---

Митна служба України за часів командно-адміністративної системи

Окреслюючи історичний шлях українських митників, необхідно відзначити позитивний досвід і професійну майстерність, яких вони набули в умовах колишнього Союзу РСР. Працюючи в досить складній соціально-економічній обстановці, переважна більшість наших колег самовіддано служили народові, подавали приклад виконання громадського обов'язку.

Хоча - і це треба підкреслити з усією категоричністю - нечисленні митниці, що діяли в Україні, були абсолютно безправними. В республіці не було жодних керівних або навіть координуючих структур, які б займалися митною справою. Всі питання - від асигнувань на інфраструктуру до видачі інспекторові форменого кашкета - вирішувались у центрі. Тому доцільно розглянути історичний шлях рядянської митниці, а також української, як частини радянської.

З червня 1920 року - Наркомат  зовнішньої торгівлі  радянського союзу отримав керування митною справою по всій території країни. Закріплювався новий зміст діяльності радянської митниці. Через реалізацію ідеї про державну монополію зовнішньої торгівлі митний контроль ставився її допоміжним інструментом. Товари не продавалися а розподілялися. Зовнішньоторговельний оборот залишався нерегулярним і незначним.

Але і відмова від широкого застосування митно-тарифного регулювання з переходом до системи ліцензій вимагала, проте, введення допоміжних регуляторів, зокрема – митного обкладання. Зумовлено це двома основними причинами. По-перше, ліцензійна система на початку 20-х років охоплювала не весь зовнішньоторговельний обіг – з неї були вилучені обмін посилками і частина торгівлі з деякими східними країнами. По-друге, при калькуляції цін на товари приходилося враховувати наявність мита.

Крім того, при перебудові, що планувалася, у Новій економічній політиці відновлювалися багато утрачених функцій митних органів. Це обумовлювалося як розширенням обсягу зовнішньої торгівлі, так і наданням ряду державних і господарських організацій права  самостійного виходу на світовий ринок. Відзначені фактори нагально вимагали відновлення митно-тарифного регулювання зовнішньої торгівлі, введення відповідного митного тарифу.

Перші радянські митні тарифи були прийняті в 1922 році: у лютому –по європейській привізній торгівлі, у липні - по європейській вивізній торгівлі. В їхню основу був покладений довоєнний російський митний тариф.

У зв'язку з прискореним розвитком промисловості і помітним ростом обсягу зовнішньої торгівлі з'явилася необхідність перегляду тарифів 1922 року. У січні 1924 року був прийнятий другий радянський митний тариф, що передбачав пільговий режим для промислової сировини, напівфабрикатів, устаткування і товарів, необхідних для інтенсивного розвитку сільського господарства.

Відповідно до задач і функцій митних заснувань в умовах переходу  до Нової економічної політики почалося формування багатоступінчастої системи керування митною справою.

У лютому 1922 року був заснований митно-тарифний комітет (МТК), що одержав наступні повноваження:

- пророблення питань уведення нових і зміни старих списків заборонених товарів;

- рішення питань, внесених митним керуванням, щодо застосування тарифу до тих чи інших товарів;

- розгляд скарг на рішення митного керування з питань застосування тарифу.

- підготовка висновків по всіх проектах торгових договорів, конвенцій і законів, що стосуються питань митно-тарифного регулювання.[17, c. 42]

 У березні 1922 року Раднарком затвердив Тимчасове положення про місцеві митні органи. Відповідно до нього Наркомат зовнішньої торгівлі за узгодженням з Наркоматом фінансів визначав склад митних округів, а всі митні органи підрозділялися на митниці першого, другого, третього розрядів і митні пости. У 1922 році було сформовано вісім митних округів: Петрозаводський, Західний, Сибірський, Туркестанський, Семипалатинський, Південний, Український, Закавказький. У їхній склад увійшли 134 митниці і 149 митних постів. Крім митних округів створювалися дві митних ділянки – Петрозаводска і Кримська.

У грудні 1924 року був прийнятий перший радянський кодифікований акт по митній справі - Митний статут СРСР, що включав у себе 283 статті в складі шести розділів. Його основою став декрет Раднаркому від 12 листопада 1920 року «Про порядок прийому, збереження, випуску імпортних і експортних товарів». З введенням у дію Митного статуту законодавчо закріпилася сформована до цього часу структура митних органів. Ст. 1 Статуту визначала : «Керування митною справою на всій території СРСР належить Наркомату зовнішньої торгівлі, що здійснює свої задачі як у центрі, так і на місцях через Головне митне управління, що входить в його склад, й інші органів і створений при НКЗТ  Митно-тарифний комітет». У союзних республіках безпосереднє спостереження за діяльністю митних установ покладалося Статутом на уповноважених НКВТ при Совнаркомах. Керівництво митними установами на місцях доручалося районним митним інспекторським керуванням на чолі з районними митними інспекторами. На інспекторів покладалося загальне керівництво діяльністю митних установ району і контроль за виконанням ними вимог нормативних документів.

