У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ РСР ЯК ЧЛЕНА ООН
Количество страниц 225
ВУЗ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Год сдачи 2007
Содержание Перелік умовних скорочень
Вступ
Розділ 1. Історіографія проблеми та джерельна база дослідження
1.1. Історіографія дослідження зовнішньополітичної діяльності Української РСР
1.2. Основні історико-правові джерела правових засад зовнішньополітичної діяльності Української РСР
Розділ 2. Передумови та правові засади вступу Української РСР до Організації Об’єднаних Націй
2.1. Міжнародно-правовий статус України до вступу в Організацію Об’єднаних Націй (1917–1939 рр.)
2.2. Правові засади вступу Української РСР до Організації Об’єднаних Націй
Розділ 3. Діяльність Української РСР в Організації Об’єднаних Націй: правові аспекти
3.1. Представництво Української РСР у структурі та діяльності головних органів Організації Об’єднаних Націй
3.2. Участь Української РСР у спеціалізованих установах Організації Об’єднаних Націй
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП


Актуальність теми. Відродження української державності у 1991 році України знаменувало незаперечний факт торжества історичної справедливості. Поступово Україна відновлює свої історично зумовлені позиції на у світовому співтоваристві. На геополітичній карті в центрі Європи постала незалежна держава Україна, а такі ознаки, як суверенність, конституціоналізм, набувають статус атрибутів її діяльності на міжнародній арені як суб’єкта міжнародного права.
Ідея державного суверенітету належить до однієї з загальнолюдських цінностей. Акт проголошення незалежності увінчав тисячолітню традицію українського державотворення з урахуванням права на самовизначення, перед-баченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.
Простежуючи стан і перспективи державницьких домагань українства слід зауважити, що вони завжди залежали не тільки від внутрішніх, але й від зовнішніх чинників.
Так було і в минулому ХХ ст., коли ключовим зовнішнім чинником, який об’єктивно сприяв утвердженню української державності стало членство Укра-їни в ООН. Специфіка ситуації полягала в тому, що УРСР не була класичною суверенною державою, оскільки де-юре не була визнана іншими державами, не мала повноважних представництв в інших країнах, тобто не вела самостійної зовнішньої політики. Але, завдячуючи діяльності в ООН, підвищувався її авто-ритет і міжнародний вплив, відбувався процес накопичення власного досвіду міжнародного спілкування.
Саме ці явища виявилися передвісниками того, що членство УРСР в ООН стало визначальним фактором зовнішньополітичної присутності держа-ви. Як член ООН, впродовж багатьох десятиліть УРСР доводила, що має тала-новитих правників, міжнародників та свою правову науку, в якій майже не іс-нувало проблем, що залишалися поза увагою українських фахівців. Важливі політичні
підсумки для українського народу – возз’єднання українських етнічних земель, міжнародне визнання УРСР як фундатора ООН та потенціал, накопичений за роки діяльності в цій організації, доказово спростовують спроби віднести Україну до другорядних держав, у яких відсутній достатній досвід та традиції зв’язків на міждержавному рівні..
Україна як суб’єкт міжнародного права та міжнародних відносин, беручи участь у роботі ООН зі сприяння міжнародному співробітництву в розв’язанні важливих проблем політичного, соціального та економічного характеру, зага-льної поваги прав і свобод людини, повністю змогла скористатися результата-ми свого внеску в міжнародно-правові стандарти лише через 45 років після вступу. У липні 1990 р. Верховна Рада УРСР, відображаючи волю українського народу, проголосила Україну суверенною державою.
Сьогодні Україна, відповідно до розділу Х Декларації про державний су-веренітет, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, акти-вним контрибутором європейської безпеки, визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, беручи участь у загальноєвропейському та субрегіо-нальному співробітництві, є ініціатором удосконалення існуючих та створення нових механізмів міжнародної співпраці у сфері прав людини [1, c. 7–8].
Сучасна Україна вбачає свою діяльність в ООН як важливу складову міжнародних зусиль, спрямованих на зміцнення миру та стабільності у світі, розвиток демократії, створення сприятливих зовнішніх умов для розбудови своєї незалежності, поглиблення соціально-економічних реформ.
Проголошений державою курс на євроінтеграцію шляхом вступу Украї-ни до міжнародних організацій – ЄС, НАТО, СОТ, необхідність активізації зо-внішньополітичної діяльності з сусідніми країнами, спонукує державні струк-тури ширше використовувати власний міжнародний досвід. Саме діяльність Української РСР в ООН є таким досвідом, який варто вміло та конструктивно враховувати. Україна, як одна з держав-засновниць ООН і активний її член сьогодні, спроможна зробити більш вагомий внесок у вирішення важливих глобальних проблем людства та сприяти встановленню нових, витребуваних часом відносин між державами у світі на підставі сучасного міжнародного пра-ва.
Водночас потрібен об’єктивний і ґрунтовний аналіз прорахунків і поми-лок, яких не вдалося уникнути навіть тим, для кого боротьба за українську державність стала змістом їхнього життя. Не менш важливим для дисертанта постало завдання щодо очищення історичної правди від політичних нашару-вань, ідеологічних штампів а нерідко й фальсифікацій.
Слід також наголосити й на тому, що незважаючи на велику кількість наукових пошуків, з пропонованої теми фактично відсутні наукові розробки низки проблем, не кажучи вже про комплексні наукові дослідження.
Необхідність проведення дослідження на зазначену тему зумовлена від-сутністю у вітчизняній правовій науці системного вивчення тенденцій розвит-ку історико-правового аналізу міжнародної діяльності Української РСР у 40-х – початку 60-х рр. ХХ ст. та спроб узагальнення, теоретичного обґрунтування та систематизації періодів діяльності УРСР на міжнародній арені як суб’єкта міжнародних відносин, її діяльності в ООН. Наведені міркування визначають наукову актуальність даного дослідження, а його результати мають важливе наукове, виховне та світоглядне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослі-дження відповідає напрямам Цільової комплексної програми НАН України
№ 0186.0.070872 “Актуальні проблеми історії українського національного державотворення”, є складовою наукових програм кафедри історії держави та права Київського університету внутрішніх справ з проблеми “Становлення української державності у ХХ ст.”, розроблюваної у контексті вимог Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. і Програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. № 9 КМ/1), Пріорите-тних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України, затверджених наказом ректора НАВСУ від 5 квітня 2001 р. Дослі-дження виконано згідно з Планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського університету внутрішніх справ на 2006 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу нормативно-правових актів, архівних джерел та історико-правової літератури визначити правові засади зовнішньополітичної діяльності Української РСР 40-х – початку 60-х рр. ХХ ст., з’ясувати характер та основні напрями діяльності УРСР як суб’єкта міжнародних відносин у сис-темі ООН. Водночас здійснено екскурс до проблем українського державотво-рення у ХХ ст., що дозволило чіткіше окреслити низку закономірностей у по-слідовному поступі України до кінцевої мети – набуття нею реальної незалеж-ності. Такий підхід надав можливість дещо переосмислити оцінки тієї доби, що сприяло подоланню усталених стереотипів, розширенню фактологічної й дже-рельної бази дослідження, сприяв пошуку нових підходів до наукової розробки досліджуваної теми, не оминаючи гострих чи дискусійних проблем.
Виходячи з мети даного дослідження, були поставлені такі завдання:
– обґрунтувати вплив членства УРСР в ООН на послідовне утвердження України як суб’єкта міжнародного права;
– визначити ступінь наукової дослідженості проблеми шляхом аналізу наявності історико-правової літератури та введення у науковий обіг широкого масиву малодосліджених документів і матеріалів у яких відображено аспекти правових засад зовнішньополітичної діяльності України;
– з’ясувати становище України як суб’єкта міжнародних відносин у пері-од, що передував вступу УРСР до ООН (1917–1939 рр.);
– узагальнити основні засади та фактори впливу міжнародної політики 30–40-х рр. на вирішення „українського питання”;
– з’ясувати передумови та правові засади участі УРСР у створенні ООН;
– розкрити зміст міжнародних угод УРСР;
– окреслити основні напрями діяльності УРСР у головних органах ООН;
– виявити особливості участі УРСР як члена ООН у роботі спеціалізова-них установ ООН та її діяльності на міжнародних конференціях;
– здійснити періодизацію діяльності УРСР в структурах системи ООН.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані із зовнішньопо-літичною діяльністю УРСР як члена ООН.
Предметом дослідження є правові засади зовнішньополітичної діяльності УРСР в ООН та її структурах у 40-х – початку 60-х рр. ХХ ст. як суб’єкта між-народних відносин.
Методи дослідження. При роботі над дисертацією автором застосовано сучасні підходи та методи дослідження відповідно до змісту поставлених за-вдань. Слід зазначити, що складно вести мову про самостійну політику УРСР як держави у визначений період. І тому на основі залучення філософських, за-гальнонаукових та спеціально-наукових методів дослідження, при аналізі цьо-го періоду були розглянуті різні аспекти реалізації інтересів УРСР в ООН та засоби їх втілення.
Філософський (діалектичний) метод, згідно з яким усі явища (предмети) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, надав можливість розкрити основні напрями становлення правових засад зовнішньої політики УРСР в ООН, єдність їх складових елементів та шляхи розвитку в умовах про-тилежних підходів Української РСР та Союзу РСР до можливості самостійного вирішення УРСР міжнародно-правових і політико-правових питань.
Із числа загальнонаукових методів дослідження слід назвати методи син-тезу, структурно-функціональний та системного аналізу. Вони застосовувалися для дослідження конкретних елементів правової системи та правових інститу-тів, а також тих процесів, що відбувалися у світовому співтоваристві у 40–60-х рр. ХХ ст., у добу суперництва двох суспільно-політичних систем. Ці методи застосовувалися також при аналізі структури правової системи досліджуваного періоду в площині зовнішньополітичної діяльності. Метод системного аналізу, зокрема, став у пригоді при вивченні взаємодії держави і системи ООН, з тим щоб знайти й висвітлити специфіку цієї взаємодії та майбутні тенденції її роз-витку.
Застосування формально-юридичного методу сприяло здійсненню нау-кового аналізу правових актів СРСР і УРСР з питань, які регулюють зовніш-ньополітичну діяльність, та загальному підходу до розгляду результатів цієї ді-яльності у роботі головних органів та установ ООН.
З урахуванням специфіки теми дослідження використовувалися тради-ційні (спеціальні) для історико-правового дослідження методи. Порівняльно-правовий метод застосований у зв’язку з необхідністю порівняння правових за-сад участі УРСР в ООН з метою виявлення їх загальних рис і специфіки, зумо-вленої становищем УРСР як суб’єкта союзної держави, порівняння розробле-них УРСР проектів документів ООН, поправок до актів ООН. Історико-правовий метод застосовувався для дослідження процесів становлення і розви-тку правової системи зовнішньополітичної діяльності залежно від історичного етапу розвитку України. Цей метод надав також можливість визначити генезис наукової думки щодо ролі та діяльності УРСР в ООН як суб’єкта міжнародного права. Принцип історизму в науковому пошуку націлив дослідника на конкре-тно-історичний підхід до фактів, що надало можливість розглядати зовнішньо-політичну діяльність УРСР як цілісний об’єкт з притаманною їй системною побудовою.
