконавчим Комітетом на засіданню 14 марта 1919 р. – К.: Вид-во ком. КП. Схід. Галичини та Буковини [ 1-a Рад. друк.], 1920. – 15с.
252. КПРС і Радянська держава про релігію та атеїстичне виховання – К.: Політвидав, 1962. – 184 с.
253. Краткая летопись Первого Всеукраинского Церковного Собора и его важнейшие постановление в январе и июне 1918 г. (С приложением переписки о высшем управлении православной церкви на Украине). – К., 1918. – 23 с.
254. Кривохатський М. Відокремлення церкви від держави (Складено на підставі офіційних матеріалів) / Кривохатський М. – Харків: Юридичне видавництво Наркомюсту УСРР. – 1931. – 56 с.
255. Кримінальний кодекс в редакції 1927 року. Офіційне видання НКЮ УСРР. – Харків, 1927. – 110 с.
256. Кримінальний кодекс УРСР. Затверджений ЦВК УРСР 8 червня 1927 р. Офіційний текст із змінами і доповненнями на 1 листопада 1949 р., з постатейними матеріалами і додатками. – К.: Політвидав, 1949. – 168 с.
257. Кримінальний кодекс УСРР. Затверджений ВУЦВК 8 червня 1927 року // Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины. – Харьков, 1927. – № 26-27. – Ч. І. – Ст. 132. – С. 426-496.
258. Культурне будівництво в Українській РСР, 1917-1927: Зб. докум. і матеріалів / Упоряд.: В.М. Волковинський, П.С. Гончарук, А.Д. Гришин та ін. Редкол.: Ю.Ю. Кондуфор (відп. ред.) та ін. – К.: Наукова думка, 1979. – Т. І. (1917 – червень 1941 рр.). – 880 с.
259. Культурне будівництво в Українській РСР. 1928 – червень 1941: Зб. документів і матеріалів / Упоряд.: В.М. Даниленко, О.Г. Луговський, І.О. Молодчикова, В.С. Оснач, І.Х. Сас, А.А. Соловйова та ін.; Головархів при Раді Міністрів УРСР; Центральний державний архів Жовтневої революції вищих органів державної влади і органів державного управління УРСР. Ін-т історії партії при ЦК КПУ – філіал Ін-ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС; Ін-т історії АН УРСР; Київський державний ін-т культури. – К.: Наукова думка, 1986. – 414 с.
260. Культурне будівництво в Українській РСР: Найважливіші рішення Комуністичної партії і Радянського Уряду. 1917 – 1960 рр.: Зб. документів: У 2 х т. – К.: Держполітвидав УРСР, 1960. – Т. І: 1917 – червень 1941 рр. – 882 с.
261. Культурное строительство в СССР. 1917 – 1927: Разработка единой государственной политики в области культуры : Докум. и материалы / Отв. ред. А.Н. Ненароков. – М.: Наука, 1989. – 382 с.
262. Мартирологія українських Церков: У 4 т. – Т. І: Українська Православна Церква / Упоряд. і ред. О. Зінкевич і О. Воронин. – Торонто; Балтимор: Смолоскип та Видавн. Фонд Комітету для побудови пам’ятника св. п. митр. Василеві Липківському, 1987. – 1207 с.
263. Материалы Предсоборного присутствия. Религиозное положение в России конца ХІХ – начала ХХ вв. Специальное приложение // Русская мысль. – 1995. – 31 августа – 6 сентября. – № 4090; 19 – 25 октября. – № 4097; 1996. – 20 26 июня. – № 4131; 27 июня-3 июля. – № 4132.
264. Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Церква і церковна єдність. Документи і матеріали. 1899 – 1944. – Т. 1. – Львів, 1995. – 524 с.
265. О нарушениях программы партии в религиозной области ( Постановление пленума Ц.К.Р.К.П. по вопросу о нарушениях пункта 13 программы и о постановке антирелигиозной пропаганды) // Вестник агитации и пропаганды. – 1921. – № 19. – С. 29.
266. О постановке антирелигиозной пропаганды // Известия Центрального Комитета Коммунистической партии (большевиков). – 1922. – № 2(38). – С. 35.
267. О революционной законности. Резолюция по докладу Н.В. Скрипника на ІІ сессии ІХ созыва 25 октября 1925 г. / Михайленко П.П., Кондратьев Я.Ю. // Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. – К.: Генеза, 1997. – Т. 1: 1917-1925. – С. 388-362.
268. О религии и церкви (Сборник документов.) – М.: Политиздат, 1965. – 128 с.
269. О религии и церкви. Сборник высказываний классиков марксизма-ленинизма, документов КПСС и Советского государства. – М.: Политиздат, 1977. – 144с.
270. О религии и церкви. Сборник высказываний классиков марксизма-ленинизма, документов КПСС и Сов. государства / (Сост. А.М. Замский, Т.Г. Купченя). – Мн.: Беларусь, 1983. – 128 с.
271. О религии и церкви: Сб. высказываний классиков марксизма-ленинизма, док. КПСС и Советского государства. – М.: Политиздат, 1981. – 176 с.
272. Об антирелигиозной пропаганде // Известия Центрального Комитета Коммунистической партии (большевиков) Украины. – 1921. – № 4. – С. 21-22.
