---

Типова слідова картина злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень

Злочин завжди матеріальний і викликає сукупність пов’язаних із ним змін, що відбуваються в органічній та неорганічній природі. Такі відображення поділяються на матеріальні (що виникають як результат взаємодії різних об’єктів) та ідеальні (суб’єктивні образи об’єктивної дійсності, відображені в пам’яті людини) [83, c. 2]. Тобто, будь-яка подія злочину неминуче супроводжується виникненням «слідової картини», що її відображає, яка може належати як до неживої, так і до живої природи. Такі відображення проявляються як певні зміни середовища [84, с. 75].

Аналіз позицій науковців щодо визначення слідів у криміналістиці дозволяє нам прийти до висновку, що сліди в криміналістичній літературі тлумачаться досить широко, зокрема:

- все те, що криміналіст може сприйняти і якимось чином криміналістично використати [85];

- відбиток на будь – якому предметі, який дозволяє судити про його форму або призначення [86, с. 44];

- речові (вм’ятини, відбитки, плями) і психічні (переживання жертви, злочинця, сприйняття свідка) [87].

Друга точка зору належать науковцям, які вважають сліди будь-яким матеріально-фіксованими змінам середовища [88; 89; 90].

Відповідно до третьої точки зору, сліди необхідно класифікувати на  сліди у вузькому розумінні і сліди в широкому розумінні [91; 92; 93].

В широкому розумінні сліди злочину охоплюють всі ті зміни обстановки, предметів, які виникають внаслідок вчинення злочину. У вузькому розумінні слідами називають матеріально-фіксовані відображення зовнішньої будови одних об’єктів на інших, а також відображення умов та механізму їх утворення.

Термін «слідова картина» вперше використав у криміналістиці М.В. Салтевський,  який зазначив, що «слідова картина» у широкому її розумінні утворюється як наслідок вчинення злочину та є одним із елементів криміналістичної характеристики злочинів» [94, с. 14]. «Слідова картина», справедливо вважав М. В. Салтевський, – це поняття дещо умовне, близьке до поняття «слідова обстановка» або «інформаційне середовище», що включає як матеріальні, так і ідеальні відображення. Тобто, «слідова картина» (слідова обстановка в широкому її розумінні) як елемент криміналістичної характеристики являє собою абстрактну модель слідів злочину, що відображаються в матеріальному середовищі внаслідок його вчинення [95, с. 150, 151].

Таким чином, поняття «слідова картина» в структурному плані містить у собі дві семантичні складові: «слід», під яким лінгвістично розуміється чотири значення: відбиток, відтиск чого-небудь на землі або іншій поверхні; залишок або ознака чого-небудь; наслідок чого-небудь; нижня частина підошви ноги [96, с. 660], та «картина», під якою розуміють те, що можна бачити, уявляти собі в конкретних образах [9, с. 44]. Тобто за сутністю «слідова картина» - це єдність джерела та інформації, що відображається ним.

Вбачається вірною позиція О.Я. Баєва, який вважає, що для досягнення злочинних цілей особі незалежно від її суб’єктивних якостей, а нерідко й від кримінальної ситуації, що склалася, необхідно вчинити низку типових дій. Сліди не тільки закономірно виникають в результаті вчинення будь-якого злочину, але і є типовими для злочинів певного виду, залишаються на певних об’єктах, у визначених місцях, полягають у певних змінах матеріальної обстановки, містяться у пам’яті певного контингенту людей. Це, в свою чергу, пов’язано з тим, що для вчинення злочину певного виду особа повинна вирішити низку типових задач, для їх рішення здійснити низку типових дій [98, с. 5].  Вказані положення застосовуються при розслідуванні будь-яких кримінально караних діянь, у тому числі і злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень.

Як показало наше дослідження, для такого елементу криміналістичної характеристики, як типова слідова картина злочинів, вчинених службовою особою з використанням своїх повноважень, не є характерним використання  власне трасологічних (по суті, «традиційних») слідів у криміналістиці, адже основними носіями доказової інформації в таких злочинах були документи (у 83,6% кримінальних проваджень).

При цьому особливого значення для розслідування злочинів даної категорії набувала класифікація документів на види залежно від характеру й призначення інформації, що містилась у них. Як показало дослідження, групами документів, що вилучалися та досліджувалися під час розслідування досліджуваних злочинів були такі:

1. Документи, які визначали економічну структуру і організаційно-правовий статус підприємства, а також стан фінансового контролю: а) свідоцтво про реєстрацію підприємства; б) статут підприємства; в) реєстр акціонерів; г) протоколи загальних зборів акціонерів; д) протоколи засідань адміністративних органів управління (правління, керівництва); е) протоколи засідань ревізійних комісій (акти та матеріали перевірок); ж) річний звіт аудитора; з) акти та інші матеріали перевірок податкових, банківських та інших контрольних органів; и) накази і розпорядження посадових осіб тощо (у 100% кримінальних проваджень).

2. Документи, що посвідчували провадження певного виду діяльності:         а) ліцензії; б) патенти; в) рекламні проспекти підприємства і реклама, розміщена в засобах масової інформації; г) договори про укладання певних угод (купівлі-продажу, позички, про виконання робіт тощо) (у 76% кримінальних проваджень).

