У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название ПЕНІТЕНЦІАРНА ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В КІНЦІ ХVІІІ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ: ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ)
Количество страниц 207
ВУЗ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Год сдачи 2007
Содержание ЗМІСТ
ВСТУП........................................................................................................... 3-12
РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ............................................................................................13-24
РОЗДІЛ ІІ. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ XVIII – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ..............................................................................……………….25-77
2.1. Місце та роль позбавлення волі як виду покарання в каральній політиці в Україні з середини XVII – до кінця XVIII століття.....................................25-44
2.2. Формування політико-правових ідей щодо кримінального покарання в останній чверті XVIII століття....………………………………………….. 44-58
2.3. Розвиток кримінального законодавства у сфері покарань, пов’язаних з позбавленням волі та тюремне питання у першій половині ХІХ століття............................................................................................................59-77
РОЗДІЛ ІІІ. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ПЕНІТЕНЦІАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ У ХІХ СТОЛІТТІ.………78-132
3.1. Становлення пенітенціарного законодавства у другій чверті ХІХ століття.......................................................................................................….78-92
3.2. Причини та передумови реформування тюремної системи Російської держави у другій половині ХІХ століття................................................... 92-116
3.3. Основні результати тюремної реформи в українськіх губерніях Російської імперії ………………………………………..........................................…..116-132
РОЗДІЛ IV. ПЕНІТЕНЦІАРНА ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА В УКРАЇНІ КІНЦЯ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ.........................................……….…133-189
4.1. Пенітенціарне законодавство в кінці ХІХ – на початку ХХ століття....…..133 -157
4.2. Особливості діяльності тюремних установ в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ століття ..........................................................................……....157-189
ВИСНОВКИ...............................................................................................…..190-194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ....................…... 195-207
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Конституція України проголосила права людини найвищою соціальною цінністю, а їх гарантії – головним обов’язком держави. Ці конституційні положення повною мірою стосуються кримінально-виконавчої системи щодо забезпечення проголошених цінностей і гарантій у сфері виконання покарань. Саме з цієй метою Україна як незалежна держава, член ООН і Ради Європи ратифікувала низку міжнародних угод щодо прав людини і правил поводження з в’язнями. Для побудови демократичної правової держави нагальним стало й проведення в країні пенітенціарної реформи, визначення концептуальних засад реалізації кримінально-виконавчої політики. Її головною метою є перебудова системи органів виконання покарань, відповідно до нового кримінально-виконавчого законодавства України.
Безумовно, при реалізації цієї мети необхідно звернутися до історичного досвіду (як негативного, так і позитивного) організації виконання покарань у вигляді позбавлення волі в Україні. Серед низки важливих кримінально-виконавчих та історико-правових наукових проблем особливий інтерес складає проблема формування та розвитку пенітенціарного законодавства, утворення, організації та діяльності тюремної системи в українських губерніях Російської імперії. Ці питання становлять значний науковий інтерес та мають велике пізнавальне значення.
В останній чверті XVIII ст. під впливом змін в кримінальній політиці російського самодержавства уряд став проводити перші спроби законодавчо врегулювати питання виконання покарань, пов’язаних з позбавленням волі. З цієї ж причини відбувались зміни у системі місць позбавлення волі. В першій половині ХІХ ст. ці процеси продовжувались і їх результатом стало формування в Росії засад кримінально-виконавчого законодавства. Однак система пенітенціарних установ залишалась недосконалою і багатовідомчою. Практика організації та здійснення виконання та відбування покарань характеризувалась архаїчністю та крайньою репресивністю. Крім того феодально-кріпосницька доба накладала свою яскраву печатку на тюремну систему в тому відношенні, що все законодавство про позбавлення волі аж до самого кінця XIX ст. проводила значну різницю між умовами ув’язнення осіб привілейованого класу та осіб інших прошарків. Тому в процесі тюремної реформи у другій половині ХІХ ст. вперше було заявлено про необхідність централізації та уніфікації управління пенітенціарною системою, про потребу диференційованого підходу до арештантів у залежності від тяжкості скоєного злочину та особистісних характеристик, про доцільність і важливість проведення цілеспрямованих виховних і освітніх заходів з метою морального виправлення в’язнів, про необхідність залучення як посадових осіб різного відомчого підпорядкування та рівня, так й представників широких кіл громадськості, для вирішення проблем виконання покарання у вигляді позбавлення волі, особливо пов’язаних з соціальною адаптацією (ресоціалізацією) осіб, звільнених з місць позбавлення волі.
Підняті в ході розвитку пенітенціарного законодавства та еволюції тюремної системи з кінця XVIII до початку ХХ ст. проблеми, незалежно від ступеня їх практичної реалізації в ході реформи, торкаються основоположних засад реформування сучасного кримінально-виконавчого законодавства та функціонування пенітенціарних установ. Значення історії становлення і розвитку пенітенціарного законодавства і тюремних органів у дореволюційній Україні необхідно сьогодні для активного застосування досвіду минулого в сучасній практиці діяльності виправних установ. Результати, отримані внаслідок комплексного вивчення та аналізу зазначених проблем, можуть об’єктивно сприяти чіткішому визначенню теоретико-концептуальних засад реформування кримінально-виконавчої системи – однієї з важливих галузей життєдіяльності держави і суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до п.1.1 «Головних напрямків наукових досліджень Харківського Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 рр.» та Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003 – 2007 рр.( п.2.1. – 2.3.).
Мета та завдання дослідження. Об’єктом дослідження є супільні відносини, що виникають в процесі виконання кримінальних покарань, пов’язаних з позбавленням волі.
Предметом дослідження є теорія та практика функціонування пенітенціарних установ в Україні з останньої чверті ХVІІІ –до початку ХХ ст.
Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період з останньої чверті XVIII до жовтня 1917 р. Вибір саме цих хронологічних меж зумовлений тим, що з другоі половині XVIII ст. російський уряд аналогічно до західних зразків починає широко застосувати позбавлення волі у вигляді тюремного ув’язнення, поступово відмовляючись від попередніх форм боротьби зі злочинністю. Визначення таким чином хронологічних рамок зумовлено наміром дослідити розвиток кримінального законодавства у сфері покарань, пов’язаних з позбавленням волі, становлення і генезис пенітенціарного (тюремного) законодавства, еволюцію пенітенціарної системи в Україні на широкому тлі глибинних соціально-економічних зрушень з кінця XVIII ст. до жовтня 1917 р.
Територіальні рамки роботи охоплюють українські землі, що входили до складу Російської імперії.
Метою дослідження є комплексний аналіз розвитку пенітенціарного законодавства в Україні, функціонування пенітенціарної системи, особливостей виконання та відбування покарання у вигляді позбавлення волі в пенітенціарних установах, проблем і соціальних наслідків правозастосовчої тюремної практики в українських губерніях Російської імперії.
У відповідності з метою дисертації визначені такі основні наукові завдання: здійснити історіографічний аналіз проблеми, виявити та проаналізувати науковий доробок дореволюційних, радянських і сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників з вивчення питань становлення та розвитку пенітенціарного законодавства й функціонування тюремних органів і установ в Україні з останньої чверті XVIII – до початку ХХ ст.;
виявити сутність кримінальної політики російського самодержавства у питаннях покарань, місце і роль позбавлення волі в системі кримінальних покарань до кінця XVIII ст.;
з’ясувати причини і передумови зміни політико-правових ідей у сфері кримінальних покарань наприкінці XVIII ст.;
визначити функції «Товариства піклувального про тюрми» в першій половині ХІХ ст., а також виявити його роль у становленні пенітенціарного законодавства Російській імперії;
простежити процес формування засад пенітенціарного законодавства в Російській державі і охарактеризувати діяльність пенітенціарних органів і установ на території України в другій та третій чверті XIX ст.;
дослідити розвиток тюремної реформи Росії в другій половині ХІХ ст. і з’ясувати природу сутнісних змін, що відбулися в управлінні загальнокримінальними місцями позбавлення волі на території України;
проаналізувати основоположні нормативно-правові акти щодо організації діяльності тюремної системи в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.;
виявити основні форми та методи пенітенціарного впливу на арештантів, з’ясувати їх обумовленість і дієвість;
з’ясувати, на прикладі пенітенціарних установ цивільного відомства, які були розташовани на території України, умови й типові проблеми практичної реалізації тюремної реформи;
на підставі аналізу історичного досвіду організації виконання покарання у вигляді позбавлення волі та реформування пенітенціарної системи сформулювати пропозиції з метою вдосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи у сучасних умовах.