У цілому Митний статут 1924 року передбачав чотириступінчату структуру митних органів:

1. Наркомат зовнішньої торгівлі (НКЗТ), Головне  митне керування  (ГМУ);

2. Уповноважені НКВТ при Совнаркомах союзних республік;

3. Районні митні інспекторські управління;

4. Митниці і  митні пости.

У 1925 році були засновані відділення ГМУ в Середній Азії, Закавказзі, Білорусії і на Україні. На території СРСР створювалося 11 митних районів. У них формувалися районні митні інспекторські керування: Північно-Західне, Карельське, Білоруське, Читинсике, Зайсанське, Благовіщенське, Узбецьке, Алма-Атинське, Туркменське, Північнокавказьке. Безпосередню роботу з огляду переміщуваного через кордон майна, документуванню, стягуванню платежів, запобіганню контрабанди і порушень митних правил виконували митниці трьох розрядів.

Митниці першого розряду створювалися при залізничних станціях і в портах з великим вантажообігом. Митниці другого розряду – на шосейних дорогах і в невеликих річкових  і озерних портах. Митниці третього розряду - на ґрунтових дорогах. У віддалених від митниць пунктах у якості їхніх філій при необхідності засновувалися митні посади. При цьому митні посади здійснювали пропуск через кордон пасажирів з ручною поклажею, багажу, міжнародних поштових відправлень. Митниці третього розряду оформляли  і контролювали ввезені в країну і вантажі, що вивозяться з її, якщо це не вимагало спеціальної технічної експертизи. Митниці першого і другого розрядів здійснювали усі види митного оформлення і контролю.

Керування митними органами здійснювали керуючі. При них діяли робочі органи – технічні наради, до складу яких входили помічники керуючих і інспектори. Технічна нарада була консультативним органом , тоді як усю відповідальність за діяльність митниці (відділення ГМУ, інспекторського керування митного поста) ніс керуючий.

У лютому 1927 року в інтересах розвитку вітчизняних промисловості і сільського господарства був прийнятий третій радянський митний тариф, ще більш ліберальний, ніж тариф 1924 року.

У грудні 1928 року був затверджений Митний кодекс СРСР. Кодекс визначав цілі діяльності  митних установ. Так, фактичний контроль за виконанням постанов про державну монополію зовнішньої торгівлі визначалася як основна, сучасна і перспективна мета. Історично  традиційною метою митної діяльності називалося стягування митних зборів. Як додаткову мету ставилося удосконалювання інших митних операцій. Кодекс установлював, що керування митною справою  на всій території СРСР здійснюється Наркоматом зовнішньої торгівлі через Головне митне управління. При цьому значно розширювалися права ГМУ. Детально розкривалися повноваження Митно-тарифного комітету при НКВТ при Совнаркомах союзних республік, компетенція місцевих митних установ. У той же час у кодексі уже виявлялася тенденція до поступового  спрощення системи митних органів. Так, не передбачалося створення районних митних інспекторських управлінь.[24, c. 2]

Митний кодекс 1928 року докладно регламентував порядок здійснення митних операцій, регулював питання відповідальності за порушення митних правил, розвивав поняття адміністративно карної контрабанди, визначав інші аспекти митної практики. У цілому ж він не вніс принципових змін в організацію митної справи.

На рубежі 20-х-30х років поглибилася тенденція до повороту від економічної до командно-адміністративної моделі керування всіма сферами громадського життя. У митній справі це проявилося в прийнятті нового (четвертого) радянського митного тарифу 1930 року. У ньому проведене різке скорочення товарної номенклатури: у порівнянні з митним тарифом 1927 року кількість статей зменшилася вдвічі. Крім того, здійснювався перехід на метод цінового мита, при якому мито стало стягуватися у виді визначеного відсотка з фіксованої державної ціни товару.

Тенденція зниження ролі митної справи в зовнішньому обороті остаточно закріпилася в 30-і роки. У 1932-1934р. був детально регламентований прискорений пропуск через кордон вантажів усуспільненого сектора і порядок централізованого здійснення розрахунків по митним платежам за ці вантажі. Ліквідувалися митні склади для тимчасового збереження експортних і імпортних вантажів. Зменшилася чисельність митних службовців. У 1935-1938 р. були розроблені і введені в дію інструкції зі здійснення контрольно-інспекторських функцій у відношенні  транспортування експортно-імпортних вантажів. Система керування митною справою послідовно спрощувалася.

Сформована до кінця  30-х років структура митних органів з незначними змінами проіснувала до середини 80-х років.

