---

Соціальне обслуговування сімей з дітьми

Соціальний захист сімей з дітьми є одним з пріоритетних напрямків реалізації державою своєї соціальної функції, яка здійснюється, у томі числі, шляхом соціального обслуговування даної категорії населення.

Соціальне обслуговування – це один з видів соціального захисту населення, в тому числі й сімей з дітьми. О.М. Доброхотова основними його ознаками називає направленість на забезпечення якості життя, гарантування повноти та всебічності соціального захисту; виникнення права на соціальне обслуговування у зв’язку з необхідністю мінімізації наслідків складної життєвої ситуації; довготривалий характер надання; сприяння відновленню статусу суб’єкта, який існував до настання соціального ризику або адаптації до нових життєвих обставин [132, c. 365]. А.М. Лушніков, М.В. Лушнікова доповнюють даний перелік, вказуючи на те, що соціальне обслуговування по своїй природі є місцевим, як правило, муніципальним; при збереженні провідної ролі держави надання різних соціальних послуг здійснюється широкою мережею недержавних структур; реалізація суб’єктом права на соціальне обслуговування, як правило, не залежить від рівня його матеріального забезпечення [98, c. 244-245]. Б.І. Сташків характерними рисами соціального обслуговування визначає також нематеріальний характер соціальних послуг, як форми соціального обслуговування, а також неможливість їх зберігання, транспортування і нагромадження [280, c. 21].

Відповідно до ст. 1 Закону України  «Про соціальні послуги» [241], соціальне обслуговування визначається як система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам і групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності. У той же час дане визначення не можна назвати, з точки зору законодавчої техніки, ідеальним, так як підтримку у широкому розумінні можна розглядати також в якості допомоги, що виходить за рамки нормативно-правового регулювання вищезазначеного Закону.

У той же час у законодавстві України, а також теорії права соціального забезпечення, немає єдності точок зору щодо форм здійснення соціального обслуговування. Так, ст. 5 Закону України  «Про соціальні послуги» визначає дві форми останніх: матеріальну допомогу та соціальне обслуговування. Таким чином, незрозумілим залишається питання щодо співвідношення понять «соціальні послуги» та «соціальне обслуговування».

Як зазначає В. Гончаров, категорії «соціальні послуги» та «соціальне обслуговування» при всій їх схожості суттєво відрізняються одна від одної, оскільки послуга надається без врахування ступеня потреби особи [34, c. 109], з чим не можна погодитися. 

Оскільки відповідно до положень Закону соціальні послуги є комплексом заходів щодо надання допомоги окремим особам чи їх групам, які опинились у складній життєвій ситуації, то з іншого боку, дане поняття може бути визначене як результат діяльності соціальних установ, як суб’єктів їх надання. Виходячи з цього, не можна говорити про те, що соціальні послуги надаються без урахування рівня потреби особи, а також, що соціальне обслуговування є формою їх здійснення.

Н.М. Стаховська вважає, що формами здійснення соціального обслуговування, поряд з соціальними послугами, є пільги, натуральна та інші форми [279, c. 132]. На думку В.П. Галаганова, соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг, а також натуральної допомоги інвалідам, престарілим та іншим категоріям громадян, які цього потребують, а також їх сім’ям [28, c. 437].

У той же час більшість вчених, таких як М.Л. Захаров, Е.Г. Тучкова [59, c. 492], М.В. Філіпова [128, c. 363], Б.І. Сташків [280, c. 17] та ін., погоджуються з думкою про те, що вся система соціального обслуговування направлена на забезпечення громадян лише нематеріальними послугами. Ідентичного висновку можна дійти шляхом аналізу Переліку соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 3 вересня 2012 р. № 537 [188], який включає в себе комплекс виключно нематеріальних заходів у сфері соціального обслуговування населення.

