У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название Правові аспекти судового розгляду справи у кримінальному процесі
Количество страниц 111
ВУЗ МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Год сдачи 2011
Бесплатно скачать 22042.doc 
Содержание ЗМІСТ

ВСТУП ……….............................................................................................................3

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ТА ЙОГО ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. СТАДІЇ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВ………………………………............12
1.1 Становлення та розвиток законодавства про судоустрій в Україні........................................................................................................................12
1.2 Проблеми у реформуванні законодавства про судоустрій в Україні.21
1.3 Стадії судового розгляду справ у кримінальному процесі…………29
РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ...............................................................................57
2.1 Конституційне забезпечення судового розгляду справи у кримінальному процесі…………………………………………………………….57
2.2 Законодавче забезпечення судового розгляду справи у кримінальному процесі ………………………………………………………….………..…………62
2.3 Судова практика........................................................................................88
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ...................................96
3.1 Проблемні аспекти судового розгляду справи у кримінальному процесі………………………………………………………………………………96
3.2 Аналіз практики європейського суду щодо прав людини у судовому розгляді кримінальних справ……………………………………………………100
3.3 Проблема мови судового розгляду у кримінальному процесі………110
3.4 Удосконалення кримінально-процесуального законодавства………111
ВИСНОВКИ.............................................................................................................114
РЕЗЮМЕ…………………………………………………………………………115
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................116



ВСТУП
Українська держава переживає сьогодні період становлення та розбудови власної державності. В цей період відбуваються значні зміни економічних, політичних та соціальних орієнтирів суспільства, здійснюється формування власних політичних інститутів, національного законодавства тощо.
З прийняттям нової Конституції [1] Україна вступила у принципово новий етап розбудови демократичної соціальної правової держави охоронного типу. Тому, на сьогодні основним завданням суспільства і держави є впровадження прийнятих конституційних положень в життя. Конституція залишатиметься декларативним актом, якщо діюче законодавство якнайповніше і в найкоротші терміни не буде приведено у відповідність до її норм, якщо не буде сформована система дієздатних державних структур, здатних забезпечити реалізацію головного принципу Конституції, що саме "... людина, її життя і здоров'я, честь і власна гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю для держави". [1] Тільки в такому випадку з впевненістю можна стверджувати, що Україна розвивається як демократична, соціальна, правова держава.
Життєва необхідність становлення України як правової держави, формування дієздатних її структур і органів вимагає значного підвищення потенціалу правової науки, зокрема, науки про кримінальне судочинство. Така необхідність знову ж таки викликана, насамперед, тим, що в правовій державі найвищим надбанням є особа-громадянин. Тому діяльність держави повинна бути спрямована на реальне забезпечення захисту прав і свобод своїх громадян на основі поваги до особи, як найширшого визнання загальнолюдських гуманістичних цінностей. Конституція України, увібравши в себе основні засади Загальної декларації прав людини, проголошує утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком, визначальним принципом діяльності держави. При цьому, одне з основних місць в забезпеченні цих прав і свобод громадян в державі належить суду, як найнадійнішому державному гаранту прав людини і громадянина. В сучасних умовах реалізації судово-правової реформи, основною метою якої є створення судочинства охоронного типу, особливої актуальності набувають питання розширення та зміцнення процесуальних гарантій правосуддя, як найширшого забезпечення прав особи в кримінальному процесі, який безпосередньо пов'язаний з випадками найбільш небезпечного порушення прав особи в суспільстві - злочину.
Одним з напрямків посилення правових гарантій захисту прав та законних інтересів потерпілих від злочинного посягання осіб є покращення законодавчого врегулювання відшкодування заподіяної злочином шкоди, розширення, з цією метою, взаємодії різних галузей права. Заподіяння злочином шкоди є підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності правопорушника перед потерпілим (обов'язок правопорушника відшкодувати потерпілому заподіяну злочином шкоду). Відповідно до норм матеріального права шкода, спричинена внаслідок порушення абсолютного правовідношення, тобто, внаслідок порушення обов'язку утримуватись від посягання на правові блага інших осіб, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Тобто, шкода, яка заподіяна потерпілому суспільно-небезпечним протиправним діянням, є об'єктом відшкодування. Слід зазначити, що правові системи багатьох країн світу , в тому числі і правова система України, передбачають також можливість відшкодування винною у вчиненні злочинного діяння особою на користь потерпілого заподіяної злочином шкоди з допомогою механізму, встановленого нормами кримінально-процесуального права.
Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України [2] передбачає ряд процесуальних способів відшкодування шкоди, заподіяної в результаті злочинного посягання, зокрема: розгляд і вирішення заявленого цивільного позову в кримінальній справі про відшкодування шкоди, заподіяної злочином; відшкодування завданих злочином матеріальних збитків в кримінальному судочинстві з власної ініціативи суду; повернення потерпілим від злочину особам предметів злочинного посягання - речових доказів (кримінально-процесуальна реституція); покладення на неповнолітнього правопорушника кримінально-правового обов'язку загладити (усунути, відшкодувати) завдані матеріальні збитки як примусового заходу виховного характеру (даний спосіб застосовувався і продовжує застосовуватися в законодавстві багатьох пострадянських держав як міра кримінального покарання або як примусовий захід виховного характеру до неповнолітнього правопорушника); покладення на засудженого кримінально-правового обов'язку відшкодувати завдані злочином матеріальні збитки, що застосовується у вигляді апробаційної (випробувальної) умови при наданні відстрочки виконання вироку, яким засудженому обрано покарання у вигляді позбавлення волі (відповідно до ст.461 КК України) [3]. При цьому, обов'язок усунути (згладити, відшкодувати) завдані матеріальні збитки як кримінально-правовий засіб впливу на винну у вчиненні злочину особу передбачений не кримінально-процесуальним, а кримінальним матеріальним законом. Слід зауважити, що застосування цього засобу (покладення обов'язку) є можливим виключно в кримінальному судочинстві і установленому кримінально-процесуальним законом порядку, а тому є всі підстави віднести цей спосіб захисту до кримінально-процесуальних засобів захисту майнових прав осіб, що потерпіли від злочину.
Отже, відшкодування заподіяної злочином шкоди не є чимось новим для кримінально-процесуального та кримінального матеріального права. У випадках заподіяння шкоди злочином (суспільно-небезпечним діянням), норми даних галузей права можуть бути безпосередньо правовою основою для здійснення винною особою реального відшкодування завданих злочином збитків.
Зі всіх передбачених кримінально-процесуальним законодавством способів (форм) відшкодування (усунення) заподіяної злочином шкоди найменше дослідженим є відшкодування шкоди в кримінальному судочинстві з ініціативи суду. Багато питань, які виникають з цього приводу в процесуальній теорії та в судовій практиці, залишаються невирішеними. Цьому значною мірою сприяє і нечітка законодавча регламентація норм вказаного інституту, повна відсутність механізму реалізації цих норм, недостатнє використання його судами.
Заподіяння майнової шкоди таким суспільно-небезпечним деліктом, яким є злочин, завжди викликає відповідну реакцію на це суспільства і держави. Адже, їм не байдуже, - будуть чи не будуть в даному випадку відшкодовані збитки, відмовляється чи ні потерпілий від присудження йому відшкодування, активно чи пасивно веде він себе щодо відшкодування йому збитків. Діяння, що заподіяло матеріальну шкоду, становить публічний інтерес, який також суттєво впливає на можливості усунення наслідків цього діяння (незалежно від способів такого усунення). Держава і суспільство в цілому зацікавлені в тому, щоб шкода була відшкодована і щоб потерпіла особа зуміла реалізувати своє право на її відшкодування. І якщо потерпілий через які-небудь причини цього не зробить, то держава, виходячи з презумпції, що кожна особа, якій завдано матеріальних збитків від злочину, бажає їх відшкодування, але, в силу поважних причин, не може належним чином захистити порушені права, зобов'язує суд з власної ініціативи стягнути з заподіювача збитки і, цим самим, відновити порушені злочином майнові права потерпілого. Таке вирішення питання жодною мірою не порушує суб'єктивне право потерпілого на відшкодування збитків розпоряджатися ним на свій розсуд (відмовитися від відшкодування, вказавши суду причини відмови і не порушуючи, при цьому, прав та інтересів інших осіб). Тому, як видається, більш детального вивчення, особливо сьогодні, вимагає такий спосіб захисту порушених злочином прав, як відшкодування заподіяних злочином збитків з власної ініціативи суду.
