Атомістичне та ідеалістичне трактування буття в філософських концепціях Демократа і Платона

Тепер розглянемо атомістичне та ідеалістичне трактування буття в філософських концепціях таких відомих філософів як Демократ (або за іншим правописом Демокріт) та Платон.

Демокріт (460 -370 рр. до н.е.) народився у фракійському місті Абдерах. Бував у державах сходу. Відомі праці Демократа, охоплюючі питання філософії, логіки, психології, етики, політики, педагогіки, теорії мистецтв, мовознання, математики, фізики та космології. Він був активним приверженецем рабської демократії.

Вихідним положенням атомістичної системи рахував існування атомів та порожнечі, які своєю безліччю поєднань створюють всі складні тіла. В наслідок чого, однією з головних гілок його вчення є думка, за якої відчуття є хоча й недостатнім, але необхідним джерелом пізнання.

Демократ розрізняє два види існування: те, що існує в дійсності, і те, що існує в загальній думці. У дійсності це - атоми і порожнеча (які не мають чуттєвих якостей). Чуттєві якості - в загальній думці: зорові, смакові та інші.

Недостатні та не досить точні свідчення відчуттів виправляються більш тонким поняттям розуму. Так атоми та порожнеча непомітні, але їх існуванню ми можемо впевнитися розмірковуючи та базуючись на чуттєвих спостереженнях. Демокріт відрізняє те, що існує в думках, і те, що існує в дійсності. Основне фізичне та філософське розуміння Демокріта викладене у гіпотезі про існування неподільних часточок речовини. "Атомос" з грецької - неподільний. Безкрайня кількість атомів, їх якості та форма (різноманітність форм) - все цікавило великого філософа. Демокріт казав: "лише в загальній думці існує солодке, лише в загальній думці - гірке, лише у думці - тепле, у думці - холодне,тільки у думці - колір, та от у дійсності існують тільки атоми та порожнеча".1.

Однак Демокріт не суперечить реальності тут чуттєвості сприймаємого. У даному випадку він говорить про те, що філософія займається вивченням не того, що всім давно відомо, а того, що лежить у основі всього сущого та створює першопричину. Він не погоджується з тим, що чуттєві сприйняття якостей співпадають з самими якостями.

Атоми є основою, матеріалом, з якого все зроблено, а порожнеча - це місце, у якому всі ці тіла, протягом вічності, літаючи вверх та вниз, або сплітаючись між собою, або наштовхуючись одне на одне, розлітаються, а потім знову злітаються, утворюючи такі поєднання. Таким чином вони створюють і всі інші складні тіла, і наші тіла, та їх стан і відчуття. Для пояснення реальної багатоускладненості дійсності Демокріт допускає, що атоми відрізняються по формі та по порядку і положенню.

Учення Демокріт поділяє на вчення про життя та про душу. Життя та смерть органів зводиться ним до поєднання та роз'єднання атомів. Душа складається з вогняних атомів, та є їх тимчасовим поєднанням. Душа не безсмертна.

Основою пізнань він вважав відчуття. Від речей виділяються "видики" - матеріальні форми речей, що несуться у різні боки в порожньому просторі та проникають у органи почуттів через пори. Якщо пори співвідносяться по розмірам та формі проникаючим до них "видикам", у відчуттях виникає образ предмету, відповідаючи самому предмету. Тобто вже у відчутті ми маємо реальний та правдивий образ предмета. Однак існують предмети, котрі в силу своєї дрібності та мізерності непідвладні відчуттям. Такі властивості предметів ми осягаємо розумом, і це пізнання також може бути істинним.

Матеріалізм існував від Фалеса до Демокріта. У вченнях останнього древньогрецький матеріалізм досягнув своєї найвищої форми, став атомістичним матеріалізмом у філософії та водночас у науці. Філософська творчість Демокріта фактично завершує епоху досократиків.

Положення справ змінилося з початком IV ст. до н.е. Платон (427-347рр. до н.е.) - славетний мислитель з рідким талантом, основоположник об'єктивно-ідеалістичної філософії, що не тільки направляється проти досягнень матеріалістів та вчених, а й перед усім, використовується для обґрунтування реакціонної соціальної та політичної системи поглядів. "Лінія Демокріта" протистоїть "Лінії Платона". Боротьба матеріалізму проти ідеалізму стає з безвідповідальної - осознаною.

Платон розробляє питання діалектики, теорії пізнання, естетики, педагогіки. У ряді діалогів та трактатів розробив вчення про ідеальну державу та її історичні форми. Брав активну участь у сицилійському експерименті втілення ідеалу правителя-філософа в період правління Діонісія в Сіракузах. Платон був учнем Сократа, і той своїм вченням так вплинув на нього, що Платон став не політиком, як спершу планував, а філософом.  

Платон постулював існування зразків прекрасного у вигляді самостійного первісного царства деяких ідеальних сутностей, передбачав, що за невидимими межами чуттєвого світу, в "розумному місці" (topos noetos) є особливий клас предметів, ідей, своєрідна проекція яких і є загальні поняття. Ідеї об'єктивні, не залежать від часу та простору, вічні, недоступні чуттєвому сприйняттю і осягаються лише розумом.

За допомогою діалектичної тріади "Єдність-Розум-Світова душа" Платон формулює концепцію, що дозволяє утримати у взаємозв'язку  множинний світ ідей, об'єднати і структурувати їх навколо основних іпостасей буття. Світ ідей виступає як ідеальний світ. Завдання людини - наблизитися до справжнього світу - світу ієрархічно розташованих ідей, верховне місце, серед яких займає ідея Блага. "Ідея Блага, причина всього правильного й прекрасного. У сфері видимого ідея Блага породжує світло і його володаря, а у сфері усвідомлюваного - сама володарка, від якої залежить істина і розуміння, і її повинен споглядати той, хто хоче діяти свідомо у приватному і в суспільному житті" - так казав Платон. Основа всякого буття і всієї дійсності це єдине, що тісно зв'язане, переплітається, зливається з Благом.

З'ясування структури ідеального світу дозволяє зрозуміти походження і структуру чуттєвого сприйняття фізичного космосу. Платон також був прибічником ідеї метемпсихозу (переселення душ у різні живі істоти), що бере початок у ерфіків і піфагорійців. Кращі душі дістаються прихильникам мудрості й краси, музи й любові, а гірші потрапляють у тіла тиранів. Пізнання, за Платоном, виступає як спогад, пригадування первісного існування душі в світі ідей. У повсякденному житті люди задовольняються такою формою чуттєвого пізнання, як думка, гадка (doxa), що займає проміжне становище між неуцтвом і науковим знанням. У свою чергу Платон розрізняв під чуттєвим знанням - уявлення та вірування, а під науковим знанням -  математико-геометричне (guanoia) та власне філософське, тобто чисте споглядання ідей (tesis).1.

Діалектика Платона - вчення про буття, про роди істинно сущого буття, або про ідеї. Ідеалізм його має явно виражений онтологічний характер. Рішення протиріччя Платон дав у "Софісті". У ньому він виділив три роди: буття, рух та спокій. Тут інше (іне) завжди відносне та відрізняється від буття. Небуття є лише іним від буття, а не протилежним.

Отже, бачимо, що атомістична теорія пояснювала явища природи зрозумілими, логічними причинами і тим самим звільняла людей від міфологічного страху перед покритими таїною, незрозумілими та неможливими силами. А будучи джерелом як матеріалістичної, так й ідеалістичної лінії у філософії, античність зробила і перші спроби їх використовування в єдинії філософській системі.