Методологічною основою дослідження є діалектичний метод, у межах якого застосовувалися спеціально-наукові методи конкретно-історичного, формально-логічного, порівняльно-правового та структурно-системного аналізу. Аналіз ідеологічних, організаційних і правових засад становлення та розвитку пенітенціарного законодавства, функціонування місць позбавлення волі, їх компетенції, форм і методів роботи здійснювався в контексті сходження від абстрактного до конкретного, від простого до складного. Проблема досліджувалася також з позицій принципу історизму, що отримало свій вияв у аналізі подій в їх послідовності та взаємозумовленості, у чіткій відповідності реальним історичним обставинам. Зважаючи на ієрархічність побудови системи управління пенітенціарними установами, наявність взаємопов’язаних структурних елементів пенітенціарного механізму в дослідженні застосовувався структурно-системний та структурно-функціональний методи. Правові засади становлення і розвитку пенітенціарного законодавства загальнокримінальних тюремних установ досліджувалися із застосуванням формально-юридичного та порівняльно-правового методів. Соціальна та економічна зумовленість змін у пенітенціарному законодавстві в Україні, що призводило до чіткішого визначення правового та соціального статусу тюремної адміністрації й варти та умов відбування покарання арештантами, визначення відповідності правозастосовчої практики інтересам й очікуванням суспільства, реальні умови утримання ув’язнених осіб, організація арештантської праці, здійснення заходів морально-виховного впливу та заходів з метою ресоціалізації осіб, які звільнялися з місць позбавлення волі, зумовили використання соціологічного методу.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:
1. Дисертація є першим у вітчизняній кримінально-виконавчій та історико-правовій науці комплексним дослідженням причин і передумов, ідеологічних й організаційно-правових засад формування пенітенціарного законодавства і правозастосовчої практики на території України до жовтня 1917 р.
2. Отримало подальшій розвиток положення про те, що кримінально-виконавче законодавство і пенітенціарна система в Україні у своєму розвитку пройшла три етапи. Перший етап (допенітенціарний) охоплює весь час від момента фіксації в нормативних джерелах і пам’ятках звичаєвого права функції виконання кримінальних покарань, моменту виникнення тюрми, коли під впливом прогресивних учень сутність і система кримінальних заходів почали поступово змінюватись. Цей період характеризувався превалюванням жорстоких видів покарань з метою залякування злочинця та повною аморфністю суспільства до долі засуджених, відсутністю державних структур, зацікавлених пенітенціарними проблемами. З останньої чверті XVIII до середини ХІХ ст. продовжувався другий етап (філантропічний), що знаменувався початком поширення пенітенціарної ідеї, активною філантропічною діяльностю окремих приватних осіб і різноманітних благодійних товариств із метою покращити умови утримання арештантів, захистити їх права та привернути увагу уряду до проблем тюремної системи. Визначальною рисою третього етапу (політичного) (середина ХІХ – 1917 р./1918 р.) стала активна діяльність російського та австро-угорського урядів з метою модернізації своїх тюремних законодавств і реорганізації систем виконання покарань (насамперед позбавлення волі), початком міжнародної співпраці й рішеннями тюремних конгресів.
3. Доведено, що на першому етапі для кримінально-виконавчої практики того часу розповсюдженим було застосування смертної кари (особливо її кваліфікованих видів) і тілесних покарань. Позбавлення волі тоді лише поступово набирало силу, крім того його застосування часто супроводжувалося тілесними покараннями, які спричиняли каліцтва. В цьому періоді здійснюються перші спроби поділу тюрем на «нижні» та «верхні» з урахуванням соціальної небезпеки осіб, які в них утримувались. Викристалізовуються, хоча й примітивному вигляді, права, обов’язки, відповідальність посадових осіб та охорони, контрольні функції суспільства стосовно нагляду за дотриманням закону тощо.
4. Визначено, що на другому етапі в цілому тюремно-філантропічний рух виник під впливом гуманістичних учень другої половині XVIII – початку ХІХ ст. й швидко набув поширення завдяки працям Д.Говарда, Ч.Беккаріа, І.Бентама, В.Венінга та ін. Не можна обминути внесок у розвиток пенітенціарної теорії та практики цього періоду Катерини ІІ, яка продекларувала намір провести тюремну реформу, при якій на практиці дещо упорядкувалося управління в’язницями (були підпорядковані Сенату), та малоросійського генерал-губернатора князя О.Б.Куракіна, з іменем якого пов’язують початок будівництва в Україні в’язниць нового типу (в майбутньому «тюремного замку») з розподілом в’язнів «по роду злочину їх і вині».
5.Отримало подальший розвиток положення про те, що у дореформений період у Російській імперії через відсутність центрального органу управління пенітенціарними установами функції керівного центру, поряд с Департаментом поліції виконавчій МВС та губернаторами на місцях фактично здійснювало «Товариство піклувальне про тюрми», яке було створено у 1819 р. як громадське об’єднання філантропічного спрямовання, але поступово до середини ХІХ ст. фактично перетворилося в бюрократичну машину, наділену значними владними повноваженнями.
6. Встановлено, що в 20 – 40-і рр. ХІХ ст. у Російській державі відбулося становлення пенітенціарного законодавства. Тюремна інструкція 1828 р. та «Звід установ статутів...» 1832 р. стали першими в країні спеціальними законодавчими актами про позбавлення волі, які довгий час визнавали правила тюремного розпорядку в державі. У цей час існувала величезна різноманітність форм і місць позбавлення волі, серед яких у законодавстві на перше місце поставлене ув’язнення в арештанських ротах. Разом з тим продовжувалося широке застосування тілесних покарань.
7. Конкретизована існуюча в науковій літературі положення про те, що ключовою проблемою тюремної реформи була відсутність уніфікованої нормативної бази та організаційно-управлінської єдності пенітенціарної системи. Тому, ініційована зверху, тюремна реформа в Росії розпочалася зі створення у 1879 р. Головного тюремного управління (далі – ГТУ). Вперше була реалізована спроба створення стрункої управлінської вертикалі, де ГТУ уособлювало вищий щабель ієрархічної тюремної системи, середню управлінську ланку якої складали губернатори, губернські тюремні інспектори та тюремні комітети «Товариства піклувального про тюрми», а низовий рівень складав чисельний тюремний персонал. Новим явищем у світовій практики стало запровадження в Російської державі інституту тюремних інспекторів у центральному тюремному апараті (ГТУ) та тюремних інспекцій на губернському рівні.
8. Доведено, що у 70 – 80-х рр. ХІХ ст. необхідність появи спеціальних робіт щодо досліджень, пов’язаних з технічною стороною організації тюремного ув’язнення, викликало виділення цього відділу загальної частини кримінального права в особливу гілку – “тюрмознавство”, фундатором якої вважають професора І. Фойницького.
9. Конкретизовано положення про те, що тюремна реформа мала половинчатий, непослідовний характер. Відсутність необхідного бюджетного фінансування, нерозвиненість матеріальної бази та бюрократизм державної машини спричинили незавершеність реформи. Розпорошеність в управлінні пенітенціарних органів цивільного відомства в Російської імперії остаточно подолати не вдалося.
