У нас уже
242733
рефератов, курсовых и дипломных работ
Сделать закладку на сайт
Главная
Сделать заказ
Готовые работы
Почему именно мы?
Ценовая политика
Как оплатить?
Подбор персонала
О нас
Творчество авторов
Быстрый переход к готовым работам
Контрольные
Рефераты
Отчеты
Курсовые
Дипломы
Диссертации
Мнение посетителей:
Понравилось
Не понравилось
Книга жалоб
и предложений
Название
ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ГРОМАДЯНИНОВІ СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Количество страниц
203
ВУЗ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Год сдачи
2007
Содержание
Перелік умовних скорочень................................................................................
ВСТУП.....................................................................................................................
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВІДНОСИН З ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ГРОМАДЯНИНОВІ СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
1.1. Поняття й елементи зобов’язання з відшкодування шкоди,
завданої громадянинові службовими особами ОВС .................................
1.2. Виникнення і правова природа відносин з відшкодування
шкоди, завданої службовими особами ОВС...............................................
1.3. Співвідношення цивільно-правового захисту порушеного права і відповідальності за завдану шкоду..............................................................
Висновки до розділу 1.............................................................................................
РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВОВІДНОСИН З ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ГРОМАДЯНИНОВІ СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
2.1. Співвідношення загальних і спеціальних норм, що регулюють
відносини з відшкодування громадянинові шкоди, завданої діями службових осіб ОВС......................................................................................
2.2. Протиправність і причинний зв’язок як підстави відповідальності ........
2.3. Шкода як підстава відповідальності............................................................
2.4. Особливості вини як суб’єктивної підстави відповідальності..................
Висновки до розділу 2.............................................................................................
РОЗДІЛ 3. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ГРОМАДЯНИНОВІ ПРАВОМІРНИМИ ДІЯМИ СЛУЖБОВИХ ОСІБ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
3.1. Відшкодування шкоди, завданої громадянинові під час здійснення реквізиції за участю службових осіб ОВС..................................................
3.2. Відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями службових
осіб ОВС у випадках крайньої необхідності...............................................
3.3. Випадки відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями
службових осіб ОВС у стані необхідної оборони......................................
Висновки до розділу 3.............................................................................................
ВИСНОВКИ............................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................
ДОДАТКИ...............................................................................................................
ВСТУП
Здавна український народ прагнув до самоствердження, до побудови міцної держави, яка могла б відстоювати свої інтереси не тільки у зовнішній політиці, але й забезпечувати добробут людей, захист їх прав та інтересів за допомогою певних правил поведінки - правових норм. Не дарма ще з часів Київської Русі доходять до нас згадки про діяльність “державних мужів”, які дбали про свою державу, очищаючи її від людських пороків справедливим судочинством. Мабуть жодна проблема юридичної науки не має такого великого соціального
і політичного звучання, як проблема свободи особи. “Свобода людської діяльності, самовираження особи, волі, взаємовідносин свободи волі і права - центральні пункти всієї історії людства. Принципи вільного розвитку особи, її захищеності державою було покладено в основу концепції правової держави” [1, с. 92-93].
Громадяни України (фізичні особи, а також іноземні громадяни і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими
й особистими немайновими правами (за винятком, встановленим законом), безпосередньо або через своїх представників неодноразово висловлювали бажання жити за правилами та принципами цивілізованого суспільства. Згадані цінності та принципи з політичних гасел почали поступово переходити
до законодавчих актів і нарешті набули закріплення у Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 року.
Однак проголосити права і обов’язки неважко. Головне, щоб громадянин мав реальну можливість здійснювати свої права і виконувати обов’язки, незалежно від того, в яких відносинах він бере участь (у галузі кримінального чи кримінально-процесуального права, трудового, цивільного чи сімейного права), сутність полягає в тому, щоб держава створила для цього відповідні умови, забезпечила особу певними гарантіями. Людині властиві два домагання:
1) на захист від насилля і несправедливості; 2) на визнання значимості своїх поглядів - своєї волі. Захист надає їй правова держава, визнання значимості її поглядів і волі - демократія [2, с. 116]. Неприпустимими є ситуації, коли особа, реалізуючи своє законне право, зазнає невдачі через незаконні дії державних органів чи службових осіб, або ж громадян. Адже вирішення проблеми у забезпеченні надійного захисту конституційного ладу, прав і свобод громадян, їх законних інтересів – це має стати пріоритетним напрямком діяльності нашої держави та її інститутів.
Актуальність дисертаційного дослідження. Проголошення пріоритету захисту загальнолюдських цінностей та інтересів особи є найважливішим фундаментальним завданням правової держави. Важливим є створення відповідних умов, забезпечення певних гарантій та здійснення контролю за неухильним дотриманням законності, насамперед, службовими особами державних органів. В разі допущених порушень, завдання держави полягає в швидкій і повній ліквідації їх наслідків. За таких умов роль правоохоронних органів щоденно зростає. Здійснення органами внутрішніх справ заходів щодо захисту законних прав та свобод громадян від злочинних посягань, попередження і розкриття злочинів, якими завдається шкода фізичній або юридичній особі створює необхідні умови для фактичного відшкодування завданої шкоди.
Майнові та немайнові відносини, які ґрунтуються на вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників становлять основу громадянського суспільства. Цивільне законодавство України взяло за основу принципи (загальні засади) громадянського суспільства: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права й інтересу;
6) справедливість, добросовісність і розумність [3, с. 9]. Аналіз законодавства України з питань регулювання діяльності ОВС дозволяє зробити висновок про недостатню визначеність правового статусу службової особи ОВС у недоговірних відносинах. В свою чергу, це унеможливлює чітке визначення елементів такого правовідношення, ускладнює механізми відшкодування шкоди, в тому числі, завданої правомірними діями, і тому виникає потреба удосконалення існуючих та становлення нових засад регулювання окреслених відносин. В свою чергу, судова практика дозволяє виявити причини виникнення таких відносин та відіграє важливу роль у вирішенні спорів з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС.
Діяльність міліції з розкриття злочинів, притягнення винних до кримінальної відповідальності, крім мети покарання, забезпечує притягнення винних до цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. Здійснюючи нагляд за безпекою дорожнього руху транспорту, пішоходів, контролюючи технічний стан на дорогах та вулицях, виконуючи інші обов’язки, працівники органів внутрішніх справ запобігають заподіянню майнової шкоди, а вживаючи заходів з надання допомоги потерпілим, сприяють ліквідації шкідливих наслідків. Разом з тим органи внутрішніх справ (далі - ОВС) можуть виступати як в ролі позивачів, так і відповідачів.
Необхідність і корисність дослідження окреслених проблем зумовлено необхідністю визначення ефективності такої форми цивільної відповідальності,
як відшкодування збитків, в тому числі враховується і правомірність при такому заподіянні. Тема дисертації розкриває актуальність, сутність та стан наукової програми, яка пов’язана з цивільно-правовим захистом особистості у відносинах,
де, з одного боку, виступає правоохоронний орган як юридична особа, а з другого - пересічний громадянин. Визначення сутнісних ознак таких правовідносин породжує необхідність проведення ґрунтовного дослідження. Викладення матеріалу базується на теорії цивільного права, загальних засадах теорії держави та права, теорії кримінального, кримінально-процесуального й адміністративного права про склад правопорушення, його ознаки та елементи. Окрім складу цивільного делікту, досліджується зміст правомірного заподіяння шкоди під час виконання службових обов’язків. Такий аналіз дає можливості розробити необхідні рекомендації для правильної кваліфікації вчиненого діяння.
