У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ФІНАНСУВАННЯ ТЕРОРИЗМУ
Количество страниц 199
ВУЗ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Год сдачи 2006
Содержание Вступ .............................................................................................................................
Розділ 1. Загальне поняття фінансування тероризму та підстави криміналізації цього діяння...................................................................................
1.1. Загальне поняття фінансування тероризму .......................................
1.2. Соціальна обумовленість, підстави і принципи криміналізації фінансування тероризму..............................................................................
Розділ 2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки фінансування тероризму ............
2.1. Об’єкт злочину ......................................................................................
2.2. Об’єктивна сторона злочину ...............................................................
2.3. Суб’єктивна сторона злочину ...............................................................
2.4. Суб’єкт злочину ......................................................................................
Висновки ...................................................................................................................
Список використаних джерел .............................................................................
ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний тероризм – це складне і багаторівневе явище дійсності, яке посягає на різноманітні сфери життєдіяльності людей, породжуючи неспокій і стурбованість суспільства за своє сьогодення й майбутнє. Особливе занепокоєння громадян викликає зрощування тероризму з організованою злочинністю, котра надає стимулюючого впливу на тероризм і одночасно використовує тероризм для досягнення злочинних намірів. Насамперед це стосується проблем зрощування тероризму з наркобізнесом, торгівлею зброєю та людьми, легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Виходячи з підвищеної суспільної небезпеки і тяжкості скоєного при вчиненні таких злочинів, Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, прийнята резолюцією 54/109 Генеральної Асамблеї ООН від
9 грудня 1999 року, у ст. 4 прямо рекомендує кожній країні-учасниці вжити заходів для визнання цих діянь кримінально караними [1]. Резолюція 1373 (2001), прийнята Радою Безпеки ООН на її 4385-му засіданні 28 вересня 2001 року, постановляє, що всі держави повинні запобігати і не допускати фінансування тероризму, а також вважати це діяння злочином [2].
Законом України „Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму” від 12 вересня 2002 року № 149-IV ця Конвенція ратифікована [3], а Законом України від 21 листопада 2002 року № 228-IV було схвалено Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, в якій зазначається, що законодавство Європейського Союзу складається з відповідних угод Європейського товариства, регламентів, директив, рішень, а також міжнародних угод, однією із сторін яких є Європейське співтовариство (Європейський Союз) [4]. Важливе значення для організації боротьби з терористичною діяльністю мають також положення Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 року, яка підписана Україною [5].
Відповідно до положень міжнародних документів і з метою захисту
особи, держави і суспільства від тероризму, ефективного регулювання антитерористичної діяльності був прийнятий Закон України „Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року № 638-IV, ст. 25 якого вказує, що згідно із законом несуть відповідальність керівники та посадові особи підприємств, установ і організацій, а також громадяни, які фінансували терористів, терористичні групи (терористичні організації) чи в інший спосіб сприяли тероризму [6].
Загальносуспільний інтерес у належному опрацюванні даної тематики наголошує на необхідності наукових розробок, присвячених дослідженню й удосконаленню конкретних заходів протидії тероризму.
Проблеми боротьби з тероризмом з кримінально-правових і кримінологічних позицій розглядають у своїх працях В. Ф. Антипенко,
С. Б. Гавриш, В. О. Глушков, В. П. Ємельянов, В. С. Зеленецький,
В. В. Крутов, В. А. Ліпкан, С. М. Мохончук, М. В. Семикін та інші вчені.
Проте дослідження вчених здійснюються зазвичай з позицій боротьби з терористичними актами та іншими злочинами терористичної спрямованості, а також заходів протидії створенню терористичних груп чи терористичних організацій. Між тим останнім часом міжнародним співтовариством висунуто на порядок денний таку проблему, як протидія фінансуванню тероризму. Комплексного предметного дослідження кримінальної відповідальності за фінансування тероризму в межах України ще не проводилося. Викладени обставини роблять тему дослідження актуальною і зумовлюють її вибор.
Багато питань породжує і та обставина, що в національному законодавстві, міжнародних документах та науковій літературі поняття „фінансування”, „кошти”, „тероризм” вживаються далеко не в однаковому значенні й досить часто не збігаються за своїм змістом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, складеного згідно з Тематикою пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженою наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна кримінально-правова розробка проблем відповідальності за фінансування тероризму у національному законодавстві.
Мета зумовлює необхідність вирішення таких завдань:
- уточнити й поглибити визначення категорій „фінансування”, „кошти”, „тероризм”, „терористична діяльність” стосовно кримінального права;
- виявити підходи до проблеми фінансування тероризму, що мають місце у науковій літературі, міжнародному праві, кримінальному законодавстві України;
- встановити ступінь відповідності окремої криміналізації в КК України фінансування тероризму загальновизнаним підставам і принципам криміналізації та всій системі чинного кримінального законодавства;
- дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки фінансування тероризму;
- проаналізувати питання кваліфікації суспільно небезпечних діянь, пов’язаних з фінансуванням тероризму за кримінальним законодавством України;
- розглянути відповідні склади злочинів, Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, розкрити їх значення та зміст, встановити неточності й суперечності;
- розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства та Закону України „Про боротьбу з тероризмом”.
Об’єктом дослідження є кримінально-правові аспекти протидії фінансуванню тероризму.
Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство, Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, міжнародні конвенції, антитерористичне кримінальне законодавство закордонних країн, система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань, об’єкта та предмета дослідження. У процесі дослідження було використано такі наукові методи, як: діалектичний – при розгляді категорії „фінансування тероризму” у відносно статичному стані й водночас у розвитку, з позиції співвідношення одиничного, окремого й загального; історико-правовий – при з’ясуванні історичних витоків і генезису кримінальної відповідальності за фінансування тероризму; порівняльно-правовий – при порівнянні норм кримінального законодавства між собою і відповідними положеннями Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, а також з відповідними нормами антитерористичного законодавства інших країн; системно-структурний – при класифікації видів тероризму та визначення місця фінансування тероризму в системі терористичної діяльності; формально-логічний (догматичний) – при аналізі відповідних кримінально-правових норм і положень Закону України „Про боротьбу з тероризмом”.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за фінансування тероризму. На підставі всебічного аналізу положень, що містяться в міжнародних документах, кримінальному законодавстві України, Законі України „Про боротьбу з тероризмом”, у роботі висунуто низку нових концептуальних положень.
1. Вперше обґрунтовано, що фінансування тероризму, з одного боку, є одним з різновидів терористичної діяльності, а з іншого боку, – одним зі способів сприяння тим чи іншим різновидам терористичної діяльності.
2. Зроблено висновок, що поняття „кошти”, „фінансування”, „тероризм” у науці та законодавстві використовуються у трьох розуміннях – вузькому, широкому іі найбільш широкому та встановлено, що у міжнародних нормах ці поняття використовуються в останньому розумінні і запропоновано врахувати це в КК України, а саме: „кошти” - це будь-які засоби, активи; „фінансування” – це надання або збирання будь-яких засобів, активів; „тероризм” – терористична діяльність у будь якому вигляді.
3. Вперше визначено загальне поняття фінансування тероризму як надання коштів чи їх збирання особою, яка знала або свідомо припускала, що це може бути використано для вчинення будь-якого з діянь, спрямованих на залякування населення з метою спонукання органу державної влади, органу місцевого самоврядування, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до вчинення якоїсь дії або утримання від її вчинення.