10. Отримале подальший розвиток існуюче в науковій літературі положення про те, що в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. вітчизняне пенітенціарне законодавство в умовах реформи російської тюремної системи набуло цілісності. «Статут про осіб осіб, які утримуються під вартою» 1890 р. та Загальна тюремна інструкція 1915 р. стали віховими нормативними актами, що знаменували поступальний розвіток вітчизняного пенітенціарного законодавства в напрямку чіткого формального визначення уніфікованих умов виконання і відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
11. Конкретизоване положення про те, що режим у місцях позбавлення волі в тюремних установах цивільного відомства в українських губерніях Російської держави розглядався переважно в широкому розумінні і передбачав всю систему засобів впливу на арештантів (диференціацію в’язнів, розпорядок дня, організацію робіт тощо), з останньої чверті ХІХ ст. він втратив репресивний характер і набув яскравих ознак виправно-виховної спрямованості. Був накопичений багатий досвід релігійно – морального виховання ув’язнених, інститут працевикористання засуджених одержав докладне правове регулювання, новими формами роботи стало пільгове обчислення терміну арешту для охочих працювати на суспільні потреби, а також надання допомоги у працевлаштуванні та соціальній реабілітації звільнених з місць позбавлення волі осіб.
12. Доведене, що з початком буржуазно-демократичної революції 1917 р. загальна ситуація в місцях ув’язнення в значному ступеню погіршувалась. Головне тюремне управління, яке було ліквідоване на початку революції, згодом було відновлене, перейменоване в Головне управління місць ув’язнення й продовжувало роботу. На діяльність пенітенціарних установ намагалися впливати Ради робочих і солдатських депутатів. Значно зріс рівень рецидивної злочинності. Відповідно, що за таких умов ні реформування, ні будь-які структурні перебудови в Україні вже не могли відбуватися.
Новизни дисертаційного дослідження додає широке використання архівного матеріалу, переважна більшість якого вперше вводиться в науковій обіг.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає у можливості широкого використання його матеріалів, узагальнень і висновків при написанні монографій, підручників і навчальних посібників з кримінально-виконавчої та історико-правової проблематики та при підготовці лекційних курсів з нормативних навальних дисциплін «Історія держави та права України», «Кримінально-виконавче право України», «Історії пенітенціарної системи України »,спеціальних курсів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях кафедри кримінального права і кримінології Кримського юридичного інституту ХНУВС, кафедри теорії та історії держави і права Харківського Національного університету внутрішніх справ, кафедри історії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ; І, ІІІ, IV, V, VI, VII та VIIІ щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького та курсантського (студентського) складу Кримського юридичного інституту ХНУВС (м. Сімферополь, травень 1999, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006 рр.), щорічних історико-правових конференціях «Наступність у праві та юридичній науці» (м. Львів, 28-30 вересня 2001 р.), «Право в системі соціальних норм» (м. Чернівці, 18-23 травня 2005 р.) та на науково-практичному семінарі «Проблеми застосування кримінального законодавства: теорія та практика» (м. Дніпропетровськ, 16 травня 2002 р.).
Публікації. Основні положення й висновки дисертації викладені автором у п’яти наукових статтях, опублікованих у виданнях, затверджених ВАК України, а також у шости тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями і складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи складає 207 сторінок, із них основний текст – 194, список використаних джерел – 13 сторінок ( 359 назв ).
Список литературы Висновки

Проаналізувавши становлення та розвиток пенітенціарної теорії та практики в Україні з кінця XVIII – до початку ХХ ст. необхідно констатувати, що інститут покарання у вигляді позбавлення волі до останньої чверті XVIII ст. не міг набути достатнього поширення. В'язниця на той час була не більш як місцем тимчасового утримання винних до засідання суду або виконання інших видів покарань, частіше всього смертної кари або тілесних покарань. Тобто в'язниці, переважно, застосовувалися не для покарання, а як слідчі ізолятори для тимчасового утримання ув'язнених. В'язниця того часу не переслідувала та і не могла переслідувати ніяких виправних цілей.
На той час не існувало стандартного (уніфікованого) місця ув’язнення, як не існувало і єдиних правил утримання в’язнів. У місцях позбавлення волі переважала система загального ув’язнення, а одиночне допускалося лише за виняткових обставин. Право не відділяло підслідних від засуджених «колодників», але в цей же час почало практикуватися роз’єднання чоловіків від жінок. Ув'язнені повинні були самі себе утримувати, основним джерелом їх існування була милостиня. Тюремний режим був дуже суворим і далеко не всі ув'язнені могли до кінця витримати весь термін ув’язнення.
Наприкінці XVIII ст. від впливом ліберальних змін в кримінальній політиці російського самодержавства, викликаного активним тюремним рухом в Європі та США, а також зростанням ролі тюремного ув’язнення в системі кримінальних покарань, уряд Катерині II здійснює перші спроби законодавчо врегулювати питання виконання покарань, пов’язаних з позбавленням волі. З цієї ж причини відбувались зміни в системі тюремних установ, вводилися нові види позбавлення волі – до тюремного ув’язнення та каторжних робіт додалися ув’язнення в «робочому» та «смирительному» будинках. Для реалізації цих питань були прийняті деякі норми щодо режиму утримання ув'язнених. Тобто вперше з'являються норми кримінально-виконавчого характеру і починає формуватися кримінально-виконавчий апарат з питань виконання позбавлення волі. Катерина II у кінці XVIII ст. планувала провести широку тюремну реформу однак практичних кроків до її реалізації зроблено так і не було. Тогочасна громадська думка дуже мало цікавилася в'язницями для кримінальних злочинців – вона не йшла далі подачі милостині «колодникам».
У першій чверті ХIХ ст. відбулися помітні зміни в тюремній політиці російського уряду. Передова вітчизняна громадськість звернула прискіпливу увагу на становище в'язниць у країні, що відповідало тогочасним настроям в російському суспільстві, які сформувалися під впливом низки чинників, у тому числі діяльності відомих зарубіжних дослідників тюремного питання Говарда, Бентама, Венінга. Завдання морального самовдосконалення, зокрема, засуджених, стали посідати в суспільстві чільне місце. Одним з засобів морального самовдосконалення вважалася добродійність. Результатом цих тенденцій стало створення «Товариства піклувального про тюрми», діяльність якого сприяла формуванню нового, більш демократичного напряму у вітчизняному тюрмознавстві. Протягом 20 – 30-х рр. ХІХ ст. Товариство розповсюдило свою діяльність на більшість губернських комітетах. Однак к 50-х рр. ХІХ ст. Товариство втратило свій тюремно-філантропічний приватний характер і перетворилося у структуру формально-бюрократичного елементу, що пізніше було приєднано до МВС.
Протягом першої половині ХIХ ст. постійно зростала роль тюремного ув’язнення як кримінальної репресії. До середини сторіччя позбавлення волі стає основним механізмом кримінального покарання. У 20 – 40-і рр. XIX ст. відбулося становлення російського пенітенціарного законодавства. Видане в 1832 р. «Звід статутів про тих, що утримуються під вартою і про засланців» з'явилося першим в країні спеціальним законодавчим актом про позбавлення волі. На основі прогресивних ідей та передового практичного досвіду зарубіжних країн розвивалася вітчизняна пенітенціарна наука і практика, удосконалювалося тюремне законодавство. Подальшого розвитку набули питання, пов'язані з виправленням ув’язнених, що передбачали сильніші стимули щодо правослухняної поведінки, було визначене коло дисциплінарних стягнень. З'являються елементи цілеспрямованої виховної роботи в місцях позбавлення волі.
Разом з тим спроби російського уряду провести наприкінці 40-х рр. XIX ст. тюремну реформу так само як і в кінці XVIII ст. зазнали поразки. Негативним чином на розвиток вітчизняної пенітенціарної системи вплинули спроби уряду в 20 – 40-х рр. ХIX ст. воєнізувати місця позбавлення волі (створення воєнно-арештантських рот).