Дотримуючись зазначеної точки зору, вважаємо, що соціальне обслуговування сімей з дітьми реалізується шляхом здійснення соціальних послуг. Надання різного роду пільг та грошових допомог є самостійними видами соціального захисту сімей з дітьми. Підтвердженням даного висновку є ст. 8 Закону України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» [243], відповідно до якої, соціальне обслуговування сімей здійснюється шляхом надання їм комплексу соціальних послуг.

Виходячи з вищезазначеного, для створення єдності законодавства у сфері соціального обслуговування, вважаємо, що необхідно внести зміни до ст. 5 Закону України «Про соціальні послуги», зазначивши, що формою соціального обслуговування є надання спеціально уповноваженими органами комплексу соціальних послуг.

У зв’язку з цим визначення поняття соціального обслуговування, що міститься у ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги», також потребує уточнення. Вважаємо, що найбільш вдалою є дефініція, надана Б.І. Сташківим, який визначає дане явище як діяльність соціальних служб щодо надання безоплатно або на пільгових умовах соціальних послуг особам, які перебувають у важких життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги з метою їх подолання або пом’якшення [280, c. 19].

У зв’язку з цим, на нашу думку, доцільним є внесення змін до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги», який з метою дотримання принципу юридичної ясності, викласти у наступній редакції: «соціальне обслуговування – це діяльність соціальних служб щодо надання комплексу соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою подолання або пом’якшення обставин, які  порушують їх нормальну життєдіяльність».

Виходячи з цього, соціальне обслуговування сімей з дітьми можна визначити як діяльність соціальних служб щодо надання соціальних послуг сім’ям з дітьми у зв’язку з необхідністю утримання та виховання дитини та в інших випадках, які порушують їх нормальну життєдіяльність, з метою їх подолання або пом’якшення.

Як уже зазначалося в попередніх розділах дисертації, у процесі життєдіяльності сімей з дітьми спіткає велика кількість соціальних ризиків, серед яких найпоширенішими є інвалідність, хвороба, сирітство, виховання дитини одним з батьків та ін. Кожен з них дає право зазначеній категорії населення на отримання соціального захисту, в тому числі й у вигляді соціального обслуговування. У той же час, конкретні види соціальних послуг, які надаються у зв’язку з певним соціальним ризиком сім’ям з дітьми, можуть відрізнятися один від одного залежно від їх змісту, суб’єкта, місця надання та інших критеріїв, що обумовлює необхідність їх класифікації з метою систематизації та забезпечення ефективного дослідження.

Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальні послуги», соціальні послуги  можуть надаватися як за плату, так і безоплатно. Так, безплатно соціальні послуги в обсягах, що не перевищують державних соціальних стандартів у цій сфері, надаються сім’ям з дітьми, які потребують додаткового захисту за умови, що середньомісячний дохід такої родини не перевищує встановлений законом прожитковий мінімум, а також у випадку перебування дитини такої сім’ї в складній життєвій ситуації, обумовленій інвалідністю, хворобою, сирітством, жорстоким відношенням. В інших випадках соціальні послуги сім’ям з дітьми здійснюються на платній основі, їх вартість диференціюється залежно від доходу родини, але не може перевищувати 12 % середньомісячного сукупного доходу за попередні шість місяців [199].

Не дивлячись на те, що законодавством закріплене право особи, у тому числі сімей з дітьми, на безоплатні соціальні послуги, все ж воно обмежене обсягом державних соціальних стандартів у цій сфері, які були введені у національну юридичну практику у 2012 році Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо надання соціальних послуг» [142]. У той же час у випадку надання соціальних послуг державними та комунальними закладами понад обсяги, визначені державними стандартами, їх діяльність є оплатною. Тарифи на соціальні послуги в такому випадку визначаються Кабінетом Міністрів України.

Беручи до уваги позитивне значення запровадження державної стандартизації соціальних послуг, на жаль, положення нормативно-правових актів у цій сфері не можуть бути реалізовані повною мірою, оскільки стандарти більшості соціальних послуг ще не розроблені, що у свою чергу обмежує право громадян, у тому числі сімей з дітьми, на соціальний захист.

