Стан наукового розроблення проблем кримінально-виконавчої політики
Сучасні проблеми кримінально-виконавчої політики України обумовлені відсутністю в українській науці й соціальній практиці адекватного уявлення про цільове призначення та сутність такої політики як соціально-правового явища. Хоч уже на початку 90-х років минулого століття були зроблені перші суттєві кроки з вироблення методологічних засад державної кримінальної й кримінально-виконавчої політики України (В. К. Грищук [6]); визначення місця та ролі сучасної пенітенціарної політики в історико-правовому контексті (Г. Г. Горобець, Р. А. Калюжний, В. К. Шкарупа [7]); першочергових завдань сучасної пенітенціарної політики (Г. О. Радов [8; 9], О. В. Романенко [10; 11]) та організаційно-правових питань її вдосконалення (В. О. Корчинський, С. Я. Фаренюк [12], В. А. Льовочкін [13; 14; 15; 16]).
У наступні роки змістилися акценти на обґрунтування змісту поняття “кримінально-виконавча політика” та введення його в науковий обіг як одного із напрямів кримінальної політики (нарівні з кримінально-правовою та кримінально-процесуальною політикою). Зокрема, це питання набуло актуальності у зв’язку з підготовкою підручників і навчальних посібників із кримінально-виконавчого права авторськими колективами вчених-юристів за редакцією В. М. Трубникова [17], О. М. Джужи [18; 19], А. Х. Степанюка [20], І. Г. Богатирьова [21], Т. А. Денисової [22] та ін.
У зв’язку з тим, що норми чинного виправно-трудового законодавства після набуття ним суттєвих змін стали носити переважно кримінально-виконавчий характер, словосполучення “виправно-трудова політика” втратило свій первісний зміст і поступилося місцем словосполученню “кримінально-виконавча політика” [19, с. 9; 21, с. 27] та ін.
Таким чином, як складова частина політики у сфері боротьби зі злочинністю кримінально-виконавча політика набула правоздатності визначати цілі, принципи, стратегію, основні напрями, форми й методи діяльності держави із забезпечення виконання покарань, виправлення засуджених, ресоціалізації, попередження вчинення нових злочинів не лише засудженими, а й іншими особами, а також установлювати правові норми, що регулюють цю сферу суспільних відносин.
Водночас у навчальних та наукових виданнях із загальної теорії держави й права за авторством А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова, В. П. Пастухова, О. Д. Тихомирова [23]; М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина [24]; П. М. Рабіновича [25]; історії держави й права України – В. Я. Тація, А. Й. Рогожина [26]; А. С. Чайковського [27], В. С. Кульчицького, М. І. Настюка, Б. Й. Тищика [28]; П. П. Музиченка [29]; правознавства – С. Е. Демського, В. С. Ковальського, А. М. Колодія [30]; Г. І. Балюка, В. І. Борисова, М. К. Галянтича, Е. Ф. Демського, І. О. Дзери, О. В. Дзери, Ю. П. Дмитренка та ін. [31]; кримінального процесу України – М. М. Михєєнка, В. Т. Нора, В. П. Шибіко [32] подано чимало нових підходів до визначення закономірностей, властивих державно-правовим явищам, у тому числі кримінально-виконавчого характеру.
Наприклад, без підключення основ теорії права фактично неможливо обґрунтувати правові відносини, що складаються під час виконання кримінальних покарань, визначити їхні основні ознаки, будову, суб’єктів та їх правоздатність, дієздатність, угодоздатність, деліктоздатність і, загалом, охарактеризувати кримінально-виконавчу систему та її діяльність у системі інших правових форм діяльності держави стосовно здійснення її функцій державними й недержавними суб’єктами [30, с. 105 – 110 та ін.] .
Протягом останніх років (2002 – 2009) наукові інтерпретації сучасного кримінально-виконавчого процесу значно розширили свою проблематику й включають практично всі складові елементи цього виду суспільних відносин, а саме: політику держави у сфері виконання кримінальних покарань, становлення та розвиток кримінально-виконавчого законодавства, формування системи виконання й відбування кримінальних покарань та її вдосконалення, практичну діяльність органів й установ виконання покарань та громадських організацій, об’єднань і органів місцевого самоврядування, що залучаються до процесу виправлення та ресоціалізації засуджених; співвідношення кримінально-виконавчого права України з міжнародними актами й стандартами в цій сфері; накопичення та систематизацію знань із теорії й практики виконання покарань тощо.
Вся работа доступна по ССЫЛКЕ