4. Висловлено позицію, що фінансування тероризму не слід пов’язувати лише з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, оскільки останнім часом терористи все частіше отримують кошти не лише за рахунок таких доходів, але і за рахунок цілком легальних доходів від громадян та офіційно існуючих організацій.
5. Вперше вказано на неузгодженість кримінально-правових норм, за якими повинні кваліфікуватися випадки фінансування тероризму згідно з чинним КК України, і невідповідність їх міжнародним нормам та наведено аргументи про те, що фінансування тероризму повинно підлягати окремій криміналізації у самостійному складі злочину, ознаки якого доцільно передбачити в окремій статті Кримінального кодексу України, яка повинна складатися з основного складу, складу з кваліфікуючими ознаками, складу з особливо кваліфікуючими ознаками, заохочувальної норми і приміток, а також проведено узгодження ознак цього складу злочину з виробленими у кримінально-правовій науці підставами і принципами криміналізації та міжнародними стандартами, і запропоновано авторський варіант цієї статті в КК України.
6. Обґрунтовано, що основним безпосереднім об’єктом фінансування тероризму як злочину є громадська безпека, оскільки вже сам факт існування профінансованих терористів, терористичних груп чи терористичних організацій створює небезпеку для особи, суспільства та держави, до того ж злочини терористичної спрямованості, котрі фінансуються, стрижневим (наскрізним) об’єктом містять громадську безпеку, оскільки невід’ємним атрибутом усіх цих злочинів виступає спрямованість на залякування населення, що і є посяганням на громадську безпеку.
7. Вперше при розгляді об’єктивної сторони фінансування тероризму виділено його форми та види. Форми це: 1) надання коштів терористам, їх групам чи організаціям; 2) збирання коштів з метою їх надання. Види можна виділити по таких підставах. По-перше, залежно від характеру терористичної діяльності, що фінансується: 1) фінансування організованої терористичної діяльності, 2) фінансування іншої терористичної діяльності. По-друге, залежно від специфіки коштів, які надаються або збираються:
1) фінансування грошима, 2) фінансування іншими грошовими засобами (фінансовими активами), 3) фінансування за допомогою майна та інших матеріальних активів, 4) фінансування за допомогою нематеріальних активів. По-третє, залежно від суб’єкта вчинення фінансування: 1) фінансування, вчинене особою, яка створює організовану терористичну групу чи терористичну організацію, або бере участь у її діяльності, 2) фінансування, вчинене особою, яка не бере участі у створенні або діяльності терористичного угруповання.
8. При розгляді суб’єктивної сторони фінансування тероризму вперше обґрунтовано, що саме надання коштів терористам або їх збирання з метою надання може бути лише з прямим умислом, тоді як по відношенню до наслідків у вигляді використання цих коштів терористами заради вчинення терористичної діяльності умисел особи, яка фінансує, може бути як прямим, так і непрямим.
9. Доведено, що суб’єкт фінансування тероризму може бути лише загальним, тобто це фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років, але не юридична особа, не держава і не особа, якій виповнилося чотирнадцять років.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації відносно кримінальної відповідальності за фінансування тероризму можуть бути використані: у правотворчості – при подальшому вдосконаленні кримінального та антитерористичного законодавства; у правозастосовчій діяльності – для вирішення питань кваліфікації цього злочину; у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників та при викладенні курсу Особливої частини кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, схвалена і рекомендована до захисту. Основні положення дисертації і теоретичні висновки доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції „Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості”, яка відбулася 8-9 квітня 2005 року у м. Львові, на науковому семінарі „Покарання та його наслідки: закономірності, причинність та стратегія кримінальної політики України”, який відбувся 23-25 червня 2005 року у м. Запоріжжі.
Результати дисертаційного дослідження впроваджено у навчальний процес Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Донецького національного університету при викладанні навчальної дисципліни „Кримінальне право України”.
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано
6 наукових статей, 5 з яких – статті у журналах та збірниках, що входять до переліку фахових наукових видань ВАК України, тези однієї доповіді на конференції.
Список литературы ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, теоретичного осмислення багатьох наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених-правників, зробимо спробу сформулювати деякі висновки, пропозиції та рекомендації. Основні з них такі:
1. Фінансування тероризму є складним, багатовимірним явищем, що посягає на різні охоронювані законом сфери життєдіяльності людей. У зв’язку з цим, як в літературі, так і в законодавстві мають місце різні рівні понять „фінанси”, „кошти”, „фінансування”, „тероризм”.
2. Поняття „фінанси” використовується у двох розуміннях – вузькому і широкому, а такі поняття як „кошти”, „фінансування”, „тероризм” використовуються у трьох розуміннях – вузькому, широкому і найбільш широкому.
3. „Фінанси” у вузькому розумінні – це гроші (грошові кошти); у широкому розумінні – це будь-які фінансові активи, грошові засоби (гроші, банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери тощо).
4. „Кошти” у вузькому розумінні – це гроші (грошові кошти), тобто те ж саме, що й „фінанси” у вузькому розумінні; у широкому розумінні – це будь-які фінансові активи, грошові засоби, тобто те ж саме, що й „фінанси” у широкому розумінні; у найбільш широкому розумінні – це будь-які засоби, активи (грошові, матеріальні, нематеріальні).
5. „Фінансування” у вузькому розумінні – це безоплатне і безповоротне надання грошей, грошових коштів; у широкому розумінні – безоплатне і безповоротне або в порядку кредитування надання будь-яких фінансових активів, грошових засобів; у найбільш широкому розумінні – це надання безоплатне і безповоротне або в порядку кредитування, а також збирання з метою надання будь-яких коштів, засобів, активів (грошових, матеріальних, нематеріальних).
6. Розглядаючи поняття „тероризм” можна виділити такі три рівні:
1) тероризм у вузькому розумінні (власне тероризм), яким охоплюється вчинення, або погроза вчинення вибуху, підпалу чи інших загальнонебезпечних дій, які можуть спричинити загибель людей чи інші тяжкі наслідки і спрямовані на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи прийняти будь-яке рішення або утриматися від нього;
2) тероризм у широкому розумінні, яким охоплюються тероризм у вузькому розумінні й усі інші злочини терористичної спрямованості, тобто суспільно небезпечні діяння, які спрямовані на залякування населення з метою спонукати державу, міжнародну організацію, фізичну чи юридичну особу прийняти будь-яке рішення або утриматися від нього;
3) тероризм у найбільш широкому розумінні, яким охоплюються тероризм у широкому розумінні, створення організованої терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, будь-яке інше сприяння підготовці або вчиненню злочинів терористичної спрямованості, а також фінансування будь-яких злочинів терористичної спрямованості чи інших різновидів терористичної діяльності будь-яким способом.
При зіставленні вказаних рівнів поняття тероризму з термінологією, що вживається в Законі України „Про боротьбу з тероризмом”, стає очевидним, що ці рівні відповідають поняттям „терористичний акт”, „злочини терористичної спрямованості”, „терористична діяльність”.
