У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название Особливості здійснення державної політики у сфері культури в сучасних умовах
Количество страниц 103
ВУЗ Київський національний економічний університет
Год сдачи 2019
Содержание ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
1.1. Сутність культури як об’єкта державного управління
1.2. Особливості та основні завдання державної політики у сфері культури
Висновок до І розділу
РОЗДІЛ ІІ. СТАН КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
2.1. Аналіз сучасної соціокультурної ситуації в Україні
2.2. Інституційне структурування і фінансова основа реалізації державної культурної політики в Україні
2.3. Характеристика діяльності органів державної влади і управління у сфері культури
Висновок до ІІ розділу
РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ КУЛЬТУРИ
3.1. Реформування державного управління у сфері культури в період впровадження адміністративної реформи в Україні
3.2. Оптимізація нормативно-правового регулювання сфери культури
3.3. Удосконалення фінансового механізму державного регулювання сфери культури
Висновок до ІІІ розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Значні зміни, що відбуваються в соціокультурній ситуації України висунули на перший план досліджень проблему аналізу процесів і механізмів культурних трансформацій. Йдеться, з одного боку, про розгляд фундаментального ціннісного зсуву, який стався в суспільній та індивідуальній свідомості в останнє десятиліття і який має суто українське коріння; з іншого боку, про глобальну тенденцію посилення ролі культури як базового регулятора людської діяльності, «мотивуючої» сили соціальних змін. Накладення цих двох типів культурних зрушень – українського і загальносвітового – створило вкрай складну картину реальних соціокультурних процесів, аналіз яких вимагає залучення зусиль не тільки культурологів, а й соціологів, політологів, економістів.
Принципово новим моментом в теоретичному розгляді української культури є визнання того факту, що традиційні форми культурної організації та культурного життя втратили своє колишнє значення. На роль основного суб’єкта організації культурного життя все більш активно претендують центральні засоби масової інформації, і перш за все – телебачення. Це об’єктивно зумовлено як змінами в культурних перевагах основної маси українського населення, так і тими нерівними фінансовими умовами, в яких сьогодні функціонують установи культури.
Політика в сфері культури характеризується низкою проблем і протиріч. Це не дозволяє говорити про ефективність дій органів влади всіх рівнів: проведені реформи не знаходять підтримки, декларовані цілі розвитку не мають реального втілення, по відношенню до культури зберігається принцип «залишкової» уваги, відзначається погіршення стану закладів культури та стану культурної спадщини.
Ці обставини вимагають осмислення ролі держави в формування і реалізації політики в сфері культури, аналізу закономірностей, механізмів і реальної практики даного процесу на центральному та регіональному рівнях, виявлення існуючих тут протиріч, що обумовлює актуальність теми дослідження.
У світовій практиці проблеми державного регулювання сфери культури пильно вивчаються протягом останніх шістдесяти років. Серед авторів, які розробляли різні аспекти цієї проблеми, можна назвати М. Драгичевич-Шешич, Б. Стойковича, Д. Тросбі, Ф. Матарассо, Ч. Лендрі, М. Пахтер, А. Візанда, А. Пікок, С. Манді, Гейра Вестхейма, Е. Гросжан та ін.
У сучасних вітчизняних дослідженнях до окремих теоретичних та практичних аспектів державної політики у сфері культури звертаються В. Андрущенко, Ю. Богуцький, І. Безгін, О. Гриценко, В. Даниленко, І. Дзюба, М. Жулинський, C. Здіорук, В. Кремень, В. Литвин, С. Майборода, А. Ручка, О. Семашко, В. Скуратівський, П. Надолішній, І. Надольний, Б. Парахонський, М. Попович, Г. Чміль, С. Чукут та інші.
