Визначення та призначення ГСППР

Групова система підтримки прийняття рішень (Сгоир Весізіоп 8иррог{ 8у8іепІ8 — СВ88) — це інтерактивна, комп'ю­терне основана система, яка полегшує колективне вирішення не-структурованих та слабоструктурованих проблем групою ОПР. Зокрема, вона допомагає групі менеджерів* аналізувати проблемні ситуації і втілювати колективно прийняті рішення в життя. Гпу пова система підтримки прийняття рішень об'єднує технологію гру­пового продукту з технологією СШ1Р. ГСІШР складаються з апарат­них засобів, програмного забезпечення і процедур для полегшення генерації і оцінки альтернатив, а також охоплює засоби, щоб полег­шити удосконалення групової динаміки. Однак, ГСІШР не є пере-конфігурація існуючого С1111Р, а є спеціально розроблена система, яка інтегрує СІМ? і технології групового продукту (забезпечення).

ГСППР об'єднують комунікації, обчислення і технологію під­тримки рішень з тим, щоб допомогти деякій групі ОПР розв'я­зати набір відносно неструктурованих задач. У цьому контексті до звичайного програмного забезпечення СІ НІР приєднуються технічні засоби в формі електронних кімнат для нарад, локальні мережі та засоби підтримки телекомунікацій. Надаючи групі ОПР можливість прискорити рішення, змінити його зміст чи мо­дифікувати напрямок руху повідомлень, технологія ГСППР та­ким чином розрахована на підвищення якості результатів нарад.

Можна виокремити три рівні групової підтримки прийняття рішень.

На першому рівні ГСППР здатна запропонувати набір техніч­них функцій, розрахованих на подолання звичайних комуніка­ційних бар'єрів, наприклад надати великі екрани для одночасно­го відображення ідей та результатів голосування.

Другий рівень групової підтримки забезпечує моделювання рішень і вміщує методи групових рішень, які націлені на змен­шення рівня невизначеності і зняття «шумів». До вдосконалень, типових для цього другого рівня, належить інструментарій авто­матизованого планування: на цьому рівні застосовуються дерева рішень, моделі Дельфі, статистичні методи та інші формальні процедури підтримки рішень.

Третій і найвищий рівень характеризується акцентом на ма­шинно-формовані структури комунікацій.

ГСППР мають обслуговувати багато різних груп користувачів і видів задач. До задач належать: генерування ідей і дій, вибір альтернатив чи варіантів, проведення переговорів для досягнення рішень (що унікальне для групових процесів прийняття рішень на відміну від індивідуальних).

До численних функцій ГСППР, націлених на три рівні аналізу, три головних типи задач і множини типів підзадач належать: ди­сплеї з великими екранами, графічні засоби, мозковий штурм, доступ до даних і можливості відображення,моделі прогнозування, аналіз соціального мислення, аналіз поведінки акціонерів тощо. Типова конфігурація СППР включає управління моделями, керування базою даних і інструментальні засоби управління гру­пою, взаємопов'язані і керовані фасілітатором (ГасіШагог, полег-кувач, стимулятор). Завдання фасілітатора — координувати ви­користання технології так, щоб увага творців рішення була зосе­реджена на проблемі, що розглядається, а не на використанні технології. Часто ці зв'язані комп'ютери, на яких працюють чле­ни групи, розміщуються в одній кімнаті (іноді вона зветься кім­натою рішень) для створення конференції рішень, на якій присут­ня відповідна група людей, щоб розглянути альтернативи і знай­ти розв'язок проблеми. У цій конфігурації інформація може бути повідомлена учасникам через мережу або використанням одного або більше загальних екранів, які проектують виведення даних певного комп'ютера. Крім того, учасники можуть використову­вати графічні клавіатури, щоб створити ескізи і діаграми, які бу­дуть проектуватися на загальний екран. Накінець, часто учасники можуть генерувати тверді .копії версій зборів, так що вони мо­жуть звернутися до них між зустрічами. На рис. 11.4. зображено конфігурацію конференції (наради) для рішень, що включає ти­пову кімнату контролю і одну або більше кімнат для відпочинку, що є суміжними з цією кімнатою.

Типовий процес прийняття рішення має декілька стадій. Після вступу фасілітатора групу просять обговорити результати і пово­дитися так, щоб проблема могла бути виявлена і визначена. Тіль­ки-но множина альтернатив стає зрозумілою, група намагається створити модель контексту вибору, через який оцінити окремі альтернативи. Аналітик потім допомагає учасникам, щоб збага­тити модель і оцінити результати.

Альтернативна структура є такою, в якій всі члени групи за­безпечуються особистою телефонною трубкою, яка забезпечує дволінійний екран дисплея і цифрову клавіатуру, надалі системс допоміжної клавіатури. Ця допоміжна клавіатура розміщується подібно телефону або калькулятору, і з'єднується з центральним мі-крокомп'ютером кабелем або радіо. Учасники використовують сис­тему допоміжної клавіатури для голосування на доступних опціях.