Окремі аспекти проблеми розглядалися у монографіях, наукових статтях
М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, М.А. Бестугіної, Б.Т. Безлепкіна, А.М. Бєлякової, І.А. Бірюкова, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, В.С. Венедиктова, А.Я. Волкова,
В.С. Гопанчука, В.В. Глянцева, С.Є. Донцова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта,
О.В. Дмитрієвої, Г.В. Єрьоменко, Ю.О. Заіки, О.С. Йоффе, Н.С. Кузнєцової,
О.О. Красавчикова, В.В. Луця, О.Е. Лейста, Г.К. Матвєєва, Ю.Г. Матвєєва,
Я.М. Магазінера, М.Г. Маркової, М.Я. Марініної, Н.С. Малеїна, Т.М. Медвєдєва, В.Т. Нора, О.О. Підопригори, І.А. Покровського, Л.А. Прокудіної,
А.М. Савицької, Н.О. Саніахметової, В.М. Співака, В.А. Тархова, І.А. Тактаєва, Є.А. Флейшиц, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, А.С. Шевченка, М.Я. Шимінової, С.І. Шимон, К.К. Яічкова й інших.
Аналізуючи праці названих правників, дисертант визначив коло питань, досліджуваних не в повному обсязі. Це дозволило визначити предмет і об’єкт, мету та завдання даного дослідження.
Враховуючи специфіку обраного дослідження, а також з метою гармонізації використання вживаних у Цивільному кодексі України та інших законах термінів “громадянин” та “фізична особа”, здобувач у даній праці ототожнює ці поняття.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження затверджена Вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 12 від 29.12.1999) і виконана відповідно до наказу МВС України від 05.07.2004 № 755 “Про затвердження Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність ОВС на період 2004-2009 рр.”, а також згідно з планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ та науково дослідної роботи кафедри цивільного права і процесу університету.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення правової природи відносин, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС України та надання науково обґрунтованих висновків і пропозицій щодо удосконалення цивільного законодавства та практики його застосування.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення завдань, основні з яких це:
здійснити комплексний аналіз цивільно-правових норм, нормативних джерел та монографічної літератури з питань відшкодування шкоди, яка завдається службовими особами ОВС;
дослідити:
особливості предмета і методу цивільного права з майновими відносинами з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС;
зміст понять “службова особа”, “посадова особа”, “правомірна шкода”, “відповідальність без вини”;
визначити:
співвідношення загальних і спеціальних норм, що регулюють відносини з відшкодування шкоди, завданої службовими особами органів внутрішніх справ;
особливості статусу особи, що здійснює охорону громадського порядку на громадських засадах;
виявити особливості складу цивільного правопорушення та його основні елементи відносно випадків завдання шкоди службовими особами ОВС; встановити причини виникнення і правову природу відносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС України;
обґрунтувати та розширити перелік випадків правомірного завдання шкоди та дослідити особливості, які стосуються діяльності службових осіб ОВС;
розробити пропозиції щодо удосконалення цивільного законодавства, що в цілому можна назвати удосконаленням правової системи України.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ України.
Предметом дослідження є система правових норм, які регулюють відносини з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі застосовувався загальнонауковий діалектичний метод пізнання соціальних явищ у сферах дії держави, її органів та права. Цей метод дозволив виявити особливості правовідносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ. Формально-юридичний метод використовувався при дослідженні змісту та структури цивільно-правових норм, які регулюють відносини з відшкодування шкоди. Структурно-функціональний метод дав можливість адекватно підійти до різних наукових напрямів та теорій, які певною мірою торкаються питань відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС в усьому їх розмаїтті, виокремити ті з них, які дійсно відповідають меті формування системи знань про недоговірні відносини за участю службових осіб ОВС. Догматико-юридичний метод аналізу норм чинного законодавства дозволив виявити в ньому прогалини та недоліки, сформулювати пропозиції щодо удосконалення правових норм. Разом із загальнонауковими методами дослідження використано безпосередні методи наукового пізнання (вивчення нормативно-правових актів, документів, статистичних даних).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих завдань дисертація є самостійною, завершеною роботою, комплексним дослідженням теоретичного та прикладного характеру, яке присвячене проблемам правового регулювання відносини, що виникають у сфері відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ України. Проведені дисертантом дослідження дали можливість обґрунтувати такі основні положення:
вперше:
- акцентовано увагу на необхідності відшкодування усіх видів збитків
у повному обсязі особі, коли в таких відносинах беруть участь органи внутрішніх справ України. Так, у Законі України від 1 грудня 1994 року зі змінами, внесеними 12 січня 2005 року, “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” (далі – Закон України від 1 грудня 1994 року) передбачено стягнення реальних збитків, але нічого не сказано про упущену вигоду. На думку дисертанта, упущена вигода формується з урахуванням інтересу потерпілого. Саме тому відшкодування збитків та упущеної вигоди свідчитиме про захист суб’єктивних прав та інтересів;
- через те, що до Закону України від 1 грудня 1994 року внесені зміни, спрямовані на розширення підстав відповідальності держави за незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, стаття 1176 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) потребує приведення її у відповідність із внесеними змінами. Оскільки у ч. 6 ст. 1176 ЦК України встановлено: шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, то перевагу при правозастосуванні сьогодні необхідно віддавати не ч. 6 ст. 1176 ЦК України, а Закону України від 1 грудня 1994 року;
- запропоновано у зобов’язаннях щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС України, виділити такий елемент як мета. На думку здобувача, метою в досліджуваних відносинах є необхідність поновлення майнових прав та інтересів громадян від неправомірно завданої шкоди;
- зважаючи на те, що в ст. 1176 ЦК України закріплено положення про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі певними діями, бездіяльністю або рішеннями відповідного органу, а не службовою особою, дисертант звертає увагу на відмежування особи заподіювача шкоди від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди. При визначенні такого елемента зобов’язання як боржник дисертант констатує, що боржником у досліджуваних відносинах може бути держава в особі її фінансових органів (Держказначейство), опосередковано - орган внутрішніх справ, а в порядку регресу – службова особа ОВС;
- запропоновано у ЦК України розширити випадки, при яких можливе правомірне завдання шкоди з обов’язковим покладанням відповідальності на державу за завдану шкоду. До них слід віднести: а) згода особи, життя чи здоров’я якої ставиться під загрозу у процесі виконання професійних чи службових обов’язків; б) професійний ризик (виправданий ризик); в) виконання спеціального завдання для попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи;
дістало подальшого розвитку:
- зміст понять “службова особа”, “посадова особа”, “правомірна шкода”, “відповідальність без вини”;
- додаткові аргументи стосовно підтвердження наукової концепції про те, що відносини з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ у сфері правосуддя, є цивільно-правовими, а не кримінально-процесуальними. Оскільки лише на вимогу потерпілого органи дізнання, досудового слідства прокуратури і суду зобов’язані вжити заходів щодо відновлення його доброго імені, захисту честі і гідності, визначити розмір завданої шкоди, така ініціатива суб’єктів свідчить про виникнення цивільно-правових відносин, які регулюються Цивільним законодавством України (ст. 1176 ЦК України) та Законом України від 1 грудня 1994 року зі змінами, внесеними 12 січня 2005 року, “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”;
- право потерпілого на відшкодування шкоди незалежно від вини службових осіб ОВС, незаконними діями яких її завдано;
обґрунтовано:
- теоретичні положення щодо віднесення випадків завдання шкоди громадянинові службовими особами ОВС до спеціального делікту. Його специфіка виявляється у нормативному закріпленні:
а) нового об’єкта правового захисту – особиста свобода громадянина;
б) особливих умов відповідальності: завдання шкоди в процесі реалізації владних повноважень, характер дій службової особи, відсутність вини;
в) особливого суб’єкта відповідальності – держави (Державне казначейство);
г) спеціального порядку визначення завданої шкоди;
- необхідність врегулювання в Законі України від 1 грудня 1994 року відшкодування “упущеної вигоди”, яка у розмір шкоди не входить і в безспірному порядку не відшкодовується. У разі виникнення спору щодо відшкодування “упущеної вигоди”, такий спір повинен бути вирішений у судовому порядку на загальних підставах;
- необхідність визначення на законодавчому рівні поняття “характер шкоди” з метою максимального практичного застосування. На думку дисертанта, під характером шкоди слід розуміти визначення розміру відшкодування збитків у повному обсязі, передбачених у спеціальних нормах інституту деліктних зобов’язань для врегулювання деяких видів відносин інакше, ніж це зроблено в загальних нормах;
- на основі комплексного правового критерію обґрунтовано необхідність законодавчого встановлення функції контролю з боку ОВС за діяльністю громадських формувань з охорони громадського порядку;
уточнено:
- особливості відшкодування шкоди, передбаченої Законом України “Про міліцію” (ст. 25), яку варто сформулювати так: “Відшкодування шкоди, завданої працівником міліції громадянам та юридичним особам, проводиться на підставі і в порядку, передбаченому цивільним законодавством та іншими нормативними актами, з урахуванням специфіки діяльності органів внутрішніх справ”;
- сукупність факторів, що супроводжують службових осіб ОВС при завданні шкоди громадянину, а саме: здійснення службової діяльності в складних, конфліктних умовах, при значному психічному та фізичному навантаженні.
