---

Загальне значення Великої Хартії для людства

Оцінюючи Велику Хартію як документ, який, «обмеживши владу короля, став початком кінця деспотизму в англомовних націях» ^[1], за­кордонні фахівці права практично одностайно визнають її непересічне значення як документа, якому сьогодні завдячує не лише світ суспільств із прецедентною системою права, а й уся сучасна цивілізація.

Значення Великої Хартії для світу передовсім пов’язується з тим, що вона «скерувала напрям головної лінії західної політичної думки»: у ній, хоч і «невиразно», але присутній той «принцип», який сьогодні можна називати принципом верховенства права [“rule of law”]; через це за Великою Хартією так само міцно закріпився образ ще й докумен- та, який «дав поштовх розвиткові та визнанню — як у самій Англії, так і поза нею — поняття верховенства права» ^[2].

За іншими оцінками, будучи започаткованими на рівні «договору між баронами та королем», «принципи» цього документа з часом «ви­пестили й укріпили набагато загальніші традиції»; тому «Magna Carta належить вікам» ^[3].

На користь світового значення документа можна навести слова од­ного з авторів, який видав свою працю в час відзначення 750-ї річниці Великої Хартії. Його коротка, але доволі промовиста, об’ємна та ґрун­товна оцінка документа 1215 року полягає ось у чому:

«Як це часто трапляється, творці історії не відчували величі того внеску, який вони робили в літопису історії.

[.] Найпершою метою, принаймні провідників, було досягти миру на засадах порядку і без помсти. Затим постав захист родинного жит­тя. Як частка останнього, але загальніше, постав захист прав власності і прав на вільне підприємництво. Надавався певний ступінь Гарантії від політичного переслідування разом із певними Гарантіями справедливо­го розгляду справ у суді. В обмежених цілях було засновано «сиру» фор­му представницької влади. Поліпшення судочинства бодай було обіцяно. Вільна церква чітко запроваджувалася [...]. Врешті-решт хартія, сама не відаючи того, вказала всім людям Англії шлях до кращої цивілізації.

[...] Велич Magna Carta полягає в тих ідеях, які вона відобрази­ла, та у впливі цих ідей на розвиток сучасної цивілізації. Взята окремо, вона справді є шматком паперу, але, як видно з її назви, вона є вели­ким шматком паперу. Поєднана з поступом людства, вона стала дорого­вказом і путівником до гуманного способу життя, на досягнення якого витрачено цілі століття» ^[4].

Промовистіше про цей документ навряд чи можна сказати. На наш погляд, варто лише додати висловлювання одного із суддів Королівського суду — Паркера Вединґтонського (Parker of Waddington), поміщене в його передмові до одного з видань про цей славетний документ:

«Сьогодні, як і в часи правління короля Джона, часи Стюартів та часи Американської революції, Magna Carta слугує постійним нагаду­ванням про небезпеки свавільної влади [“arbitrary government”]. Вона залишається як приклад тих країн, передовсім Британії та Сполучених Штатів, у яких вона мала значний вплив на їхній конституційний роз­виток. Вона слугує також дороговказом народам світу, нагадувачем про те, як ведеться, коли владарям та їхнім підвладним таланить жити під верховенством права» ^[5].

Ж ж *

Отже, аналіз виникнення, еволюції та змісту як самої Великої Хартії, так і її впливу на розвиток англосаксонської системи права у британському та американському різновидах у площині досліджуваної теми дає підстави для таких висновків:

1.  Велика Хартія як юридичний документ 1215 року за своїм історико-філософським походженням є втіленням теорії «ви­щості права» (англійською мовою — “predominance of law”), яка існувала ще за часів заснування Англії германськими племе­нами і зміст якої полягав у тім, що влада короля походить від «загального права [“common law’”]», яке передбачало «загальне визнання взаємних прав та обов’язків» між правителем і йому підвладними.
2.  За своїм історико-політичним походженням цей документ був виявом опору постійним і тривалим зловживанням владою з боку монархів та успішною спробою поставити конкретного вищого одноосібного правителя в певні правні рамки.
3.  За своїм історико-юридичним походженням цей документ був договором, де сторонами виступали: з одного боку — повста­ле дворянство, яке потерпало від свавілля монарха і внаслідок цього висунуло йому низку вимог; а з іншого — сам монарх, який за конкретних історичних обставин був вимушений по-

годитись на висунуті йому вимоги повсталих і дав згоду на запровадження в країні певного правного порядку, якого сам пообіцяв дотримуватися.

1.  За своїм філософсько-юридичним змістом цей документ дав чітку відповідь на запитання: «Що є вищим — влада права (правом у цьому випадку виступали положення самого доку­мента як договору) чи воля владаря?»
2.  За своїм юридичним характером цей документ став актом унормування відносин між монархом і підданими в рамках права.
3.  Отож усе викладене дає змогу говорити про те, що Велика Хартія як юридичний документ у вигляді мирного договору між королем та його підданими заклала стрижневий принцип політичного життя, суть якого полягає в тім, що влада (на­віть одноособова, що перебувала в руках монарха) повинна бути відповідальною (в політико-юридичному значенні) пе­ред тими, стосовно кого вона здійснюється (тобто перед під­даними, перед народом). Втілена у Великій Хартії ідея, згід­но з якою в суспільстві існує корпус правил (право), якому має коритись і сам монарх, стала основою теорії обмеженої монархії.
4.  Юридичним механізмом (інструментом) обмеження влади мо­нарха стала Велика Хартія як юридичний документ загалом, а системними елементами його виступали, зокрема:

