---

Характеристика цілей та завдань кримінального судочинства зарубіжних країн

Під впливом західних цінностей з питань прав і свобод людини більшість країн Східної Європи наприкінці ХХ ст. спрямувалися до змагальної моделі кримінального судочинства.

Особливий інтерес викликає можливість визначення критеріїв, якими керуються законодавці багатьох країн, що перебувають на етапі реформування кримінально-процесуального законодавства, і які аргументи наводяться на користь того чи іншого бачення мети у кримінальному процесі, а також як це впливає на вибір моделі кримінального процесу та побудову окремих інститутів.

На підставі вивчення кримінального процесуального законодавства різних держав за допомогою порівняльно-правового методу можна виявити норми, які закріплюють мету й завдання кримінального судочинства. Тому звернемо увагу саме на ці норми.

Кримінально-процесуальні кодифіковані акти багатьох держав не містять норм, що вказують на цілі галузі, процесуальної діяльності або її окремих етапів. Водночас така відсутність не означає відсутність цілей, які притаманні кримінальному судочинству.

Усі джерела нашого дослідження можна поділити на дві групи: до першої можна віднести норми кримінального процесуального права держав – учасників СНД; до другої – усі інші джерела зарубіжного права. Цей поділ можна вважати доцільним, оскільки держави-учасниці СНД мали в недавньому минулому ідентичні системи законодавства, а мета й завдання кримінального судочинства цих держав були визначені єдиним кодифікованим актом – Основами кримінального судочинства СРСР (ст. 2).

Крім того, слід враховувати вплив на формування кримінально-процесуального законодавства держав СНД положень, які були закріплені в Модельному кримінально-процесуальному кодексі для держав-учасниць СНД [59].

Саме Модельний кодекс визначив структуру і зміст кримінально-процесуальних кодексів цих держав, закріпив поняття кримінального судочинства як діяльності щодо встановлення злочинності або незлочинності діянь, які містять ознаки злочинів, а також винності або невинуватості осіб, яким приписується їх вчинення (ст. 1).

Стаття 2 Модельного кодексу зазначає, що кримінальне судочинство здійснюється з тим, щоб забезпечити захист особи, суспільства і держави від злочинів (п. 1), а також захист особи та суспільства від зловживань державною владою та самоуправних дій у зв’язку із скоєним злочинним діянням або діянням, які готуються.

Частина 2 ст. 2 Модельного кодексу вказує на результат, який повинні досягти органи, що ведуть кримінальне провадження: кожний, хто вчинив злочин, повинен бути викритим, ніхто не повинен піддаватися довільно заходам процесуального примусу, покаранню, іншим обмеженням його прав і свобод.

Таким чином, Модельний кодекс визначає головною метою кримінального судочинства викриття кожного, хто вчинив злочин, а супутніми цілями – не припустити обвинувачення і засудження невинуватих і не припустити незаконного або не викликаного необхідністю застосування заходів процесуального примусу, призначення покарання або використання інших засобів обмеження прав і свобод громадян.

Вказані цілі досягаються за допомогою вирішення завдання, що полягає в захисті особи, суспільства і держави від злочинів, з одного боку, і захисті особи від зловживань з боку посадових осіб, які можуть бути скоєні під час кримінального судочинства іноді навіть для досягнення його головної мети.

Звернемо увагу на норми кримінального процесуального законодавства держав-учасниць СНД, які регламентують цільове призначення кримінального судочинства та певним чином визначають його завдання, а також на думки науковців щодо вказаної проблеми.

Сучасний КПК РФ відрізняється від КПК РРФСР. Трансформувалася сутність таких наукових категорій, як мета і завдання кримінального судочинства.

Російський законодавець не закріплює у своєму КПК поняття мети кримінального судочинства. А в теорії кримінального процесу мета визначається як реалізація кримінальної відповідальності і пов’язаних з нею супутніх питань (звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного характеру, відшкодування майнової шкоди, яка заподіяна злочином) [60]. Такої самої думки щодо питання про мету кримінального судочинства дотримуються деякі правознавці [61, с. 33–51; 62, с. 18].

Завданнями радянського кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів та викриття винних (ст. 2 КПК РРФСР).

Законодавець вимагав від радянського суду, прокурора, слідчого і дізнавача обов’язкового прийняття всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи (ст. 20 КПК РРФСР).