273. Об отделении церкви от государства и школы от церкви. – Екатеринослав, 1922. – 15 с.
274. Об отделении церкви от государства и школы от церкви. – Харьков, 1920. – 17 с.
275. Общий отчет о деятельности Одесского Губернского Юротдела // Вестник Одесского губернского юридического отдела. – 1919. – № 1. – С. 8-9.
276. Орлеанский Н. Закон о религиозных объединениях РСФСР и действующие законы, инструкции, циркуляры с отдельными комментариями по вопросам, связанным с отделением церкви от государства и школы от церкви в Союзе ССР – М.: Безбожник, 1930. – 223 с.
277. Отделение Церкви от государства и школы от церкви. Сборник декретов, инструкций и циркуляров УСРР и СССР с разъяснениями п/отдела культов при НКВД УССР / Под ред. Н.А. Черлюнчакевича. – Харьков: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1926. – 128 с.
278. Отделение церкви от государства. Сборник декретов, инструкций, циркуляров УССР и СССР с разъяснениями отделения культов при НКВД УССР. – Харьков: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1925. – 109 с.
279. Отчет VШ (ликвидационного) Отдела Народного Комиссариата Юстиции 8-му Всероссийскому съезду Советов // Революция и церковь. – 1920. – № 9-12. – С. 70-100.
280. Отчет о деятельности 5-го (Ликвидационного) Отдела Народного Комиссариата Юстиции // Революция и церковь. – 1924. – № 1-3. – С. 66-80.
281. Отчет о деятельности 5-го отдела культов Наркомюста за 1923 год // Революция и церковь. – 1924. – № 1-2. – С. 111-112.
282. Отчет о работе Центральной Комиссии помощи голодающим при Всеукраинском Центральном Исполнительном Комитете (за время с 1 января по 1 сентября 1922 г.). – Харьков: Б.и., 1922. – 30 с.
283. Отчет рабоче-крестъянского правительства Украины за 1923-24 год. К 9 Всеукраинскому съезду Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов. – Харьков: Б.и., 1925. – 312 с.
284. Отчет ЦК КП(б)У за период с декабря 1921 г. по март 1923 г. VІІ Всеукраинской конференции КП(б)У. – Харьков: Б.и., 1923. – 112 с.
285. Памятная Книжка Полтавской губернии на 1916 год. Издание Полтавского Губернского Статистического Комитета под редакцией Члена комитета исп. обяз. секретаря Н.А. Снесского. – Полтава: Типо-Литография Губернского Правления, 1916. – 429 с.
286. Первые декреты Советской власти: Сб. факсимильно воспроизведенных документов. – М.: Книга, 1987. – 334 с.
287. Первый Всеукраинский съезд деятелей Юстиции 19-23 января 1922 г. Стенографический отчет. – Харьков: Издание НКЮ УССР, 1922. – 134 с.
288. Перший Всеукраїнський Православний церковний собор УАПЦ 14-30 жовтня 1921 р.: Документи і матеріали / Упор. Г.М. Михайленко, Л.Б. Пилявець, І.М. Преловська. – К.-Львів, 1999. – 325 с.
289. Положення про порядок організації, діяльності, звітності і ліквідації релігійних громад та систему обліку адмінорганами складу релгромад та служителів культу. – Харків: Б.в., 1930. – 32 с.
290. Постановление 2-й сессии Центрального Исполнительного Комитета Союза СССР 4-го созыва от 20/Х 1927 г. по докладу тов. А.В. Луначарского об итогах культурного строительства Союза ССР за десять лет // Основные узаконения и распоряжения по народному просвещению / Составили: И.Ф. Заколодкин и А.Я. Подземский. Под общ. редакцией В.Н. Сакаткина. – Москва-Ленинград: Госиздат, 1929. – С. 33-38.
291. Права человека и религия. Хрестоматия / Сост. игумен Вениамин Новик. – М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2001. – 496 с.
292. Правовое регулирование свободы совести и вероисповедания в Украине / Составители: Качурова С.В., Барабаш О.В. – Х.: Регион-информ, 2004. – 136 с.
293. Право советских республик (Издание неофициальное) / Под ред. Губпрокурора Киевщины. – К.: Госиздат, 1923. – Вып. 1. – 187 с.
294. Приказы по Наркомюсту // Вестник Одесского губернского отдела юстиции. – 1920. – № 1. – С. 41-42.
295. Про релігію і атеїзм (Збірник документів і матеріалів). – К.: Політвидав, 1973. – 258 с.
296. Про релігію і атеїстичне виховання. Збірник документів і матеріалів / Упорядники Б.О. Лобовик і Р.С. Приходько. – К.: Політвидав України, 1979. – 260 с.
297. Програма Української Партії Соціалістів-Революціонерів // Борітеся-поборете. – 1922. – лютий. – № 6. – 13 с.
298. Программа Украинской Коммунистической Партии. Принята Первым Учредительным Съездом УКП. 22-25 января 1920. – К.: Червоний прапор, Ц.К.У.К.П. – 1920. – 35 с.
299. Разъяснения и толкования / Вестник Одесского губернского юридического отдела. – 1919. – № 1. – С. 28.
