---

Проблема державного устрою в філософії Платона і Аристотеля

Останнім пунктом плану є проблема державного устрою у

філософії Платона і Аристотеля.

З приводу природи і походження держави у філософії накопичено величезний матеріал, що міститься в творах Платона, Арістотеля, Бодена, Гоббса, Локка, Монтеск'є, Фіхте, Гегеля, Спенсера, Вебера та інших. Всі вони висловлювали різні слушні думки з приводу свого уявлення про ідеалізовану державу, що є органом класового панування. Розглядаючи лише точку зору двох кращих філософів античного періоду, спершу розглянемо ідеї, які висловлював Платон, щодо державного устрою.

Отже, спочатку йшла ідея "мудрості":

"поки  у містах не будуть або царювати філософи, або чесно і задовільно філософствувати нинішні царі і володарі, поки державна сила і філософія не співпадуть в одне...доти ні для держави, ні навіть, думаю, для людського роду немає кінця злу (oyk esti cacon payla) 1.

Друга доблесть, якою володіє найкраща держава - "мужність". Досить, щоб у державі існувала деяка частина громадян, що володіють здатністю постійно зберігати в собі правильне і згодне з законом рішення про те, що страшно і що ні.

У відмінності від "мужності" і "мудрості", третя доблесть досконалої держави, чи "стримуюча міра", є якість уже не особливого чи окремого класу, а доблесть, що належить усім членам найкращої держави. "Стримуюча міра" приводить до гармонійного узгодження як кращі, так і гірші сторони.

Четверта доблесть - "справедливість".

"Ми припустили, що зі справ у місті кожен громадянин повинний робити тільки те одне, до чого його природа найбільш здатна". "Це роблення саме свого, ймовірно, і є справедливість".

Держава Платона, не єдина сфера прояву "справедливості". Держава - це макросвіт, якій відповідає мікросвіт у кожній окремій людині, зокрема в її душі. Тоді вчені весь оточуючий світ, Всесвіт, називали

 "Макрокосмосом", що з грецької означає "великий порядок (лад)". А тому людину звали "мікрокосмосом", бо і Сократ, і його учень Платон, вважали, що Макрокосмос та Мікрокосмос влаштовані

однаково. Саме тому, стверджував Платон, щоб дізнатись, як влаштований Всесвіт, людям не потрібно дізнаватись про її тайни - це дорівнює втручанню у справи богів, - а доцільно лише пізнати тайни людини, тобто себе. Від цього і йде принцип: "Пізнай себе!".

Всього, за Платоном, існують три вихідних у душі, що потребують гармонії:

а) мудре (logistikon);

б) афективне (thymos);

в) нерозумне (немудре) або "вождєляющєє" (alogiston te cai epithymeticon) - "приятель задоволень та насолод".

З цього приводу Платон вважав, що у державі, тим більше у досконалій, існує три розряди громадян:

Правителі, Воїни та Працівники продуктивної, плідної праці.

Отже, такими були уявлення філософа Платона з приводу улаштування державного устою.

Вчення ж Арістотеля із Стагіра (384-322рр. до н.е.) далекі від містичного ідеалізму Платона. У державі Арістотель бачить "певний вид спілкування" (koinonion tina). Держава лише єдина, вища, форма спілкування між людьми.

У межах держави існує ціла система інших соціальних відносин зі своїми особливими цілями й особливими шляхами розвитку. Кожен приватний вид спілкування виникає з метою якого-небудь блага (agathou tinos heneken).

В економічних відносинах мають бути тільки соціальні форми спілкування:

а) спілкування в межах окремої сім'ї або "дому" (ойкоса);

б) спілкування у  сенсі загальних господарських справ;

в) спілкування по обміну господарськими благами.

В економічних відносинах ціль тільки вигода та користь!

Досконалою людиною передбачається  досконалий громадянин, а досконалістю громадянина, у свою чергу, досконалість його держави. Арістотель рішучий супротивник того, що всі люди народжуються однаково вільними, і прихильник рабовласницької системи. Він, також, переконаний прихильник інституту особистої власності. Як і Платон, Арістотель, накидає проект найкращої держави, у межах якої развиваються відповідні природі речей господарські відносини.

За Арістотелем, для побудови держави ідеального типу не потрібно революційне руйнування існуючої держави і переробка реально існуючої людини. Задача політики і законодавця - не будувати на місці зруйнованого та знищеного. Політика не створює людей, а бере їх такими, якими їх створила природа. Арістотель стоїть на загальному із Платоном ґрунті ідеології рабовласництва. У своєму проекті найкращої держави Арістотель передбачає покладання всієї безпосередньої виробничої роботи на плечі безправного рабства. Формула Арістотеля: "жити відповідно до міри щедро" - це з приводу землеволодіння.1.

Держава - поняття складне. Воно складається з класів:

-         хлібороби,

-         ремісники,

-         торговий клас,

-         наймані робітники,

-         військові.

У сутності тільки два головних класи, згідно думки Арістотеля, складають державу (поліс) у точному змісті слова: це  - військові і ті, з числа яких виділяється законодавчий орган, що піклується про загальні інтереси держави. У руках обох класів повинне  зосереджуватись і володіння власністю, а громадянами можуть бути тільки люди, що належать до цих класів. Ремісники не мають прав громадянства, як і кожен інший клас населення, діяльність якого не спрямована на служіння чесноти.

Можливі всього шість форм державного ладу:

(три правильні і три неправильні). Суть полягає в тому, що якщо від державного ладу є користь, то форма - правильна. Отже, правильні:

1)    монархія (або царська влада);

2)    аристократія - правління небагатьох, але не одного, як при монархії;

3)    політія - правління більшості.

Та справа у тому, що всі правильні форми державного устрою можуть при певних обставинах трансформуватися у неправильні:

1)    тиранія - інтереси тільки монарха;

2)    олігархія - панування багатої меншості;

3)    демократія - своєкорислива форма панування більшості, що складається з бідних.

Таким чином, стратегія Арістотеля дещо відрізняється від поглядів Платона. Єдине прикро, як для нас, послідовників, що суть полягала у рабовласницькому режимі, який вже давно не є оправданим.