У роботі містяться і деякі інші теоретичні положення, а також рекомендації, спрямовані на удосконалення чинного законодавства та практики його застосування.
Практичне значення одержаних результатів. Наукові положення та висновки, отримані в результаті дослідження, становлять науково-теоретичний та практичний інтерес: у навчальному процесі – результати дослідження використовуються в Київському національному університеті внутрішніх справ при вивченні особливої частини цивільного права, зокрема глави 82 ЦК України (Акт впровадження від 08.07.2005); у практичній діяльності – результати дослідження використовуються особовим складом УБОЗ УМВС України в Полтавській області в системі службової підготовки, при складанні типових планів “Грім”, “Сирена”, “Буран”, “Заручник”, “Охорона та оборона адмінбудинків органів внутрішніх справ” (Акт впровадження від 18.07.2005);
у науково-дослідницьких цілях для подальших розробок теорії цивільно-правового захисту особи; у законотворчій роботі як науково-теоретичний матеріал для вдосконалення діючих норм цивільного законодавства; у виховній роботі слухачів, курсантів та студентів.
Особистий внесок здобувача. Теоретичні результати дослідження даної проблеми знайшли своє відображення у навчальному посібнику “Попередження, розкриття та ліквідація наслідків терористичних актів на території підрозділу ОВС (управлінський та цивільно-правовий аспекти) – К.: КНТ, 2005. – 88 с. (особистий внесок – вступ та розділ 2, загалом 27 сторінок). Також результати дослідження відповідними актами впроваджені у навчальний процес при вивченні особливої частини цивільного права, зокрема глави 82 ЦК України (Додаток А) та використовуються особовим складом УБОЗ УМВС України в Полтавській області в системі службової підготовки, при складанні типових планів “Грім”, “Сирена”, “Буран”, “Заручник”, “Охорони та оборони адмінбудинків органів внутрішніх справ” (Додаток Б).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри цивільного права та процесу Київського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження доповідалися на:
- науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми права 2003” (м. Київ, Навчально-науковий інститут управління Національної академії внутрішніх справ України, 9 квітня 2003 року);
- загальноакадемічній підсумковій науково-теоретичній конференції, присвяченій дню науки “Конституційна реформа в Україні” (м. Київ, Національна академія внутрішніх справ України, 16-17 травня 2003 року);
- міжнародній науково-практичній конференції “Досвід Республіки Польща
в державному будівництві” (м. Київ, Всеукраїнська громадська організація “Загально - воїнська спілка України”, 23-24 вересня 2004 року);
- науково-теоретичній конференції молодих і майбутніх вчених-управлінців, присвяченій питанням реформування національного законодавства та відомчої системи освіти МВС України “Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (м. Київ, Навчально-науковий інститут управління Національної академії внутрішніх справ України, 16 квітня 2004 року);
- загальноакадемічній підсумковій науково-теоретичній конференції, присвяченій дню науки “Входження України в Європейський простір” (м. Київ, Національна академія внутрішніх справ України, 14-15 травня 2004 року);
- міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (м. Львів, Львівський юридичний інститут МВС України, 8-9 квітня 2005 року);
- науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених, присвяченій п’ятій річниці Навчально-наукового інституту управління Національної академії внутрішніх справ України “Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, Навчально-науковий інститут управління Національної академії внутрішніх справ України, 15 квітня 2005 року);
- III звітній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності (м. Кіровоград, Кіровоградський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, 17-18 травня 2005 року);
- науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених, присвяченій створенню Академії управління МВС “Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (м. Київ, Академія управління МВС, 14 квітня 2006 року).
Обговорення окремих аспектів дослідження знайшли своє відображення у роботі “круглого столу”, присвяченому діяльності поліції у м. Мюнстер (Німеччина) 12.11.2005 року (Додаток В).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані здобувачем у дев’яти наукових публікаціях, серед яких п’ять наукових статей - у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, в тому числі одному навчальному посібнику у співавторстві, тезах трьох виступів на науково-практичних конференціях.
Список литературы
ВИСНОВКИ
Узагальнення результатів дослідження дозволило дійти таких висновків:
1. Визначено, що зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої органами внутрішніх справ, – це недоговірні зобов’язання, що виникають внаслідок порушення майнових та особистих немайнових прав суб’єкта, покликані забезпечити найбільш повне відновлення порушених прав за рахунок заподіювача шкоди чи за рахунок інших осіб, на яких законом покладений обов’язок такого відшкодування.
2. Запропоновано у системі досліджуваного зобов’язання виділити такий елемент як мета. Під метою в зобов’язаннях з відшкодування шкоди слід розуміти безпосереднє поновлення майнових прав та інтересів громадян від неправомірно завданої шкоди.
3. Зважаючи на те, що в ст. 1176 ЦК України закріплено положення про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі певними діями, бездіяльністю або рішеннями відповідного органу, а не службовою особою, звертається увага на відмежування особи заподіювача шкоди від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди. При визначенні такого елемента зобов’язання як боржник зроблено висновок, що боржником у досліджуваних відносинах може бути держава в особі її фінансових органів (Держказначейство), опосередковано - орган внутрішніх справ, а в порядку регресу – службова особа ОВС
4. Відсутність уніфікованого визначення у законодавчих актах термінів “посадова особа” та “службова особа”, особливо стосовно системи органів внутрішніх справ, не сприяє чіткому усвідомленню і визначенню, в якому статусі перебував працівник органу внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків. Під службовою особою слід розуміти фізичну особу, яка обіймає постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах або організаціях, незалежно
від форм власності, посаду, пов’язану з виконанням спеціальних повноважень, наданих їй у встановленому законом порядку, стосовно осіб, що не перебувають
з нею у службовому підпорядкуванні, і у випадках, передбачених законодавством, має право застосовувати заходи примусу. Під посадовою особою слід розуміти службовця, який з метою постійного чи тимчасового управління організаційною структурою і представництва її інтересів у зовнішніх відносинах наділений організаційно-владними повноваженнями і правомочний вчиняти службові юридичні дії. В окремих випадках статус “посадової особи” і статус “службової особи” в діяльності ОВС може збігатися.
5. На основі фактичних даних МВС України, судової практики, публікацій в ЗМІ виявлено особливості виникнення відносин з відшкодування шкоди, завданої органами внутрішніх справ, а саме: 1) правового характеру; 2) організаційного характеру; 3) соціально-економічного характеру; 4) кадрового характеру;
5) психологічного характеру.