7. Фінансування тероризму, з одного боку, є одним з різновидів терористичної діяльності (тероризму у найбільш широкому розумінні), а з іншого боку, – одним зі способів сприяння тим чи іншим різновидам терористичної діяльності.
8. Фінансування тероризму слід відрізняти від фінансування інших зовні схожих з тероризмом злочинів (злочинів з ознаками тероризування та інших умисних насильницьких злочинів) та загальносоціальних явищ дійсності (терор, війна, агресія, геноцид тощо), фінансування яких неможливо розцінювати як фінансування тероризму.
9. Криміналізація фінансування тероризму повинна відповідати виробленим у кримінально-правовій науці підставам та принципам криміналізації.
10. Ознаки складу фінансування тероризму доцільно передбачити в окремій статті Кримінального кодексу України, що повинна складатись з основного складу, складу з кваліфікуючими ознаками, складу з особливо кваліфікуючими ознаками, заохочувальної норми і приміток, і передбачити тут відповідальність не лише за фінансування, але й за інше сприяння тероризму. Водночас доцільно з диспозиції статті 2583 КК виключити слова „а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації”; а також у назві та диспозиції ст. 2583 КК слова „терористичної групи” замінити на слова „організованої терористичної групи”.
11. При встановленні в диспозиції статті ознак фінансування тероризму не слід робити спробу дати визначення тероризму за допомогою переліку якихось конкретних статей, а необхідно використовувати вироблене у кримінально-правовій науці визначення злочинів терористичної спрямованості, і такі поняття, як „фінансування” і „кошти” використовувати у тому розумінні, яке має місце у Міжнародній конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, тобто у найбільш широкому розумінні.
12. При встановленні кваліфікуючих ознак складу в частині другій статті слід передбачити і таку ознаку, як вчинення вказаних у диспозиції статті дій з використанням службового становища, а в частині третій – таку особливо кваліфікуючу ознаку складу, як вчинення передбачених частинами першою або другою дій щодо організованих терористичних груп чи терористичних організацій.
13. При встановленні санкцій за діяння, передбачені частинами першою, другою та третьою статті, необхідно при визначенні меж основного покарання враховувати ті санкції, що мають місце в статтях, за якими кваліфікуватимуться ті чи інші закінчені злочини терористичної спрямованості. Окрім того, слід звернути увагу і на те, що за змістом цього складу злочину такий додатковий вид покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність, не може бути передбачений у санкціях цієї статті в безальтернативному порядку, оскільки суб’єкт цього злочину загальний, а не спеціальний, тобто будь-яка особа, незалежно від того, займає вона певні посади чи ні, або займається вона будь-якою діяльністю чи ні.
14. З позиції чинного кримінального законодавства України не вбачається за можливе вказати на єдиний основний безпосередній об’єкт фінансування тероризму, оскільки кваліфікація вчиненого знаходиться у прямій залежності від того, яка саме терористична діяльність фінансується – організована чи неорганізована, а також від того, який саме злочин терористичної спрямованості фінансує винна особа, тобто фінансування тероризму відрізняється багатобічністю діяння і його не можна зводити до якогось одного з видів злочинних діянь, як це робиться останнім часом в низці документів і рекомендацій як на міжнародному, так і національному рівнях, де фінансування тероризму розглядається у нерозривному зв’язку з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом. Однак, у зв’язку з багатосторонністю дій як щодо фінансування тероризму, так і щодо легалізації злочинних доходів, не всяка легалізація злочинних доходів спрямована на фінансування тероризму і не всяке фінансування тероризму поєднане з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом.
15. При визначенні ознак основного безпосереднього об’єкта такого злочину у самостійному складі, яким необхідно доповнити чинний КК України, слід виходити з того, що фінансування тероризму тісно пов’язане зі злочинами терористичної спрямованості, що воно, будучи одним з різновидів терористичної діяльності, водночас по суті „обслуговує” ці злочини, матеріально забезпечує їх вчинення. При вчиненні ж злочинів терористичної спрямованості, обов’язковим і невід’ємним атрибутом яких є залякування населення, в усіх без винятку випадках виступає громадська безпека, незалежно від того, як ознаки цих діянь сформульовані в законі і в яких розділах Особливої частини КК розташовані їх склади.
16. Кінцеві цілі терористів можуть бути різноманітними, так само різноманітними можуть бути і фактично основні об’єкти злочинів терористичної спрямованості. Громадська безпека, будучи фактично не основним, а додатковим об’єктом допоміжної дії, спрямованої на залякування населення, є в той же час тим стрижневим (наскрізним) об’єктом, який разом з особливостями об’єктивної та суб’єктивної сторони діяння дозволяє об’єднати їх в єдину категорію злочинів терористичної спрямованості, а відповідно і сконструювати у КК України єдиний склад злочину, який передбачав би відповідальність за фінансування тероризму, і розташувати його в Розділі ІХ Особливої частини КК України „Злочини проти громадської безпеки”.
17. Основним безпосереднім об’єктом складу фінансування тероризму повинна бути громадська безпека, оскільки вже сам факт існування профінансованих терористів, терористичних груп чи організацій, постійно спроможних вчинити будь-який злочин терористичної спрямованості, створює небезпеку для особи, суспільства та держави. Як ознаки додаткового об’єкта може бути передбачене життя, здоров’я, діяльність органів влади чи управління, міжнародних організацій, фізичних чи юридичних осіб.
18. Предметом фінансування тероризму є будь-які активи, передбачені у ст. 1 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, які є засобами вчинення цього злочину, а тому вони виступають як структурний елемент не об’єкта, а об’єктивної сторони злочину і складу злочину.
19. При розгляді об’єктивної сторони фінансування тероризму слід не протиставляти, але в той же час чітко розмежовувати фінансування тероризму як злочин, тобто як конкретний акт вольової поведінки людини, і як склад злочину, передбачений або який слід передбачити у Кримінальному кодексі України.
20. Об’єктивна сторона фінансування тероризму – це зовнішня сторона злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом і засобом вчинення злочину, незалежно від того, чи ознаки усіх вказаних елементів злочину передбачені серед ознак складу злочину.
21. При розгляді об’єктивної сторони фінансування тероризму слід виділяти форми і види фінансування. Формами фінансування є: 1) надання коштів (тобто будь-яких активів) терористам, їх групам чи організаціям;
2) збирання коштів з метою їх надання.
Закінченим злочином збирання коштів слід вважати від моменту початку збирання. Надання коштів буде закінченим злочином з моменту надання, однак у тих випадках, коли момент передавання коштів не збігається з моментом отримання їх тією особою, яка фінансується, злочин слід вважати закінченим з моменту передавання коштів будь-яким способом (кур’єром, поштовим переказом, виставленням банківського платіжного доручення тощо).
22. Фінансування тероризму можна підрозділити на види за такими підставами: по-перше, залежно від характеру терористичної діяльності, що фінансується, можна виділити: 1) фінансування організованої терористичної діяльності і 2) фінансування іншої терористичної діяльності; по-друге, залежно від специфіки коштів, які надаються або збираються, можна виділити чотири види фінансування: 1) фінансування грошима, 2) фінан-сування іншими грошовими засобами (фінансовими активами), 3) фінан-сування за допомогою майна та інших матеріальних активів, 4) фінансування за допомогою нематеріальних активів; по-третє, залежно від суб’єкта вчинен-ня фінансування можна виділити два його види: 1) фінансування, вчинене особою, яка створює організовану терористичну групу чи терористичну організацію, або бере участь у її діяльності і 2) фінансування, вчинене особою, яка не бере участі у створенні або діяльності терористичного угруповання.