300. Резолюції Всеукраїнських з’їздів Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів / За ред. М. Кириченка. Підготував до друку Ю.О. Іванов. – Харків: Партвидав “Пролетар”, 1932. – 412 с.
301. Религиозные обьединения. Свобода совести и вероисповедания: Нормат. акты: Судеб. практика / Ин-т религии и права; [Сост.: А.В. Пчелинцев, В.В. Ряховский]. – М.: Юриспруденция, 2001. – 431 с.
302. Религия и закон: конституционно-правовые основы свободы совести, вероисповедания и деятельности религиозных организаций. Сборник правовых актов с комментариями / Сост. и автор комментариев А.О. Протопопов. – М: “Паллада”, 1996. – 128 с.
303. Релігія і право: коментар законодавства України / Авт. ком. канд. юрид. наук. О.Д. Форостюк / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – 288 с.
304. Русская Православная Церковь в советское время (1917-1991): Материалы и документы по истории отношений между государством и Церковью / Сост.: Г. Шриккер. – М.: “Пропилеи”, 1995. – Книга 1. – 400 с.; 1995. – Книга 2. – 464 с.
305. Русская Православная Церковь и коммунистическое государство. 1917 1941. Док. и фотоматериалы / [Ин-т Рос. истории РАН, Рос. центр хранения и изучения док. новейшей истории; Отв. сост. и автор ст. перед разд. О.Ю. Васильева; Сост.: А.С. Масальская и др.; Отв. ред. и автор вступ. ст. Я.Н. Щапов]. – М.: Библ.-богосл. ин-т Святого апостола Андрея, 1996. – 328 с.
306. Сборник декретов и постановлений рабочего и крестьянского правительства по народному образованию. (С 28 октября 1917 г. по 7 ноября 1918 г.). – М.: Издание Народного Комиссариата по Просвещению, 1918. – Вып. 1. – 204 с.
307. Сборник декретов, инструкций и циркуляров Ликвидационного отдела Н.К.Ю. (по отделению церкви от государства). – Харьков: Всеукраинское Государственное Издательство, 1921. – Вып. 2. – 20 с.
308. Сборник декретов и циркуляров НКЮ по отделению церкви от государства. – Харьков: Всеукраинское Государственное Издательство, 1920. – Вып. 1. – 24 с.
309. Сборник декретов, положений, инструкций и циркуляров по Народному Комиcсариату Юстиции УССР в систематизированном виде с 16 апреля по 1 декабря 1924 года. – Харьков: Издание НКЮ УССР, Вып. 3. – 163 с.
310. Сборник декретов, положений, инструкций и циркуляров по НКЮ Украинской Социалистической Советской Республики в систематизированном виде. – Харьков: Б.и., 1920. – Вып. І. – 79 с.
311. Сборник декретов, положений, инструкций и циркуляров по НКЮ Украинской Социалистической Советской Республики в систематизированном виде. – Харьков: Б.и., 1921. – Вып. ІІ. – 140 с.
312. Сборник декретов, положений, инструкций, циркуляров по Народному Комиссариату юстиции с 1 января 1920 г. по 20 апреля 1921 г. – Харьков: Издание НКЮ УССР, 1921. – Вып. 2. – 140 с.
313. Сборник документов и материалов о религии и церкви. Для служебного пользования. – К.: Редакционно-издательский отдел МВД УССР, 1983. – 246 с.
314. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР 1917-1952 гг. / Под ред. проф. И.Т. Голякова. – М.: Госиздат юридической литературы, 1953. – 463 с.
315. Сборник нормативных актов по советскому государственному праву / Сост. и авт. предисл. С.А. Авакьян; Отв. ред. А.И. Лукьянов. – М.: Юрид. лит., 1984. – 832 с.
316. Сборник отчетов народных комиссаров УССР, уполномоченных народных комиссаров РСФСР при Совнаркоме УССР и центральных учреждений Украины. – Харьков: Б.и., 1921. – 48 с.
317. Сборник постановлений, инструкций, циркуляров центральных органов УССР по административной деятельности. – Харьков: Б.и., 1925. – 280 с.
318. Сборник циркуляров НКЮ по Ликвидационному отделу и отчетов Ликвидационного отдела (по отделению церкви от государства). – Харьков: Издание НКЮ, 1921. – Вып. 3. – 24 с.
319. Сборник циркуляров по НКЮ с 1 го декабря 1921 г. по 1 е июля 1922 г. – Харьков: Издание НКЮ УССР, 1922. – Вып. 4. – 136 с.
320. Собрание узаконений и распоряжений Всеукраинского Революционного Комитета. – 26 декабря 1919 – 10 февраля 1920 г. – № 1. – Ст. 10. – С. 12.
321. Cобрание узаконений и распоряжений Рабочего и Крестьянского правительства. Сборник декретов 1917-1918 гг. – М.: Госиздат, 1920. – 312 с.
322. Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины (№ 2-28, 1919 р.); Збірник узаконень та розпоряджень Всеукраїнського революційного комітету (з № 1-3 1920 р.); Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины и уполномоченных РСФСР (№ 1 (лютий)-21); Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства Украины (з № 22); Збір законів і розпоряджень Робітниче-селянського уряду України (№ 1-6 1921 р.); Збірник узаконень і розпоряджень Робітничо-селянського уряду України (з № 54 1923 р.); Збірник законів та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України (з № 1 1929 р.). – Харків: Вид-во Наркомюсту УСРР, 1919-1929.
