Генеза проблеми альтруїзму особистості у вітчизняній і зарубіжній науці

     

      Проблема виховання особистості, для якої характерні моральні загальнолюдські цінності, яка б керувалася діями і вчинками, що ґрунтуються на гуманістичних традиціях, завжди була предметом уваги суспільства і держави зокрема.

      У філософській літературі термін “традиція” (з лат. “traditio” – “передавання”) трактують як звичаї, обряди, ритуали, норми, суспільні настанови, ідеї та цінності, норми поведінки, що історично сформувалися і передаються від одного покоління до іншого; елементи соціально-культурної спадщини, збережені в суспільстві чи в окремих групах упродовж тривалого періоду [394, c. 465]. Традиції усталено відображають наступність соціального досвіду народу через освіту, виховання самопізнання і самотворення, забезпечують засвоєння найвищих національно-культурних духовних і матеріальних цінностей, норм, правил, ідеалів, основ альтруїзму.

      Використання традицій народу, його культури, національно-етнічної обрядовості та звичаїв – пріоритетний напрямок виховання гуманістично спрямованої особистості, оскільки без засвоєння молоддю морального досвіду нації, цінностей вітчизняної культури не можна виховати повноцінне покоління, здатне побудувати демократичне суспільство [189, c. 93]. Відновивши і засвоївши кращі національні традиції, методи і прийоми виховання, навчившись поєднувати прогресивний досвід народу з педагогічною наукою, можна визначити шляхи вдосконалення навчально-виховного процесу [307, c. 33].

      Зі Стародавнього Сходу (ІІ тис. до н. е.) дійшли до нас шумерське “Сказання про створення світу” і закони царя Хаммурапі, в яких ідеться про те, що виховання є батьківським обов’язком. В цей період у єгиптян склалось стійке уявлення про особистісні якості людини. Так, моральні риси формувались на основі системи відповідних настанов, наприклад: “Краще сподіватися на людську любов, ніж на золото в скрині”; “Краще їсти сухий хліб і радіти серцем, ніж бути багатим і пізнати печаль” [167].

      У контексті вивчення проблеми виховання альтруїзму вагомим науковим доробком є філософсько-етичні погляди видатних мислителів доби античності, оскільки провідну роль виховання виокремили філософи цієї епохи. Так, давньокитайський мислитель Конфуцій (Кунцзи) розробив концепцію ідеальної людини, для якої характерні гуманність, милосердя, любов до інших, доброчинність, співчуття, повага до батьків і старших за віком, справедливість тощо [277, с. 86].

      Філософська думка у Давній Греції відрізнялася ґрунтовнішим дослідженням цієї проблеми. Вчені, зокрема, вивчали питання виховання окремих аспектів альтруїстично спрямованої особистості (Антисфен, Арістотель, Демокріт, Платон, Плутарх, Протагор, Сократ, Солон). Вони акцентували увагу на необхідності розвитку в особи таких якостей, як доброта, справедливість, безкорисливість, повага до батьків, людей похилого віку, доброчинність [101, c. 59–60, 106, 110].

      Вся работа доступна по Ссылке