У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название ПРАВОВІ ЗАСАДИ ГІРНИЧОЇ КОНЦЕСІЇ
Количество страниц 216
ВУЗ Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Год сдачи 2008
Бесплатно скачать 21816.doc 
Содержание ЗМІСТ:

ВСТУП…………………………….……….………………………..………… 3
РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ГІРНИЧОЇ КОНЦЕСІЇ………. 15
1.1. Історичні етапи правового регулювання гірничої концесії ……………………………..…………………...
15
1.2. Поняття гірничої концесії та особливості гірничих концесійних правовідносин………………………….…
ВИСНОВКИ до РОЗДІЛУ 1
31
55

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГІРНИЧОЇ КОНЦЕСІЇ….. 62
2.1.

2.2.

2.3.

2.4. Сучасне правове регулювання гірничої концесії в зарубіжних країнах……………………………………...
Генеза правового регулювання гірничої концесії в Україні……………………………………………………
Гірнича концесія як договірна форма надрокористування ……………………………………..
Поняття, ознаки, основні умови та особливості договору гірничої концесії……………………………...
ВИСНОВКИ до РОЗДІЛУ 2

62

80

103

120
150


ВИСНОВКИ ............................................................................................... 158
ДОДАТОК А ......................................................................................... 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .………………………….….. 186




ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі соціально-економічних умов розвитку України концесійні форми використання природних ресурсів, в тому числі, надр є об’єктивно необхідною умовою для реалізації окремих функцій держави через залучення приватного капіталу. Центральне місце в концесійних гірничих правовідносинах займає їх об’єкт - надра, які визнані Конституцією України національним багатством Українського народу. Водночас, на сьогоднішній день, в Україні гірнича концесія являється найменш розробленою та дослідженою формою надрокористування як на законодавчому, так і теоретико-правовому рівнях. Зокрема, наукові вітчизняні джерела з даної тематики тяжіють своїм походженням до 20-40-х років ХХ століття і являються надбанням таких авторів як Бернштейн І.Н., Ландау Б.А., Носов Є.К., Таль Л.С. та ін. або зачіпають переважно історичний аспект розвитку гірничої концесії в Україні (Пузанова Г.Й.) чи присвячені концесії, об’єктом, якої є діяльність (роботи, послуги) (Медведєва О.А.). Важливу роль відіграють наукові дослідженнях сучасних російських вчених, а саме: Клюкіна Б.Д., Кокіна В.Н., Новікової О.В., Сосни С.А. та ін.
А щодо законодавства, то в Україні було прийнято Закон України “Про концесії” від 16.07.1999 р., який, судячи з його назви, являється загальним нормативно-правовим актом в галузі правового регулювання концесійних відносин. Але проаналізувавши зміст вищезгаданого закону, можна дійти висновку, що він регулює лише такий об’єкт концесії, як діяльність (роботи, послуги), оминаючи своєю увагою відомий всьому світу об’єкт концесії як природні ресурси (в тому числі, надра і корисні копалини, як їх складову).
В зв’язку з зазначеним постає питання, чи є необхідним та ефективним на даний момент для України така форма надрокористування, як гірнича концесія? Як свідчить світовий досвід, гірнича концесія, як правило, створює сприятливі умови для інвестування пошуку, розвідки та видобування корисних копалин, впровадження новітніх технологій, обладнання, передових технологічних розробок, а також за відсутності належного державного фінансування дозволяє за допомогою залучених інвестицій освоювати нові родовища корисних копалин, що знаходяться у складних гірничо-геологічних умовах або є залишковими для родовищ, що розробляються, та запобігти втратам мінеральної сировини в надрах.
Можливо, Україна здатна самотужки за рахунок Державного бюджету фінансувати ефективний пошук, розвідку та видобування корисних копалин з метою забезпечення внутрішніх потреб країни в мінеральній сировині та збільшення експорту? Однак, реальний стан справ свідчить про протилежне. Зокрема, використання недосконалої технології видобутку та переробки мінеральної сировини в державі призводить до того, що у надрах залишається значна частина розвіданих запасів, зокрема, нафти – до 65%, вугілля – до 23%, залізних руд – до 25%, солі – до 50%. Добувні підприємства не здійснюють заходів щодо мінімізації обсягів відходів та їх максимального використання. У відвалах промислових підприємств на площі біля 160 тис. гектарів накопичено близько 25 млрд. тон мінеральних відходів. При розробці родовищ корисних копалин не використовуються прийняті в багатьох країнах світу такі форми відношень держави і надрокористувача як концесія і підряд. Хоча водночас в Україні і створена потужна мінерально-сировинна база, виявлено біля 20 тис. родовищ та рудопроявів корисних копалин, з яких 7829 родовищ (97 видів мінеральної сировини) мають промислове значення і враховуються Державним балансом, а у вартісному вигляді вони оцінюються в 7,5 трлн. долларів США [42].
Як свідчить аналіз зарубіжного досвіду, жодна з держав, навіть маючи величезні поклади корисних копалин, не може самотужки їх ефективно і в необхідних обсягах експлуатувати, так як це потребує надзвичайно потужного фінансового, наукового, технологічного, технічного, організаційно-кадрового і законодавчого потенціалу. Основою такого потенціалу виступають дуже значні довгострокові національні та іноземні інвестиції, які в силу вимог чинного законодавства в значній мірі повинні спрямовуватись на забезпечення дотримання вимог екобезпеки та раціонального використання і охорони надр через використання екокобезпечних технологій та техніки.
На нашу думку, саме виходячи з вищенаведених міркувань, в указі Президента України “Про додаткові заходи щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України” від 07.07.2003 року в якості комплексного додаткового заходу щодо залучення іноземних інвестицій визначено заохочення іноземних інвесторів до внесення інвестицій в розбудову міжнародних транспортних коридорів, розвідку та видобування корисних копалин, у тому числі, шляхом укладання договорів концесії та угод про розподіл продукції [50].
Саме ситуація щодо невизначеності на законодавчому та науковому рівнях з питанням, “чи існує в Україні фактична або юридична гірнича концесія?”, і той факт, що необхідність її запровадження висловлюється на рівні указів Президента України та рішень Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а також те, що природні ресурси кожної країни є найбільшим і невід’ємним багатством та надбанням її народу, яке потребує раціонального його використання за допомогою продуманих та ефективних правових механізмів з метою врахування інтересів прийдешніх поколінь на основі постійного впровадження та дотримання принципу екологізації національного законодавства та принципу сталого розвитку, спонукало дисертантку до дослідження правових засад гірничої концесії. В процесі виконання даної роботи потребує вирішення питання, чи існує нині в Україні гірнича концесія як така, чи в будь-яких інших прихованих формах, а також питання, чи є потреба для України в її існуванні взагалі та існуванні концесійних договорів в гірничих відносинах як безпосереднього її прояву з усіма притаманними даним договорам особливостями? Саме з’ясування зазначених питань, на нашу думку, дасть можливість визначитись із значимістю гірничої концесії для розвитку гірничодобувної промисловості України та створити основу для подальшої розробки теоретичних засад гірничої концесії в Україні як самостійної форми надрокористування та початку законопроектної роботи по запровадженню гірничої концесії в державі, тобто визначити правові засади гірничої концесії. Адже, правові засади [120, c. 127, 128] (основоположні принципи) є положеннями, які виникають при наявності певних об’єктивних умов та історичних передумов, відображають результат раціонального наукового осмислення закономірностей розвитку об’єктивної дійсності та формалізуються в правових теоріях та нормах права, тобто є перехідною ланкою від суспільних відносин до конкретних правовідносин. Правові засади визначають нормотворчу та правозастосовчу діяльність, координують функціонування механізму правового регулювання.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. В роботі знайшли відображення окремі результати науково-дослідної роботи по темі: “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу”, яка виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (номер теми 06БФ042-01). Дисертантка досліджувала особливості адаптації національного законодавства щодо умов надання та використання дозволів на пошук, розвідування та видобуток вуглеводнів до законодавства Європейського Союзу у частині договірних форм надрокористування.
Дисертаційне дослідження містить нові пропозиції до чинного законодавства України, які дозволять, на нашу думку, запровадити нову ефективну форму надрокористування на умовах гірничої концесії, забезпечити раціональне використання та охорону надр як національного багатства України, базуючись на таких міжнародно-правових принципах, як принцип сталого розвитку, екологізації національного законодавства та ін.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науково-правовий аналіз теоретичних і практичних проблем гірничої концесії як самостійної форми надрокористування, а також розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо запровадження гірничої концесії на рівні чинного законодавства України.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
1. виявити юридичну природу гірничої концесії як договірної форми надрокористування;
2. дослідити особливості гірничих концесійних правовідносин, зокрема через особливості підстав їх виникнення та особливості об’єктно-суб’єктного складу;
3. дослідити історичні етапи правового регулювання гірничої концесії, сучасний міжнародний досвід, досвід зарубіжних країн та ґенезу правового регулювання гірничої концесії в Україні;
4. розкрити юридичну природу та ознаки договору гірничої концесії як договірної форми надрокористування та визначити її місце в системі екологічного права;
5. створити основу – правові засади для законодавчого запровадження механізму правового регулювання гірничої концесії в Україні.
Об’єкт дослідження. Об'єктом дослідження є національні та міжнародні нормативно-правові акти, та інші правові документи, що регулюють порядок надрокористування на умовах гірничої концесії, практика їх застосування, а також положення наукових досліджень загальної теорії права, екологічного, природоресурсового, гірничого права та інших галузей права, що стосуються форм надрокористування, в тому числі, на умовах гірничої концесії.
Предмет дослідження. Предметом дослідження є система правовідносин, що виникають в сфері використання надр на умовах гірничої концесії.
Методологічна і теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають методи діалектики, історичного аналізу, логіко-семантичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, системного аналізу, структурно-функціональний, а також метод тлумачення норм права.
