---

Теоретичні основи планування

Під фінансами слід розуміти певні економічні відносини, за допомогою яких у грошовій формі, шляхом формування й використання спеціалізованих (централізованих і децентралізованих) цільових фондів у суспільстві здійснюються процеси розподілу й перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту й національного доходу з метою досягнення завдань соціально-економічного розвитку [20].

Підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений для ведення господарської діяльності, яка здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб.

Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю таких ознак [1, 3]:

• відокремленістю майна;

• відповідальністю по зобов'язанням цим майном;

• наявністю розрахункового рахунку у банку;

• виступом від свого імені.

Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться це майно підприємства.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних коштів підприємства, його доходів, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл доходів, які утворюються в результаті цієї діяльності, їх використання на цілі розвитку підприємства.

Організація господарської діяльності потребує відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, який створюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства.

Фінансове планування — це планування всіх його доходів і напрямків витрачання грошових коштів для забезпечення розвитку підприємства. Фінансове планування здійснюється на шляхом складання фінансових планів різного змісту і призначення, в залежності від завдань і об'єктів планування [6,11].

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначення суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат суворо нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули розвитку виробництва. Це негативно позначалося на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

Міністерства, які вважали підприємства своєю власністю, займалися перерозподілом їхніх доходів та прибутків. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалось для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросла важливість перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану підприємств та підвищення рентабельності їх виробництва [5].

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності фінансово-господарської діяльності, створення умов, які б забезпечили платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок висуває високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме саме підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Сьогодні фінансове планування потребує переведення на нові принципи організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами.

За адміністративної економіки фінансове планування базувалося на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують вказівок "зверху". Державне замовлення, яке збереглося, втратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак, фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, враховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими й фінансовими ресурсами [21,23].

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Отже, основні завдання фінансового планування на підприємстві, визначеними у [26] є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

• встановлення раціональних фінансових відносин з іншими суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

• визначення шляхів ефективного використання капіталу, оцінка раціональності його використання;

• виявлення і мобілізація резерві збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Планування — це одна з функцій фінансового управління підприємством. Планування передбачає визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індивідуальних завдань структурних підрозділів підприємства чи фірми для досягнення фінансового результату. За допомогою планування можна перевести фірму, як систему, з базового рівня на встановлений рівень розвитку шляхом маневрування та зосередження сил і засобів на пріоритетних напрямках її діяльності, а також визначити перспективи розвитку та майбутнє становище фірми. Планування як цілеспрямована управлінська діяльність здійснюється на принципах:

• об'єктивності;

• реалістичності;

• системності;

• оптимальності;

• єдності інтересів фірми, її персоналу та споживачів;

• збалансованості;

• обґрунтованості планів, програм, проектів, моделей розвитку;

• пізнавальності шляхів соціально-економічного розвитку. Система внутрішньо фірмового планування складається з комплексу планів: виробничих, фінансових, капітальних вкладень, збуту, організаційного розвитку тощо [11, 13]. Ці плани складаються з врахуванням стратегії і цілей фірми, її виробничого профілю та специфіки діяльності на ринку. Вони повинні враховувати особливості підприємства. Ефективність планування залежить від:

• своєчасного отримання та обліку даних про основні загальноекономічні та ринкові умови;

• впливу на ринок самої фірми та її конкурентів;

• минулих продаж та прибутків;

• визначення оптимальної структури виробництва у кожен момент часу з врахуванням останніх досягнень НТП;

• оперативного обліку наявних ресурсів та можливості гнучкого маневрування ними;

• встановлення контролю за виконанням планів та їх коригування у разі необхідності.

Досвід господарювання свідчить, що менеджеру (керівнику) постійно доводиться передбачати, якими будуть потреби його клієнтів. Точно передбачити це надзвичайно важко, тому йому доводиться направляти зусилля на зниження рівня невизначеності та ризику. Докладна інформація стосовно минулого дає менеджеру основу для більш точного передбачення майбутнього, оскільки планування звичайно основується на минулій діяльності. Інформація про минуле повинна фіксуватися й аналізуватися для майбутніх планів. Широке використання ЕОМ у бізнесі дає можливість сьогодні проводити аналіз минулої діяльності точно, доладно і швидко.

Однак засоби електронно-обчислювальної техніки не всесильні. Не дивлячись на те, що вони дуже допомагають в прийняття рішень, пов'язаних з плануванням, вони не можуть здійснювати планування, приймати рішення щодо подальшого розвитку підприємства чи фірми. Це функція особи, що приймає рішення (ОПР), в якості якої можуть виступати керівники фірми, менеджери, відповідальні особи підрозділі тощо.

Менеджерам відомо, що складання одного плану, навіть дуже детального, і його точне виконання може бути недостатнім. Іноді необхідно скласти декілька різних планів: перший — засновується на реальних умовах; інші — на випадок, якщо умови змінюються в ту чи іншу сторону.