Необхідність реформування пенітенціарної системи Російської імперії у другій половині ХІХ ст. була об’єктивно зумовлена бурхливими процесами розвитку буржуазних суспільних відносин. Самодержавна система виконання покарання у вигляді позбавлення волі продовжувала містити елементи феодальних пережитків, традиційно базувалася на дотриманні принципу становості, що кардинально суперечило новим історичним реаліям. Незважаючи на прийняті урядом окремі кроки з впорядковування становища, тюремна система держави відрізнялася повною дезорганізацією і вкрай незадовільним становищем ведення тюремної справи, відсутністю на місцях органів, здатних організувати нормальну діяльність місць ув’язнення.
Загальну концепцію здійснення тюремної реформи вдалося чітко визначити лише наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. Практичній реалізації реформи передувала проведена спеціальними комісіями аналітична робота з узагальнення відомостей про стан, проблеми та недоліки функціонування місць позбавлення волі. Засноване у 1879 р. Головне тюремне управління практично реалізовувало функції загальнодержавної контролюючої та розпорядчої інстанції і сприяло централізації та уніфікації управління тюремними установами (ГТУ – Губернські тюремні інспекції та тюремні комітети «Товариства піклувального про тюрми» – чисельний тюремний персонал).
Беззаперечним успіхом реформи стала нормативна урегульованість організаційно-штатних питань, визначення теоретичних основ організації тюремної системи. Російське пенітенціарне законодавство в умовах здійснення реформи набуло цілісності. Режим у місцях позбавлення волі тлумачився в широкому розумінні і охоплював всю систему засобів впливу на арештантів. З останньої чверті ХІХ ст. він втратив репресивний характер і набув яскравих ознак виправно-виховної спрямованості. «Статут про осіб, які утримуються під вартою» 1890 р. і Загальна тюремна інструкція 1915 р. стали віховими нормативними актами, що знаменували поступальний розвиток російського пенітенціарного законодавства в напрямку чіткого формального визначення уніфікованих умов виконання і відбування покарання у вигляді позбавлення волі. В місцях ув’язнення склалася певна система і організаційні структури проведення духовно-моральної та просвітницької роботи, налагодження арештантської праці, працевикористання арештантів (пільгове обчислення терміну арешту для охочих працювати на суспільні потреби), надання допомоги у працевлаштуванні та соціальної реабілітації звільнених з місць позбавлення волі, які можуть бути гідни уваги і сучасному кримінально- виконавчому законодавстві.
Напередодні лютневої революції 1917 р. система виконання покарання у вигляді позбавлення волі являла складний неоднорідний механізм, що активно використовувався в цілях підтримки встановленого в місцях ув’язнення правопорядку. У 1917 р. Тимчасовим урядом була збережена, хоча і дещо у спрощеній формі, система управління місцями позбавлення волі. При цьому було залишено без змін царське пенітенціарне законодавство.
На підставі аналізу розвитку пенітенціарного законодавства, функціонування пенітенціарної системи, особливостей виконання та відбування покарання у вигляді позбавлення волі, проблем соціальних наслідків правозастосовної тюремної практики в Україні у досліджуваний період пропонуються наступні рекомендації щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства та відповідної практики в сучасній Україні:
1. Створення та втілення у життя цілісної та науково обгрунтованої системи роботи з персоналом Державного Департаменту України з питань виконання покарань як чинника ефективного функціонування установ і органів виконання покарань.
2. Комплексне вирішення завдань соціального та правового захисту персоналу установ виконання покарань.
3. Розробка форм та визначення напрямків участі інститутів громадянського суспільства в діяльності установ кримінально-виконавчої системи, а також у ресоціалізації засуджених.
4. Важливе значення для діяльності кримінально-виконавчих установ має відродження традицій благодійництва, котрі розвинулися в Україні з організацією «Товариства піклувального про тюрми».


Список використаних джерел і літератури

1. Александровский Ю.В. Положение о воспитательно-исправительных заведениях для несовершеннолетних. – СПб.: Изд. ред. Новое законодательство. 1904. – 119с.
2. Альбицкий А., Ширген А. Исправительно-воспитательные заведения для несовершеннолетних преступников и детей, заброшенных в связи с законодательством о принудительном воспитании. – Саратов, 1893. – 302с.
3. Аметка Ф. Судова влада у Кримському ханстві // Юридична Україна. 2003. – № 4. – С.29-33.
4. Анисимков В.М. Антиобщественные традиции, обычаи и нормы поведения осужденных в местах лишения свободы: исторический аспект. – М.: Академия МВД РФ, 1990. – 86с.
5. Астемиров З.А. Исправительные учреждения в зарубежных странах. Учебное пособие. – Рязань: Рязанская высшая школа МВД СССР, 1972. – 94с.
6. Астемиров З.А. Трудовая колония для несовершеннолетних. – М.: Юридическая литература, 1969. – 118с.
7. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск.: Высшая школа, 1976. – 383с.
8. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях / Пер. Ив. Соболева. – СПб.: Радом, 1878. – 134с.
9. Бентам Иеремий. Рассуждение о гражданском и уголовном законоположении / Пер. М.Михайлова с прибавлением дополнений С.Дюмона. – СПб., 1806. – Т. II. – 622с.
10. Библия. В русском переводе. The Bible LEA GUE 16801 Van Dam Road South Holland Il 60473 USA.
11. Билогриц-Котляревский Л.С. Рецензия на сочинение С. Познышева «Основные вопросы учения о наказании». – СПб., 1906. – 36с.
12. Блинов И. Губернаторы (историко-юридический очерк). – СПб., 1905. – 386с.
13. Блэкстон, Уильям. Истолкования английских законов Г.Блактона / Пер. С.Е. Десницкий при участии А.М. Брянцева. – М., 1962. – 108с.
14. Варадинов Н. История Министерства внутренних дел. – СПб., 1859. –Ч.ІІ. – Кн.1. – 632с.
15. Варадинов Н. История Министерства внутренних дел. – СПб., 1862. – Ч.ІІІ. – Кн.1. – 777с.
16. Варадинов Н. История Министерства внутренних дел. – СПб., 1862. –Ч.ІІІ. – Кн.3. – 725с.
17. Виленский Б.В. Судебная реформа и контрреформа в России. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1969. – 400с.
18. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права.. – СПб., 1907. – 697с.
19. Воинский Устав о наказаниях. – СПб., 1875. – 107с.
20. Воробейкова Т.У., Дубровина А.Б. Преобразование административно-полицейского аппарата, суда и тюремной системы России во 2-й половине ХІХ века: Учебное пособие. – К.: Киевская высшая школа МВД СССР, 1973. – 63с.
21. Всеобщая история Государства и права / Под ред. К.И. Батыра. – М.: Былина, 2000. – 495с.
22. Гайдук С.Л. Тюремная политика и тюремное законодательство пореформенной России: Дис…канд. юрид. наук. – М., 1987. – с. 193.
23. Галкин-Враский М.Н. Материалы к изучению тюремного вопроса. – СПб., 1868. – 174с.
24. Гамбург Л.С. Судебные реформы в Левобережной Украине (Гетманщине) XVIII в.: Дисс...канд.. юрид. наук. – Харьков.: Национальная юридическая академия Украины, 2000. – 224с.
25. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. Изд. 2-е доп. и пересм. – М.: Госюриздат, 1951. – Т.1. – 327с.
26. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. Изд. 2-е доп. и пересм. – М.: Госюриздат, 1951. – Т. II. – 547с.
27. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. – М.: Изд. 2-е доп. и перессм. – Госюриздат, 1952. – Т.3. – 400с.
28. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. – М.: Госюриздат, 1962. – Т.4. –302с.
29. Гогель С.К. Вопросы уголовного права, процесса и тюрьмоведения. – СПб., 1906. – 214с.
30. Гогель С.К. Значение тюремного заключения как наказания в прошлое и настоящее время. – СПб., 1904. – 64с.