Віддаючи належне науковій і практичній значущості розглянутих наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, присвячених дослідженню державної політики у сфері культури в сучасних умовах, слід, однак, зауважити, що дослідницькі інтереси науковців були зосереджені на окремих аспектах зазначеної проблеми. В роботах недостатня увага приділялась вивченню діяльності органів державної влади і управління стосовно формування і реалізації державної політики у сфері культури в період становлення ринкових відносин в українському суспільстві, а також забезпечення ними необхідних умов для задоволення культурних запитів громадян. У зв’язку з цим виникає потреба в комплексному дослідженні сутності та особливостей здійснення державної політики у сфері культури в сучасних умовах, що є важливим для визначення напрямів її оптимізації і сприятиме культурному розвитку суспільства. Отже, теоретичне і практичне значення та недостатня розробленість проблеми дозволили нам сформулювати тему магістерського дослідження «Особливості здійснення державної політики у сфері культури в сучасних умовах».
Метою дослідження є визначення і наукове обґрунтування основних напрямів оптимізації державної політики у сфері культури на основі системного аналізу сутності та особливостей її здійснення в сучасних умовах.
Об’єкт дослідження – державна політика у сфері культури в сучасних умовах розвитку українського суспільства.
Предмет дослідження – особливості й шляхи здійснення державної політики у сфері культури в сучасних умовах.
Відповідно до мети дослідження визначено завдання:
1. проаналізувати сутність, завдання, шляхи реалізації державної політики у сфері культури в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних вчених;
2. дослідити сучасну соціокультурну ситуацію в українській державі та специфіку реалізації державної політики України у сфері культури та з’ясувати проблеми функціонування культурної сфери в сучасних умовах;
3. розкрити суттєві характеристики системи фінансового забезпечення сфери культури та існуючої нормативно-правової бази як регулятора дії відповідних фінансових механізмів;
4. охарактеризувати повноваження та діяльність органів державної влади і управління, які здійснюють формування і реалізацію державної політики у сфері культури на сучасному етапі;
5. визначити напрями оптимізації сучасної державної політики у сфері культури і на основі цього розробити практичні рекомендації органам державної влади і управління щодо впровадження ефективних механізмів її реалізації.
Методи дослідження. У дослідженні використаний комплекс філософських, загальнонаукових і спеціальних методів. Застосування методів класифікації й систематизації дозволило узагальнити законодавчу, нормативну документацію і наукову літературу за темою дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в обґрунтуванні наукових положень і отриманні нових висновків у галузі державного управління, що мають теоретичне та практичне значення, сприяють оптимізації сучасної державної політики у сфері культури.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені й науково обґрунтовані теоретичні положення, висновки й рекомендації магістерської роботи можуть бути використані в науково-дослідницькій і викладацькій роботі при підготовці лекційних курсів і семінарських занять з відповідних питань державного управління, в практичній діяльності органів державного управління у сфері культури.
Структура та обсяг роботи. Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку основних використаних джерел та додатків. Повний обсяг роботи – 104 сторінки, із них 99 сторінок основного тексту. Список використаних джерел містить 51 найменування , у тому числі 5 іноземною мовою.
Список литературы ВИСНОВКИ

Здійснене нами дослідження дозволяє зробити узагальнюючі висновки та запропонувати рекомендації, які мають теоретичне та практичне значення.
1. Культура як об’єкт управління є специфічною сферою суспільного життя, що зумовлюється існуванням таких різноманітних її сторін, властивостей і граней, які не допускають жорсткої упорядкованості чи регламентування. Обєктом державного управління є сфера культури, яка забезпечує створення, збереження, поширення і засвоєння духовно-культурних цінностей, що складають культурний здобуток людини і суспільства. Зазначена сфера потребує певного регулювання, підтримки та проведення відповідної політики державою, тоді як творчі процеси, якщо вони не суперечать загальнолюдським цінностям, нормам суспільної моралі, повинні здійснюватися вільно, за власними законами.
2. Аналіз результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, нормативно-правових документів української держави стосовно державної політики у сфері культури дав змогу визначити її сутність та основні завдання в сучасних умовах. Державна політика у сфері культури - це діяльність держави, спрямована на максимально можливе забезпечення основної ролі культури в розвитку і самореалізації сутнісних сил людини, збереження національної самобутності народів, утвердження їх гідності. Основними завданнями державної політики у сфері культури є забезпечення: необхідних організаційно-управлінських, правових, фінансово-економічних умов для створення, збереження та поширення культурних цінностей в суспільстві з метою максимального задоволення культурних запитів різних суспільних груп; прав громадян у сфері культури - свободи творчості, доступу до культурно-мистецьких цінностей; вільного функціонування і розвитку всіх існуючих на території країни національних культур, включаючи і культури національних меншин; спадкоємності культурного розвитку, збереження єдиного культурного простору держави.
