---

Організація процесу управління банківськими активами

Організація процесу управління банківськими активами

Управління активами банку є одним з найважливіших завдань діяльності комерційних банків. У напрямку менеджменту активами персонал банку повинен володіє такими методами:

загальним методом розподілу коштів;

розподілом активів (конверсія коштів);

науковим методом.

Суть загального методу розподілу коштів полягає у тому, що всі набуті кошти банку у вигляді ощадних строкових вкладів та вкладів "до запитання", акціонерного капіталу створюють загальний фонд коштів, які розміщуються в активні операції банку.

Банківському персоналу, особливо аналітичних і кредитних підрозділів, треба постійно робити аналіз активів банку і проводити оперативне їх скеровування на підвищення якості роботи.

Метод наукового управління активами має на меті отримання максимального прибутку. При цьому частина коштів вкладається в активи з високим відсотком доходів, а частина - туди, де нижчі відсотки, але з високою гарантією повернення. Тобто, активи доцільно вкладати за кількома напрямками, що дозволить банку домагатися достатньої дохідності і дотримуватися коефіцієнтів ліквідності [26, с. 64].

Нормативне значення коефіцієнтів може змінюватися залежно від фінансово-економічної ситуації банків та політики держави і Національного банку України.

Банківський нагляд традиційно спрямований на підтримку надійності та ефективної діяльності окремих складових кредитної системи країни, в першу чергу банків, з метою забезпечення стабільного нормального функціонування всієї банківської системи. Досвід багатьох країн свідчить про те, що при правильному управлінні банки можуть вижити навіть і не в сприятливих економічних умовах.

Умови здійснення банківського нагляду закладаються, як правило, в законодавчі акти, що регулюють статус центрального банку. Банківський нагляд найчастіше є складовою ланкою саме центральних банків держави. В зв'язку з тим, що функцією банківського нагляду є створення безпечної та здорової банківської системи і попередження нестабільності фінансової системи в цілому, центральний банк як інститут, що здійснює державне управління грошово-кредитною політикою і виступає кредитором останньої інстанції, є природним центром банківського нагляду.

Якщо аналізувати загальну практику діяльності органів банківського нагляду та його місце в системі органів управління, то можна дійти такого висновку. Чим сильнішим і незалежним є центральний банк країни, тим більше підстав для створення структури банківського нагляду в його межах. І навпаки, чим він більш слабший і залежний від органів влади, тим наявніша необхідність створення незалежного банківського нагляду.

Банківський нагляд (у широкому розумінні) є системою, яку використовує держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи країни, її безпеку і здоров'я.

Головними завданнями, що стоять перед системою банківського нагляду, є:

гарантія здоров'я банківського сектора для підвищення і сприяння економічному зростанню країни;

захист вкладників, які розміщують свої кошти в банках. Ця задача пов'язана із підтримкою довіри громадськості до банківської системи, втрата якого веде до її послаблення і таких макроекономічних наслідків, як скорочення грошової пропозиції, розвал системи платежів, більш несподівані зобов'язання уряду, економічна нестабільність у державі;

підвищення конкуренції в банківському секторі: тобто банківські закони й положення повинні бути спрямовані на заохочення конкуренції і попередження монополії та дій, що перешкоджають конкуренції;

підвищення ефективності банківської справи і справедливий розподіл кредиту в економіці: банківська система відповідає вимогам суспільства високою якістю фінансових послуг по прийнятій вартості. Грошові кошти надходять в економічні сектори, які можуть використати їх найбільш продуктивно і ефективно [10, c. 18].

Сильна і пристосована до ринкових умов банківська система надто необхідна як провідник монетарної політики центрального банку в економіку країни. Тому завдання банківського нагляду тісно пов'язані і визначаються завданнями і функціями центрального банку як органу, що визначає і здійснює грошово-кредитну політику. Підтримка стабільності банківського сектора спрямована також на попередження системних ризиків, яку полягають у тому, що банкрутування одного банку може потягти за собою банкрутство декількох банків та втрату довіри до всієї системи. Захисту підлягає і фонд страхування від втрат у тих країнах, де застосовуються заходи по захисту інтересів банківських вкладників. Відповідно Центробанк зацікавлений в забезпеченні дотримання піднаглядовими суб'єктами банківських законів і положень. Для його здійснення згідно з іншими завданнями в державі необхідне розвинене, пристосоване до ринкових умов банківське законодавство.

