Суб’єктивна сторона умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю

Суб’єктивна сторона злочину визначається внутрішніми процесами, які відбуваються в психіці та свідомості злочинця [142, с. 49]. Суб’єктивна сторона злочину розкриває внутрішнє психічне ставлення винного до вчинюваного ним діяння та наслідків цього діяння. Відносна самостійність суб’єктивної сторони проявляється у тому, що вона породжує, спрямовує та регулює об’єктивну сторону злочину. Зміст суб’єктивної сторони злочину характеризують певні юридичні ознаки. Традиційно вважається, що суб’єктивна сторона характеризується формою вини, мотивом та метою [115, с. 142].

Вина є основною та обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину. Принцип кримінальної відповідальності за наявності вини законодавчо сформульований у Конституції України, а саме у ст. 62, згідно з якою особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та встановлена обвинувальним вироком суду [101]. Її зміст відображують об’єктивні ознаки злочину, що характеризують його об’єкт, предмет і об’єктивну сторону. Отже, не може існувати абстрактної вини, відірваної від конкретного суспільно небезпечного діяння. Вина є певним психічним зв’язком між суб’єктом злочину і вчиненим ним діянням.

Форма вини – це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння. У даному сполученні і виражається психічне ставлення особи до діяння та його наслідків. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини – умисел (прямий і непрямий) – ст. 24 КК України і необережність (злочинна недбалість і злочинна самовпевненість) – ст. 25 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України, вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Як зазначалось у попередньому розділі роботи, пропонуємо вбивством вважати умисне позбавлення життя іншої людини. У цьому визначенні підкреслюється те, що позбавлення життя може бути тільки умисним, тоді як заподіяння смерті може бути й необережним. Таким чином, як вбивство, кримінальна відповідальність за яке передбачена у ч. 1 ст. 115 КК, так й вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, характеризуються лише умисною формою вини.

Щодо розмежування умислу на прямий та непрямий, як випливає з тексту закону, законодавець у даному випадку на ставить з цього приводу жодних обмежень. Таким чином, вбивство з особливою жорстокістю може вчинятися як з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечний наслідок у вигляді смерті іншої людини і бажає настання такого наслідку), так і з непрямим (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечний наслідок у вигляді смерті іншої людини і хоча не бажає настання такого наслідку, але свідомо припускає його настання). Отже, різниця між вбивством із прямим умислом і вбивством із непрямим умислом полягає, насамперед, у вольовому моменті умислу. Прямий умисел має місце, коли винна особа бажає позбавити життя іншу людину, а непрямий – коли винна особа не бажає, але свідомо допускає настання смерті іншої людини.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16789.html