Чинне кримінально-процесуальне законодавство України [2,3] передбачає можливість вирішення питання про відшкодування матеріальних збитків судом з власної ініціативи через закріплення певного кримінально-процесуального обов'язку суду. Це положення безпосередньо закріплено в ст. 29 КПК України. Зокрема, ч.2 і 3 статті 29 КПК України вказує, що, у випадку незаявлення потерпілим (його представником чи прокурором) цивільного позову, суд зобов'язаний при ухваленні вироку з власної ініціативи вирішити питання про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином потерпілому, щоб його майнові права і інтереси не залишились незахищеними. [2] Зміст вказаної норми процесуального закону полягає в існуванні права і обов'язку суду при вирішенні ним питання про кримінальну відповідальність одночасно реалізувати і відповідальність майнову (матеріальну). Вказана норма встановлює, що суд зобов'язаний вирішити питання про відшкодування збитків у випадках, якщо шкода заподіяна державному майну, а цивільний позов про її відшкодування не був заявлений, хоч цього вимагає охорона державних інтересів. Що ж до випадків заподіяння майнової шкоди фізичній особі, яка не заявила цивільного позову до початку судового слідства, то обов'язок суду з власної ініціативи вирішити питання про відшкодування шкоди від злочину існує тільки за наявності поважної причини незаявлення такого позову.
Щодо самої проблеми ініціативи суду в відшкодуванні потерпілому заподіяної злочином шкоди, то існують різні думки серед вчених-процесуалістів. Так, А.Добровольський та Н.Башкатов характеризують таке присудження за ініціативою суду як одну з особливостей позовного провадження в кримінальній справі, тобто, право на заявлення цивільного позову реалізується судом з власної ініціативи. [16] На думку ж С.А.Альперта, П.П.Гурєєва, В.Даєва, З.Зінатулліна, А.Мазалова, В.Т.Нора та інших вчених, присудження судом до відшкодування завданих злочином збитків є самостійним інститутом захисту в кримінальному судочинстві. [17]
Для позовного способу захисту характерним є пред’явлення цивільного позову, що породжує виникнення певних процесуальних відносин, учасниками яких є, насамперед, цивільний позивач (як правило - потерпілий) і відповідач (як правило - підсудній). У випадку ж присудження судом з власної ініціативи до відшкодування заподіяної злочином шкоди позовна заява відсутня, що, своєю чергою, зумовлює відсутність окремих процесуальних сторін. Суд, дослідивши всі докази, що підтверджують факт заподіяння злочином шкоди потерпілому, з власної ініціативи вирішує питання про відшкодування шкоди останньому. При цьому, рішення суду за характером - процесуальне, і не породжує нового матеріально-правового відношення. Тобто, це відношення вже існує до початку процесу - з моменту вчинення злочину і, отже, з моменту заподіяння шкоди, а рішення суду з власної ініціативи про присудження до відшкодування завданої злочином шкоди лише передбачає процесуальний результат розгляду питання про існування такого відношення і вказує на наслідки його врегулювання.
На основі вищенаведеного, є підстави стверджувати, що відшкодування заподіяної злочинним діянням шкоди з ініціативи суду за своєю правовою природою є самостійним інститутом кримінального судочинства, який поряд з інститутом цивільного позову в кримінальному процесі покликаний забезпечити захист прав громадян та держави, яким в результаті вчиненого злочинного діяння завдано матеріальних збитків.
Питання відшкодування шкоди за ініціативою суду в чинному кримінальному судочинстві не знайшли детального законодавчого врегулювання. Насамперед, законодавством не передбачено процесуального механізму вирішення цього питання на практиці. Як наслідок, в практичній діяльності судів цей інститут не знаходить широкого застосування. В переважній більшості кримінальних справ, в яких в силу певних причин цивільний позов не був заявлений, питання про розмір майнової шкоди та про її відшкодування в кримінальному процесі не вирішувалось зовсім, хоч, відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства України, - це обов'язок суду. Тому видається, що чи найнеобхіднішим сьогодні є вироблення і законодавче закріплення дієвого механізму реалізації судом вказаного процесуального обов'язку.
Недостатнє наукове дослідження проблеми відшкодування заподіяної злочином шкоди з ініціативи суду в теорії кримінального процесу України, її актуальність в умовах посилення правового захисту особи в державі і зростання ролі суду як основного гаранта законності та прав людини, незначне застосування цього інституту в судовій практиці, необхідність вироблення і удосконалення механізму його реалізації в чинному кримінально-процесуальному законодавстві України - все це і визначило вибір теми та вказує на актуальність даного дослідження, його теоретичне та практичне значення.
Об'єктом дослідження є судовий процес у кримінальному судочинстві.
