Віндикаційний позов

Основним речово-правовим засобом захисту права власності є віндикаційний позов, суть якого полягає у витребуванні власником свого майна з чужого володіння. Цей позов був відомий ще римському цивільному праву (vindico – вимагати, actio rei vindication – віндикаційний позов). Зокрема, ст. 387 ЦК встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. [19, с. 341]

Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі ( як добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника. [9, с. 156]

Слід звернути увагу на такі ознаки віндикаційного позову:

а) віндикаційний позов може бути пред’явлений лише щодо індивідуально-визначених речей (вкрадений автомобіль). Тобто, як правило, за таким позовом неможливо витребувати з чужого незаконного володіння річ, яка визначається лише родовими ознаками (100 л бензину). Якщо у конкретному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками з маси однорідних речей (наприклад, цегла з вантажівки ще не розвантажена), то можлива і її віндикація;

б) цей позов може бути пред’явлений щодо речі, власником якої є позивач і яка перебуває у володінні відповідача. Так, якщо хтось придбав украдену чи загублену власником річ, а потім заставив її, то відповідачем за віндикаційним позовом виступатиме заставодержатель як фактичний володілець речі, а заставодатель буде притягнутий до справи як третя особа;

в) власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише у тому разі, якщо інша особа володіє його майном незаконно, наприклад, громадянин знайшов чужу річ і відмовляється її повернути. Якщо ж володілець володіє чужим майном на законних підставах, то власник може витребувати свою річ з такого володіння шляхом пред’явлення віндикаційного позову;

г) захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише у тому разі, коли майно збереглося у натурі. Тобто, якщо втрачена власником річ спожита, перероблена в процесі виробництва, виготовлення, будівництва тощо, то вимоги власника про захист права власності за своєю сутністю вже не являтиме собою віндикаційний позов, а розглядатиметься як позов зобов’язального характеру – про надання власникові іншої речі і відшкодування збитків.

Незаконний володілець може бути як добросовісним, так і недобросовісним. У недобросовісного володільця, тобто у набувача, який самовільно заволодів чужим майном, украв або присвоїв річ, або, набуваючи річ, знав про неправомірність її придбання, власник має право в усіх випадках витребувати своє майно.

Вирішуючи питання про добросовісність чи недобросовісність набувача, суд повинен врахувати всі конкретні обставини, за яких відбувалося укладання угоди: місце, час, предмет, ціна тощо.

Незаконним добросовісним володільцем є особа, яка не знала і не повинна була знати про те, що особа, в якої придбано майно, не мала права його відчужувати, тобто володілець був упевнений, що він володіє своєю річчю, а не чужою. Наприклад, особа придбала річ у комісійному магазині.

У добросовісного володільця власник не завжди має право вимагати повернення свого майна. Так, у випадках, коли річ вибула з володіння власника з його волі внаслідок незаконних дій особи, яка є стороною за договором найму, оренди, зберігання й оплатно опинилася у володінні добросовісного володільця, то власник речі позбавлений права вимагати повернення цієї речі.

Якщо ж майно набуте добросовісним володільцем безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його в усіх випадках.

Від добросовісного набувача не можуть бути витребувані гроші і цінні папери на пред’явника (навіть, якщо власник записав номери грошових купюр, акцій, облігацій тощо). У добросовісного володільця, який придбав річ оплатно, власник має право витребувати своє майно лише у тому разі, коли воно вибуло з його володіння не з його волі (викрадене, загублене). Таким самим чином вирішується питання про витребування майна, яке вибуло з володіння особи, якій власник передав річ за договором, тобто, якщо така річ вибула з володіння такої особи проти її волі, вона також повертається власникові.

Чому задоволення індикаційного позову законодавець поставив у залежність від того: вибуло майно з володіння власника з його волі чи ні?

Якщо майно опинилося у добросовісного набувача, то не може не виникнути колізії між його інтересами та інтересами власника майна. [14]

Передаючи за договором майно у тимчасове володіння іншій особі, власник несе ризик вибору контрагента. Якому він вирішив довірити своє майно. Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, яка б заслуговувала довіри, то він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не виправдала його довіру за договором.

Цим і пояснюється позиція законодавця, який захищаючи у даному випадку інтереси добросовісного набувача, позбавляє власника права віндикації, одночасно надаючи йому можливість вимагати відшкодування збитків від недобросовісного контрагента у порядку зобов’язально-правового позову.

Відповідно до ст. 390 ЦК України власник вправі вимагати від недобросовісного володільця повернення або відшкодування доходів, які він здобув або повинен був здобути за весь час володіння; від добросовісного володільця – всіх доходів, що він здобув і повинен був здобути з часу, коли дізнався або повинен був дізнатись про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна.

Отже, одержане добросовісним набувачем до того, як він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння, належить йому, він стає власником доходів, здобутих під час володіння. Недобросовісний володілець повинен повернути доходи, які він дістав чи повинен був дістати за весь час володіння.

Як зазначено у ст. 390 ЦК України, незаконний володілець повинен повернути чи відшкодувати не тільки доходи, які він одержав, а й ті, які повинен був одержати. Коли незаконний набувач не одержав доходів з власної вини, він несе всі невигідні наслідки цього – мусить повернути доходи, які міг одержати. Наприклад, хтось незаконно володів садом, але не знімав плодів, не одержував доходів. Він нестиме всі невигідні наслідки своєї бездіяльності – повинен відшкодувати втрачені ним доходи, бо у ст. 390 ЦК України законодавець зазначає, що власник має право вимагати повернення або відшкодування доходів, які незаконний володілець “здобув і повинен був здобути”. Відповідно до ст. 390 ЦК України “володілець як добросовісний, так і недобросовісний, у свою чергу, має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних затрат на майно з часу, з якого власникові належать доходи від майна”.

Добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування необхідних затрат тільки з часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна, бо саме з цього часу власникові належать прибутки з майна.

Добросовісний володілець, зазначається в ст. 390 ЦК України, має право залишити за собою зроблені ним поліпшення, якщо вони можуть бути відділені без пошкодження речі. Але й може бути й так, що поліпшення у майні не можливо відділити. Яка доля поліпшень такого характеру? Відповідно до ст. 390 ЦК України, “якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі на яку збільшилася його вартість”.

Як випливає із змісту ЦК України, право залишити за собою зроблені поліпшення або вимагати відшкодування зроблених на поліпшення затрат (у разі, коли їх не можна відділити) має лише добросовісний володілець.

У зазначеній статті ЦК нічого не говориться про можливість залишення за собою зроблених поліпшень недобросовісним володільцем. У зв'язку з цим існує думка, що залишення йому поліпшень, які можуть бути відокремлені без шкоди для майна власника, не суперечить загальному сенсу цих відносин. Однак таке тлумачення навряд чи відповідає суті зазначених відносин і концепції ЦК. [19, с. 343]

Крім того, як добросовісний, так і недобросовісний незаконні володільці майна мають право вимагати від власника компенсації зроблених ними необхідних витрат на майно з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або на передання доходів (ч. 3 ст. 390 ЦК).

Під необхідними витратами розуміються такі витрати, без яких стан речі істотно погіршився б, внаслідок чого вона не могла б бути використана за прямим призначенням.