323. “Спілка визволення України”: Стенографічний звіт судового процесу. – [Б.м.]: Пролетар, 1931. – Т. 1. – 1931. – 712 с.
324. Справа членів Українського комітету Української партії соціалістів-революціонерів Голубовича, Петренка, Лизанівського, Часника, Ярослава та ін. – К., 1921. – 429 с.
325. Сухоплюев Ів. Відокремлення церкви від держави: Збірник законоположень СРСР і УСРР, інструкцій, обіжників і пояснень Наркомвнусправ УСРР / З передм. В.А. Балицького. – Харків: Юридичне видавництво УСРР, 1929. – 165 с.
326. Уголовный кодекс советских республик. Текст и практический комментарий / Под ред. С. Канарского. Изд. 3-е. Составлено по новым редакциям УК с изменениями до 20 февраля 1928 года – Харьков: Госиздат Украины, 1928. – 588 с.
327. Уголовный Кодекс У.С.С.Р. В редакции 1927 г. с изменениями по 1 е июня 1928 г. – 3 е офиц. изд. – Харьков: Юридическое изд-во Наркомюста УССР, 1928. – 120 с.
328. Уголовный кодекс УССР. Утвержденный ВУЦИК 23 августа 1922 года // СУ УССР. – Харьков, 1922. – № 36. – Приложение к ст. 553. – С. 561-591.
329. Українська суспільно – політична думка в 20 ст. Документи і матеріали. Упорядники Т. Гунчак і Р. Сольчаник. – Торонто: Сучасність, – 1983. – Т. 1. – 510 с.
330. Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Програмові і довідкові матеріали / Упоряд. В.Ф. Шевченко та ін. – К.: Консолтинг, Фенікс, 1993. – 336 с.
331. Фиолетов Н.Н. Церковь и Государство по Советскому праву. (Декреты и разъяснения 1917 – 1923 гг.) / Фиолетов Н.Н. – Москва-Саратов: Книгоиздательство В.З. Яксанова, 1923. – Часть І. – 87 с.
332. Фиолетов Н.Н. Церковь и Государство по Советскому праву. Декреты и разъяснения 1923 – 1924 гг. / Фиолетов Н.Н. – Москва – Саратов: Книгоиздательство В.З. Ясканова, 1924. – Часть ІІ. – 179 с.
333. Фиолетов Н.Н., проф. Церковь и государство по советскому праву. (Обзор и комментарий законодательства по вопросам отношений церкви и государства за 1923 – и начало 1924 г.) / Фиолетов Н.Н. – Москва – Саратов: Книгоиздательство В.З. Яксанова. – 54 с.
334. Хроника VІІІ Отдела // Революция и церковь. – 1919. – № 1. – С. 7-9; № 2. – С. 8-11; № 3-5. – С. 5-12.
335. Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду Української РСР: В 7-и т. – К.: Держполітвидав, 1963. – Т. І. 1917-1941 рр. – 771 с.
336. Церковь и государство. Сборник постановлений, циркуляров по отделению церкви от государства, отчетов и разъяснений Ликвидационного отдела НКЮ. – Харьков: Издание НКЮ УССР, 1922. – Вып. 4. – 73 с.
337. Черная книга (“Штурм небес”): Сборник документальных данных, характеризующих борьбу сов. ком. власти против всякой религии, против всех исповеданий и церквей / Сост. А.А. Валентинов // Волга. – 1991. – № 8. – С. 145-163; Москва. – 1991. – № 1. – С. 142-159.
338. Явдась М. Українська Автокефальна Православна Церква: Документи для історії Української Автокефальної Православної Церкви /Явдась М. – Мюнхен; Інгольштадт: Видавництво Краєвої УАПЦ, 1956. – 228 с.

ЛІТЕРАТУРА З ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Інформаційно-довідкові видання

339. Большой юридический словарь /Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крупских. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 790 с.
340. Головченко В.В. Юридична термінологія: Довідник /В.В.Головченко, В.С.Ковальський. – К.: Юрінком інтер, 1998. – 224 с.
341. Краткий научно-атеистический словарь. – 2-е изд. доп. – М.: Наука, 1969. – 800 с.
342. Краткий научно-атеистический словарь. – М.: Наука, 1964. – 643 с.
343. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; [Упоряд. Ю.І. Римаренко; Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред) та ін.]. – К.: Генеза Довіра, 1996. – 942 с.
344. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьев, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – Т. І. Теоретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології. – 1231 с; 2005. – Т. ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності. – 1224 с.
345. Педагогическая энциклопедия / Под ред. А.Г. Калашникова. – 2-е изд. – М.: Работник просвещения, 1927-1929. – Т. 1. – 1927. – 1158 с.
346. Полный православный богословский энциклопедический словарь (“Богословская энциклопедия”) содержит в себе объяснения всех касающихся св. православной церкви ея учения и жизни, понятий по вопросам богословского, философского и литургического, церковно-практического и исторического характера и составлен на основании лучших исследований специалистов по этим отраслям богословского знания: В 2-х т. – Спб.: Тип. П.П. Сойкина, 1913. – Т-1-2, Репр. М., 1992. – Т. І. – 560 с; Т. ІІ. – 1232 с.