Завдяки методам діалектики та історичного аналізу було досліджено становлення й розвиток гірничого концесійного законодавства та закономірності розвитку наукових вчень в сфері гірничих концесійних правовідносин. За допомогою логіко-семантичного і формально-логічного методів проаналізовано та поглиблено понятійно-термінологічний апарат гірничої концесії, зокрема, застосування згадних вище методів дозволило сформулювати поняття гірничої концесії та поняття договору гірничої концесії. Порівняльно-правовий метод дозволив здійснити порівняльний аналіз окремих положень нормативно-правових актів деяких зарубіжних країн та звернутися до зарубіжного досвіду регулювання та правозастосування. Метод системного аналізу застосовувався при визначенні місця договору гірничої концесії в екологічному та гірничому праві. Застосування структурно-функціонального методу дослідження дозволило виокремити особливості суб’єктно-об’єктного складу гірничих концесійних правовідносин. Тлумачення норм права у поєднанні з формально-логічним методом слугували методологічною основою для формулювання пропозицій по вдосконаленню існуючого стану нормативно-правового регулювання у досліджуваній сфері.
Науково-теоретичною базою дослідження є праці українських та російських вчених-правознавців: С.С.Алєксєєва, В.І.Андрейцева, А.Б.Багандова, Г.І.Балюк, Ю.Г.Басіна, Г.С.Башмакова, І.Н.Бернштейна, С.О.Боголюбова, А.Л.Борзенка, М.М.Бринчука, А.П.Гетьмана, О.К.Голіченкова, К.Дробишевської, І.А.Дроздова, Н.Г.Дроніної, І.Дьяконової, Б.В.Єрофеєва, М.М.Загорулько, О.І.Заєць, Ю.В.Зворикіної, І.І.Каракаша, Р.С.Кіріна, М.К.Клубнічкіна, Б.Д.Клюкіна, Т.Г. Ковальчук, В.Н.Кокіна, С.В.Колдаєва, А.Конопляніка, А.В.Кряжова, Б.А.Ландау, Н.Р.Малишевої, О.А.Медведєвої, С.П.Мороза, В.Л.Мунтяна, Н.Б.Мухітдінова, О.В.Новікової, В.В.Носіка, Є.К.Носова, М.Е.Певзнера, А.І.Перчика, В.В.Петрова, О.О.Погрібного, Г.Й.Пузанової, С.А.Сосни, М.Субботіна, Л.С.Таля, В.С.Удінцева, М.О. Фролова, А.Ф.Шаріфулліної, Ю.С.Шемшученка, В.М.Шретера, М.В.Шульги та ін.
Для визначення особливостей концесійного надрокористування в роботі застосовувались матеріали правозастосовчої практики, зокрема Концесійний договір Уряду Союзу Радянських Соціалістичних Республік з Англійським Товариством “Лєна Гольдфільдс Лімітед” (The Lena Goldfields Limited) від 1925 року, а також нормативні та інформаційні матеріали про хід укладення, реалізації, та припинення дії Угоди між Кабінетом Міністрів України та компанією "Венко інтернешнл лімітед" про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря від 3 жовтня 2007 року.
Новизна дослідження характеризується положеннями, висновками, пропозиціями, які виносяться на захист, найважливіші з яких є наступними.
Вперше в екологічному праві України:
1. Обґрунтовано, що в історії розвитку законодавства України (за час її перебування в складі Російської імперії та Радянського Союзу) щодо гірничої концесії та особливостей її правового регулювання можна виділити наступні три історичні періоди-напрямки: 1) період існування односторонніх гірничих концесій в порядку акцесорного типу надрокористування, який тривав у наступні часові рамки: 1569 р. - 1719 р., 1782 р. - 1893 р.; 2) період існування односторонніх гірничих концесій в порядку регального типу надрокористування, який тривав у наступні часові рамки: 1719 р. – 1782 р., 1893 р. – 1917 р.; 3) період існування двосторонніх гірничих концесій в порядку регального типу надрокористування, який тривав у наступні часові рамки: 1920 р. – 1937 р.
2. Запропоновано визначення поняття гірничої концесії, згідно якого гірнича концесія – це врегульовані нормами права суспільні відносини, які передбачають надання за рішенням уповноваженого органу державної виконавчої влади (концедента) на підставі договору гірничої концесії на платній строковій основі концесіонеру на його підприємницький ризик виключного права володіння та користування конкретною юридично відокремленою ділянкою надр з метою пошуку, розвідки та видобування корисних копалин.
3. Визначено поняття договору гірничої концесії, як договору, за яким уповноважений орган державної виконавчої влади (концедент) від імені народу України на платній строковій основі надає концесіонеру на його підприємницький ризик виключне право володіння та користування конкретною юридично відокремленою ділянкою надр з метою пошуку, розвідки та видобування корисних копалин.
4. Виділено наступні умови договору гірничої концесії: істотні умови договору гірничої концесії – імперативні умови; необхідні умови договору гірничої концесії – імперативні умови; додаткові (інші) умови договору гірничої концесії – факультативні умови.
5. Визначено, що договір гірничої концесії є самостійним підінститутом комплексного (міжгалузевого) характеру в складі такого інституту гірничого права, як право користування надрами. Водночас, гірниче право займає місце самостійної галузі в складі комплексної галузі природноресурсового права, яке, в свою чергу, входить до складу іншої комплексної мегагалузі, такої як екологічне право. Договір гірничої концесії, як договірна форма надрокористування, разом із дозвільною формою надрокористування утворюють інститут права надрокористування.
Набули подальшого розвитку наступні положення:
1. Обґрунтування комплексного характеру та публічно-приватної правової природи гірничих концесійних правовідносин в галузі надрокористування, а також змішаної (публічно-приватної) природи договору гірничої концесії.
2. Виокремлення особливостей суб’єктно-об’єктного складу гірничих концесійних правовідносин та обґрунтування подвійного становища концедента як суб’єкта публічного права і суб’єкта приватного права в процесі здійснення державного управління в галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр та здійснення функції розподілу і перерозподілу природних ресурсів (надр).
3. Розвинено попередні наукові розробки про те, що надра, як різновид природних ресурсів, виступають природним диференційним об’єктом екологічного, а не цивільного чи господарського права, в зв’язку з чим правовий режим об’єкту гірничої концесії (ділянок надр) регулюється еколого-правовими нормами в галузі надрокористування, хоча це й не виключає впливу норм цивільного та господарського права на гірничі концесійні правовідносини в цілому.
Внесено наступні пропозиції:
1. На основі комплексного дослідження генези правового регулювання гірничої концесії в Україні обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення договірної форми надрокористування у вигляді гірничої концесії шляхом доповнення положень норм комплексного нормативно-правового акту в галузі надрокористування - чинного Кодексу України про надра, додатковою підставою виникнення права надрокористування – договором гірничої концесії як джерела прав і обов’язків суб’єктів надрокористування, яка повинна стати альтернативною такій підставі виникнення права надрокористування, як спеціальний дозвіл на право користування надрами.
2. За результатами проведеного дослідження запропоновано проект змін та доповнень до Кодексу України про надра та до Закону України «Про концесії».
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання результатів дослідження для вдосконалення чинного законодавства України в галузі надрокористування з метою легітимного закріплення договірної форми надрокористування на умовах договору гірничої концесії, запровадження ефективного екологічно безпечного механізму правового регулювання гірничої концесії та збільшення обсягів інвестицій у сферу надрокористування.
Результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсів “Екологічне право України”, «Природноресурсове право України», «Гірниче право України» та “Інвестиційне право України”, та спецкурсів «Право надрокористування», «Актуальні проблеми реформування гірничих правовідносин в Україні», «Особливості договорів в екологічному праві», «Договірні форми надрокористування», а також при підготовці підручників і навчальних посібників з зазначених дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Робота та публікації, що розкривають її зміст, виконані дисертантом самостійно під керівництвом д.ю.н., проф., Г.І.Балюк.
Апробація результатів дисертації.
Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на:
1. щорічній міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 13-14 квітня 2005р.), доповідь на тему: «Договір гірничої концесії, його юридична природа, ознаки та особливості»;
2. міжнародній науковій конференції „Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (27.01.-30.01. 2007р, м. Косів Івано-Франківської області), доповідь на тему: „Виключна власність народу України на надра як передумова існування гірничої концесії”;
3. щорічній міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 19-20 квітня 2007р.), доповідь на тему: „Проблемні питання правового регулювання гірничої концесії в Україні”;
4. міжнародній науково-практичній конференції „Екологічне законодавство України: стан та перспективи розвитку” (13-14 грудня 2007р, м. Харків), доповідь на тему: „Проблеми формування законодавства України про гірничу концесію”.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення в наступних одноособових наукових статтях та тезах:
1. Медведєва Н. П. Поняття гірничої концесії: її юридична природа та особливості концесійних правовідносин / Н. П. Медведєва // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2006. - № 34. – С. 411-418.
2. Медведєва Н. П. Загальні засади правового регулювання гірничої концесії в Україні / Н. П. Медведєва // Юридична Україна. – 2007. - №6 (54). – С. 73-79.
3. Медведєва Н. П. Історичні аспекти правового регулювання гірничої концесії / Н. П. Медведєва // Юридична Україна. – 2008. - №6 (66). – С. 85-91.
4. Медведєва Н. П. Виключна власність народу України на надра як передумова існування гірничої концесії / Н. П. Медведєва // Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції «Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку»., 27-30 січ. 2007 р. : тези доповідей. – К., 2007. – С. 211-214.
5. Медведєва Н. П. Проблемні питання правового регулювання гірничої концесії в Україні / Н. П. Медведєва // Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених»., 19-20 квіт. 2007 р. : тези доповідей. – К., 2007. – С. 251-252.
6. Медведєва Н. П. Проблеми формування законодавства України про гірничу концесію / Н. П. Медведєва // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції „Екологічне законодавство України: стан та перспективи розвитку”., 13-14 груд. 2007 р. : тези доповідей. – Х., 2007. – С. 111-115.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу; 2-х розділів: перший розділ складається з 2-х підрозділів, другий розділ містить 4 підрозділи; висновків; додатку; списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 216 сторінок машинописного тексту.
Список литературы ВИСНОВКИ

