Інституціональні механізми регулювання міжнародної електронної торгівлі

Питання регулювання міжнародної електронної комерції входять в компетенцію різних міжнародних організацій. Найкрупнішими з них є [18]:

·         Світова організація торгівлі (СОТ);

·         Організація Об'єднаних Націй (ООН);

·         Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР);

·         Законодавчі і виконавські органи Євросоюзу (Європарламент, Єврокомісія і ін.);

·         інші міжнародні організації

СОТ в межах прийнятих країнами-членами угод (GATS, GATT і т.д.) регулюються економічні аспекти міжнародних відносин у сфері електронної торгівлі країн-учасниць. Дані питання розглянуті в попередньому параграфі.

В рамках ООН питання міжнародної електронної торгівлі входять в компетенцію Комісії ООН по праву міжнародної торгівлі. Якщо в компетенцію СОТ входять переважно питання економічного характеру, то ООН надає увагу регулюванню юридичних питань оформлення операцій. Основним нормативно-правовим актом, регулюючим відносини у сфері електронної комерції в межах ООН є Типовий Закон «Про електронну торгівлю» N 49 (А/51/49) [24].

Даний документ регулює такі питання, як:

·         визнання юридичної сили повідомлення даних (ст. 5);

·         електронний підпис (ст. 7);

·         допустимість і доказова сила повідомлення даних (ст. 9);

·         висновок і дійсність контрактів (ст. 11);

·         атрибуція повідомлення даних (ст. 13);

·         підтвердження отримання (ст. 14)

·         електронна торгівля в окремих областях (ч. 2).

Цілі цього Закону, що полягають у створенні можливостей для використання електронної торгівлі та у сприянні поширенню її використання, а також у забезпеченні однакового режиму для користувачів паперової документації та користувачів комп'ютеризованої інформації, мають дуже важливе значення для підвищення економічності та ефективності міжнародної торгівлі. Включення до національного законодавства процедур, що передбачаються Типовим законом, для врегулювання ситуацій, коли сторони вирішують використовувати електронні засоби передачі даних, дозволить державі, що ратифікує цей Закон, створити умови, які будуть нейтральними з точки зору різних носіїв інформації.

Участь ОЕСР в міжнародній електронній торгівлі також є досить значущою. Одним із специфічних явищ, супутніх глобалізації світового господарського життя, є швидке проникнення комп'ютерних мереж, особливо мережі Інтернет, у внутрішню і зовнішню торгівлю. У зв'язку з цим ОЕСР бере участь у виробленні універсальних міжнародних правил регулювання електронної торгівлі. Бурхливий розвиток електронної торгівлі, наприклад, ставить ряд вимагаючих рішення питань у області податкового і митного регулювання. Проте ОЕСР робить тут акцент перш за все не на заходах жорсткого регулювання і контролю, а на різних аспектах захисту прав споживачів і уникненні введення невиправданих бар'єрів і обмежень у сфері електронної торгівлі на національному рівні.  

В рамках Європейського Союзу прийнято ряд актів, спрямованих на регулювання електронної комерції. Серед них: Директива ЄС «Про електронну торгівлю», «Про електронний підпис», «Про деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку», «Про захист споживачів у випадку укладення контрактів на відстані» тощо [21].

Одним з найскладніших питань електронної комерції є використання електронного цифрового підпису, тому корисним є досвід деяких країн, в яких це питання врегульоване окремим законом:

·         так, Європейський парламент та Рада Європейського Союзу розробили Директиву від 13 грудня 1999 р. «Про правові підстави для використання електронних підписів»;

·         Міжпарламентська асамблея країн-учас-ниць СНД розробила Модельний закон від 9 грудня 2000 р. «Про електронний цифровий підпис»;

·         у США прийнято Федеральний Закон від 1 жовтня 2000 р. «Про електронні підписи у міжнародних та внутрішньодержавних торгових відносинах»;

·         штат Юта США ще 1 травня 1995 р. прийняв Закон «Про електронний підпис»;

·         Німеччина у 1997 р. прийняла Закон «Про регулювання основних умов надання інформаційних та комунікаційних послуг». Стаття 7 цього Закону присвячена електронним підписам. Саме тому 8 жовтня 1997 р. Федеральний уряд видав окрему постанову «Про електронний підпис»;

·         Італійська Республіка 1 березня 1997 р. прийняла «Закон Басаніні»;

·         у Російській Федерації у січні 2002 р. прийнято Закон «Про електронний підпис» тощо.