6. Порівнюючи особливості предмета і методу цивільного права (а вони мають універсальний характер) з майновими відносинами з відшкодування шкоди, завданої громадянинові ОВС, доцільно розрізняти відносини з відшкодування шкоди, завданої громадянину процесуальною діяльністю ОВС та відносини з відшкодування шкоди, пов’язані з іншою оперативно-службовою діяльністю ОВС.
7. Відносини з відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними процесуальними діями ОВС України, відповідають предмету цивільного права і є цивільно-правовими. Про це свідчить наявність таких аргументів:
1. Основним видом відшкодування є збитки, завдані потерпілому,
які підтверджують наявність майнових відносин.
2. Враховуючи, що основним правовим засобом забезпечення реалізації компенсаційної функції цивільного права виступає цивільно-правовий принцип повного відшкодування шкоди, а для її реалізації необхідні такі властивості методу цивільного права, як ініціатива суб’єктів у формуванні суспільних відносин,
така риса цивільно-правового методу регулювання просліджується у положеннях Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
(щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)”
від 12 січня 2005 року та Закону України від 1 грудня 1994 року: лише за вимогою потерпілого органи дізнання та досудового слідства зобов’язані вжити заходів щодо відновлення його доброго імені, захисту честі й гідності, а також визначити розмір завданої йому шкоди.
3. Норми про відшкодування шкоди потерпілому, які містяться у Законі України від 1 грудня 1994 року та Законі України від 12 січня 2005 року, за своїм характером є матеріально-правовими, і віднесення їх до норм процесуального права не відповідало б призначенню останнього.
4. Цивілістична природа відносин з відшкодування шкоди потерпілому полягає у тому, що в будь-якому зобов’язанні з заподіяння шкоди в розглянутих випадках наявна незаконна (протиправна) дія заподіювача. У випадку завдання шкоди процесуальною діяльністю та обставина, що майнова чи моральна шкода завдана громадянинові незаконними діями службових осіб у ході розслідування злочину, не порушує цивільно-правової природи відносин з їх відшкодування.
5. Відшкодування шкоди, завданої громадянинові процесуальною діяльністю ОВС, Цивільне законодавство покладає на державу, чим більшою мірою сприяє захисту порушених прав громадянина, на відміну від Кримінально-процесуального законодавства, яке покладає обов’язок такого відшкодування на органи досудового слідства.
8. Через те, що до Закону України від 1 грудня 1994 року внесені зміни, спрямовані на розширення підстав відповідальності держави за незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, стаття 1176 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) потребує приведення її у відповідність із внесеними змінами. Оскільки у ч. 6 ст. 1176 ЦК України встановлено: шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, то перевагу при правозастосуванні сьогодні необхідно віддавати не ч. 6 ст. 1176 ЦК України, а Закону України від 1 грудня 1994 року.
9. Визначено, що відшкодування збитків у досліджуваних відносинах
має універсальний характер, оскільки можливість використовувати відшкодування збитків як способу захисту порушених прав у відносинах завдання шкоди ОВС виникає у громадян і юридичних осіб із самого факту порушення цивільних прав, тобто незалежно від того, чи є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК на таке право.
10. Відшкодування збитків у досліджуваних нами відносинах є формою цивільно-правової відповідальності, оскільки ці відносини за своєю сутністю є недоговірними, а відповідно відшкодування збитків здійснюється у повному обсязі. При договірній відповідальності відшкодування збитків передбачається договором або законом, а відповідно, відшкодування може збільшуватися чи зменшуватися. Наявність особливої реакції держави (яка виступає немовби співучасником правопорушення) стосовно особи, яка вчинила правопорушення, виражається в осуді її поведінки та супроводжується для неї негативними наслідками (відшкодуванням завданої шкоди) тобто відшкодування завданих збитків має додатковий обтяжувальний характер для винної особи.
11. Співвідношення загальних і спеціальних норм, що регулюють відносини
з відшкодування громадянинові шкоди, завданої процесуальними діями службових осіб органів внутрішніх справ, дозволяє регламентовано віднести випадки завдання майнової шкоди ОВС до окремого виду деліктної відповідальності. Результатом такої регламентації, окрім наявності загальних підстав цивільно-правової відповідальності є нормативне закріплення:
а) нового об’єкта правового захисту – особистої свободи громадян;
б) особливих умов відповідальності: заподіяння шкоди в процесі реалізації владних повноважень, характер дій службової особи, відсутність вини;
в) особливого суб’єкта відповідальності – держави (Держказначейство);
г) спеціального порядку визначення завданої шкоди.
12. Зважаючи на те, що в нормі права не можна перелічити всі можливі варіанти незаконних дій правоохоронних органів, вирішення цього питання слід здійснювати з урахуванням положень кримінального й адміністративного законодавства.
13. Відповідальність за шкоду, завдану громадянинові незаконними діями службових осіб ОВС України, настає лише за наявності необхідного причинно-наслідкового зв’язку між незаконними діями і наслідками, що настали.
14. У цивілістичній літературі не приділяється достатньої уваги розкриттю змісту понять “характер шкоди”, що викликає необхідність визначення на законодавчому рівні таке поняття з метою максимального практичного застосування. На нашу думку, під характером шкоди слід розуміти визначення розміру відшкодування збитків у повному обсязі, передбачених у спеціальних нормах інституту деліктних зобов’язань для врегулювання деяких видів відносин інакше, ніж це зроблено в загальних нормах.
15. Необхідність врегулювання в Законі України від 1 грудня 1994 року відшкодування “упущеної вигоди”, яка у розмір шкоди не входить і в безспірному порядку не відшкодовується. У разі виникнення спору щодо відшкодування “упущеної вигоди”, такий спір повинен бути вирішений у судовому порядку на загальних підставах.
16. Враховуючи, що дати в законі вичерпний перелік випадків, життєвих ситуацій, за яких може бути завдано моральної шкоди, неможливо, законодавець визначив ознаки моральної шкоди (ст. 23 ЦК України) і дав можливість у кожному конкретному випадку реальність немайнової шкоди встановлювати судом. Аналіз проблем, що виникають при розгляді судами справ про відшкодування такої шкоди, свідчить про необхідність законодавчого обґрунтування сум, яких вимагають потерпілі до відшкодування з відповідача за спричинення ним моральної шкоди.
17. Дослідження елементу вини дозволяє зробити висновок, що існують випадки завдання шкоди, які слід віднести до особливого виду безвинної відповідальності, коли вина особи перебуває здебільшого в об’єктивно необхідному зв’язку з дією. Майновий характер відносин, урегульованих цивільним правом на основі еквівалентності, визначає можливість і необхідність зробити виняток, адже, встановлюючи відповідальність незалежно від вини, законодавець виходить насамперед з необхідності максимальної охорони прав та інтересів потерпілого.
18. Особливості відшкодування шкоди, передбаченої Законом України “Про міліцію” (ст. 25), на нашу думку, варто сформулювати так: “Відшкодування шкоди, завданої працівником міліції громадянам та юридичним особам, проводиться на підставі і в порядку, передбаченому цивільним законодавством та іншими нормативними актами, з урахуванням специфіки діяльності органів внутрішніх справ”.
19. Виникає певна складність у розумінні підстав відшкодування майнової шкоди, заподіяної правомірно, оскільки лише ЦК України чи відповідний закон передбачає можливість відшкодування шкоди, заподіяної правомірно. Запропоновано у ЦК України розширити випадки, при яких можливе правомірне завдання шкоди з обов’язковим покладанням відповідальності на державу за завдану шкоду. До них слід віднести: а) згода особи, життя чи здоров’я якої ставиться під загрозу у процесі виконання професійних чи службових обов’язків; б) професійний ризик (виправданий ризик); в) виконання спеціального завдання для попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи.