Предметом дослідження є норми діючого кримінально-процесуального законодавства України, які регулюють питання судового розгляду в кримінальному судочинстві, зокрема, дослідження відшкодування в кримінальному процесі заподіяної злочином шкоди з ініціативи суду, а також теоретичні положення використання інституту відшкодування шкоди в кримінально-процесуальному законодавстві, зарубіжний досвід використання та обгрунтування необхідності більш широкого використання цього кримінально-процесуального засобу впливу на винну особу в майбутньому кримінально-процесуальному законі (Кримінально-процесуальному кодексі) України.
Мета, яку поставив перед собою автор дослідження, полягає в тому, щоб: з'ясувати поняття та зміст кримінально-процесуальної функції; обгрунтувати існування в кримінальному судочинстві кримінально-процесуальної функції захисту порушених злочином прав і законних інтересів потерпілих осіб; з'ясувати суть, обгрунтувати правову природу та особливості інституту відшкодування заподіяної злочином шкоди з ініціативи суду в кримінальному судочинстві та сформулювати теоретичні кримінально-процесуальні положення щодо можливостей використання його в кримінальному процесі для більш повної і дієвої реалізації названої функції кримінального судочинства.
Відповідно до поставленої мети в цій роботі зроблено спробу вирішити наступні наукові завдання:
- з'ясувати теоретичні положення вчення про кримінально-процесуальні функції;
- провести дослідження розгляду судового процесу шляхом аналізу, що спричинилися в результаті вчинення злочину, та обгрунтувати необхідність використання кримінально-процесуальних засобів їх усунення;
- виявити можливі форми і способи використання інституту судочинства у кримінально-процесуальному законодавстві України;
- з'ясувати суть, правову природу та процесуальні підстави застосування кримінально-процесуального інституту в судовому процесі.
- сформулювати пропозиції до проекту Кримінально-процесуального кодексу України з приводу удосконалення правового механізму судовому розгляду в судовому процесі.
Для вирішення зазначених завдань мною були застосовані методи аналізу, порівняння та ін.
В даній роботі я урахував досвід попередників, що досліджували вказану тематику насамперед Шумського, Михальченка, Короля, Шишкіна, [28, 35, 39, 40] та інших науковців, що проводили подібні дослідження а також виклав свої пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства.
Практичне значення моєї роботи полягає у висвітленні проблем кримінально-процесуального законодавства та надання пропозицій щодо їх вирішення, які можуть бути втіленні у реальні зміни до чинного законодавства.
Робота складається з трьох розділів, які містять теоретичні аспекти судового розгляду справи, його стадії, законодавче забезпечення, а також проблеми та шляхи їх вирішення.
Список литературы ВИСНОВКИ
Таким чином, переходячи до висновків можна сказати, що в Україні пройшло декілька етапів реформування законодавства про судоустрій. Кожна з реформ зробила свій позитивний внесок у вдосконалення системи судочинства в Україні. Однак, як відмічають фахівці, її реалізація могла бути більш ефективною і повною, що дозволило б вже сьогодні говорити про відповідність українського правосуддя європейським стандартам.
Разом з тим, викладене підтверджує, що сьогодні Україна перебуває у стані очікування чергового етапу проведення судово-правової реформи. У всій цій коловерті навколо правосуддя у нашій державі надзвичайно важливим є той факт, що усі інституції державної влади дійшли спільної думки про необхідність перегляду та оновлення планів і стратегій реформування українського судочинства. Однак, навіть за таких обставин, нам дуже важко буде позбутися найбільшої проблеми України, якою завжди залишалася проблема неефективного виконання рішень. Думається, що з цією проблемою доведеться боротись вже молодому поколінню правників, налаштованому на зміцнення демократії та верховенство права, здатних відкрито сприймати європейські цінності. Сподіватимемось, що зрештою у цій боротьбі на них очікує перемога.
Наприкінці, слід зауважити, що дослідження практики Європейського суду у сфері визначення критеріїв справедливого розгляду справ вимагає від України: по-перше, створити умови для прозорості діяльності судової влади; по-друге, запровадити механізми надання державою правової допомоги у несенні судових витрат; по-третє, удосконалити порядок надання кваліфікованої правової допомоги, у тому числи і безоплатно; по четверте, підвищити ефективність виконання судових рішень; по-п’яте, запровадити реальну змагальність у кримінальний процес.


Резюме
В даній роботі досліджується судовий розгляд кримінальних справ в українському судочинстві, а саме його теоретичні аспекти, конституційне та законодавче забезпечення, судова практика. Мною був окреслений обсяг проблем, які перешкоджають повноцінному здійсненню кримінального судочинства, наближенню його до європейських стандартів, та надані шляхи вдосконалення кримінального законодавства України задля вирішення вказаних проблем.




