Виробничий кооператив як організаційна мікросистема

Кооперативні формування різних типів та видів виступають відносно самостійними підсистемами у межах єдиної кооперативної системи. Активізація кооперативних форм господарювання неможлива без чіткого усвідомлення змісту, мети та принципів діяльності кооперативів. Кооператив як організаційна форма кооперативної діяльності є специфічною, якісно відмінною від інших формою господарювання. Погляди на суттєві характеристики та особливості кооперативів у зарубіжній і вітчизняній літературі є неоднозначними та подекуди суперечливими. Значною мірою це пояснюється неодномірністю поняття кооперативу, складністю та динамічністю самих кооперативів, а також розмаїттям форм та видів кооперативної діяльності. Загалом у 100 країнах світу функціонують кооперативні утворення понад 120 видів.

Кооперативи як вагома складова світової економіки за обсягом еквівалентна економіці Канади, яка посідає 9-те місце у світі. Кооперативи світу  нараховують  800 млн.  членів, надаючи 100 млн. робочих місць, що на  20 % перевищує кількість робочих місць, створених всіма транснаціональними компаніями. У США в 2006 році 100 кооперативних організацій з найвищим рівнем доходу внесли до економіки понад 150 млрд. дол. сукупного прибутку.  В багатьох секторах економіки кооперативи спроможні виконати роботу, яка не під силу транснаціональним компаніями, або виконати її краще.

У країнах Західної Європи кооперативні підприємства та підприємства з широкою участю працівників у власності в повоєнний період набули значного розвитку і зараз це стійкий сектор економіки. Членами різних видів кооперативів в ЄС є близько 46% населення, у скандинавських країнах – більше половини, в Японії – близько 30%. У Німеччині кооперативи та кооперативні товариства охоплюють 85% усіх комерсантів та 60% усіх виробників. Вклад кооперативів у економіку Фінляндії досягає 16,1 %. Нової Зеландії  – 13,9 %, Швейцарії – 11,0 % , Нідерландів – 10,2 %, Норвегії – 9 % [147]. Завдяки розвитку мережі кооперативних підприємств регіон Еміліо Романо, що був у 1970-х роках одним з найбідніших в Італії, став у 2005 році найзаможнішим.

 У ряді країн недооцінка ролі кооперативів у розвитку економіки, недостатня інформованість населення про характер і переваги кооперативної діяльності, спричинили певний застій та навіть скорочення кількості кооперативів. Останніми ж роками роль кооперативів переоцінюється. За умов посилення конкуренції з боку великого бізнесу кооперативи розглядаються як чи не єдина форма, спроможна компенсувати брак малих підприємств в Європі.

Найперспективнішою є організація кооперативів для підприємців-початківців, оскільки вона надає їм фінансові переваги порівняно з окремими малими підприємствами. Кооперативи є основним провідником інтересів малого бізнесу в Європарламенті, дедалі більше уваги приділяється створенню загальноєвропейського статуту кооперативу. Кооперативи беруть участь у програмах ЄС з підвищення конкурентоспроможності та новацій на 2007-2013 роки, якими передбачені асигнування обсягом 2 млрд. євро для фінансової підтримки та 1 млрд євро на нові проекти різних контактних мереж малих і середніх підприємств. Зареєстровані в одній із країн ЄС кооперативи мають змогу діяти в інших державах – членах ЄС, залучаючи зовнішніх інвесторів (за умови збереження кооперативного характеру підприємства).

За даними МКА, до 2015 року кількість учасників кооперативних форм діяльності досягне 1 млрд. і охопить понад 20 % дорослого населення світу. Зважаючи на прогресивну роль кооперативних форм господарювання у вирішенні проблем бідності, створенні нових робочих місць і соціальній інтеграції, ООН проголосила 2012 рік Міжнародним роком кооперації. «У глобалізованому світі, де стимулом є економічні і культурні виклики, кооперативна система повинна складатись з підприємств, що наочно демонструють свої цілі, досягнення найкращих результатів економічної діяльності та виразну кооперативну ідентичність… Кооперативна система повинна впливати на домінуючу економічну культуру, що впроваджується найбільшими глобальними гравцями [36].

Реформування постсоціалістичної економіки поставило завдання як уніфікації теоретичних понять, так і якісного оновлення трактування поняття кооперативу. Перший теоретик кооперативного руху Кінг вважав, що кооператив нічим не відрізняється від інших товариств, але для нього характерна здатність спільно досягти того, чого неможливо досягти поодинці [297, с.8]. На особливостях економічної природи кооперативу, що спрямований на зменшення витрат на споживчі потреби його учасників або збільшення їх трудового доходу завдяки спільному веденню господарства, наголошував М. І. Туган-Барановський  [396, с. 94].

Як форму економічного самозахисту та неприбуткову демократичну форму самодопомоги розглядав кооперативи С. Прокопович [330, с.12-13]. На підпорядкуванні взаємодопомозі, просвітницькій та культурній діяльності, що не забезпечує учасникам підприємницького прибутку ні в якому вигляді, наголошував у визначенні кооперативу В. Пекарський [303, с.243].

Поряд із цим, традиційно при визначенні кооперативу увага зосереджувалась на організаційному аспекті його діяльності: відкритості організації, добровільності членства (І.А. Зассен); добровільності участі, самоуправлінні, рівноправності, прямій участі в діяльності (А.Н. Анциферов); на задоволенні споживчих або господарських потреб членів як основній меті кооперативу (П. Маслов). А. В. Чаянов підкреслював підпорядкованість діяльності кооперативу економічним інтересам учасників, що при цьому є і клієнтами, і господарями [408, с.8-9]. Він підкреслював, що «характерною рисою кооперативного підприємства є те, що воно ніколи не може бути самодостатнім, маючи власні інтереси, що лежать поза інтересами його членів, це підприємство, що обслуговує своїх клієнтів, які є його господарями і будують його управління так, щоб воно  було безпосередньо відповідальне перед ним, і лише перед ним» [ 407]. На соціальній природі кооперативів акцентували увагу К. Пажитнов і М. Мещеряков [317, с.15].

У країнах із централізованою плановою економікою кооперативи розглядались як організації, що функціонують на засадах суспільної соціалістичної власності, яка є однотипною з державною власністю усуспільнених засобів виробництва. Курс на поступове зближення та злиття колективної власності з загальнонародною на практиці зумовив переродження кооперативів у різновид державних підприємств, спричинивши деформування їх суті. Відбулася підміна колективних інтересів членів кооперативу відомчими, відчуження членів кооперативу від власності та управління.

Сьогодні існує багато визначень кооперативів. Методологічне значення найвідоміших ознак кооперативу, як його ідентифікують зарубіжні дослідники, аналізує В.Зіновчук (Додаток А.1) [152]. Широку порівняльну характеристику різних визначень кооперативів наводить В. В. Гончаренко [101]. Більшість авторів акцентують увагу на одній зі сторін  їхньої діяльності – економічній, соціальній або організаційній. Здебільшого у визначенні кооперативу акцентується на спільності мети суб’єктів кооперативу; підпорядкованості отриманих прибутків задоволенню потреб не самої організації, а її учасників; на демократичному характері управління економічною діяльністю за активної участі членів.

Вся работа доступна по ссылке  http://mydisser.com/ru/catalog/view/15065.html