3. За роки незалежності в Україні були створені нові засади державної політики у сфері культури, які відповідають загальновизнаним у світі демократичним принципам. Зявилися реальні можливості для вільного розвитку вітчизняної культури, свободи творчості митців, досягнення і збереження цілісності української національної культури, її інтеграції в європейський і світовий культурний простір. Водночас існуючий розрив між цілями державної політики та реальним станом культурного розвитку суспільства свідчить, що в умовах становлення ринкових відносин не вдалося визначити адекватні соціокультурним процесам підходи до здійснення політики держави у сфері культури, знайти оптимальні шляхи й механізми її реалізації, що призвело до суттєвого погіршення функціонування зазначеної сфери.
4. У сучасних умовах в Україні культура не стала пріоритетним напрямом державної політики. Політична і управлінська еліта поки що недооцінює важливої ролі культури в процесах державотворення, розвитку всіх сфер суспільного життя, у формуванні інтелектуального потенціалу суспільства. Свідченням цього є відсутність цілісної концепції розвитку вітчизняної культури, належної законодавчо-нормативної бази культурної сфери, здійснення бюджетної політики фінансування культури за залишковим принципом.
5. Успішному здійсненню державної політики у сфері культури значно перешкоджає обмеженість фінансових ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей, і низька ефективність їх використання. Існуючі принципи, методи і форми бюджетного фінансування культурної сфери, підходи до нього не відповідають її потребам. Водночас позабюджетний механізм фінансування є малорозвиненим, що зумовлюється нерозробленістю відповідної нормативно-правової бази, яка б стимулювала благодійну, меценатську діяльність і сприяла залученню інвестицій у сферу культури.
6. Головне завдання державної політики у сфері культури - забезпечення громадянам необхідних умов для культурного розвитку - доступу до культурних надбань і цінностей вітчизняної й світової культури, активної участі в культурному житті з максимальним урахуванням при цьому культурних потреб та інтересів усіх субєктів культурного процесу - залишається невирішеним і, по суті на сьогодні здебільшого є декларативним. Відчутно посилюється духовна деградація суспільства, цінності й норми, що утворюють духовне ядро вітчизняної культури, є нестійкими і розпливчастими. Сьогодні у суспільстві послаблюється звязок з історико-культурними традиціями, кращими надбаннями вітчизняної культури, що призводить до зниження усвідомлення громадянами себе єдиною державою і нацією. Це загрожує національній безпеці України. Культура поступово втрачає функції соціальної регуляції, суспільної консолідації й духовного самовизначення людини. Для вирішення складних соціокультурних проблем необхідне переосмислення сучасної державної політики у сфері культури, її пріоритетних напрямів, завдань і механізмів реалізації.
7. У незалежній українській державі разом із реорганізацією всієї системи виконавчої влади відбувається трансформація державного управління у сфері культури. Розпочато створення нової нормативно-правової бази, що регламентує управлінську діяльність відповідних органів, здійснюється реорганізація Міністерства культури і мистецтв України, пошук нових форм і методів управління. Водночас нові організаційно-управлінські відносини формуються повільно. Це зумовлюється як суперечливими соціально-економічними, політичними процесами в сучасному суспільстві, що ускладнює поєднання адміністративних методів державного управління з ринковими механізмами, так і недоліками організаційно-управлінського характеру. Органи державного управління у сфері культури залишаються структурно недосконалими й відмежованими від культурних потреб та інтересів громадян. Зміст їх управлінської діяльності неадекватний вимогам нової соціокультурної реальності. Поки що не вдалося встановити конструктивний діалог і налагодити механізм взаємодії між державними органами та громадськістю в процесі розробки і прийняття управлінських рішень з проблем культурного розвитку, відсутня належна система контролю за їх виконанням, що суттєво знижує ефективність реалізації державної політики у сфері культури.
Проведений аналіз різних аспектів державного регулювання сфери культури сучасної України дозволив нам сформулювати ряд рекомендацій, які, можуть стати безпосереднім керівництвом до дії, як на загальнодержавному, так і регіональному рівні.