23. Фінансування тероризму, особливо у тих випадках, коли предметом фінансування виступає майно або інші матеріальні чи нематеріальні активи, слід відрізняти від матеріального, організаційного або іншого сприяння тероризму. Особливість фінансування тероризму, яке за своєю суттю є особливою формою сприяння взагалі та матеріального сприяння тероризму зокрема, полягає в тому, що при фінансуванні будь-які активи передаються від особи, яка фінансує, особі, яку фінансують, або збираються з метою передавання їй у власність або володіння.
У цьому випадку особа, яка фінансує тероризм, втрачає власні виключні права відносно наданих нею активів, вони переходять або мають перейти (при збиранні) до терориста, терористичної групи чи організації. При наданні ж іншого сприяння тероризму ніякі активи у власність або володіння терористів не передаються і не збираються з метою їх надання. Матеріальне, організаційне та інше сприяння може полягати в наданні терористам транспортних послуг, наданні їм у тимчасове користування житлової площі або інших приміщень для зберігання будь-яких матеріалів, проведенні банківських операцій з фінансовими активами, що належать фізичним або юридичним особам, причетним до тероризму, інших діях, вказаних у пунктах 3-8 ст. 25 Закону України „Про боротьбу з тероризмом”.
24. Згідно з пунктами 1 і 2 ст. 25 Закону України „Про боротьбу з тероризмом” фінансування тероризму належить до різновидів сприяння тероризму. Однак звертає на себе увагу та обставина, що ці пункти по суті однакові за змістом, оскільки мова в них йде про одне й те ж, тобто про фінансування тероризму. Тут слід або зберегти якийсь один з цих пунктів, а інший виключити, або ж з метою збереження нумерації пунктів ст. 25 Закону в пункті 1 вказати про відповідальність за надання коштів, а в пункті 2 – про відповідальність за їх збирання з метою надання.
25. При розгляді об’єктивної сторони злочину слід дотримуватись позиції тих дослідників, які стверджують, що будь-яке діяння в реальній дійсності породжує ті чи інші наслідки, й що наслідки – обов’язкова ознака будь-якого вольового акту, оскільки об’єкт та наслідки перебувають у органічній єдності: як немає злочину без об’єкта, так і немає злочину без наслідків. Тому можна стверджувати, що не існує безнаслідкових злочинів, а існують у КК України склади злочинів без вказівки на ознаки наслідків як обов’язкові ознаки складів. Саме таким і буде запропонований склад злочину, який встановлює відповідальність за фінансування тероризму, однак це не означає, що фінансування тероризму не породжує в реальній дійсності ніяких наслідків.
26. Той факт, що законодавець у складі фінансування тероризму повинен буде відповідно до положень ст. 2 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму переносити момент закінчення злочину на стадію фактичного готування до нього, ніякою мірою не виключає ані усвідомлення суспільної небезпечності, ані передбачення наслідків тих діянь, до вчинення яких була здійснена підготовка, ані вольової спрямованості на доведення до кінця розпочатої злочинної діяльності. Тому тут не можна обмежувати суб’єктивну сторону діяння психічним ставленням винної особи лише до самого факту надання або збирання коштів, оскільки законодавець визначає поняття вини, умислу та необережності (ст. 23, 24, 25 КК) по відношенню до злочину як явища реальної дійсності, але не щодо складу злочину, а ст. 2 Конвенції визнає як злочин це діяння, якщо особа здійснює його з наміром, щоб кошти використовувались, або при усвідомленні того, що вони будуть використані для вчинення терористичної діяльності. Тобто Конвенція прямо вказує на те, що зміст суб’єктивної сторони фінансування тероризму складає ставлення особи не лише до самого факту надання коштів або їх збирання, але й до їхнього використання з метою здійснення злочинів терористичної спрямованості, інакше кажучи, – не лише до самого діяння, але й до його наслідків у вигляді реального завдання шкоди або реальної небезпеки такого завдання.
27. Здійснюючи фінансування тероризму, особа цілком усвідомлює незаконний характер надання коштів або їх збирання, й що ці засоби (активи) використовуватимуться для вчинення злочинів терористичної спрямованості, усвідомлює, що такі злочини призводять до залякування населення, що ймовірні невинні жертви і значні руйнування, які не мають прямого відношення до суті конфлікту; усвідомлює, що таким чином може бути досягнуто мету впливу на прийняття вигідного для терористів рішення.
І звичайно, при цьому особа передбачає настання багатьох наслідків від фінансування терористичної діяльності. У першу чергу передбачається настання реальної небезпеки для суспільства від самого фінансування терористів і терористичних формувань, постійно здатних до вчинення терористичних діянь. Окрім того, передбачається настання таких наслідків, як вчинення злочинів терористичної спрямованості, виникнення в суспільстві стану страху, передбачається, що будуть ймовірними невинні жертви і значні руйнування і, що таким чином може бути досягнуто мету впливу на прийняття вигідного для терористів рішення.
Вольова ознака умислу при вчиненні фінансування тероризму по відношенню до самого діяння полягає у бажанні надати кошти терористам або збирання їх з метою надання. Щодо ставлення до наслідків, то згідно зі ст. 2 Конвенції, вольова ознака умислу буде виражена в тому, що особа бажає, щоб були вчинені злочини терористичної спрямованості або свідомо припускає такі наслідки.
Таким чином, при вчиненні фінансування тероризму власне надання коштів або їх збирання з метою надання може бути тільки з прямим умислом. Тоді як по відношенню до наслідків у вигляді здійснення терористами їхньої злочинної діяльності умисел може бути як прямим, так і непрямим. Тобто фінансування тероризму може бути здійснено лише умисно, необережність як форма вини тут виключається.
28. Мотиви та цілі фінансування тероризму тісно пов’язані й перетинаються з мотивами та цілями терористичної діяльності, яка фінансується. Вони можуть не збігатися в окремому конкретному випадку, але завжди будуть з тієї загальної „обойми” мотивів та цілей, що притаманна тероризму в цілому.
29. Суб’єктом фінансування тероризму може бути лише фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Цей злочин може вчинюватися фізичними особами безпосередньо, а також за допомогою застосування ними діяльності юридичних осіб та державних структур. Однак кримінальній відповідальності повинна підлягати лише фізична особа. Юридична особа у зв’язку з учиненням суб’єктом кримінальної відповідальності за злочин може нести адміністративну, матеріальну, моральну відповідальність, а держава – міжнародно-правову відповідальність, яка за своєю суттю не є кримінальною відповідальністю.
30. Шістнадцятирічний вік настання кримінальної відповідальності за вчинення фінансування тероризму необхідно встановити з огляду на те, щоб не закладати у КК України суперечностей між ознаками суб’єкта цього злочину й ознаками суб’єктів тих злочинів, які фінансуються.