У системі митних органів радянського союзу особливе місце поправу належало Чопській митниці. Особливість ця полягає в тому, що  з часу створення, як свідчать документи, зокрема Наказ по Народному комісаріату зовнішньої торгівлі СРСР №241 від 8 вересня 1945 року підписаний у Москві  заступником Народного комісара зовнішньої торгівлі  А. Крутиковим, митниця  виникла на  вістрі кордонів  п’яти держав: СРСР, Чехословаччини, Угорщини, Польщі та Румунії. Діяльність митниці поширювалася на всю Закарпатську Україну. Тільки на польському напрямку митниця не мала прямих контактів з суміжною стороною. На інших - почалася робота. [Додаток А]

Наказ № 2 по Чопській митниці зобов’язував перших її працівників приступити до виконання митних функцій.[Додаток Б]

Митниця розбудовувалася. Менше ніж через два місяці - 30 листопада  1945 року, за  наказом по Чопській митниці  відкриваються митні пости “Мукачево” та “Страж”. [18, c. 17]

 Почалася ціленаправлена робота  по виявленню контрабанди. Результат не забарився. 30 листопада 1945 року контролер  І. Фіатський проводив митний огляд  вантажу. Документи свідчили , що це повинна була бути кухонна сіль. Контролер уважно  перевірив документи, а після того “взявся”, як свідчить архівний документ , за  прискіпливий огляд вантажу.  Сіль виявилася занадто  дорогою. У вантажі були виявлені 339 тисяч угорських пенгів та 4 тисячі 201 чехословацька крона. Справа заведена контролером І. Фіатським стала першою справою про контрабанду в  історії Чопської митниці.

Друга  справа про контрабанду була заведена  9 грудня  1945 року контролером  К.З. Івановчик. Предметом контрабанди стали  знову гроші. У несупроводжуваному багажі митник виявив  12376 радянських карбованців та 1145  чехословацьких крон.

Ці  дві справи про контрабанду стали основою та підставою для створення першого в історії Чопської митниці наказу про заохочення.

За  1945 рік у Чопській митниці мали місце 128 випадків затримання предметів  контрабанди. За чотири місяці існування митниці її  маленький колектив  оформив  80 ешелонів, пропустив 22108 тонн імпортних вантажів. У своїй роботі митники керувалися  Митним Кодексом СРСР, прийнятим у 1928 році.

Новий 1946 рік митники зустріли вагомими показниками у роботі.

Покращилися і умови праці митників. Адміністрація митниці  вже займала чотири кімнати, одна з них  використовувалася під склад, а інші три займав начальник митниці , відділ по боротьбі з контрабандою, бухгалтерія та секретар.

Обсяги роботи зростали. Розбудовувалася і митниця. У січні  1946 року  у підпорядкуванні Чопської митниці  знаходилися  чотири митні пости:

а)  Мукачівський - нараховував 7 працівників;

б) Тересв’янський - 3 працівники;

в) Стражський –3 працівники (оформляли 4  автомобілі за зміну);

г)   митний пост “Чорний Ардов” - 1  працівник.

За рік роботи митниця   завела 194 справи про контрабанду ( сума 2 422 083 карбованці). Зріс пасажиро- вантажопотік. В обидва боки державного кордону було пропущено 594215 тонн різних вантажів та  оформлено 160 995 пасажирів.

Якщо у перші роки  роботи статистичні звіти - показники   Чопської  митниці  рясніли  тисячами з  1948 року  облік  став вимірюватися мільйонами, а митниця вже нараховувала  55 працівників.  Це були знавці своєї справи . Кожне прізвище - це окрема сторінка історії митниці.

1951 рік  пам’ятний тим, що вперше  в Чопській митниці вводяться звання “Кращий старший зміни”, “Кращий контролер”, “Кращий інспектор”. Ці звання  зобов’язували, спонукали працювати ще краще. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР у  цьому ж році для керівного складу митних установ були введені персональні звання.

У 1952 році у місті Рига створено шестимісячні курси підвищення кваліфікації керівного складу митних установ.

В той час також вводилося письмове  митне декларування. Вперше  Чопська  митниця використала письмову митну декларацію  в 1953 році. 

Як і сьогодні, в ті далекі роки робота в Чопській митниці була цікава, почесна і відповідальна. Траплялися різні нестандартні ситуації з яких митники  виходили з почуттям виконаного  обов’язку.

Історичною подією для митниці став 1968 рік. Тоді було відкрито  один з найбільших митних постів Союзу -  м/п “Тиса ”. Велика українська річка Тиса понесла славу чопських митників у Європу, стала ще одним редутом на  слизькому шляху контрабандистів.