31. Горегляд Осип. Опыт начертания Российского уголовного права. Ч. I. О преступлениях и наказаниях. – СПб., 1815. – 88с.
32. Городницка Л. Кримiнальне судочинство на Буковинi (1779-1918 рр.) // Право України. – 1999. – № 12. – С.109-110.
33. Городницька Л.В. Суд і судочинство на Буковині (остання чверть XVIII – початок XX ст.): Дис... канд. іст. наук. – Чернівці.: Чернівецький національний університет, 2002. – 222с.
34. Грацианский П.С. Политическая и правовая мысль России второй половины XVIII в. – М.: Наука, 1984. – 251с.
35. Державний архів Автономної Республіки Крим (ДААРК). – Ф. 28. – Оп. 3. – Спр. 49.
36. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 258.
37. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 259.
38. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 11.
39. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 114.
40. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 255.
41. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 261.
42. ДААРК. – Ф. 28. – Оп. 3. – Спр. 3.
43. ДААРК. – Ф. 28. – Оп. 3. – Спр. 16.
44. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 484.
45. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 6.
46. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 86.
47. ДААРК. – Ф. 351. – Оп.1. – Спр. 110.
48. ДААРК. – Ф. 351. – Оп. 1. – Спр. 26.
49. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 37.
50. ДААРК. – Ф. 38. – Оп. 1. – Спр. 12.
51. ДААРК. – Ф. 38. – Оп. 1. – Спр. 52.
52. ДААРК. – Ф. 38. – Оп. 1. – Спр. 58.
53. ДААРК. – Ф. 38. – Оп. 1. – Спр. 8.
54. ДААРК. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 11.
55. ДААРК. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 20.
56. ДААРК. – Ф. 16. – Оп. 1. – Спр. 109.
57. ДААРК. – Ф. 16. – Оп. 1. – Спр. 21.
58. ДААРК. – Ф. 16. – Оп. 1. – Спр. 283.
59. ДААРК. – Ф. 16. – Оп. 1. – Спр. 35.
60. ДААРК. – Ф. 16. – Оп. 1. – Спр. 66.
61. ДААРК. – Ф. 17. – Оп. 1. – Спр. 144.
62. ДААРК. – Ф. 17. – Оп. 1. – Спр. 177.
63. ДААРК. – Ф. 28. – Оп. 3. – Спр. 16.
64. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 335.
65. ДААРК. – Ф. 28. – Оп. 3. – Спр. 2.
66. ДААРК. – Ф. 28. – Оп. 3. – Спр. 23.
67. ДААРК. – Ф. 28. – Оп. 3. – Спр. 3.
68. ДААРК. – Ф. 37. – Оп. 1. – Спр. 280
69. ДААРК. – Ф. 28. – Оп. 3. – Спр. 36.
70. ДААРК. – Ф. 28. – Оп. 3. – Спр. 49.
71. ДААРК. – Ф. 28. – Оп. 3. – Спр. 66.
72. ДААРК. – Ф. 28. – Оп. 3. – Спр. 93.
73.ДААРК. – Ф. 351. – Оп. 1. – Спр. 366.
74.ДААРК. – Ф. 38. – Оп. 1. – Спр. 5.
75.ДААРК. – Ф. 38. – Оп. 1. – Спр. 6.
76.ДААРК. – Ф. 47. – Оп. 1. – Спр. 1.
77.ДААРК. – Ф. 7. – Оп. 1. – Спр. 2.
78.ДААРК. – Ф. 7. – Оп. 3. – Спр. 17.
79.Державний архів Харківської області (ДАХО). – Ф.3 – Оп. 3. – Спр.144. 80.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 13. – Спр. 91.
81.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 11. – Спр. 503.
82.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 14. – Спр. 55.
83.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 17. – Спр. 175.
84.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 131. – Спр. 122.
85.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 146. – Спр. 24.
86.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 62. – Спр. 462.
87.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 38. – Спр. 200.
88.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 21. – Спр. 223.
89.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 129. – Спр. 34.
90.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 138. – Спр. 70.
91.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 38. – Спр. 92.
92.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 42. – Спр. 95.
93.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 90. – Спр. 92.
94.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 135. – Спр. 113.
95.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 31. – Спр. 250.
96.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 10. – Спр. 393.
97.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 12. – Спр. 158.
98.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 16. – Спр. 196.
99.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 14. – Спр. 248.
100.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 3. – Спр. 150.
101.ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 1. – Спр. 36.
102.ДАХО. – Ф. 7. – Оп. 4. – Спр. 1234.
103.ДАХО. – Ф. 23. – Оп. 1. – Спр. 15.
104.ДАХО. – Ф. 23. – Оп. 1. – Спр. 18.
105.ДАХО. – Ф. 372. – Оп. 1. – Спр. 592.
106.ДАХО. – Ф. 185. – Оп. 1. – Спр. 243.
107.ДАХО. – Ф. 185. – Оп. 1. – Спр. 233.
108.ДАХО. – Ф. 185. – Оп. 1. – Спр. 37.
109.ДАХО. – Ф. 93. – Оп. 1. – Спр. 1.
110.ДАХО. – Ф. 93. – Оп. 1. – Спр. 309.
111.ДАХО. – Ф. 93. – Оп. 1. – Спр. 717.
112.Державний архів Вініцкої області (ДАВО). – Ф.192. – Оп. 1. – Спр. 241.
113.ДАВО. – Ф. 192. – Оп. 1. – Спр. 304.
114.ДАВО. – Ф. 192. – Оп. 3. – Спр. 98.
115.ДАВО. – Ф. 280. – Оп. 1. – Спр. 58.
116.ДАВО. – Ф. 230. – Оп. 1. – Спр. 421.
117.ДАВО. – Ф. 200. – Оп. 1. – Спр. 606.
118.ДАВО. – Ф. 200. – Оп. 1. – Спр. 633.
119.ДАВО. – Ф. 678. – Оп. 1. – Спр. 89.
120.Державний архів Одеської області (ДАОО). – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 105.
121.ДАОО. – Ф. 2. – Оп. 3. – Спр. 427.
122.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 496.
123.ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 95. – Спр. 18.
124.ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 192. – Спр. 30.
125.ДАОО. – Ф. 457. – Оп. 1. – Спр. 125.
126.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 73.
127.ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 95. – Спр. 431.
128.ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 198. – Спр. 798.
129.ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 83. – Спр. 145.
130.ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 85. – Спр. 79.
131.ДАОО. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 784.
132.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 1015.
133.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 594.
134.ДАОО. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 1350.
135.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 84.
136.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 2. – Спр. 33.
137.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 570.
138.ДАОО. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 1646.
139.ДАОО. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 1891.
140.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 816.
141.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 1139.
142.ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 446.
143.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 1060.
144.ДАОО. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 577.
145.ДАОО. – Ф. 5. – Оп.1. – Спр. 1687.
146.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 524.
147.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 1166.
148.ДАОО. – Ф. 361. – Оп. 1. – Спр. 1156.
149.Давыдов Ф. Религиозно-просветительская деятельность в местах лишения свободы // Преступление и наказание. – 2000. – № 7. – С.34-38.
150. Депп Ф.Ф. О наказаниях, существовавших в России до царя Алексея Михайловича. – СПб.: Тип. Крайя, 1849. – 95с.
151.Детков М. Особенности уголовного наказания в России: исторический опыт и современность // Преступление и наказание. – 1995. – №2. – С.24-27.
152.Детков М.Г. Научное и организационно-правовое обеспечение исполнения уголовных наказаний в виде лишения свободы в Российском государстве: исторический аспект и современность. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1998. – 293с.
153.Детков М.Г. Тюрьмы, лагеря и колонии России (к 120-летию Главного тюремного управления России). – М.: Вердикт – 1М., 1999. – 448с.
154.Дриль Д.А. Наши исправительно-воспитательные заведения и вопросы исправительного воспитания (из «Журнала Министерства юстиции», октябрь 1898). – СПб., 1899. – С. 173-193.