Науково-теоретична база дисертаційного дослідження. Дослідження проблематики дисертації, аналіз історії розвитку наукової думки щодо станов-лення та діяльності Української РСР у системі органів ООН, а також сформу-льовані в дисертації теоретичні положення і висновки ґрунтуються на сучасних досягненнях історико-правової науки, конституційного права, міжнародного права, у тому числі на результатах досліджень вітчизняних вчених, на науко-вих працях сучасних дослідників проблем історії міжнародного права. Зокре-ма, в дисертації використані результати наукового доробку науковців В.Д. Бабкіна, В.С. Бруза, С.Б. Буряка, В.А. Василенка, Л.Д. Васильєвої-Чекаленко, В.Д. Гончаренка, Б.І. Гуменюка, Л.Е. Дещинського, О.Г. Івченка, М.В. Коваля, В.С. Коваля, О.Л. Копиленка, А.П. Коцура, В.С. Кульчицького, С.В. Кульчицького, Л.О. Лещенка, І.І. Лукашука, В.С. Макарчука, Я.Й. Малика,В.М. Матвієнка, А.В. Панюка, Ю.І. Римаренка, А.Й. Рогожина, А.Г. Слюсаренка, В.Я. Тація, О.В. Тимощука, Б.Й. Тищика, І.М. Хворостяного, Г.М. Цвєткова, В.П. Шевчука, Ю.С. Шемшученка, О.Н. Ярмиша, О.О. Шевченка.
Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють 40-і – поча-ток 60-х рр. ХХ століття. Такі терміни обумовлені тим, що у зв’язку з усклад-ненням міжнародної ситуації та внесенням змін до законодавства СРСР напри-кінці Другої світової війни Українська РСР отримала право бути однією з дер-жав-фундаторів ООН та низки міжнародних організацій цієї системи, брати участь у міжнародному спілкуванні. Саме завдяки діяльності УРСР у системі органів та установ ООН відбуваються зміни в її міжнародному та політичному становищі. Визначення хронологічних рамок має умовний характер, а тому ви-бір верхньої межі більше пов’язаний з політичними процесами та явищами у світі і характеризується перманентним станом “холодної війни” між основними антагоністами на міжнародній арені. Курс на міжнародну розрядку, започатко-ваний СРСР на початку 60-х рр. ХХ ст., призвів до укладання низки важливих угод, що віддалили загрозу нової війни. У цей же період відбуваються певні зміни в УРСР, які вплинули на активізацію конструктивної діяльності в системі спеціалізованих установ ООН, зокрема МОТ, ЮНЕСКО, ВООЗ.
Наукова новизна одержаних результатів. У дослідженні запропонова-но комплексне історико-правове бачення зовнішньополітичної діяльності УРСР в ООН на конкретному історичному етапі. Дисертація є першою в су-часній вітчизняній історико-правовій науці монографічною розробкою, де здійснено спробу на базі узагальнення досліджень державознавців та юристів-міжнародників, вивчення архівних документів і матеріалів ООН провести ком-плексний аналіз правових засад діяльності УРСР як члена ООН в контексті реа-лізації національних домагань українства.
Конкретизовано наукова новизна основних положень дисертації полягає в тому, що в ній:
1. Запропоновано новий концептуальний підхід до наукової розробки те-ми, який полягає у тому, що членство УРСР в ООН та її зовнішньополітична діяльність розглядаються крізь призму суб’єкта міжнародних відносин. Це сут-тєво вплинуло на послідовне утвердження УРСР як суб’єкта міжнародного права, у тому числі й через колективне визнання її з боку членів ООН.
2. Вперше визначено основні аспекти правових засад зовнішньополітичної діяльності УРСР на основі введення у науковий обіг невідомих або маловідомих науковій громадськості документів і матеріалів ООН, опублікованих документів міжнародних організацій, архівних матеріалів; це дало змогу висвітлити мало-досліджені сторінки історії становлення міжнародної правосуб’єктності УРСР. Саме обмеженість до недавнього часу узагальнених правових оцінок зазначе-ного періоду в науковій літературі пояснювалася заідеологізованістю діяльнос-ті УРСР на міжнародній арені. Адже здебільшого були відсутні можливості об’єктивно висвітлити всі аспекти як досягнень, так і прорахунків діяльності УРСР у системі міжнародних відносин, розкрити труднощі, з якими стикалася республіка при виході на міжнародний простір та утвердженні себе як суб’єкта міжнародних відносин.
3. З’ясовано, що в передісторії вступу УРСР до ООН Україна, виступала суб’єктом міжнародних відносин у період Української революції (1917–1920 рр.) та відносної політичної самостійності УСРР (1918–1923 рр.), а після всту-пу до СРСР втратила цей статус.
4. Узагальнено основні умови та фактори впливу міжнародної політики 30–40-х рр. ХХ ст. на вирішення „українського питання”. Основними такими умовами визначено: розчленування українських земель між декількома держа-вами; формування у міжнародної громадськості менталітету щодо „меншовар-тості” української нації; знищення проявів прямування до незалежності та со-борності України. До факторів міжнародного впливу на вирішення “українсь-кого питання” віднесено: військовий (анексія та перерозподіл українських зе-мель); політико-демографічний (відсторонення українців від вирішення влас-них проблем, штучне винищення українського населення).
5. З’ясовано передумови і правові засади участі УРСР у створенні та дія-льності ООН, зокрема, запропоновано класифікувати їх на внутрішні та зовні-шні чинники, що відіграли позитивну роль у послідовному державницькому поступі України до незалежності наприкінці ХХ ст. При цьому до внутрішніх чинників віднесено проведення змін у законодавстві СРСР 1944 р., внесених до Конституції 1936 р. (стаття 18-а, пункт „а” статті 14, пункт „д” статті 60 ), які задекларували право республік вступати в прямі зносини з іноземними держа-вами, укладати угоди та обмінюватися дипломатичними і консульськими пред-ставництвами; намагання уряду СРСР отримати додаткову підтримку у ново-створеній міжнародній організації – ООН. Зовнішніми чинниками визнано ва-гомий внесок українського народу в справу перемоги над нацизмом і надзви-чайно великі жертви, яких зазнала Україна під час Другої світової війни, та ак-тивізація українського визвольного руху в цей період.
6. Доведено, що у період 1944–1946 рр. УРСР мала двосторонні угоди як повноправний суб’єкт міжнародного права. Це відбувалося шляхом укладення відповідних міжнародних угод, а саме: Угоди 1944 р. між урядом УРСР і Поль-ським комітетом національного визволення про евакуацію українського насе-лення з території Польщі та польського населення з території УРСР та Угоди 1945 р. між урядом УРСР та Адміністрацією допомоги і відбудови при Органі-зації Об’єднаних Націй (ЮНРРА) про безоплатну допомогу Україні. На тери-торії УРСР було створено місію ЮНРРА.
7. Виокремлено і висвітлено такі основні напрями діяльності УРСР у го-ловних органах ООН, які полягали: у скороченні озброєнь та вилученні з арсе-налів ядерної зброї; у наданні суверенітету колишнім колоніям та підтримці національно-визвольних рухів; у формуванні складу членів ООН та участі у становленні системи головних органів ООН; у розробленні конвенційних по-ложень, спрямованих на міжнародно-правовий захист прав людини тощо.
8. Виявлено особливості участі УРСР у роботі спеціалізованих установ ООН та висвітлено діяльність УРСР на міжнародних конференціях. Проаналі-зовано суттєвий внесок УРСР у діяльність Міжнародної Організації Праці (пропозиції щодо усунення дискримінації в оплаті праці за ознаками статі, за-безпечення безпечних умов праці, заборони примусової праці тощо). Предмет-но показано, що в Організації ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) УРСР прагнула донести надбання своєї культури до відома світо-вої спільноти. Доведено, що на міжнародних конференціях УРСР брала участь у підписанні важливих міжнародних актів та у винесенні на розгляд світової спільноти питань щодо здійснення заходів з урегулювання питань, пов’язаних з ліквідацією наслідків Другої світової війни.
9. Здійснено періодизацію діяльності УРСР в системі ООН в 40-і – 60-і рр. ХХ ст. При цьому виділено такі періоди: 1-й – 1945–1949 рр. – участь у розробленні та прийнятті Статуту ООН і формуванні головних органів ООН, активна та послідовна політика у питанні ядерного роззброєння; 2-й – 1950–1954 рр. – зниження активності української делегації та зміщення акцентів у бік вирішення питань допомоги народам Азії і Африки у боротьбі за незалеж-ність; 3-й – 1955 – початок 60-х рр. – відхід від активної участі у роботі голо-вних органів ООН та перехід до більш конструктивної діяльності у спеціалізо-ваних установах системи ООН.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисер-тації положення можуть бути використані при проведенні подальших розвідок проблем удосконалення правових засад зовнішньополітичної діяльності на су-часному етапі; в практичній роботі центральних органів державної влади, при-четних до визначення основ і реалізації зовнішньої політики України.
Аналітичний матеріал може бути залучений при підготовці праць з істо-рії держави та права України, міжнародного права, історії України; при напи-санні підручників, навчальних посібників і спецкурсів; при науковій розробці проблем діяльності України на міжнародній арені; у навчальному процесі при викладанні курсів „Історія держави та права України”, „Історія держави та пра-ва зарубіжних країн”, історичної частини курсу „Міжнародне право”.
Важливе місце посідає світоглядний аспект теми, її важливість для на-вчально-виховного процесу, покликаного гармонійно поєднувати професійну підготовку кадрів з вихованням їх у дусі патріотизму та любові до свого наро-ду і держави.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорені на кафедрі історії держави та права Київського націо-нального університету внутрішніх справ. Основні результати дослідження бу-ли оприлюднені у доповідях і повідомленнях на міжнародних та всеукраїнсь-ких наукових конференціях, зокрема: “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 2002 р.); “Правова система Украї-ни: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Рівне, 2004 р.); “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Ост-рог, 2005 р.); “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної нау-ки” (м. Чернігів, травень 2005 р.), тези опубліковано у збірниках конференцій.
Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження ви-кладено дисертантом у п’яти наукових статтях у виданнях, що входять до пе-реліків фахових видань, затверджених ВАК України.

Список литературы ВИСНОВКИ
Дослідження елементів правових засад реалізації Україною зовнішньої політики як чинника свого суверенітету та утвердження державності на почат-ку ХХ століття, з’ясування правових засад зовнішньополітичної діяльності УРСР у системі органів Організації Об’єднаних Націй після внесення Союзом РСР конституційних змін 1944 р. дозволило сформулювати та обгрунтувати за-гальнотеоретичні висновки. Комплексна розробка історико-правових проблем, що стосуються засад зовнішньополітичної діяльності УРСР як члена ООН, знайшла своє втілення у наступних наукових положеннях, які були винесені на захист:
1. Науковий аналіз праць попередників свідчить про необхідність запов-нити прогалину щодо всебічного висвітлення участі України у міжнародному спілкуванні у ХХ столітті. Автор прагнув уникнути тих недоліків, що були притаманні більшою чи меншою мірою окремим працям з історії зовнішньопо-літичної діяльності України. Тому дослідження теми потребує не лише синтезу наукових праць з історії держави та права України, її зовнішньополітичної дія-льності, але й залучення масиву нових архівних джерел та документальних ма-теріалів самої ООН. Об’єктивне їх вивчення істотно розширює наші уявлення про роль і внесок України у розвиток міжнародних відносин та подальше її утвердження в якості рівноправного члена світової спільноти.
Новий концептуальний підхід щодо розробки порушеної теми та ґрунто-вний науковий аналіз значного масиву документальних джерел дозволив окре-слити політичні передумови та правові засади долучення Української РСР до числа держав-фундаторів ООН, пролити світло на багатогранну й плідну дія-льність української дипломатії в головних і спеціалізованих структурах ООН в якості суб’єкта міжнародних відносин. Саме це надало змогу дисертанту вий-ти за межі офіційної радянської ідеологічної доктрини про так звану суверен-ність УРСР у складі СРСР. На основі нових підходів до порушеної проблеми є всі підстави стверджувати, що набуття Україною незалежності наприкінці ХХ століття об’єктивно вписується в контекст багатовікової боротьби нашого наро-ду за свою свободу та незалежність і є торжеством історичної справедливості.