347. Православная богословская энциклопедия, или богословский энциклопедический словарь / Изд. под ред. А.П. Лопухина т. 6-12 / Сост. под ред. Н.Н. Глубоковского. Спб.: Тип. А.П. Лопухина, 1901-1911. – Т. 1-12: А – Константинополь. (Загл. т. 10-12: Богословская энциклопедия.)
348. Практичний правничий словник російсько-український. Склали С. Веретка і М. Матвієвський. Зредагував Ю. Мазуренко. – Харків: Юридичне вид-во НКЮ УСРР, 1926. – 80 с.
349. Релігієзнавчий словник / За ред. професорів А. Колодного і Б. Лобовика – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.
350. Російсько-український словник правничої мови (понад 67.000 слів). Праця Правниче-Термінологічної комісії при Соціально-економічному відділі Академії Наук / Гол. ред. А.Ю. Кримський. – К.: Друкарня Української Академії Наук, 1926. – 228 с.
351. Русское зарубежье. Золотая книга эмиграции. Первая треть ХХ века. Энциклопедический биографический словарь – М.: “Российская политическая энциклопедия”(РОССПЭН), 1997. – 742 с.
352. Украинский народ в его прошлом и настоящем / Под ред.: Ф.К. Волкова, М.С. Грушевского, М.М. Ковалевского, Ф.Е. Корша, А.Е. Кримского, А.А. Шахматова, М.И. Туган-Барановского. – С.Петербург: Тип. т-ва: “Общественная польза”, 1914. – Т1. – 359 с.; 1916. – Т. 2. – 707 с.
353. Українська загальна енциклопедія. Кн. знання: в 3 т. / Під голов. ред. І. Раковського – Львів-Станіслав-Коломия; Рідна школа, Б.м. – Т. 1. – 1311 с.; Т. 2 – 1311 с.; Т. 3. – 1425 с.
354. Христианство: Энциклопедический словарь: В 3 т. / Ред. кол.: С.С. Аверинцев (гл. ред.) и др. – М.: Большая Российская энциклопедия, 1993. – Т. 1: А-К. – 863 с; 1995. – Т. 2: Л-С. – 671 с; 1995. – Т. 3: Т-Я. – 783 с.
355. Энциклопедический словарь / Под ред. И.Е. Андриевского; Изд. Ф.А. Брокгауз и И.А. Эфрон: В 54 т., 86 кн. – С.Петербург: Типография Акц. Общ. “Издательство Дело”, Брокгауз-Эфрон, 1898. – Т. ХХІХ.
356. Энциклопедический юридический словарь /Под ред. В.Е. Крутских, 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 368 с.
357. Энциклопедия государства и права / Под ред. П. Стучки / Коммунистическая академия. Секция общей теории государства и права. – М., Т. 1: Вып. 1: А-Выставка. – 1925. – 544 с.; Т. 1: Вып. 2: Габеас-Зрелища. – 1925. – 545 с.; Т. 2: Вып. 3-4: Игра-Новая. – 1926. – 1456 стб.; Т. 3: Вып. 5-6: Обеспечение-Юридическое. – 1927. – 1670 с.
358. Енциклопедія Українознавства. Загальна частина. У 3-х т. / Ін-т Укр. археографії АН України; Наук. т-во ім. Т.Г. Шевченка у Сарселі, Фундація Енциклопедії України в Торонто. – Репринтне вид. 1949 р. Перевид. в Україні. – К.: Викон. 1994-1995. – Т. 1. 1994. – 400 с.; Т. 2. 1995. – 800 с.; Т. 3. 1995. – 1230 с.
359. Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. У 9-ти т. / Наукове товариство ім. Шевченка; Ред. Кубійович Володимир. – Париж – Нью-Йорк: Молоде життя, 1955. Репринтне відтворення видання 1955 – 1984 рр. – Перевид., в Україні. – К.: Глобус, 1996. – Т. 3. – С. 805-1200.
360. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я. Сухарев; Редкол.: М.М. Богуславский и др. – 2-е изд., доп. – М.: Сов. энциклопедия, 1987. – 528 с.

Бібліографічні огляди і покажчики
361. Абетково-предметовий покажчик до Бюлетенів НКЮ за 1924 р. – Харків, 1925. – 70 с.
362. Актуальні проблеми наукового атеїзму і релігії. Бібліографічний покажчик / Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника АН УРСР, Львівська міська організація т-ва “Знання”. – Львів, 1982. – 176 с.
363. Алфавитно-предметный указатель к декретам, постановленим, распоряжениям и приказам, изданным Советской властью на Украине и опубликованным в следующих органах печати: “Вісти”, “Пролетарий”, “Коммунист”, “Собрание узаконений”. Май – июнь – июль – август 1923 г. – Харьков: Издание Народного Комиссариата Рабоче-Крестьянского Государственного Контроля, 1923. – 80 с.
364. Алфавитно-предметный указатель к декретам, постановленим, распоряжениям и приказам, изданным Советской властью на Украине и опубликованным в следующих органах печати: “Вісти”, “Пролетарий”, “Коммунист”, “Собрание узаконений”. Январь – февраль – март – апрель 1923 г. – Харьков: Издание Народного Комиссариата Рабоче-Крестьянского Государственного Контроля, 1923. – 71 с.
