Значення та роль прибутку для суб’єктів господарювання

У той час як більшість економістів не дійшли одностайної думки щодо природи прибутку та вважають її економічною категорією, що важко піддається точному визначенню, то для більшості практиків роль прибутку дуже проста. Це визначається тим, що саме прибуток є стержнем і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним спонукальним мотивом діяльності підприємців в умовах ринку, певним гарантом прогресу економічної системи, а відсутність прибутку - яскравий доказ регресу й соціальної напруженості.

 Вважається, що прибуток є основним джерелом фінансових ресурсів на мікро- і макрорівні. А роль прибутку як показника, який найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг й якість виробленої продукції, рівень продуктивності праці, динаміку рівня собівартості та характеризує інтенсифікацію виробництва при будь-якої форми власності, досить багатогранна й важко переоцінима.

Для багатьох компаній забезпечення прибутковості - це першорядна задача, що ставить перед собою вище керівництво компанії. Іноді в якості цільового показника обирається абсолютний показник прибутку, але найчастіше використовують відносні показники: доход на одну акцію, прибуток на інвестований капітал або прибуток на акціонерний капітал.

Цільові показники розраховуються, як правило, на основі результатів колишньої діяльності й у порівнянні з показниками інших подібних компаній, з якими можливе таке зіставлення. Часто роль прибутку на підприємстві розглядають, як показник ефективності, що є ознакою компетентного управління людськими, матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами, що перебувають в розпорядженні компанії. Але із цим твердженням, на наш погляд, не можна погодитись однозначно, якщо враховувати деякі моменти.

На практиці все частіше спостерігається несумісність покладеного на прибуток «навантаження» як джерела наповнення бюджету і як індикатора привабливості. Останнім часом простежується тенденція до заниження прибутку підприємства для зменшення податкового пресу, що призводить до суперечливої ролі прибутку, як інвестиційного індикатору, що говорить про інвестиційну привабливість підприємства або галузі.

Чим ефективніше підприємство використовує наявні ресурси, тим більшим стає податковий прес. Причому основна частина податкового тиску відноситься на трудові доходи, податки й відрахування з яких виплачує підприємство. Таке протиріччя свідчить не тільки про невідповідність і необґрунтованість податкового законодавства економічним інтересам, але й про нерозуміння природи прибутку і його ролі для підприємства й для країни в цілому.

Підтвердження ролі прибутку, як індикатора привабливості інвестиційних вкладень, у сьогоднішній економічній ситуації, особливо в Україні, не відповідає тому змісту, що вкладали в нього кілька десятків років тому. У США в останні роки в економічних розрахунках приймалася норма припустимого доходу 5-10% з інвестицій у виробництво.

А при вкладеннях у нову техніку, строк окупності якої довше, норма прибутковості ще менше. Але у всіх випадках мова йде не про середню норму прибутковості, а про мінімально припустиму норму доходу, при якому вкладення капіталів вважається припустимим. Ті вкладення, які забезпечують прибуток вище мінімального рівня, визнавалися ефективними. Тобто процес максимізації прибутку не виходить на перший план і не є остаточною цільовою функцією підприємства.

Таким чином, чи буде потенційний інвестор робити нові вкладення визначається не тим, який прибуток дали попередні інвестиції, а тим, який прибуток передбачається отримати. Привабливість інвестицій зумовлена передбачуваним прибутком, а не отриманим раніше або прибутком, який підприємство отримує сьогодні. Правильне розуміння природи прибутку, причин її виникнення зменшить ризики й збільшить ефективність вкладення інвестицій.

Розглядаючи прибуток, як одне з головних джерел наповнення державного бюджету нарівні з податком на додану вартість, варто бути обережними. Досвід розвинених країн свідчить про те, що це положення не завжди виконується.

 Так, наприклад, в США чистий прибуток склав усього лише 6 % від валового внутрішнього продукту, а заробітна плата - 60 %. А враховуючи структуру доходів федерального бюджету США податок на доходи фізичних осіб становить 41 %, а податки на доходи корпорацій усього 10 %, податок на майно усього 4 %. Наповнення доходної частини бюджету, однієї з найбільш міцних і стабільних фінансових держав світу, побудовано на тотальному контролі за доходами й витратами фізичних осіб, а не на податку на прибуток або непрямий податок (ПДВ), як у нашій країні. Тобто роль прибутку в рамках держави зводиться до джерела наповнення бюджету й розглядається, як окреме питання. Дану ситуацію добре ілюструє різниця між реальним податком на прибуток, нарахованим і сплаченим бюджету, до розрахункового бухгалтерського показника.

Так, наприклад, реальний податок на прибуток підприємств спиртової галузі в Україні за період 2003-2005р. виявився на 20% більше, ніж розрахований за бухгалтерськими стандартами України. Нерідкими є випадки, коли збиткове підприємство сплачує податок на прибуток, що призводить до постійного висмоктування фінансових ресурсів й ускладнення їхньої мобілізації. В економіці України доля збиткових підприємств в 2005 році виросла, у порівнянні з 2003 на 3,2 %, і склала 40,9% (тобто 2 підприємства з 5 - збиткові). Сума понесених збитків склала 17 млрд грн. Доля збиткових підприємств у промисловості в 2005 році виросла до 46,9 % у порівнянні з 42,2 % в 2003 р. Загальна сума понесених збитків підприємствами промисловості виявилася в розмірі 9 млрд грн. Причому протягом цього періоду доля збиткових підприємств у промисловості завжди перевищувала показники економіки в цілому.