2. Перша світова війна кардинальним чином змінила політичну та міжна-родну систему відносин. З розпадом Австро-Угорської та Російської імперій на політичній карті Європи з’явилися нові держави, серед яких була і Україна. Проте у перебігу визвольних змагань вона втратила свою незалежність. Окрім причин суто внутрішнього політичного розвитку, до цього додалася низка зов-нішньополітичних факторів. Західні держави, передусім країни Антанти, не вважали Україну самостійним чинником у повоєнній системі міжнародних від-носин, а українські уряди не спромоглися окреслити правову позицію України на європейському континенті. Намагання українських представників на конфе-ренції в Парижі порушити “українське питання” в якості самостійного пункту порядку денного виявилися марними. Учасники конференції не розглядали Україну як єдине політичне утворення. Невдалими виявились і зусилля україн-ських політичних лідерів, які так і не змогли об’єднатися.
Слід вказати на формування в період з 1917 по 1920 р. певних елементів зовнішньої політики українських урядів (УНР доби Центральної Ради та Дире-кторії, Української Держави доби Гетьманату, УСРР), що означало вихід укра-їнської держави на європейську арену як суб’єкта міжнародних відносин.
Одним із головних чинників, який на той час мав вагомий вплив на про-цеси державотворення в Європі, було визнання великими європейськими дер-жавами зовнішньополітичних дій нового суб’єкта міжнародних відносин. Не-зважаючи на здійснення зовнішньої політики українською державою як суб’єктом міжнародних відносин (укладення міжнародних договорів, функціо-нування іноземних дипломатичних та консульських представництв в Україні та українських – за кордоном; проведення активних двосторонніх та багатосто-ронніх переговорів з різних питань життя українського народу), вона втратила свою незалежність. Проте це не припинило боротьби українства за свій полі-тичний ідеал – незалежну соборну державу.
Українське питання з його важливими складовими, такими як територіа-льність, кордони, українська меншина в державах Західної Європи – посідало важливе місце в міжнародній політиці періоду між двома війнами та потребу-вало остаточного розв’язання.
Напередодні Другої світової війни політичні зміни у Східній Європі при-звели до територіального поділу українських земель між двома державами. За таких умов Україна становила радше об’єкт, ніж суб’єкт тогочасної міжнарод-ної політики.
Вирішенню “українського питання” наприкінці 30-х рр. сприяли декілька чинників, серед яких важливе місце відводиться зовнішньополітичному. Він по-лягає у повторному перерозподілі українських земель між двома блоками дер-жав: фашистською Німеччиною з союзниками (Угорщина, Чехословаччина та Румунія) та Радянським Союзом. Певну роль у процесі формування єдиного українського територіального об’єднання відіграв і внутрішньополітичний чин-ник, тобто йдеться про формування та окреслення ідеї соборності України.
Основними умовами впливу міжнародної політики на вирішення “украї-нського питання” варто визнати: розчленування українських земель між декі-лькома державами; формування менталітету меншовартості української нації; знищення проявів устремління до незалежності та соборності України.
Доцільно розрізняти фактори міжнародного впливу на вирішення “украї-нського питання”, до яких віднесено: військовий (анексія та перерозподіл укра-їнських земель); політико-демографічний (відсторонення українців від вирі-шення власних проблем, штучне знищення українського населення). Саме “українське питання” та велике бажання відновлення незалежності України знову активізували національні домагання українства, які вилилися в проголо-шення в березні 1939 р. незалежності Карпатської України та 30 червня 1941 р. проголошення незалежності Української держави у Львові.
3. Період 1918–1923 рр. був періодом відносної політичної самостійності утвореної УСРР, коли вона виступала суб’єктом міжнародних відносин, і три-вав він до липня 1923 р. включно, до моменту передачі у відання Союзу РСР усіх питань стосовно сфери зовнішніх зносин. УСРР була позбавлена права на користування зовнішньополітичними компетенцією і договірною правоздатні-стю. Міжнародні договори, укладені Україною, з іншими суб’єктами міжнаро-дного права, не були ні денонсовані, ні припинені. Їх можна віднести до кате-горії так званих “завмерлих” міжнародних договорів.
Задекларована в Конституції СРСР як суверенна республіка, УСРР фор-мально зберігала ознаки державності. На конституційному рівні проголошува-лось її право на власну владу, компетенцію вищих органів влади та управління, вільний вихід зі складу СРСР; право мати власну Конституцію, яка враховува-ла б особливості республіки. Незважаючи на зовні демократичні форми ново-створеної держави СРСР, проголошені суверенні права республік у реальному житті не мали жодних механізмів реалізації на державному рівні.
4. Участь УРСР у Другій світовій війні, навіть у складі СРСР, ввела її до кола активних суб’єктів антигітлерівської коаліції. Безумовно, що значний вплив на створення передумов участі Української РСР у новоствореній міжна-родній організації відіграли внутрішні та зовнішні чинники. До внутрішніх чинників варто віднести проведення конституційних змін в СРСР від 1 лютого 1944 р., (стаття 18-а, пункт „а” статті 14, пункт „д” статті 60), що задекларува-ли право республік вступати у прямі зносини з іноземними державами, уклада-ти угоди та обмінюватися дипломатичними і консульськими представництва-ми; бажання уряду СРСР отримати більше підтримки у новоствореній міжна-родній організації. Вагомий внесок українського народу у справу перемоги над нацизмом і надзвичайно великі жертви, які понесла УРСР під час Другої світо-вої війни, та активізація українського визвольного руху під час Другої світової війни визначено зовнішніми чинниками.
Визначним є той факт, що, перебуваючи в статусі союзної республіки, Україна знову отримала можливість зносин із зовнішнім світом, а причетність УРСР до створення ООН істотно укріпила її міжнародний авторитет. Це знову був вихід української дипломатії через ООН у нову якість.
Незважаючи на певний тиск з боку як СРСР, так і західних держав, УРСР здобула право бути повноправним членом-засновником ООН. Сам факт колек-тивного визнання УРСР як члена ООН був одним із ключових елементів утве-рдження зовнішньої політики нового “старого” суб’єкта міжнародного права – України (на той час – УРСР), фактором продовження процесів формування єдиної держави, призупинених входженням до складу СРСР. З моменту підпи-сання і ратифікації Статуту ООН за теорією так званого колективного визнання факт членства України в цій організації був тотожний з визнанням її всіма чле-нами-засновниками. Для України, зокрема, участь у багатосторонній диплома-тії була чи не єдиним каналом здійснення її міжнародної правосуб’єктності. Членство у міжнародних організаціях стало підґрунтям визнання де-юре й де-факто суверенності України в майбутньому.
5. Свою міжнародну правосуб’єктність Українська РСР змогла реалізува-ти у налагодженні перших двосторонніх відносин. Ними стали підписані Угода 1944 р. між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі та польських грома-дян з території УРСР та Угода 1945 р. між урядом УРСР та ЮНРРА про безо-платну допомогу Україні в розмірі 189 млн. доларів США. Наслідками першої Угоди стали масові насильницькі переселення двох народів, які тривали до 1946 р. За другою Угодою ЮНРРА створила на території УРСР свою місію. Роботу ЮНРРА в Україні було завершено в червні 1947 р., саме з початком пе-ріоду конфронтації та блокового протистояння у світі. Допомога ЮНРРА віді-грала важливу роль у справі відбудови народного господарства УРСР, фактич-но зруйнованого війною.
6. Початок діяльності УРСР в ООН ознаменувався намаганням українсь-кої делегації зосередити увагу світової спільноти на подоланні наслідків Другої світової війни. Зокрема, нею на розгляд сесій ГА ООН та засідань РБ ООН бу-ли винесені питання роззброєння, видачі та покарання військових злочинців, боротьби проти колоніального гніту та реалізації одного з принципів Статуту ООН – самовизначення народів.
УРСР була однією з перших держав, яка виступила за скорочення озбро-єнь та вилучення із арсеналів ядерної зброї, внісши пропозиції до проекту Ре-золюції ГА “Міжнародне співробітництво у справі розвитку мирного викорис-тання атомної енергії” 1954 р., а також – у співавторстві – до Резолюції про за-гальне та повне роззброєння 1959 р.
Активна діяльність української делегації в ГА ООН, а особливо голову-вання України в Першому комітеті ГА ООН, закріпило за УРСР статус послі-довного поборника за утвердження принципу недопущення поширення зброї масового знищення, використання атомної енергії виключно у мирних цілях та контролю над таким використанням. При цьому було наголошено на тому, що уряд УРСР погодиться на контроль атомної енергії на своїй території тільки у разі, якщо такий контроль не шкодитиме суверенітетові країни.
У свій час УРСР виступила ініціатором ліквідації ядерної зброї, а Украї-на, будучи правонаступницею УРСР, у 1991–1992 рр. стала однією з перших держав, яка добровільно вивела зі своєї території ядерну зброю. Бажання по-збутися ядерної зброї та офіційно набути статусу без’ядерної держави спону-кало Верховну Раду України 24 жовтня 1991 р. прийняти Заяву “Про без’ядерний статус України”, вказавши про підтвердження наміру України, ви-словленого у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї, усвідомлюючи необхідність суворого додержання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., прагнучи зробити вне-сок у зміцнення міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Цей крок не лише став свідченням її миролюбної зовнішньої політики, але й засвідчив курс у сфері роззброєння на загальну та повну ліквідацію зброї масового знищен-ня, який Україна започаткувала ще в 1945 р. та продовжує поступово проводити.
Окремою проблемою для України, пов’язаною з використанням ядерної енергії, стала чорнобильська катастрофа 1986 р. Використовуючи свої здобутки та авторитет в ООН, завдяки постійній і наполегливій діяльності в органах ООН з метою належного та безпечного використання атомної енергії в мирних цілях, Україна змогла привернути увагу світової спільноти до проблеми подолання нас-лідків Чорнобильської катастрофи. Неодноразові виступи представників України в ООН, Президента України сприяли прийняттю численних резолюцій ГА ООН, пов’язаних із міжнародним співробітництвом у справі пом’якшення та подо-лання наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
7. Незважаючи на відсутність реального суверенітету, Українська РСР докладала на сесіях Генеральної Асамблеї ООН максимум зусиль, щоб подола-ти суттєвий наслідок, що залишився після воєнних дій Другої світової війни – колоніальну систему та зміну “володарів” колишніх колоній сателітів фашист-ської Німеччини. Здебільшого позиція української делегації базувалася на вла-сних переконаннях про суверенні права пригноблених народів. Активна та на-полеглива діяльність України сприяла окресленню та вирішенню питань, які виникали в Індонезії, Південно-Західній Африці, Тунісі.
Відстоювання права народу Індонезії в боротьбі проти агресії західних держав за утвердження її незалежності було серйозним проривом української делегації в підтвердженні принципу Статуту ООН – визнання права народів на самовизначення. Із реалізацією цього ж принципу пов’язана діяльність україн-ської делегації з вирішення питання захисту грецьких борців за свободу під час громадянської війни, а також корейського питання.
8. Досить значне місце в діяльності української делегації займали питан-ня захисту прав людини. Незважаючи на відсутність дієвих механізмів забез-печення належного рівня захисту прав людини і громадянина на території рес-публіки, українська делегація зробила значний внесок в проект Резолюції Ге-неральної Асамблеї ООН № 217А від 10 грудня 1948 р. “Загальна Декларація прав людини”. Крім того, українська делегація брала активну участь у розробці проектів резолюцій Генеральної Асамблеї ООН та конвенцій щодо недопу-щення расової дискримінації, заборони в школах пропаганди війни, расової та національної ненависті, ліквідації неписьменності, запобігання злочинів гено-циду. При цьому варто вказати на той факт, що СРСР не сприйняв Загальну де-кларацію, а регулювання сфери захисту прав і свобод людини та громадянина було віднесено до загальносоюзної компетенції, тому на території УРСР поло-ження Загальної декларації залишалися тільки декларативними, і тільки після проголошення незалежності 1991 р. набули реальних та практичних обрисів у законодавстві України.