Наведені положення свідчать про те, що радянський кримінальний процес насамперед було спрямовано на встановлення обставин кримінальної справи відповідно до дійсністі.

М.С. Строгович зазначає, що виявлення істини є найближчою і безпосередньою метою радянського кримінального процесу і необхідною умовою соціалістичного правосуддя [63, с. 19].

Крах радянської ідеології слугувало поштовхом до реформування більшості сфер суспільства і галузей науки.

У новому КПК РФ (2001 р.) відсутня норма, аналогічна нормі КПК України 1960 р., яка вказує на завдання кримінального судочинства – швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних. Це означає, на наш погляд, відмову російського законодавця від обвинувального ухилу в правосудді. Тобто правосуддя не ототожнюється з виявленням та розкриттям злочинів [64, с. 2–3; 65, с. 86–87].

Стаття 6 КПК РФ визначає, що призначенням кримінального судочинства є:

1) захист прав і законних інтересів осіб й організацій, потерпілих від злочину;

2) захист особистості від незаконного і необґрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав і свобод.

Російський законодавець виклав ці положення в розділі 2 КПК «Принципи кримінального судочинства», надав їм фундаментального характеру для визначення типу кримінального процесу і реалізації в ньому основних правових начал.

Захист прав і законних інтересів осіб й організацій, потерпілих від злочинів, здійснюється шляхом виявлення та кримінального переслідування осіб, які вчинили злочин, їх засудження і справедливого покарання, усунення причин вчинення злочинів. Призначення кримінально-процесуальної діяльності не може бути досягнуто за рахунок необґрунтованого і незаконного обмеження прав громадян, порушення їх конституційних свобод [66, с. 20].

Тобто сучасний кримінальний процес Росії спрямовано на захист прав і законних інтересів осіб й організацій від злочинів, а також забезпечення захисту особи від незаконного та необґрунтованого кримінального переслідування (ч. 1 ст. 6 КПК України). А. П. Гуськова зазначає, що в цій статті спочатку конкретизується охоронний тип судочинства [67, с. 5].

Обґрунтованою є думка Л. В. Бормотової про те, що в новому кримінально-процесуальному законі геть відсутнє поняття істини як мети доказування, і вона не проглядається навіть між його рядків [68, с. 11], хоча категорія об’єктивної істини багато десятиліть була основоположним вектором, який пройшов червоною ниткою крізь усі концептуальні положення радянського кримінального процесу [69, с. 167].

Ю. Орлов стверджує, що кримінальне судочинство, позбавлене категорії істини, не може бути справедливим [70, с. 52].

На противагу йому В. М. Бозров закликає до переосмислення теорії кримінально-процесуального доказування з урахуванням нового кримінально-процесуального законодавства та відмови від фетишизації істини як кінцевої мети кримінально-процесуального доказування [71, с. 32].

Таким чином, російський законодавець відмовився від встановлення істини не тільки як мети кримінального судочинства, але і як мети доказування.

Слід звернути увагу на думку Л. М. Володіної, яка висловилась ще до прийняття в 2001 р. нового КПК РФ, що завданнями кримінального процесу є: 1) своєчасне порушення кримінального переслідування; 2) розслідування злочину у встановлені законом строки; 3) викриття винного у вчиненні злочину; 4) забезпечення відшкодування матеріальної шкоди і моральної шкоди, заподіяної злочинним діянням; 5) надання кваліфікованої юридичної допомоги учасникам процесу, які потребують такої допомоги; 6) забезпечення законності під час провадження у справі; 7) своєчасний розгляд та справедливе вирішення кримінальної справи в суді; 8) реабілітація осіб, які незаконно переслідувались у кримінально-правовому порядку [72, с. 24–25].

У ч. 2 ст. 1 КПК Республіки Молдови законодавець наводить визначення завдань кримінального судочинства, змінює формулювання ч. 1 ст. 2 Модельного КПК, і необґрунтовано обмежує завдання захисту особи та суспільства захистом лише від протизаконних дій посадових осіб і лише під час розслідування злочинів.

 

Вся работа доступна по <a href=

" http://mydisser.com/ru/catalog/view/238/240/12266.html    " target="_blank">Ссылке</a>

</p>