а)    формула «справедливої юридичної процедури» (“due process of law”), яка внаслідок практичного застосуван­ня стала юридичним принципом з кількома складниками (глава 39 в редакції 1215 р.). Такими складниками були:

• юридична гарантія недоторканності особи та недотор­канності власності: через запровадження заборони за­тримання, арешту, ув’язнення чи вигнання особи за межі країни, а також вилучення власності особи, якщо на такі дії не було «належних юридичних підстав». «Належними юридичними підставами» виступало рішення про мож-

ливість застосування таких обмежень недоторканності, ухвалене виключно в судовому порядку;

•  обов’язкова наявність судового рішення як підстави позбавлення особи її недоторканності. «Належними юридичними підставами» так само виступало тільки рішення, ухвалене в судовому порядку;
• правомірний характер судового рішення: судове рішен­

ня визнавалося правомірним, якщо воно було прий­няте «належним» судом і на основі «справедливого ха­рактеру» самої юридичної процедури, тобто на основі «належного права»;

•  справедливий характер самого суду: «належність» юридичної підстави у вигляді судового рішення мала місце тоді, коли це було рішення «справедливого суду», тобто суду того рівня, який визначався положеннями Великої Хартії («суду рівних» — формула “of equals”), а не якогось іншого рівня, приміром, Королівського суду;
•  справедливий характер юридичної формули, на основі якої дозволялося постановляти рішення про позбав­лення особи її недоторканності, причому «справед­ливим» могло бути тільки те судове рішення, яке було ухвалено на основі «права, що існує в країні» (формула “law of the land”), а не (як це було раніше) на основі пра­ва Королівського суду. Формула “law of the land” охоп­лювала як приписи Королівського суду, так і місцеві звичаї та всі різновиди права, що діяли на той час по всій території Англії.

б)    зміна (з метою вдосконалення) характеру правосуддя, що

містило положення стосовно:

•  зобов’язання короля забезпечити, щоб суддями були тільки ті, хто знає право і хто налаштований дотриму­ватися права (глава 45);
•  заборони «продажу» правосуддя, «відмови» у право­судді, «утривалення» правосуддя (глава 40);

в) запровадження контролю над здійсненням королем пов­новажень у сфері обкладання митом шляхом формування для цих цілей виборного колеґіального органу (глава 48);

г) зобов’язання короля позбутись у своєму оточенні тих, хто зловживав своїм становищем, і взяти на службу «по­рядних людей» (глава 50);

ґ) встановлення контролю над королем з боку ще двох ко­легіальних органів — двадцяти п’яти обраних баронів і «загальної ради королівства» з наглядовими та законо­давчими функціями (глави 12, 14, 52, 55, 61), що уособлю­вало зародок парламентаризму.

1.  Концептуальні елементи теорії обмеженої монархії, реалізо­ваної в юридичних документах доби Середньовіччя (зокрема таких, як Велика Хартія 1215 року та Золота Булла 1222 року), стали з часом основою для становлення і розвитку доктрини «здійснення державної влади відповідно до права» (“government according to law”), яку використовували для протиставлення існуючому на практиці «здійсненню влади на задоволення бажання/волі суверена» (“government by will”). За допомогою доктрини «здійснення державної влади відповідно до права» свавільним діям монарха протиставлялися право та юридична процедура. У такий спосіб відбувався процес народження, ста­новлення та утвердження принципу, згідно з яким влада має бути підпорядкована праву.
2.  Процес постійного і тривалого підтвердження («конфірмацій») Великої Хартії 1215 року (спочатку іншими королями, а згодом і парламентами Англії, причому не менш як 55 разів) зумовив і утвердив за цим документом характер «вищого права» Англії.
3.  Положення Великої Хартії мали безпосередній вплив на фор­мування змісту передовсім таких прав особи, як право на життя, право на свободу, право приватної власності, а також багатьох процесуальних гарантій у сучасному їх розумінні англосаксонською системою права. Крім того, завдяки своїм положенням Велика Хартія вважається першоджерелом того, що сьогодні розуміють у світі під поняттям «громадянські пра­ва і свободи людини» в частині, що стосується прав на життя і свободу.
4.  Виходячи з того, що доктрина «здійснення державної влади відповідно до права» сприяла становленню принципу, згідно з яким влада має бути підпорядкованою праву, Велика Хартія вважається символом того, що розуміється під концепцією «державна влада, що існує і здійснюється в рамках консти­туції» (“constitutional government”). З огляду на це, загальноп­рийнято вважати, що Велика Хартія мала безпосередній вплив на становлення і розвиток британського конституціоналізму через сприяння утвердженню двох головних конституційних принципів англійського права:

1.  принципу «організації державної влади на підставі договору» (“government by agreement”) та
2.  принципу «функціонування державної влади під ору­дою верховенства права» (“government under the rule

of law”).

Завдяки принципові «організації державної влади на підставі договору» розвинулися й інші принципи британського консти­туціоналізму, джерела яких так само знаходять у положеннях Великої Хартії, — принцип «правління більшості» (“majority rule”), принцип «представництва» (“principle of representation”) та принцип «відповідальної влади» (“responsible government”).

Застосування британськими суддями, адвокатами і парла­ментарями різних глав Великої Хартії (спершу — у повному обсязі, а сьогодні — тих, що ввійшли до англійського зводу законів [“English Satute Book”]) стало тим чинником, завдяки якому Велика Хартія поєднується з поняттям «верховенство права».