9. Окремим аспектом діяльності делегації УРСР була участь у формуван-ні складу членів ООН та становленні системи органів ООН. Виступаючи за не-ухильне дотримання положень Статуту ООН щодо рівноправного та справедли-вого представництва всіх держав в ООН, УРСР відіграла суттєву роль у набутті членства в ООН Монгольською Народною Республікою, Цейлоном та Лаосом. Значний вплив мала позиція України при вирішенні питання щодо визнання міжнародної спільнотою Канарських островів.
10. Різнобічна діяльність спеціалізованих установ, які були утворені в си-стемі ООН, давала широкі можливості державам брати активну участь у між-народному спілкування та вирішенні багатьох проблем, які виникали у зв’язку з новими баченням співіснування різних народів та націй. УРСР була членом багатьох міжнародних організацій системи ООН, проте найактивнішу роботу проводила в Міжнародній Організації Праці та ЮНЕСКО. Зокрема, значна кіль-кість конвенцій Міжнародної Організації Праці була розроблена за безпосеред-ньої участі українських представників. Одним із перших суттєвих внесків Украї-ни були пропозиції про усунення дискримінації в оплаті праці за ознаками статі, забезпечення безпечних умов праці, заборону примусової праці тощо.
Будучи членом ЮНЕСКО, Україна намагалася донести надбання своєї культури до відома світової спільноти. З огляду на катастрофічні наслідки во-єнних дій на території України для усієї української спадщини, важливим кро-ком була участь у підготовці та підписання Конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, яка містила повний перелік культурних цінностей, які підпадають під загальний захист у разі збройного конфлікту.
Беручи участь у багатьох конференціях під егідою ЮНЕСКО та на конфере-нції європейських держав, Україна розробила та внесла два проекти резолюції “Про участь національних комісій країн-членів ЮНЕСКО в діяльності ООН, спря-мованій на загальне та повне роззброєння” та “Про розширення географічного складу авторів у виданнях ЮНЕСКО”, які були прийняті одноголосно.
Активною була діяльність УРСР на міжнародних конференціях, що по-лягає, зокрема, у підписанні УРСР важливих міжнародних актів та у винесенні на розгляд світової спільноти питань щодо здійснення різнопланових заходів з урегулювання питань, пов’язаних із ліквідацією наслідків Другої світової війни. До таких конференцій, в яких брала участь делегація УРСР, слід віднес-ти Паризьку конференцію 1946 р. для обговорення проектів мирних договорів з Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією; Белградську конференцію 1948 р. по врегулюванню судноплавства по Дунаю; Женевську дипломатичну конференцію 1949 р. по захисту жертв війни; Гаазьку міжурядову конференцію 1949 р. по захисту культурних цінностей в разі збройного конфлікту; Женевсь-ку конференцію 1956 р. з вироблення Додаткової конвенції по скасуванню раб-ства. Вирішенню багатьох політичних та економічних проблем були присвяче-ні Конференція ООН 1958 р. з торгового арбітражу, на якій було прийнято Конвенцію про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень; Женевсь-кі конференції ООН 1958 та 1960 рр. з міжнародного морського права; Віден-ська конференція 1961 р. щодо дипломатичних зносин та імунітету; Женевська спеціальна нарада представників 22 європейських країн 1961 р. із зовнішньо-торговельного арбітражу.
11. У питаннях забезпечення представництва українських інтересів за кор-доном значною мірою був присутній аспект єдиного центру з керуванням із Москви. І хоча УРСР мала своє представництво при ООН, у період “холодної війни” здебільшого представницькі функції узгоджувалися з Москвою. Загост-рення суперечностей між західними державами та соціалістичним табором, розпалювання “холодної війни” – як зовнішні фактори, а також самостійна по-зиція української делегації на сесіях Генеральної Асамблеї ООН та в роботі спеціалізованих установ ООН з деяких питань у перші роки своєї діяльності, що не узгоджувалася із загальносоюзною позицією, – як внутрішній фактор, призвели до відсторонення Української РСР від активної участі в міжнародно-му спілкуванні, яка допускалася тільки під наглядом Москви, та до послаблен-ня позицій УРСР як суб’єкта міжнародного права.
12. У діяльності делегації УРСР в головних органах та спеціалізованих установах ООН можна виділити певні періоди: перший період – 1945–1949 рр. – участь УРСР в розробці та прийнятті Статуту ООН та формуванні головних органів ООН, активна та послідовна політика УРСР у питанні ядерного роз-зброєння; другий період – 1950–1954 рр. – зниження активності української дипломатії та зміщенням акцентів у бік вирішення питань допомоги народам Азії та Африки в їх боротьбі за незалежність; третій період – 1955 – початок 1960-х рр. – відхід від активної участі в головних органах ООН і перехід до більш успішної та конструктивної діяльності у спеціалізованих установах сис-теми ООН.
13. Наполеглива й активна діяльність українських делегацій на сесіях Ге-неральної Асамблеї ООН та засіданнях спеціалізованих установ системи ООН у період з 1945 до початку 1960-х рр., намагання утвердити свою позицію як самостійного суб’єкта у міжнародних відносинах, незважаючи на відсутність реального суверенітету та не завжди неупередженого підходу до вирішення ба-гатьох питань міжнародного життя, були тими важливими чинниками, які до-помогли сформувати та забезпечити основні засади зовнішньополітичної дія-льності України після набуття нею незалежності в 1991 р.
14. Питання про роль зовнішнього чинника у відродженні суверенної со-борної української держави наприкінці минулого століття не втратило своєї ак-туальності й на початку ХХІ століття. Україна як суверенна держава постала в центрі уваги всієї міжнародної спільноти, продемонструвавши світові свою прихильність ідеалам демократії і свободи, пошануванню прав людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верхов-ною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. – К.: Україна, 1991. – 8 с.
2. Веденєєв Д. Нігілізм тут недоречний. Історія дипломатичної служби Радянської України 1917–1923 роки // Політика і час – 2001. – № 6. – С. 89–95.
3. Макогон С.О., Ткач А.П., Цвєтков В.В. Розвиток радянської держа-вності на Україні. – К.: Політвидав України, 1966. – 146 с.
4. Хміль І.С. З прапором миру крізь полум’я війни. Дипломатична ді-яльність Української РСР (1917–1920). – К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – 355 с.
5. Симоненко Р.Г. Імперіалістична політика Антанти і США щодо України в 1919 р. (Паризька мирна конференція і антирадянська інтервенція на Україні). – К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – 440 с.
6. Симоненко Р.Г. Імперіалістична політика США щодо України в 1917–1918 рр. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – 360 с.
7. Бабій Б.М. Українська радянська держава в період відбудови на-родного господарства 1921–1925 рр. – К.: Вид-во АН УРСР, 1961. – 212 с.
8. Історія держави та права Української РСР : У 2-х т. / Під ред. Б.М. Бабія та ін. – К.: Наукова думка, 1967. – Т. 1: 1917–1937 рр. – 428 с.; Т. 2: 1937–1967 рр. – 427 с.
9. Яновский М.В. К истории борьбы СССР за членство УССР и БССР в ООН // Проблемы социалистической законности. – Х., 1987. – Вып. 19. – С. 93 – 98.
10. Фельдман Д.И. Яновский М.В. Генеральная Ассамблея и вопросы развития международного права. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1968. – 236 с.
11. Яновський М.В. Генеральная Ассамблея ООН: Международно-правовые вопросы. – Кишинев: Штиинца, 1971. – 301 с.
12. Корецкий В.М. Избранные труды : В 2-х кн. – К.: Наукова думка, 1989. – Кн. 1. – 343 с.; Кн. 2. – 415 с.
13. Морозов Г.И. Международные организации: некоторые вопросы теории. – М.: Мысль, 1974. – 332 с.
14. Шибаева Е.А. Специализированные учреждения ООН. – M.: Меж-дународные отношения, 1966. – 127 с.
15. Шибаева Е.А. Международно-правовые вопросы взаимоотношений общих межправительственных организаций // Советский ежегодник междуна-родного права, 1971. – М., 1973. – С. 189–202.
16. Дурденевский В.Н., Крылов С.Б. Организация Объединенных На-ций: Сборник документов и материалов, относящихся к созданию и деятельно-сти. – М.: Госюриздат, 1956. – 375 с.
17. Бровка Ю.П. Белорусская ССР и прогрессивное развитие междуна-родного права. – Минск: БГУ, 1979. – 96 с.
18. Богданов О.В. Правовые вопросы пребывания ООН в США (При-вилегии и иммунитеты). – М.: Изд. ИМО, 1962. – 104 с.
19. Остапенко Г.С. Борьба СССР в ООН за социально-экономические права человека. 1945–1977 гг. – М.: Наука, 1981. – 279 с.
20. Исакович С.В. Вопросы основных прав человека в деятельности ООН : Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.05. – К., 1969. – 28 с.
21. Крылов Н.Б. Принципы участия государств в системе ООН. – М.: Международные отношения, 1986. – 118 с.
22. Куришков Е.Л. Украинская ССР как субъект международного права : Дис. ... канд. юр. наук. – К., 1952. – 431 с.
23. Василенко В.А. Основания международной правосубъектности Ук-раинской ССР : Дис. … канд. юр. наук. – К., 1965. – 464 с.
24. Василенко В.А., Лукашук І.І. Українська РСР у сучасних міжнарод-них відносинах (правові аспекти). – К.: Політвидав України, 1974. – 85 с.
25. Василенко В.А. Правові аспекти участі УРСР у міжнародних відно-синах. – К.: Політвидав України, 1984. – 207 с.
26. Воробйов О.І. Українська РСР на міжнародній арені (Деякі питання зовнішньополітичної діяльності). – К.: Знання, 1970. – 83 с.
27. Коваль В.С. Міжнародний імперіалізм і Україна, 1941–1945 рр. – К.: Наукова Думка, 1966. – 268 с.
28. Коваль В.С. Возз’єднання західноукраїнських земель та міжнародні відносини. 1939–1941. – К.: Наукова думка, 1979. – 281 с.
29. Батюк В.Г. Україна в Міжнародній організації праці. – К.: Полі-твидав України, 1968. – 73 с.
30. Лещенко Л.О. Україна на міжнародній арені (1945–1949). – К.: На-укова думка, 1969. – 288 с.
31. Павленко М.І. “Біженці” та “переміщені особи” в політиці імперіа-лістичних держав (1945–1949 рр.). – К.: Наукова думка, 1979. – 122 с.
32. Карпенко Ф.П. Рівноправна та повноправна: УРСР у міжнародних відносинах. – К.: Наукова думка, 1985. – 197 с.
33. Хворостяный И.М. За мир без оружия: Участие УССР в борьбе СССР в ООН за разоружение 1945–1987 гг. – К.: Политиздат, 1988. – 280 с.
34. Хворостяний І.М. Внесок Української РСР у боротьбу СРСР за мир. – К.: Знання УРСР, 1989. – 48 с.
35. Буряк С.Б. ООН і проблеми сучасності: До 40-річчя ООН. – К.: Знання, 1985. – 50 с.
36. Николайко И.В. Права человека и система ООН (Проблемы многос-тороннего международного сотрудничества). – К: Наукова думка, 1991. – 214 с.
37. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М.: Юрид. литература, 1991. – 178 с.