20. Враховуючи ту обставину, що настання реквізиції можливе лише за умов виникнення надзвичайних подій, локалізацією яких поряд з іншими службами, займаються і ОВС, то відповідно і відшкодування завданої шкоди,
а також мінімізація несприятливих наслідків майнового характеру залежить від сукупності об’єктивних чинників, а саме: 1) множинність джерел правового забезпечення управління ОВС в умовах конфлікту; 2) розрізненість джерел правового забезпечення управління ОВС в умовах конфлікту (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, трудове та інші галузі права); відсутність, за винятком загальних положень, норм, які б регулювали управління ОВС в умовах певного конфлікту, що призводить до численних запитань, труднощів у практичній діяльності; 3) особливість формування структури системи управління ОВС, а також порядок побудови і механізму функціонування ОВС в умовах певного виду (соціального, міжнаціонального, воєнного тощо) конфлікту; 4) окремі закони, розпорядження Уряду і МВС не мають необхідного тиражу і часто до підрозділів ОВС не доходять; 5) пошук необхідних керівникові нормативних вказівок і положень за усім масивом нормативних актів забирає час, зусилля і в зоні конфлікту практично неможливий; 6) керівники підрозділів ОВС в умовах соціального (міжнаціонального, воєнного) конфлікту більше керуються командами “згори” (якщо вони надходять) і здоровим глуздом, інтересами тих або інших працівників, громадян, ніж нормативними документами.
21. За умови правомірного завдання шкоди працівниками органів внутрішніх справ необхідно враховувати всю сукупність обставин, за яких здійснюється перевищення меж, або оцінку мінімуму заподіяння шкоди, а також кваліфікацію поведінки особи, що захищає своє право. Стан необхідної оборони повинен характеризуватися правильною оцінкою ситуації, що виникає. Право на самозахист працівників ОВС встановлюється в законодавчих актах, що регламентують діяльність цих органів, та має додаткові межі його здійснення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Тимошенко В.І. Правова держава (теоретико-історичне дослідження). - К.: Наукова думка, 1994.- 132с.
2. Мірошниченко М.І, Мірошниченко В.І. Людина і світ: Метод. посібник / УАВС. КДІ ім. Т.Г. Шевченко. – К.: Друкарня МВС України, 1995. – 141с.
3. Цивільний кодекс України: Коментар. - Видання друге зі змінами за станом на 15 січня 2004 р. – Х.: ТОВ “Одісей”, 2004. – 856с.
4. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву: В 2-х т. – М.: АО “Центр ЮрИнфорР”, 2002. - Т II. - 452с.
5. Цивільне право України. Особлива частина. Недоговірні зобов’язання: Навч. посібник / І.Е. Берестова, С.С. Бичкова, І.А. Бірюков та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 108с.
6. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1987. – 590с.
7. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Підручник. – К.: Істина, 2003. – 773с.
8. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекцій: В 2-х томах. – Свердловськ: Свердлов. юрид. ин-т., 1972. – Т.1: Основные вопросы общей теории социалистического права. – 396с.
9. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1973. – 456с.
10. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 1. - 720с.
11. Котюк В.О. Основи держави і права: Навчальний посібник. – 3 – тє вид., доп. і перероб. – К.: Атіка, 2001. - 432с.
12. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М., - 1998. – С. 276.
13. Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Правовое поведение, его субъекты и пределы // Изв. вузов. Правоведение. - 1980. - № 3. – С. 31-40.
14. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 351с.
15. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Изд-во “Мысль”, 1972. – 472с.
16. Гражданское право: Учебник: ВЗТ. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – н-е изд., перераб. и доп. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – Т. 3. – 784с.
17. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80с.
18. Коментар до Конституції України: Науково-популярне видання. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – 376с.
19. Тертишний В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. – (Нормативні документи та коментарі).
20. Цивільне право України: Навч. посібник / За заг. ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К.: Істина, 2004. – 224с.
21. Закон України “Про міліцію”: Прийнятий 20 грудня 1990 р. № 565 – XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 4. – Ст.20.
22. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Підопригора О.О. Цивільне право. Частина перша: Курс лекцій. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 196с.
23. Статут патрульно-постової служби міліції України: Затверджено наказом Міністра внутрішніх справ України від 28 липня 1994 р. № 404. – К.: МВС України, 1995. - 226с.
24. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)”: Прийнятий 12 січня 2005 року N 2322-IV // Офіційний вісник України. – 2005. - № 6. – Ст. 340.
25. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”: Прийнятий 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 22. – Ст. 303.
26. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”: Прийнятий 30 червня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 35. – Ст. 358.
27. Закон України “Про боротьбу з корупцією”: Прийнятий 05 жовтня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 34. – Ст. 267.
28. Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР: Постанова Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 // Довідник працівника міліції: У 2-х книгах. – Книга 1: Законодавчі та інші нормативно-правові акти з питань діяльності органів внутрішніх справ / Довід. видання. – Відп. ред. М.В. Білоконь; Упоряд. С.М. Гусаров, В.Г. Слободянюк, С.М. Калюк. – К.: Видавнича компанія “Воля”, 2003. – С. 76-93.
29. Закон України “Про боротьбу з тероризмом”: Прийнятий 20 березня 2003 року N 638-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 25. – Ст. 180.
30. Закон України “Про страхування”: Прийнятий 07.03.1996 року зі змінами від 15.12.2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 18. – Ст. 78.
31. Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій: Постанова Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1788 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 47. – Ст. 2163.
32. Закон України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”: Прийнятий 01 липня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 1. – Ст. 1.
33. Закон України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”: Прийнятий 26 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 29. – Ст. 399.
34. Закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”: Прийнятий 01 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 52. – Ст. 455.
35. Закон України “Про надзвичайний стан”: Прийнятий 26 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 37. – Ст. 538.
36. Закон України “Про попереднє ув’язнення”: Прийнятий 30 червня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 35. – Ст. 360.
37. Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”: Прийнятий 24 січня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 6. – Ст. 35.
38. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”: Прийнятий 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 11. – Ст. 50.
39. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”: Прийнятий 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 11. – Ст. 51.
40. Закон України “Про звернення громадян”: Прийнятий 02 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 47. – Ст. 256.
41. Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України від 17 жовтня 2000 року № 1138/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 42. – Ст. 1774.
42. Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки: Указ Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 52. – Ст. 2258.
43. Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних органів та інших органів виконавчої влади в їх розшуку: Указ Президента України від 18 січня 2001 року № 20/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 3. – Ст. 58.
44. Про утворення місцевої міліції: Указ Президента України від 22 січня 2001 року № 29/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 4. – Ст. 112.
45. Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів одержаних злочинним шляхом: Указ Президента України від 19 липня 2001 року № 532/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 29. – Ст. 1306.
46. Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: Указ Президента України від 10 грудня 2001 року № 1199/2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. - № 50. – Ст. 2230.
47. Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 року № 143/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 8. – Ст. 331.
48. Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 06 лютого 2003 року № 84/2003 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 6. – Ст. 228.
49. Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму: Указ Президента України від 22 липня 2003 року № 740/2003 // Урядовий кур’єр. – 2003. - № 135. – 24 липня.
50. Про створення кримінальної міліції у справах неповнолітніх: Постанова Кабінету Міністрів України від 08 липня 1995 року № 502 // Зібрання постанов Уряду України. – 1995. - № 9. – Ст. 237.
51. Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 341 // Зібрання законодавства України. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. – 1997. - № 4. – Ст. 197.
52. Про утворення експертної служби Міністерства внутрішніх справ: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 року № 988 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 25. – Ст. 1055.