365. Алфавитно-предметный указатель к декретам, постановлениям, распоряжениям и приказам, изданным законодательными органами СССР и УССР, а также Харьковским губисполкомом и его отделами и опубликованным в следующих органах печати: “Московские известия”, “Экономическая жизнь”, “Вісти”, “Пролетарий”, “Коммунист”, “Собрание узаконений”. Сентябрь – октябрь – ноябрь – декабрь 1923 г. – Харьков: Издание Народного Комиссариата Робоче-Крестьянской Инспекции, 1924. – 89 с.
366. Алфавитно-предметный указатель к законодательству изд. в 1919-1923 гг., действующему на территории УССР / Сост. Ю. Кацнельсон, И. Кофман. – Одесса: Первая Государственная типография имени Карла Маркса, 1924. – 88 с.
367. Антирелігійна література. Покажчик для сільських та робітничих бібліотек, антирелігійних гуртків, осередків безвірників та для самоосвіти / Упоряд. К. Ольченко, А. Шагара.– К.: Державне видавництво України, 1929. – 175 с.
368. Антирелигиозная литература. Указатель литературы. – М.: НКП РСФСР. Научно-исслед. ин-т библиотековедения и рекомендованной библиографии, 1938. – 32 с.
369. Бабій Б.М. Очерк развития правовых исследований в Украинской ССР, 1919 – 1984 / Бабій Б.М. – К.: Наукова думка, 1984. – 196 с.
370. Бошко В.И. Очерки развития правовой мысли (От Хаммурапи до Ленина) / Бошко В.И.– Харьков: Юридическое издательство, 1926. – 570 с.
371. Вестник Советской юстиции. Систематический указатель к материалам, помещенным в 1927 г. – Харьков: Червоний друк, 1927. – 24 с.
372. [Ганкевич Л. Огляд кн.:] Відокремлення церкви від держави й школи від церкви: Збірник декретів, інструкцій та обіжників У.С.Р.Р. з поясненнями відділу культів при Н.К.В.С. – Харків: Юридичне вид-во Н.К.Ю. – УССР, 1926 // Життя і право. – 1929. – Ч. 1. – С. 49. – Підп. Л.Г.
373. Глан Я. Антирелигиозная литература за 12 лет (1917-1929) / Глан Я. – М.: Госиздат, 1930. – 256 с.
374. Дубов В. Покажчик законодавства УСРР для районових і сільських робітників /В.Дубов, К.Миролюбов; з передм. І.Д. Фалькевича. – Харків: ДВУ, 1926. – 63 с.
375. Журнал “Життя і Право” (1928-1939). Систематичний покажчик змісту / Укладач автор передмови М. Петрів. – Львів: Н.Т.Ш., 1995. – 38 с.
376. Заїкін В. Історично-правнича наука української еміграції та головні ідеологічні напрямки в ній. З приводу характеристики її в ст. Л. Окишневича “Націонал-демократична концепція історії права України в працях акад. М. Грушевського” / В.Заїкін, А.Заїкіна // Україна. – К., 1932. – Ч. 1/2; Львів: З Першої Союзної Друкарні, 1937. – 19 с.
377. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. Абетково-предметовий покажчик до 1 і 2 збірника узаконень та розпоряджень. – Харків, 1926. – 49 с.; 1927. – 106 с.; 1928. – 54 с.
378. Історія української православної церкви у виданнях української діаспори. Каталог виставки / Харківська державна наукова бібліотека ім. Короленка. – Харків: Б.в., 2003. – 14 с.
379. Кельман Е. Библиография / Е. Кельман // Вестник советской юстиции. – 1924. – № 2. – С. 67.
380. Книги українською мовою у фондах ХДНБ ім. В.Г. Короленка (1798-1928): Друкований каталог. МК України: ХДНБ. – Харків: ХДНБ. – 1996. – Вип. 1: А-Г. – 103 с.; 1996 – Вип. 2: Д-К. – 185 с.; 1996. – Вип. 3: Л-Р. – 158 с.; 1996 – Вип. 4: С-Я. – 183 с.; 1997. – Вип. 5: Довідковий. – 117 с.
381. Лях А. Краткий обзор законодательства о труде / А.Лях // Справочник по охране труда и социальному страхованию / Под ред. С. Каплуна. Составитель Е.Б. Виленц-Горовиц. – Москва-Ленинград: Вопросы труда, 1924. – С. 92-108.
382. Малиновский И. Уголовное дело. Библиография / И.Малиновский // Советское право. – 1926. – № 2(20). – С. 144-146.
383. Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. 1918 – 1998. Бібліографічний покажчик літератури за 1993 – 1998 рр. / Уклад. Погребецька Н.М. – К.: НАН України, 1998. – 180 с.
384. Національна парламентська бібліотека України: Укл. Казакова Н.В. – К.: Б.в., 1997. – 242с.
385. Оглоблин О. Українська церковна історіографія / О.Оглоблин // Український історик. – 1969. – № 4(24). – С. 12-39.
386. Одеська періодична преса років революції та громадянської війни 1917-1921. Розвідка проф. С.Л. Рубінштейна. Опис Г.Д. Штейванда. За ред. проф. С.Л. Рубінштейна. – Одеса, 1929. – 175с.