38. Борщак І. Як була зорганізована Мирова Конференція 1919 року // Іс-торичний календар-альманах „Червона калина” на 1939 р. – Львів, 1938. – С. 102–114 с.
39. Левицький Д. З дипломатичних спогадів // Історичний календар-альманах „Червона калина” на 1939 р. – Львів, 1938. – С. 70–78.
40. Гец М. Українська держава 1918 р. як підмет міжнародного права // За велич нації. – Н.-Й., 1955. – С. 104–116.
41. Галайчук Б. Берестейській мир і окупація України (Правна і полі-тична оцінка) // Український самостійник. – 1958. – Лютий. – С. 2–8.
42. Стахів М. Україна в добі Директорії УНР : У 6-ти т. – Торонто, 1962–1966. – Т. 6: Кризи на всіх фронтах. – 247 с.
43. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2-х т. – К.: Основи, 1994. – Т. 2. – 573 с.
44. Юрченко О. Українсько-російські стосунки після 1917 р. в правному аспекті: (З приводу десятиріччя смерті О. Юрченка). – Мюнхен, 1971. – 402 с.
45. Лисий В. Державний статус УССР в 1917–1923 роках. – Мюнхен: Українська Вільна Громада Америки, 1963. – 47 с.
46. Стерчо П. Карпато-Українська держава. До історії визвольної боро-тьби карпатських українців у 1919–1939 роках / Репринтне видання. – Львів, 1994. – 288 с.
47. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж; Нью-Йорк; Львів: Наукове тов-во ім. Т. Шевченка, 1993. – 659 с.
48. Галайчук Б. Нація поневолена, але державна: Українська визвольна справа з міжнародно-правового пункту бачення. – Мюнхен: Сучасна Україна, 1953. – 97 с.
49. Сосновський М. Україна на міжнародній арені 1945–1965: Проблеми і перспективи зовнішньої політики. – Торонто; Оттава: Вид-во дослідного Ін-ту Студіюм, 1966. – 272 с.
50. Голуб В. Україна в Об’єднаних Націях: Огляд історії прийняття та діяльності, з узагальненням міжнародно-правної позиції та з деякими політич-ними висновками. – Мюнхен: Сучасна Україна, 1953. – 83 с.
51. Енциклопедія українознавства: Словникова частина. – К.: Глобус, 1996. – 1603 с.
52. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин : Курс лекцій. – Львів: Світ, 1995. – 144 с.
53. Менахем Л. Специализированные учреждения ООН. – М.: Междуна-родные отношения, 1955. – 347 с.
54. Jenks C. Coordination in International Organization: An Introductory Survey // The British Yearbook of International Law, 1951. – London, 1952. – 367 р.
55. Hiddins R. The Development of International Law through the Political Organs of the United Nations. – London, 1963. – 268 р.
56. Моравецкий В. Функции международной организации / Под ред. Г.И. Морозова. – М.: Прогресс, 1976. – 384 с.
57. Шреплер Х.-А. Международные организации : Справочник. – М.: Международные отношения, 1995. – 345 с.
58. Фердросс А. Международное право / Под ред. Г.И. Тункина. – М: Иностранная литература, 1959. – 652 с.
59. Aspaturian, Vernon V. The Union republics in Soviet Diplomacy. – Gen-eve-Paris: E. Droz and Minard, 1960. – 295 р.
60. Sullivan, Robert S. Soviet Politics and the Ukraine 1917–1957. – Colambia: Univer Press London, 1960. – 324 р.
61. Bilinsky, Yaroslav. The Second Soviet republic: The Ukraine after World War II. – New Brunswick: N. J.: Rutgers University Press, 1964. – 539 р.
62. Goodman, Elliot R. The Soviet design for a world state. – New York: Columbia University Press, 1961. – 261 р.
63. Вєдєнєєв Д. Становлення зовнішньополітичної служби України (1917–1920 роки) : Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1994 р. – 17 с.
64. Заруда Т. Зовнішньополітична діяльність уряду Української Дер-жави 1918 р. : Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02. – К., 1995. – 198 с.
65. Соловйова В. Дипломатичні представництва УНР в країнах Цент-ральної Європи (1918–1920) : Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. –Запоріжжя, 1999. – 180 с.
66. Городня Н. Політика країн Антанти щодо державності України 1917–1919 рр. : Дис. ... канд. іст. Наук: 07.00.02. – К., 1995. – 222 с.
67. Притуляк П. Політика Центральної Ради щодо війни, укладення і реалізація Брестського мирного договору (березень 1917 – квітень 1918 рр.) : Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1999. – 23 с.
68. Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада : Навч. посібник. – К.: Заповіт, 1997. – 341 с.
69. Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ–ХХ століття : Навч. посіб. – К.: Генеза, 1996. – 360 с.
70. Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917–1921 рр. (Серія “Україна крізь віки” : В 15-ти т.).– К.: Альтернативи, 1998. – Т. 10. – 319 с.
71. Українське державотворення : невитребуваний потенціал : Слов-ник-довідник / О.М. Мироненко, Ю.І. Римаренко, І.Б. Усенко, В.А. Чехович. – К.: Либідь, 1997. – 559 с.
72. Тимощук А.В. Правовое государство в Украине: теория, история, перспективы. – Симферополь: Таврия, 1997. – 64 с.
73. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. /
Ю.С. Шемшученко, В.Д. Бабкін. – К.: Генеза, 1997. – 395 с.
74. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921–1939 pp.). (Се-рія “Україна крізь віки”: В 15-ти т.). – К.: Альтернативи, 1999. – Т. 11. – 336 с.
75. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів: Світ, 1996. – 295 с.
76. Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945 рр.). (Серія “Україна крізь віки”: В 15-ти т.) – К.: Альтернативи, 1999. – Т. 12. – 336 с.
77. Новітня історія України (1900–2000) : Підручник / А.Г. Слюсарен-ко, В.І. Гусєв, В.М. Литвин та ін. – К.: Вища школа, 2000. – 719 с.
78. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К.: Право, 1997. – 464 с.
79. Історія держави та права України. Академічний курс : Підручник: У 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – К.: Ін Юре, 2000. – Т. 1. – 647 с.; Т. 2. – 578 с.
80. Історія держави та права України : Підручник: У 2-х ч. / За ред. А.Й. Рогожина. – К.: Ін Юре, 1996. – Ч. 1. – 367 с.; Ч. 2. – 448 с.
81. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності : Курс лекцій : Навч. посіб. – К.: Либідь, 1999. – 480 с.
82. Панюк А., Рожик М. Історія становлення української державності. –Львів: Центр Європи, 1995. – 166 с.
83. Макарчук В.С. Міжнародно-правове визначення державного кор-дону між Україною і Польщею (1939-1945 рр.) : Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 348 с.
84. Історія держави та права України : Навч. посіб. / О.Л. Копиленко, В.І. Батрименко та ін.; За ред. А.С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 383 с.
85. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник. – К.: Наук. думка, 1995. – 688 с.
86. Коцур А.П. Українська державність: історія та сучасність. – Черні-вці: Золоті литаври, 2000. – 350 с.
87. Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. – К.: РІЦ ЦАНП, 1997. – 687 с.
88. Король І., Мацола В., Павленко Г. Участь України в миротворчій діяльності ООН (До 50-річчя утворення). – Ужгород: Ужгородський держ. ун-т, 1995. – 93 с.
89. Україна у міжнародних відносинах ХХ ст. : Навч. посіб. / За ред. Я.Й. Малика. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка; ЛРІДУ НАДУ, 2004. – 468 с.
90. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944–1996 рр.) : Навч. посіб. – К.: Освіта, 1998. – 175 с.
91. Потехин А.В., Беттяр И.А. Общественное мнение США и созда-ние ООН. – К.: Наукова думка, 1993. – 127 с.
92. Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: істо-рія і сучасність. – Львів: Вид-во Національного ун-ту “Львівська політехніка”, 2001. – 424 с.
93. Костенко О.Ю. Діяльність України в ЮНЕСКО (80-і – початок 90-х років) : Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02. – К., 1994. – 152 с.
94. Болгов О.Е. Роль ООН в обеспечении международной безопасности после окончания “холодной войны” (международно-правовые вопросы) : Дис. ... канд. юр. наук: 12.00.11. – К., 1999. – 160 с.
95. Шевченко С.І. Україна в міжнародних економічних відносинах (1950-і – 1980-і роки) : Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02. – К., 1997. – 189 с.
96. Табачник Д.В. Україна на шляху у світ: Керівники зовнішньополі-тичних відомств України в 1917–1996 рр. – К.: Українська академія державного управління при Президентові України, 1996. – 384 с.
97. Матвієнко В., Головченко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постатях. – К.: Київський університет, 2001. – 267 с.
98. Суверенітет України і міжнародне право / НАН України; Ін-т дер-жави і права ім. В.М. Корецького. – К.: Манускрипт, 1995. – 358 с.
99. Нариси з історії дипломатії України / О.І. Галенко, Є.Є. Камінський, М.В. Кірсенко та ін.; Під ред. В.А. Смолія. – К.: Альтернативи, 2001. – 736 с.
100. Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України: Витоки. Концептуальні основи. Практична еволюція. – Київ: Політична думка, 1998. – 548 с.
101. Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917–1945 рр. : Навч. посіб. – К.: Либідь, 1997. – 232 с.
102. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945–1970 рр.) : Під-ручник / В.А. Манжола, М.М. Білоусов, Л.Ф. Гайдуков та ін. – К.: Либідь, 1999. – 588 с.
103. Буроменский М.В. Борьба СССР за закрепление в Уставе ООН принципа разоружения (1944–1945 гг.) // Проблемы социалистической закон-ности. – Харьков, 1991. – Вып. 25. – С. 123–128.
104. Бруз В. Україна в ООН: питання національної та міжнародної без-пеки // Політична думка. – 1994. – № 4. – С. 61–67.
105. Гриневич В.Л. Утворення Наркомату оборони УРСР у 1944 р.: з іс-торії однієї політичної гри // Український історичний журнал. – 1991. – № 5. – С. 29 – 37.
106. Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – 1999. – Вип. 8. – С. 63–72.
107. Гуменюк Б.І. Міжнародні організації // Політика і час. – 1998. – № 2 – С. 58–64.
108. Єльченко В.Ю. Україна у складі непостійних членів Ради Безпеки ООН // Трибуна. – 2000. – № 3–4. – С. 10–14.
109. Україна дипломатична: Науковий щорічник. – К., 2005. – Вип. 5. – 808 с.
110. Довідка про опублікування Держдепартаментом США документів Наради на Мальті та Ялтинській конференції 1945 р. // Історико-архівне Управ-ління МЗС України (далі – ІАУ МЗС України), ф. Основний, спр. 574, 139 арк.
111. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали : В 2-х т. / В.А. Смолій, В.Ф. Верстюк (упоряд.) – К.: Наукова думка, 1996. – Т. 1: 4 берез-ня – 9 грудня 1917 р. – 589 с.; Т. 2: 10 грудня 1917 – 29 квітня 1918 р. – 423 с.
112. Історія України в документах, матеріалах і спогадах очевидців : Метод. рекомендації. – К.: Навч.-метод. кабінет з вищої освіти Мін-ва вищої і середньої спец. освіти УРСР, 1991. – 316 с.
113. Конституційні акти України 1917–1920 рр. Невідомі конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 269 с.
114. Образование Союза Советских Социалистических Республик: Сб. док. / Под ред. Ю.И. Кораблева. – М.: Наука, 1972. – 537 с.
115. Документы внешней политики СССР. – М.: Госполитиздат, 1960. – Т. 4: 19 марта 1921 г. –31 декабря 1921 г. – 836 с.
116. Історія Української РСР : У 8 т. – К.: Наукова думка, 1979. – Т. 7: Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941–1945 рр.) – 535 с.; Т. 8, Кн. 1: Українська РСР в період зміцнення соціалізму (1945–50 рр.) – 391 с.