Р. Айснер у своїх дослідженнях виявляє вагомі відмінності ролі прибутку, як джерела фінансування. Він установив, що в періоді з 1952 по 1962 існував затяжний період кризи нагромадження в США, пов'язаної з інвестиційним бумом 1956-1957 років, тоді як для іншого періоду 1963-1968 характерний значний зріст капіталовкладень. Величина коефіцієнтів регресії при нормі прибутку в другому періоді більше, ніж у першому, в 3-4 рази. Дані факти свідчать про неоднозначність ролі прибутку в економіці. Чим динамічніше ринок, тим більшим є вплив прибутку як джерела фінансування.

Аналіз залежності динаміки реальних капітальних вкладень у галузях обробної промисловості США від середнього рівня норми прибутку після сплати податків на власний капітал і середньорічні темпи приросту випуску продукції з 1952-1984 дозволив виявити міцну залежність (коефіцієнт кореляції 0,748) між нормою прибутку й динамікою виробництва в чотирьох найбільш монополізованих галузях з 14 проаналізованих. Протягом 1958-1984 високомонополізовані галузі в середньому мали більш низькі темпи приросту й промислового виробництва і реальних об'ємів капіталовкладень, ніж у середньому по обробній промисловості.

Р. Айснер, вивчаючи ролі прибутку в інвестиційних функціях підприємств установив, що для підприємств, чий основний капітал менше 20 млн доларів, прибуток грає здебільш важливу роль, як джерело нагромадження, ніж для фірм із основним капіталом більше 325 млн. доларів. Основними причинами таких відмінностей, на його погляд, є різна швидкість реакції на зміни навколишньої економічної ситуації, ступінь впливу невдалого інвестиційного вкладення й кількість інвестиційних проектів у різних галузях.

Сучасна економічна ситуація в Україні показала, що в умовах низької дієздатності банківської кредитної системи й відсутності розвинутої мережі інституціональних інвесторів - пенсійних фондів і страхових компаній, роль прибутку як джерела інвестиційного фінансування дуже велика. Так, на протязі 1997 по 2005 років доля інвестицій в основний капітал за рахунок коштів підприємства коливалися від 75,2 % до 66,6 %, що в 10 разів більше кредитів банків і коштів іноземних інвесторів.

Неоднозначність і складність прибутку, як економічної категорії, не дозволяє говорити про неї як про якісний критерій управління й процесу прийняття управлінських рішень. Це пояснюється тим, що якісний критерій процесу управління пов'язаний з поняттям «ефективності», а не з прибутком. А те, що ефективність часто пов'язують з прибутком, не дозволяє заміняти одну економічну категорію іншою.

Прикладом може служити результат аналізу ефективної діяльності американських компаній. Критерієм ефективності був обраний прибуток і зростання компанії. Але з 43 процвітаючих американських компаній, відібраних Пітерсом й Уотерменом, тільки 14 залишалися ефективними п'ять років потому і всього 5 компаній - через десять років, багато хто з їхнього числа взагалі збанкрутували. В умовах посилення конкурентної боротьби й укрупнення учасників ринку, максимізація прибутків на короткостроковому інтервалі не виглядає єдиним і найбільш ефективним засобом функціонування підприємства.

Так, американський економіст Д.К. Кліффорд-молодший порівнював групу з 629 великих корпорацій й 1220 корпорацій (від 30 до 300 млн. продажів). У нелегкі для економіки США 1970-1975 роки виділилося 259 корпорацій, які мали середньорічні темпи приросту збуту близько 30 % за рахунок входження в «ринкові ніші», зміни продуктів, зміни ринкової стратегії. У результаті чого ці компанії забезпечили норму прибутку в 10,4 % у порівнянні з корпораціями-гігантами - 9,9 %. У той час як інші компанії з ростом збуту менше 10% досягали норми прибутку в середньому 3,3%.

Таким чином, прибуток тут розглядається не як самоціль й основне завдання підприємства. Він стає кінцевим результатом реалізації стратегії фірм. І тільки динамічна, інноваційна активна поведінка підприємства на ринку може забезпечити йому досить високі темпи зростання прибутку. Це особливо важливо в умовах трансформації економіки, коли зміни факторів зовнішнього середовища відбуваються швидко й погано піддаються прогнозуванню. Тільки швидка й динамічна реакція фірми на зміну цих факторів забезпечить їй стійке положення на ринку, можливість росту підконтрольного сегменту, зростання конкурентноздатності фірми.

Підсумовуючи вищесказане необхідно підкреслити, що в теперішній час відбувається процес переосмислення ролі прибутку в економіці. Це пов'язано, насамперед, зі зміною цільової функції великих підприємств, яка не орієнтована тільки на одержання прибутку, а еволюціонувала разом із загальним ускладненням економічних взаємозв'язків.

Максимізація прибутку носить довгостроковий характер і досягається більш складним шляхом, ніж це трактує неокласична теорія фірми. В період інфляції та при одночасному спаді виробництва, економічні рішення стають короткостроковими й одержують спекулятивну спрямованість. Скорочуються інвестиції, крім тих, які обіцяють великі інфляційні прибутки, але ці інвестиції не так бажані з погляду економіки в цілому. Негативний практичній досвід багатьох підприємств України робить їх ще більш застережливими та націленими на вибір менш ризикованого та менш прибуткового бізнесу.

Так само необхідно відзначити, що простежується різний ступінь впливу й значення прибутку для підприємства залежно від розміру підприємства й обсягу продажів, його впливу на ринок і доступу до ресурсів, типу ринку.

Недосконалість ступеня розуміння природи прибутку в економіці не дозволяє до кінця повно встановити його вплив на діяльність підприємства й визначити місце в умовах трансформації економіки.