Проведений дисертанткою аналіз історичних аспектів правового регулювання гірничої концесії, а саме історії становлення та розвитку гірничих концесійних правовідносин в Україні за час її перебування в складі Російської імперії та Радянського Союзу дозволяє виокремити історично значимі нормативно-правові документи, які сформували різні напрямки правого регулювання гірничої концесії в Україні.
Так, початок існування односторонніх гірничих концесій в порядку акцесорного типу надрокористування пов'язаний з видачею царем Іваном Грозним царського привілею від 1569 року на користь англійського товариства купців на чолі з Річардом Чанслером на першу гірничу концесію на території Росії.
Початок односторонніх гірничих концесій в порядку регального типу надрокористування в Росії (у складі якої на той час перебувала Україна) було покладено Указом Петра І від 11 грудня 1719 року (так званою Берг-привілегією 1719р.), який встановлював, що надра належать державі (уособленням якої є монарх), і їх наступна експлуатація можлива лише на умовах концесії.
Однак, Маніфестом від 28 червня 1782 року Катерина ІІ з мотивів суперечності інтересам дворянства відмінила Указ Петра І від 11 грудня 1719 року (тобто, відбулося повернення до акцесорного типу надрокористування). А принципи гірничої регалії в порядку концесійного надрокористування знову було відновлено в Росії лише з прийняттям Уставу гірничого Російської імперії 1893 року, за яким надра отримали окремий правовий режим та окреме правове регулювання по відношенню до земельної ділянки через їх вилучення із власності приватного землевласника і передачу у державну власність. Зазначений період тривав до припинення існування Російської імперії - 1917 року.
Перехід до двосторонніх гірничих концесій в порядку регального типу надрокористування відбувся в зв’язку з прийняттям Декрету Ради Народних Комісарів “Про загальні економічні та юридичні умови концесій від 23 листопада 1920 року, який передбачав можливість створення гірничих, лісових, виробничих, сільськогосподарських, транспортних концесій. Вищезазначений період тривав до ліквідації останньою в СРСР вугільної гірничої концесії на Сахаліні в 1937 році.
Дисертантка дійшла висновку, що в історії розвитку законодавства щодо гірничої концесії та особливостей її правового регулювання можна виділити наступні три історичні періоди-напрямки правого регулювання гірничої концесії в Україні:
1. період існування односторонніх гірничих концесій в порядку акцесорного типу надрокористування, який тривав у наступні часові рамки: 1569 р. - 1719 р., 1782 р. -1893 р.;
2. період існування односторонніх гірничих концесій в порядку регального типу надрокористування, який тривав у наступні часові рамки: 1719 р. – 1782 р., 1893 р. – 1917 р.;
3. період існування двосторонніх гірничих концесій в порядку регального типу надрокористування, який тривав у наступні часові рамки: 1920 р. – 1937 р.
Відсутність законодавчого визначення поняття гірничої концесії зумовило необхідність звернення до етимології вищезазначеного поняття. Так, термін “концесія” в перекладі з латини concessio означає жалування, дарування, уступку прав, дозвіл, згоду. Спеціалізований гірничий енциклопедичний словник містить наступне визначення – «концесії в гірництві», *концессии в горном деле, **mining concessions; ***Konzessionen in Bergbau - угоди, що дозволяють на певних умовах здійснювати пошук, розвідку і (або) експлуатацію родовищ корисних копалин, що належать державі (або місцевій владі). Концесії юридично оформлюються шляхом укладення контрактів (угод) про надання прав, ліцензій, про здачу в оренду”.
Аналіз історичного розвитоку концесійних відносин з їх індивідуальними особливостями у різних країнах світу дозволяє, на нашу думку, стверджувати, що концесія з часом стала доволі широким і об’ємним поняттям. Так, в якості концесії визначались: акт публічної влади, за яким надавався в користування предмет, який за загальним правилом був вилучений з цивільного обігу; сам предмет, що надавався у концесію; підприємство, яке концесіонер повинен був побудувати для використання об’єкту концесії; вид діяльності, здійснення якого можливе було лише з дозволу держави; договір гірничої концесії та інші види договірної форми надрокористування; привілей концесіонера на використання об’єкта гірничої концесії за договором; надання права на використання об’єкта концесії (надр); цілісний територіально-виробничий комплекс, який охоплювався межами концесійної території та деякі інші.
Правовідносини гірничої концесії структуруються на наступні елементи: суб’єкти – концедент і концесіонер; об’єкт – надра; юридичний зміст – взаємно кореспондуючі права і обов’язки суб’єктів. Передумовами їх виникнення виступають: норма права, що визначає майбутню модель правовідносин гірничої концесії; концесійна правосуб’єктність концедента та концесіонера; юридичний склад: акт уповноваженого органу публічної влади, який фіксує волю останнього на надання конкретної юридично відокремленої ділянки надр конкретному концесіонеру, а також – договір гірничої концесії, який регламентує конкретні взаємовідносини сторін та є джерелом їх конкретних прав і обов’язків.
Специфіку гірничих концесійних правовідносин формує становище концедента як спеціального суб’єкта екологічного права, який здійснює екологічну функцію з розподілу і перерозподілу природних ресурсів – надр.
Щодо об’єкта гірничих концесійних правовідносин, яким є надра (частина надр), то в силу чинного вітчизняного законодавства вони вилучені із цивільного обігу. Надра, як різновид природних ресурсів, виступають природним диференційним [70, c. 18] об’єктом екологічного, а не цивільного чи господарського права, хоча це й не виключає впливу норм цивільного та господарського права на гірничі концесійні правовідносини в цілому. Вищевикладене пояснюється тим, що надра є природним об’єктом, який має природне походження і постійний екологічний зв’язок з природним середовищем, а гірничі концесійні правовідносини є складовою природоресурсових відносин, що становлять предмет саме екологічного права.
Концесіонерами можуть виступати юридичні особи і громадяни як України, так і іноземних держав, за умови наявності у них спеціальної гірничої правосуб’єктності, тобто спеціальної екологічної правосуб’єктності користувача природних ресурсів (надр). Така правосуб’єктність не лише надає право спеціального природокористування для задоволення власних приватних потреб, а й зобов’язує концесіонера дотримуватись спеціальних екологічних вимог природокористувача: раціонального використання та охорони надр, забезпечення екологічної безпеки. А тому статус концесіонера, в рівній мірі як і концедента, формує специфіку гірничих концесійних правовідносин.
При наданні концесіонеру права на концесійний об’єкт (зокрема, надра) з метою реалізації публічного інтересу та соціальної функції права власності Українського народу на надра передумовою виникнення правовідносин гірничої концесії може бути лише юридичний склад. Елементами такого складу виступають: договір гірничої концесії і акт публічної влади про надання права на концесійний об’єкт концесіонеру, що не є притаманним чисто приватно-правовим правовідносинам і, водночас, є визначальною ознакою концесійних правовідносин.
Саме наявність владного акту про надання (дарування, уступку) приватній особі прав, які являються прерогативою концедента, - виступає підставою виникнення концесійних правовідносин і являється однією із фундаментальних ознак концесійного договору [271, c. 31]. До того ж, концедент, як орган публічної влади, при використанні об’єкту концесії повинен враховувати соціальну функцію власності та публічний інтерес. Стосовно становища концедента як суб’єкта приватного права, то воно проявляється при укладенні та виконанні договору гірничої концесії задля забезпечення балансу майнових інтересів сторін та гарантування виконання ними взаємних обв’язків.
Отже, проведений вище аналіз, на нашу думку, підтверджує висновок про те, що концесійні правовідносини, в тому числі у галузі надрокористування, мають змішану публічно-приватну правову природу, тобто є комплексними.
А господарська діяльність сторін, що також регулюється договором гірничої концесії, та також господарські та цивільні відносини сторін мають похідний характер, так як супроводжують процес надрокористування. Такі господарські відносини присутні і мають важливе виробничо-забезпечувальне значення, і саме в такому поєднанні проявляється комплексність гірничих концесійних правовідносин та подвійне становище концедента, який є учасником і відносин надрокористування, і учасником господарських та цивільних відносин. Але визначальною є екологічна спрямованість, яка визначається в першу чергу правовим режимом об’єкта гірничої концесії (надр), який в свою чергу формує критерій визначення суб’єктного складу: концедента – органу в сфері розподілу і перерозподілу природних ресурсів (надр); концесіонера – суб’єкта спеціального надрокористування. А вже між цими суб’єктами, і лише між ними, і лише щодо єдино можливого об’єкту таких відносин – надр, на основі договору гірничої концесії, здійснююється правове регулювання відносин в сфері надрокористування, в тому числі господарсько-правових та цивільно-правових відносин.
В процесі з’ясування юридичної природи гірничої концесії та особливостей гірничих концесійних правовідносин в другому підрозділі Розділу 1 дисертаційного дослідження дисертанткою визначено теоретичне поняття гірничої концесії, згідно якого гірнича концесія – це врегульовані нормами права суспільні відносини, які передбачають надання за рішенням уповноваженого органу державної виконавчої влади (концедента) на підставі договору гірничої концесії на платній строковій основі концесіонеру на його підприємницький ризик виключного права володіння та користування конкретною юридично відокремленою ділянкою надр з метою пошуку, розвідки та видобування корисних копалин.
Проведене дослідження дає підстави дисертантці всі існуючі види концесії класифікувати на дві групи за таким критерієм, як об’єкт концесійних правовідносин на:
1. концесії, які своїм об’єктом мають предмети, вилучені чи обмежені у цивільному обігу, чи, так звані, природоресурсові концесії (надра, землі певних категорій, ліси тощо);
2. концесії, які своїм об’єктом мають види діяльності (роботи, послуги), які відносяться до монополії держави чи являються, так званими, суспільними роботами (будівництво та обслуговування гідротехнічних систем, залізниць, автомагістралей, аеропортів, збирання та утилізація сміття тощо).
Гірнича концесія відноситься до першої категорії, чи, так званих, природоресурсових концесій, які, в свою чергу, теж можна поділити на групи:
1. за критерієм історичного періоду існування та балансом інтересів суб’єктів концесійного правовідношення:
- традиційні (колоніальні) концесії, які існували в період з початку до середини ХХ століття і характеризувалися панівним становищем концесіонера з мінімальним врахуванням інтересів концедента;
- модернізовані концесії, які започатковані були в середині ХХ століття і є активно діючими на сучасному історичному етапі та характеризуються чітким балансом інтересів суб’єктів концесійного правовідношення, зокрема, завдяки чіткій регламентації їх прав і обов’язків.
2. за критерієм розподілу прав та обов’язків та можливості прояву волі суб’єктів концесійного правовідношення:
- односторонні, що являлись результатом прояву волі лише концедента (короля чи монарха), а концесіонер мав право лише погодитись чи відмовитись від запропонованих умов в цілому;
- двосторонні (договірні), які передбачають наявність взаємних прав і обов’язків у суб’єктів концесійного правовідношення з можливістю їх обговорення і коригування до закріплення в концесійному договорі, а також передбачають наявність механізмів їх гарантування і захисту.
З врахуванням вищенаведеної класифікації, на нашу думку, можна констатувати, що гірнича концесія являється природоресурсовою модернізованою двосторонньою концесією.
Детальний правовий аналіз сучасного законодавства багатьох зарубіжних країн, що регулюють відносини в галузі гірничої концесії, свідчить про те, що воно має свої особливості і власні тенденції розвитку, що зумовлено різними правовими системами та різними рівнями економічного розвитку і правосвідомості. Досвід країн, що розвиваються, має для України дуже важливе значення, оскільки вони, так як і Україна, знаходяться приблизно на однаковому з нею щаблі розвитку економіки, що обумовлює наявність подібних проблем у правовому регулюванні окремих інститутів в умовах загальної макроекономічної нестабільності, недосконалості системи законодавства та наявності елементів корумпованості у органах державної влади.
Проведене дослідження дозволяє виокремити два напрямки, за якими розділилися країни СНД (зокрема, Республіка Білорусь, Литовська Республіка, Казахстан, Російська Федерація) в своє правовому регулюванні концесійних відносин:
3. перший напрямок - прийняття універсальних законів “про концесії”, які б одночасно регулювали використання таких двох об’єктів концесії як діяльність, вилучена із цивільного обігу (концесія послуг), та предмети, вилучені із цивільного обігу (природоресурсові концесії), що з досвіду зарубіжних країн вбачається не зовсім правильним в аспекті якісного правового регулювання в рамках одного нормативно-правового акту таких різних явищ (Білорусія, Литва);
4. другий напрямок пов’язаний з окремим правовим регулюванням - концесії послуг являються предметом регулювання окремого закону, а природоресурсові концесії являються предметом регулювання поресурсового законодавства (Казахстан і частково Україна та Росія).
