Стан земельного кадастру та оцінки земель як складових інфраструктури ринку земель в Україні

     

      Створення ефективної земельно-кадастрової системи належить до числа найважливіших передумов сталого розвитку ринкових земельних відносин, адже саме на земельний кадастр покладається вирішення завдання обліку усіх одиниць земельної власності, лише на його основі здійснюється реальне гарантування прав на земельні ділянки, саме у складі кадастру здійснюється оцінювання земель для фіскальних та регуляторних цілей. Сучасний державний земельний кадастр України характеризується значною кількістю проблем, що пов’язані із невизначеністю правового статусу земельно-кадастрових відомостей та порядку ведення кадастру, недостатньою достовірністю та повнотою існуючої земельно-кадастрової інформації, майже повною відсутністю реєстраційних даних щодо обмежень у використанні земель, недостатньою автоматизацією та інформатизацією кадастрово-облікових процедур, відсутністю документального статусу у електронних кадастрових даних тощо.

      Відсутність ефективно діючої земельно-кадастрової системи істотно підвищує конфліктний потенціал земельних відносин, адже недостовірність зафіксованих у кадастрі просторових характеристик земельних ділянок унеможливлює точну ідентифікацію прав на землю та справедливе вирішення земельних спорів. Істотно ускладнюється державний контроль за використанням та охороною земель, відсутні передумови для регулярного проведення моніторингу земель та ґрунтів. Земельний кадастр вже практично не відіграє ролі головного джерела інформації для проведення землеустрою та оцінки земель.

      Сформована в Україні система ведення земельного кадастру містить у собі значні корупційні ризики, які переважно пов’язуються із делегуванням функцій ведення державного реєстру земель господарюючому суб’єкту, непрозорістю адміністративних процедур виготовлення та державної реєстрації правовстановлюючих документів на земельні ділянки тощо.

      Далеко не всі проблеми ведення земельного кадастру знайшли адекватне відображення у науковій літературі. Потребує подальшого вивчення світовий та європейській досвід побудови кадастрово-реєстраційних систем, інформатизації кадастру, забезпечення публічного доступу до кадастрових даних тощо.

      Призначення державного земельного кадастру полягає у забезпеченні необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

      На жаль, практично усі складові державного земельного кадастру в Україні ведуться зі значними труднощами, в тому числі, подекуди поза правовим полем. Жодне із основних завдань ведення державного земельного кадастру, які визначені статтею 195 ЗКУ, у даний час не виконується, зокрема:

      а) не забезпечується повнота відомостей про всі земельні ділянки – за даними Держкомзему станом на 2010 рік у державному реєстрі земель обліковувалися семантичні та картографічні відомості лише близько 10 млн земельних ділянок , тобто майже 39 % від їх загальної кількості;

      б) не застосовується єдина система просторових координат та система ідентифікації земельних ділянок – визначена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 р. № 1259 єдина Державна геодезична референцна система координат УСК-2000 (що має застосовуватись при виконанні топографо-геодезичних та картографічних робіт починаючи з 1 січня 2007 р.) дотепер не знайшла повноцінного впровадження у земельно-кадастровій діяльності, а порядок кадастрової ідентифікації (нумерації) земельних ділянок дотепер врегульовується ненормативним документом Держкомзему; в) не запроваджено єдину систему земельно-кадастрової інформації та її достовірності – дотепер ведення окремих складових земельного кадастру здійснюється без створення єдиної інформаційної системи різними органами (Держкомземом та його територіальними органами, державним підприємством «Центр державного земельного кадастру», органами місцевого самоврядування , Державною службою геодезії, картографії та кадастру , суб’єктами господарювання, які виконують землевпорядні, землеоціночні та топографо-геодезичні роботи), що унеможливлює контроль за достовірністю земельно-кадастрової інформації; відсутні ефективні механізми валідації, верифікації та управління якістю кадастрових даних, а це призводить до масового внесення та накопичення у кадастрі сумнівних з точки зору достовірності відомостей. Кадастрове зонування в Україні, відповідно до статті 197 ЗКУ включає встановлення: місця розташування обмежень щодо використання земель; меж кадастрових зон та кварталів; меж оціночних районів та зон; кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної одиниці).

      Вся работа доступна по Ссылке