---

Огляд літературних джерел та нормативно-правове регулювання з проблематики дослідження

Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють фінансову, банківську та інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України “Про інвестиційну діяльність”, Закон України “Про лізинг”, Закон України “Про іноземні інвестиції”, Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”, Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”, Закон України “Про банки і банківську діяльність”, які створюють правову основу інвестиційної діяльності і залучення позикового капіталу.

Законодавство визначає, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Господарський кодекс України [1, с. 49] визначає, що грошово-кредитна політика держави спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб’єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності, яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни.

Виробничо-господарська діяльність та діяльність підприємств у сфері капітальних інвестицій регулюються Законами України “Про господарські товариства”, “Про підприємства в Україні”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про банки та банківську діяльність”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, “Про систему оподаткування” та іншими нормативно-правовими актами.

У сфері економічного аналізу господарської діяльності метою аналізу структури капіталу підприємства визначається підвищення його фінансової стійкості та платоспроможності на основі збільшення економічного потенціалу та поліпшення структури активів, власного капіталу і позикових ресурсів (зобов’язань). Аналіз капіталу підприємства має винятково важливе значення. У процесі аналізу необхідно [11, c. 85]:

1) вивчити склад, структуру і динаміку джерел формуванню капіталу підприємства;

2) установити фактори зміни їхньої величини;

3) визначити вартість окремих джерел капіталу, його середньозважену ціну і фактори її зміни;

4) оцінити зміни, що відбулися, у пасиві балансу з погляду підвищення рівня фінансової стабільності підприємства;

5) обґрунтувати оптимальний варіант співвідношення власного і позикового капіталів.

Основними джерелами інформації для аналізу формування розміщення капіталу підприємства є звітний бухгалтерський баланс, звіти про фінансові результати, про власний капітал, про рух грошових коштів, примітки до фінансової звітності й інші форми звітності, дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, що розшифровують і деталізують окремі статті балансу. Аналізуючи структуру капіталу, необхідно враховувати особливості кожної його складової. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

У сфері залучення позикових ресурсів (банківського кредитування) виділяється форма кредитування, яка використовується при придбанні основних засобів (устаткування, нерухомість, автотранспорт), застосовується як окремий фінансовий продукт, так і в загальному пакеті фінансування. Даний режим фінансування припускає поетапне зниження заборгованості під час дії кредитного договору. Графік зниження заборгованості приймається індивідуально при закупівлі устаткування, виробничих потужностей (у залежності від окупності капіталовкладень), при фінансуванні закупівлі автотранспорту, нерухомості рівними частками щомісяця [13, c. 273].

Підприємства-продавці устаткування/автотранспорту практикують підписання генеральних угод з банками, в яких регламентуються умови надання кредитів покупцям-юридичним/фізичним особам на купівлю їхнього товару. Досить поширене зниження відсоткової ставки по кредиту за рахунок компенсації недоотриманого доходу з боку продавця. У зв’язку з цим, візуально приваблива пропозиція по отриманню кредиту з низькою відсотковою ставкою може виявитися дорожчою в абсолютних величинах при базовій ставці – необхідно все рахувати. При закупівлі устаткування, яке передбачає комплекс пусконалагоджувальних робіт, рекомендується комбінування прямого кредитування – кредит і непрямого – гарантії, акредитиви, з метою мінімізації ризику невідповідності реальної потужності придбаного устаткування з декларованою. Відсоткова ставка кредиту, який амортизується, має бути нижче відсоткової ставки кредитної лінії.

При розгляді питання про кредитування на купівлю устаткування, розглядається більш ретельно ефективність діяльності після введення устаткування в експлуатацію, при купівлі нерухомості/автотранспорту – можливість підприємства здійснювати погашення відсотків і частини кредиту без зниження об’єму оборотних коштів.

При наданні кредиту на закупівлю нерухомості, устаткування, автомобіля, передбачається передоплата власними коштами в розмірі 10 – 30% від вартості майна, що придбавається. Рішення про надання термінового кредиту клієнту приймається кредитним комітетом банку.

Можливий моновалютний режим, з огляду на довготривалість кредиту – доцільно кредитуватися в іноземній валюті – нижче відсоткова ставка. Термін кредиту – від 1 до 5 років.

Надається, як правило, під заставу майна, яке придбавається. У випадку негативного фінансового стану – можлива вимога банку про додаткову заставу.

Проектне фінансування – категорія кредитних операцій банку, коли зворотність фінансування і ризики, з ним пов’язані, в першу чергу залежать від якості проекту як такого, а саме від здатності проекту генерувати грошові потоки, які служать джерелом обслуговування і погашення боргу, і в другу чергу залежать від фінансової підтримки чи кредитоспроможності акціонерів (учасників і прямих інвесторів) проекту, фінансового стану юридичної особи - позичальника чи цінності використовуваного в проекті майна.

