---

Закони виключеного третього та несуперечності

Логіка – це моральність мислення.

 Жан Піаже.

Вступ.

       

  Для кожної людини, що намагається бути всебічно розвинутою та стати профессіоналом своєї справи просто необхідно хоча б мати уявлення про логіку. Логіка – теоретична наука, яка вивчає основні структурні форми мислення та закони, яким воно підпорядковане. Слід пам'ятати, що теоретичне знання завжди направлене на пізнання конкретних знань. Логіка базується на методі абстракції, законами логіки є судження, що виражають загальнозначимі принципи міркування (принципи, які розповсюджені на будь-які думки). Термін «логіка» прийшов до нас з давніх-давен. Вперше його використував у своїй праці ”Про логічне або про правила” давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (близько 460 – 370 рр. до н. е.).* Цей термін застосовний і до матеріальної дійсності, і до мислення, тому що має не одне вузьке значення.

У судовій практиці по кожній справі висувається не одна, а кілька версій, і саме знання логіки допомагають працівникам правоохоронних органів дійти вірного висновку та не помилитись у вирішенні  будь-яких питань.

 

 

 

 

 

     *  Жеребкін В.Є. Логіка. Харків – Київ,1998,стор.3.

 

 

 

 

 

         1. Предметом  логіки, як науки, є мислення людини. Кожна форма мислення має певну структуру. Отже, структура думки – це її будова, спосіб поєднання складових частин думки. Тому, логічні форми – види мисленнєвих структур, які незалежні від конкретного змісту думки. Несуперечність думок, як і інші неодмінні властивості мислення, стихійно підлягають законам логіки. Розглянемо несуперечність думки на більш конкретному прикладі: “Нехай судження А та В знаходяться у стані суперечності. Тоді судження А  В будемо називати суперечним або суперечністю ( суперечність та несуперечність однакові поняття ). У логічному квадраті суперечними судженнями є судження А ^ O і E ^ I.*

Будь-яка теорія, яка претендує на статус наукової, базується на засадах деяких законів – теоретичних виразів, об’єктивних, необхідних та загальних (для відповідної предметної галузі) зв’язків. В іншому разі ця теорія позбавляється будь-якого незалежного від волі та свідомості суб’єкту фундаменту, а тому не може гарантувати успішності її пристосування до об’єктивної дійсності. Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий зв’язок між думками. Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Закони логіки – це такі судження, котрі є істинними тільки в силу своєї логічної форми, тобто тільки на основі зв’язку суджень, що входять до їх складу.** Іншими словами закон логіки, це складне судження, яке в усіх ділянках збудованої для нього таблиці приймає значення “істина”.

 

 

 

     *  Брюшинкин В.Н. Практический курс логики для гуманитариев.  

Москва,1996, стр.159.

     **   То же, стр.157.

 

 

Вперше закон виключного третього зустрічаємо у “Метафізиці” Арістотеля. Через цей закон в формалізованому міркуванні реалізується вимога послідовності мислення: кожне сформульоване судження може бути (в логіці висловлювань) або категорично істинним, або категорично хибним: третього не дано. В пропозиційній логіці закон виключеного третього висловлюється формулою : А  А , яка символізує те, що два взаємосуперечливих судження не можуть бути одночасно хибними.* Латинською мовою цей закон звучить так: “Тertium non datur – третього не дано”.

Через цей закон задається така специфічна риса предмету класичної логіки, як бівалентність (двозначність). Отже, логічні системи, що засновані на цьому законі, можуть застосовуватися лише в тих випадках, коли існує можливість проведення чіткої межі між несумісними якісними характеристиками предмету думки.

Практичне значення закону виключеного третього для юриспруденції дуже важливе. Як відомо, юриспруденція прагне до максимального ступеню послідовності та визначеності, оскільки необхідною умовою правосуддя є встановлення чіткої диференціації між злочинною та незлочинною дією, наявністю чи відсутністю того чи іншого складу злочину та інше. В іншому разі вже в самому законі (некажучи вже про правоохоронну діяльність), з’являються підстави для незаслугованого покарання невинних та для уникнення кари винними особами. Закон виключеного третього вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятися від вибору одного з двох суперечливих суджень і шукати середнє рішення. Він вимагає чіткої, зрозумілої відповіді на конкретно поставлені запитання. Саме за ці характерні властивості, закон безперечно є важливим для працівників внутрішніх органів та взагалі всіх людей, особливо тих, хто так чи інакше пов`язаний з юриспруденцією.

Слід зауважити, що закон “виключеного третього” застосовний тільки до суперечливих суджень.         

 

     * Гвоздік О.І. Логіка. Київ,1994,стор.55-56.

