«Нова парадигма» вищої освіти

Ми живемо в час, коли вища освіта в усьому світі швидко реформується. Реформується як за змістом, так і за формою. Причому реформа форми, тобто - навчального процесу - є сьогодні домінуючою стороною змін. Цей процес має привести до заміни старої форми забезпечення навчання для утвердження нового змісту.

Віками навчальний процес укладався в формулу S — О, де суб'єктом виступав викладач, а об'єктом - студент. Зараз це співвідношення не ефективне. Студент також стає суб'єктом навчання. В цьому новому суб'єкт - суб'єктному відношенні викладач уже не стільки навчає, як допомагає

вчитись студентові самостійно. S — S   відношення - це активна співпраця, в результаті якої студент здобуває знання, уміння і навички, а викладач — майстерність. В цьому відношенні спільним об'єктом для них виступає фах, на який спрямована співпраця. Сьогодні навіть в гуманітарних науках S— S відношення опосередковане спільними для них умовами навчання – сучасними технологіями, що робить класичну дихотомію трьохчленною. До цих, опосередковуючих суб'єкт - суб'єктне відношення умов, вони мають однакове відношення, як до засобу активізації і спрямування навчального процесу [26, с. 88].

Цю концепцію, яка описана досить схематично, американські вчені Роберт Бар та Джон Таг назвали «новою парадигмою вищої освіти». Стара парадигма - це здійснювати навчання, нова - навчити вчитись. Якщо говорити соціологічною мовою - це зміна ролей агентів навчального процесу. На студентів перекладається відповідальність за своє навчання. Вищий навчальний заклад здійснює навчання, мобілізує студентів, а не просто забезпечує викладання, як раніше. Якщо стара парадигма передбачала, головним чином, розробку нових програм і курсів і трансляцію їх від викладача до студентів, то нова передбачає створення атмосфери  відповідальності, середовища, що стимулює самопідготовку, оцінку знань на початку, в середині і кінці навчального курсу (модульні заліки), роботу з кожним студентом. Результатом роботи студента буде одержаний "кредит" за необхідні знання, уміння і навички, незалежно від того, де і яким чином він їх одержав. Саме тому студент повинен бути активним агентом навчального процесу, пошуку й накопичення власного знання.

За новою парадигмою викладачі, звичайно, створюють активне навчальне середовище для студентів, але самі зовсім не обов'язково повинні бути присутніми в окремих формах навчальної активності. Головне - сформувати потяг і творче відношення до навчання, створити для цього відповідні умови. Саме тому західні університети переходять на цілодобову роботу бібліотек, Інтернету та іншої інфраструктури навчання для забезпечення самостійної роботи студентів. Викладач, таким чином, виступає не в ролі аудиторної «всезнайки», а скоріше - тренера, що розробляє план гри, вправи, дає поради і контролює роботу членів команди [4, с. 39].

Треба сказати, що «нова парадигма вищої освіти» (навчити вчитись) є зовсім не новою, а її ідеї - зовсім не західні. Пам'ятаються розробки та публікації з модульно-рейтингової концепції навчання кафедри педагогіки КДУ, коли її очолював проф. А.М. Алексюк ще у 70 - 80 роки. Але в жодному ВНЗ України системного втілення вона не знайшла і не могла знайти в умовах тотальної регламентації навчального процесу, якій вона суперечить за своєю суттю.