1. Необхідно усвідомити, що в умовах перехідного періоду трансформації політичної системи при формуванні української моделі державної політики в сфері культури необхідно відштовхуватися не від уявлень «як повинно бути», щоб розвиток культури оцінювалося як позитивне, а від того, який реальний стан склався в сфері культури і державної політики на цей момент. Такий підхід застереже від постановки спочатку помилкових цілей, досягнення яких в сучасних умовах неможливо просто в силу відсутності необхідних передумов для цього. Тільки при прагненні поступово вирішувати існуючі проблеми, не прагнучи досягати гучних заяв можлива позитивна динаміка. В іншому випадку продекларовані цілі так і залишаться нереалізованим, що ми спостерігаємо в Україні протягом досліджуваного періоду.
У зв’язку з цим необхідно позначити два напрямки. По-перше, всебічне вивчення ситуації, використовуючи можливі для цього методи, пов’язуючи отримані результати з тенденціями розвитку українського суспільства в цілому. Одним з провідних вимог тут повинні стати оперативний аналіз та використання добутої інформації. Інакше постійні зміни ситуації, викликані реформуванням суспільних відносин, просто приведуть до неадекватних результатів. По-друге, необхідний аналіз органами влади своїх минулих дій. Треба відзначити, що подібна робота, за винятком складання звітів, ні в центрі, ні в регіонах практично не проводиться. Наслідками такої неуваги може бути постійне повторення одних і тих же помилок.
У контексті цієї ж рекомендації слід зазначити негативність орієнтації на захід і прагненні перейняти і запровадити без необхідної адаптації властиві йому механізми формування і реалізації політики в сфері культури. В цьому відношенні можливі три варіанти розвитку подій. У першому випадку рано чи пізно західні впливи будуть сприйняті і поступово приживуться на українському ґрунті. У другому – сформується стійкий імунітет, коли органи влади зверху будуть нав’язувати якісь певні способи роботи і механізми регулювання, а сфера культури буде відмовлятися їх приймати, в результаті чого державна політика буде розвиватися окремо, сфера культури окремо, стикаючись тільки по окремим значимим подіям. При реалізації третього варіанту західні нововведення будуть активно відхилятися, що може привести до протистояння органів влади і культурних інститутів. Як видно, ні в одному з випадків немає можливості обійтися без негативних наслідків. Звідси ми робимо висновок, що якщо і є необхідність переймати західний досвід, то робити це треба обережно, всебічно аналізуючи його необхідність, напрями розвитку, наслідки та можливість застосування в українських умовах.
2. Другою рекомендацією є вимога формування полісуб’єктної моделі відносин при формуванні та реалізації політики в сфері культури. Визнаючи все-таки провідне становище держави, ми віддає йому цю перевагу виключно в силу виконання ним своїх соціальних функцій. Тим більше, якщо буде присутня альтернатива його діяльності в особі структур громадянського суспільства і бізнесу, ці функції будуть зосереджені на завданнях координування і узгодження інтересів всіх учасників процесу. Сьогоднішня загальнополітична ситуація залишається мало можливостей для маневру. Хоча для сфери культури це може обернутися інакше, давши можливість і громадянському суспільству і бізнесу не просто реалізувати можливість полісуб’єктних відносин з метою розвитку культури, а й отримати досвід, який згодом може бути застосований і в інших напрямках державної політики.
Відзначимо в цьому ж пункті питання необхідності в якості однієї з важливих передумов наявність соціальної бази, підтримка якої буде запорукою успішності будь-яких перетворень. Населення і працівники культури повинні підтримувати реформи, причому саме на тому рівні, на якому вони проводяться, активно в них брати участь, щоб володіти можливістю впливати на процес їх розробки і реалізації.