Resume
In work the judicial trial of criminal cases is probed in the Ukrainian legal proceeding, namely him theoretical aspects, constitutional and legislative providing, judicial practice. By me was the outlined volume of problems, which hinder valuable realization of the criminal legal proceeding, approaching of him, to the European standards, and given ways of perfection of criminal legislation of Ukraine, for the sake of decision of the indicated problems.






ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. К.: Юрінком Інтер, 2001.
3. Кримінальний кодекс України // Офіційний вісник України від 08.06.2001 – № 21 - 2001.
4. Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України. - К.: Юрінком, 1997.
5. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський П.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Юрінком Інтер,1999.
6. Закон України “Про інформацію” від 02 жовтня 1992// ВВРУ – 1992. - №48.
7. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року // ВВРУ. – 2002. – № 27–28.
8. Закон УРСР «Про судоустрій Української РСР» від 5 червня 1981 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1981. – № 24.
9. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про судоустрій Української РСР”, Кримінально-процесуального та Цивільного процесуального кодексів Української РСР» від 17 червня 1992 року // ВВРУ. – 1992. – № 35.
10. Закон України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» від 2 лютого 1994 року // ВВРУ. – 1994. – № 22.
11. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 3 червня 1992 року // ВВРУ. – 1992. – № 33.
12. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року // ВВРУ. – 1996. – № 49.
13. Закон України «Про органи суддівського самоврядування» від 2 лютого 1994 року // ВВРУ. – 1994. – № 22.
10. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року // ВВРУ. –1992. – № 8.
14. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» від 28 квітня 1992 року // ВВРУ. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
15. Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997). - К.: Юрінком Інтер, 1998.
16. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
17. Коропанський М.Й. Уголовне право України. - К.: Наукова думко та Українська видавнича група,1996.
18. Кримінальний процес України / За ред. Ю .М. Грошевого, В. М. Хотенця. – Х.: Право, 2000.
19. Михайленко О.Р. Провадження кримінальних справ у суді: Конспект лекцій. – К.: КУ, 1992.
20. Михеєнко М.М. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999.
21. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право: тези лекцій, задачі, ділові ігри: Навч. Посібник. – К. : Вентурі,1997.
22. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К.: “Либідь”, 1999.
23. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. – К.: Юрінком Інтер, 1999.
24. Шибіко В.П., Молдован В.В. Криміналтний процес. Практикум. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
25. Права людини і професійні стандарти для юристів.-Амстердам-Київ, 1996.
26. Маляренко Б.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. -К.: Юрінком Інтер, 1999.
27. Ларин А.М., Мельникова Е.Б, Савицкий В.М. Уголовный процесс России.
28. Король Б.Е. Засада гласності кримінального судочинства України: поняття, зміст, підстави обмеження. Монографія. - Івано-Франківськ: Плай, 2003.
29. Гласность судебной деятельности по уголовным делам / Отв. ред. В.В.Леоненко. - К.: Наук, думка, 1993.
30. Федоровська О. Кому це вигідно? “Затягування суду - спланована ак¬ція”, - вважає адвокат Андрій Федур // Юридичний вісник України. 2006. №8.
31. Собрание законодательства РФ. 1996. №15.
32. Собрание законодательства РФ. 1997. №41.
33. Бандурка О. Прокуратура: думки про її реорганізацію // Право України. – 1995. – № 8.
34. Іоффе М. Чи займе прокуратура належне місце в системі державної влади? // Право України. – 1995. – № 8.
35. Михайленко О. Проблеми реформування прокуратури України // Право України. – 1998. – № 1.
36. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-1995). - К.: Українська правнича фундація, 1995.
37. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції 18–19 квітня 2002 року в м. Харкові / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого та ін.;-Ред. кол.: В.В.Сташис (голов. ред.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 285 с.
38. Точиловський В. Про місце прокуратури в системі державної влади // Право України. – 1992. – № 6. – С. 20–22.
39. Шишкін В. Концепція судової реформи: Концепція та додаткові матеріали / Українська правнича фундація. – К.: Право, 1994. – 55 с.
40. Шумський П. Місце прокуратури в системі державних органів // Право України. – 1995. – № 2. – С. 12–13.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 600
Скачать бесплатно 22042.doc 





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.