Регулювання та класифікація міжнародної трудової міграції: визначення операційних понять

Із набуттям незалежності Україна стала безпосереднім учасником глобальних міграційних процесів, а також важливою компонентою світового ринку праці. Істотне зростання масштабів та інтенсивності світового обміну трудових ресурсів актуалізує дослідження процесу участі в ньому України. Швидка інтеграція України у глобальний міграційний простір вимагає розробки та реалізації ефективних механізмів регулювання процесів міграції. Практичне застосування цих механізмів можливе лише після розробки насамперед ґрунтовних теоретичних основ та способів їх використання. Таким чином, важливо окреслити поняття «механізми регулювання міжнародної трудової міграції», визначити основні компоненти цього поняття та дослідити його характерні особливості для умов вітчизняної економіки. Для глибшого аналізу цього терміна необхідно розглянути значення поняття «регулювання міжнародної трудової міграції». Для цього доцільно з’ясувати, що саме є об’єктом «регулювання».

Насамперед, варто окреслити сегмент осіб, які відносяться до категорії міжнародних трудових мігрантів, навколо якого існують активні дискусії. Наприклад, у російській науковій літературі деякий час тривала дискусія щодо тлумачення терміна «міграція» [161]. Що стосується терміна «міжнародний мігрант», то на сьогодні не існує його чіткого та загальновизнаного трактування, закріпленого нормативно-правовими актами зобов’язального характеру. У Рекомендаціях ООН від 1997 р. поняття «міжнародного мігранта» подано як «… особу, яка проживає поза межами країни, резидентом якої вона є» [237]. «Короткостроковий мігрант» у згаданому документі розглядається як особа, яка, будучи нерезидентом, проживає в певній країні не менше трьох місяців, але не більше одного року, «довгостроковими мігрантами» вважаються нерезиденти, які проживають у певній країні не менше одного року [237]. Виняток становить переміщення осіб з метою відвідин родичів, екскурсій, рекреації, у медичних, підприємницьких чи релігійних цілях. Однак таке трактування експертів ООН носить лише рекомендаційний характер і не набуло імплементації у внутрішнє законодавство окремих країн. Водночас, у статистичному звіті ООН щодо потоків міжнародних мігрантів за 2006 р. експерти цієї організації зараховували до категорії міжнародних мігрантів осіб, які проживають поза межами країни народження [237]. У випадку, якщо дані про місце народження особи в певних країнах відсутні, то до міжнародних мігрантів ООН відносить осіб, які проживають на території країни, громадянами якої вони не є [237]. Зауважимо, що визначення мігранта під кутом зору громадянства є дещо дискусійним, оскільки існують країни, в яких дозволено подвійне громадянство. Тому постає питання, чи класифікувати особу, яка володіє подвійним громадянством і здійснює рух у межах цих двох країн як міжнародного мігранта. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне відносити до міжнародних мігрантів осіб, які здійснюють рух між країнами (тобто перетинають державні кордони) незалежно від їх громадянства, місця народження тощо з метою, що не стосується туристичних поїздок, рекреації, медичного обслуговування чи відвідин родичів.

Стосовно терміна «трудовий мігрант», то існує закріплене у Конвенції МОП № 97 визначення, відповідно до якого «… працівник-мігрант – це особа, яка мігрує з однієї країни до іншої з метою працевлаштування» [122]. Наразі Україна ще не приєдналася до цієї Конвенції (Додаток Д, табл. Д 1), проте такі можливості активно дискутуються серед представників наукових та політичних кіл. В Європейській конвенції про правовий статус трудових мігрантів 1977 р. зазначено, що термін «трудовий мігрант» стосується осіб, діяльність яких регулюється міждержавними двосторонніми договорами, відповідно до яких одна держава дозволяє перебувати на її території громадянам іншої для здійснення оплачуваної трудової діяльності [20]. Ця Конвенція ратифікована Україною у березні 2007 р. [125]. Подібне, проте частково розширене тлумачення трудового мігранта наведено в «Конвенції про правовий статус трудових мігрантів і членів їхніх сімей держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав» 2008р., що була ратифікована Україною у грудні 2011 р. [174], де до категорії «трудових мігрантів» відносять осіб, що є громадянами однієї держави, а також осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території держави, громадянами якої вони не є та здійснюють оплачувану трудову діяльність на території цієї держави [36].

Щодо трактування трудової міграції експертами МОМ, то в глосарії цієї інституції за 2004 р. подано наступне трактування – «… переміщення людей з однієї країни в іншу з метою працевлаштування» [226]. Звідси трудовий мігрант – особа, яка переміщується з однієї країни в іншу з метою працевлаштування.