53. Про затвердження Положення про підрозділи ветеринарної міліції з проведення з проведення карантинних ветеринарних заходів: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 395 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 14. – Ст. 724.
54. Про утворення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. - № 25. – Ст. 1210.
55. Про утворення Державної служби з економічною злочинністю: Постанова Кабінету Міністрів України від 05 липня 1993 року № 510 // Зібрання постанов Уряду України. – 1994. - № 2. - Ст. 30.
56. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах / Верховний Суд України; За заг. ред. В.Т. Маляренка, - К.: Юрінком Інтер, 2004. – 352с.
57. Наказ МВС України від 20 жовтня 2003 року № 1212 “Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України”.
58. Наказ МВС України від 19 листопада 2003 року № 1390 “Про затвердження Положення про спеціальний підрозділ судової міліції “Грифон””.
59. Наказ МВС України від 04 жовтня 2003 року № 1155 “Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України”.
60. Наказ МВС України від 14 квітня 2004 року № 400 “Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються”.
61. Наказ МВС України від 04 листопада 2003 року “Інструкція про обов’язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення у системі МВС України”.
62. Наказ МВС України від 07 грудня 2003 року № 1490 “Положення про миротворчий персонал МВС України”.
63. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами: Станом на 01 січня 2001 р. / Відп. ред. Е.Ф. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 1088с.
64. Закон України “Про Службу Безпеки України”: Прийнятий 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 27. – Ст. 382.
65. Митний кодекс України від 12 грудня 1991 року N 1970-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 16. – Ст. 203.
66. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. – 668с.
67. Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. - К: Парламентське вид-во, 2000. – 256с.
68. Оленченко Т.Л. Кадровий відбір керівного складу міліції України та критерії оцінки його професійної діяльності // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 2005. – Вип. 5. – С. 240-248.
69. Оленченко Т.Л. Окремі питання поняття посадової особи // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 2003. – Вип. 3. – С. 41-46.
70. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 3-тє вид., переробл. та доп. - К.: Атіка, 2004. – 1056с.
71. Закон України “Про державну службу”: Прийнятий 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 52. – Ст. 490.
72. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 431с.
73. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 700с.
74. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України: За станом законодавства та Постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 р. / М.М. Михеєнко, В.П. Шибіко, А.Я. Дубинський; Відп. ред. В.Ф. Бойко, В.Г. Гончаренко. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 622с.
75. Наказ МВС України від 25 грудня 2003 року № 1600 “Про організацію діяльності органів досудового слідства системи Міністерства внутрішніх справ України”.
76. Рішення наради керівництва МВС України від 15 лютого 2005 року № 1302/Лц “Про стан дисципліни та законності серед особового складу органів внутрішніх справ у січні 2005 року та заходи щодо їх зміцнення, визначені Президентом України Ющенком В.А. під час виступу на нараді керівництва Міністерства 7 лютого 2005 року”.
77. “Біль і образа змусили мене шукати відповідь на численні запитання у вас, оскільки боротися з вітряками немає вже ні сил, ні коштів”// Закон і бізнес. – 1999. – 30 квітня.
78. 3 пошти міністра // Іменем Закону. – 2001. – 8 червня. - № 23. – С. 1.
79. Довідка “Про стан законності в діяльності органів внутрішніх справ України за період 1999-2003 років та 6 місяців 2004 року” від 11 серпня 2004 року № 9537/Бл.
80. Волков А.Я., Паращенко В.Н., Колбасин Д.А. Юридическая ответственность работников милиции за вред причиненный гражданину или организации: Учебное пособие - Минск: Минск. ВШ МВД СРСР, 1991. – 65с.
81. Перевищення влади та службових повноважень працівниками органів внутрішніх справ: аналіз причин та рекомендації щодо їх усунення: Посібник / В.Д. Сущенко, О.А. Лупало, І.Б. Шкутько та ін. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2005. – 96с.
82. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Наукова думка, 1992. – 199с.
83. Шалгунова С.А. Причини посадових злочинів в органах внутрішніх справ // Науковий вісник НАВСУ. – К., 2000. – Вип. 1. – С. 152-155.
84. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного гражданину судебно-следственными органами: Учебное пособие. – М.: Академия МВД СССР, 1979. – 203с.
85. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного судебно-следственными органами // Советское государство и право. – 1979. – № 1. – С. 76–80.
86. Безлепкин Б.Т. Некоторые вопросы материальной ответственности за неправомерные действия должностных лиц в уголовном процессе // Развитие теории и практики уголовного судопроизводства в свете нового законодательства о Веховном Суде СССР, прокуратуре СССР и адвокатуре в СССР. – Воронеж, 1981. – С. 142-144.
87. Безлепкин Б.Т. Субъекты правоотношений по возмещению имущественного ущерба, причиненного необоснованным уголовным преследованием // Изв. вузов. Правоведение. – 1982. – № 6. – С. 57–62.
88. Ларин А.М. Процессуальные гарантии и функция уголовного преследования // Советское государство и право. – 1975. - № 7. - С. 95-103.
89. Прокудина Л.А. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями правоохранительных органов и роль прокурора в этой деятельности. – М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка при Генеральной прокуратуре Российской Федерации, 1996. – 23с.
90. Прокудина Л.А. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями правоохранительных органов. – М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка при Генеральной прокуратуре Российской Федерации, 1997. – С. 32-34.
91. Безлепкин Б.Т. Новые гарантии законных интересов реабилитированого // Советское государство и право. – 1982. - № 6. - С. 62-70.
92. Бірюков І.А. Предмет і метод приватного права // Право України. – 2002. – № 3. – С. 34-37.
93. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”: Прийнятий 01 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 1. – Ст. 1.
94. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: Теория и практика. - М.: Изд-во МГУ, 1986.-148с.
95. Донцов С.Е., Маринина М.Я. Имущественная ответственность за вред, причиненный личности. - М.: Юрид. лит., 1986. - 160с.
96. Закон України “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України”: Прийнятий 22 лютого 2006 року // Офіційний вісник України. – 2006. - № 12. – Ст. 791.
97. Венедиктов В.С. Юридична відповідальність працівників ОВС України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 269с.
98. Слесарев В.Л. Социальные и правовые предпосылки гражданско-правовой ответственности // Актуальные вопросы правоведения в период совершенствования социалистического общества. – Томск, 1988. – С. 61-62.
99. Клык Н.Л. Роль гражданско-правовой ответственности в механизме правового регулирования // Социалистическая законность и юридическая ответственность в экономических отношениях. – Пермь, 1988. - С. 38-41.
100. Про правила дорожнього руху: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 41. – Ст. 1852.
101. Малеин Н.С. Понятие и основание имущественной ответственности // Советское государство и право. – 1970. - № 12. - С. 36-43.
102. Маркова М.Г. Ответственность органов внутренних дел за вред, причиненный неправильними служебными действиями их работников:Учеб. пособие / Акад. МВД СССР. - М.: МФЮЗО, 1980.-48с.
103. Маркова М.Г. Возмещение вреда, причиненного незаконными действиями в правоохранительной сфере // Проблемы гражданского права. - Л., 1987. – С. 164-178.
104. Гражданское право: Учебник: В 3 т. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – 4-е изд. перераб. и доп. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005.- Т.1. - 784с.
105. Стоякин Г.Н. Понятие защиты гражданских прав // Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав. – Свердловск, 1973. – С. 34.
106. Тертышников В.И. Защита семейных правоотношений в гражданском судопроизводстве. – Харьков: Вища школа, 1976. – 124с.
107. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1981. – 215с.
108. Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений: Учеб. пособие – Свердловськ: УрГУ, 1972. – 210с.
109. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. – Львов: Вища школа. Изд-во при Львов. ун-те, 1985. – 180с.
110. Шевченко Я.Н. Совершенствование законодательства о семье: (Теоретич. проблемы соотношения гражданского и семейного законодательства). – К.: Наукова думка, 1986. – 165с.
111. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера , А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – Кн.. 1. - 864с.
112. Ще в грудні 1994 року Верховна Рада України видала постанову про введення в дію Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” // Електронний ресурс // http://vgazeta.kw.ukrtel.net/society/criminal.
113. Цивільне право України. Загальна частина: Посібник / І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.С. Гопанчук та ін.; За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 408с.
114. Смирнов В.Т. Обязательства, возникающие из причинения вреда. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1973. – 72с.
115. Справжньому захисту порушених прав кредитора також слугуватиме таке положення ст. 22 ЦК // Електронний ресурс // http://justinian.com.ua/narticle. php?id=908.
116. Цивільне право в запитаннях та відповідях. Частина 2: Навчальний посібник / В.С. Гопанчук, Ю.О. Заіка, І.А. Бірюков та ін. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 91с.
117. Гелевей О.І. Цивільно-правові засоби забезпечення зобов’язань за участю органів внутрішніх справ // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 2001. – Вип. 4. – С. 103-106.
118. Сібілов М. Підстави та умови цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов’язань за чинним Цивільним кодексом України // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2004. – Вип. 2 (37). – С. 80-88.
119. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. - М.: Юрид. лит., 1970. - 311с.
120. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. – М., 1999. – 705с.
121. Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций. – М.: Госюриздат, 1962. – С. 19.
122. Смирнов В.Т. Обязательства, возникающие из причинения вреда: Метод. указания. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1973. – 72с.
123. Яичков К.К. Система обязательств из причинения вреда в советском праве // Вопросы гражданского права. - М., 1957. – С. 145-200.
124. Тактаев И.А. Условия гражданско-правовой ответственности // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 2001. - № 6. – С. 74-85.
125. Цивільне право: Підручник для вузів / Під. ред. О.В. Дзери. – К.: Вентурі, 1997. – ч.1. – 479с.
126. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву: В 2-х т. – М.: АО “Центр ЮрИнфорР”, 2002. – Т.1. - 490с.
127. Боброва Д.В. Права граждан на возмещение вреда. – К. - 1990. – С. 47.
128. Шевченко Я.Н. Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций. – К.: Наукова думка, 1988. – 261с.
129. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов’язання: Підручник / С.С. Бичкова, І.А. Бірюков, В.І. Бобрик та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: КНТ, 2006. – 498с.
130. Бірюков І.А. Правове становище батьків і опікунів при укладанні ними правочинів стосовно своїх малолітніх дітей чи підопічних їм осіб // Бюлетень Міністерства Юстиції України. – 2004. - № 6. – С. 65-71.
131. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навчальний посібник / За ред. О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912с.
132. Савин В.А. Об условиях имущественной ответственности органов милиции за вред, причиненньїй гражданам в сфере административной деятельности // Труды Московской ВШ милиции МВД СРСР. – М., 1977. - Вып. 1. - С. 75-80.
133. Бакаєв О.В. Залучення населення до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень: Методичні рекомендації / МВС України. НАВСУ. НДІ проблем боротьби зі злочинністю. – К., 2001. – 32с.
134. Ганчев Д.Д. Взаємодія дільничних інспекторів міліції з громадськими формуваннями по охороні громадського порядку // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 2003. – Вип. 1. – С. 212-216.
135. Лов’як О.О. Відшкодування майнової шкоди, завданої при виконанні громадських обов’язків // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 6. – С. 119-121.
136. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”: Прийнятий 15 листопада 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 10. – Ст. 70.
137. Донцов С. Вопросы имущественной ответственности при исполнении общественных обязанностей // Советская юстиция. - 1984. - № 17. – С. 14-15.
138. Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”: Прийнятий 22 червня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. - № 30. - Ст. 1248.
139. Закон України “Про державний кордон”: Прийнятий 04 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 2. – Ст. 5.
140. Залучення населення до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень: Методичні рекомендації МВС України від 19.04.2004 року № 4527/Пн.
141. Нор В.Т. Имущественная ответственность за неправильные действия должностных лиц. – Львов: Вища школа. Изд-во при Львов. Ун-те, 1974. – 216с.
142. С петлей на шее - смешно-то как! // Іменем закону. Додаток “Моменти”. – 2002. - №2. - С. 12.
143. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 2. - 639с.
144. Аксьонов Г.О, Возник М.В., Лов’як О.О., Никифорчук Д.Й., Чеботарьов Е.В. Попередження, розкриття та ліквідація наслідків терористичних актів на території підрозділу ОВС (управлінський та цивільно-правовий аспекти): Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2005. – 88с. - (Бібліотека оперативного працівника).
145. Савченко А. Протидія організованій злочинності // Міліція України. – 2004. - № 11 - С. 26-27.
146. Глобалізація злочинності вимагає розширення міжнародних зв’язків правоохоронців // Міліція України. – 2001. - № 12. - С. 8-9.
147. Братель О.Г., Ліпкан В.А. Основні види порушень суб’єктивних цивільних прав громадян при вчиненні актів тероризму як одного з небезпечних видів соціально-політичних конфліктів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 4. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1999. – 404с.
148. Про затвердження Типового статуту громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, описів зразків бланка посвідчення і нарукавної пов’язки члена такого формування: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 року № 1872 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 52. – Ст. 2259.
149. Словник спеціальних термінів правоохоронної діяльності / За ред. проф. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 560с.
150. Иоффе О.С. Обязательства по возмещению вреда. - Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1952. - 126с.
151. Бестугина М.А. Гражданско-правовая ответственность: сущность, содержание и формы реализации // Весник МГУ. Серия 11. Право. – 1986. - № 3. - С. 67-72.
152. Закон України “Про пожежну безпеку”: Прийнятий 17 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 5. – Ст. 21.
153. Нормативні акти України щодо охорони правопорядку / НАВСУ; Упоряд.: В.П. Лисюченко та ін. – 2 –е вид., доп. і змінене. - К.: Логос, 1998. – 580с.
154. Рішення Верховного Суду України: Щорічник 2003: Офіційне видання / За заг. ред. В.Т. Маляренка. - К, 2004. – 175с.
155. Вказівка МВС України від 16 березня 2004 року № 2952/Бл “Про вдосконалення організації роботи з молодими працівниками органів і підрозділів внутрішніх справ України”.
156. Матвеев Ю.Г. Англо-американское деликтное право. - М.: Юридическая література, 1973. - 174с.
157. 3веков В.П. Международное частное право: Курс лекций. - М.: Норма-Инфра, 1999. - 667с.
158. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник для вузов. -М.: Международные отношения, 1989.- 368с.
159. Вилков Г.Е. Международное частное право в избранных документах. - М.: Изд-во ИМО, 1961. - 335с.
160. Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право: Курс вибраних лекцій. - К.: Юрінком Інтер, 1997. -429с.
161. Кабатова Е.В. Деликты в международном частном праве // Государство и право. – 1992. - № 9.- С.100-108.
162. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. - М.: Госюриздат, 1950.- 416с.
163. Гражданское право: Учебник / Отв. ред. А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой. - М., 2000. - С. 14.
164. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я. Сухарев; редкол.: М.М. Богуславский и др. – 2-е изд., доп. - М.: Сов. энциклопедия, 1987. – 528с.
165. Лов’як О.О. Професійний ризик у контексті цивільного права // Вісник прокуратури. – 2002. - № 2. – С. 76-78.