В Україні види соціальних послуг закріплені також на законодавчому рівні. Так, частиною четвертою ст. 5 Закону України «Про соціальні послуги» визначені такі соціальні послуги, як соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, юридичні, інформаційні, послуги у сфері працевлаштування та інші. Підставою для виділення цих видів соціальних послуг є їх зміст.

Ще однією підставою для класифікації соціальних послуг може бути організаційно-правова форма соціального захисту. Так, залежно від даного критерію можна виділити два види соціальних послуг, а саме: страхові та нестрахові.

Страхові соціальні послуги сім’ям з дітьми надаються в рамках загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та передбачають комплекс заходів щодо санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб та членів їх сімей. Особливістю даного виду соціальних послуг є коло суб’єктів, які мають право на їх отримання, а також джерело їх фінансування.

Інші соціальні послуги, що надаються в рамках соціального захисту сімей з дітьми, носять нестраховий характер та фінансуються з різних джерел, що залежать від суб’єкта їх надання.

Саме залежно від цього критерію Б.І. Сташків пропонує ділити соціальні послуги на групи, в рамках яких вказує на окремі їх види, що характерні саме для цієї групи [280, c. 4]. Так, залежно від суб’єкта надання, вчений виділяє соціальні послуги, що надаються органами Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства молоді та спорту України, Міністерства освіти і науки України. Але дану класифікацію не можна назвати повною, оскільки відповідно до діючого законодавства, основним суб’єктами, які надають соціальні послуги, поряд з державними, є комунальні установи, які фінансуються як за рахунок державних коштів, так і за рахунок місцевого бюджету та безпосередньо реалізовують соціальну функцію держави.

Прикладом здійснення соціального обслуговування сімей з дітьми комунальними закладами соціального захисту є функціонування комунальної установи змішаного типу «Львівський міський центр реабілітації «Джерело», яка була створена ухвалою Львівської міської ради від 25 жовтня 2007 року №1156 [304].

Центр  функціонує як комунальна реабілітаційна установа змішаного типу, на базі якої здійснюється надання соціальних реабілітаційних послуг дітям-інвалідам та особам з інвалідністю через розумову відсталість, психічні захворювання і порушення фізичного розвитку.

На базі реабілітаційного центру «Джерело» реалізуються ряд програм з надання соціальних послуг, зокрема, раннє втручання, що передбачає реабілітаційну програму, супровід сім’ї у кризовій ситуації, терапію харчування, сприяння у підтримці батьків іншими батьками; дошкільна і шкільна програми, які передбачають проведення соціально-побутової адаптації, поведінкової терапії, сенсорної інтеграції, працетерапії, а також підготовку дітей до навчання у школі; інтеграційне навчання, яке спрямоване на опанування неповносправною дитиною знаннями та навичками для підтримання суспільної та родинно-побутової діяльності, усвідомлення своїх можливостей та обмежень; реабілітаційні програми (іпотерапія, заняттєва терапія, гідротерапія та ін.); домашня реабілітаційна програма, включаючи пристосування середовища вдома; а також програма «сім’я», яка передбачає надання різного роду послуг батькам дітей з інвалідністю, включаючи психологічні, юридичні, побутові та ін. [304].

У той же час, постійне збільшення кількості осіб, які потребують соціального захисту шляхом здійснення соціального обслуговування, створило ситуацію, в якій держава, з огляду на обмеженість своїх фінансових можливостей, не може забезпечити всіх осіб, які опинились у складній життєвій ситуації, соціальними послугами, гарантувати їх якість. Виходячи з цього, все більшого поширення набувають недержавні суб’єкти надання соціальних послуг, до яких можна віднести  громадські, благодійні, релігійні організації, а також фізичних осіб, діяльність яких пов’язана з наданням соціальних послуг [36, c. 446].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37860.html