Багато менеджерів, прочитавши яку-небудь книгу чи прослухавши виступ, приймають рішення серйозно зайнятися плануванням. Виявивши, що раніше розроблені детально плани необхідно змінювати із-за зовнішніх обставин, що неможливо було передбачити на момент розробки цих планів, вони розчаровуються і повертаються до колишньої практики прийняття рішень, доцільних на даний момент часу. Характерно, що чим нижче ми спускаємося по лінії субординації, тим ближче до дійсності і детальнішим стає планування. Так, скажімо, стосовно до бізнесу, висококваліфікована рада директорів фірми може прогнозувати в ряді випадків потреби персоналу в підготовці кадрів на багато років уперед. На той час окремі управлінські ланки на мають можливості планувати свої дії на тривалий період часу. Наприклад, директор-управляючий має детальні фінансові бюджети на два роки вперед, комерційний директор планує розширення збуту на рік вперед, а технічний директор планує виробництво на 6-12 місяців і забезпечує наявність необхідних для цього матеріалів, обладнання і робочої сили. Звичайно, для різних галузей ці строки різні, але принцип залишається тим же. Планування відповідає на такі питання [19]:

1. Де ми знаходимося в теперішньому часі?

Керівники повинні оцінити сильні і слабкі сторони організації в таких важливих областях господарської діяльності, як фінанси, маркетинг, виробництво, наукові дослідження і розробки, трудові ресурси. Це потрібно для того, щоб визначити, чого може добитися конкретно ця фірма.

2. Куди хочемо продвинутися?

Оцінивши свої можливості і перешкоди навколишнього світу (конкуренція, клієнти, закони, політичні фактори, економічні умови, технології, постачання, соціальні і культурні зміни), керівництво визначає, якими повинні бути цілі фірми і які перешкоди можуть виникнути на її шляху.

3. Як ми збираємося зробити це?

Керівники повинні вирішити, як в загальних рисах, так і конкретно, що повинен робити кожен підрозділ для досягнення поставленої мети.

Планування — один із способів, за допомогою яких менеджери формують єдине направлення зусиль трудового колективу на досягнення спільних цілей підприємницької діяльності.

Традиційно система планування орієнтована, як правило, на функціонування підприємства. В умовах швидкої зміни умов зовнішнього та внутрішнього середовища нагальною стає потреба в переорієнтації планування підприємства з функціонування на розвиток.

Кінцева мета планування розвитку підприємства зводиться до того, щоб змоделювати (а потім обновити у відповідності з можливостями, потребами та умовами, що змінюються) потрібне становище підприємства, а також шляхи та засоби його досягнення (реалізації).

При визначенні тривалості планового періоду у довгостроковому плануванні потрібно враховувати такі обставини:

1) план розвитку повинен містити достатньо серйозні цілі та завдання, які б дійсно відповідали перспективній меті та завданням трудового колективу підприємства, могли б його надихнути на працю;

2) тривалість повинна бути достатньою для якісної, високоефективної підготовки та реалізації плану.

Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання:

• які грошові кошти може мати підприємство у своєму розпорядженні;

• які джерела їх надходження;

• чи достатньо засобів для виконання окремих накреслених завдань та виробничої програми у цілому;

• яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

• як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

• як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

Організація планування залежить від величини підприємства. На дуже малих підприємствах не існує розподілу управлінських функцій, і керівники мають можливість самостійно зрозуміти всі проблеми та знаходити шляхи їх вирішення. На великих підприємствах робота по складанню бюджетів (планів) повинна виконуватися децентралізовано.

Адже саме на рівні підрозділів зосереджені кадри, які мають найбільший досвід у сфері виробництва, закупівлі та реалізації,, оперативного керівництва тощо. Тому саме у підрозділах й висуваються пропозиції відносно тих дій, які необхідно та доцільно застосовувати в майбутньому.

У літературі, присвяченій плануванню на підприємствах, звичайно розрізняють дві схеми організації робіт по складанню планів [23, 27]:

• методом "break-down" (зверху - вниз);

• методом "build-up" (знизу - вверх).

По методу "break-down" робота по складанню бюджетів починається "зверху", тобто керівництво підприємства визначає цілі й завдання, зокрема планові показники по прибутку. Потім ці показники все більш деталізуються по мірі просування на більш низькі рівні. Вищі рівні в такий спосіб формують планове завдання для більш низьких рівнів.

За методом "build-up" роблять навпаки. Наприклад, розрахунок показників реалізації починають окремі збутові підрозділи, а потім вже керівник відділу реалізації підприємства зводить ці показники у єдиний бюджет (план) реалізації, який у подальшому може ввійти складовою частиною в загальний бюджет (план) підприємства.

Методи "break-down" та "build-up" — це дві протилежні тенденції. На практиці доцільно використовувати тільки один з цих методів. Планування і складання бюджетів представляють собою процес, в якому необхідно постійно здійснювати координацію бюджетів різних підрозділів.

У фінансовому плануванні застосовується балансовий метод. Його зміст полягає у тому, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються такі способи [18]:

• нормативний;

• розрахунково-аналітичний;

• оптимізації планових рішень;

• економіко-математичне моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає у тому, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта господарювання у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

При використанні розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх змін в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору [5]:

• максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

• максимум збереження фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

• мінімум поточних витрат;

• мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

• максимум абсолютної суми отриманого прибутку.

Фінансове планування (крім уже згаданих способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб застосовується для кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель — це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів (рівнянь, нерівностей, їх систем, таблиць, графіків тощо). Моделювання може відбуватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів, що базуються на різних умовах та шляхах розвитку підприємства, з наступним вибором оптимального варіанту фінансового плану.