117. Советская Украина в годы Великой Отечественной войны: Доку-менты и материалы в 3-х т. – М.: Наук. думка, 1985. – Т. 3: Украинская ССР в завершающий период Великой Отечественной войны (1944–1945 гг.). – 510 с.
118. Статут Організації Об’єднаних Націй; Статут Міжнародного Суду // Законодательство Украины : Правовая серия “Инфодиск”. – 2006. – № 4; Ус-тав Организации Объединенных Наций и Статут Международного Суда – М.: Международные отношения, б. г. – 112 с.
119. Советский Союз в Организации Объединенных Наций: В 2-х кн. – М.: Наука, 1965. – Т. 1. – 456 с.
120. Советский Союз на международных конференциях периода Вели-кой Отечественной войны (1941–1945 гг.): Сб. документов в 6 т. – М.: Полит-издат, 1984. – Т. 1: Московская конференция Министров иностранных дел СССР, США и Великобритании. – 384 с.
121. История дипломатии: В 5 т. / Под ред. А.А. Громыко. – 2-е изд., пе-рераб. и доп. – М.: Политиздат, 1975. – Т. 4: Дипломатия в годы Второй миро-вой войны. – 752 с.
122. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / Упоряд. Т. Яблонська. – К.: Сфера, 1999. – 342 с.
123. Українська РСР у міжнародних відносинах: Міжнародні договори, конвенції, угоди та інші документи, які складені за участю Української РСР або до яких вона приєдналася (1945–1957). / Упор. К.С. Забігайло. – К.: Науко-ва думка, 1959. – 751 с.
124. Українська РСР на міжнародній арені : Зб. документів і матеріалів. 1944–1961 рр. / Упоряд. К.С. Забігайло. – К.: Держполітвидав УРСР, 1963. – 576 с.
125. Українська РСР у міжнародних відносинах: Міжнародні договори, конвенції, угоди та інші акти, учасником яких є Україна ( січень 1957– грудень 1965 рр.). / Упор. К.С. Забігайло. – К.: Наукова думка, 1966. – 422 с.
126. В інтересах миру та дружби між народами. Міжнародно-правова діяльність УРСР. 1945–1972 рр. : Документи і матеріали. / Автор коментарів і упоряд. К.С. Забігайло. – К.: Вища школа, 1974. – 335 с.
127. Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 р. – грудень 1919 р.] ) : Репринтне видання 1920 року. – У 3 ч. – К.: Політвидав України, 1990. – Ч. ІІ. – 330 с.
128. Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – У 2 т. – К.: Темпора, 2002. – Т. 2: Українська Гетьманська Держава 1918 року. – 352 с.
129. Христюк П. Українська революція: замітки і матеріали до історії укра-їнської революції 1917–1920 років. – Н.-Й.: Вид. Чарторийських, 1969. – Т. 1. – 192 с.
130. Шульгін О. Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині : Ав-тентич. відтворення вид. 1934 р. / Відп. ред. Г.Й. Удовенко; Упоряд. Г.В. Стрель-ський, І.Д. Шевченко. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 342 с.
131. Качуренко Ю. Українська РСР в комісії ООН по правах людини // Радянське право. – 1967. – № 11. – С. 93–97.
132. Забігайло К.С. Українська РСР і ООН // Комуніст України. – 1964. – № 6. – С. 40–46.
133. Копиленко О.Л. “Сто днів” Центральної Ради. – К.: Україна, 1992. – 205 с.
134. Довідник з історії України : У 3-х т. / К. Бондаренко, В. Гордієнко, Я. Грицак, Я. Дашкевич та ін.; За ред. І. Підкови, Р. Шуста. – К.: Генеза, 1995. – Т. 1. – (А-Й). – 240 с; Т. 2. – 440 с.
135. Документы внешней политики СССР. – М.: Госполитиздат, 1959. –Т. 3: 1 июля 1920 г. – 18 марта 1921 г. – 724 с.
136. Субтельний О. Україна. Історія. – К.: Либідь, 1991. – 512 с.
137. Історія держави та права: Подручник / В.І. Батрименко, Л.О. Зай-цев, А.С. Чайковский та ін. – К.: Юрінком, 2003. – 512 с.
138. Українська РСР на міжнародній арені : Зб. документів (1917–1923 рр.). / Упоряд. К.С. Забігайло. Під ред. Л.Х. Паламарчука. – К.: Наукова думка, 1966. – 667 с.
139. Конституція Украінської Соціялістичноі Радянськоі Республіки. – Х.: Всеукраїнське держвидання, 1920. – 15 с.
140. Собрание Узаконений и Распоряжений Робоче-Крестьянского Пра-вительства Украины. – 1919, 1–30 июня. – № 21. – С. 274 – 280.
141. Протоколы заседаний Политбюро ЦК КП(б)У. – Центральний Державний Архів Громадських Об’єднань України (Далі – ЦДАГО України), ф. 1 (Центральний Комітет Комуністичної партії України), оп. 6 (Протоколы заседаний Политбюро ЦК КП(б)У (1919 – 1955 гг.), спр. 29, 101 арк.
142. Палиенко Н.И. Конфедерации, федерации и Союз ССР. – Одесса: Госиздат Украины, 1923. – 72 с.
143. Історія держави та права України: Курс лекцій /за ред В.Г. Гонча-ренка. – К.: Вентурі, 1996. – 288 с.
144. Скалига Л.П. Боротьба Х.Г. Раковського за розширення прав Укра-їни під час конституційного оформлення СРСР // Український історичний жур-нал. – 1992. – № 1. – С. 115–124.
145. Буткевич В. Связана ли Украина союзным договором 1922 г.? // Правда Украины. – 1991. – 10 декабря.
146. Конституции и конституционные акты Союза ССР (1922–1936) : Сборник документов. – М.: Изд-во Ведомостей Верховного Совета РСФСР, 1940. – 208 с.
147. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави та права України. – 2-е вид., доп. – К.: Україна, 2002. – 448 с.
148. Протоколи засідань Ради Народних Комісарів УСРР № 46–55 за період 4 серпня – 28 вересня 1921 р. – Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (Далі – ЦДАВО України), ф. 2, оп. 2., спр. 13, 284 арк.
149. Сметные материалы и штаты по дипломатическим представитель-ствам УССР за границей (23 января – 14 июля 1922 г.). – ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 1252, 76 арк.
150. Мирный договор Украины с Литвой. – ЦДАВО України, ф. Р-4, оп. 1, спр. 662, 15 арк.
151. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, за-ключенных с иностранными государствами. – М.: Литиздат Н.К.И.Д., 1928. – Вып. III. – 372 с.
152. Сборник постановлений и распоряжений Всеукраинского Цен-трального Исполнительного Комитета Советов VI Созыва. – Х.: Изд-во Всеукр. Центр. Исполнит. Комитета, 1922. – 368 с.
153. Документы внешней политики СССР. – М.: Госполитиздат, 1961. – Т. 5 : 1 января 1922 г. – 19 ноября 1922 г. – 808 с.
154. Курніков І. За заповітом батька турків // Політика і час. – 2002. – № 12. – С. 77–81.
155. Розпорядження та постанови Всеукраїнського Центрального Вико-навчого Комітету. – ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2, спр. 553, 84 арк.
156. Сборник постановлений, распоряжений Всеукраинского Централь-ного Исполнительного Комитета Советов V созыва. – Х.: Изд-во Всеукр. Центр. Исполнит. Комитета, 1921. – Вып. II. – 223 с.
157. Обзорные статьи о внешней политике УССР и внутреннем положе-нии Франции; Список международных договоров, заключенных правительст-вом УССР на 1 мая 1923 г. – ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 700, 28 арк.
158. Договора и соглашения РСФСР и УССР с различными странами. 12 февраля 1920 г. – 9 февраля 1921 г. – ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 627, 59 арк.
159. Переписка с экономическо-правовым отделом НКИД РСФСР о прекращении эвакуации из СССР. Об оптации польского гражданства. Пере-чень договоров и соглашений, заключенных правительством Украинской ССР с 16 января 1923 г. по июнь 1924 г. – ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 866, 324 арк.
160. Договора и соглашения РСФСР, заключенные с иностранными го-сударствами, присланные для сведения: 3) Договор Наркомздрава РСФСР, УССР и БССР и Эпидемиологической комиссии. 10 мая – 19 июня 1922 г. – ЦДАВО України, ф. 4., оп. 1, спр. 783, 28 арк.
161. Переписка с международным отделом НКИД РСФСР. Перечень до-говоров и соглашений. – ЦДАВО України, ф. 4, оn. 1, спр. 156, 205 арк.
162. Материалы о передаче СССР права ведения внешней политики УССР. Февраль 1922 г. – 31 августа 1923 г. – ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 57, 53 арк.
163. Постановления ІІІ сессии ЦИК Союза ССР. – М., 1923. – Бюлле-тень № 2. – 35 с.
164. Збірник Узаконень і Розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду УСРР. – Х., 1923. – № 34. – Ч. 1: Матеріали до ІІІ сесії ВЦВК VIII скликання. –221 с.
165. Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. – Х., 1929. – № 14. – С. 513 – 532.
166. Резолюції пленуму ЦК ВКП(б) 1–4 червня 1936 р. – К.: Партвидав ЦК КП(б)У, 1936. – 30 с.
167. Волкогонов Д.А. Триумф и трагедия: политический портрет И.В. Сталина: В 2-х кн. – М.: Издательство Агентства печати Новости, 1989. – Кн. I. – Ч. 2. – 302 с.
168. Збірник законів Української РСР і Указів Президії Верховної Ради Української РСР. 1938–1973: У 2-х т. – К.: Укрполітвидав, 1974. – Т. 1. – 740 с.
169. Бюлетені Українського бюро з колекції документів і матеріалів українських емігрантських націоналістичних установ, організацій та осіб (1932–1939 рр.). – ЦДАВО України, ф. 4465, оп. 1, спр. 106, 221 арк.
170. ООН і майбутні покоління : Матеріали міжнародного симпозіуму, присвяченого 50-річчю ООН / КУ ім. Т.Г. Шевченка. – К.: Логос, 1996. – 192 с.
171. Советский Энциклопедический Словарь: У 3-х т. – М.: БСЭ, 1955. – Т. 3. – 744 с.
172. Большая Советская Энциклопедия / 2-е изд. – М.: Гос. науч. изд-во, 1948–1958. – Т. 50. – 764 с.
173. General Assembly. A Resolution with appended Documents concerning the decolonization of the Union of Soviet Socialist Republics. – Toronto–New York, 1978. – 148 p.
174. Дюрозель, Жан-Батіст. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. – К.: Основи, 1999. – 903 с.
175. Енциклопедія історії України: У 5-ти т. – К.: Наукова думка, 2003. – Т. 1. – 688 с.
176. Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК: У 14-ти т. – К.: Політвидав України, 1980. – Т. 6: 1941–1954 рр. – 524 с.
177. Х сесія ВР СРСР 1-го скликання про перетворення Наркомату обо-рони і Народного комісаріату закордонних справ з загальносоюзних в союзно-республіканські наркомати. Доповідь тов. В.М. Молотова у Верховній Раді СРСР 1 лютого 1944 р. // Радянська Україна. – 1944. – 2 лютого.
178. Закон про утворення військових формувань союзних республік і про перетворення в зв’язку з цим Народного Комісаріату Оборони з загально-союзного на союзно-республіканський Народний Комісаріат; Закон про надан-ня союзним республікам повноважень в галузі зовнішніх зносин і про перетво-рення в зв’язку з цим Народного Комісаріату Закордонних справ з загальносо-юзного на союзно-республіканський Народний Комісаріат // Радянська Украї-на. – 1944. – 4 лютого.
179. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави та права України : Навч. посіб. – К.: Атіка, 2001. – 319 с.
180. На Конференции Объединенных Наций в Сан-Франциско. Обра-щение Украинской и Белорусской ССР к Конференции в Сан-Франциско 26 апреля 1945 г. // Правда. – 1945. – 29 апреля.
181. VІ сесія ВР УРСР // Радянська Україна. – 1944. – 5 травня.
182. Справки и переписка о работе Народного Комиссариата иностран-ных дел УССР (9 февраля – 8 декабря 1944 г.). – ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23 (Документи загального відділу ЦК Компартії України (1941 – 1959 рр.), спр. 713, 87 арк.
183. Пиріг Р. Перші кроки української радянської дипломатії // Політика і час. – 1992. – № 2. – С. 54 – 63.
184. Международные организации системы ООН: справочник. / Сост. А.А. Титаренко. – М.: Международные отношения, 1990. – 192 с.
185. Бобров Р.Л., Малинин С.А. Организация Объединенных Наций (Международно-правовой очерк). – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1960. – 83 с.
186. Крылов С.Б. История создания ООН. Разработка текста Устава Ор-ганизации Объединенных Наций. – М.: Международ. отношения, I960. – 343 с.
187. Советский Союз на международных конференциях периода Вели-кой Отечественной войны 1941–1945 гг. : Сборник документов. – М.: Политиз-дат, 1984. – Т. 2: Тегеранская конференция руководителей трех соединенных государств – СССР, США и Великобритании (28 ноября – 1 декабря 1943 г.). – 175 с.
188. Киссинджер Г. Дипломатия. – М.: Ладомир, 1997. – 848 с.
189. Коровин Е.А. Советский Союз и создание Организации Объединен-ных Наций // Международная жизнь. – 1957. – № 9. – С. 35 – 38.
190. Советский Союз на международных конференциях периода Вели-кой Отечественной войны 1941–1945 гг. : Сб. документов. – М.: Политиздат, 1984. – Т. 3: Конференция представителей СССР, США и Великобритании в Думбартон-Оксе (21 августа – 28 сентября 1944 г.). – 274 с.
191. Переписка Председателя Совета Министров СССР с президента-ми США и премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечес-твенной войны (1941–1945 гг.) / 2-е изд. – М.: Политиздат, 1989. – Т. 2: Пе-реписка с Ф. Рузвельтом и Г. Труменом (август 1941 г. – декабрь 1945 г.). – 320 с.
192. Советский Союз на международных конференциях периода Вели-кой Отечественной войны 1941–1945 гг. : Сб. документов. – М.: Политиздат, 1984 – Т. 4: Крымская конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритании (4–11 февраля 1945 г.). – 302 с.
193. Про укладення Договору між урядами Радянського Союзу і Чехос-ловацької Республіки про Західну Україну // Радянська Україна. – 1945. – 1 лип-ня.
194. Про підписання Договору про Радянсько-Польський державний кордон і угоди в питанні відшкодування втрат, заподіяних німецькою окупаці-єю, між урядами СРСР і Польщею від 16 серпня 1945 р. // Радянська Україна. – 1945. – 18 серпня.
195. Тегеран, Ялта, Потсдам : Сб. документов. – 2-е, изд., доп. – М., 1970. – 416 с.
196. Anglo-American Perspectives on the Ukrainian Question 1938–1951 : A Documentary Collection / Соор. by L.J. Luciuk, B.S. Kordan. – Kingston Vestal: Limestone Press, 1987. – 386 р.
197. Stettinius E.R. Roosevelt and the Russians. The Yalta Conference. – London, 1950. – 320 р.
198. Советский Союз на международных конференциях периода Вели-кой Отечественной войны 1941–1945 гг. : Сб. документов. – М.: Политиздат, 1984.– Т. 5: Конференция Объединенных Наций в Сан-Франциско (25 апреля – 26 июня 1945 г.). – 655 с.
199. Звіти про засідання, доповіді та звіти про роботу Комісії 1 (Загальні положення), Комітету 1 (Вступ, Цілі, Принципи) в Сан-Франциско. 1945 р. – ІАУ МЗС України, ф. Основний, спр. 21, 94 арк.
200. Повноваження, видані Президією ВР і РНК УРСР делегаціям та окремим працівникам на право участі в роботі міжнародних конференцій. 30 квітня – 8 жовтня 1945 р. – ІАУ МЗС України, ф. Основний, спр. 77, 3 арк.
201. Ратифікація Президією ВР УРСР Статуту ООН 22 серпня, підписано-го в Сан-Франциско 26 червня 1945 р. // Радянська Україна. – 1945. – 24 серпня.
202. Юридична енциклопедія: В 6-ти т. / Редкол. Ю.С. Шемчушенко та ін. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2003. – Т. 5. – 736 с.
203. Конвенция о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 г. // Объединенные Нации. Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей на первой части первой сессии. 10 января – 14 февраля 1946 г. – Черч Хауз, Вест-минстер, Лондон: ООН, 1946. – 42 с.
204. Резолюция 257(ІІІ): Постоянные миссии при ООН // Объединенные Нации. Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей на первой части треть-ей сессии. 21 сентября – 12 декабря 1948 г. – Палэ де Шайо, Париж: ООН, 1949. – 93 с.
205. Венская Конвенция о представительстве государств в их отноше-ниях с международными организациями универсального характера. – Нью-Йорк: ООН, 1975. – 42 с. – Док. ООН А/CONF. 67/16.
206. Тункин Г.И. Теория международного права. – M.: Международные отношения, 1970. – 511 с.
207. Венская конвенция о праве международных договоров. – Женева: ООН, 1970. – 14 с. – Док. ООН А/CONF. 39/27.
208. Исраэлян В.Л. Дипломатия в годы войны: 1941–1945. – М.: Между-народные отношения, 1985. – 477 с.
209. Батюк В. У повний голос // Політика і час. – 1995. – № 3. – С. 16–25.
210. Довідки та документи Відділу преси. – ІАУ МЗС України, ф. Осно-вний, спр. 855, 110 арк.
211. Бобров Р.Л., Малинин С.А., Скакунов Э.И. Некоторые правовые во-просы функционирования ООН // Советский ежегодник международного пра-ва, 1975. – М., 1977. – С. 25 – 45.
212. Официальный отчет первой части первой сессии Генеральной Ас-самблеи. Пленарные заседания Генеральной Ассамблеи 10 января – 14 февраля 1946 г. : Стенографический отчет. – Лондон: ООН, 1948. – 355 с. – Док. ООН А/PV. 1–33.
213. Трюгве Ли. Викинг среди торосов “холодной войны” // За рубежом. – 1995. – № 2. – С. 9–13.
214. Документи Першого Комітету № 2–15 від 22 січня – 9 лютого 1946 р. – ІАУ МЗС України, ф. 1 (Генеральна Асамблея), спр. 95, 125 арк.
215. Перша сесія Генеральної асамблеї ООН. Засідання Комітету № 1 з політичних питань і питань безпеки; Засідання Комітету № 3 // Радянська Україна. – 1946. – 23 січня.
216. Рощин А. Так начиналась деятельность ООН // Международная жизнь. – 1986. – № 8. – С. 125–135.
217. Заседание Совета Министров иностранных дел // Правда. – 1946. – 12 декабря.
218. Acheson D. Present at the Greation: My Years in the Department. – New York: Norton, 1969. – 53 р.
219. Барышев А.П. Стратегия Белого дома и ООН. – М.: Международ-ные отношения, 1972. – 312 с.
220. Годовщина Великой Октябрьской революции // Правда. – 1947. – 8 ноября.
221. Официальные отчеты – вторая сессия. Первый комитет. Политиче-ские вопросы и вопросы безопасности, включая регулирование вооружений. 16 сентября – 19 ноября 1947 г – Лейк Соксесс, Нью-Йорк: ООН, . – 350 с.
222. Объединенные Нации. Совет Безопасности. Второй год. 1947. Офи-циальные отчеты. – Лейк Соксесс, Нью-Йорк: ООН, 1947. – Дополнение № 2. – 76 с.
223. Официальные отчеты первой части Третьей сессии Генеральной Ассамблеи. Первый комитет. Политические вопросы и вопросы безопасности, включая регулирование вооружений. Краткие отчеты заседаний с 21 сентября по 8 декабря 1948 г. – Лейк Соксесс, Нью-Йорк: ООН. – 531 с. – А/С.1/SR. 152.
224. United Nations: Delegations to the United Nations. – No. 12, May–July 1948. – 127 р.
225. Стенографические выступления Д.З. Мануильского на заседании Первого комитета Третьей сессии Генеральной Ассамблеи о сокращении воо-ружений и запрещении атомного оружия (11 октября 1948 г.). – ЦДАВО Ук-раїни, ф. 4669, оп. 1, спр. 70, 67 арк.
226. Выступления Д.З. Мануильского на заседании Первого комитета Третьей сессии Генеральной Ассамблеи о запрещении атомного оружия и кон-троле над атомной энергией (20 октября 1948 г.). – ЦДАВО України, ф. 4669, оп. 1, спр. 71, 40 арк.
227. Объединенные Нации. Пленарные заседания Генеральной Ассамб-леи. Краткие отчеты заседаний 21 сентября – 12 декабря 1948 г. : Официальные отчеты – первая часть Третьей сессии. – Пале де Шайо, Париж: ООН, 1964. – 500 с. – A/P.V.163.
228. Объединенные Нации. Официальные отчеты четвертой сессии Ге-неральной Ассамблеи. Пленарные заседания Генеральной Ассамблеи : Краткие отчеты заседаний 20 сентября – 10 декабря 1949 г. – Лейк Соксесс, Нью-Йорк: ООН. – 720 с. – A/P. V. 229.
229. Объединенные Нации. Резолюции, принятые Генеральной Ассамб-леей на девятой сессии за время с 21 сентября по 17 декабря 1954 года. – Нью-Йорк: ООН. – 60 с. – Доп. №21(А) 2890.
230. Листування Генерального Секретаря ООН про проведення міжна-родної конференції по мирному використанню атомної енергії (березень–жовтень 1955 р.). – ІАУ МЗС України, ф. Основний, спр. 526, 90 арк.
231. Объединенные Нации. Резолюции, принятые Генеральной Ассамб-леей на четырнадцатой сессии с 15 сентября по 13 декабря 1959 г. : Официаль-ные отчеты. Четырнадцатая сессия. – Нью-Йорк. – 75 с. – Доп. №16(А/4354).
232. До парламентів і народів світу : Звернення Верховної Ради України від 5 грудня 1991 р. № 1927–ХІІ // Відомості Верховної Ради України – 1992. – № 8.
233. Про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без’ядерного статусу : Постанова Верховної Ради України від 9 квітня 1992 р. № 2264–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29.
234. Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження яде-рної зброї від 1 липня 1968 р. : Закон України від 16 листопада 1994 р. № 248/94–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 47.
235. Объединенные Нации. Резолюции и решения, принятые Генераль-ной Ассамблеей на 45 Сессии в 1990 г. – Нью-Йорк: ООН, 1990. – 569 с.
236. Перша сесія Генеральної Асамблеї ООН. Виступ в Комітеті № 3 М. Бажана // Радянська Україна. – 1946. – 5 лютого.
237. Объединенные Нации. Резолюции, принятые Генеральной Ассамб-леей на второй части Первой Сессии с 23 октября по 15 декабря 1946 г. – Лейк Соксесс, Нью-Йорк: ООН, 1947. – 150 с.