На нашу думку, більш перспективним є другий напрямок, бо саме він дає можливість в найбільшій мірі врахувати специфіку поресурсових концесій, через їх регулювання в поресурсовому (“рідному” для них) законодавстві.
Для концесійних відносин в галузі надрокористування у розвинених країнах світу (зокрема, Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Великобританії, США) характерним є те, що вони хоча і врегульовані, як правило, на законодавчому рівні, однак завжди існує дуже велика можливість для договірного врегулювання взаємовідносин сторін. До того ж, не завжди існує дуже детально регламентоване спеціальне концесійне законодавство. А в більшості випадків необхідний ефект концесійних механізмів, закріплених в законодавстві, лише в загальних рисах досягається за рахунок розвиненості та ефективності всіх інститутів правової системи.
На сьогоднішній момент гостро стоїть питання про необхідність вдосконалення чинного законодавства в сфері надрокористування шляхом запровадження нової для України договірної форми надрокористування – договору гірничої концесії. Це обумовлено відсутністю законодавчого закріплення договору гірничої концесії, так як чинне законодавство містить тільки декларативні норми щодо необхідності його запровадження в майбутньому.
В Україні 16 липня 1999 р. було прийнято Закон України “Про концесії”, який, судячи з його назви, повинен був виступити загальним нормативно-правовим актом в галузі правового регулювання концесійних відносин Однак, аналіз змісту вищезгаданого закону дозволяє зробити висновок про те, що його положення регулюють лише такий об’єкт концесії як діяльність (роботи, послуги), і не поширюють свою дію на такий відомий всьому світу об’єкт концесії, як природні ресурси, в тому числі, надра і корисні копалини як їх складову. На відміну від договірних форм надрокористування (за виключенням угоди про розподіл продукції, з розподілом продукції після вирахування видатків за угодою), дозвільна (ліцензійна) система надрокористування закріплена на рівні чинного законодавства України.
Аналіз чинного законодавства дозволяє констатувати, що Порядок надання у 2008 році спеціальних дозволів на користування надрами на даний момент є єдиним нормативно-правовим актом, який містить правове регулювання порядку надання та анулювання спеціальних дозволів на користування надрами. Адже ні положення Закону України «Про охорону навколишньоього природного середовища» (ст. 38), ні положення Кодексу України про надра (ст.ст. 16, 19) не містять порядку видачі та анулювання таких спеціальних дозволів, хоча і є основоположними джерелами правового регулювання в сфері надрокористування.
Проведений аналіз змісту спеціального Закону України «Про нафту і газ» дає підстави стверджувати, що нафтогазоносні надра в Україні використовуються в рамках тієї ж дозвільної системи надрокористування, що й інші надра, використання яких здійснюється на підставі загального законодавства в сфері надрокористування. Це пояснюється тим, що користування нафтогазоносними надрами, пошук і розвідка родовищ нафти і газу здійснюється лише за умови наявності спеціального дозволу на користування такими нафтогазоносними надрами, який видається згідно вже згадуваного вище Порядку (2008 року) і невідємною частиною якого є угода про умови користування нафтогазоносними надрами. Єдиною відмінністю такої угоди від угоди про умови користування надрами є можливість встановлення в угоді про умови користування нафтогазоносними надрами додаткових вимог в силу вимог чинного законодавства, що відображають специфіку об’єкту надрокористування, а також закон містить перелік істотних умов такої угоди. Варто лише додати, що окремі відмінності притаманні процедурі отримання та анулювання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами.
Отже, на нашу думку, користування нафтогазоносними надрами в України здійснюється виключно в порядку дозвільної форми надрокористування, а укладання угоди про умови користування нафтогазоносними надрами не дає підстав для висновку про наявність як договірної форми надрокористування взагалі, так і договору гірничої концесії зокрема.
Водночас слід відмітити, що Україна вже зробила перший крок на шляху до встановлення договірної форми надрокористування. Про це свідчить прийняття Закону України “Про угоди про розподіл продукції” від 14 вересня 1999 р., яким було запроваджено угоди про розподіл продукції з розподілом продукції після вирахування видатків за угодою. Однак, на заваді реалізації зазначеного положення Закону, на нашу думку, стоїть те, що спеціальні дозволи в галузі надрокористування в Україні надаються лише на підставі відповідного чинного законодавства. Отже, їх чинність може бути втрачена (припинена) лише на підставах, передбачених законодавством. Так як положення наведеного вище законодавства передбачають можливість одностороннього порядку анулювання спеціального дозволу державою і в цьому законодавстві взагалі не згадується наявність спеціального порядку надання та припинення ліцензії в галузі надрокористування за угодами про розподіл продукції і сам Закон України “Про угоди про розподіл продукції” не передбачає жодного порядку спеціального (відмінного від загального) порядку надрокористування за угодами про розподіл продукції, то, з нашої точки зору, можна дійти висновку, що інвестори за такою угодою отримуватимуть спеціальні дозволи в загальному порядку, який згідно зі ст. 16 Кодексу України про надра, є єдиним. І здійснюється на даний момент згідно процедури, передбаченої Порядком (2008 року). Показово, що наявність спеціального статусу Закону України “Про угоди про розподіл продукції” без наявності в ньому спеціальних норм щодо правовстановлюючих підстав користування надрами, відмінних від загальних норм законодавства в сфері надрокористування (щодо дозвільної форми надрокористування), стоїть на заваді запровадження в Україні такої договірної форми надрокористування як угоди про розподіл продукції, які є різновидом договору гірничої концесії в широкому її розумінні. В зв’язку з цим, інвесторам, на глибоке переконання дисертантки, доведеться зіткнутися з усіма вже вищезгадуваними негативами дозвільної системи (форми) надрокористування.
Проведений аналіз значної частини законодавчих актів дозволяє говорити про те, що ні угода про умови користування надроми, ні угода про умови користування нафтогазоносними надрами, ні дозвільна система не здатні забезпечити гарантовані стабільні умови надрокористування в Україні, перш за все, через недоліки в законодавстві та системі державного управління, які стоять на засадах реалізації положень такого законодавства.
Вважаємо, що українському законодавцю слід розпочати законопроектну роботу по запровадженню договірної форми надрокористування у вигляді гірничої концесії шляхом внесення змін і доповнень до чинного законодавства України.
Найкращим варіантом, на нашу думку, буде доповнення переліку об’єктів концесії в Законі України “Про концесії” таким об’єктом концесії, як надра (ділянки надр) з одночасним визначенням того, що правове регулювання відносин гірничої концесії здійснюється відповідно до норм Кодексу України про надра. З наступним доопрацюванням положень норм комплексного нормативно-правового акту в галузі надрокористування - чинного Кодексу України про надра шляхом доповнення його норм, зокрема статей 16 та 19, додатковою підставою виникнення права надрокористування – договором гірничої концесії як джерела прав і обов’язків суб’єктів надрокористування, яка повинна стати альтернативною такій підставі виникнення права надрокористування як спеціальний дозвіл на право користування надрами. А з часом, можливо, і стане єдиною підставою права надрокористування з заміною спеціального дозволу, як правовстановлюючого документа надрокористування, на договір гірничої концесії.
Це обумовлює, на думку дисертантки, необхідність проведення ґрунтовної законопроектної роботи щодо запровадження в Україні такої договірної форми надрокористування, як гірнича концесія. Тому законопроектна робота повинна ґрунтуватись не лише на комплексному аналізі спеціальної наукової літератури та чинного законодавства, а й з врахуванням міжнародних інтеграційних та адаптаційних процесів по відповідності законодавства України законодавству Співдружності Незалежних Держав (далі - СНД), Європейського Союзу та документів прийняти в рамках Організації Об’єднаних Націй (далі - ООН).
Проведений аналіз значної частини законодавчих актів національного та міжнародного законодавства за участю України (в рамках СНД, ООН, ЄС) та спеціальної літератури дозволяє, на нашу думку, говорити про те, що в Україні на сучасному етапі правового регулювання сформувались наступні соціальні передумови запровадження на законодавчому рівні договірної форми надрокористування у вигляді гірничої концесії:
5. економічні (засилля низькорентабельних екстенсивних методів та технологій при здійсненні надрокористування та гостра необхідність приливу інвестицій як джерела запровадження досягнень науково-технічного прогресу);
6. історичні (позитивний досвід ефективного надрокористування на умовах гірничої концесії в радянський та дореволюційний періоди, а також досягнення зарубіжних кран у цій сфері);
7. екологічні (назріла необхідність раціонального використання природних ресурсів з врахуванням міжнародних принципів екологічного спрямування (сталого розвитку, екологізації, ін.)
8. юридичні (необхідність розробки та запровадження ефективного механізму надрокористування на договірних засадах для забезпечення досягнення вищенаведених цілей; необхідність виконання міжнародних зобов’язань по інтеграційних процесах – гармонізація, адаптація, ін.).
У практиці багатьох країн світу все чіткіше проявляється закономірність формування багатоступеневої системи надрокористування. В гірничих відносинах така багатоступенева система надрокористування представлена такими її формами, як: дозвільна (ліцензійна) форма надрокористування; договірна форма надрокористування.
Як дозвільна (ліцензійна) система надрокористування, так і договір в галузі гірничих відносин являються самостійними інститутами гірничого права багатьох зарубіжних країн, без яких нині складно уявити світову практику надрокористування.
Зокрема, дозвільна (ліцензійна) система надрокористування будується на системі адміністративних відносин, які закінчуються видачею відповідними державними органами індивідуальних дозволів (ліцензій), що підтверджують волю держави надати надра в користування тим чи іншим суб’єктам гірничих відносин. Необхідно зазначити, що такий порядок надання надр в користування є однозначно адміністративним і реалізується через таку “комплексну” функцію державного управління в галузі екології як екологічне ліцензування, з чого випливає, що ліцензія, як спеціальний дозвіл, що засвідчує право на користування надрами, спрямована на створення спеціальної правосуб’єктності у визначеного кола суб’єктів гірничих відносин та створює односторонні владні повноваження у відповідних державних органів. Це відбувається з огляду на те, що основу правового режиму ліцензування складає дозвільний тип правового регулювання [114, c. 5], а дозвіл (ліцензія) – це односторонній владний (адміністративний) акт [244, c. 154-155], який видається спеціальним органом державної влади як носієм пубічної влади [134, c. 19].
У лексичному значенні слово ліцензія є похідним від латинського «licentia», що означає «дозволяння, свобода робити що завгодно» [95, c. 364]; «дозвіл» [267, c. 397]. Тоді, як дозвіл за тлумачним словником [286, c. 154] визначається, як право на здійснення будь-чого, а також документ, що посвідчує таке право. Правова доктрина, в свою чергу, вживає поняття ліцензії в наступних значеннях: право на здійснення певного виду діяльності; документ, що засвідчує наявність такого права. Переплетення семантичних значень понять «ліцензія» та «дозвіл», зумовлює необхідність їх співвідношення.
Неможливість ототожнення понять «ліцензія» та «дозвіл», на нашу думку, зумовлена тим, що за своїм смисловим навантаженням поняття «дозвіл» є ширшим, ніж поняття «ліцензія», так як ліцензія в багатьох нормативних та літературних джерелах визначається через поняття дозволу, що зумовлює їх співвідношення як загального та спеціального. Обгрунтованою вбачається наукова позиція Багандова А.Б. щодо визначення «дозволу» як родового поняття щодо поняття «ліцензії» [80, c. 74], так як дозвіл надає особі право на здійснення певних дій, а ліцензія обмежує такі дії певною сферою діяльності. Чинне законодавство в сфері надрокористування пішло шляхом запровадження поняття «дозвіл», проте таке поняття вживається в чинному законодавстві в постійному слосволученні: «спеціальний дозвіл на право кристування надрами», що обумовлює наявність специфічних ознак порівняно з тим, якби вживалось просто поняття «дозвіл», що надає йому ознак ліцензії (що не дивно, адже донедавна в чинному законодавстві вживалось поняття ліцензії на право кристування надрами, а з 2006 року [19] було легалізовано термін - «спеціальний дозвіл на право кристування надрами» замість поняття ліцензії, без будь-яких змістовних змін положень чинного законодавства, в яких містились такі поняття).
Вищенаведене, на нашу думку, дає підстави стверджувати, що дозвільна форма надрокористування в Україні представлена легальним поняттям «дозволу», однак його вживання в постійному словосполученні «спеціальний дозвіл на право кристування надрами», не дивлячись на збереження зовнішньої форми, дозволяє за змістовними ознаками охарактеризувати як ліцензійну.