На підставі викладеного, пропонуємо внести на законодавчому рівні такі зміни і доповнення:

І. У Кримінальному кодексі України:
1. Викласти статті 2583 і 2584 у такій редакції:
Стаття 2583. Створення організованої терористичної групи
чи терористичної організації
1. Створення організованої терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній – караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене частиною першою цієї статті особа, крім організатора і керівника організованої терористичної групи чи терористичної організації, яка добровільно повідомила правоохоронний орган про відповідну терористичну діяльність, сприяла її припиненню або розкриттю злочинів, вчинених у зв’язку зі створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого складу злочину.
Примітка. Під організованою терористичною групою чи терористичною організацією слід розуміти такі формування, які створюються для вчинення діянь, передбачених статтею 258 цього Кодексу, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, спрямованих на залякування населення з метою спонукати орган державної влади, орган місцевого самоврядування, міжнародну організацію, фізичну чи юридичну особу вчинити якусь дію або утриматись від її вчинення.
„Стаття 2584. Фінансування або інше сприяння тероризму
1. Фінансування тероризму, тобто надання коштів чи їх збирання, або інше сприяння тероризму особою, яка знала або свідомо припускала, що це може бути використано для вчинення будь-якого з діянь, спрямованих на залякування населення з метою спонукати орган державної влади, орган місцевого самоврядування, міжнародну організацію, фізичну чи юридичну особу вчинити якусь дію або утриматись від її вчинення, –
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність строком до двох років або без такого з конфіскацією коштів, що є предметом фінансування тероризму.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з використанням службового становища, або у великому розмірі чи з корисливих мотивів, –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до трьох років або без такого з конфіскацією коштів, що є предметом фінансування тероризму, та з конфіскацією майна у разі вчинення злочину з корисливих мотивів.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, а так само відносно організованих терористичних груп чи терористичних організацій, або в особливо великому розмірі, –
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до трьох років або без такого з конфіскацією коштів, що є предметом фінансування тероризму, та з конфіскацією майна у разі вчинення злочину з корисливих мотивів.
4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа (крім організатора і керівника), яка добровільно повідомила правоохоронний орган про вчинене, припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, і сприяла відверненню заподіяння шкоди, якщо в її діях немає складу іншого злочину.
Примітки.
1. Коштами відповідно до цієї статті є матеріальні або нематеріальні активи незалежно від способу їх придбання, а також є юридичні документи або акти у будь-якій формі, у тому числі електронній чи цифровій, які засвідчують право на такі активи або участь у них, включаючи фінансові кредити, чеки, поштові перекази, акції, цінні папери (акції, облігації, векселі, ощадні сертифікати), акредитиви тощо.
2. Фінансування тероризму визначається вчиненим у великому розмірі, якщо розмір наданих чи зібраних з наміром надання коштів перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Фінансування тероризму визнається вчиненим у особливо великому розмірі, якщо розмір наданих чи зібраних з наміром надання коштів перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”.
ІІ. У Законі України „Про боротьбу з тероризмом”:
1. У статті 1 в абзаці, де дається визначення терористичної діяльності, слова „фінансування завідомо терористичних груп (організацій) або інше сприяння їм” замінити на слова „фінансування терористів, терористичних груп чи терористичних організацій або інше сприяння тероризму”;
2. За текстом Закону слова „терористичний акт” замінити словами „терористична акція”.
3. Викласти пункти 1 і 2 ст. 25 Закону у такій редакції:
1) прямо чи опосередковано, незаконно та умисно надавали кошти з наміром, щоб вони використовувались, або при усвідомленні того, що вони будуть використані, повністю чи частково, для вчинення терористичної діяльності;
2) прямо чи опосередковано, незаконно чи умисно збирали кошти з наміром , щоб вони використовувались, або при усвідомленні того, що вони будуть використані, повністю чи частково, для вчинення терористичної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Международная конвенция о борьбе с финансированием терроризма. Принята резолюцией 54/109 Генеральной Ассамблеи ООН от 9 декабря 1999 года [электронный ресурс] // сайт ООН – 2005. – 10 вересня. – режим доступа:http://www.un.org/russian/dokumen/gadocs/54sess.
2. Резолюция 1373 (2001), принятая Советом Безопасности ООН на его 4385 заседании 28 сентября 2001 года [электронный ресурс] // сайт ООН – 2005. – 10 вересня. – режим доступа:http://www.un.org/russian/dokumen
/scresol/res2001/res1373.
3. Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму: Закон України від 12 вересня 2002 року № 149-IV // Офіційний вісник України. – 2002. – № 40. – Ст. 1844.
4. Концепція загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Схвалено Законом України від 21 листопада 2002 року № 228-IV // Офіційний вісник України. – 2002. – № 50. – Ст. 2233.
5. Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 року [електронний ресурс] // сайт Верховної Ради України – 2006. –
1 вересня. – режим доступу:http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws.
6. Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 року. № 638-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 16. – Ст. 697.
7. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юристъ, 1999. – 304 с.
8. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
9. Зеленецький В. С., Ємельянов В.П. Концептуальні основи визначення категоріально-понятійного апарату у сфері боротьби з тероризмом. Науково-практичний посібник. – Харків: Кроссроуд, 2006. – 80 с.
10. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. –
Т. 4 / Укладачі В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – 941 с.
11. Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь; БТФ „Перун”, 2003. – 1440 с.
12. Ожегов С. И. Словарь русского языка / Под ред. чл.-кор. АН СССР Н. Ю. Шведовой. – 17-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1985. – 797 с.
13. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. – 3-е изд. – М.: Советская энциклопедия, 1985. – 1600 с.
14. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / За ред. Р. Дяківа. – К.: Міжнародна економічна фундація, 2002. – 704 с.
15. Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право Украины: Учебное пособие. – Харьков: Одиссей, 2004. – 168 с.
16. Вахрин П. И., Нешитой А. С. Финансы: Учебник для вузов. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. – 502 с.
17. Балабанов И. Т. Финансовый менеджмент: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 1994. – 224 с.
18. Бюджетний кодекс України. Прийнятий Законом України від 21 червня 2001 р.№ 2542-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2001. – № 29. – Ст. 1291.
19. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР, в редакції Закону України від 22 травня 1997 р. – № 283/97-ВР // Офіційний вісник України. – 1997. – № 23. – Ст. 5.
20. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2001. – № 1-2. – Ст. 1.
21. Господарський кодекс України. Прийнятий Законом України від 16 січня 2003 р. № 436-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. –
Ст. 462.
22. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 р. № 2664 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 32. – Ст. 1457.
23. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184.
24. Митний кодекс України. Прийнятий Законом України від 11 липня 2002 р. № 94-IV // Офіційний вісник України. – 2002. – № 31. – Ст. 1444.
25. Цивільний кодекс України. Прийнятий Законом України від
16 січня 2003 р. № 435-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. –
Ст. 461.
26. Цивільне право України: Навчальний посібник / Ю. В. Білоусов,
С. В. Лезінська, С. Д. Ресу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 448 с.
27. Цивільне право України: Підручник у 2 т. / Борисова В. І. (кер. авт. кол.), Баранова Л. М., Жилінкова І. В. та ін.; За ред. В. І. Борисової,
І. В. Спасибо-Фатєєвої, Л. В. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т.2. – 552 с.
28. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах.