Кілька слів варто тут сказати про бізнес. Треба визнати невисокий рівень його діяльності в цьому напрямку, хоча в окремих випадках ситуація починає дещо налагоджуватися. Однак це відбувається це не на всіх територіях. Великим підприємцям регіонального та місцевого рівня необхідно зрозуміти, що всі їхні вкладення в територію, в тому числі і в значній мірі в сферу культури, в будь-якому випадку згодом матиме для діяльності їх компанії позитивний результат. Як найпростіший стимулу в цьому напрямку можна сформулювати те, що організація розвивається на певній території, де становище населення, в тому числі культурне, буде не просто елементом навколишнього середовища, а в значній мірі її внутрішнім фактором і, перш за все щодо кадрового складу.
3. Реформування державного управління, що проводиться зараз в Україні своєю метою повинне мати не оптимізацію бюджетних витрат, а підвищення ефективності роботи, як органів державної влади, так і системи державних установ у виконанні своїх функцій. Відносно ж культури ми спостерігаємо зовсім іншу ситуацію. Зміст діяльності Міністерства культури практично не змінився. Звичайно, можна сказати, що пройшов дуже маленький термін, щоб можна було оцінювати результати, однак вже намітилася тенденція і її порівняння з попередніми роками дозволяє робити саме такі висновки. При цьому слід зауважити, що імовірна ситуація, при якій органи влади суб'єктів України почнуть сліпо копіювати розроблену в центрі схему і тоді до її недоліків додатися неувага до місцевих особливостей, що ще більше погіршить ситуацію.
Для зміни становища необхідно проводити всі перетворення, ґрунтуючись на наявність передумов для їх проведення, не прагнучи досягти поставлених цілей в один момент, з огляду на всі особливості як регульованого об'єкта, так і сучасного періоду розвитку нашої країни, про що ми говорили в першому пункті.
4. Підтримка та розвиток процесів децентралізації політики в сфері культури. Однак, як показує проведений нами аналіз, успішність його буде можлива тільки при наявності докладання зусиль всіх рівнів влади, самої сфери культури і населення територій країни. Важливим в даному контексті є нагальна необхідність дослідження характеру і змісту конкретних практик державної політики в регіонах. Нечисленність таких досліджень до теперішнього часу дозволяє лише позначати контури положення регіонів в загальній системі політичного регулювання сфери культури. А для вдосконалення процесу децентралізації необхідно виявлення загальних закономірностей, їх порівняння, виявлення подібності і відмінностей, помилок і досягнень.
Крім того, необхідна тісна співпраця між регіональними і місцевими органами влади. Багато в чому це залежить від того, що в силу труднощів, з якими стикається реалізація реформи місцевого самоврядування, за різними територіальними, організаційними, економічними, майновими та іншими спорами, сфера культури (і це підтверджується історично) виявиться на положення аутсайдера.
Таким чином, підбиваючи загальний підсумок, слід зауважити, що розвиток культури України сьогодні здійснюється зі значними труднощами. Багато недоліки даного напрямку державної політики пов’язані з відсутністю інформації про реальні процеси, потреби такого складного об’єкта регулювання як сфера культури. Це визначає необхідність виявлення і дослідження широкого кола проблем, пов’язаного з цим процесом.







СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Б. Удосконалення організації та діяльності системи органів виконавчої влади з урахуванням європейських принципів і стандартів / В. Б. Авер’янов, А. А. Пухтецька // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2010. – № 4. – С. 110–117.
2. Бакальчук В.М. Культурна самобутність як фактор національної безпеки України: гуманітарний аспект / В.М. Бакальчук// Стратегічні пріоритети. – № 2 (23). – 2012. – С.167-171
3. Баланюк Ю.С. Діяльність міжвідомчих інституцій в Україні у сфері збереження культурної спадщини / Ю.С. Баланюк // Панорама політологічних студій. - 2013. - Вип. 10. - С. 155-161.
4. Батіщева О. Державне управління розвитком національної культури в умовах глобалізації : дис. … канд. наук з держ. упр. : 25.00.01. Львів, 2007. 227 с.
5. Богуцький Ю. П. та інші. Українська культура в європейському контексті / за ред. Ю. П. Богуцького. – К. : Знання, 2007. – 679 с.
6. Валевський О.Л. Пріоритетні напрями розвитку державної культурної політики в системі національної безпеки: Аналітична записка / О.Л. Валевський // Гуманітарний розвиток. – № 27. – 2015. – C. 98-108. 3
7. Горбик В. О. Пам’ятки України: проблеми збереження і дослідження / В. О. Горбик, Г. Г. Денисенко, П. І. Скрипник. – К. : Інститут історії України НАН України, 1994. – 42 с.