155.Дриль Д.А. Ссылка во Франции и России: Из личных наблюдений во время поездки в Новую Каледонию, на о. Сахалин, в Приамурский край и Сибирь. – СПб., 1899. – 174 с.
156.Дриль Д.А. Учение о преступности и мерах борьбы с нею. – СПб.: Шиповник, 1912. – 568с.
157.Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. – М.: Высшая школа, 1968. – 348с.
158.Ерошкин Н.П. Крепостническое самодержавие и его политические институты (первая половина XIX века). – М.: Мысль, 1981. – 252с.
159.Ефремова Н.Н. Министерство юстиции Российской империи 1802-1917 гг. – М.: Наука, 1983. – 149с.
160.Жильцов С.В. Политические аспекты наказания в уголовной политике Петра I. // Правоведение. –2001. – №1. – С.206-220.
161.Журнал Государственного Совета. – 1878. – №74 (16.12.1878). – 14с.
162.Журнал гражданского и уголовного дела. – 1884 (февраль). – Кн. 2.
163.Журнал Министерства внутренних дел. – 1863 (сентябрь). – С.84-99.
164.Журнал Министерства юстиции. – 1869.– №5 (апрель). – С.62-94.
165.Журнал Министерства юстиции. – 1898. – №3 (март). – С.198-204.
166.Загоскин К. Очерки истории смертной казни в России. – Казань, 1892. – 167с.
167.Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в ХІХ в. – М.: Мысль, 1978. – 286с.
168.Исаев М. Основы пенитенциарной политики. – М., 1927. – 196с.
169.Историческое описание о наказании преступников в Филадельфии / Перевод с нем. Семёна Венецианского). – М.: Типография Ридигера и Клаудия, 1799. –14с.
170.История полиции России. Краткий исторический очерк и основные документы. Учебное пособие / Под ред. В.М. Курицина. – М.: Изд-во Щит – М., 1998. – 200с.
171.Історія держави і права України. Академічний курс: У 2 т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – К.: Видавничий дім, 2000. – Т.І. – 646с.
172.Кистяковский А.Ф. Права по которым судится малороссийский народ. – К., 1879. – 844с.
173.Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права: Общая часть. – К., 1875. – Т.1. – 413с.
174.Ковалевский П.И. Борьба с преступностью путем воспитания. – СПб., Москва, 1901. – 367с.
175.Кодан С.В. Сибирская политическая ссылка в карательной системе самодержавия. 1825 – 1861 гг.: Автореф. дисс… канд. юрид. наук. – М.: Московский институт государства и права, 1987. – 15с.
176.Коковцев В.Н., Рухлов С.В. Систематический сборник узаконений и распоряжений по тюремной части. – СПб., 1890. – 562с. (186с. прилож).
177.Кони А.Ф. Отцы и дети судебной реформы (1864 – 1915). К 50-летию судебных уставов. – М., 1914. – 317с.
178.Коротких М.Г Мировая юстиция в России по судебной реформе 1864г. // Советское государство и право. – 1986. – №11. – С.132-137.
179.Краинский Д.В. Материалы к исследованию истории русских тюрем в связи с историей учреждения Общества Попечительного о тюрьмах. –Чернигов, 1912. – 133с.
180.Кримінально-виконавче право України: Навчальний посібник / За ред. О.М.Джужи. – К.: Юрінком інтер, 2002. – 446с.
181.Кудин С.В. Становлення i розвиток кримiнального права України у X – 1-пол. XVII ст.: Дисс... канд. юрид. наук. – К.: Київський державний університет, 2001. – 203с.
182.Кульчицький В.С. Полiтичний аппарат колониiального управлiння схiдною Галичиною (2-пол. XIX – початок XX ст.).: Дисс... докт. Юрид. наук. – Львiв: Львівський державний університет, 1969. – 762с.
183.Кульчицький В.С. Державний лад і право в Галичині (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.). Конспект лекцій. – Львів: Львівський держ. ун-т., 1965. – 67с.
184.Кульчицький В.С., Бойко І.Й., Настасяк І.Ю., Мікула О.І. Аппарат управління Галичиною в складі Австро-Угорщини. –Львів.: Тріада плюс, 2002. – 88с.
185.Курицын В.М. Правительственный конституционализм в России в 60 – 80-е годы ХIХ в. // Советское государство и право. – 1986. – №2. – С.104 – 112.
186.Латкин В.Н. Законодательные комиссии в России в XVIII ст. / Историко-юридическое исследование. –СПб.: Изд. Л.Ф. Пантелеева, 1987. – Т.І. – 595с.
187.Лисин А.Г., Петренко Н.И., Яковлева Е.И. Тюремная система Российского государства в XVIII – в начале XX в. – М.: Академия МВД РФ, 1996. – 60с.
188.Лучинский Н.Ф. Основы тюремного дела. – СПб., 1914. – 214с.
189.Лучинский Н.Ф. Основы тюремного дела. – СПб.: Тюремный вестник, 1904. – 180с.
190.Миненок М.Г. Наказание в русском уголовном праве. Историко – правовой очерк: Учебное пособие. – Калининград: Калининградский гос. университет, 1985. – 79с.
191.Мокринский С.П. Наказание, его цели и предположение. Ч. І. Общее и специальное предупреждение преступлений.– М., 1902. – 291с.
192.Мулукаев Р.С. Полиция и тюремные учреждения дореволюционной России. – М.: Высшая школа МООП СССР, 1964. – 28с.
193.Муравьев Н.В. Наши тюрьмы и тюремный вопрос 1878 г. // Муравьев Н.В. Из прошлой деятельности: статьи по судебным вопросам. – СПб., 1900. – Т.1. – С.107-146.
194.Муравьев Н.В. Организация тюремного труда в России // Журнал Министерства юстиции. – 1904. – №2. – С.678-714.
195.Наказ е.и.в. Екатерины Второй, данный комиссии о сочинении проекта нового Уложения с принадлежащими к тому приложениями. –СПб.: Тип. Правительственного Сената, 1820. – 299с.
196.Неалов О.П. Єтимологічно-правова характеристика поняття “Патронат” у Російській пенітенціарній науці ХІХ – початку ХХ ст. // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. – №1. – С.151-156.
197.Неалов О.П. Організаційно-правове запезпечення реалізації тюремної реформи в Російскій імперії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах українських губерній): Дисс... канд. юрид. наук. – Харьків, 2003. – 176с.
198.Неалов О.П. Патронат як форма участі громадськості у реалізації тюремної політики в Росії (XIX – початок XX ст.) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – №16. – С.244-250.
199.Никитин В.М. Тюрьма и ссылка. – СПб., 1880. – 674с.
200.Органы и войска МВД России. Краткий исторический очерк. / Авт. кол. под рук. В.Ф. Некрасова. – М.: Объединенная редакция МВД России, 1996. – 462с.
201.Остроумов С.С. Преступность и её причины в дореволюционной России. – М.: МГУ, 1960. – 198с.
202.Отчёт Главного Тюремного Управления за 1882 г. – СПб., 1883. – 111с.
203.Отчет Главного тюремного управления за 1912 г. – СПб.: Изд. ГТУ, 1914. – 387 с.
204.Отчет Киевского общества земледельческих колоний и ремесленных приютов за 1879 г. – К., 1880. – 26с.
205.Очерк развития арестантского труда в русских тюрьмах. 1885-1888 г. (Официальное издание. ІХ Международный Тюремный Конгресс). – СПб., (печатано по распоряжению ГТУ), 1890. – 23с.
206.Ошерович Б.С. Очерки по истории русской уголовно-правовой мысли (2-пол. XVIII – 1 четв. XIX в.) – М.: Юриздат, 1946. – 318с.
207.Памятники Русского законодательства XVIII ст. Вып. 1. / Сост. В.М. Грибовский. – СПб., 1907. – 208с.