За результатами проведеного дослідження дисертанкою запропоновано визначення поняття спеціального дозволу на право користування надрами – як наданого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр виключного права юридичної чи фізичної особи на користування юридично відокремленою діялнкою надр на умовах, визначених у спеціальному дозволі.
Щодо договірної форми надрокористування, то вона базується на горизонтальних (рівноправних), а не вертикальних (підпорядкованих) відносинах сторін – держави (як суб’єкта приватних, а не публічних правовідносин) і конкретного надрокористувача. Це дає можливість більш жорстко забезпечити охорону прав та інтересів останнього.
Так, в зарубіжній практиці договірна форма надрокористування представлена наступними її видами:
1. Власне договори гірничої концесії (в класичному його розумінні).
2. Угоди про розподіл продукції (так звані “продакшн шерінг”), які поділяються в свою чергу на:
- угоди з розподілом продукції після вирахування видатків за угодою;
- угоди з розподілом безпосередньо видобутої продукції.
3. Так звані контракти в галузі надрокористування:
- сервісні контракти з ризиком;
- сервісні контракти без ризику.
4. Оренда ділянок надр.
5. Угоди про створення спільного підприємства чи створення товариства.
6. Угоди про опціон в галузі надрокористування.
Отже, виходячи з вищенаведеного, гірнича концесія являється видом договірної форми надрокористування.
Щодо місця договору гірничої концесії в системі екологічного права, то проведений аналіз наукових позицій дає можливість прийти до висновку про те, що договір гірничої концесії є самостійним підінститутом комплексного (міжгалузевого) характеру в складі такого інституту гірничого права, як право користування надрами. Водночас, гірниче право займає місце самостійної галузі в складі комплексної галузі природноресурсового права, яке, в свою чергу, входить до складу іншої комплексної мегагалузі, такої як екологічне право. Договір гірничої концесії, як договірна форма надрокористування, разом із дозвільною формою надрокористування утворюють інститут права надрокористування.
При висвітленні поняття, природи та ознак договору гірничої концесії на основі теоретичних здобутків радянських та зарубіжних вчених, положень зарубіжного законодавства, чинного концесійного законодавства України та тих норм законодавства, які створюють передумови та можливості запровадження гірничої концесії в Україні, на нашу думку, можна виявити три позиції (концепції, доктрини) в поглядах вчених на правову природу договору гірничої концесії:
1. суто цивілістична (приватна) природа, яка однозначно визначає договір концесії як цивільно-правовий;
2. суто адміністративна (публічна) природа, яка однозначно визначає договір концесії як публічно-правовий (адміністративний);
3. змішана (публічно-приватна) природа, яка поєднує в собі властивості двох попередніх позицій.
На нашу думку, договір гірничої концесії має змішану (публічно-приватну) природу, бо концесійні правовідносини мають комплексну (публічно-приватну) природу концесійних правовідносин.
До публічно-правових ознак договору гірничої концесії слід віднести:
1. публічний акт як підставу виникнення договірних правовідносин, який по відношенню до договору концесії має відокремлене становище і у сукупності з ним утворює юридичний склад як конкретну передмову виникнення концесійного правовідношення.
Яке ж відношення має публічний акт до договору концесії, якщо вони являються одноплановими явищами – юридичними фактами і одне з одним не співвідносяться? Вважаємо, що відповідь дуже проста, якщо врахувати те, що доктрина цивільного права розглядає договір в трьох значеннях в залежності від конкретної ситуації: як юридичний факт; як юридичний документ і як саме правовідношення. Так от, публічний акт являється передумовою виникнення договору як концесійного правовідношення поряд з тим, що такою передумовою є і сам договір як юридичний факт, завдяки чому концесійне правовідношення і стає договірним.
2. особливий статус надр, право на які надається за договором гірничої концесії - надра в силу чинного законодавства вилучені із цивільного обігу, а саме згідно зі ст. 4 Кодексу України про надра «надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування». Також надра виступають предметом регулювання публічно-правових екологічних норм права в галузі надрокористування.
3. концедент, як державний орган, виступає в якості суб’єкта публічного права та в силу чинного законодавства при укладенні договору концесії має на меті, перш за все, задоволення публічного інтересу та реалізацію соціальної функції власності, а не приватного чи, так званого, “егоїстичного” інтересу концесіонера, як то передбачає цивільно-правовий договір.
Зазначені публічно-правові ознаки договору гірничої концесії, на нашу думку, дають можливість зрозуміти, що цивільно-правовий договір, на відміну, від договору концесії, базується на кардинально відмінних засадах: юридична самостійність та рівність сторін у їх правах та обов’язках, диспозитивність при визначенні умов договору, недопустимість односторонньої зміни умов договору за будь-яких умов, цивільно-правових засобах захисту та ін. Однак, зазначене не дає права однозначно говорити про цивілістичну юридичну природу договору концесії.
Щодо поняття договору гірничої концесії, то виходячи із поняття гірничої концесії та з наведеної вище позиції, хто може бути концесіонером та концедентом - суб’єктами концесійного правовідношення, договір гірничої концесії – це договір, за яким уповноважений орган державної виконавчої влади (концедент) від імені народу України на платній строковій основі надає концесіонеру на його підприємницький ризик виключне право володіння та користування конкретною юридично відокремленою ділянкою надр з метою пошуку, розвідки та видобування корисних копалин.
Так як предметом договору являються “юридичні наслідки, на які спрямована воля сторін”, то предметом договору гірничої концесії виступає отримання концесіонером виключного права на користування конкретною юридично відокремленою ділянкою надр з метою пошуку, розвідки та видобування корисних копалин (а фактично отримання і самої ділянки надр у своє відання для реалізації вищезгаданого права), а також отримання концедентом визначеної плати за надане концесіонеру право та повернення ділянки надр у своє відання після закінчення строку дії договору.
Проаналізовані чинне законодавство та спеціальна юридична література, на нашу думку, дозволяють виділити наступні умови договору гірничої концесії:
1) істотні умови договору гірничої концесії – імперативні умови;
2) необхідні умови договору гірничої концесії – імперативні умови;
3) додаткові (інші) умови договору гірничої концесії – факультативні умови.
Теорія договірного права розмежовує поняття «істотних умов договору» (вони визначають сутність договору, тобто без їх погодження сторонами життєздатна модель юридичних відносин не реалізується (договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домовленості по всіх істотних умовах) та «необхідних умов договору» (вони, навпаки, самі по собі не впливають на сутність договору, передбачені законодавцем в імперативній формі і тому, в силу даної обставини, знаходять в ньому своє відображення). Такий поділ має важливе юридичне значення, так як наявність всіх істотних умов в договорі впливає на визнання його укладеним, а наявність в договорі всіх необхідних умов догвору на його дійсність (загальновідомо, що визнання договору недійсним та неукладеним є різними юридично значимими процедурами).
Істотні умови договору гірничої концесії:
1. відображення спеціального cтатусу сторін договору гірничої концесії: концедента, як спеціального органу державної влади в галузі розподілу і перерозподілу надр, який діє від імені Українського народу, та концесіонера, як сторони, що має спеціальну гірничу правосуб’єктність;
2. предмет договору: виключне право концесіонера на отримання у користування конкретної юридично відокремленої ділянки надр (з конкретними характеристиками: опис меж ділянки надр та окремим зазначенням меж земельної діялянки) з метою пошуку та/чи розвідки, та/чи видобування корисних копалин (з зазначенням конкретного цільового призначення надр (виду використання), видів корисних копалин, які підлягають освоєнню, обсягів їх видобутку та дозволених видів робіт в рамках концесійної діяльності);
3. право власності концесіонера на всю видобуту продукцію та порядок його реалізації;
4. строк дії договору гірничої концесії з окремим зазначенням строку початку робіт;
5. концесійна плата (види), порядок її стягнення та наявність чи відсутність особливостей оподаткування, пов’язаних з внесенням концесійної плати;
6. зобов’язання щодо раціонального пошуку, розвідки та видобування корисних копалин та забезпечення охорони навколишнього природного середовища в процесі здійснення концесійної діяльності.
Проведений аналіз нормативно-правових актів та теоретичних положень дозволяє виділити наступні елементи такої істотної умови договору гірничої концесії, як зобов’язання концесіонера щодо раціонального пошуку, розвідки та видобування корисних копалин та забезпечення охорони навколишнього природного середовища в процесі здійснення концесійної діяльності:
1. вимога забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр в процесі концесійної діяльності;
2. вимоги щодо раціонального і комплексного використання та охорони концесійних надр;
3. раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів;
4. недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд;
5. охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку;
6. запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод;
7. екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, широке впровадження новітніх екологічно чистих технологій та техніки;
8. умови надання земельної ділянки для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та ділянки надр;
9. забезпечення вимог екологічної безпеки при виконанні договору гірничої концесії, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання надр при здійсненні надрокористування;
10. проведення екологічного моніторингу;
11. здійснення оцінки впливу концесійної діяльності в процесі надрокористування на навколишнє природне середовище;
12. страхування населення від ризиків заподіяння шкоди в процесі здійснення концесійної діяльності;
13. розробка методики оцінки збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу в процесі здійснення концесійної діяльності;
14. затвердження проекту рекультивації земель, порушених під час проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин;
15. порядок консервації або ліквідації гірничих об'єктів;
16. інші вимоги.
Щодо необхідних умов, то такі умови, на думку дисертантки, повинні встановлюватись в силу норм чинного законодавства з метою створення нормативної основи механізму правового регулювання гірничих концесійних правовідносин як системи юридичних засобів, які забезпечують реалізацію інтересів суб’єктів гірничих концесійних правовідносин. Необхідні умови договору гірничої концесії, на нашу думку, повинні зачіпати всі аспекти організації та реалізації гірничих концесійних правовідносин в рамках договору, так як вже було відмічено в даному дисертаційному дослідженні, що гірничі концесійні правовідносини мають комплексну (публічно-приватну) юридичну природу.
З огляду на це, доцільним видається структурування Законом України «Про нафту і газ» всіх умов угоди щодо користування нафтогазоносними надрами на: технічні, технологічні, організаційні, фінансові, економічні, соціальні, екологічні. Такий підхід може бути використаний і для характеристики всіх умов договору гірничої концесії.
Зокрема, з урахуванням вищевикладених положень, зупинимось на основних необхідних умовах договору гірничої концесії, які слід визначити на законодавчому рівні. До них, нашу думку, слід віднести наступні необхідні умови:
1. перелік взаємних прав та обов’язків сторін;
2. інструменти контролю за виконанням зобов’язань концесіонера концедентом та порядок звітності концесіонера перед концедентом;
3. технологічні, технічні вимоги та показники діяльності, що повинні забезпечуватись концесіонером в процесі надрокористування;
4. зобов’язання концесіонера по використанню в роботах по концесійному надрокористуванню громадян України, а також товарів, робіт та послуг, виготовлених фізичними та юридичними особами України;
5. забезпечення безпеки праці;
6. відповідальність сторін;
7. порядок внесення змін, доповнень, дострокового припинення дії договору, продовження дії договору;
8. порядок розглядів спорів в порядку адміністративного судочинства;
9. забезпечення інших вимог чинного законодавства України в частині, що не суперечать положенням Кодексу України про надра.
На нашу думку, законодавчо також необхідно закріпити додаткові (інші) умови факультативного характеру, які визначаються сторонами договору гірничої концесії і не суперечать положенням Кодексу України про надра та положенням інших вимог чинного законодавства України.
Вбачається, що запропонована система структурування істотних умов, з нашої точки зору, дає можливість індивідуалізувати та максимально конкретизувати правовідносини конкретних сторін договору гірничої концесії щодо конкретної ділянки надр з врахуванням всіх особливостей таких правовідносин, а тому може бути визначена як базова для законопроектної роботи щодо легалізації договору гірничої концесії на рівні чинного законодавства України.