Том 2 / Укладачі В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – 912 с.
29. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. – Том 1 / Укладачі В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – 910 с.
30. Уголовный кодекс Латвийской Республики / Науч. ред. и вступ. ст. канд. юрид. наук. А. И. Лукашова и канд. юрид. наук Э. А. Саркисовой. Перевод с латышского канд. юрид. наук. А. И. Лукашова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 313 с.
31. Кримінальний кодекс України. Прийнятий 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25/26. – Ст. 131.
32. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003. – 160 с.
33. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Вступ. ст. А. И. Лукашова, Э. А. Саркисовой. – 2-е изд., испр. и доп. – Мн.: Тесей, 2001, – 312 с.
34. Уголовный кодекс Республики Узбекистан / Вступ. ст.
М. Х. Рустамбаева, А. С. Якубова, З. Х. Гулямова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 338 с.
35. Уголовный кодекс Туркменистана. – Ашхабад: Туркменистан, 1997. – 352 с.
36. Федеральный закон Российской Федерации «О противодействии тероризму» от 6 марта 2006 года № 35-ФЗ [электронный ресурс] // сайт Государственной Думы Российской Федерации – 2006. – 1 вересня. – режим доступа: http://ntc.duma.gov.ru/bpa/rsdoc.phtml.
37. Указ Президента Российской Федерации от 21 января 2001 года № 61 «О мерах по борьбе с терроризмом на территории Северо-Кавказского региона Российской Федерации» // Российская газета. – 2001. – № 14.
38. Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки. Затверджена Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96 // Деловая Украина. – 1996. – № 72.
39. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки. Затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000 // Юридичний вісник України. – 2001. – № 3. – С. 3-43.
40. Ляхов Е. Г. Терроризм и межгосударственные отношения. – М.: Междунар. отношения, 1991. – 216 с.
41. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 291 с.
42. Ліпкан В. А., Никифоров Д. Й., Руденко М. М. Боротьба з тероризмом. – К.: Знання України, 2002. – 254 с.
43. Семикін М. В. Створення терористичної групи чи терористичної організації: кримінально-правове дослідження / За ред. проф.
В. П. Ємельянова. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 145 с.
44. Семикін М. В. Кримінальна відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 2004. – 19 с.
45. Ковалев Э. В., Малышев В. В. Террор: вдохновители и исполнители: Очерки подрывной деятельности ЦРУ в Западной Европе. – М.: Политиздат, 1984. – 223 с.
46. Эфиров С. А. Покушение на будущее. Логика и футурология «левого» экстремизма. – М.: Мол. гвардия, 1984. – 206 с.
47. История терроризма в России в документах, биографиях, исследованиях / Авт.-сост. О. В. Будницкий. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 576 с.
48.Ольшанский Д. В. Психология терроризма. – СПб.: Питер, 2002. – 288 с.
49. Раззаков Ф. И. Бандиты времен капитализма (Хроника российской преступности 1992-1995 гг.). – М.: ЭКСМО, 1996. – 608 с.
50. Моджорян Л. А. Терроризм на море. Борьба государств за безопасность морского судоходства. – М.: Международ. отношения, 1991. – 168 с.
51. Дремин В. Н. Террористическая деятельность организованных преступных групп // Весы Фемиды. – 1998. – № 2. – С. 11-14.
52. Ляхов Е. Г. Политика терроризма – политика насилия и агрессии. – М.: Междунар. отношения, 1987. – 184 с.
53. Антипенко В. Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его упреждения (криминологические исследования). – К.: НБУВ, 1998. – 191 с.
54. Салимов К. Н. Современные проблемы терроризма. – М.: Щит-М, 1999. – 216 с.
55. Змеевский А., Тарабрин В. Терроризм. Нужны скоординированные усилия международного сообщества // Международная жизнь. – 1996. – № 4. – С. 12-17.
56. Ємельянов В. П. Тероризм, злочини терористичної спрямованості, злочини з ознаками тероризування: поняття і співвідношення // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Випуск 19. – Харків, 2002. – С. 131-135.
57. «Круглый стол» журнала «Государство и право» на тему: «Терроризм: психологические корни и правовые оценки» // Государство и право. – 1995. – № 4. – С. 20-47.
58. Киреев М. П. Криминологические и социально-психологические причины терроризма на воздушном транспорте // Материалы научно-практической конференции «Актуальные проблемы борьбы с организованной преступностью». – Калининград, 1997. – С. 74-80.
59. Антонян Ю. М. Терроризм. Криминологическое и уголовно-правовое исследование. – М.: Щит-М, 1998. – 306 с.
60. Бояр-Созонович Т. С. Международный терроризм: политико-правовые аспекты. – К.: Одесса: Лыбидь, 1991. – 164 с.
61. Мохончук С. М. Кримінальна відповідальність за тероризм: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 1999. – 16 с.
62. Киреев М. П. Борьба с терроризмом на воздушном транспорте (уголовно-правовой и криминологический аспекты): Автореф. дисс. … докт. юрид. наук: 12.00.08 / Академия МВД России. – М., 1995. – 31 с.
63. Ліпкан В. А. Тероризм і національна безпека України. – К.: Знання, 2000. – 184 с.
64. Іванов Ю. А. Міжнародно-правове регулювання боротьби з тероризмом у сучасних умовах: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2000. – 160 с.
65. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. –
Том. 3 / Укладачі В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – 928 с.
66. Ярмыш Н. Н. Действие как признак объективной стороны преступления (проблемы психологической характеристики). – Х.: Основа, 1999. – 84 с.
67. Овчинникова Г. В. Терроризм: Серия «Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе» / Науч. редактор проф.
Б. В. Волженкин. – СПб., 1998. – 36 с.
68. Емельянов В. Терроризм, бандитизм, диверсия: вопросы разграничения // Законность. – 2000. – № 1. – С. 53-54.
69. Панов В. П. Международное уголовное право: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 320 с.
70. Киреев М. П. Борьба с терроризмом на воздушном транспорте: Учебное пособие. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1992. – 112 с.
71. Ємельянов В. П. Злочини терористичної спрямованості. – Харків: Рубікон, 1997. – 160 с.
72. Ємельянов В. П. Терор і тероризм: співвідношення і розмежування // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Спецвипуск. – Харків, 2002. – С. 105-110.
73. Комиссаров В. С., Емельянов В. П. Террор, терроризм, «государственный терроризм»: понятие и соотношение // Вестник Московского университета. – Серия 11. Право. – 1999. – № 5. – С. 34-45.
74. Ліпкан В. А. Тероризм: юридична дефініція та зміст // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників: Міжвідомчий науковий збірник. – Том 19. – К., 2000. – С. 50-83.
75. Насер Али Салех Ахмад. Проблема терроризма в странах Ближнего Востока (на примере Йемена и Египта): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Санкт-Петербужск. гос. ун-т. – СПб., 2002 – 18 с.
76. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком Інтер, 1996. – 80 с.
77. Бородин А. М., Торукало В. П. Терроризм как глобальная проблема современности // Мировое сообщество против глобализации преступности и терроризма. – М.: Междунар. отношения, 2002. – С. 92-96.
78. Комаха А. Ужасные деньги // Бизнес. – 26/28.06.04. – С. 22-24.
79. Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминализация / Отв. ред. В. Н. Кудрявцев, А. М. Яковлев. – М.: Наука, 1982. – 304 с.
80. Наден О. В. Оцінка тенденцій розвитку та взаємозв’язку тероризму та найманства. Запобіжні заходи протидії цим явищам в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 10. – С. 91-95.
81. Дикаев С. У. Террор, терроризм и преступления террористического характера (криминологическое и уголовно-правовое исследование). – СПб.: Юридический центр Пресс, 2006. – 464 с.
82. Комиссаров В. С. Терроризм, бандитизм, захват заложника и другие тяжкие преступления против безопасности общества. По новому УК РФ. – М.: Кросна Лекс, 1997. – 160 с.
83. Багрій-Шахматов Л. В. Організована злочинність і тероризм: діалектика взаємозв’язку // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників: Міжвідомчий науковий збірник. – Том 19. – К., 2000. – С. 117-123.
84. Лунеев В. В. Организованная преступность и терроризм в современных условиях глобализации // Мировое сообщество против глобализации преступности и терроризма. – М.: Междунар. отношения, 2002. – С. 28-36.
85. Прохоров В. С. Преступление и ответственность. – Л.: ЛГУ, 1984. – 136 с.
86. Бойнов Ю. И. Ядерный терроризм: аспекты, типология, профилактика // Терроризм: современные аспекты: Сборник научных статей. – Академия управления МВД России, 1999. – С. 77-84.
87. Микеев А. К. Технологический терроризм – современная реальность // Терроризм: современные аспекты: Сборник научных статей. – М.: Академия управления МВД России, 1999. – С. 16-27.
88. Батурин Ю. В. Проблемы компьютерного права. – М.: Юрид. лит., 1991. – 272 с.
89. Землянський Ю. В. Загроза тероризму в Україні // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників: Міжвідомчий науковий збірник. – Том 19. – К., 2000. – С. 45-50.
90. Ліпкан В. Щодо поняття тероризму // Право України. – 2000. – № 7. – С. 66-69.
91. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. докт. юрид. наук, проф. Е. Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2002. –
672 с.
92. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар /
Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. Видання друге, перероблене та доповнене. – Харків: Одіссей, 2004. – 1152 с.
93. Конвенция Организации Объединенных Наций против транснациональной организованной преступности от 15 ноября 2000 г. [электронный ресурс] // сайт ООН – 2005. – 10 сентября. – режим доступа:http// www.un.org/russian/dokumen/gadocs/54sess.
94. Хавронюк М., Мельник М. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. – 2000. – № 4. – С. 59-64.
95. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. і доповн. / Відп. ред. С. С. Яценко. – К.: А.С.К., 2005. – 848 с.
96. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
97. Уголовный кодекс Украины. Комментарий / Под ред.
Ю. А. Кармазина и Е. Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2001. – 960 с.
98. Гавриш С., Ємельянов В. Відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації в проекті КК України: окремі проблеми // Право України. – 2000. – № 10. – С. 41-43.
99. Международная конвенция о борьбе с захватом заложников
от 17 декабря 1979 г. // Сборник международных договоров СССР. –
Выпуск 43. – М., 1989. – С. 100-105.
100. Єпур Г. В. Впровадження міжнародно-правових актів у кримінальне законодавство України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 2005. – 20 с.
101. Закон Республики Казахстан «О борьбе с терроризмом»
от 13 июля 1999 г. № 416-I ЗРК [электронный ресурс] // сайт СоюзПравоИнформ – 2005. – 13 марта. – режим доступа:http:// www.base.spinform.ru/show.fwx.
102. Проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму”. Підготовлений Кабінетом Міністрів України та представлений на розгляд Верховної Ради України. 14.03 2005 р. за № 7180 [електронний ресурс] //
сайт ВР України – 2005. – 1 вересня. – режим доступу:http:// gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc2/
103. Новікова Л. Вдосконалення кримінального законодавства, спрямованого на боротьбу з фінансуванням тероризму // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 4. – С. 54-57.
104. Миньковский Г. М., Ревин В. П. Характеристика терроризма и некоторые направления повышения эффективности борьбы с ним // Государство и право. – 1997. – № 8. – С. 84-91.
105. Антипенко В. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) // Право України. – 1999. – № 2. – С. 92-95.
106. Ємельянов В. П. Поняття і ознаки терористичного акту в кримінальному законодавстві // Вісник Університету внутрішніх справ. Випуск 10. – Харків, 2000. – С. 131-136.
107. Пащенко О. О. Кримінальна відповідальність за порушення правил ядерної або радіаційної безпеки: соціальна обумовленість і склад злочину: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. акад. України. – Харьков, 2004. – 20 с.
108. Проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо тероризму)”. Підготовлений народним депутатом України С.Б. Гавришем та представлений на розгляд Верховної Ради України 10.05.2005 р. № 7456 [електронний ресурс] // сайт Верховної Ради України – 2005. – 1 вересня. – режим доступу:http://gska2.rada.gov.ua/
pls/zweb_n/webproc2.
109. Дурманов Н. Д. Понятие преступления. – М.-Л.: АН СССР, 1948. – 316 с.
110. Панов Н. И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Харьков: Вища школа, 1982. – 160 с.
111. Злобин Г. Н., Никифоров Б. С. Умысел и его формы. – М.: Юрид. лит., 1972. – 264 с.
112. Матышевский П. С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. – М.: Юрид. лит., 1964. – 160 с.
113. Тихий В. П. Проблемы уголовно-правовой охраны общественной безопасности (понятие и система преступлений, совершенствование законодательства): Дис. … докт. юрид. наук: 12.00.08 / Харьк. юрид. ин-т. – Харьков, 1987. – 400 с.
114. Тихий В. П. Уголовно-правовая охрана общественной безопас-ности. – Харьков: Вища школа, 1981. – 172 с.
115. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 230 с.
116. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступления). – Л.: ЛГУ, 1973. – 128 с.
117. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
118. Тацій В. Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. – Харків: УкрЮА, 1994. – 76 с.
119. Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. Н. И. Ветрова. Ю. И. Ляпунова. – М.: Новый Юрист Кно Рус, 1997. – 592 с.
120. Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред.
В. Н. Петрашева. – М.: ПРИОР, 1999. – 544 с.
121. Уголовное право. Часть Общая. Часть Особенная: Учебник / Под ред. проф. Л. Д. Гаухмана, проф. М. Д. Колодкина, проф. С. В. Максимова. – М.: Юриспруденция, 1999. – 784 с.
122. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Ю. А.; Наук. ред. Клименко В. А. та Мельник М. І. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
123. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник /
М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 480 с.
124. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Харьков: Основа, 1994. – 640 с.
125. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко,
В. В. Бенківський та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
126. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов / Под ред. докт. юрид. наук, проф.
Н. Ф. Кузнецовой и канд. юрид. наук, доц. И. М. Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
127. Кривуля О. М., Куц В. М. Чи можуть бути суспільні відносини об’єктом злочину? // Вісник Університету внутрішніх справ. – Випуск 2. – Харків, 1997. – С. 70-75.
128. Харченко В. Б. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: новое законодательство в вопросах и ответах. Конспект лекций. – К.: Аттика, 2002. – 288 с.
