У філософській науці під принципом розуміють первісне начало, фундаментальне положення якоїсь теорії, вчення, світогляду, теоретичної програми. Незважаючи на те, що філософська проблема принципів активно обговорювалася ще з часів давньогрецької філософії, питання про принципи в правовій сфері все ще залишається невирішеним.

Основними правовими категоріями, безумовно, потрібно визнати принципи права, оскільки вони є ключовими елементами механізму правового регулювання і визначають сутність права як регулятора суспільних відносин. Визначаючи таким способом загальну спрямованість правового регулювання, принципи права конкретизуються у правових нормах, які реалізуються у конкретних правовідносинах. Крім того, ця правова категорія безпосередньо включена в процес тлумачення права.

Таке положення принципів права проявляється в їх універсальному і, водночас, індивідуалізованому характері. Їх абстрактність полягає у відсутності конкретного емпіричного змісту, тобто вони не співвідносяться з певною подією або дією, а універсальність − у відсутності будь-яких спеціальних умов їх застосування (безумовні).

доктринальному середовищі можна зустріти одночасне застосування термінів «принципи права» і «правові принципи» [213, с.42]. Дехто пропонує їх розрізняти [215], розуміючи під останніми загальнозначимі основи і цінності,

що утворюють основу життєдіяльності суспільства. А принципи права в такому ракурсі виступають у вигляді ідей, якими визначається сутність, зміст і порядок застосування встановлених або санкціонованих державою норм поведінки. На нашу думку, таке розмежування не є аргументованим і ці поняття є тотожними за своїм сенсом і змістом.

Підходи науковців до визначення сутності принципів права та їх ролі у процесі тлумачення обумовлюються їх розумінням права. Прихильники позитивістської концепції праворозуміння наголошують на тому, що принципи

201

права потрібно виводити з норм права. Натомість принципи права для прихильників природної концепції права: 1) є визначальними і зумовлюють зміст правових норм; 2) не обов’язково мають бути закріплені в законодавстві, щоб мати регулятивне значення, а їх легітимація може відбуватися, зокрема, через безпосереднє застосування під час вирішення судового спору [127, с.19-20]. Саме останній підхід домінує в сучасній вітчизняній науці та практиці й знаходить відображення у рішеннях Конституційного Суду України (наприклад, рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, де зазначено, що «право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а охоплює й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, звичаї, традиції, принципи права тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим його культурним рівнем») [434].

Серед принципів права, які, зокрема, знайшли відображення в чинному законодавстві України, можемо визначити такі: верховенства права, законності, рівноправності, свободи, гуманізму, демократизму, соціальної справедливості, рівності прав і обов’язків, невідворотності юридичної відповідальності [229, с.44].

Найбільш істотною властивістю принципів права є їх здатність юридично уособлювати найбільш важливі прогресивно акцентовані цінності суспільного життя. Про важливість цієї категорії свідчить той факт, що за роки незалежності України принципи права в певних аспектах досліджувалися більш ніж у 180 кандидатських і докторських дисертаціях з юридичних наук [499, с.52].

Кожний принцип права має в своїй основі соціальне значиме, корисне, слугує орієнтиром у суспільному житті і втілює ідеал соціального розвитку . Усі цінності, що вироблені людством, як продукт його культури та діяльності, мають об’єктивно-суб’єктивний характер. Суб’єктивність проявляється в їх порівнянні з внутрішньо виробленими і засвоєними кожною особою індивідуальними системами морально-правових, політичних, побутових та

202