387. От религии к атеизму. Систематический указатель книжной и журнальной литературы и её критики с 1917-1924 гг. – № 1. – М.: Атеист, 1925. – 108 с.
388. Патрило І. Джерела і бібліографія історії української церкви /І.Патрило. – Рим, 1975. – Т. 1. – 376 с; 1988. – Т. 2. – 330 с; 1995. – Т. 3. – 322 с.
389. Петрів М. Союз Українських Адвокатів у Львові. Частина 1: покажчик видань. / Петрів М. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1998. – 60 с.
390. Петрів М.Й. Наукові праці українських правників в галузі права в Чехо-Словацькій Республіці в 1921-1940 рр.: бібліографічний покажчик. / Петрів М.Й. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1998. – 64 с.
391. Православие и гуманитарные науки России: Каталог выставки книг, изданных при поддержке Российского гуманитарного научного фонда / Сост.В.П. Гребенюк, А.В. Юрасов; предисл.: Ю.Л. Воротников. – М.: Памятники исторической мысли, 2004. – 215 с.
392. Рейснер М. Обзор литературы о религии и церкви / Рейснер М. // Печать и революция. – 1923. – Кн. 7. – С. 105-118.
393. Рубинштейн А. Что читать о религии / Рубинштейн А. – Харьков: ДВУ, 1925. – 61с.
394. Справочник по законодательству для судебно-прокурорских работников / Под общей редакцией Генерального Прокурора Союза ССР Г.Н. Сафонова. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1949. – Т. І. – 660 с.
395. Стальгевич А. Пути развития советской правовой мысли / А.Стальгевич // Революция права. – 1928. – № 4. – июль-август. – С. 34-61; 1928.– № 5. – сентябрь-октябрь. – С. 32-53.
396. Стучка П.И. Обзор литературы по гражданскому праву / П.И.Стучка // Революция права. – 1928. – № 1. – январь-февраль. – С. 144-155; 1928. – № 3. – май – июнь. – С. 118-123; 1928 – № 6. – ноябрь – декабрь. – С. 134-139.
397. Сухоплюев И. Библиография по вопросам религии (Критика Туган-Барановского) /И.Сухоплюев // Путь к коммунизму. – 1922. – № 5. – С. 185-187.
398. Сухоплюев И. Указатель литературы по антирелигиозной пропаганде /И.Сухоплюев // Пролетарская мысль. – 1923. – № 3-4. – С. 80-93; № 5. – С. 61-75.
399. Сухоплюев И. Указатель литературы по антирелигиозной пропаганде. / Сухоплюев И. – Харьков: Путь просвещения, 1924. – 164 с.
400. Українське правознавство в Україні, країнах Європи та Америки: матеріали до бібліографії ХІХ – ХХ століть / М.Й. Петрів (уклад. і авт. передм.): Наукове товариство імені Шевченка у Львові, Комісія бібліографії і книгознавства. – Львів, 2001. – 260 с.
401. Что такое советская конституция и советская власть. (Краткий перечень избранной популярной литературы). – М.: Госиздат, 1919. – 8 с.


Наукові, мемуарні та публіцистичні видання сучасників подій

402. Акти громадянського стану // Енциклопедія українознавства: Словникова частина / Наукове товариство ім. Шевченка; Ред. Кубійович Володимир. – Париж – Нью-Йорк: Молоде Життя, 1955. – Т. 1. – С. 34.
403. Акты гражданского состояния // Энциклопедия государства и права / Под ред. П. Стучки / Коммунистическая академия. Секция общей теории государства и права. – М., Т. 1: Вып. 1: А-Выставка. – 1925. – С. 82-83.
404. Алексеев Н.Н. На путях к будущей России (советский строй и его политические возможности) / Н.Н.Алексеев // Русский народ и государство. / Н.Н.Алексеев. – М.: Аграф, 1998. – С. 282-371.
405. Алексеев Н.Н. Государственный строй / Н.Н.Алексеев, Н.С.Тимашева // Право Советской России. Сборник статей. – Прага: Из-во “Пламя” в Праге под общим руководством профессора Е.А. Ляцкого, 1925. – Вып. І. – С. 29-120.
406. Алексеев Н.Н. Источники права / Н.Н.Алексеев, Н.С.Тимашева // Право Советской России. Сборник статей. – Прага: Из-во “Пламя” в Праге под общим руководством профессора Е.А. Ляцкого, 1925. – Вып. І. – С. 7-29.
407. Алексеев Н.Н., Публично-правовое положение личности / Н.Н.Алексеев, Н.С.Тимашева // Право Советской России. Сборник статей. – Прага: Из-во “Пламя” в Праге под общим руководством профессора Е.А. Ляцкого, 1925. – Вып. І. – С. 171-185.
408. Андрієвський О. Українська парафія як юридична особа / О.Андрієвський // Український науковий з’їзд у Празі 3-7 жовтня 1926 р. – Прага: Державна друкарня в Празі, 1928. – С. 39.
409. Андрієвський А.М. Православна Церква у стані оборони проти Римо-католицької Церкви / А.М. Андрієвський // Життя і право. – 1931. – Ч. 1 – С. 1-21.