208.Панасюк Н.Б. Краткий обзор истории применения тюремного заключения в Европе // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. –2000. – № 5. – С. 68-86.
209.Паньонко І.М. Апарат управління Запорізької Січі (сер. XVI ст. – 1775 р.): Дис... канд. юрид. наук. – Львів: Львівський національний ун-т, 2000. – 178с.
210.Пассек А.В. Проект о преобразовании тюрем. – СПб., 1867. – 96с.
211.Перов Л. Тюремный замок в «Винном городе» // Преступление и наказание. – 2000. – №7. – С.39-41.
212.Пионтковский А.А. Дисциплинарные взыскания в карательных учреждениях // Журнал Министерства юстиции. – 1904. – №4. – С. 57-101.
213.Познышев С.В. Детская преступность и меры борьбы с нею (из лекций Весеннего семестра 1910 г.). – М., 1911. – 89с.
214.Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права. – М., 1912. – 557с.
215.Познышев С.В. Основы пенитенциарной науки. – М., 1923. – 342с.
216.Познышев С.В. Очерки тюрьмоведения. – М., 1913. – 152с.
217.Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1-е (в 46 томах). – СПб., 1830. –Т.V, отд. 2-е, № 2673, 3201, 3202, 3224, 3254; Т.VII, № 4367; Т.XVII, № 12306; Т. ХХ, № 14392; Т.ХХI, № 15147, № 15204; Т.XXII, № 15946;Т.ХХХІІІ, № 26523.
218.Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2-е (1830-1881). – СПб., 1882. Т.V, отд. 2-е, № 8257; Т.VI, № 8764; Т.ХХ, отд. 1-е, № 19283; Т.ХХХV, отд. 2-е, № 36098; Т.ХХХVІ, отд. 1-е, № 36581; Т.XХХVIII,отд. 1-е, № 39504; Т.ХХХІХ, № 41107; Т.ХХХХІ, отд.1-е, № 43614.
219.Полный Свод законов Российской империи. В 2-х кн. / Под ред. А.А. Домбровольского. – СПб.: Издание «Законоведение», 1911. – Кн. 2. – (Т. IХ-ХVI).
220.Посохов С.И., Ярмыш А.Н. Губернаторы и генерал-губернаторы. – Харьков: Акта, 1996. – 206с.
221.Правила внутреннего тюремного распорядка. – Петроград, 1916. – 24с.
222.Правительственный вестник. – 1872. – 17/29 мая.
223.Рассказов Л., Упоров Н., Белозеров А. Тюремное заключение в XVII в. // Преступление и наказание. – 2001. – № 8. – С.43-48.
224.Рассказов Л.П., Упоров Н.В. Исправительные арестантские роты гражданского ведомства как вид лишения свободы в российском праве ХІХ в. // Правоведение. – 2000. – №4. – С.180-185.
225.Рогожин А.И., Ярмыш А.Н. Государство и право России в период становления и развития абсолютизма. (2-я половина XVII – конец XVIII в.): Учебное пособие. – К.: УМК ВО, 1989. – 80с.
226.Российское законодательство X-XX вв. Т.2. – М.: Юридическая литература, 1985. – 519с.
227.Российское законодательство X-XX вв. –М.: Юридическая литература, 1985. – Т.3. – 511с.
228.Российское законодательство Х-ХХ вв. – М.: Юридическая литература, 1986. – Т.4. – 511с.
229.Российское законодательство Х-ХХ вв. – М.: Юридическая литература, 1987. – Т.5. – 527с.
230.Российское законодательство Х-ХХ вв. – М.: Юридическая литература, 1991. – Т.6. – 431с.
231.Российское законодательство Х–ХХ вв. – М.: Юридическая литература, 1991. – Т.8. – 495с.
232.Российское законодательство Х-ХХ вв. – М.: Юридическая литература, 1994. – Т.9. – 351с.
233.Рубежовская исправительная колония для малолетних преступников близ г.Киева. – Чернигов: Земская типография, 1893. – 67с.
234.Русская старина. – 1873 ( июль).
235.Русская старина. – 1879 (январь-апрель). – С. 549-551.
236.Сборник циркуляров, изданных по Главному тюремному управлению в 1879 – 1910 гг.: В 2 ч. – СПб.: Главное тюремное управление, 1911. – Ч.І. – 1188с.
237.Сборник циркуляров, изданных по Главному тюремному управлению в 1879 – 1910 гг.: В 2 ч. – СПб.: Главное тюремное управление, 1911. – Ч.II. – 1259с.
238.Свод законов Российской империи: В 15 т. – СПб., 1857. – Т.XIV, ХV.
239.Свод законов Российской империи. – СПб., 1832. – Т. XIV, XV.
240.Сергиевский В.А. Пенитенциария и изучение преступности в России. // Правоведение. – 1990. – № 5. – С.50-56.
241.Сергиевский Н.Д. Наказание в русском праве XVII века. – СПб., 1887. – 300с.
242.Сергиевский Н.Д. Русское уголовное право: Пособие к лекциям. Часть общая. Изд. 5-е. – СПб., 1904. – 420с.
243.Симферопольское общество исправительных приютов для малолетних преступников. Отчет деятельности за 1895 г. – Симферополь, 1896.– 64с.
244.Систематический свод постановлений Таврического губернского земского собрания. – Симферополь (по изд.21.01.1884 г.Н.А.Султан – Крым-Гирея), 1906. – Т.1. – 367с.
245.Скрипилев Е.А. Тюремная политика и тюремное законодательство Временного правительства. – М.: Госюриздат, 1968. – 89с.
246.Слабченко М.Е. Опыты по истории права Малороссии XVII и XVIII в.в. – Одесса, 1911. – 292с.
247.Соборное уложение 1649 года / Текст комментарии. – Л., 1987. – 286с.
248.Советское исправительно-трудовое право: Учебник / Под ред. Н.А.Стручкова, Ю.М. Ткачевского. – М.: Юридическая литература, 1983. – 351с.
249.Солодкин И.И. Очерки по истории русского уголовного права. (1-я четверть XIX века). – Л.: Ленинградский гос. ун-т, 1961. – 48с.
250.Соцкий Ю.Ф. Правовое регулирование исполнения уголовного наказания в виде лишения свободы в дореволюционной России: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Рязань, 1998. – 22с.
251.Соцький Ю. Позбавлення волі в системі кримінальних покарань України. (історичний, правовий та соціальний аспект) // Право України. – 2003. – № 9. – С. 118-120.
252.Ссылка в Сибирь / Очерк ее истории и современного положения. –СПб., 1900. – 339с.
253.Стручков Н.А. Советская исправительно-трудовая политика и её роль в борьбе с преступностью. – Саратов: Саратовский университет, 1970 – 271с.
254.Съезд тюремных деятелей (из журнала Министерства юстиции, апрель 1902). – СПб., 1902. – 29с.
255.Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть общая (лекции). – СПб., 1902. – Т.I. – 815с.
256.Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть общая (лекции). – СПб., 1902. – Т.2. – 1198с.
257.Талдыкин А.В. Административно-полицейский аппарат царизма в Украине в XVIII – первой половине XIX вв.: Дисс… канд. юрид. наук. Университет внутренних дел. – Харьков, 2000. – 199с.
258.Тальберг Д. Исторический очерк тюремной реформы и современных систем европейских тюрем. Сочинение. – К., 1875. – 42с.
259.Тальберг Д. Тюремная литература или тюрьмоведение. – М., 1876. – 64с.
260.Труды восьмого съезда представителей российских воспитательно-ис правительных заведений для несовершеннолетних. – СПб., 1913. – 22с.
261.Туманов Т.А. Реакционный характер тюремной политики и тюрьмоведения в капиталистических государствах: Лекция. – М.: Высшая школа МООП РСФСР, 1965. – 32с.
262.Тюремный вестник. – 1912. – №12. – С.3-145.
263.Тюремный вестник. – 1913. – №2. – С.297-333.
