Быстрый переход к готовым работам
|
ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПОДАТКІВ
Фінансова наука на протязі великого періоду часу
вивчала перш за все один з найголовніших елементів державного господарства
- податки. Це одна з основних категорій фінансової науки. Тому
важливо розуміти їх природу, функції, значення для народного господарства.
Складність розуміння природи податків обумовлена тим, що податок
- це одночасно економічний, господарчий та політичний прояв реального
життя. Російський економіст М.Алексеєнко ще у XІХ ст. відмітив таку
особливість податку: з одного боку, податок - один з елементів
розподілу, одна із складових ціни, з аналізу якої (тобто ціни) по суті
і розпочалася економічна наука. З іншого боку, встановлення,
розподіл, стягнення та застосування податків є однією з функцій
держави. Теоретично економічна природа
податку полягає у виявленні джерела оподаткування (капіталу,
доходу) і того впливу, який здійснює податок у решті решт на приватні
господарства і народне господарство як єдине ціле (теорія ціни
і теорія перекладення). Таким чином, економічну природу податку
слід шукати в сфері виробництва та розподілу. Як відомо, реальний процес оподаткування
здійснюється державою і залежить від ступеню розвитку її демократичних
форм. Тому дослідження природи податку фінансова наука проводила
в рамках вчення про державу. Свого часу П. Прудон влучно висловив
думку, що "по суті питання про податок є питанням про державу".
По мірі свого розвитку вчення
про державу відкривало нові можливості і для з’ясування природи
податку. Труднощі вивчення податку полягали
в тому, що дві науки - економічна та політична - займались податком,
кожна не вважаючи його "своїм".
Відокремлення фінансової науки в самостійну дозволили їй в
останній чверті XІХ- на початку XX ст., застосовуючи ідеї неокласичної
школи і вчення про правову державу, обґрунтувати необхідність стягнення
податків, сформулювати визначення податку, іншими словами з’ясувати
природу податку, яка концептуально не заперечується і наприкінці
XX ст. З укріпленням податкової системи
як основного джерела державних доходів, почали створюватися теорії,
які дістали назву "індивідуалістичні". Вони базувалися
на ідеї невторгнення держави в економіку, на ідеї невиробничого
характеру державних послуг. Теорії давали обґрунтування податку
та його визначення. Найбільш поширеною є теорія користі,
обміну еквівалентів, послуги -відплати, атомістична теорія,
яка походить із приватноправового погляду на державу. Вона знаходиться
у тісному зв‘язку з вченням про державу, як результат згоди між громадянами. Теорія обміну послугами відповідала
умовам середньовічного ладу із домінуванням договірних відносин. Атомістична теорія виникла
в епоху просвіти в ХVІІ-ХVІІІ ст.,
її батьківщина - Франція. Воблан (1707) і особливо Монтеск’є
(1748) розглядали податок, як плату, яка вноситься кожним громадянином
за збереження його приватної та майнової безпеки, за захист держави
та інші послуги. Паралельно з теорією "суспільного
договору" розробляється теорія "фіскального договору",
яка по-своєму пояснювала сутність оподаткування. Згідно з першою,
люди об'єднувались в держави з метою охорони життя, свободи та майна
кожного, згідно з другою - всі ті, хто приймає участь у такій угоді
для цієї охорони і за цю охорону "віддають частину свого майна,
щоб бути впевненими в іншій частині і спокійно користуватися
нею". Монтеск’є визначав податок,
як "частину, яку кожний громадянин дає із свого майна з метою
отримання охорони іншої частини або користування нею з більшою
насолодою". Думку таку в тій чи іншій формі потім підтримають
багато філософів та державних діячів. Мірабо писав, що "податок
є попередня плата за надання захисту суспільного порядку". В ХVІІІ ст. виникає ідея податку, як страхової премії.
