Податкова система України: сутність, ознаки, принципи
Податки є однією з найважливіших ланок фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі [47].
У фінансовій термінології вживаються п’ять термінів, що відображають платежі державі, – плата, відрахування і внески, податок, збір. Незважаючи на певні особливості, ці платежі характеризуються спільними ознаками, що дають змогу об’єднувати їх в одну групу як податки й обов’язкові платежі податкового характеру.
Плата передбачає певну еквівалентність платника з державою (плата за воду, плата за заготівлю деревини тощо). За економічним змістом плата не є податком, бо не відображає перерозподілу доходів.
Відрахування і внески передбачають цільове призначення платежів. Прикладом повного цільового призначення є відрахування і внески у різні цільові фонди – внески у Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування, внески у фонд сприяння зайнятості населення та ін [65].
Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення ними функцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні ознак еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Особливою формою податкових платежів є збори. На відміну від податків, які мають характер регулярних надходжень, збори є платежами разового, випадкового і незначного за розмірами характеру, що збираються за місцем події (наприклад, ринковий збір) [41].
Прагнення держави збільшити надходження в бюджет зрозуміти можна, водночас рівень податкових ставок не повинен перевищувати того рівня, за яким зростання ставки податку веде до зменшення надходжень. Теоретично це обґрунтував американський економіст А.Лаффер. Крива Лаффера, яка показує залежність між максимальними ставками оподаткування і податковими надходженнями в бюджет, зображена на рисунку 1.1.