Формування толерантності учнів початкової школи в теорії та практиці педагогічної науки

Проблема формування толерантності в педагогічній науці розглядається, як правило, стосовно підліткового та старшого шкільного віку, оскільки їх провідними характеристиками є пошук сенсу життя, вибірковість у створенні комунікативного середовища та ін. (Р. Валітова, Б. Гершунський, В. Кремень, А. Мудрик, Д. Фельдштейн та ін.) [70; 89; 182; 233; 332]. Проблемі формування толерантності школярів присвячені дослідження вітчизняних і зарубіжних педагогів. Так, у дисертаційному дослідженні П. Степанова проаналізовано педагогічні умови формування толерантності в школярів-підлітків, які містять: ознайомлення школярів з іншими культурами у середовищі, привабливому та цінному для підлітків; актуалізацію проблеми ставлення підлітків до представників інших культур під час штучного створення проблемних ситуацій, спрямованих на виявлення можливих суперечностей у їхньому ставленні до інших культур; організацію проблемних дискусій, які дають підлітку змогу зіставити своє ставлення до інших культур з поглядами однолітків; організацію рефлексії підлітків щодо ставлення до інших культур, яка передбачає формування їхньої свідомої та відповідальної позиції у царині міжкультурних відносин; надання допомоги школяреві в оволодінні необхідними вміннями, які дають змогу бути активним учасником під час зустрічей з представниками інших культур, у розв’язанні проблемних ситуацій [307, с. 18-20].

Актуальним у контексті нашого дослідження є праці О. Скрябіна щодо розгляду педагогічних умов формування комунікативної толерантності старшокласників, який пропонує впровадити когнітивний (поведінковий) критерій, який передбачає безпосередню активну участь старшокласників у взаємодії і виявляється у конкретних вчинках: прагненні беззаперечно приймати індивідуальність іншого (не прагнути переробити, перевиховати партнера); відсутності агресивності, консерватизму та категоричності в судженнях та оцінках людей; умінні пристосуватися до характерів, звичок, фізичних і психічних особливостей партнера; умінні знаходити спільну мову з різними людьми (відсутність “мовного шаблону”); здібність до емпатії; прагнення до конструктивної комунікації – діалогу; природність у спілкуванні з людьми (здатність залишатися самим собою) [292, с. 6-17].

Аналізуючи виховання толерантності в старшокласників середніх загальноосвітніх ліцеїв Франції, О. Матієнко в наукових працях виділяє педагогічні умови формування комунікативної толерантності у ліцеїстів, як-от:

• обов’язкове залучення учнів до соціальної діяльності, яка передбачає активну участь в інтенсивній взаємодії з різними суб’єктами;
• єдність дій усіх соціальних структур, яка забезпечується педагогами Франції;
• постійний педагогічний моніторинг стану сформованості комунікативної толерантності кожного учня. Він передбачає прогнозування, спостереження й оперативне регулювання проявів комунікативної толерантності в кожного учня в конкретному проміжку часу;
• структурування стосунків у системі учень-учень, учень-педагог;
• врахування вікової специфіки формування толерантності;
• підготовка педагогів до педагогічного керування виховним процесом

[221, с. 5-14].

У контексті досліджуваної проблеми П. Комогоров акцентує увагу на педагогічних умовах, які сприяють формуванню толерантності. Він виділяє такі педагогічні умови:

- формування ціннісних орієнтацій;

- знання про сутність та історичні форми толерантності;

- формування вмінь та навичок толерантної взаємодії, формування установки на толерантність [170, с. 5-15].

Враховуючи зазначені вище дослідження, можемо дійти висновку, що учні початкової школи як об’єкт дослідження в межах проблеми формування толерантності вивчаються значно рідше. Можна назвати кілька дисертаційних досліджень останнього десятиліття, де ця проблема набула наукової розробки:

1. “Підготовка майбутніх педагогів до виховання толерантності у школярів” (А. Погодіна, 2006 р.) [259];
2. “Виховання толерантності у молодших школярів на уроках музики в умовах полікультурного простору” (Е. Койкова, 2009 р.) [164];
3. “Виховання толерантного світовідношення у дошкільників засобами фольклору” (Е. Музенітова, 2009 р.) [234];
4. “Виховання толерантних міжособистісних відносин вихованців дитячого будинку” (О. Ковальова, 2007 р.) [161];
5. “Виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності”(Л. Бернадська, 2009 р.) [29];
6. “Виховання толерантності молодших школярів в умовах полікультурного освітнього простору” (Т. Гурова, 2012 р.) [105] тощо.

Крім того, із завершенням радянського періоду розвитку педагогічної науки, проблема толерантності в науково-педагогічному розумінні стала предметом інтересу багатьох педагогів: і теоретиків, і практиків. Нова епоха в розвитку школи і педагогіки стала вимагати нових підходів до побудови міжособистісних відносин між людьми, незалежно від їх віку, статі, расової чи етнічної належності, віросповідання, індивідуального світобачення та ін. Так, Н. Асташова розглянула проблему формування професійних цінностей педагога [9, с. 27-238]; у працях Г. Солдатової запропоновано тренінгову програму формування толерантності підлітків [150, с. 8-173]; М. Мацьковський розглянув проблему толерантності з соціологічної точки зору [222, с. 141-155]; В. Сітаров аналізує основи ненасильницької педагогіки [287, с. 6-188]; В. Шалін пропонує розглядати процес формування культури толерантності [346, с. 8-10] тощо.

Науково-теоретичний аналіз проблеми розвитку толерантності учнів початкової школи продемонстрував, що на цей процес впливають особливості вікової групи, які стали предметом наукового дослідження у працях Л. Божович, Л. Виготського, В. Давидова, В. Зеньковського, Я. Коломинського, О. Леонтьєва, В. Сухомлинського, Г. Цукерман та ін. [86; 107; 130; 140; 166; 198; 314; 344].

Як стверджують науковці, головні характеристики молодшого шкільного віку як особливої групи є такими:

1) перебудова пізнавальних процесів та розвиток довільної уваги, сприйняття, пам’яті; перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення; формування системи конкретних понять;

2) розвиток саморегуляції, формування вольових характеристик; розвиток самооцінки на основі оцінки референтних осіб (насамперед, вчителів);

3) розвиток упевненості в собі, компетентності, якщо є підтримка з боку референтних осіб; розвиток невпевненості, зневіри у власних силах, втрати інтересу до навчання – якщо переважає критичне ставлення з боку дорослих;

4) оволодіння вміннями читати, писати, рахувати, накопичувати знання; зростання рівня навичок домашньої праці [91, с. 171].

Основним чинником, що впливає на розвиток толерантності молодших школярів, є їх включення в середовище школи як особливого соціального простору, для якого характерними є соціальна й культурна структурованість, наявність ключових осіб (педагогів, вихователів), значне зростання інформаційних потоків пізнавального й загальнокультурного характеру. Як справедливо зазначає М. Василинка, з приходом до школи дитина входить у систему взаємин між дітьми, які так само прийшли до школи з різним життєвим досвідом, багажем культури своєї сім’ї, родини, етносу, релігії тощо [71].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40442.html