Що не рік -  робота  митниці  вдосконалювалася. Митники набували досвіду, який згодом почали передавати, поширювати на всю митну систему  тодішньої держави. Чопська митниця стала кузнею кадрів для  митної системи СРСР. Зріс освітній рівень співробітників. На 1 січня 1986  року штат Чопської митниці  нараховував  161 одиницю. 90 працівників мали  вже вищу , 18  -  середню спеціальну, 53 - середню освіту. Збільшилися обсяги  роботи. Якщо у 1946 році чопські митники завели  194 справи  про контрабанду, то  1986 році їх було 4 тис. 430. 

Такі показники у праці не могли бути не поміченими  вищим  керівництвом держави. За досягнуті успіхи у праці  Чопська митниця  в  1987 році була визнана кращою серед митниць СРСР  і нагороджена перехідним  Червоним прапором. В цей час митниця стала  однією з найбільших в системі митної служби. Вона нараховувала  271 одиниць особового складу.

 З послабленням “залізної” завіси, з “потеплінням” у сфері політичного життя  держави збільшився  вантажопотік. Так у 1988 році  чопські митники оформили у митному відношенні 25 млн. 600 тис. тонн різних вантажів.  Митний кордон перетнуло 1 млн. 878 тис. 300 пасажирів, було оформлено 68 тис. 500 поштових відправлень. За цей рік митниками було вилучено 364 примірники релігійної, 157 антидержавної літератури. Оперативні відділи вилучили  2 569 екземплярів, що пропагували насильство над людиною. Ці  показники  вилилися у 3 572 справи про контрабанду на суму  3 млн 71 тис. 800 карбованців. За ці успіхи у праці   в 1988 році  Чопська митниця вдруге в своїй історії була нагороджена  правом називатися кращою у Радянському Союзі, десятки працівників митниці були удостоєні високих державних нагород, почесних звань, нагороджені цінними подарунками.

Весною 1989 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову про спрощений перехід громадян через державний кордон. У зв’язку з цим  були створені  митні пости “Лужанка”, “Косино”, та “Дзвінкове”. Вони були підпорядковані  Чопській митниці. Це значно поліпшило умови перетину кордону, сприяло і сприяє  спілкуванню між народами  трьох країн, зміцненню дружби між народами.

В роки Великої Вітчизняної війни діяли митниці по сухопутному кордону від Тихого океану до Чорного моря, прикаспійські і північні (Мурманська й Архангельська) митниці. Робота більшості митниць була припинена. Благодійні вантажі, що надходили в СРСР, пропускалися (з 1943 р.) безмитно.

Три післявоєнних десятиліття не були відзначені серйозними змінами в організації митної справи СРСР і України в тому числі. Митний кодекс СРСР, затверджений у 1964 році, юридично закріплював сформовану практику і підтверджував, що  керування митною справою відноситься до відання Міністерства зовнішньої торгівлі і здійснюється через ГМУ, що входило до його складу.[17, c. 52]

Визначалася двохзначна система керування митною справою, при  якій ГМУ безпосередньо замикало на собі митниці. При цьому функції митних установ зводилися до контролю за дотриманням державної монополії зовнішньої торгівлі, здійсненню митних операцій і боротьбі з контрабандою.

Протягом 70-х – початку 80-х років митне законодавство поповнювалося окремими правовими актами, спрямованими на запобігання контрабанди валюти і культурних цінностей, раціоналізацію процедури митного оформлення, уточнення митного тарифу.

 Середина 80-х років ознаменувалася початком реформи системи митних органів. На початку 1986 р. ГМУ було перетворено в самостійний орган державного керування - Головне упарвління державного митного контролю (ГУДМК) при Раді Міністрів СРСР. З цього часу почалася реорганізація керування митною справою. Митна служба знайшла визначену самостійність.

У період з 1986 по 1991 р. відбувався організаційно-правовий розвиток митної системи. Був закріплений відхід від принципу державної монополії зовнішньої торгівлі. Разом з тим, новий механізм регулювання зовнішньоекономічних зв'язків не почав діяти. Була відсутня законодавча база для радикального реформування організації митної справи. Функції митних органів практично не змінилися.

Серйозні зміни у всіх галузях митної справи почали відбуватися після прийняття в 1991 році нового Митного кодексу СРСР і Закону про митний тариф.

Передбачалося утворення двох координаційних центрів – Митно-тарифної ради і координаційної ради по боротьбі з міжнародним незаконним оборотом наркотичних засобів і психотропних речовин. Митний кодекс юридично закріплював сформовану до цього часу структуру митних органів: від митниць – через регіональні митні управління – до Митного комітету. У той же час кодекс і Закон не були цілком вільні від елементів командно-адміністративного стилю в керуванні митною справою.

Але термін дії Митного кодексу СРСР 1991 року і закону про митний тариф виявився нетривалим. Він був перерваний розпадом СРСР.

Отже часи командно-адміністративної системи не були багатими на історичні події в митних органах, що діяли на Україні. Вони були повністю підпорядковані керівництву Радянського Союзу і не мали особливих повноважень і прав в межах своїх кордонів.