На наш погляд, саме це загальне визначення найповніше окреслює поняття трудової міграції. Зважаючи на існування внутрішньої трудової міграції, варто класифікувати осіб, які переміщуються з однієї країни в іншу з метою працевлаштування як міжнародних трудових мігрантів. Вважаємо за доцільне вживати термін «особи», замість «робоча сила», «трудові ресурси», «людський капітал», «трудовий потенціал» тощо, оскільки в економічній літературі існує певна дискусія щодо вживання та значення цих термінів [7], [92]. Схоже визначення міжнародної трудової міграції подають О. Г. Пуригіна та С. Е. Сардак, а саме як «… переміщення населення через державні кордони з метою вступу у трудові відносини з роботодавцями в іншій країні» [132].

Таким чином, поняття «регулювання міжнародної трудової міграції» охоплює регулювання процесів міждержавного переміщення осіб з метою працевлаштування і, відповідно, усіх проблемних аспектів, що супроводжують ці процеси, зокрема: (1) нечітке окреслення правовідносин, які виникають у зв’язку з переміщенням, працевлаштуванням та перебуванням за кордоном як самих трудових мігрантів, так і членів їх сімей; (2) наявність низки передумов та деструктивних наслідків цього переміщення; (3) структурні диспропорції та деформації обсягів, вікового, статевого, кваліфікаційного складу тощо вітчизняного ринку праці.

Щодо терміна «регулювання», то в економічній літературі воно розглядається як здійснення цілеспрямованого впливу на економічні і соціальні системи, їх формування і розвиток. Регулювання (лат. – regulare) – підпорядковувати відповідному порядку, правилу, упорядковувати [18]. «Регулювання» також трактують як вид управлінської діяльності, спрямованої на усунення відхилень, неточностей, недоліків тощо в керованій системі шляхом розроблення і запровадження керуючою системою відповідних заходів [42]; або як форму цілеспрямованого управлінського впливу, що зорієнтований на підтримку рівноваги в управлінському об’єкті і на його розвиток шляхом застосування певних методів, інструментів, засобів [7, с.105]. Виходячи з цього, регулювання можна розглядати як один із способів управління.

На нашу думку, «регулювання» в контексті міжнародної трудової міграції варто розглядати як певний процес, який має наступні фази:

1. Фаза моніторингу (де моніторинг – наукові, технічні, технологічні, організаційні заходи, які забезпечують систематичний контроль за станом і тенденціями розвитку [166]), що передбачає такі напрями:

а) моніторинг процесів міграції – акумулювання та аналіз статистичних даних щодо обсягів, вікового, статевого, кваліфікаційного складу, сфери діяльності трудових мігрантів, а також векторів переміщення, динаміки руху, передумов та мотивації до міграційної активності;

б) моніторинг та оцінка наслідків міжнародної трудової міграції, її вплив на ринок праці та його деформації, а також на соціально-економічний розвиток держави загалом;

в) моніторинг та аналіз нормативно-правової та законодавчої бази у сфері міграції;

г) моніторинг інституційно-адміністративного забезпечення управління міжнародною трудовою міграцією.

2. Фаза розробки та прийняття рішень. Варто зазначити, що у наукових дослідженнях, що стосуються розробки та запровадження управлінських рішень в економіці, існує ціла низка технологій (теорія менеджменту) [53], підходів (економічний аналіз) [19] та моделей прийняття рішень (теорія менеджменту та економічний аналіз), тому у цьому дослідженні ми не будемо детально на них зупинятися і, узагальнюючи існуючі трактування, стисло виділимо наступні етапи:

а) діагноз проблеми – на основі нагромаджених під час «фази моніторингу» даних здійснюється окреслення та постановка проблеми чи проблемної ситуації та визначення мети вирішення проблеми;

б) формування сценарних підходів до прийняття рішення – застосування методів економічного аналізу та прогнозування для розробки й оцінки шляхів і засобів вирішення проблеми і, в кінцевому результаті, вибір оптимального варіанту;

в) прийняття рішення – схвалення обраного оптимального варіанту.

3. Фаза імплементації (виконання) рішення. Ця фаза, як і попередня, представляє собою низку логічних і послідовно взаємопов’язаних етапів:

а) деталізація рішення і розробка організаційних заходів (планів);

б) підбір виконавців і доведення рішення до них;

в) ресурсне забезпечення роботи виконавців;

г) контроль за перебігом виконання рішення;

д) підведення підсумків про виконання рішення – розробка звіту.

Остаточне визначення терміну «регулювання міжнародної трудової міграції», а також «механізми регулювання міжнародної трудової міграції» неможливе без урахування того факту, що це регулювання здійснюється на різних рівнях, із використанням різного управлінського інструментарію та методів реалізації, відтак різниться своїми механізмами.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/10336.html