Додаток А
Пропозиції по внесенню змін до чинного законодавства України щодо запровадження гірничої концесії

Пропозиції щодо внесення змін до Кодексу України про надра
Стаття 3. Законодавство про надра (нова редакція)
Гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них.
Норми гірничого права, що містяться в інших закононах, повинні відповідати нормам, що встановлені у цьому Кодексі.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним законодавством України.

Стаття 3-1. Відносини, що регулюються нормами цього Кодексу (нова редакція)
Гірничі відносини – це відносини, що визначають правовий режим використання та охорони надр, порядок здійснення державного управління та регулювання в галузі використання та охорони надр, особливості виникнення, здійснення та припинення прав на ділянки надр, а також правовий статус надрокористувачів, питання володіння, користування і розпорядження надрами та інші відносини, пов’язані з використанням та охороною надр відповідно до норм законодавства про надра та надрокористування.

Стаття 13. Користувачі надр (нова редакція)
Користувачами надр можуть бути фізичні та юридичні особи.

Частину 4 Статті 15 Строки користування надрами (викласти в новій редакції):
Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу на користування надрами, підписання договору гірничої концесії чи угоди про розподіл продукції та їх державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі користувачів надр.

Стаття 16. Спеціальні дозволи на користування надрами (нова редакція)
Спеціальний дозвіл на користування надрами – це документ, що видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр і засвідчує право юридичної чи фізичної особи, якій цей документ виданий, на користування надрами в певних межах протягом визначеного строку з метою та на умовах визначених в такому документі.
Спеціальні дозволи на користування надрами надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр на конкурсних засадах в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Спеціальний дозвіл на користування надрами є підставою виникнення права користування надрами та визначає умови використання і охорони ділянки надр та може видаватися для здійснення одного чи декількох видів користування надрами.
Спеціальні дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим фізичним та юридичним особам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами.
Надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.
У разі виконання окремих видів робіт, пов'язаних з користуванням надрами особами, не зазначеними у спеціальному дозволі, відповідальність за виконання умов, передбачених спеціальними дозволами, несе суб'єкт, що отримав спеціальний дозвіл.

Стаття 19 Надання надр у користування (нова редакція)
Права на користування надрами виникають виключно на підставах передбачених цим Кодексом. Надання права користування надрами здійснюється на конкурсних засадах.
Права на користування надрами можуть виникати на наступних альтернативних підставах:
1) спеціального дозволу уповноваженого органу на користування ділянкою надр;
2) договору гірничої концесії;
3) угоди про розподіл продукції.
Права на користування надрами підлягають державній реєстрації в Єдиному державному реєстрі користувачів надр.

Стаття 19-1 Гірнича концесія (нова стаття)
Договір гірничої концесії – це договір, за яким спеціально уповноважений центральний орган державної виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр (концедент) від імені народу України на платній строковій основі надає концесіонеру на його підприємницький ризик виключне право володіння та користування конкретною юридично відокремленою ділянкою надр з метою пошуку, розвідки та видобування корисних копалин.
Переліки ділянок надр, право користування якими надається на умовах гірничої концесії, та примірний договір гірничої концесії встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Концесіонер за право користування надрами, за погодженням з концедентом, зобов’язаний вносити концесійну плату у вигляді встановлених в договорі гірничої концесії грошових сум за кожну одиницю видобутої продукції (роялті) та (чи) за кожну одиницю площі ділянки надр, що підлягає використанню (рента). В індивідуальному порядку можуть встановлюватись разові платежі за користування надрами у вигляді бонусів (бонусів підписання та бонусів комерційного відкриття). Податки та інші обов’язкові платежі концесіонер сплачує в загальному порядку, визначеному чинним законодавством України незалежно від концесійної плати.
Після сплати концесіонером за договором гірничої концесії всіх податків та концесійної плати, право власності на видобуті корисні копалини в повному обсязі належить концесіонеру.

Стаття 19-2 Умови договору гірничої концесії (нова стаття)
Істотні умови договору гірничої концесії, які носять імперативний характер, включають:
1. відображення спеціального cтатусу сторін договору гірничої концесії: концедента, як спеціального органу державної влади в галузі розподілу і перерозподілу надр, який діє від імені Українського народу, та концесіонера, як сторони, що має спеціальну гірничу правосуб’єктність;
2. предмет договору: виключне право концесіонера на отримання у користування конкретної юридично відокремленої ділянки надр (з конкретними характеристиками: опис меж ділянки надр та окремим зазначенням меж земельної діялянки) з метою пошуку та/чи розвідки, та/чи видобування корисних копалин (з зазначенням конкретного цільового призначення надр (виду використання); видів корисних копалин, які підлягають освоєнню, обсягів їх видобутку та дозволених видів робіт в рамках концесійної діяльності);
3. право власності концесіонера на всю видобуту продукцію та порядок його реалізації;
4. строк дії договору гірничої концесії, з окремим зазначенням строку початку робіт;
5. концесійна плата (види), порядок її стягнення та наявність чи відсутність особливостей оподаткування, пов’язаних з внесенням концесійної плати;
6. зобов’язання щодо раціонального пошуку, розвідки та видобування корисних копалин та забезпечення охорони навколишнього природного середовища в процесі здійснення концесійної діяльності.
Також, договір гірничої концесії повинен містити необхідні умови імперативного характеру:
1. перелік взаємних прав та обов’язків сторін;
2. інструменти контролю за виконанням зобов’язань концесіонера концедентом та порядок звітності концесіонера перед концедентом;
3. технологічні, технічні вимоги та показники діяльності, що повинні забезпечуватись концесіонером в процесі надрокористування;
4. зобов’язання концесіонера по використанню в роботах по концесійному надрокористуванню громадян України, а також товарів, робіт та послуг, виготовлених фізичними та юридичними особами України;
5. забезпечення безпеки праці;
6. відповідальність сторін;
7. порядок внесення змін, доповнень, дострокового припинення дії договору, продовження дії договору;
8. порядок розглядів спорів в порядку адміністративного судочинства;
9. забезпечення інших вимог чинного законодавства України в частині, що не суперечать положенням Кодексу України про надра.
Сторони договору гірничої концесії можуть за взаємною згодою визначати додаткові (інші) умови факультативного характеру, які не суперечать положенням Кодексу України про надра та положенням інших вимог чинного законодавства України.

Частину 2 Статті 28. Плата за користування надрами (доповнити п 5) наступного змісту):
«5) концесійної плати»

Пропозиції щодо внесення змін до Закону України «Про концесії»
Частину 2 Статті 3 Обєкти, які можуть надаватися у концесію (доповнити останнім реченням наступного змісту):
«У концесію (гірничу концесію) можуть надаватися надра (ділянки надр), які становлять власність народу України. Відносини щодо надання гірничої концесії регулюються відповідно до ч. 2 ст. 5 цього Закону.»

Частину 2 Статті 5 Правові засади концесійної діяльності (викласти в новій редакції):
«2. Відносини щодо надання ділянок надр на умовах гірничої концесії регулюються положеннями Кодексу України про надра. Спеціальними законами можуть визначатися інші особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарської діяльності».










СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні матеріали
1. Всесвітня Хартія природи від 1 січня 1982 року // Международное публичное право. Сборник документов. Т. 2. - М. : БЕК, 1996. - С. 132-135.
2. Господарський кодекс України вiд 02 травня 2003 року / Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. – Ст. 144.
3. Гражданский кодекс 1922. – М. : Союзпечать, 1938. - 116 с.
4. Декларація принципів, які регулюють режим дна морів та окенів і його надр за межами дії національної юрисдикції від 17 грудня 1970 року / Офіційний сайт ВРУ. – Режим доступу до сайту : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_558&p=1211551846888186
5. Декрет “Об учреждении Главного Концессионного комитета СНК СРСР” от 21 августа 1923 года // Собрание узаконений 1923 г. – М., № 96. – 952 с.
6. Декрет Ради Народних Комісарів “Про загальні економічні та юридичні умови концесій” // Иностранные концессии в СССР (1920-1930 гг.): документы и материалы Т. ІІ. / [Загорулько М. М., Булатов В. В., Вихрян А. П. и др.] ; под. ред. М. М. Загорулько. – М. : „Современная экономика и право”, 2005. – С. 39-40. – (Серия «Отечественный опыт концессий»).
7. Декрет Совнаркома “О порядке сдачи губернскими (обласными) исполкомами концесий на комунальные предприятия” от 12 апреля 1923 года // Собрание узаконений 1923 г. – М., № 31. – 344 с.
8. Директива 2004/18 ЄС Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу стосовно координації порядків надання державних контрактів щодо виконання робіт, постачання товарів та надання послуг від 31 березня 2004 року / Офіційний вісник Європейського Союзу. – 2004. - № L 134/186.
9. Директива Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу (94/22/ЄС) про умови надання та використання дозволів на пошук, розвідування та видобуток вуглеводнів від 30 травня 1994 року / Офіційний вісник Європейського Союзу. – 1994. - № L 164/186.
10. Екологічна програма для Європи від 23-25 жовтня 1995 року // Офіційний сай ВРУ. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_803&p=1211480167643995
11. Заключний акт Наради по безпеці і співраці в Європі від 1 серпня 1975 року / Офіційний вісник України. – 2005. - № 4. - Ст. 403.
12. Заключний документ Гаазької конференції з Європейської енергетичної хартії від 17 грудня 1991 року / Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990. - № 1. - Ст. 303.
13. Закон України “Про державну геологічну службу України” від 4 листопада 1999 року / Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 51. - Ст 456.
14. Закон України “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 року / Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 29. - Ст. 367.
15. Закон України “Про концесії” від 16 липня 1999 року / Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 41. – Ст. 372.
16. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01 червня 2000 року / Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. Ст. 299.
17. Закон України “Про угоди про розподіл продукції” від 14 вересня 1999 року / Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 44. – Ст. 391.
18. Закон України „Про нафту і газ” від 12 липня 2001 року / Відомості Верховної Ради України. - 2001 р. - № 50. Ст. 262.
19. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із законодавчими актами України у сфері ліцензування» вiд 19 січня 2006 року / Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 22. - Ст. 816.
20. Закон України «Про охорону навколишньоього природного середовища» від 25 червня 1991 року / Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. – Ст. 546.
21. Закон України «Про ратифікацію Договору до Енергетичної Хартії та Протоколу до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів» від 06 лютого 1998 / Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 26. – Ст. 150.
22. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті» від 19 березня 1999 / Відомості Верховної Ради України. - 1999 р. - № 18. – Ст. 153.
23. Закон України “Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі вивчення, розвідки і використання мінерально-сировинних ресурсів” від 16 січня 1998 року / Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 23. – Ст. 124.
24. Инвестиционный кодекс Республики Беларусь. – 2001. – Минск : Амалфея, 2005. – 83 с.
25. Кодекс адміністративного судочинства України 06 липня 2007 року / Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35. – Ст. 446.
26. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року / Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 36. – Ст. 340.
27. Кодекс Української РСР про надра від 25 червня 1976 року : за станом на 1 грудня 1981. – Офіц. текст. - К : Видавництво політичної літератури України, 1981. – 207 с.
28. Конвенція про захист прав інвестора / "Вестник ВАС РФ". – 1997. - N 8.
29. Конвенція про континентальний шельф від 10 червня 1964 року / "Ведомости Верховного Совета СССР". - 1964. - N 28.
30. Конституція України від 28 червня 1996 року / Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.
31. Концесійний договір Уряду Союзу Радянських Соціалістичних Республік з Англійським Товариством “Лєна Гольдфільдс Лімітед” (The Lena Goldfields Limited) від 1925 року // Иностранные концессии в СССР (1920-1930 гг.): документы и материалы Т. ІІ. / [Загорулько М. М., Булатов В. В., Вихрян А. П. и др.] ; под. ред. М. М. Загорулько. – М. : „Современная экономика и право”, 2005. – С. 753-798. – (Серия «Отечественный опыт концессий»). С. 753-798.
32. Положение “О недрах земли” // Собрание узаконений за 1923 г. – М., № 54. – 532 с.
33. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України» / Офіційний вісник України. – 2006. - № 44.
34. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення» від 10 серпня 1992 / Урядовий кур'єр. – 1992. - № 35.
35. Постанова Кабінету Міністрів України вiд 14 березня 2007 року «Про затвердження Порядку надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами» / Офіційний вісник України. - 2007. - № 20. - Ст. 74.
36. Постанова Кабінету Міністрів України вiд 20 лютого 2006 року «Про затвердження Порядку надання у 2006 році спеціальних дозволів на користування надрами» / Офіційний вісник України. - 2006. - № 9 - Ст. 56.
37. Постанова Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2003 року “Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами” / Офіційний вісник України. – 2003. - № 38. - Ст. 48.
38. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2008 року «Про затвердження Порядку надання у 2008 році спеціальних дозволів на користування надрами» / Офіційний вісник України. - 2008. - № 25. - Ст. 76.
39. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2005 року «Про затвердження Порядку надання у 2005 році спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами» / Офіційний вісник України. – 2005. - № 35. - Ст. 73.
40. Постанова Міжпарламентської Асамблеї країн-учасниць СНД № 20-8 від 7 грудня 2002 року „Про Модельний кодекс про надра і надрокористування для країн-учасниць СНД” / Информационный бюллетень. – 2003. - № 30.
41. Програма економічних відносин з капіталістичними країнами від 26 травня 1918 // Документы внешней политики СССР. Т. 1. – С. 300.
42. Рішення № 11/4 комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 16.10.2002 р. “Про здійснення державної політики у сфері використання надр” / Поточний архів комітету 2002 року.
43. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2006 року «Про визначення переможця конкурсу на укладення угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря» / Урядовий кур'єр. – 2006. - № 77.
44. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 травня 2008 року «Про припинення Угоди між Кабінетом Міністрів України та компанією "Венко інтернешнл лімітед" про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря» / Урядовий кур'єр. – 2008. - № 97.
45. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року «Про підписання Угоди між Кабінетом Міністрів України та компанією "Венко інтернешнл лімітед" про розподіл вуглеводнів, які видобуваються у межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря» / Офіційний сай ВРУ. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=828-2007-%F0
46. Стокгольмська Декларація 16 липня 1972 року // Действующее международное право. - М. : Московский независимый институт международного права, 1997. – Т. 3. - 1997. - С. 682 - 687 (Извлечение).
47. Угода про взаємодію в галузі екології та навколишнього природного середовища від 8 лютого 1992 року // "Содружество". - Минск, 1992 - выпуск второй. - (Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ).
48. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та їх державами-членами від 16 червня 1994 року / Офіційний вісник України. – 2006. - № 24. - Ст. 203.
49. Указ Пезидент України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 травня 2008 року "Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави" вiд 20 травня 2008 / Урядовий кур'єр. – 2008. - № 95.
50. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України” від 07 липня 2003 року / Урядовий кур'єр. – 2003. - N 129.
51. Указ Президента України “Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні” від 28 жовтня 2005 року / Офіційний вісник України. – 2005. - № 44. - Ст. 37.
52. Указ Президента України «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 травня 2008 року N740-р " вiд 18 червня 2008 року / Урядовий кур'єр. – 2008. - № 113.
53. Указ Президента України від 06 червня 2003 року “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 06 червня 2003 року "Про невідкладні заходи щодо підвищення ефективності надрокористування в Україні" / Офіційний вісник України. – 2003. - № 24. – Ст. 38.
54. Устав Организации Объединенных Наций // Действующее международное право : в 3-х томах / [сост. : Ю.М. Колосов.]. – М. : Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – Т. 1. -1996. - 858 с.
55. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року / Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40. – Ст. 356.
56. Цивільний кодекс Української РСР : за станом на 1 березня 1998 р. – К. : Право, 1998. – 97 с.
Нормативні матеріали зарубіжних країн
57. Горный закон ФРГ // Горные отношения в странах Западной Европы и Америки, Приложение № 1 / [упоряд. Б. Д. Клюкин]. – М. : Горец, 2000. - С. 285-383.
58. Горный кодекс Франции // Горные отношения в странах Западной Европы и Америки, Приложение № 1 / [упоряд. Б. Д. Клюкин]. – М. : Горец, 2000. - С. 230-284.
59. Гражданский Кодекс Республики Казахстан от 1 июля 1999 года // Сбоник законодательства Республики Казахстан за 1999 год. - Ч. 3. – 473 с.
60. Дигесты Юстиниана Книга 7 Титул 1 // Памятники римского права. – М. : «Зерцало», 1997. – 1236 с.
61. Закон РФ “Про інвестиційну діяльність в РСФСР” від 26 липня 1991 року (витяг) // Экологическое право России. Сборник нормативных правовых актов и документов / Голиченков А. К., Миндзаев М. А., Миняев А. О. – М. : Городец, 2004 г. - С. 211-214.
62. Закон РФ “Про іноземні інвестиції в Російській Федерації” від 9 липня 1999 року (витяг) // Экологическое право России. Сборник нормативных правовых актов и документов / Голиченков А. К., Миндзаев М. А., Миняев А. О. – М. : Городец, 2004 г. – С. 194 - 197.
63. Закон РФ “Про надра” від 21 лютого 1992 року (витяг) // Экологическое право России. Сборник нормативных правовых актов и документов / Голиченков А. К., Миндзаев М. А., Миняев А. О. – М. : Городец, 2004 г. – С. 122-130.
64. Инвестиционный кодекс Республики Беларусь: принят Палатой представителей 30 мая 2001г. : одобр. Советом Респ. 8 июня 2001 г.: текст Кодекса по состоянию на 10 февр. 2001 г. – Минск : Амалфея, 2005. – 83 с.
65. Федеральный Закон Российской Федерации «Об охране окружающей среды». - М. : Книга сервис, 2005. – 48 с.
Наукова література
66. Александров Н. В. Основи адміністративного судочинства України / Н. В. Александров, Р. О. Куйбіда – К. : Конус-Ю, 2006. – 256 с. – (Центр політико-правових реформ).
67. Алексеев С. С. Проблемы теории права : Курс лекций в двух томах / С. С. Алексеев - Свердловск, Т. 1. - 1972. – 396 с.
68. Алиакбарова Б. Лицензирование в сфере проектирования, строительства и эксплуатации горных производств / Б. Алиакбарова // Нефть, газ и право Казахстана. – 2004. - № 1. – С. 46-51.
69. Андрейцев В. І. Гармонізація як форма оптимізації Українського законодавства: Проблеми методології (еколого-правовий аспект) / В. І. Андрейцев // Вісн. Київ. ун-ту. Юридичні науки. - 2000. - № 38. - С. 4-14.
70. Андрейцев В. І. Екологічне право: курс лекцій в схемах. Загальна частина / В. І. Андрейцев. – К. : Вентурі, 1996. – 207 с.
71. Андрейцев В. І. Екологія і закон: еколого – правова відповідальність / В. І. Андрейцев. – К. : Т – во “Знання” УРСР, 1991. – 48 с.
72. Андрейцев В. І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії / В. І. Андрейцев. – К. : Знання, 2005. – 445 с.
73. Андрейцев В. І. Інтеграція та диференціація об’єктів природно ресурсних правовідносин: конституційно-правові аспекти / В. І. Андрейцев // Вісн. Київ. ун-ту. Юридичні науки. – 2006. - № 70-71. - С. 56-65.
74. Андрейцев В. І. Політика. Інновації. Приватизація. Екологічна безпека. Право. (Проблеми оптимізації та екологізації законодавства України) / В. І. Андрейцев. – К. : УЕАН, 1996. – 140 с. – (Ексклюзивні нариси).
75. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посіб. / В. І. Андрейцев. – К. : Знання-Прес, 2002. – 332 с.
76. Андрейцев В. І. Систематизація екологічного законодавства як конструктивний процес його подальшої кодифікації / В. І. Андрейцев // Вісн. Київ. ун-ту. Юридичні науки. – 2006. - № 70-71. - С. 4-11.
77. Андрейцев В. І. Систематизація екологічного законодавства як конструктивний процес його подальшої кодифікації / В. І. Андрейцев // Вісн. Київ. ун-ту. Юридичні науки. – 2005. - № 67-69. - С. 125-127.
78. Андрейцев В.І. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. : Повний акад. курс / В. І. Андрейцев. – К. : Істина, 2001. – 544 с.
79. Афанасенков А. П. Основные направления развития законодательства в сфере пользования недрами / А. П. Афанасенков // Нефть, Газ и Право. –
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 50
Скачать бесплатно 21816.doc 





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.