8. Гриценко О. А. Аналіз досвіду державного протекціонізму щодо вітчизняних культурних індустрій у світі й в Україні та розробка відповідних рекомендацій [Електронний ресурс] / О. А. Гриценко, В. В. Солодовник // УЦКД. — Режим доступу: http://culturalstudies.in.ua /grytsenko/
9. Гриценко О.А. Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі / О.А. Гриценко. – К.: УЦКД, 1995. – 228
10. Державне управління в Україні : [навч. посіб.] // за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В. Б. Авер’янова. – К., 1998. – 225 с.
11. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Факт, 2003. – 384 с.
12. Дрожжина С. В. Культурна політика як проблема сучасного соціокультурного процесу : автореф. дис. ... філос. наук : 09.00.03 / С. В. Дрожжина ; Донец. нац. ун-т. – Донецьк, 2004. – 17 с.
13. Ерасов Б. С. Государственная культурная политика, ее задачи и структура / Б.С. Ерасов // Социальная культурология: [пособие для студ. высш. учеб. завед.]. – М. : Аспект Пресс, 1996. – 591 с.
14. Жулинський М.Г. Культура – головна концепція в політиці та історії // Час-Time. – 1997. – № 3. – С.10.
15. Закон України «Про культуру» від 14 грудня 2010 р. № 2778-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 24. – Ст. 168.
16. Здіорук С.І. Пріоритети української державної культурної політики в умовах глобалізації / С.І. Здіорук, О.М. Литвиненко // Стратегічні пріоритети. – № 2 (23). – 2012. – С.149-154.
17. Здіорук С.І., Параховський Б.О., Валевський О.Л. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. – К., 1995.
18. Ігнатченко І.Г.Особливості реалізації державної політики України у сфері культури: сучасний стан та світові стандарти / І.Г. Ігнатченко // Теорія і практика правознавства. - 2013. - № 1. – С. 56-63.
19. Карлова В. В. Державна політика у сфері культури : сутність та особливості реалізації в сучасних умовах : автореф. дис. ... канд. наук держ. упр. : спец. 25.00.01 / В. В. Карлова ; Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2003. – 18 с.
20. Карлова В.В. Реформування управлінських структур у сфері культури як необхідна умова створення дієвих механізмів реалізації державної культурної політики / В.В. Карлова // Вісник УАДУ. – 2002. – № 3. – С. 315-320.
21. Киричук О.В., Максим’як Л.А. Вдосконалення механізмів фінансування культурно-мистецької діяльності в Україні// Збірник наукових праць, «Ефективність державного управління».-2008 р.-№14-15.-С. 277-285
22. Кічурчак М.В. Бюджетне забезпечення сфери культури України //Фінанси України.-2010р.-№2.-С.36-45
23. Концепція нової національної культурної політики України: розробники І. Савчак, О. Левкова, Т. Білецька. – К.: ГО "Центр культурного менеджменту", 2015. – 28 с.
24. Кравченко О. В. Культурологічна парадигма державної культурної політики України / О.В. Кравченко // Культура і Сучасність : [альманах]. – К.: Міленіум, 2010. – № 2. – 222 с. – С. 111–116.
25. Культурна політика в Україні : аналіт. огляд / ред.-упоряд., кер. авт. кол. О. Гриценко ; Укр. центр культур. дослідж. М-ва культури і туризму України. — К. : УЦКД, 2007. — 160 с
26. Культурная политика в Европе: выбор стратегии и ориентиры : сб. материалов / сост.: Е. И. Кузьмин, В. Р. Фирсов ; Рос. нац. б-ка. — М. : Либерея, 2002. — 238 с.
27. Курчевська Й. Національна культура й політика // Політична думка. – 1997. – № 4. – С. 170–182
28. Леонова А. О. Державна етнокультурна політика в сучасній Україні: Теорія і практика : монографія. – К. : ДАКККіМ, 2005. – 275 с.