Досить новий вид кредитування в Україні, в основному використовується при фінансуванні програм малого бізнесу. Програми фінансування припускають закупівлю основних засобів, поповнення оборотного капіталу при обов’язковій майновій або грошовій участі власника бізнесу.

Процедура надання коштів, як правило, спрощена і достатньо стандартизована. При розгляді питання про кредитування, розглядається більш ретельно ефективність наданого бізнес-плану, актуальність його реалізації, можливість підприємства здійснювати погашення відсотків і частини кредиту без зниження об’єму оборотних коштів.

Основним забезпеченням в таких проектах зазвичай є доход проекту, його права і активи. Як правило, таке фінансування носить середньостроковий і довгостроковий характер [12, c. 182].

Інвестиційне кредитування – окремий випадок проектного фінансування, за якого проект, що фінансується, реалізується в рамках діючого підприємства і служить для збільшення об’ємів, модернізації, підвищення ефективності існуючого виробництва. Використовується для часткового відновлення виробничих потужностей підприємства (не більше 35%). Структура кредитування – амортизований кредит. Інвестиційне кредитування виділене в окремий розділ за двома основними причинами. Рекомендується комбінувати кредитування з непрямим кредитуванням – гарантії. Дана рекомендація пов’язана в першу чергу з тим, що основна задача – не купівля устаткування, а збільшення виробничих потужностей. Контракт на постачання устаткування має включати в себе установку, тестовий період експлуатації до проведення остаточних розрахунків, саме в цей період зобов’язання покупця заплатити покриває гарантія [12, c. 193].

Існує ряд програм у країнах Західної Європи, які спрямовані на стимуляцію експорту устаткування, і мають переваги перед звичайним кредитуванням в Україні по термінах (до 10 років) і відсотковій ставці (10% річних можливо). Надається, як правило, під заставу майна, що придбавається. У випадку негативного фінансового стану – можлива вимога банку про додаткову заставу.

Факторинг – це фінансовий інструмент, що надає можливість поповнення оборотних коштів підприємства за рахунок фінансування відвантажених, але не оплачених товарів. Розмір товарного кредиту безпосередньо залежить від оборотності дебіторської заборгованості (середньозваженого терміну реалізації) і складає по різних групах товарів 15 – 45 днів. При розрахунку розміру товарного кредиту за основу приймається місячний обсяг реалізації.

При наданні послуги факторингу відвантаження на умовах товарного кредиту фактично змінюється на відвантаження по передоплаті, що відповідно знижує вартість товару на 1,5 – 3%.

Для факторингового обслуговування можна рекомендувати в першу чергу довгострокові контракти, по яким здійснюються постійні відвантаження офіційним регіональним дилерам, які позиціонують на ринку на довгостроковій основі.

Підприємство - виробник/імпортер, як правило, має понад 30 постійних платоспроможних дилерів.

Існують факторинг з регресом (регрес – право банку, у випадку нездійснення дилером своєчасних розрахунків із банком, виставити вимогу в розмірі регресу (фіксований відсоток від простроченої заборгованості) на виробника) і без регресу. На практиці розмір регресу складає 50 – 30%.

Пропонуються до розгляду наступні умови факторингу:

Банк фінансує 50 – 90% дебіторської заборгованості виробника в розрізі кожного дилера. Спочатку банк за базовий об’єм розглядає вже прийняту виробником суму товарного кредиту. При встановленні ліміту на кожного дилера враховуються:

-                   періодичність відвантаження;

-                   своєчасність оплати;

-                   місячний обсяг реалізації;

-                   середньозважений термін оборотності активів.

За базовий приймається дисконт на рівні 16% річних, що дешевше кредитних ресурсів.

Максимальний термін погашення дебіторської заборгованості по разовому постачанню – 1 міс.

Розмір регресу на виробника – 30 – 50% від суми простроченої заборгованості. Розрахунки з виробником проводяться за допомогою перерахувань на банківський рахунок факторингу, після чого банк розподіляє виторг, що надійшов, частково на погашення заборгованості по факторингу, частково виробнику. Під заставу оформляється 100% продукції, що відвантажується [14, c.92].

Отже, існує багато варіантів політики залучення позикових коштів. Основною метою її аналізу є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної-інноваційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку. Виходячи з цього, серед розглянутих завдань цієї політики пріоритетною є не максимізація доходу (прибутку) від інвестиційної діяльності, а забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства при достатній його фінансовій стійкості. Політика залучення позикових коштів являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій у розвиток технічної бази виробництва.