Взаємодія Ради ООН з прав людини з Верховним комісаром ООН з прав людини і Управлінням Верховного комісара з прав людини

Існування розгалуженої системи органів ООН з прав людини так чи інакше ставить питання про співвідношення їх повноважень, їхньої діяльності, про існування або відсутність ієрархії цих органів, беручи до уваги їхнє підпорядкування різним головним органам ООН. У цьому сенсі РПЛ і УВКПЛ є найбільш відомими правозахисними органами Організації. Але це одночасно абсолютно різні підрозділи ООН. РПЛ – це окрема від УВКПЛ структура. УВКПЛ є підрозділом Секретаріату ООН і підпорядковується Генеральному секретарю ООН. УВКПЛ надає РПЛ технічну, експертну та організаційну підтримку, але їй не підпорядковане.

Одночасно слід зазначити, що ВКПЛ є контрольним органом. Як зауважує О. Г. Шульц, «міжнародні механізми з прав людини, до яких належить механізм Верховного комісара, створені з метою здійснення контролю над процесом імплементації положень міжнародних угод, а не примусу держав до їх виконання». У цьому сенсі він подібний до РПЛ, як органу міжнародної імплементації міжнародно-правових зобов’язань із прав людини. Але було б не зовсім правильно не вважати його одночасно і органом, що бере участь у «м’якому» примусі держав. Як орган ООН, пов’язаний із Радою з прав людини, він не є одночасно і частиною її примусового механізму, хоча на перший погляд це і не виглядає очевидним.

У міжнародно-правових дослідженнях звертається увага на тісну взаємодію РПЛ і Верховного комісара та його Управління, висловлюється думка про складну структуру офісу Верховного комісара та існування в цій структурі двох органів: власне самого Верховного комісара з прав людини і УВКПЛ[1]. Не заглиблюючись у питання про наукову чи практичну доцільність такого поділу структури офісу Верховного комісара з прав людини, як органу ООН, зазначимо, що у зовнішніх стосунках з іншими органами ООН, зокрема з РПЛ, цей поділ не має значення. Верховного комісара розглядають як посадову особу, яка очолює Управління і до якої спрямовують усі резолюції та рішення органів ООН, що потребують реагування чи то з боку Верховного комісара, чи то з боку Управління Верховного комісара.

Пропозиція створити посаду Верховного комісара з прав людини вперше прозвучала у 1967 році у резолюції 14 (XXIII) Комісії з прав людини. ЕКОСОР погодилась з рекомендаціями Комісії та на 42-й сесії прийняла відповідну резолюцію (резолюція 1237 (XII)), адресовану Генеральній Асамблеї ООН. Асамблея розглядала це питання безліч разів. Одночасно в системі ООН створювалися все нові органи контролю за дотриманням прав людини. На початок 1990-х років їх налічувалось більше двадцяти і координувати їх діяльність було вкрай важко. Тому напередодні Всесвітньої конференції з прав людини під час проведення 48-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН це питання було вирішене. 20 грудня 1993 року. Асамблея прийняла резолюцію 48/141 про заснування посади Верховного комісара з прав людини[2]. Верховним комісаром є особа, що характеризується високими моральними засадами і чесністю й має досвід, у тому числі в галузі прав людини, а також загальні знання, і розуміється на різних культурах, що особливо необхідно для безстороннього, об’єктивного, невибіркового й ефективного виконання обов’язків Верховного комісара. Одним з найважливіших питань його повноважень Асамблея визначила посилення координації різних органів з прав людини (у системі ООН і за її межами) та підвищення їх ефективності[3]. У документі, підготовленому для четвертої сесії Підготовчого комітету Всесвітньої конференції 1993 року, зазначено: «Всесвітній конференції слід визнати необхідність створення посади спеціального комісара з прав людини як незалежної інстанції високого рівня, яка займається правами людини»[4]. Ця рекомендація врешті знайшла відображення у підсумковому документі Віденської всесвітньої конференції (14–25 червня 1993 року), саме в аспекті зміцнення координації роботи органів ООН із захисту прав людини.

У рамках загальної компетенції, повноважень і рішень Генеральної Асамблеї, ЕКОСОР і Комісії з прав людини можна узагальнено визначити такі обов’язки Верховного комісара: заохочувати і захищати ефективне здійснення всіма людьми всіх громадянських, культурних, економічних, політичних і соціальних прав; виконувати завдання, доручені йому компетентними органами системи Організації Об’єднаних Націй у галузі прав людини і надавати їм рекомендації з метою сприяння ефективному заохоченню і захисту всіх прав людини; заохочувати і захищати реалізацію права на розвиток і посилювати для цього підтримку з боку відповідних органів системи ООН; надавати через Центр з прав людини Секретаріату і інші відповідні установи консультативні послуги та технічну і фінансову допомогу на прохання зацікавленої держави і, в разі необхідності, регіональних організацій з прав людини з метою підтримати здійснення заходів і програм у галузі прав людини; координувати відповідні навчальні і пропагандистські програми Організації Об’єднаних Націй у галузі прав людини; відігравати активну роль у справі усунення нинішніх перешкод і вирішення нових завдань на шляху до повної реалізації всіх прав людини і в справі недопущення продовження порушень прав людини в усьому світі; розширювати міжнародне співробітництво з метою заохочення та захисту всіх прав людини; координувати діяльність у галузі заохочення та захисту прав людини в рамках всієї системи ООН; здійснювати загальне керівництво діяльністю Центру з прав людини.