---

Специфіка діяльності організацій кабельного телебачення

Одержання у телевізорі якісного і стабільного телевізійного зображення є дуже складним технічним завданням. Ось чому у світі вже давно розвивається такий вид доставки телевізійного сигналу, як кабельне телебачення (Community Antenna Television, CATV – в перекладі з англ. – телебачення із загальною антеною).

У системі кабельного телебачення можна підключити кілька десятків тисяч телевізійних приймачів до однієї групи антен, встановлених у зоні прийому сигналу, що дозволяє уникати великої кількості індивідуальних антен на будівлях. Безсумнівними перевагами кабельного телебачення є потенційно краща якість сигналів, а також можливість передачі більшої кількості програм. Кабельні компанії будують наземні станції, які можуть приймати не тільки національні програми, а й налаштовуватися на широкий спектр програм з інших країн.

Кабельне телебачення є реалією і для українського телеглядача. Вітчизняні кабельні мережі є альтернативою донесення програм національних ефірних телевізійних каналів до тієї самої аудиторії, яку зазначені канали мали на меті охопити засобами ефірного мовлення. За оцінками фахівців, в Україні існує понад 500 організацій кабельного телебачення [211].

Про розвиток кабельного телебачення в Україні свідчать статистичні дані про кількість абонентів кабельного телебачення. Так, послугами кабельного телебачення користуються близько двох мільйонів абонентів, що становить приблизно 7,5 млн населення [249].

Для успішного розвитку діяльності у сфері кабельного телебачення на території України необхідно створити відповідні умови. Насамперед, такою умовою є чітке та ефективне законодавче регулювання діяльності всіх учасників, задіяних у процесі надання послуг кабельного телебачення.

Проте ситуація, яка склалася в Україні навколо кабельників, засвідчує недостатній рівень охорони прав цієї категорії суб‘єктів. Український кабельний оператор перебуває у законодавчій пастці. Практично до кінця не визначено правовий статус кабельників. Особливо багато виникає проблем, пов’язаних з неправомірним використанням об’єктів авторського права і суміжних прав у кабельних мережах, а також з визначенням природи взаємовідносин провайдерів з мовниками та абонентами.

На жаль, доводиться констатувати, що ВРУ досі не прийнято відповідного закону про кабельне телебачення, який би встановлював правові основи діяльності у цій сфері. Необхідно зазначити, що проекти «Закону про кабельне телебачення» перебувають на розгляді у парламенті ще з 1999 р.

За відсутності спеціального закону, нормативною базою для здійснення діяльності в галузі кабельного телебачення є кілька законів у галузі телебачення і радіомовлення, тимчасових положень Нацради та безліч розпоряджень міських рад. Проте діючі законодавчі положення щодо кабельного мовлення не мають системного характеру й не завжди узгоджуються між собою.

Через відсутність цілісної законодавчої бази, реалізація закладених в мережах кабельного телебачення можливостей стикається з численними труднощами.

Насамперед необхідно відзначити, що національне законодавство не містить визначення терміна «кабельне телебачення», хоча і оперує ним. Не наведено дефініції досліджуваного поняття і у законопроектах. Звернувшись до зарубіжного досвіду, зауважимо, що російський законодавець тлумачить «кабельне телебачення» як єдиний комплекс технічних засобів, технологічних та організаційно-управлінських процесів, що забезпечує у процесі мовної, виробничої та експлуатаційної діяльності на певній території розповсюдження телевізійних та інших аудіовізуальних програм на основі використання мереж кабельного телебачення або інтегрованих мереж зв’язку (ст. 1 Закону «Про кабельне телебачення у місті Москва») [130].

У спеціальній літературі кабельне телебачення трактується як система колективних антен, що приймають програми і розподіляють їх шляхом використання комбінованих кабелів не тільки для одночасної передачі по проводах програм, що передаються іншими станціями, а й для наступної передачі програм, переданих раніше, а також для передачі власних програм [168, с. 208].Важко погодитись з наведеною дефініцією, оскільки телебачення – це певний процес, а не обладнання, за допомогою якого споживачем сприймається мультиплекс.

Згідно зі ст. 2 Проекту Договору ВОІВ про охорону організацій мовлення під «кабельним телебаченням» слід розуміти передачу по дротах для приймання публікою звуків або зображень, або зображень і звуків, або їх відображень [295]. З наведеної дефініції випливає, що поняття «кабельне телебачення» обмежено передачами засобами дротового зв’язку.

Проаналізувавши наведені дефініції та уніфікувавши позитивний досвід, сформулюємо визначення терміна «кабельне телебачення» – єдиний комплекс технологічних та організаційно-управлінських процесів, що забезпечує прийом та передачу на віддаль зображень і звуків або їх відображень для приймання публікою за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю, на основі використання ресурсу визначеної багатоканальної кабельної мережі.

