Концептуалізація і категоризація у сфері екології

Проблеми концептуалізації та категоризації є одними з центральних проблем сучасного мовознавства, які входять у сферу дослідження когнітивної лінгвістики [4, 19, 32, 54, 72, 79, 104, 112, 116]. Як зазначає

В.З.Дем’янков, «у когнітивній лінгвістиці розглядаються когнітивні структури і процеси, притаманні людині як homo loquens (перш за все, це системний опис і пояснення механізмів людського засвоєння мови та принципи структурування цих механізмів)» [55, c. 22]. З визначення випливає, що когнітивні структури не лише репрезентують певні знання про світ, вони їх аналізують і структурують. Сприйняття людиною нової інформації відбувається крізь призму вже наявних когнітивних структур.

Унаслідок цього людина робить висновки, керуючись не фактами, а своїми уявленнями про світ. Іншими словами, вона інтерпретує реальність, і таким чином здійснюється мовна категоризація та концептуалізація явищ реальності.

Принципи категоризації розроблялися ще за часів античності. У межах розвитку когнітивної семантики існує ряд теорій, спрямованих на виявлення мовної концептуалізації та категоризації людиною світу, серед яких особливої значущості набули теорія концептуальної метафори Дж. Лакоффа [80], теорія «когнітивної граматики» Р. Лангакера [81], когнітивна теорія вживання мови Т. ван Дайка [52], граматика конструкцій Ч. Філлмора [114] і теорія семантичних примітивів А. Вежбицької [33].

Процеси концептуалізації та категоризації, що відбуваються у свідомості паралельно, є свого роду класифікаційною діяльністю. Незважаючи на паралельність процесів, вони відрізняються своєю метою і кінцевим результатом. Так, «процес категоризації спрямований на об’єднання схожих у тому чи іншому плані явищ у більші розряди», а «процес концептуалізації полягає у виокремленні мінімальних змістових одиниць ментального рівня, що є наслідком практичного досвіду в процесі пізнання людиною навколишнього світу» [62, с. 45]. Результатом процесу концептуалізації є утворення концептів та концептуальних структур.

Існує чимало визначень поняття «концепт». Згідно з визначенням

О.О.Залевської, концепт - це «об’єктивно існуюче у свідомості людини когнітивно-афективне утворення динамічного характеру» [60, с. 39].

С.Г.Воркачев визначає концепт як «операційну одиницю думки» [40, с. 43], а

В.В. Красних підкреслює абстрагований характер концепту - це «максимально абстрагована ідея «культурного предмета», що не має візуального прототипного образу, хоча візуально-образні асоціації і є можливими» [73, с. 272]. Згідно з визначенням Ю.С. Степанова, «концепт - це згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини. З іншого боку, концепт - це те, за допомогою чого звичайна людина, не «творець культурних цінностей», сама входить у культуру, а в деяких випадках і впливає на неї» [284, с. 43]. Концепт - це фрагмент світу, схоплений когнітивною структурою, яка в більшості випадків виступає у вигляді групи концептів. Зміст концепту - це образ, який піддається національною спільнотою або групою осіб певній стандартизації.

У різних лінгвокультурах фокусування і членування концептуального простору здійснюється по-різному [61]. Здатність концептів розростатися і збагачуватися за рахунок індивідуального емоційного та культурного досвіду носіїв мови обумовлює їхню еластичність, нестійкість і рухливість [82, c. 117].

Концепту притаманна складна, багатовимірна структура. Окрім поняттєвої основи, на думку В.А. Маслової, у структурі концепту є соціо - психо-культурний компонент, який включає асоціації, емоції, національні образи і конотації, характерні для певної культури [86, с. 36].

С.Г. Воркачев виділяє в концепті поняттєвий складник (ознакова і дефініційна структура), образний складник (когнітивні метафори, що підтримують концепт у свідомості) і значеннєвий складник (етимологічні, асоціативні характеристики концепту, які визначають його місце в лексико- граматичній системі мови [38, с. 12; 39, с. 77].

В.І. Карасик розрізняє в структурі концепту поняттєвий (інформаційно- фактуальний), образно-перецептивний і ціннісний (оцінка та поведінкові норми) компоненти [67, с. 128; 68].

Г.Г. Слишкін виокремлює в структурі концепту чотири зони - основні (інтразону, екстразону) і додаткові - квазізону та квазіекстразону [109, с. 40]. Інтразона - це ознаки концепту, що відображають власні ознаки денотата, до екстразони входять ознаки, які характерні для концепту в межах паремій і переносних значень. Квазіінтразона та квазіекстразона пов'язані з формальними асоціаціями, що виникають унаслідок співзвучності імені концепту з іншим словом, використанням евфемізмів тощо [110, с. 65-66].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/84879.html