29. Максименко М.В. Державна політика у сфері культури: особливості реалізації в сучасних умовах / М.В. Максименко // Державне управління. – № 4 (136). – 2015. – C. 32-38.
30. Малімон В. І. Культурна політика держави як чинник реформування суспільства : автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 / В. І. Малімон; Івано-Франків. нац. техн. ун-т нафти і газу. – ІваноФранківськ, 2011. – 20 с.
31. Малімон В.М. Культурна безпека як мета культурної політики держави / В.М. Малімон // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2006. – № 4. – С. 222-228.
32. Мицик Л.М. Проблема трансформації культурної сфери у посткомуністичній Україні // Розвиток демократії в Україні: Матер. міжнар. конф. – К, 2001. – С. 50-68.
33. Одінцова Г. С. Теорія та історія державного управління : [навч. посіб.] / Г. С. Одінцова, В. Б. Дзюндзюк, Н. М. Мельтюхова [та ін.] – К. : ВД “Професіонал”, 2008. – 288 с.
34. Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005-2007 рр.: закон України від 3 берез. 2005р. № 2460 // Відом. Верховної Ради України. – 2005. – № 16. – С. 264.
35. Про культуру [Електрон. ресурс] : Закон України (проект) // Музеї України. – 2007. – № 3. – Режим доступу : www.museum- ukraine.org.ua
36. Реалізація державної політики у галузі культури: Аналітичний звіт Міністерства культури України за 2016 рік / Міністерство культури України. – К., 2012. – 80 с.
37. Реалізація державної політики у галузі культури: Аналітичний звіт Міністерства культури України за 2017 рік / Міністерство культури України. – К., 2012. – 82 с.
38. Симоненко С.П. Проблеми культурної політики в Україні та світові інтеркультурні взаємодії// Універсальні виміри української культури. – Одеса, 2000. – С. 43-55.
39. Сорокіна Н. Г. Державне управління формування ціннісних орієнтацій сучасного українського суспільства : автореф. дис... канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 / Н. Г. Сорокіна ; Дніпропетр.регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Д., 2008. – 20 с.
40. Телефанко Н. Б. Інтелектуальний потенціал України на сучасному етапі / Н. Б. Телефанко // Наук. вісник НЛТУ : [зб. наук.-техн. пр.; вип. 21]. – Львів, 2011. − С. 374
41. Тертичка В. Аналіз державної політики і політологія / В.Тертичка // Політичний менеджмент. – 2004. – № 6 (9). – C. 3-22.
42. Холодок В. Д. Становлення та розвиток системи державного управління охороною культурної спадщини в Україні / В. Д. Холодок // Державне управління та місцеве самоврядування : зб. наук. праць. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2012.– Вип. 3 (14). – С. 131–139.
43. Чернець В. Г. Сучасні тенденції розвитку вітчизняної культури / В. Г. Чернець // Культура і Сучасність: [альманах]. – К.: Міленіум, 2012. – № 2. – С. 3–9.
44. Чернець В.Г. Держава і культура: онтологія теоретичного й історичного виміру : моногр. / В.Г. Чернець. – К.: НАКККіМ, 2016. – 552 с.
45. Шкляр Л.Є. Політична реформа в державі // Президентський вісн. - 2000. - 14-20 серп.
46. Шуба О.В. Релігія в етнонаціональному розвитку України: політологічний аналіз. - К.: Криниця, 1999. - 324 с.
47. Appadurai A. Disjunctive and difference in the global cultural economy // Public culture. – 1990. – № 2. – Р. 1–24.
48. Chartrand H. H. The Arm’s Length Principle and the Arts / H. H. Chartrand, C. McCaughey // An Іnternational Search for Models of Support ; M. C. Cummings Jr&J. M. D. Schuster (eds). – N.-Y. : American Council for Arts, 1989.
49. Cultural Policy: A Preliminary Study. – Paris : UNESCO, 1969. – Р. 5, 7
50. Don Adams. Community, Culture and Globalization / Don Adams & Arlene Goldbard // GIA Reader. – Vol. 14. – № 3 (Fall 2003)
51. Globalization and cultural diplomacy / Harvey B. Feigenbaum. the George Washington University, 2001.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 500





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.