Особливості кваліфікації умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю

Кваліфікація злочину є найскладнішим завданням у правозастосуванні. Ніяка інша правозастосовна діяльність не вимагає врахування такої кількості конкретних обставин вчинення діяння, такого досконалого знання законодавства, що передбачає відповідальність за його вчинення, та слідчо-прокурорської і судової практики. Саме в цій діяльності припускається й найбільша кількість помилок. Більшість вироків змінюється і скасовується через неправильну кваліфікацію злочинів [103, с. 2].

У кримінальному праві кваліфікацією називається юридична оцінка злочину і встановлення (застосування) тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує ознаки цього злочину.

Правильна кваліфікація злочинів – необхідна умова забезпечення законності в боротьбі зі злочинністю. У свою чергу, неправильна кваліфікація веде до порушення прав і законних інтересів як держави, так і окремих громадян, перешкоджає нормальному здійсненню правосуддя, підриває авторитет органів розслідування і суду, а в кінцевому підсумку – авторитет держави. Така кваліфікація може призвести до притягнення невинного до кримінальної відповідальності або призначення винному покарання, що не ґрунтується на законі. Точно так помилкова кваліфікація може призвести до необґрунтованого звільнення винного від відповідальності або відповідного покарання. Тому вирок суду, що ґрунтується на неправильній кваліфікації, підлягає зміненню або скасуванню.

Практичне значення кваліфікації злочинного діяння виявляється в тому, що вона визначає:

• юридичну оцінку вчиненого діяння, його суспільну сутність і небезпечність (тяжкість);
• міру відповідальності і міру покарання;
• обтяжуючі обставини, що суттєво посилюють кримінальну відповідальність за вчинення наступних злочинів;
• підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності;
• правові наслідки кримінальної відповідальності.

Необхідно зауважити, що в теорії кримінального права виокремлюють два види кваліфікації (найпоширеніша точка зору): офіційну (легальну) та неофіційну (доктринальну).

Офіційна (легальна) кваліфікація — це кримінально-правова кваліфікація, яка провадиться особами, спеціально уповноваженими від імені держави: працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами, суддями. Офіційна кваліфікація провадиться на всіх стадіях руху кримінальної справи — від її порушення до розгляду в порядку нагляду.

Неофіційна (доктринальна) кваліфікація — це відповідна оцінка злочинного діяння, яку надають наукові працівники, автори журнальних статей, монографій, підручників, студенти, що вивчають конкретні кримінальні справи. Неофіційна кваліфікація відбиває тільки думку осіб, які її здійснюють, роз'яснює їхні відповідні позиції і має значення для вивчення права і формування правових поглядів у суспільстві [70, с. 2].

У більшості випадків умисні злочини, у реальній дійсності, вчиняються певними етапами, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення, що визначаються як стадії вчинення злочинів.

Теорія кримінального права виокремлює такі стадії вчинення злочину: готування до злочину, замах на злочин та закінчений злочин.

Згідно з ч. 1 ст. 14 КК України, під готуванням до злочину розуміється підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Відповідно до ст. 15 КК України, замах на злочин поділяється на два види: закінчений замах та незакінчений замах. Згідно з ч. 2 ст. 15 КК України, замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Цей замах нерідко називають невдалим. Відповідно до ч. 3 ст. 15 КК України, замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Згідно з ч. 1 ст. 13 КК України, закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Незакінченим злочином, згідно з ч. 2 ст. 13 КК України, являється готування до злочину та замах на злочин.

За чинним кримінальним законодавством, формула кваліфікації незакінченого злочину складається із зазначення ч. 1 ст. 14 або ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 (в залежності від того, який вид замаху мав місце) та зазначення відповідної статті Особливої частини КК України.

Для правової кваліфікації вбивства треба досить старанно досліджувати інтелектуальний момент умислу: передбачав чи не передбачав винний, що його дії можуть призвести до смерті потерпілого.

При цьому слід мати на увазі, що в тих випадках, коли такі наслідки передбачались винним, то вбивство повинно кваліфікуватися як умисне [102, с. 9].

На наш погляд, незакінченим злочин, передбачений п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, може бути у разі:

• наявності помилки в діянні винної особи;
• припинення злочинного діяння винної особи іншими особами;
• ненастання наслідків у виді смерті потерпілого за обставин, які не залежали або не були звісні винному;
• неможливості доведення діяння до кінця у разі непереборної сили;
• у разі добровільної відмови від доведення злочину до кінця, що являється підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Розглянемо особливості кваліфікації злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, у разі наявності зазначених вище випадків.

Під помилкою в кримінальному праві розуміється неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні ознаки вчинюваного нею діяння [133, с. 4]. Залежно від змісту обставин, що неправильно сприймаються суб’єктом, розрізняють два види помилки: юридичну і фактичну.

Юридична помилка полягає в неправильному уявленні особи про юридичні властивості вчиненого, його правову характеристику. У теорії кримінального права виокремлюються такі види юридичної помилки: а) помилку в злочинності діяння; б) помилку в кваліфікації злочину; в) помилку у виді і розмірі покарання.

Відносно умисного вбивства з особливою жорстокістю, на нашу думку, зазначений вид помилки виключається, оскільки у разі вчинення зазначеного злочину осудною особою не викликає сумнівів той факт, що ніхто не може помилятися у злочинності такого діяння, його кваліфікації або у виді чи розмірі покарання, оскільки, по-перше, життя людини, як вже зазначалося, являється найвищою соціальною цінністю та, по-друге, позбавлення людини життя способами, характеристика яких наводилася вище, не може бути інтерпретовано будь-яким іншим чином, окрім як найтяжчий злочин проти життя людини.

Фактична помилка – це неправильне уявлення особи про фактичні об’єктивні ознаки вчинюваного нею діяння. У теорії кримінального права виокремлюються такі види фактичної помилки: а) помилку в об’єкті; б) помилку в характері діяння (дії або бездіяльності); в) помилку в причинному зв’язку; г) помилку в особі потерпілого.

Помилка в об’єкті при вчиненні злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, може мати місце у разі наявності умислу у винної особи на вчинення зазначеного діяння відносно «спеціального потерпілого» (співробітника правоохоронних органів, судді тощо), тобто в цьому випадку безпосереднім об’єктом (на спричинення шкоди якому спрямований умисел винної особи) вчиненого діяння є суспільні відносини у сфері авторитету та нормальної діяльності правоохоронних органів або у сфері порядку здійснення правосуддя тощо, а через помилку винна особа вчиняє зазначене діяння відносно іншої особи, яка не відноситься до зазначених осіб. У цьому випадку діяння винної особи кваліфікуються наступним чином: за вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю «помилкової особи» – за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України та за ч. 2 ст. 15, ст. 348 (або 379 тощо) КК України, тобто за закінчений замах відносно тієї особи, на вбивство якої був безпосередньо спрямований умисел.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/16789.html