410. Бакулин Б. Несвоевременные воспоминания / Б. Бакулин // Религия и демократия: На пути к свободе совести. Вып. ІІ / Сост. А.Р. Бессмертный, С.Б. Филатов; Под общ. Ред. С.Б. Филатова и Д.Е. Фурмана. – М.: Издательская группа “Прогресс-Культура”, 1993. – С. 149-163.
411. Бердников И.С. Кратний курс церковного права православной Греко-Российской церкви, с указанием главнейших особенностей католического и православного церковного права / И.С.Бердников. – Казань, 1989. – 468 с.
412. Бердяєв Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма /Н.А. Бердяев // Сочинения / Бердяєв Н.А.; Сост. Вступ. статья А.В. Булыги – М.: “Раритет”, 1994. – С. 245-412.
413. Бердяев Н.А. Философия свободы. Истоки и смысл русского коммунизма. /Бердяєв Н.А. – М.: ЗАО “Свароч и К”, 1997. – 414 с.
414. Бердяєв Н.А.Смысл истории /Бердяєв Н.А. – М.: Мысль, 1990. – 176 с.
415. Біднов В. Дзвони. Короткі історичні відомості /Біднов В. – Варшава, 1931. – 117 с.
416. Біднов В. Дослідження церковної історії в православних країнах / В.Біднов // Духовний Сіяч. – 1931. – Ч. 8. – С. 93-97.
417. Біднов В. Справа розмосковлення богослужіння Православної церкви на Україні /Біднов В. – Б.м.: 6 стрілецька дивізія, 1921. – 28 с.
418. Біднов В. Церковна справа на Україні /Біднов В. – Тарнів, 1921. – 47 с.
419. Бляхін П. За скільки срібників попи та ченці продали нарід? /Бляхін П.– К.: Б.в, 1921. – 10 с.
420. Бонч-Бруевич В.Д. Избр. соч. / Бонч-Бруевич В.Д. – М.: Академия наук СССР, 1959-1963. – Т. І. О религии о религиозном сектанстве. – 1959. – 409 с.
421. Бонч-Бруевич В. Живая церковь и пролетариат. Общедоступная библиотека / Бонч-Бруевич В.Д. – М.: “Жизнь и знание”, 1923. – 62 с.
422. Братерський І. Церковне панство на Україні / Братерський І. – К.: “Видання Робітничої Книгарні”, 1918. – 16 с.
423. Брихничев И. Патриарх Тихон и его церков / Брихничев И. – М.: Красная новь, 1923. – 23 с.
424. Булгаков С.Н. На пиру богов pro и contra современные диалоги / С.Н.Булгаков // Труды по социологии и теологии /Булгаков С.Н.– М.: Наука, 1999. – Т. 2: Статьи и работы разных лет. 1902-1942. – 1999. – С. 301-350.
425. Булгаков С.Н. Християнская социология. Право и государство / С.Н.Булгаков // Труды по социологии и теологии / Булгаков С.Н.– М.: Наука, 1999. – Т. 2: Статьи и работы разных лет. 1902-1942. – 1999. – С. 547.
426. Бурко Д. Українська Автокефальна Православна Церква – вічне джерело життя / Бурко Д. – Саут Бавнд Брук: Видав. фонд Вл. Мстислава, Митрополита УАПЦ в діаспорі, 1988. – 392 с.
427. Бурко Д. Українська Церква під сучасним режимом (1920 – 1930-ті роки) / Д.Бурко // Наукові записки Українського Вільного Університету. – Мюнхен, 1984. – Т. 11-12. – С. 28-64.
428. Буров Я. Что означает закон о свободе совести и отделении церкви от государства? Подробное постатейное рассмотрение декрета о свободе совести с приложением самого декрета / Буров Я. – М.: Госиздат, 1921. – 24 с.
429. Бухарін М. Азбука комунізму: Популярний виклад програми Російської Комуністичної партії більшовиків / М. Бухарін, Е.Преображенський; переклав Е. Касяненко. – К.: Всеукр. держ. вид-во, 1920. – 414 с.
430. Введенский А.И. Судьба веры в Бога в борьбе с атеизмом / А.И.Введенский // Статьи по философии / Введенский А.И.; вступительная статья А.А. Ермичева, С.А. Ненашевой. – СПб.: Из-во С.-Петербургского университета, 1996. – С. 191 210.
431. Введенский А.И. Церковь и государство. Очерк взаимоотношений церкви и государства в России (1918-1922 гг.) /Введенский А.И. – М.: Б.и, 1923. – 253 с.
432. Вересов Л. Борьба за законность / Л.Вересов // Вестник Одесского губернского отдела юстиции. – 1920. – № 1. – С. 9-13.
433. Вересов Л. Классовый правопорядок / Л.Вересов // Советское строительство. – 1920. – № 4-5. – С. 8-9.
434. Верін Ф. Антирелігійна робота на селі / Ф.Верін // Шлях до комунізму. – 1924. – Ч. 11-12. – листопад-грудень. – С. 40-49.
435. Виктория. 13 съезд и антирелигиозная пропаганда / Виктория // Антирелигиозная пропаганда. К постановке раб
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)
50
Скачать бесплатно 21783.doc 





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.