Закон про телебачення розділив два різних за природою види діяльності організацій у сфері функціонування кабельного телебачення: формування пакетів програм, роботу з абонентами з цього приводу тощо (тобто, фактично, роботу в інформаційній сфері) та обслуговування, експлуатацію фізичних мереж (тобто діяльність у сфері зв’язку). З цього випливає існування двох посередників між телекомпанією та глядачем у розглядуваній сфері: у першому випадку мова йде про провайдера програмної послуги, а в другому – про оператора телекомунікацій. До прикладу, ЗАТ «Воля-Кабель» є провайдером, а оператором є інша компанія з групи компаній «Воля». Проте договір абоненти підписують з провайдером, який підписує правочин з оператором, що не є ліцензіатом Нацради.

Зазначений нормативний документ також передбачає можливість подібного суміщення. Однак, з цілком зрозумілих причин, суб’єкт господарювання, який здійснюватиме обидва види діяльності, повинен буде отримати дві ліцензії: одну – від Нацради, яка слугуватиме допуском до роботи в інформаційній сфері, а іншу – від уповноваженого органу виконавчої влади, який здійснює ліцензування діяльності у сфері зв’язку. На нашу думку, такий підхід сприятиме зниженню монополізації ринку кабельного мовлення.

Стаття 1 Закону про телебачення містить визначення досліджуваних суб’єктів. Так, оператором багатоканальної телемережі визнається суб’єкт господарювання (юридична або фізична особа), який здійснює обслуговування та технічну експлуатацію багатоканальної телемережі відповідно до вимог Закону України «Про телекомунікації», без права надання програмної (інформаційної) послуги.

Провайдер програмної послуги – суб’єкт господарювання, який на підставі ліцензії, виданої Нацрадою, на договірних засадах надає абонентам можливість перегляду пакетів програм, використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж [192].

З наведеного визначення вбачається чітка різниця між діяльністю організації кабельного мовлення і провайдером програмної послуги: у першому випадку йдеться про створення та розповсюдження контенту за допомогою кабелю, а у другому – провайдер здійснює лише ретрансляцію програм інших організацій, тобто кабельна мережа виступає фізичним засобом передачі, використовуваним як провідник для матеріалів третіх осіб.

Як вбачається з положень ст. 1 ЗУ «Про телекомунікації», провайдер позбавлений права на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж [193]. На наше переконання, це положення має знайти відображення при визначенні розглядуваного суб’єкта.

З огляду на те, що окрім програмної послуги, провайдери надають абонентам додаткові та супутні послуги, вбачаємо доцільним для позначення цих суб’єктів використовувати термін «кабельний провайдер» або «провайдер кабельного телебачення».

Таким чином, під «кабельним провайдером» слід розуміти суб’єкта господарювання, який на договірних засадах надає абонентам супутні та додаткові послуги, а також можливість перегляду пакетів програм, використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних кабельних телемереж без здійснення обслуговування та технічної експлуатації цих телемереж.

З наведеної дефініції випливає, що законодавець надав кабельному провайдеру (надалі – провайдер) право на договірних засадах надавати абонентам можливість перегляду пакетів програм. Ця можливість може бути реалізована у будь-який спосіб (через отримання права на розповсюдження телепрограм, через договір про надання послуг), але обов’язково з використанням ресурсів багатоканальних мереж.

Зважаючи на те, що провайдер здійснює прийом програм і їх одночасну або подальшу передачу по мережі кабельного телебачення для аудиторії, діяльність організацій, які не здійснюють виробництво, формування і поширення власних програм, слід кваліфікувати як діяльність з надання послуг кабельного телебачення, а не як телевізійне мовлення.

Варто відзначити, що провайдери використовують багатоканальну телемережу на підставі ліцензії. Під ліцензією провайдера програмної послуги слід розуміти документ державного зразка, який видається Нацрадою та засвідчує право ліцензіата надавати програмні послуги з використанням ресурсу багатоканальних телемереж (ст. 1 Закону про телебачення) [192]. Цей документ є єдиною законною підставою на право надання програмної послуги. Варто відзначити, що станом на 01 січня 2012 р. загальна кількість проліцензованих провайдерів становила 733, їм видано 945 ліцензій [64].

Процедура ліцензування провайдерів закріплена у ст. 40 Закону про телебачення. Приписи цієї норми деталізовані Положенням про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги(затверджено Рішенням Нацради від 28 грудня 2011 р. та зареєстровано в Мін’юсті 02 березня 2012 р.), у якому окреслені основні механізми видачі, переоформлення та анулювання ліцензії провайдера.

Суб’єкт господарювання, який вирішив отримати ліцензію провайдера програмної послуги, подає до Нацради заяву відповідно до вимог ст. 24 Закону про телебачення. Ліцензія провайдера програмної послуги видається без конкурсу на строк 10 років (п. 7 Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги) [153].

Обов’язковим додатком до ліцензії на діяльність (мовлення) кабельного телебачення і радіомовлення є Загальна концепція (принципи, підстави) добору (перелік) програм для ретрансляції (пропозиції абонентам). Цей документ підлягає щорічній перереєстрації.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/13869.html