Загальновизнані критерії та підходи до діяльності волонтера

Наведені нижче критерії є досить загальними і включають майже всі форми волонтерства у світі. В той же час, за їх допомогою можна ефективно відрізнити волонтерство від інших форм поведінки, які надзвичайно подібні до нього.

 1. Це діяльність, яка не передбачає фінансової винагороди. Якщо грошова виплата, яку люди отримують за роботу, дорівнює ринковій вартості цієї роботи чи перевищує її, така діяльність не може вважатися волонтерською. Однак, кожен волонтер повинен мати забезпечене законодавством право на компенсацію витрат, пов’язаних зі своєю діяльністю; це досить суттєво, оскільки волонтерська діяльність  не є донорською діяльністю, і людина не повинна витрачати на неї власні кошти. Компенсація витрат також забезпечить участь людей, фінансові ресурси яких є досить обмеженими.

 2. Це діяльність, яка здійснюється з власної волі. Власна воля людини є основою волонтерської діяльності, але люди, які займаються волонтерством, рідко роблять це цілком добровільно. Зазвичай – внаслідок тиску з боку однолітків чи почуття певного соціального обов’язку. Однак, цей критерій допомагає відрізнити справжню добровільну волонтерську діяльність від ситуації, коли певні дії спричинені тиском на індивіда визначених зовнішніх обставин: коли в школі від учнів вимагають бути волонтерами; коли працівники компанії, яка офіційно реалізовує волонтерську програму, повинні брати участь у заходах цієї програми; коли, у деяких державах, волонтерська праця є альтернативою військовій службі.

 3. Це діяльність, яка приносить користь як людям, які її здійснюють, так і суспільству в цілому. Цей критерій допомагає відрізнити волонтерство від просто проведення вільного часу, наприклад, від занять спортом (хоча коли хтось грає у футбольній команді, що збирає кошти на благодійну діяльність, це вважатиметься волонтерською діяльністю). Волонтери можуть допомагати як друзям, знайомим чи сусідам, так і всьому суспільству. Лише допомога найближчим родичам не вважається волонтерською діяльністю [16, с. 29-30].

 Таке широке визначення дає можливість розглядати взаємну допомогу та участь у діяльності політичних партій чи виборчій кампанії як такі ж важливі форми волонтерської діяльності, що й надання соціальних послуг.

 Однією з проблем визначення волонтерства є існування двох основних форм волонтерської діяльності – контрольованої та неконтрольованої.

Неконтрольоване волонтерство – це спонтанна спорадична допомога друзям, знайомим, сусідам, наприклад, догляд за дітьми, кур’єрська допомога чи надання обладнання, допомога у ліквідації наслідків стихійних лих. Неконтрольований тип волонтерства переважає в багатьох культурах.

Навпаки, контрольоване волонтерство домінує в організаціях громадського, приватного та державного секторів і є більш організованим та врегульованим.

 Використовуючи наведені вище критерії, можна виділити чотири основних типи волонтерської діяльності. Це лише робочі визначення, на практиці ці типи досить важко чітко відокремити один від одного. Кожен з них може бути контрольованою волонтерською (яка здійснюється на базі певної організації) чи неконтрольованою (яка здійснюється спонтанно чи є просто ініціативою індивіда) діяльністю.

Отже, типи волонтерської діяльності:

 Взаємодопомога (так звана самодопомога). У багатьох країнах світу взаємодопомога домінує в системі соціальної  та економічної підтримки більшої частини населення. У Кенії, наприклад, існує традиція харамбі – надання медичної допомоги, забезпечення продовольством тощо. В Індії сільські жителі спільно використовують такі ресурси, як ліс і ставки, разом ремонтують дороги.

Взаємодопомога також досить поширена в індустріалізованих країнах, особливо у формі організацій, які об’єднують людей із схожими проблемами, наприклад, безробітних чи хворих. Хоча самодопомога і відповідає названим вище критеріям, люди рідко вважають це волонтерством.

 Філантропія чи надання послуг. Люди надають послуги всій громаді в цілому (наприклад, відвідуючи, навчаючи, спілкуючись з іншими людьми) частіше, ніж групі, до якої вони належать. У переважній більшості випадків така волонтерська діяльність здійснюється через громадські організації і тому більше поширена в індустріалізованих країнах.

Захист інтересів. Лобіювання. Люди займаються волонтерською діяльністю, оскільки бажають соціальних змін і соціальної справедливості: наприклад, активна участь в екологічному русі, захист прав інвалідів, лобіювання покращення житлової політики тощо.

 Участь в управлінні. Люди часто беруть участь в процесі управління, наприклад, як члени сільського комітету санітарного контролю води, вибрані представники органів місцевої влади чи члени державних консультаційних комісій. Такий тип волонтерства поширений майже у всіх країнах, однак найбільш розвиненої форми набув у країнах з сильними традиціями громадянського суспільства [10, с. 13-14].

 Описані вище три критерії та чотири типи волонтерської діяльності можуть бути використані як основні орієнтири для визначення волонтерства, прийнятного для певного середовища (місцевої громади, провінції, країни).

Участь у волонтерському русі не має релігійних, расових, вікових, гендерних і навіть політичних меж. Численні міжнародні мережі волонтерських організацій залучають до своїх проектів і програм понад сотню мільйонів людей щорічно.