Психологічні особливості злочинності неповнолітніх

Психологічні  особливості  злочинності  неповнолітніх  -  це складна, багатогранна та дуже серйозна тема. Поняття злочину згідно ст. 11 Кримінального кодексу України таке:

1.         Злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

2.         Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Важливо розуміти, що за своєю структурою особистість злочинця нічим не відрізняється від звичайної особистості, але зміст соціальних, передусім, властивостей особистості у даному випадку інакший.

Особистість правопорушника - свідомий суб’єкт, наділений сукупністю біологічно зумовлених і соціально детермінованих властивостей та якостей, поведінка якого визначається анти суспільною спрямованістю, що виникає під впливом дії певних суспільно-політичних, економічних та соціокультурних умов. 1.

Центральним питанням даної проблеми, звичайно є співвідношення наслідуваних, тобто біологічних, та набутих особливостей у детермінації злочинної поведінки, і, в зв’язку з цим - можливості та межі корекції особистості правопорушника. Принциповою позицією сучасної юридичної психології є визнання соціального і біологічного в людській природі, які не протистоять, і більше того - не виключають один одного в поясненні поведінки людини, а навпаки, перебувають у взаємозв’язку та взаємозалежності. Лише слід пам’ятати, що при встановленні причин конкретної соціально значимої дії, у тому числі і правопорушення, все ж таки визначальним є соціальне. Адже біологічне є лише динамічною, функціональною стороною, тобто біологічні чинники є умовою дії саме соціальних причин.

набувають великої значимості. Наявність критичних фаз розвитку, несталості емоційно-вольової сфери не можуть не впливати на вчинки, а не сформованість соціальних властивостей особистості призводить до недостатнього самоконтролю. У результаті створюється хибне враження про виключну роль вікових особливостей про вчиненні злочинів.

Здатність людини до вибірковості поведінки не є її біологічною сутністю, вона є сферою свідомості індивідуальності, її моральних та правових засад. Одна і таж життєва ситуація сприймається і оцінюється кожною людиною по-різному. Було б великою помилкою не вбачати тут індивідуальних відмінностей.

Причини злочинності - результат складної взаємодії особливостей особистості та середовища, причому стосовно конкретного факту вчинення злочину вони виявляються в різних сполученнях, щоразу по-своєму. Злочин, як правило, не вчиняється спонтанно, стихійно, він практично завжди підготований досить тривалим процесом формування особистості, що зумовлює процес прийняття рішень та вибір засобів його здійснення. Отже, існують певні етапи формування анти суспільної поведінки:

1)                  формування особистості з анти суспільною спрямованістю;

2)                  мотивація анти суспільного вчинку;

3)                  прийняття конкретного рішення про його здійснення;

4)                  реалізація цього рішення, включаючи сам вчинок та настання його наслідків.

На кожному з даних етапів взаємодія особистості з середовищем відбувається по-різному, суб’єкт може бути більш, чи менш активним, причому активність до настання останнього етапу зростає.

Вступаючи у взаємодію з матеріальним і соціальним середовищем, під його впливом людина засвоює норми поведінки, моральні та правові поняття, соціальні та культурні цінності. Відбувається постійна динаміка потреб, інтересів, прагнень. Тому соціальна роль особистості - це реальна суспільна функція людини, зумовлена її становищем у системі суспільних відносин, приналежністю до соціальної групи, взаєминами з іншими людьми та соціальними інститутами в різних сферах суспільного життя. Неповнолітні особи недостатньо повноцінно розуміють свою роль у середовищі, та часто рівняючись на одноліток, або старших, роблять кроки у хибному напрямку, і таким чином стають на злочинний шлях.

 Елементарною ланкою поведінки є вчинок - одинична цілеспрямована дія. Взята у нерозривній єдності суб’єктивних спонукань і соціально значимих наслідків. Злочин - це вольовий акт людської поведінки, що знаходиться під контролем свідомості.

Злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психологічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

Що стосується психологічної особливості злочинності неповнолітніх, то тут можна виділити злочинні групи, адже за статистикою, понад 70% злочинів неповнолітні вчиняють саме перебуваючи у змові з іншими, тобто у групі. Злочинна група приваблює неповнолітніх, через свої приємні умови, так:

А) учасники груп надають один одному психологічну допомогу і підтримку, тому кожен почуває себе більш впевнено. Цей фактор також полегшує прийняття рішення про вчинення злочину;

Б) у групі швидше відбувається передача та засвоєння злочинного досвіду;

В) групі доступні ті види вчинення злочину, які недоступні одній особі;

Г) у групі набагато більше можливостей втаємничити злочин чи його сліди, захистити учасників від правоохоронних органів, надавати допомогу заарештованим членам тощо.

Не можна забувати про такі елементи підліткової психології, як підвищена схильність до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової сфери, орієнтованість на групу, домінування потреби у спілкуванні з однолітками та переоцінка значимості їх схвалень, некритичність оцінки своїх переваг і недоліків та інші.

Психологічними чинниками злочинності неповнолітніх є - індивідуальні схильності окремого індивіда до агресивних та протиправних дій. Так важливими та домінуючими є завчасно існуючі стійкі переконання, установки, імпульсивність, висока емоційна збудливість та емоційна напруженість. Недостатня вольова регуляція поведінки також дуже часто відіграє свою роль.

У кримінальному кодексі України виділено статтю, в якій за віковою категорією встановлено осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність. Таким чином, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за певні злочини, перелік яких є у ч. 2 статті 22 КК. Так, навіть законодавець виділив певну категорію неповнолітніх, як дещо специфічних особистостей.

Більшість неповнолітніх краще себе почувають у групі з однолітками, тому що у протиставлення сім’ї, вони розуміють тебе і дають відчути, що ти корисний та потрібний. Звичайно не будь-який вплив одноліток є негативним, але, нажаль, рідко зустрічаються підлітки, які б відрізнялись зрілістю точки зору та розуму. Багато неповнолітніх просто елементарно бояться залишитись на одинці, без підтримки друзів, без їх жартів та витівок, які пізніше з успіхом переростають у злочинні діяння.

На мій погляд, за для попередження зростання кількості правопорушень, вчинених саме неповнолітніми, необхідно ще у закладах загальної середньої освіти, за допомогою вчителів та психологів, або психоаналітиків, допомагати дітям долати вікову кризу та опасання самотності. Тільки фахівці спроможні допомогти та наставити на шлях істинний, пояснити поняття злочину та закласти ази правовідносин.

Слід пам’ятати, що законослухняна поведінка неповнолітніх  залежить, передусім, від моральних норм особистості та її найближчого середовища, а також необхідно розуміти, що незнання закону не звільняє від відповідальності, але при цьому його знання не є перепоною для правопорушення.