Історико-правовий аспект становлення кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю

Незважаючи на зміну епох та культур різних цивілізацій, негативне відношення до вбивства залишилося у цілому практично незмінним з перших часів і понині. Відповідальність за найтяжчий злочин проти людини – вбивство – передбачалася ще у звичаєвому праві, а надалі (починаючи з норм римського права) й у майже всіх правових актах, що містили норми кримінально-правового характеру. Однак, далеко не у всіх правових актах давалося визначення поняття «вбивство».

З метою з’ясування соціальної сутності та законодавчого відображення розуміння поняття «вбивства» звернемося до короткого аналізу пам’ятників права на предмет встановлення відповідальності за вбивство та аналізу еволюції змісту відповідних норм.

Відповідальність за умисне вбивство встановлювалася на теренах України ще за часів великих князів Київських Олега та Ігоря у договорах з греками. Так, у договорі Олега 911 р. говорилося про вбивство як про злочин, що тягне покарання: «якщо русич вб’є русича, він помре на місці, де вчинив вбивство. Якщо вбивця втече, частина його майна (при наявності) переходить до ближчого родича вбитого, а якщо майна він не має, то залишається під судом, а після розшуку він підлягає смерті» [242, с. 14; 189, с. 65; 236, с. 26]. Договір князя Ігоря 945 р. містив аналогічне положення але обмежував право вбити вбивцю, що був затриманий на місці злочину, лише колом родичів вбитого [233, с. 48].

Руська Правда (самий перший список якої датований 1016 р.), що мала декілька редакцій, більш повно регламентувала питання відповідальності за вбивство. У документі розмежовувався умисел за його формою та визнав право кровної помсти, обмежуючи їх коло сім’єю вбитого, а у разі відсутності таких осіб встановлювалась віра у розмірі 40 гривень. При цьому відповідальність особи, яка вчинила вбивство, чітко диференціювалася в залежності від соціального статусу потерпілого та злочинця. Так, при вбивстві боярина або іншого знатного громадянина віра збільшувалася у два рази, а при вбивстві раба – зменшувалася у двічі. Подальші редакції Руської Правди встановлювали відповідальність за окремі нові види вбивства та вносили зміни у диференціацію відповідальності за певні види вбивства, повністю відмінивши кровну помсту. Однак, самого визначення поняття «вбивства» цей нормативно-правовий акт також не містив [178, с. 48-70].

Литовські Статути 1529, 1566 та 1588 р.р. також містили кримінально-правові норми, у тому числі й ті, що передбачали відповідальність за вбивство.

Так званий «Старий» Статут Великого князівства Литовського (1529 р.) також диференціював відповідальність за вбивство залежно від класової (соціальної) приналежності вбитого, широко регламентуючи також відповідальність за вбивство родичів [195, с. 176-184]. Наступний Статут Великого князівства Литовського 1566 р. – «Волинський» – встановлював відповідальність за окремі «нові» види вбивства (вбивство в церкві, будинку священика, вбивство чоловіка або дружини, вбивство пана слугою, вбивство людини приїжджої або безрідної тощо) та корегував розмір матеріальної відповідальності залежно від соціального статусу вбитого. Так званий «Новий» Статут Великого князівства Литовського (1588 р.) також встановлював відповідальність за окремі «нові» види вбивства: вбивство ножем; вбивство таємним способом; вбивство в розбої; вбивство шляхтича людьми простого стану; вбивство вагітної жінки; вбивство міщан міст привілейованих та менших міст; вбивство жидів тощо [ 64, с. 17-18].

Судебник 1947 р., що діяв у той час на теренах Росії, передбачав відповідальність за «душогубство». Вбивця, який не міг виплатити майнове відшкодування родичам вбитого та боярину – «головщину», підлягав смертній карі. Судебник 1550 р. передбачав майнову відповідальність вбивці перед посадовими особами князя, а при відсутності можливості виплатити відповідну суму вбивця потрапляв до тюрми поки не знайде коштів, або страчувався [235, с. 36-38].

У 1654 р. Україна перейшла під протекторат Росії, на теренах якої діяло Соборне уложення 1649 р., яке передбачало кримінальну відповідальність за різні види вбивства. Смертна кара передбачалася не лише за вбивство, готування та замах на вбивство залежною людиною свого пана (не кажучи вже про життя царя), але й за виявлення умислу на їх вбивство. Серед кваліфікованих видів вбивства передбачалися: вчинення вбивства у присутності государя, на його дворі або у церкві, вбивство батьків; дітей; брата, сестри; пана слугою; чоловіка дружиною, особливо через отруєння; вбивство при розбої або крадіжці, які також каралися смертною карою [76, с. 56-60; 188, с. 118-131].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16789.html