166. Забезпечення особистої безпеки працівників ОВС при виконанні службових обов’язків. Науково-практичні рекомендації / За заг. ред. М.І. Ануфрієва. – К.: НАВСУ, 1999. – 71с.
167. Юридична психологія: Підручник / НАВСУ; За ред. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Ін Юре, 2000. – 351с.
168. Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 // Офіційний вісник України. - 2003.- № 29.- Ст. 1471.
169. Господарський кодекс України. Господарський процесуальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2003. - 303с. – (№ 4/2003. Бюлетень законодавства і юридичної практики України).
170. Шимон С.І. Відшкодування моральної шкоди в проекті Цивільного Кодексу України // Право України. – 1997. – № 10. – C. 23-27.
171. Лукшин І. Закон про відшкодування шкоди вимагає змін // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2004. – Вип. 1 (36). – С. 44-49.
172. Закон України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”: Прийнятий 23 грудня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 7 – 8. - Ст. 162.
173. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України: Прийнятий 25 березня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 17. - № 18-19. – Ст. 267.
174. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – К.: КГУ, 1955. – 307с.
175. Єременко Г.В. Деякі правові аспекти врегулювання відносин по відшкодуванню шкоди // Правова система України: теорія і практика: Тези доповідей і наукових повідомлень наук. – практ. конференції (Київ, 7-8. 10.1993 р.). – К., 1993.-С. 272-273.
176. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юрид. лит., 1966. – 200с.
177. Малеин Н.С. Вина – необходимое условие имущественной ответственности // Советское государство и право. – 1971. – № 2. – С. 25-35.
178. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. Отдельные вопросы. – М.: МГУ, 1972. – С. 11.
179. Варкалло В. Об ответственности по гражданскому праву. - М.: Прогресс,-1978. – 328с.
180. Дмитриева О.В. Ответственность безвиновно в гражданском праве. - Воронеж, - 1997 - С. 58-59.
181. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 2002.- Т.4: Н-П. - 720с.
182. Надворна О. Відшкодування шкоди за новим законодавством // Юридична газета // Електронний ресурс http: //www. justinian.com.ua.
183. Правомірність // Електронний ресурс http: // www.ber.te.ua/
184. Закон України “Про режим іноземного інвестування”: Прийнятий 19 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 19. – Ст. 80.
185. Кодекс торговельного мореплавства України: Прийнятий 23 травня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 47-52. – Ст. 349.
186. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану”: Прийнятий 16 березня 2000 року// Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 23. –С 176.
187. У Франції скасували надзвичайний стан // Електронний ресурс http: // www. 5tv.com.ua/newsline/185/0/19198/.
188. Про затвердження Положення про підрозділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 2002 року № 395 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 14. – Ст. 724.
189. В Крим введуть війська! // Електронний ресурс http: // www. oboz.com.ua.
190. Юрій Луценко позитивно оцінює роботу органів внутрішніх справ з локалізації осередків курячого грипу в Криму // Електронний ресурс http: // www.mvsinfo.gov.ua.
191. Наказ МВС України від 11 листопада 2003 № 1345 “Про затвердження Настанови про дії органів, підрозділів внутрішніх справ, з’єднань, військових частин внутрішніх військ, вищих навчальних закладів МВС України з ліквідації масових заворушень”.
192. Наказ МВС України від 30.12.2003 № 1657 “Про внесення доповнень до наказу МВС України від 21.10.2003 № 1238 “Про визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно-правових актів МВС України”.
193. Наказ МВС України від 28.01.2004 № 83 “Про внесення змін до наказу МВС України від 21.10.2003 № 1238”.
194. Наказ МВС України від 27 квітня 2001 № 331 Про затвердження Положення про Оперативний штаб МВС України та Склад Оперативного штабу МВС України.
195. Сучасні шляхи вирішення міжособистісних конфліктів між працівниками ОВС // Електронний ресурс http: // www. imzak.org.ua.
196. Заіка Ю.О. Українське цивільне право: Навч. посібник – К.: Істина, 2005. – 312с.
197. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах: (за станом на 1 лютого 1995 р.). - К.: Юрінком, 1995. - 472с. – ( № 1/1995 Бюлетень законодавства і юрид. практики України).
198. Малеин Н. С. Возмещение вреда, причиненного в состоянии необходимой обороны и крайней необходимости // Советская юстиция,. – 1964. - № 20. - С. 24-26.
199. Антонюк О. Заходи самозахисту цивільних прав та інтересів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 6. – С. 23-27.
200. Азімов Ч. Здійснення самозахисту в цивільному праві // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2001. - № 2 (25). – С. 135-141.
201. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. - М., 2000. – 240с.
202. Философский энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 575с.
203. Бірюков І. Інтерес і суб’єктивне цивільне право // Право України. – 2004. - № 8. – С. 18-21.
204. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. - М.: Юрид. лит., - 1990. – 272с.
205. Калмыков Ю.Х. Принцип всемерной охраны социалистической собственности в гражданском праве. - Саратов, 1987.
206. Шевченко А.С. Возмещение вреда, причиненного правомерными действиями. - Владивосток, 1989. - С. 83.
207. Шинкарев Л. Жертвоприношение // Огонек. - 1989. - № 26. - С. 17-18.
208. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416с.
209. Антонюк О.І. Діяльність ОВС та право особи на самозахист цивільних прав та інтересів // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наукових праць. - Донецьк, 2003. – Вип. 2. – С. 111-119.
210. Юшков Ю.Н. Институт необходимой обороны и его роль в борьбе с преступностью в современных условиях // Государство и право. – 1992. - №4. – С. 61-66.
211. Висновок суду про те, що потерпілий, захищаючи себе і своє майно від нападу озброєного злочинця, не перебував у стані необхідної оборони, визнано помилковим: Ухвала колегії суддів палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 23 жовтня 2001 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2002. - № 2 (30). – С. 16-17.
212. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие для вузов / Под. ред. З.М. Черниловского. – М.: Юрид. лит., 1984. – 472с.
213. Сборник документов по всеобщей истории государства и права / ЛГУ; Сост.: проф. К.Е. Ливанцев. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. – 141с.
214. Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы / Под. ред. акад. В.М. Корецкого. – М.: Юрид. лит., 1961. – 950с.
215. Осипов Ю.И. Организация патрульно-постовой службы местной полиции США: Учебное пособие. – М.: Акад. МВД СРСР, 1990. - 73с.
216. Sampson F. General police duties 1998/99 / Blackstone’s police manual. Blackstone press limited. 1999. 257 p.
217. English J., Card R. Police law. Butterworths London, Edinburgh, Dublin 1999. 829 p.
218. Clayton R., Tomlinson H. Police actions: a practical guide .1997. 175 p.
219. The police and legal systems in England, Wales and Northern Ireland / National police training. 1995. 25 p.
220. Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії: Постанова Кабінету Міністрів від 07 вересня 1993 року № 706 // Зібрання постанов Уряду України. – 1994. - №1. – Ст. 17.
221. Гориславський К.О. Додаткові межі та гарантії права самозахисту життя та здоров’я для окремих категорій державних службовців // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наукових праць. – Донецьк, 2002. - № 3. – С. 53-62.
222. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Загальна частина: Курс лекцій. – К.: Укр. видавнича група, Наукова думка, 1996. – 334с.
Стоимость доставки работы, в гривнах:
(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)
50
Найти готовую работу
ЗАКАЗАТЬ
Обратная
связь:
Связаться
Вход для партнеров
Регистрация
Восстановить доступ
Материал для курсовых и дипломных работ
25.03.24
Іміджування в процесі функціонування державної влади
25.03.24
Політичний імідж як складова публічної взаємодії
25.03.24
Методологія сучасних іміджевих досліджень
Архив материала для курсовых и дипломных работ
Ссылки:
Счетчики:
© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.