При цьому одні вважали, що платники податку виступають як члени
страхової організації, а інші - що платник податку схожий на комерсанта,
який страхує свій товар від ризику, пов’язаного з небезпеками мореплавання,
і сплачує страхову премію. Основне місце в індивідуалістичних
теоріях податку займає класична школа в особі А.Сміта, Д.Рікардо
та їх послідовників, заслуга яких полягає в розробці питання економічного
походження податку. А.Сміт виступає прихильником
принципу, який в сучасній літературі носить назву "принцип еквівалентності"
або "принцип насолоди", що показує його збіг з Т.Гоббсом,
який визначає податок, як платежі, що віддаються добровільно. В
трактовці податку А.Сміт стояв на позиціях теорії обміну, еквіваленту. Д.Рікардо,
слід за А.Смітом дотримується "речового, матеріального погляду
на господарство", виключаючи таким чином державні послуги
із ряду виробничих витрат. Звідси і його розуміння податку :
"Нема податків, які не гальмували б накопичення, оскільки немає
ні одного податку, який не заважав би виробництву". В першій половині XIX ст. швейцарський
економіст Ж. Сісмонді (1773-1842) в своїй головній праці "Нові
начала політекономії" (1819) формулює теорію податку, як теорію
насолоди. Він вважає податок платою за насолоди. Податок у нього є і жертва.
Все залежить від співвідношення між ціною блага від держави і жертвою
у вигляді податку : "Податок є жертва; але в той же час і благо,
якщо послуги держави приносять нам більше насолоди, ніж скільки
віднімає у нас жертва, ціною якої ми їх отримаємо. Тому потрібно
відмовитись від насолоди, якщо вона дорога, якщо купівля її зачіпає
необхідне". Таким чином, і у Ж. Сісмонді в
обґрунтування податку покладена теорія обміну, еквіваленту
в сучасному її варіанті. Теорія жертви - одна з перших
теорій, яка містить ідею примусового характеру. Саму ідею податку
як жертви можна знайти у фізіократів при обґрунтуванні єдиного
поземельного податку : "Якщо держава всією заможністю,
всім своїм надбанням завдячує землі, природним силам, то і всі жертви,
які держава може вимагати від народу, повинні бути отримані із цього
ж джерела". Ідея примушення зі сторони держави,
ідея визначеної частки або ставки, встановлених або вирахуваних
державою, без всякої залежності від волі платника знайшла свій розвиток
в теорії колективних потреб. Ця теорія відобразила реалії останньої
чверті XIX- початку XX ст., обумовлені різким зростанням державних
витрат і необхідністю обґрунтування відповідного росту податкового
навантаження. Всі відомі фінансові школи :
німецька, італійська, австрійська, американська єдині в тому,
що розглядають податок як еквівалент за надані послуги, звідси зрозуміло,
що примусовий характер податку - це найбільш характерна ознака,
що відрізняє податок від мита, від доходів із доменів та регалій. Сучасне визначення податку
можна знайти в одному з найбільш популярних в американських коледжах
та університетах підручнику К.Р.Макконнелла, С.Л.Брю "Економікс":
"Податок - примусова сплата уряду домогосподарством або фірмою
грошей (або передача товарів та послуг), в обмін на які домогосподарство
або фірма безпосередньо не отримують товари або послуги, причому
така виплата не є штрафом, накладеним судом за незаконні
дії". література 1.
Алексеєнко М.М. "Погляд
на розвиток вчення про податок", Харків, 1870, с.25. 2.
Боголєпов Д. Краткий курс фінансової
науки, 1929, с.20-21. 3.
Еєберг К. Нариси фінансової
науки // Ярославль, 1893, с.12. 4.
Макконнелл К.Р., Брю С.Л., Економікс,
1992, с.1, с.124-125. 5.
Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економікс,
М., 1992, ч. ІІ, с.390. 6.
Нітті Ф. Основні начала фінансової
науки. М., 1904, с.277-278. 7.
Пансков В. Російські податки.
Потрібна наукова основа // РЕЖ, 1993, с.12. 8.
Селігман Е., Стурм Р. Етюди з
теорії обкладення, 1908, с.9. 9.
Янжул І.І. Основные начала финансовой науки. М.,1904, с.49. Заказать написание авторской работы |
|