129. Наумов А. В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 1999. – 590 с.
130. Панов М., Борисов В., Ємельянов В. Новий курс лекцій і сучасна російська кримінально-правова думка // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 1. – С. 214-217.
131. Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления: Методологические аспекты. – М.: НОРМА, 2001. – 160 с.
132. Емельянов В. П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7-11.
133. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 10. – Ст. 85.
134. Концепция национальной безопасности Российской Федерации. Утверждена Указом Президента РФ от 17 декабря 1997 г. № 1300 // Российская газета. – 1997. – № 247.
135. Трубников В. М. Новый взгляд на объект преступления // Право і безпека. – 2002. – № 1. – С. 81-87.
136. Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 666 с.
137. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. Часть Общая. – Киев: Изд-е Книгопродавца-издателя Ф.А. Иогансона, 1891. – 850 с.
138. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник русского уголовного права. Общая и Особенная части. – Киев; Петербург; Харьков: Южно-русское книгоиздательство Ф.А. Иогансона, 1903. – 618 с.
139. Гавриш С. Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступления // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 4-15.
140. Емельянов В. П. Концептуальные аспекты исследования объекта преступления // Право и политика. – 2002. – № 10. – С. 61-72.
141. Курс советского уголовного права. В 6-ти томах / Ред. кол.
А. А. Пионтковский и др. Часть Общая. Т. 2. Преступление. – М.: Наука, 1970. – 516 с.
142. Таций В. Я. Объект и предмет преступления по советскому уголовному праву: Учебное пособие. – Х.: Юрид. ин-т, 1982. – 100 с.
143. Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Харьков: Вища школа, 1988. – 198 с.
144. Курс советского уголовного права (Общая часть). Т. I. – Л.: ЛГУ, 1968. – 646 с.
145. Даньшин И. Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. – М.: Юрид. лит., 1973. – 200 с.
146. Уголовное право УССР. Общая часть / Под ред. проф.
В. В. Сташиса и доц. А. Ш. Якупова. – К.: Вища школа, 1984. – 384 с.
147. Мороз В. В., Безлюдов О. А. Уголовное право Республики Беларусь (Общая часть): Учебник. – Мн.: БелНИИУФЭ, 1997. – 379 с.
148. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник /
М. И. Бажанов, Ю. В. Баулин, В. И. Борисов и др.; Под ред. М. И. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тация. – К.: Юринком Интер, 2003. – 512 с.
149. Лановенко И. П., Чангули Г. И. Уголовно-правовая охрана трудовых прав граждан. – К.: Наукова думка, 1989. – 280 с.
150. Емельянов В. П. Терроризм – как явление и как состав преступления. – Харьков: Право, 1999. – 272 с.
151. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах / Відп. ред.
В. Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 720 с.
152. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
153. Церетели Т. В. Причинная связь в уголовном праве. М.: Госюриздат, 1963. – 382 с.
154. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии. – М.: Юрид. лит., 1968. – 175 с.
155. Волков Б. С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1965. – 136 с.
156. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник /
М. І. Бажанов, В. Я. Тацій, В. В. Сташис, І. О. Зінченко та ін. / За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер; Харків: Право, 2001. – 496 с.
157. Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Юрид. лит., 1958. – 220 с.
158. Гринберг М. С. Преступления против общественной безопасности: Учебное пособие. – Свердловск: Свердловский юрид. ин-т, 1974. – 177 с.
159. Ковалев М. И., Васьков П. Т. Причинная связь в уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 72 с.
160. Познышев С. В. Учебник уголовного права. I. Общая часть. – М.: Юриздат наркомюста, 1923. – 280 с.
161. Дурманов Н. Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1955. – 212 с.
162. Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
163. Михлин А. С. Последствия преступления. – М.: Юрид. лит., 1969. – 104 с.
164. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: Учебник / Под ред. проф. Б. В. Здравомыслова. – 2-е изд., перераб и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 480 с.
165. Волков Б. С. Мотивы преступлений. (Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование). – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 152 с.
166. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студ. юрид. вузов и фак. / М. И. Бажанов, Ю. В. Баулин, В. И. Борисов и др.; Под ред. /
М. И. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тация. – 2-е изд., перераб и доп. – Харьков: Право, 1998. – 400 с.
167. Рарог А. И. Общая теория вины в уголовном праве: Учебное пособие. – М.: ВЮЗИ, 1980. – 92 с.
168. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
169. Рубинштейн Л. С. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1973. – 423 с.
170. Кудрявцев В. Н. Современные проблемы борьбы с преступностью в России // Вестник Российской академии наук. – 1999. – Том 69. – № 9. – С. 790-796.
171. Антипенко В. Ф. Сучасний тероризм: стан і шляхи його запобігання в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ін-т держави і права НАН України. – К., 1999. – 20 с.
172. Зелинский А. Ф. Криминология: Учебное пособие. – Харків: Рубикон, 2000. – 240 с.
173. Концепція розвитку законодавства на 1997-2005 роки. – К., 1997. – 124 с.
174. Волженкин Б. В. Уголовная ответственность юридических лиц: Серия «Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе». – СПб., 1998. – 40 с.
175. Никифоров Б. С., Решеников Ф. М. Современное американское уголовное право. – М.: Наука, 1990. – 256 с.
176. Крылова Н. Е., Серебренникова А. В. Уголовное право зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии): Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1998. – 208 с.
177. Кузнецова Н. Ф. Цели и механизмы реформы уголовного кодекса // Государство и право. – 1992. – № 6. – С. 78-86.
178. Таганцев Н. С. Лекции по уголовному праву. Часть Общая. Выпуск II. – СПб., 1888. – С. 381-974.
179. Антипенко В. Ф. Борьба с современным терроризмом: международно-правовые подходы. – К.: ЮНОНА, – М., 2002. – 723 с.
180. Тункин Г. И. Вопросы теории международного права. – М.: Госюриздат, 1962. – 330 с.
181. Трайнин А. Н. Избранные произведения. Защита мира и уголовный закон. – М.: Наука, 1969. – 454 с.
182. Левин Д. Б. Ответственность государств в современном международном праве. – М.: Международные отношения, 1966. – 152 с.
183. Колосов Ю. М. Ответственность в международном праве. – М.: Юрид. лит., 1975. – 256 с.
184. Василенко В. А. Ответственность государств за международные правонарушения. – К.: Вища школа, 1976. – 268 с.
185. Полторак А. И. Нюрнбергский процесс. (Основные правовые проблемы). – М.: Наука, 1966. – 352 с.
186. Галенская Л. Н. Международные преступления и международная ответственность // Правоведение. – 1965. – № 1. – С. 168-171.
187. Блищенко И. П., Жданов Н. В. Международно-правовая борьба с терроризмом // Правоведение. – 1975. – № 1. – С. 85-94.
188. Ляхов Е. Г. Проблемы сотрудничества государств в борьбе с международным терроризмом. – М.: Междунар. отношения, 1979. – 168 с.
189. Крылов Н. Б., Решетов Ю. А. Государственный терроризм – угроза международной безопасности // Советское государство и право. – 1987. – № 2. – С. 78-84.
190. Модельный Уголовный кодекс для государств-участников СНГ // Правоведение. – 1996. – № 1. – С. 91-150.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.