---

Правове регулювання робочого часу

Обов`язковою умовою трудових відносин є тривалість робочого часу. Це той період часу, протягом якого працівник (робітник або службовець) повинен, відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, перебувати у визначеному місці і виконувати свою трудову функцію або іншу доручену йому роботу. Встановлена державою норма робочого часу є узаконеною часткою суспільно необхідної праці, яку кожен робітник і службовець повинен виконувати.

Згідно діючого законодавства України, існує два види робочого часу:

·         Нормований робочий час;

·         Ненормований робочий час.

За ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.      Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості  робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

За ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу  встановлюється:

1) для  працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14  до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу,  передбаченої в абзаці  першому  цього  пункту  для  осіб  відповідного  віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці,  -  не  більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену  тривалість робочого часу, затверджується в порядку,   встановленому законодавством.

Крім того, законодавством  встановлюється  скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших). Це пов`язано з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням працівників розумової праці.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на  підприємствах  і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Відповідно до ст. 56 КЗпП за угодою між працівником і  власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник  або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний  робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Премія нараховується в загальному порядку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за  собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Мінімальна або максимальна тривалість неповного робочого часу законодавством не визначена, а тому визначається згодою сторін.

Стосовно ненормованого робочого часу можна зазначити, що цей особливий режим встановлюється для керівників, спеціалістів, державних службовців, тобто до осіб, праця яких за характером виконуваних ними функцій не завжди може бути обмеженою нормованою тривалістю робочого дня. Підставою для віднесення працівника до числа осіб з ненормованим робочим днем є включення посади, яку займає ця особа до затверджуваного міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними профспілковими органами переліку посад, для яких допускається застосування ненормованого робочого дня. Це так званий "гнучкий графік".

На осіб, що працюють в умовах ненормованого робочого часу, також поширюються встановлені законодавством рамки, тобто тривалість роботи 40 годин на тиждень з відповідним розподілом на п`ять чи шість робочих днів.

Стаття 52 КЗпП визначає п'ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи.

Таким чином, для працівників установлюється п'ятиденний робочий  тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни)  визначається  правилами  внутрішнього трудового розпорядку  або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з  додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51 КЗпП).

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним,  встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не  може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 години при тижневій  нормі 24 години.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки   роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Згідно ст. 53 КЗпП напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 КЗпП, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так  і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Отже святкові і неробочі дні визначено законодавством, де вказано що:

Святкові дні це:

1 січня - Новий рік;

7 січня - Різдво Христове;

8 березня - Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня  - День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня - День Перемоги;

28 червня - День Конституції України;

24 серпня - День незалежності України.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят:

7 січня - Різдво Христове

один день (неділя) - Пасха (Великдень)

один  день (неділя) - Трійця. 1

За поданням релігійних  громад  інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні

 

1. Кодекс Законів про Працю України, Глава 5, ст. 73.

релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У дні,  зазначені у частинах першій і другій статті 73 КЗпП,  допускаються роботи,  припинення  яких неможливе  через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи,  організації), роботи,  викликані необхідністю обслуговування населення, а також  невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи. Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 КЗпП.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не  поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина  третя статті  51 КЗпП).

       Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва,  зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Слід пам`ятати, що забороняється залучення до роботи в нічний час:

1) вагітних  жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176 КЗпП);

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192 КЗпП);

3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 175 КЗпП. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за  умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст.172 КЗпП).

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачаються правилами внутрішнього трудового  розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством. Тривалість щоденної роботи (зміни) не повинна перевищувати 12 годин.

Слід зазначити, що при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами   внутрішнього трудового розпорядку. Тут перехід з однієї зміни в іншу, як правило,  має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Щодо тривалості перерви в роботі між змінами, то вона має  бути  не  меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).      Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Відповідно до ст. 60 КЗпП на роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством,  робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

Згідно чинного законодавства, на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах,  дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і  51 КЗпП).

Щодо надурочних робіт, то перш за все слід дати визначення, що ж таке надурочні роботи. За ст. 62 КЗпП, надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість  робочого дня (статті  52,  53  і 61). Власник або  уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках,  що визначаються законодавством і в частині третій ст. 62 КЗпП. Таким чином, власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха,  виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або  несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або   іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення  робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез'явленні працівника,  який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Наведений в ст. 62 КЗпП перелік випадків, коли власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи, є вичерпним. Стосовно надурочних робіт також важливою є ст. 63 КЗпП, в якій наведено перелік осіб, яких заборонено залучати до надурочних робіт. Це:

 1) вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років  (стаття  176);

2) особи, молодші вісімнадцяти років (стаття 192);

3) працівникі, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва,  в дні занять (стаття 220). Законодавством, звичайно, можуть  бути  передбачені і інші категорії працівників, що їх  забороняється залучати до надурочних робіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти  років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних  робіт лише за власною згодою (стаття 177). А залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за  умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

Відповідно до законодавства, надурочні роботи можуть   провадитися лише з  дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним  орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника. Компенсуються надурочні роботи додатковою оплатою у розмірах, що визначені ст. 106 КЗпП, а компенсація відгулом не допускається.

Крім надурочних робіт на підприємствах може проводитись чергування. Чергування - це перебування працівника на підприємстві чи в установі після закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні, для вирішення питань, що не входять до кола його службових обов`язків. Слід розуміти, що на працівників, які залучені до чергування, не можуть покладатися обов`язки сторожа, перевірки перепусток, прибирання приміщень, оформлення документації тощо.

Підсумковий облік робочого часу може вводитись за різні відрізки часу: місяць, квартал, календарний рік. Переважно застосовується помісячний облік робочого часу. Нормальна кількість годин, які повинні відпрацювати в обліковий період працівники за місяць, квартал чи календарний рік, визначається множенням числа годин нормального робочого дня на число робочих днів за календарем у даному періоді з урахуванням скорочення робочгого часу напередодні святкових днів.

Порядок обліку фактичного робочого часу від початку роботи до її закінчення для працівників окремих галузей народного господарства і виробництв уточнюється спеціальними положеннями про робочий час і час відпочинку. Такі положення, наприклад, діють на залізничному транспорті та в метрополітенах, стосовно водіїв автомобілів та в сільському господарстві.

До підсумкового обліку відноситься і організація вахтового методу праці. Вахтовий метод - це особлива форма організації робіт, що базується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умови неможливості забезпечення щоденного повернення працівників до місця постійного проживання. Міжвахтовий відпочинок тут надається в місцях постійного проживання, тобто вдома, а сама тривалість вахти не повинна перевищувати одного місяця (у виняткових випадках можливий дозвіл на продовження тривалості вахти до двох місяців).

Слід розуміти, що навіть на одному підприємстві початок і закінчення роботи для різних категорій працюючих може встановлюватись неодночасний. Графіки, ще раз нагадую, затверджуються власником підприємства чи організації, або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

Спори, що виникають стосовно правового регулювання робочого часу, розглядаються у порядку, встановленому законодавством про працю.