238. Объединенные Нации. Официальные отчеты. Вторая часть Первой сессии. Четвертый комитет. Опека. Часть 1 : Краткие отчеты заседаний с 1 но-ября по 15 декабря 1946 г. – Лейк Соксесс, Нью-Йорк, 1946. – 134 с.
239. Объединенные Нации. Официальные отчеты. Вторая часть Первой сес-сии. Пятый комитет. Административные и бюджетные вопросы : Краткие отчеты заседаний с 1 ноября по 13 декабря 1946 г. – Лейк Соксесс, Нью-Йорк, 1946. – 178 с.
240. Объединенные Нации. Генеральная Ассамблея : Доклады Совета Безопасности Генеральной Ассамблее за период с 17 января по 15 июля 1946 г. Дополнение № 1. – Нью-Йорк, 1948. – 64 с. – Документ № A/93.
241. Перша сесія Генеральної Асамблеї ООН. Засідання Ради Безпеки // Радянська Україна. – 1946. – 3 лютого.
242. Humanite. – 1946. – Fevrier 7–10.
243. Frankfurter Zeitung. – 1946. – January 25.
244. The New York Times. – 1946. – January 23.
245. Текст выступления Д. Мануильского на пленарном заседании Вто-рой сессии Генеральной Ассамблеи в общей дискуссии 20 сентября 1947 г. – ЦДАВО України, ф. 4669, оп. 1, спр. 50, 42 арк.
246. Объединенные Нации. Генеральная Ассамблея. Доклад Совета Безопасности Генеральной Ассамблее за период с 16 июля 1948 г. по 15 июля 1949 г. : Официальные отчеты. Четвертая сессия. – Лейк Соксесс, Нью-Йорк, 1949. – 120 с. – Доп. № 2(А/945)
247. Тексты выступлений Д.З. Мануильского, замечания, проект резо-люций на заседании Совета Безопасности по греческому вопросу (30 августа – 17 сентября 1947 г.). – ЦДАВО України, ф. 4669, оп. 1, спр. 37, 162 арк.
248. United Nations: Delegations to the United Nations. – No. 12, April, 1947. – 132 р.
249. Тексты выступлений Д.З. Мануильского на заседании Политиче-ского комитета Второй сессии Генеральной Ассамблеи по греческому вопросу : Автограф и копии с правками. 3 октября 1947 г. – ЦДАВО України, ф. 4669, оп. 1, спр. 52, 225 арк.
250. Threats to the political independence and territorial integrity of Greece. –N.-U, 1947. – 2 p. – Док. ООН А/С. 1/191
251. Калениченко П. Підступна гра проти справедливих прав України // Сучасне і майбутнє. – 1947. – № 10. – С. 21–32.
252. Резолюції, прийняті Генеральною Асамблеєю на Другій сесії 16 ве-ресня – 29 листопада 1947 р. – ІАУ МЗС України, ф. 1, спр. 187, 85 арк.
253. Текст выступлений Д.З. Мануильского на заседании Совета Безо-пасности по вопросу приема Цейлона в члены ООН от 1 августа 1948 г. – ЦДАВО України, ф. 4669, оп. 1, спр. 66, 4 арк.
254. Documents А/С. 1/SR. 152 , А/С. 1/153, and “International Organization”, Vol. ІІІ, Boston 1949. – pp. 96-97.
255. United Nations. Security Council: “Offcial Records”, No. 63, 1948, 28 р.
256. Довідник про склад делегацій на Другу Сесію ГА ООН. Квітень, 1947 р. – ІАУ МЗС України, ф. 1, спр. 278, 112 арк.
257. Довідник про склад делегацій на Третю Сесію ГА ООН. Вересень, 1948. – ІАУ МЗС України, ф. 1, спр. 364, 154 арк.
258. Короткі звіти про засідання Першого комітету за період 21 вересня – 8 грудня 1948 р. – ІАУ МЗС України, ф. 1, спр. 319, 531 арк.
259. Объединенные Нации. Генеральная Асамблея. Официальные отче-ты: Доклад Совета Безопасности за период с 16 июля 1947 г. по 15 июля 1948 г. – Третья сессия. Дополнение № 2(А/ 620). – Лейк Соксесс, Нью-Йорк: ООН, 1948. – 163 с.
260. United Nations : Delegations to the United Nations. – No. 12. – September, 1949. – 132 p.
261. Объединенные Нации. Официальные отчеты. Четвертая сессия Ге-неральной Ассамблеи. Первый комитет. Политические вопросы и вопросы безопасности, включая регулирование вооружений : Краткие отчеты заседаний с 20 сентября по 6 декабря 1949 г. – Лейк Соксесс, Нью-Йорк: ООН, 1950. – 420 с.
262. Доповнення № 16. “Доповідь Комісії ООН по Кореї”(15 грудня 1949 р. – 4 вересня 1950 р.) /Док.А/350. – ІАУ МЗС України, ф. 1, спр. 513, 78 арк.
263. Довідник про склад делегацій. Вересень, 1950 р. – ІАУ МЗС Украї-ни, ф. 1, спр. 581, 134 арк.
264. Доповідь Ради Безпеки Генеральній Асамблеї за період 16 липня 1949 р. – 15 червня 1950 р. – Док. ООН А/1361/. – ІАУ МЗС України, ф. 1, спр. 497, 75 арк.
265. Дюрозель, Жан-Батист. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. – К.: Основи, 1999. – 903 с.
266. Объединенные Нации. Резолюции принятые Генеральной Ассамб-леей за период 19 сентября – 15 декабря 1950 г. : Официальные отчеты. Пятая сессия. – Н.-Й.: ООН. – ІАУ МЗС України, ф. 1, спр. 517, 86 арк.
267. Об’єднані Нації. Резолюції, прийняті Генеральною Асамблеєю на П’ятій сесії. Доповнення № 12 “Доповідь Комісії ООН по об’єднанню та відно-вленню Кореї” Док/А/1881/. – 1951. – ІАУ МЗС України, ф. 1, спр. 611, 77 арк.
268. Yearbook of the United Nations, 1951. – New-York: UN, 1953. – 670 p.
269. Резолюції, прийняті Генеральною Асамблеєю на Шостій сесії за період 6 листопада 1951 р. – 5 лютого 1952 р. Доповнення № 20. – 1952. Док/А/2119/ – ІАУ МЗС України, ф. 1, спр. 621, 85 арк.
270. Резолюції, прийняті Генеральною Асамблеєю на Сьомій сесії за пе-ріод 14 жовтня – 21грудня 1952 р. Доповнення № 20. – 1953 р. Док. А/2361/. – ІАУ МЗС України, ф. 1, спр. 754, 70 арк.
271. Робочі документи Генеральної Асамблеї № 108–160. Проекти резо-люцій держав за період 17 жовтня 1952 р. – 28 серпня 1953 р. – ІАУ МЗС Укра-їни, ф. 1, спр. 784. 95 арк.
272. Листування з міністерствами УРСР за період з 15 грудня 1953 р. по 29 червня 1955 р. – ЦДАВО України, ф. 2, оп. 9, спр. 15, 231 арк.
273. Протоколи, стенограми та плани засідань Комісії в закордонних справах IV скликання, обраної 29 вересня 1955 р. – ЦДАВО України, ф. 1, оп. 5, спр. 3, 218 арк.
274. Объединенные Нации. Генеральная Ассамблея. Двенадцатая сессия : Официальные отчеты с 17 сентября по 14 декабря 1957 г. 700 Пленарное засе-дание. – Нью-Йорк: ООН, 1957. – 843 с.
275. Листування постійного представника при ООН з МЗС УРСР 30 ли-пня – 18 грудня 1958. – ІАУ МЗС України, ф. Основний, спр. 769, 54 арк.
276. Інформація МЗС УРСР до ЦК КПУ про участь УРСР у міжнарод-них конференціях 21 січня – 24 листопада 1957. – ІАУ МЗС України, ф. Основ-ний, спр. 646, 49 арк.
277. Листування з Генеральним Секретарем ООН та постійним предста-вництвом УРСР при ООН про участь УРСР у засіданнях різних органів ООН. – 1960. – ІАУ МЗС України, ф. Основний, спр. 893, 193 арк.
278. Объединенные Нации. Генеральная Ассамблея. Тринадцатая сес-сия. Пленарные заседания : Официальные отчеты с 16 сентября 1958 г. по 13 марта 1959 г.: В 2-х т. – Нью-Йорк: ООН, 1959. – 859 с.
279. Объединенные Нации. Резолюции, принятые Генеральной Ассамб-леей на Тринадцатой сессии. – Т. І: Период 16 сентября – 13 декабря 1958 г. – Нью-Йорк: ООН, 1959. – 67 с. – Док. № 18(А/4090).
280. Участь УРСР у фонді ООН допомоги дітям // Радянська Україна. – 1958. – 19 квітня.
281. Листування Постійного Представника УРСР при ООН з Секретарі-атом ООН з питань участі УРСР у роботі Організації. 1960 р. – ІАУ МЗС Укра-їни, ф. Основний, спр. 952, 114 арк.
282. Белоусов М.М. Участие Украинской ССР во взаимодействии стран социализма в ООН // Вестник Киевского университета. – Серия “Международ-ные отношения и международное право”. – 1982. – № 14. – С. 5–14.
283. Листування секретаріату МЗС з ЦК КПУ, МЗС СРСР, міністерст-вами і відомствами УРСР з питань діяльності МЗС УРСР. 23 березня – 12 гру-дня 1959 р. – ІАУ МЗС України, ф. Основний, спр. 781, 147 арк.
284. Объединенные Нации. Резолюции, принятые Генеральной Ассамб-леей на Пятнадцатой сессии. – Том І: Период 20 сентября – 20 декабря 1960 г. Доп. № 16(А/4684). – Нью-Йорк: ООН, 1961– 80 с.
285. Объединенные Нации. Генеральная Ассамблея. Первая часть Пят-надцатой сессии. Пленарные заседания : Официальные отчеты с 20 сентября по 17 октября 1960 г. – Т. 1. – Нью-Йорк, 1961. – 973 с.
286. Протоколи, стенограми та план засідань Комісії в закордонних справах 5-го скликання, обраної 15 квітня 1959 р. (20 вересня – 20 грудня 1960 р.). – ЦДАВО України, ф. 1, оп. 22, спр. 19, 197 с.
287. Объединенные Нации. Резолюции, принятые Генеральной Ассамб-леей на Шестнадцатой сессии. – Том І: Период 19 сентября 1961 г.– 23 февраля 1962 г. Доп. № 17(А/5100). – Нью-Йорк: ООН, 1962. – 86 с.
288. Документи про ратифікацію Конвенції про міжнародні виставки, підписаної в Парижі 22 листопада 1928 р. 29 березня – 4 липня 1960 р. – ІАУ МЗС України, ф. Основний, спр. 883, 4 арк.
289. Объединенные Нации. Резолюции, принятые Генеральной Ассамб-леей на Восьмой сессии за время с 15 сентября по 9 декабря 1953 г. Доп. № 17(А/2630). ). – Нью-Йорк: ООН, 1954 – 56 с.
290. Объединенные Нации. Резолюции, принятые Экономическим и Социальным Советом на Второй сессии с 25 мая по 21 июня 1946 г. – Нью-Йорк: ООН, 1946. – 35 с.
291. Объединенные Нации. Резолюции принятые Генеральной Ассамб-леей на Четвертой сессии за время с 20 сентября по 10 декабря 1949 г. – Лейк Соксес, Нью-Йорк: ООН, 1950 – 79 с.
292. Официальный отчет второй части Первой сессии Генеральной Ас-самблеи. Доп. 2: Доклад Экономического и Социального Совета Генеральной Ассамблее за период с 23 января по 3 октября 1946 г. – А/125. Нью-Йорк: ООН – 58 с.
293. Доповіді ЕКОСОР Генеральній
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.