264.Тюремный вестник. – 1913. – №8 – 9. – С.1157-1216, 1216-1263.
265.Уголовно – исполнительное право России: Учебник / Под ред. А.И. Зубкова. – М., 1997. – 487с.
266.Уголовные законы царя и великого князя Иоанна IV Васильевича. – М., 1841. – 34с.
267.Упоров И. Так начиналось лишение свободы (возникновение наказания в виде тюремного заключения в зарубежной и российской правовой истории) // Преступление и наказание. – 1998. – № 3. – С. 26-31.
268.Упоров И.В., Бондарев П.А. Труд осужденных в монархической России (историко-правовой аспект). – Краснодар.: Краснодарский юрид. инст. МВД России, 2001. – 91с.
269.Устав благочиния или Полицейский. Часть первая. – СПб., 1782. Сводный каталог русской книги гражданской печати XVIII века, 1725-1800. – М., 1966. – Т. 3. – 75с.
270.Устав Военно-Судебный. – СПб., 1884. – 194с.
271.Устав Киевского общества земледельческих колоний и ремесленных приютов. – К., 1874. – 25с.
272.Утевский Б.С. История науки уголовного права. – М.: Всесоюзный юрид. заочн. институт, 1948. – 59с.
273.Утевский Б.С. История уголовного права буржуазных государств. –М.: Юрид. литература, 1950. – 423с.
274.Утевский Б.С. Советское исправительно-трудовое право: Учебное пособие. – М.: Госюриздат, 1960. – 278с.
275.Фельдштейн Г.С. Патронат. Его необходимость и принципы организации (из журнала «Вестник права», апрель 1900). – СПб., 1900. – 56с.
276.Филиппов М.А. История и современное состояние карательных учреждений за границей и в России. (материалы комиссии по тюремному преобразованию). – СПб., 1873. – 188с.
277.Фойницкий И.Я. Исторический очерк и современное состояние ссылки и тюремного заключения. – СПб., 1878. – 268с.
278.Фойницкий И.Я. Письма из-за границы // Судебный вестник. – 1872. – №144. – С.89-126.
279.Фойницкий И.Я. Русская карательная система / Сборник государственных знаний / Под ред. В.П. Безобразова. – СПб., 1874. – ТІ. – С.97-144.
280.Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. – СПб., 1889. – 503с.
281.Фумм А. Попечительство о тюрьмах // Преступление и наказание. -2000. – №8. – С.36-38.
282.Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України / За ред. Г.О.Радова, І.І.Резника. – К.: РВВ КІВС, 1998. – Т.І. – Ч.1. – 414с.
283.Хрєстоматія з історії пенітенціарної системиУкраїни / За ред. Г.О. Радова, І.І. Резника. – К.: РВВ КІВС. – 1998. – Т.I. – Ч.2. – 402с.
284.Центральний державний історичний архів України (ЦДІАУ). – Ф.59. –Оп. 1. – Спр. 9287.
285.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 173. – Спр. 589.
286.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 99. – Спр. 240.
287.ЦДІАУ. – КМФ. 12 – Оп. 1. – Спр. 168.
288.ЦДІАУ. – КМФ. 12. – Оп. 1. – Спр. 171.
289.ЦДІАУ. – КМФ. 12. – Оп. 1. – Спр. 170.
290.ЦДІАУ. – Ф. 1335. – Оп. 1. – Спр. 1114.
291.ЦДІАУ. – Ф. 1335. – Оп. 1. – Спр. 922.
292.ЦДІАУ. – Ф. 59. – Оп. 1. – Спр. 9287.
293.ЦДІАУ. – Ф. 313. – Оп. 2. – Спр. 1113.
294.ЦДІАУ. – Ф. 315. – Оп. 1. – Спр. 552.
295.ЦДІАУ. – Ф. 347. – Оп. 1. – Спр. 3475.
296.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 528. – Спр. 242.
297.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 534. – Спр. 269.
298.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 553. – Спр. 39.
299.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 622. – Спр. 85.
300.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 627. – Спр. 1.
301.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 630. – Спр. 1.
302.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 631. – Спр. 217. – Ч.2.
303.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 634. – Спр. 79.
304.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 642. – Спр. 60.
305.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 665. – Спр. 12.
306.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 150. –Спр. 67.
307.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 165. –Спр. 533.
308.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 74. – Спр. 239.
309.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 770. – Спр. 29.
310.ЦДІАУ. – Ф. 1191. – Оп. 1. – Спр. 2.
311.ЦДІАУ. – Ф. 1252. – ОП. 1. – Спр. 131.
312.ЦДІАУ. – Ф. 385. – Оп. 1. – Спр. 31.
313.ЦДІАУ. – Ф. 442. – ОП. 32. – Спр. 995.
316.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 35. – Спр. 1562.
317.ЦДІАУ. – Ф. 442. – ОП. 35. – Спр. 334.
318.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 36. – Спр. 451.
319.ЦДІАУ. – Ф. 442. – ОП. 41. – Спр. 650
320.ЦДІАУ. – Ф. 1252. – Оп. 1. – Спр. 187.
321.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 37. – Спр. 857.
322.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 54. – Спр. 396.
323.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 830. – Спр. 4.
324.ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 5. – Спр. 1234.
325.ЦДІАУ. – Ф. 1627. – Оп. 1. – Спр. 1.
326.ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 5. – Спр. 1435.
327.ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 2. – Спр. 1185.
328.ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 3. – Спр. 397.
329.ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 3. – Спр. 739.
330.ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 5. – Спр. 560.
331.ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 5. – Спр. 565.
332.ЦДІАУ. – Ф. 1725. – Оп. 3. – Спр. 779.
333.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 1. – Спр. 10312.
334.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 1. – Спр. 5884.
335.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 1. – Спр. 6824.
336.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 1. – Спр. 9477.
337.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 136. – Спр. 19 «б».
338.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 141. – Спр. 512.
339.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 149. – Спр. 747 «б».
340.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 152. – Спр. 763.
341.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 152. – Спр. 840.
342.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 153. – Спр. 44.
343.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 158. – Спр. 254.
344.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 279. – Спр. 16.
345.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 41. – Спр. 319.
346.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 69. – Спр. 85.
347.ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 787. – Спр. 543/549.
348.ЦДІАУ. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 3024.
349.ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 3. – Спр. 78.
350.Чадов М.Д. Случайный преступник (понятие и репрессивно-предупредительные меры). – Харьков, 1906. – 186с.
351.Шаргородский М.Д. Наказание по уголовному праву эксплуататорского общества. – М.: Юрид. литература, 1957. – 302с.
352.Шинджикашвили Д.И. Министерство Внутренних Дел царской России в период империализма. – Омск, 1974. – 198с.
353.Ширвиндт Е.Г., Утевский Б.С. Советское исправительно-трудовое право. – М.: Госюриздат, 1957. – 241с.
354.Шрейтерфельдт К. Арестантская честь. – СПб., 1903. – 93с.
355.Ярмиш О.Н. Каральний апарат самодержавства в Україні в кінці XIX-на початку XX ст. – Харків: Консул, 2001. – 284с.
356.Ярмыш А.Н. Карательный аппарат самодержавия на Украине: Дисс... докт. юрид. наук. – Харьков, 1991. – 667с.
357.Ярмыш А.Н. Наблюдать неотступно… Административно-полицейский аппарат царизма и органы политического сыска в Украине в конце ХІХ – начале ХХ векав. – К.: Юринформ, 1992. – 187с.
358.Іваньков І.В. Тюремні установи в Україні в системі карально-охоронного механізму держави (кінець ХІХ – середина ХХ ст.): Дисс…канд. юрид. наук. – Київ, 2005. – 204 с.
359.Россіхін В.В. Пенітенціарна система Російської імперії в ХІХ – на початку ХХ ст. ( на матеріалах українських губерній ).: Дисс…канд. юрид. наук. – Харків, 2005. – 198 с.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.