Особливості розвитку офшорних регіонів: організаційно-економічний аспект

     

      Розвиток офшорної зони на території окремо взятої країни є непростим завданням. Як і будь-яке починання, таке рішення вимагає детального відпрацювання та великої відповідальності, особливо в масштабах держави. Найголовніше, що необхідно для створення, це − прийняття відповідного законодавства. Це законодавство повинне визначати основні принципи функціонування офшорного утворення та напрямки його розвитку. Однак, розробка навіть найвдаліших регулюючих норм у цій галузі не є гарантією успіху розвитку самої офшорної зони. Введення офшорного режиму є відповідальним кроком з боку держави, що зважилася на таке непросте рішення [145, c. 55-87]. Для того, щоб офшорна зона гармонійно вписалась у міжнародні економічні відносини, необхідний комплексний підхід до рішеннянаступних питанб: по-перше, що необхідно визначити, − це які цілі переслідуються при створенні офшорної зони. Вивчаючи досвід створення офшорних зон у всьому світі, можна виділити кілька цілей, переслідуючи які, держави йдуть на створення таких економічних утворень; по-друге, створення офшорної зони насамперед розглядається як формування «центру прибутку». Для держав, бідних на власні природні ресурси, офшорна зона є структурною та навіть функціональною складовою економіки країни; по-третє, з досвіду ведення офшорної діяльності, особливо на території острівних держав, таких, як Кіпр, Нормандські о-ви, о-ви Тихоокеанського регіону видно, що розвиток офшорної зони веде за собою розвиток і супутніх секторів економіки, таких, як банківський сектор і сектор інших фінансових послуг, готельний і туристичний бізнес, транспортний сектор. Невід'ємною умовою стає розвиток цілого комплексу консультаційних послуг, як юридичних і бухгалтерських, так і бізнес- консультування. Таким чином, офшорна зона може створюватися з метою формування та розвитку власних секторів економіки, наповнення економічного потенціалу країни реальними досягненнями; по-четверте, ще одним мотивом є можливість вирішити соціальні проблеми. Збільшення зайнятості населення та скорочення безробіття при відсутності розвиненого економічного потенціалу − власних виробництв − є можливим тільки за умови розвитку нової прибуткової індустрії економіки. Для забезпечення діяльності офшорної індустрії необхідні висококваліфіковані трудові ресурси у сфері бухгалтерського обліку,

     управління, юридичному та банківському секторі; по-п'яте, наступною метою може бути прагнення збільшити рівень прибутковості бюджету за рахунок росту податкових надходжень від іноземних організацій − учасників офшорної діяльності. Проблема наповнення бюджету особливо гостро постає в умовах нерозвиненості власної економічної структури, стагнації місцевих виробництв, високого рівня безробіття. У такому випадку додаткові кошти, отримані від функціонування офшорної зони, можна направляти й на рішення власних соціально-економічних проблем, на підняття та розвиток виробництв, що мають державне значення, на створення сучасної інфраструктури; по-шосте, для промислово розвинених держав, таких як Ліхтенштейн і Люксембург, мотивом створення офшорного режиму було прагнення залучити якомога більше іноземних коштів для забезпечення розвитку власної фінансової та банківської інфраструктури. Залучення іноземних інвестицій в офшорних зонах також відбувається завдяки формуванню секторів економіки, що обслуговують офшорний бізнес. Держава при використанні у своїй економічній політиці офшорних інструментів, як правило, керується всіма перерахованими вище мотивами. Офшорна практика − це складне комплексне явище, що робить різнобічний вплив на економічну ситуацію в цілому. Якщо держава ставить перед собою вищезазначені цілі, то, безумовно, способом досягнення цих цілей може стати створення офшорної інфраструктури [147].

      Вся работа доступна по Ссылке