3. Документи бухгалтерського обліку і звітності (тут у найбільш повному обсязі на основі суцільного і безперервного спостереження, суворого документування, систематизації на рахунках і балансування облікових даних концентрувалася економічна інформація): а) документи первинного обліку (рахунки, накладні та інші, які фіксують окремі економічні операції); б) бухгалтерські рахунки (кожна економічна операція має подвійний запис - в активі одного рахунку і пасиві другого рахунку підприємства, наприклад, придбаний комп’ютер зазначають у активі рахунку «основні засоби» і в пасиві рахунку «уставний фонд»); в) бухгалтерський баланс (головна і узагальнювальна частина бухгалтерського обліку, де відображались зведені дані бухгалтерського обліку за квартал, півріччя, рік) (у 100% кримінальних проваджень).

4. Документи статистичного обліку і звітності (відображалась кількісна характеристика окремих сторін діяльності підприємства упродовж певного часового проміжку). Комерційна структура (фірма) може мати кілька варіантів звітності за рік (у 100% кримінальних проваджень).

5. Документи оперативного обліку та звітності. Наприклад, так звана, «кишенькова бухгалтерія» керівника підприємства, яка характеризувала швидкоплинні економічні процеси на підприємстві та була підставою для прийняття поточних рішень (у 99,1% кримінальних проваджень).

6. Документи автоматизованого робочого місця (АРМ) бухгалтера, економіста, аналітика. Тут містилась різноманітна інформація у вигляді: а) облікових даних; б) планових показників; в) норм і нормативів; г) звітності фірми тощо (у 65 % кримінальних проваджень).

7. Банківські документи: а) журнал реєстрації платіжних доручень із поточного рахунку; б) журнал реєстрації надходжень на поточний рахунок; в) витяг із поточного рахунку; г) заяви на відкриття поточного, валютного рахунків; д) картка зі зразками підписів і відбитку печатки; е) платіжні доручення; є) документи, що відбивають одержання кредиту в банку, тощо (у 100% кримінальних проваджень).

8. Касові документи: а) договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність касира; б) касова книга; в) журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів; г) журнал реєстрації використання грошових чеків; д) прибуткові та видаткові касові ордери; е) чеки; ж) акти перевірки наявності грошових коштів і матеріальних цінностей в касі тощо (у 100% кримінальних проваджень).

9. Підроблені (фальсифіковані) документи: установчі, банківські, бухгалтерські та інші, що були використані при вчиненні злочину (у 19,6 кримінальних проваджень).

10. Робочі записи посадових осіб та службовців, зміст яких мав значення для кримінального провадження: доповідні записки, робочі зошити, календарі, записники тощо (у 100% кримінальних проваджень).

11. Електронні копії письмових документів та інша електронна інформація (програмне забезпечення), що містяться на носії електронної інформації, наприклад на вінчестерах, дискетах, лазерних дисках, інших зйомних картах пам’яті (у 62,1% кримінальних проваджень).

Документи як джерела доказової інформації при розслідуванні злочинів досліджуваної категорії досліджувались й використовувались в таких аспектах:

а) з позиції значення фактів, зафіксованих у документах (наприклад у статуті підприємства, ліцензії на право провадження певного виду підприємницької діяльності; у сфері виробництва чи торгівлі прибутково-видаткові документи, що засвідчують операції з товарно-матеріальними цінностями, яких не було, тощо);

б) з метою визначення способу виготовлення документа (наприклад шляхом призначення техніко-криміналістичної експертизи документа), його справжності;

в) з метою ідентифікації особи, котра написала (підписала) документ, або голос і мовлення якої зафіксовано на магнітному носії інформації (шляхом призначення відповідної криміналістичної експертизи).

Сліди, які притаманні певному способу підроблення документів, відображалися, у першу чергу, на самому документі у вигляді різноманітних ознак, притаманних певному способу виготовлення матеріалів і реквізитів документу або змінам, що до них вносяться. Ознаки, що характеризували певний спосіб підроблення документу, як зазначили респонденти, можна поділити на групи:

1) ознаки способу виготовлення документу (нанесення зображення на документ) (100% опитаних слідчих та 100% оперативних працівників);

2) ознаки способу підроблення документу (внесення змін до реквізитів документу) і ознаки внесення завідомо неправдивої інформації (100% слідчих та 100% оперативних працівників).

Ознаками способу виготовлення документу були ознаки, які притаманні для технічних засобів, за допомогою яких документ або його окремі реквізити було виготовлено – пишучі прилади, поліграфічна техніка, принтери персональних комп’ютерів, розмножувальна техніка, друкарські машинки, кліше печаток та штампів та ін.  

Ознаками способу підроблення документу були ознаки, які свідчать про проведення певних маніпуляцій з текстом і реквізитами документу, спрямовані на внесення змін до реквізитів документу, окремих елементів його змісту.

Ознаки способу внесення змін до документу утворювалися в результаті впливу на документ механічної, хімічної та іншої дії. До ознак внесення завідомо неправдивої інформації до документу відносились невідповідність змісту інших документів, які не викликають сумніву або протиріччя у змісті одного документу [72, с. 14].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37564.html