    

 

2. Несумісність думок виражається двома складовими. Це протилежність (супротивність) та суперечність. Відношення протилежності існує між двома поняттями, де одне заперечує друге за допомогою утвердження нових ознак, несумісних із ознаками заперечуваного поняття. Відношення ж суперечності існує між двома такими поняттями, одне з яких має певні ознаки, а друге ці ж ознаки   заперечує, не стверджуючи якихось нових.

Протилежність: судження А і В є у відношенні протилежності, якщо вони не можуть бути разом істинними. А суперечність виявляється так: судження знаходяться у відношенні суперечності, якщо вони не можуть бути ні одночасно істинними, ні одночасно хибними.*

Тепер знову повернемось до логічних законів. Відношення між формами мислення є логічними законами. Форми мислення – це вихідні елементи, з яких будуються наші міркування і в яких акумулюється та функціонує знання. Закон несуперечності виражає принцип несуперечності – необхідної умови логічної правильності мислення. Зміст закону такий: забороняється  одночасно стверджувати та заперечувати будь-що про один і той же предмет в одному і тому ж відношенні. Виражається цей закон простою формулою: А  А , яка символізує те, що два суперечливих судження не можуть бути одночасно істинними.** Головною умовою дієвості принципу є реалізація принципу визначеності: лише тоді можна настоювати на неправомірності ствердження або заперечення однієї тієї ж думки, коли предмет її є чітко визначеним, а аспекти його характеристики ( час, місце, відношення… ) є строго зафіксованими. Закон суперечності поширюється на всі протилежні судження: і на супротивні ( контрарні ), і на суперечні ( контрадикторні ).

 

 

* Брюшинкин В.Н. Практический курс логики для гуманитариев.

Москва,1996, стр.146-147.

** Гвоздік О.І. Логіка. Київ,1994, стор.54-55.

 

 Дотримання вимог закону несуперечності є необхідною умовою пізнання самих суперечностей, існуючих у дійсності, тому що тільки несуперечливе мислення  може правильно відобразити об’єктивні суперечності. Неприпустимими у висновках суду та слідства, у міркуванні та жодній науковій системі  є формально-логічні суперечності.

Діяльність законодавчих та правоохоронних органів базується саме на законах логіки. У сфері юридичного пізнання вони набувають форми правових норм. І хоча логічних законів у наш час вже багато, найпоширенішими серед правознавців є кілька. Це закон тотожності, суперечності (несуперечності ), закон виключеного третього та закон достатньої підстави. Всі вони виявляються однією з важливих умов, що забезпечує  логічну сторону пізнання істини,  логічність судового дослідження під час розслідування та  розгляду судових справ. Докази з яких роблять висновки не повинні мати жодних внутрішніх суперечностей, тому із особливою силою підкреслюється законодавцем та судовою практикою необхідність чіткого дотримання  під час розгляду судових справ і  розслідування вимог закону суперечності. Наявність суперечностей у показаннях свідка, потерпілого, обвинувачуваного засвідчує  недоброякісність показань, а суперечності у доказах просто недопустимі, бо вони одразу ж руйнують їх та роблять непридатними для обгрунтування висновків. У будь-якому випадку суперечності обов’язково мають бути усунені. Отже ми бачимо, що у будь-якому разі закон несуперечності відіграє важливу й  незамінну роль у діяльності правоохоронних та законодавчих органів. Мистецтво розкриття злочинів та знання і вміння користуватися законами  логіки є невід’ємними складовими характеристики людини, що присвятила своє життя такій небезпечній і корисній для суспільства справі, як діяльність правоохоронних органів.

 

 

 

 

 

 

 

                                                            Висновки.

           Закони «виключеного третього» та несуперечності є інструментом логічного, системного мислення. Вони дозволяють безпомилково вирішувати проблеми, що виникають перед працівниками правоохоронних органів, і цим набувають суттєвого зачення у практічній діяльності правоохоронця. Наука логіка прищеплює нам вміння досконало оперувати законами, правилами логіки та багатьма іншими засобами, що застерігають нас від логічних помилок. Незнання законів, а саме законів несуперечності та «виключного третього», невміння користуватися ними у процесі судового пізнання часто приводять до різноманітних логічних помилок. Найстрашніше ж те, що в судовій практиці логічні помилки перетворюються у судові, а це дуже негативно впливає на долі конкретних людей. Отже такі величезні недоліки взагалі неприпустимі для працівників юридичної спеціальності. Скоріше всього не існує іншої області суспільного життя, де б порушення законів логіки могло привести до негативних висновків і заподіяло б суттєвої шкоди так, як це може трапитись у правовій галузі. Мабуть саме тому законодавець визнав за необхідне закріпити вимоги основних законів логіки в нормах права, і перевести їх до рангу нормативних вимог.

Логічна грамотність – необхідна риса освіченості.