Банківський нагляд базується на нормах спеціального банківського законодавства, що пристосоване до ринкових умов. Центральний банк завжди є провідником монетарної політики, і саме ця його функція в першу чергу вимагає наявності сильної і пристосованої до ринкових умов банківської системи. Таким чином, завдання банківського нагляду тісно пов'язані і визначаються завданнями і функціями центрального банку як органу, що визначає і здійснює грошово-кредитну політику в державі. Крім того, банківський нагляд забезпечує дотримання стандартів та нормативів суб'єктами, що контролюються банківськими законами і положеннями [29, с. 62].

Як одна з основних функцій Центробанку банківський нагляд спрямований на підтримку надійності й ефективності окремих банків з метою забезпечення стабільності і нормального функціонування всієї системи.

Метою нагляду є підтримання ефективності банківської системи, оскільки банки повинні забезпечити виконання своїх платіжних зобов'язань і в економічно важкі часи. Це означає, що поточні операції будь-якого банку повинні здійснюватися так, щоб обсяг позик знаходився у відповідному співвідношенні до власного капіталу банку, щоб банк в будь-який час мав достатні поточні фінансові ресурси й давав у позику доручені грошові кошти лише за умови, що він зможе справитися з ситуацією при непередбаченій втраті окремих кредитів, у тому числі й великих. Для кінцевої реалізації зазначеної мети уповноваженим органом банківського нагляду встановлюються детальні принципи, що стосуються власного капіталу й ліквідності. Принципи закріплюють істотні обмеження для банківської діяльності, які пов'язані з ризиками, і цим зменшують загальний ризик для окремих банків. Завдяки регулярним повідомленням і контролю, а також особливим виїзним перевіркам контролюється дотримання принципів й інших законодавчо приписаних обов'язків (наприклад, повідомлення про всі кредити, які перевищують певну суму).

Головна мета управління банківською системою полягає в створенні умов для ефективної та стабільної роботи всіх конкуруючих один з одним банківських установ і разом з ними господарюючих суб'єктів. Управління комерційними банками з боку державних органів здійснюється в формах регулювання та нагляду. Окремі автори включають до їх складу і стимулювання діяльності банківських установ [41, с. 56].

Державне регулювання покликане сприяти забезпеченню:

стійкості роботи та зміцненню фінансового стану банківської установи;

орієнтації та стимулюванню діяльності банку в галузі кредитування на виконання пріоритетних завдань розвитку економіки та підвищення добробуту суспільства;

наукової організації грошового обігу в народному господарстві;

створенню системи гарантій захисту інтересів вкладників, в першу чергу фізичних осіб.

Банківське регулювання як одна з форм державного управління являє собою систему заходів, за допомогою яких держава через центральний банк (або інший уповноважений орган) забезпечує стабільне та безпечне функціонування банків, попереджає дестабілізаційні процеси в банківському секторі. Слід розуміти, що терміни «банківське регулювання» і «банківський контроль» не є тотожними, оскільки відносяться до різних (хоча і взаємодоповнюючих) видів діяльності. Регулювання включає в себе розробку та видання уповноваженими установами конкретних правил, інструкцій, методологічних матеріалів, які базуються на чинному законодавстві та визначають структуру і способи здійснення банківської діяльності. Контроль зі діяльністю банків здійснюється з метою забезпечення їх надійності та стійкості. Він передбачає цілісний і безперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності у відповідності з чинним законодавством.

Банківський нагляд є тією сферою, яка повинна розглядатися як об'єкт державного управління, а діяльність кредитно-фінансових установ — як сфера суспільного життя, де управлінська діяльність необхідна, бажана, і доцільна. Його повна відсутність — це створення потенційних умов для фінансових правопорушень та зловживань, це можливість банкрутування банку, це збитки, понесені вкладниками (а не засновниками, як правило), це втрата довіри до банківської сфери — а значить і різке зменшення надходження вільних коштів у банківський обіг, послаблення вітчизняного ринку позичкових капіталів, зменшення вкладання коштів у виробництво, втрата зацікавленості інвестора, послаблення національної валюти тощо. Цей перелік можна продовжувати, але результат залишається єдиним — дестабілізація національної економіки з можливою об'явою дефолту [30, с. 158].

