Об’єкт умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю

Кожна особа при вчинені злочину завжди завдає або ставить під загрозу завдання шкоди певному об’єкту, що охороняється кримінальним законом. Питання об’єкту злочину у кримінальному праві України є одним з головних і найбільш складних. Об’єкт злочину займає найважливіше місце серед елементів, з яких складається склад злочину. Сутність злочину можна з’ясувати лише тоді, коли відомо, на що він спрямований, що є його об’єктом. Об’єкт як обов’язковий елемент складу злочину має багатопланове кримінально-правове значення. Це пов’язане, насамперед, з тим, що від визначення об’єкта злочину залежить правильність рішення про злочинність або незлочинність діяння, відмежування його від інших злочинів, кваліфікація злочину та відповідальність суб’єкта, що вчинив це суспільно небезпечне діяння.

Щодо визначення об’єкта злочину серед науковців на сьогодні не існує єдності думок, що, безумовно, сприяє розвитку вчення про об’єкт злочину та водночас породжує чимало суперечностей щодо визначення родового та безпосереднього об’єктів тих чи інших злочинів.

Так, Н.С. Таганцев, який одним із перших почав вивчати питання визначення об’єкта злочину, вважав, що об’єктом злочину є юридична норма в її реальному бутті [198, с. 47].

Огляд наукової літератури дозволяє зробити висновок, що згідно з точкою зору Б.С. Нікіфорова об’єктом злочину є суспільні інтереси [151, с. 4]. На суспільний інтерес як об’єкт злочину вказує також Ф. Г. Бурчак [39, c. 6]. М.С. Малеїн вважає, що будь-яке правопорушення порушує суспільні або індивідуальні, економічні або духовні, основні або інші інтереси, які враховані правом. Безпосередньо під інтересом він розуміє юридично передбачене прагнення суб’єкта до досягнення тих благ, володіння якими дозволено державою і забезпечено правовими можливостями певного виду [127, c. 54-58]. О. Затєлєпін об’єктом злочину визнає охоронювану кримінальним законом громадську безпеку, тобто стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, на які посягає кримінально-каране діяння. Суспільні відносини він ототожнює з правовідносинами, зауважуючи, що їх можна вважати «інструментальною» або ж «вторинною» цінністю, «цінністю-засобом», яка не вимагає кримінально-правової охорони. [79, с. 29-31]. Є.В. Фесенко визначає, що об’єктом злочину є цінності, під якими необхідно розуміти різноманітні об’єкти матеріального світу, у тому числі і саму людину, які мають істотне позитивне значення для окремих осіб, соціальних груп і суспільства в цілому [227, с. 7; 228, с. 75-77]. Як зазначають С.Б. Гавриш [42, с. 65] та В.М. Мамчур [130, с. 31], під об’єктом злочину слід розуміти блага, що охороняються законом про кримінальну відповідальність. На думку В.П. Ємельянова, об’єктом злочину слід вважати сфери життєдіяльності людини, адже здійснюючи злочин, винна особа безпосередньо посягає не тільки на людей, але і на ті чи інші різновиди, аспекти, прояви життя, діяльності людини, колективів, суспільства, їх безпеку, умови існування та функціонування, тобто на охоронювані кримінальним законом сфери життєдіяльності людини [68, с. 10].

Як зазначає П.Л. Фріс, об’єктом злочину є суспільні відносини, блага та інтереси, які прийняті під кримінально-правову охорону і яким унаслідок вчинення злочину спричиняється або може бути спричинена шкода [229, с. 9].

У свою чергу, В.М. Трубников вважає, що первинним об’єктом злочинного посягання є суспільні відносини, які він називає «соціальною оболонкою», а вторинним об’єктом – блага, цінності, сферу життєдіяльності, що знаходяться всередині соціальної оболонки [202, с. 82].

Таким чином, можна спостерігати суттєву різноманітність точок зору щодо визначення об’єкту злочину, як прямо протилежних одна одній, так і таких, що інтегрують декілька підходів у єдину теорію об’єкту злочину. З урахуванням предмету та об’єму нашого дослідження вважаємо неможливим зупинятися на аналізі кожної окремої точки зору з цього приводу, кожна з яких має як певні вади, так й значну частину конструктивного.

На наш погляд, вірним є найбільш поширений та аргументований на сьогодні підхід, відповідно до якого, об’єктом злочину є суспільні відносини. Уперше думку про те, що об’єктом злочину є суспільні відносини, висловив А.А. Піонтковський ще у 1924 р. [166, с.130]. Згодом ця точка зору була підтримана та розвинута багатьма вченими (В.К. Глістіним [47, с. 30], В.Я. Тацієм [200, с. 14], М.Й. Коржанським [104, с. 104], М.І. Бажановим [115, с. 90], А.В. Савченко [117, с. 79], І.П. Малаховим [126, с. 39] та іншими [118, с. 100; 135, c. 12]).

Як вірно зазначає М.Й. Коржанський, суспільні відносини – це реальна і єдина форма людського суспільства, суспільні відносини – це єдиний спосіб людського співжиття [105, с. 9]. Слід враховувати, що обсяг суспільних відносин, що становлять категорію об’єкта злочину, суворо визначений – до нього входять тільки ті, що перебувають під охороною кримінального закону [200, с. 14].

Викладене дає підстави констатувати, що проблема об’єкта злочину в кримінальному праві не втратила своєї актуальності й до теперішнього часу має дискусійний характер. Проаналізувавши сформульовані у кримінально-правовій теорії концепції щодо сутності об’єкта злочину, вважаємо, що всі перелічені у них категорії є відображенням окремих елементів всієї сукупності суспільних відносин. Незважаючи на певні розходження у визначенні істотних ознак об’єкта злочину, у науці кримінального права, на нашу думку, найбільш прийнятною є точка зору, згідно з якою визначальною ознакою об’єкта будь-якого злочину є суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Така думка обґрунтовується тим, що всі відносини (їх структурні елементи) перебувають у нерозривному діалектичному взаємозв’язку та взаємодії, а тому неможливо посягнути на одну із них, не зачипаючи певною мірою іншої. Звичайно, при кваліфікації того чи іншого діяння через аналіз структурних елементів суспільних відносин ми ставимо на перший план ті блага, інтереси чи цінності, яким насамперед було заподіяно шкоди. При цьому розглядати такі категорії окремо одну від одної не можна, хіба що лише теоретично і зі значною часткою умовності, оскільки насправді вони взаємозалежні та взаємодіють між собою. Суспільні відносини з огляду на семантичне та доктринальне тлумачення цього поняття представляють собою найважливіші й соціально необхідні зв’язки між людьми в процесі їхньої життєдіяльності. Вчиняючи злочин, особа порушує ці зв’язки, що призводить до процесу руйнування всієї соціальної системи, робить таке порушення суспільно небезпечним чи шкідливим для суспільства. Іншими словами, характером і сутністю суспільних відносин, на які посягає винний, визначається характер і ступінь суспільної небезпеки злочинних діянь [109].

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16789.html