Визначення предмета аналізу має принципове значення для обґрунтування самостійності та відособленості тієї або іншої галузі знань. Усі визначення предмета аналізу банківської діяльності, які найчастіше зустрічаються в літературі, можна згрупувати у такий спосіб: фінансова та інша діяльність комерційного банку; різні процеси і явища, що відбуваються як усередині банку, так і в масштабах економіки в цілому. Зазначимо, що банківський аналіз вивчає не саму фінансову діяльність банку, а її економічні результати. Щоб виділити особливості, властиві тільки банківському аналізу, потрібно виходити із сутності процесів діяльності банку. Процес — це причинно обумовлена зміна подій, явищ, стан об'єкта відповідно до поставленої мети. Результати економічних процесів, які безпосередньо впливають на діяльність банку, плануються і прогнозуються у відповідних показниках, ураховуються в міру фактичного їх виконання і потім аналізуються. Але результати як наслідок процесів є не предметом аналізу банківської діяльності, а його об'єктом. Предметом же аналізу є причини утворення і зміни результатів фінансової діяльності. Пізнання причинно-наслідкових зв'язків у діяльності банку дає змогу розкрити сутність економічних явищ і на цій основі дати об'єктивну оцінку досягнутим результатам, виявити резерви підвищення ефективності діяльності банку, обґрунтувати плани й управлінські рішення. Тільки розкривши причинно-наслідкові зв'язки різних сторін діяльності банку, можна досить швидко розрахувати, як зміняться основні фінансові показники, обґрунтувати будь-яке управлінське рішення, обчислити зміни суми прибутку, економічні нормативи банківської діяльності у разі зміни кон'юнктури різних ринків. Отже, особливістю аналізу банківської діяльності є дослідження причинно-наслідкових зв'язків економічних явищ і процесів, які прямо або опосередковано впливають на діяльність банку [44, с. 302].

Обумовленість економічних явищ і процесів причинним зв'язком потребує від аналізу вивчення факторів, що викликають зміни тих чи інших показників. За допомогою аналізу установлюються найсуттєвіші факторні показники, які впливають на зміни результатів діяльності банку. Виявлення і вимірювання взаємозв'язку між показниками, що аналізуються, забезпечує комплексне, органічно взаємозв'язане дослідження роботи комерційного банку. Основними об'єктами аналізу банківської діяльності є такі:

фінансово-економічна ситуація у країні;

заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;

якість активів (кількісний і якісний аналізи структури кредитно-інвестиційного портфеля банку);

показники прибутковості функціонування банку, що дають змогу судити про ефективність його роботи;

темпи зростання банку;

показники ліквідності й платоспроможності банку, які характеризують його фінансову стійкість;

показники економічних нормативів.

Україна, організовуючи власну систему банківського нагляду, пішла традиційним для європейських країн шляхом, обмежуючи його проведення компетенцією центрального банку і не створюючи окремих спеціалізованих органів для здійснення банківського регулювання та нагляду. Зміст нагляду первісне визначався повноваженнями Національного банку України, встановленими Законом України «Про банки і банківську діяльність», в якому закріплювалося, що НБУ координує діяльність банківської системи в цілому та здійснює контроль за дотриманням юридичними особами банківського законодавства і власних нормативних актів.

У Законі «Про Національний банк України» зазначається: «Банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків а також інших кредитних установ. Банк України здійснює постійний нагляд за додержанням банками та іншими кредитними установами банківського законодавства, нормативних актів Банку України і економічних нормативів. Головна мета банківського регулювання і нагляду — безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів» [7, с. 111].

Система економічного аналізу ґрунтується на стандартизованій системі (CAMELS), за допомогою якої можна аналізувати роботу комерційних банків за єдиною методикою. В її основу покладено аналіз основних показників фінансового стану банку з урахуванням головних його компонентів. Таким чином, вона є єдиною системою, згідно з якою аналіз проводиться як установами НБУ, так і комерційними банками. Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів, як свого часу зазначав голова Центробанку, здійснюватиметься щоденно за середньозваженою оцінкою на підставі щоденних балансів.

Комплексний аналіз фінансового стану банку являє собою багатовимірне завдання. На рис. 1.1 показана система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційного банку, що включає аналіз власного капіталу, зобов'язань банку, аналіз активів (у тому числі аналіз кредитних операцій, інвестиційних та інших операцій банку з цінними паперами, валютних та інших активних операцій, аналіз банківських послуг), аналіз доходів і витрат банку, аналіз прибутку і рентабельності, аналіз ліквідності, аналіз банківських ризиків та аналіз фінансового стану банку.

До суб'єктів внутрішнього аналізу належать: інсайдери банку, банківські спеціалісти, менеджери різних рівнів управління, аналітики, внутрішні аудитори та контролери, керівництво банку, консультанти, а до суб'єктів зовнішнього аналізу — аутсайдери банку й органи нагляду.